Понеділок, 24.07.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Блоги користувачів сайту

Головна » 2017 » Квітень » 30 » КОЛИ ДОЩ
17:34
КОЛИ ДОЩ
КОЛИ ДОЩ

Василь Здоровик

збірка поезій
Львів – 2017

«Es ist besser mit den
richtigen Leyten durch
den Regen zu laufen,
als mit den falschen
in der Sonne zu ligen».

«Краще з «правильними»
людьми бігти під дощем,
аніж із фальшивими
лежати під сонечком».

1 розділ

МАЛЮЮ НОВИЙ ДЕНЬ.

«Світ забруднився так у зло,
Що вже його не відбілити.
Прийдеться без добра нам жити.
Шкода, що так не повезло».
(Автор)

СТОЛИЦЯ ВОЛІ І ЛЮБОВІ.

У місті магії і слова
Погода не завжди казкова,
Зате чаруюча краса,
Що підійма під небеса,
Що вабить, манить, серце гріє,
Усе, як жінка, розуміє,
Хоча й не все сказати може.
Такі ось справи.О, мій Боже!
Ти знаєш все... В ці хмурі дні,
Звичайно, всі ми не святі,
Хоча й живем в святому Львові,
Столиці волі і любові.

БІДА ПРИЙШЛА, БІДА ПІДЕ.

Біда прийшла,
біда піде.
Лиш довго буде
ще кровити.
Із цим прийдеться
далі жити,
І не сховаєшся
ніде.
Біда прийшла,
біда піде,
Але залишиться
бідою,
І буде до тих
з тобою,
Допоки нова
не прийде.

ЯКЩО.

А ти люби, а ти кохай,
На зло уваги не звертай.
Добро все рівно переможе,
Якщо дожить, звичайно, зможе.

ПОЛІТИЧНЕ.

Щось так волі захотілось,
Мабуть, скоро знов весна.
Завжди хочеться нам того,
Чого давно уже нема.

ПАТРІОТИЧНЕ.

Туман розсіється, я знаю,
І в душах наших і серцях,
Коли, нарешті, ти, мій краю,
Перебороти зможеш страх.

ПЕРСПЕКТИВА.

Все проходить і минає.
Свічка тихо догорає.
Старість, слабкість і могила, -
От така-то перспектива.

ЗА ВСЕ.

За все я вдячний,
Тобі, Боже.
І за "колись",
і за "тепер".
За ті важкі
й щасливі роки,
Й за те, що досі
ще не вмер.
За все я вдячний,
Тобі, Боже.
І за любов,
і за печаль,
І за "не сталось"
вдячний тоже,
Хто зна, де був би
й, ким би став.

КОЛИ ДОЩ.

«Коли йде дощ, -
дрімає тиша.
Роки летять,
біжить вода.
І все добріша
і тепліша
Солодких спогадів
Весна».
(Автор)

Коли йде дощ,
то Львовом пахне.
І серце ниє,
і рипить.
Коли йде дощ,
терпцю не бракне,
А він страждає
і болить.
О, як я хочу,
любий Львове,
Щоби ти жив
і розквітав.
Ще більше рідного
й святого
Ніде й ніколи
я не мав.
Коли йде дощ,
душа літає,
І знов додому
попада,
Бо вибору давно
немає, -
Де Львів, там дощ,
там красота.

ТОМУ.

Ніхто не хоче
мертвим буть героєм.
Кому потрібна слава
після "вмер".
Тому і мириться тут більшість
із тим горем,
І злом, що всю сміливість
нашу зжер.

НЕ ЗАСМУЧУЙ МАМУ.

Не засмучуй маму.
Будь хорошим, сину.
Хочеш чи не хочеш, -
Ти її частина.
Відректись від цього
Не дано нікому.
Не засмучуй маму,
Повертайсь додому.
P.S.
Й хоч від зла і лиха
Не зачиниш браму,
Не роби дурного.
Не засмучуй маму.

ПАРОЛЬ.

Для душі - кохання.
Для життя - любов.
Ось такий для щастя
Мій простий пароль.

НЕ РОЗПОВІДАЙ КАЗОК.

Не розповідай казок ти
про Чикаго.
Там добра не було
і нема.
Я не був там і цю
«добру» славу
Він здобув без мене...
Єрунда.
Все, що кажуть ті,
хто ще не знає,
Що таке в чужій
країні жить,
Легко лише тим,
хто там вмирає,
Щоб не знать, не бачить,
не тужить.

КОЛИ НЕМА.
(До річниці смерті R.S.)

Тебе нема...
і щось бракує, -
Надії, щастя
чи добра.
Тебе нема..,
а вітер дує,
Й здуває спогади
з вікна.
Тебе нема..,
якась незвична
Ця тиша
ще одного дня,
Бо лиш тепер
я розумію,
Як це болить..,
коли нема.

НЕВЕСЕЛА ПОВІСТЬ.

Я сиджу і пишу,
пишу і тужу
Про зрадливу тишу,
про війну чужу.
Про людей без віри,
про тупих невдах,
У яких від страху
уже їде «дах».
І то так конкретно,
спасу вже нема,
Хоча, що з них взяти, -
«дика чужина»,
Що пропила совість,
загубила честь.
Невесела повість,
але «есть, что есть».

«ОСІНЬ ЗОЛОТА».

Вітер листячко зриває
зі старих дахів.
Хтось кохає, хтось страждає,
хтось вже відхотів.
Хтось чекає, хтось шукає,
вечір догора.
Все це вкупі називає:
«осінь золота».
Більше сонця вже не буде, -
тішся тим, що є.
Як чогось не вистачає, -
горе це твоє.
Якщо хочеш, а не можеш, -
теж твоя біда.
Просто старість вже надходить, -
«осінь золота».

МІНЯЮ.

Міняю музу на медузу, -
Від неї спокій і краса.
Якщо ж колись вмирати мушу,
То лиш від щастя чи добра.
А від страждань, - уже не хочу.
Від мук душевних, - також ні.
До «гречки», - просто не доскочу.
Такі ось йдуть «веселі» дні.

СУМНИЙ САРКАЗМ.

Я сам з собою
розмовляю.
Це старість, дурість
чи маразм.
Як чесно, поки що
не знаю.
Скоріш, життя
сумний сарказм.

ЯКЩО ЖІНКА ПРОСИТЬ.

Якщо жінка просить, -
треба їй то дати,
Щоби не нарватись
на нові дебати.
Бо від тих дебатів
у простого хлопа
Тихо їде «стріха»
і стрілять охота.

НЕ ЖИТТЯ, А КАЗКА.

Не життя, а казка, -
"Чорний" дід Мороз...
"Синій" Білосніжка...
Де ж ти мій склероз?

ТРИКУТНИК.

Це коло друзів і знайомих.
Тепер трикутник... Ось такий
Невтішний підсумок суворий
Прожитих до цих пір років.

МАЛЮЮ НОВИЙ ДЕНЬ.

Малюю новий день,
в майбутнє зазираю.
Лиш фарб, тих основних,
чомусь не вистачає.
Ще сірі й чорні є,
а світлих вже немає.
Малюю новий день,
в майбутнє зазираю.

ПОРА ОСІННЯ.

Дощить надворі
і в душі.
Пора осіння
в Україні,
Що доборолась
до межі.
Межі терпіння
і надії.

БЕРЛІН І ЛЬВІВ.

«Берлін не Львів,
і ним не стане.
Скоріш, Данило
з гробу встане».
Берлін на Львів не поміняю.
Що не моє, - то не моє.
Красу цю бачу і сприймаю,
Але краса, - це ще не все.
Щось трохи більше для взаємин
Потрібно людям і містам.
Хтось це коханням називає.
Нехай так буде. Добре там, -
У рідних стінах, що ввібрали
Всю мою віру і любов,
Тож з перемогою вітаю,
Тебе, мій рідний Львове, знов!

ДОЩІ НАС БІЛЬШЕ НЕ ЛЯКАЮТЬ.

Дощі нас більше не лякають.
Дощі тепер нас лише злять,
Бо вони думать заставляють.
Не всі це можуть чи хотять.
Вірніш, не хочуть, бо в «тумані»,
Як це не дивно, - легше жить.
Хто вкрав, - не видно, спроби марні
Когось в тумані відловить.
Дощі нас більше не лякають.
Лякає цей густий туман,
Який ім'я конкретне має:
Ідей спотворених дурман.

ЗАКОН ВІЙНИ.

На війні, як на війні.
Гинуть мудрі і дурні.
Лиш, на жаль, чомусь мудріші
Гинуть в десять раз частіше.

ДЕКЛАРАЦІЯ.

Є декларація «елітна»,
Є декларація «проста»,
З яких і їжакові видно,
Хто в цих краях не доїда.
Є декларація «на маму»,
Є на «двоюрідну жону».
Я з цирків цих офігіваю,
І риму стримую свою.

ЯКИЙ ЧУДОВИЙ ДЕНЬ.

Який чудовий день, -
дощ лиє, мов з відра.
Слова, звичайно,є
та настрою нема
Докупи їх ліпить,
хороше щось писать.
В такі "чудові" дні
найкраще помирать.

ПРИСВЯТА.

Таких на світі небагато.
Я лише двох таких стрічав,
Що в змозі більш, ніж є, віддати,
Щоби ніхто, хоч кимось став.

ОПТИМІСТИЧНЕ.

Я знаю, - гіршим я не стану,
І кращим також, ось чому
Знов В.....м на ранок встану,
Якщо навічно не засну.

ВІЙНА І ДУРНІ.

Не війна мене лякає,
а ті дурні на війні,
Що стріляють і вбивають
на догоду Сатані.
Не допруть, бо безмізкові, -
недалекі ті часи,
Коли й їх всіх повбивають
нові слуги й холуї.

«NERO» (АБО ЗНОВУ ПРО КОТІВ).

Раз, два, три, чотири, п'ять,
вийшов «Nero» погулять.
Тут «Матрьошка» вибігає
і за хвіст його хапає.
Той тікає до дверей,
там уже чекає «Мей»,
Й теж його зловити хоче...
так ми бавились щоночі.
Лише «Куська» спить, як спав,
бо йому все пополам.
Він прибився до сім'ї
й, де свої, а де чужі,
До сих пір, чомусь, не знає,
та все чемно доїдає.
P.S.
«Nero» ж втік, - це ті ще гени.
Він, як ті, аборигени,
Витриваліші вони,
Де і з ким би не були.

КОЖЕН.

Кожен з нас себе любить, -
Ніжні пісні муркоче.
Й, доти живе на світі,
Доки хотіти хоче.
Кожен про себе дбає,
Кожен себе шанує.
Лиш до кінця не знає,
Що в цім житті вартує.

УДАЧА.

- Ти хочеш знати,
що таке удача?
- Оплата безрозсудного
життя,
Де на одних чекають
слава і безсмертя.
На інших, - тиха смерть
і забуття.

ЗВОРУШЛИВА ПОВІСТЬ.

Зворушлива повість
про те, як жилось,
Про те, як хотілось,
терпілось, моглось.
Про те, як надію
плекали в серцях,
І волю, мов птаха,
тримали в руках.
Не втримали...Шкода..,
хороший був сон.
На щастя, є діти,
що спробують знов.
Зворушлива повість
одного життя,
Що було, минуло
і сліду нема.

ТВЕРЕЗІЮ.

Тверезію.., відчуваю,
що надію вже втрачаю
На щасливі, світлі дні,
що наснилися мені.
Тверезію...і не знаю,
що робити далі маю.
Як на світі білім жить,
щоб ніколи не просить.
Тверезію.., забуваю,
що сказати вам не знаю.
І не скажу, - все дарма,
толку з цього й так нема.
Тверезію.., розумію,
що збрехати не зумію,
Бо не хочу
і не буду.
Краще вип'ю
й все забуду.

ТУПА КОСА
(Казка - сон).

Якось приперлась
та, з косою...
Я запитав:
- Чому за мною?
Невже достойніших
нема?
Чи затупилася коса,
і косиш все,
Що попадеться, допоки
«гострота» вернеться?
Несправедливо це, хоча,
коси, коси...
Давно пора.
Вже тричі спроби
Я робив.
Не сам, звичайно..,
Той, хто бив.
Та Бог все новий
Шанс давав і не пускав,
вірніш, - не брав.
Після цих слів,
сказала та,
Що із косою підійшла:
- Ану, тебе,
кінчай триндіть.
Щось розхотілося косить,
живи, пиши свої вірші.
Я теж читаю їх...
Межі немає наглості твоїй,
Але й цікаво...
Боже мій,
Як ти мене уже дістав,
щоб ти ніколи не вмирав.
- За що, питаю, кара ця,
що то за пісня без кінця?
Прийшла, - косити, то коси,
а не чекай і не проси.
P.S. Так сперечались ми до ночі,
що вже й забули, хто , що хоче...
А на світанку у садку
двірник знайшов тупу косу...

НЕ ЧЕКАЙ.

Не чекай, що «прийде».
Не чекай, що «стане».
Не чекай, що кращий
День колись настане.
Не шукай, де легко.
Не чіпай чужого.
Не чекай на щастя,
А іди до нього.

МОЇ ПЕЧАЛІ.

Мої печалі,
сум, зітхання
Минуться,
як негода дня.
Розчарування
і страждання
Давно пірнули
в забуття.
Цей час нестримний,
хоч здається, -
Життя - це вічність,
коли вдвох.
Допоки серце є
і б'ється
В безмежнім холоді
зірок.

НЕ БІЙТЕСЯ СКАЗАТИ «НІ».

Не бійтеся сказати «Ні».
Не бійтеся сказать «Не хочу».
Так, у житті ми не самі,
І кожен має власну долю.
Прийміть це рішення своє.
Нехай неправильне та власне.
Хтось в ньому зраду віднайде,
А дехто силу... Час покаже.
Не бійтеся сказати «Ні».
Життя одне, доріг багато.
І ту, якою треба йти,
Лиш серце в змозі підказати.

ПРОБАЧ МЕНІ ТВОЇ ПЕЧАЛІ.

Пробач мені твої печалі.
Пробач мені твій сум і плач.
Цей світ без правди і моралі
Вже не суддя нам, а палач.
Пробач мені твої печалі.
Я намагався.., я хотів...
Та смуток цей все суне далі,
До невідомих берегів.
Пробач мені твої печалі.
Все залишається, як є.
Життя летить в незримі далі,
І все з собою забере.

У ПОЛОНІ ДУМОК.

Торішній сум,
як перший сніг, -
Завжди з'являється
невчасно.
Він не зникає,
він лиш спить,
Допоки почуття
не згасло.
Сценарій днів, -
один і той:
Прокинувся, поїв
і знову спати.
Прощальний крок,
полон думок,
Які нікому
не віддати.

ІЛЮЗІЯ ЧИ БІГ?

- Життя, - ілюзія
чи біг?
- І те, і те,
що ще додати.
Тут лиш терпіння
треба мати,
І нюх
при виборі доріг.
Життя - ілюзія
і біг!
Бо у кінці
нічо немає.
Лиш свічка
тихо догорає
За тими,
хто добігти встиг.

ВІЧНЕ ЗАПИТАННЯ.

«І знову тягнеться рука,
І на очах все та ж сльоза».
(Автор)

Не тут, не там, - не там, не тут
Живе держава «прост...т».
В одних бере, іншим дає.
Все краще «рідним» роздає.
І так вже купу літ підряд,
Що злить уже і «жовтенят»,
Що нині сивії діди.
Їм мало б бути до ......
Хто в цій державі крутить руль, -
Іван, Петро чи Яша Сруль...
Та є, як є, життя трива.
Трава... сніги...сніги...трава...
P.S. І, незважаючи, як є,
Питання вічне постає:
- Як можна далі так ще жить.
У світу милості просить,
В той час, коли своє згнива,
Скажи, державо дорога?

ВИСТАВА СЛІВ.

Вистава слів,
високі ноти.
Жорстока гра,
а результат...
Його не було
і не буде,
Доки не згине
ера зрад.
Вистава слів
до божевілля.
Глядач у шоці
та мовчить,
Бо від душевного
похмілля
Ще більше
голова болить.

ЖОРСТОКИЙ СВІТ
(До другої річниці смерті Скрябіна)

«А моя країна - суцільна руїна...»
(З пісні Скрябіна).

Про це не варто говорити,
Писати також.., я ж пишу,
Коли батьки хоронять дітей, -
Тут більше злості, ніж плачу.
Це ж аномалія, це нонсенс.
Страхом, спотворене життя.
Цей біль не перетравить розум,
І не сприйме його душа.
Жорстокий світ, жорстокі люди.
На жаль, це так у всі часи.
Й, скоріш за все, так й далі буде,
Як щиро Бога не проси.

ВАЖКО ХВОРІ.

Поміж «добре» і «жахливо»
Поселилось «неможливо».
Тепер більшість так живе,
Свою доленьку кляне.
Та нічо зробить не може.
Ось такі тут справи, Боже.
Й не кажи, що Ти не бачиш, -
Ми ж то чуєм, як Ти плачеш...
Що це? - Плата за гріхи
Чи прокляті вороги,
Що «звіріють» від любові,
Бо дурні, ще й важко хворі.

«ВІЧНА МЕРЗЛОТА».

Світ знов наліво повертає.
Таке вже було. І шкода
Мені всіх тих, хто забуває,
Що таке «вічна мерзлота».

ЦІНА ПОЕТА.

Якось спитали другани:
- Чому немає тут ціни
На збірках цих, що ти писав.
Чому роздав, а не продав?
Все ж має у житті ціну, -
Малу, велику ніяку.
Відповідав я друганам:
- Нелегко зрозуміти вам, -
Ціна, звичайно, є, - це я
Й моє звіршоване життя.
Якщо ж його я вам продам,
То з чим залишусь тоді сам.
Тому все буде так, як є:
Вірші мої, життя моє.
Не хочу ними торгувать,
Щоб часом душу не продать.

P.S. Ціна поета - то всі ті,
Хто ще чита його вірші.

«МИ НЕ ЧЕРСТВІ, - МИ ДУБОВІ...»
(Галина Головин, інтернет)

«Ні, ми не черстві, - ми дубові.
Це не хвороба, - це біда.
Прогноз на завтра: прийдуть нові
Без цього страху і гріха».
(Автор)

Про барикади тут не йдеться, -
Найближча ціль: сховався.., з'їв.
Відвага, може, ще знайдеться.
Та не сьогодні й не для всіх.
О, скільки революцій треба,
Щоб українець зрозумів, -
Якщо у щасті є потреба,
То треба рухатися всім.

ПРИХОДИТЬ ЧАС.

Забути хочеться, - не можу.
Співати хочеться, - нема
Ні слів, ні голосу, ні слуху.
Нестерпний біль і пустота.
Я розправляю знову крила, -
Злетіти хочу ... і піке.
Така сумна життя картина,
Що обізвав хтось: «вікове».
Не намагайся щось зробити.
Надходить час і все не так,
Як було досі. І радіти
Тут в змозі, мабуть, лиш ...

ДОБРА НОВИНА.

Нарешті добра новина:
В нас вже хабарників нема.
- Невже їх відучили брати?
- Та ні! Немає тих, хто б мав, що дати.

ОСІННІЙ ДІАЛОГ.

- Чому сумуєш?
- Я не знаю.
- Така погода?
- Ні, життя...
З дерев вже листя опадає,
І з неба капає вода...
- Все так погано?
- Не то слово.
- Надія є?
- Давно нема.
Як далі жить, - не уявляю,
А це вже справжняя біда.

НЕ РОБІТЬ З МЕНЕ «СВЯТОГО».

Не робіть з мене «святого», -
Доки я ще жию
Й , доки можу, доти пишу,
Й дурням шиї милю.
Не робіть з мене «святого».
Це не дасть нічого
Ні мені, ні вам, нікому.
Толк малий від цього.
Не робіть з мене «святого», -
Я такий, як інші.
Може, більше непутящий,
Бо складаю вірші.

P.S.
Кожен з нас в житті оцьому
Якусь «вавку» має, -
Хтось розвішує плакати,
Але й хтось знімає.

Я НЕ ПОЇДУ У ЧИКАГО.
Я не поїду у Чикаго,
А на х...а воно мені.
Коли там вечір, тут вже ранок,
І вічне літо без весни.
Я не поїду у Чикаго, -
Там все чуже і я чужий.
Я тут нерідним краще стану,
Щасливий вибором своїм.

НЕ ПИТАЙ НАВІЩО.

Не питай, навіщо,
не питай, чому,
Ми зустрілись знов
в цім чужім краю.
Все закономірно,
вибору нема,
Коли всі вже звідти,
ми лише туда.
Шансу не зустрітись, -
абсолютний нуль.
Ось такі-то справи,
мій далекий друг.

ПРОБАЧ, МАТУСЮ.

«Кожне життя
кінець свій має, -
Хто б, що
від нього не чекав.
Нічого вічного
немає.
Так Бог
цей світ побудував».
(Автор).

Пробач, матусю,
що не плачу.
Як був би сенс,
я б вже ридав.
Я і не бачачи, -
все бачу.
Цей дар від Тебе...
Більше справ
Хороших, добрих,
справедливих, -
Все решта
станеться само.
Життя підтримує
сміливих,
Хоч, якби важко
не було.
(10.01.2017)

ЧЕРВОНІ МАКИ.

«Червоні маки,
краплі крові
На полі
нашого життя,
Що спонукають
нас до волі,
До світла, щастя
і добра».
(Автор)

Квіти надії
і квіти любові.
Квіти розлуки
у вільному полі.
Квіти пробачень
і квіти прощань.
Маки червоні, -
душа сподівань.
Квіти, що пам'ять
назад повертають.
Квіти, що серце
з грудей виривають.
Квіти, що краще
за сотню статей,
Правду розкажуть
про мужніх людей.

ПРОЩАЛЬНА СПОВІДЬ ЛІТА.

Ніч зоряна і тиха,
ще тепла та сумна.
Прощальна сповідь літа,
прощальна висота.
Усім вітрам відкрита,
наївна і проста.
Прощальна сповідь літа,
нестримна пустота.

НОВОРІЧНИЙ ДІАЛОГ.

- Ну, як живеться вам?
- Чудово! Ріка проблем у морі справ.
Лиш відчуття таке, мов знову
Хтось під ялинкою ......

ПАНІ ГАЛІ.

Ти випромінюєш
добро,
А це не так
уже і мало.
Побільше б в нас
таких було,
І зло б давно вже
«дуба» дало.

СПІРАЛЬ.

Все сталось так,
як мало статись.
Все те ж чоло,
все ті ж граблі.
Спіраль не хоче
розпрямлятись,
Допоки дурні
ще живі.
О, скільки
мудрого народу
Лягти повинно
ще кістьми,
Щоб зрозуміли й
«патріоти»,
Що можна жити
без війни.
Так сталось,
як не мало статись.
Знов в моду входить
популізм.
Тому, не дай Бог,
дочекатись,
Щоб з нього вилупивсь
фашизм.

РІЗДВЯНИЙ ЛЬВІВ.

«Там я кохав,
там я страждав,
Там я радів
і там я жив.
А час летів,
а час спливав, -
Тепер я тут,
а там мій Львів».
(Автор)

Різдвяний Львів: вертеп, колядки,
Лапатий сніг, дитячий сміх,
Млинці, вареники, оладки, -
Чудове свято для усіх.
Різдвяний Львів: церковні дзвони,
Щасливі лиця в хмурий час.
Життя бурлить й не знає втоми,
І все вирішує за нас.
Різдвяний Львів: зимова казка,
В якій я знову побував,
Надій і мрій моїх лампадка,
Що зігріва і тут , і там.

ЩО ВІДЧУВАЮ, ТЕ І ПИШУ.
Що відчуваю, те і пишу.
І, хто би, що не говорив,
Я слід і так, і так залишу,
Бо вдосталь всюди «наслідив».
Звичайно, всього я не знаю,
І не в усьому я правий,
Але я так цей світ сприймаю,
Сміюсь і плачу разом з ним.
Що відчуваю, те і пишу,
Й, допоки сил іще стає,
Я душу в спокої не лишу,
Й звіршую це життя своє.

ПАРАЛЕЛІ.

Я не проводжу паралелі
Між тим, що було , і що є, -
Бо так не хочеться пустелі,
Куди цей світ так вперто пре.

БУВАЄ ЗЛЕ.

«Коли поміж хлібом
та свободою народ обирає
хліб, він, зрештою, втрачає
все, в тому числі і хліб».
(Степан Бандера)

Буває зле, буває гірше,
Й бува, як завжди, - це мій край.
Я бачив все і трохи більше.
Чи є надія, - не питай.
Якщо не можна, то не можна.
А не підмазав і пішло...
Їда там є, душа порожня.
Так, що ж змінилось? Та ніщо!
Хто жирував, жирує далі.
Хто бідував, - тих вже нема.
Гарант розвішує медалі.
В країні хаос і війна.
Буває зле, буває гірше.
Та так, як тут, - ніде нема,
Бо це нікого не колише.
Така ось правдонька свята...

ЦИМ ДВОМ.
(Електропоїзд «Львів-Трускавець», 13.01.2017)

Цим двом я миру лиш бажаю.
Все решта в них, я бачив, є.
Коли два серця так кохають, -
Життя буяє і цвіте.
Цим двом я миру лиш бажаю.
Їм в ньому жити і любить,
Бо лиш на них надію маю
Цей край з руїни відродить.

ЗВИЧАЙНА ШКОЛА ВИЖИВАННЯ.

Буває школа для навчання
Для тих, хто б знати щось хотів.
А ця... А ця для виживання
Дітей, батьків і вчителів.
Тепла нема, лиш те, що в душах
Тих, хто тут вчиться і хто вчить.
Звичайно, школу гріти мусять..,
Лиш, хто, - не знають... Час летить.
Зима закінчиться весною,
Й проблема відпаде сама.
Лиш не загоїться так скоро
Рубець на серці школяра.
(зима, 2017, Львів.обл.)

2016 – Й.

Цей рік терору, зла і лиха
Запам'ятався нам ще й тим,
Що совість, - совість загубила,
І світом цим пішла з нічим.

НЕ ПОСИПАЙТЕ СІЛЛЮ РАНУ.

Не посипайте сіллю рану.
Щасливий той, хто вмер чи спить.
А я.., а я надію маю,
Що Бог нас все-таки простить.
Що хмари сірі розійдуться,
І прийде Волі світлий час,
І, врешті-решт такі знайдуться,
Що доведуть до неї нас.

ЗЦІЛЕННЯ ДУШІ.

Не моли молитви..,
почитай вірші,
Як не пишеш свої,
почитай чужі.
Вірш - це теж від Бога -
зцілення душі,
Істини дорога
на самій межі.

КОЖНА ЖІНКА.

Кожна жінка, - то родзинка,
Квітка в чистім полі.
Світу краща половинка,
Праведниця долі.
Кожна жінка, - то хмаринка,
Що небом літає,
Коли знає, що кохана
І сама кохає.
Кожна жінка, - то загадка,
Що й не уявляє,
Яку силу незбагненну
У собі тримає.

ІСТОРИЧНЕ

Усі, хто вчора були «За», -
Усі сьогодні дружно «Проти».
Це Україна дорога
В останні пару сотень років.

ВАЖКИЙ ВИБІР.

Все краще, -
залишись, будь-ласка, з нами.
Все гірше, -
загубись і пропади.
Ми думали,
що істину пізнали,
І знову помилились,
як завжди.
Так, що ж забрати
нам туди з собою,
У те майбутнє,
що за хвилю тут,
Це щастя,
перемішане з бідою
Чи долю,
що згорнулася, мов ртуть...

ТИ ЩЕ ПРИЇДЕШ?

«Я не поїду на поминки,
що відзначають тут щодня».
(Автор)

- Ти ще приїдеш?
- Я не знаю.
- Чому не знаєш?
- А тому, - все краще тихо догорає,
Все гірше, - знову наверху.
- Ти ж українець.
- А...згадали...
- Ми не забули.
- «Молотки»!
Де ж були ви, коли штурхали
Всіх тих, хто думав навпаки.
- Так, ти приїдеш?
- Ще б хотілось.
- Так, приїжджай!
- А на чорта?
Щоб прикопать те, що лишилось,
Й тих не зустріть, кого нема.
- Чому ж так сумно?
- То не сумно.
То страшно й думати про те,
Що душу твою зігрівало, -
Тепла вже більше не дає.

Україна В 2016 РОЦІ.

Нема ні щастя, ні надії.
Вони померли.., так бува.
Брехня душі давно не гріє,
А правда просто загірка.

НАЙБІЛЬШИЙ ДЕФІЦИТ.

Добра багато не буває.
Буває зло «без берегів».
Й шкода, що світ цього не знає,
І знову війнами кровить.
Добра багато не буває.
Й, коли болить чи не болить,
Його завжди не вистачає.
Життя - найбільший дефіцит.

БОГ СПРАВЕДЛИВИЙ.

Бог справедливий, а не добрий.
Тому в нас досі йде війна,
Щоб показати сірість «раші»
Й, куди скотилася вона.
У ту безодню, де немає
Доріг вперед й доріг назад,
Де правда тихо догорає
У полум'ї щоденних зрад.

ЮВІЛЕЙ.

Нам у жовтні буде 70-ть.
У народі кажуть: «Крок до Бозі…»
А, що ми? Ми будем святкувать
З розмахом, як у ...07 році.
Я сміюсь.., не вистачає слів
Вам всю мою «гордість» передати.
Я ж також колись там вчивсь і вчив,
І багацько в змозі пригадати...
Не питайте далі... Я німий..,
Бо сказав все, що хотів сказати.
Як для мене, час цей засумний,
Щоб такі події відзначати.

Я КОЖЕН ДЕНЬ.
(або І рідним, і чужим)

Я кожен день
однаково цікавий.
Я кожен день
однаково сумний.
Я кожен день
коханий і жаданий.
Я кожен день
сміливий, добрий, злий.
Я кожен день,
але не набридає
Тобі, мені, йому
і навіть їм.
Всім тим, хто мене знав
і вже не знає.
Всім рідним, «рідним»
і чужим, «чужим».

ЗАСТРЕЛИТИ СИРОТУ.
(Присвячено 20-річному Олександру Вереєменку,
який загинув у березні 2017 року, позивний «Фартовий»)

Застрелили сироту
і нема нікого,
Хто б за душу молоду
помолився Богу.
Застрелили сироту
злії вурдалаки, -
Не хотів він їм свою
землю віддавати.
Застрелили сироту,
вже тепер на волі,
Та, чи цього в цім житті
він чекав від долі.
Застрелили сироту,
вічна йому пам'ять.
Чужі люди поховають
і свічки запалять...
Застрелили сироту
і нема нічого.
Ось така вона ціна
за жадану волю.

А ВСЕ ТАК ПРОСТО.

Життя народжує життя.
І так вже мільярди років.
І не було б цьому кінця,
Якби не пара «ідіотів»,
Що світ цей хочуть погубить,
Бо їм замало влади дали.
А все так просто, - треба жить
Так, щоб життя тривало далі.

Я... СОБІ...

Не чіпай святого,
бо воно святе,
А також дурного,
бо воно дурне.
Не роби такого,
що не до душі.
Не мели дурниці, -
краще помовчи.
Хочеш довше жити, -
правди не кажи,
А, якщо не в змозі, -
то пиши вірші.

ПРО ГРОШІ.

Щасливі гроші не рахують.
Щасливі гроші витрачають.
І лиш тоді про них говорять,
Коли тих грошей вже не мають.

ТУМАН.

«Хто вірші мої читає,
Той, можливо, «доганяє»:
Це не просто лиш слова, -
Так кровить моя душа»
(Автор)

В той день, коли прийдуть до влади, -
Ні, не мордаті казнокради,
А хлопці рідної землі,
Тоді розвидниться мені.
А до тих пір, - я у тумані,
У нереально дивнім стані,
Коли вже Воля, ніби є,
Але на всіх ще не стає.
І не кажіть цього мені,
Що винні лише москалі.
Свого л..на тут ще багато.
І «тато» ще не зовсім «тато».
Він би хотів ним, мабуть, стати,
Але мордаті казнокради
Зробити цього не дадуть,
Допоки мзду не відіб'ють.
В той день, коли прийдуть до влади
Народу вірнії солдати,
Коли розвіється туман, -
Я інший вірш напишу нам!

ВАМ, ВЕТЕРАНИ УКРАЇНИ.
(Присвячено батькові Олени Ти....ко
і тисячам таких, як він).

Вам, ветерани України,
Я лиш одне б сказать хотів, -
Що ви все правильно робили,
Хто б, що сьогодні не триндів.
Мій батько теж був ветераном.
Тому я знаю, що пишу,
Ніщо вам не давалось даром,
Й ви заслужили славу цю.
Ви свої сім'ї боронили,
А не «елітозрадоклас».
Не виживали ви, а жили.
І нам не соромно за вас!
Спасибі вам, що ще додати.
Час все розставить по місцях.
Ви честі й совісті солдати,
І це нікому не забрать.

ЦЕЙ ЧАС НЕСТРИМНИЙ.

Цей час нестримний,
хоч здається, -
Життя - це вічність,
коли вдвох.
Коли ж один,
лиш серце б'ється
Само з собою
в унісон.
Лови хвилини
свого щастя,
Й складай їх
у щасливі дні.
І збудуться
усі бажання,
Як добрий сон,
повір мені.

НЕ ХОЧУ.

Не хочу просити,
Не вмію брехати.
Хоч важко так жити
Та легко вмирати.
Не хочу чекати,
Не вмію прощати.
Грішу та не каюсь,
А йду відробляти.

ВСЕ ЗАБУВАЄТЬСЯ З РОКАМИ.

Все забувається з роками,
Окрім тепла й любові мами.
В погожі і негожі дні
Лиш це зігріє вас в житті.

Я БИ ЇЙ ПАМ’ЯТНИК ПОСТАВИВ.
(Присвячено Л. О.)

Я би їй пам'ятник поставив
Посеред рідного села
За купу вистражданих років,
Во славу віри і добра.
Хай люди знають й пам'ятають,
Проходячи повз нього знов,
Звідки добро бере початок
Й надія, віра і любов.

«БУДЕННА КАЛАМУТЬ».

Поети довго не живуть, -
Їх Бог до себе забирає,
Щоб цю "буденну каламуть"
Ті там описували далі.

КІНО.

- Привіт, Іване!
- Привіт, Петро!
- Куди спішиш?
- Іду в кіно.
- Як називається?
- «Кінець країни зраджених овець».
- Хто режисер?
- Якийсь «пуйло».
Він в цьому бізнесі давно.
Чечня, Осетія і Крим.
Це все колись знімалось ним.
А цей останній фільм про нас.
- Останній, дай-то, Боже! Час, -
Теж непоганий режисер.
Шкода, він цього не допер.
- І не допре!
- Так! Не допре,
Бо швидше здохне, ніж помре.

КОЛІР ПРАВДИ.

А колір правди
завжди чорний.
Чому, - не знаю, -
в мене так.
Й проблем не мав би
ті, що маю,
Якби знов правди
не сказав.
Чому ж так важко
з нею жити,
Й, чому так легко
у брехні.
Це неможливо
зрозуміти,
Але це так, -
тому мені
Лиш залишається писати, -
тобі, собі йому і їм.
А ще щодня
себе питати
Про те,
що вже відомо всім.

НОРМАЛЬНИЙ.

Нормальний цього не напише.
Нормальний просто промовчить.
І, слава Богу, хай так буде,
Якщо нема, той не болить
Тому не треба нарікати,
Що нині гірше, ніж було.
І не потрібно всіх питати,
Чому так «добре» живемо.

ТЕРОР.

Терор думок, терор душі.
Світ докотився до межі,
Де вже не буде протиріч,
А лиш одна і вічна ніч.
(19.12.2016)

КОЛОВОРОТ.

Все якось дивно
в нас буває, -
Любов живе,
життя вмирає,
Й нове народжує
життя,
Щоб далі в нім
любов жила.

АНАЛОГІЯ.

Все крутиться довкола правди.
І, що мені ти не кажи, -
Вона, як сонце, в центрі завжди,
І неможливо досягти.

БІЛІ КОНВЕРТИ.

«У жінок , - все серце, навіть голова...»
(Жан Поль, письменник,
1763-1825 рр.)

Пишу тобі вірші,
прості та відверті.
Пишу і ховаю
у білі конверти.
В них літо і осінь,
дощі і печалі.
В них все, що від долі
ми марно чекали.
В них все, що живить
й гнітить мою душу.
В них все, що давно
я сказать тобі мушу.
Останні рядки
і закінчиться літо.
Я мерзну, мов птах,
на вітру не зігрітий.
Пишу тобі вірші,
прості та відверті.
Лиш не відсилаю
тобі ці конверти.
Чому, - я не знаю,
така, мабуть, осінь,
В ній вітер любов мою
з листям розносить.
(Т.З.)

ЩО ЦЕ?

Це усього-на-всього весна,
Коли надія проростає.
Навіть, коли зерна немає,
Але є віра і мета.
Це усього-на-всього весна,
Коли кров раптом закипає.
Якщо ж цього уже немає, -
Людина тихо помира...

ПРОСТА ВОДА.

Хто не кохає,
той не знає,
Що таке щастя
на Землі.
Хто не кохає,
той не має
Найголовнішого
в душі.
Хто не кохає,
той не бачить
Краси буденного
життя.
Хто не кохає,
той не плаче, -
То просто капає
вода.

А ЧАС ПОВЗЕ.

А час повзе,
біда скрипить.
Брехня співа,
добро мовчить.
Хвилини прожитого
дня
Вже не повернуться.
А я,
я теж до них не повернусь.
Ми розпрощались, -
в добру путь.
До не до зустрічі, -
колись,
Де час повзе,
життя летить.

ЩАСЛИВИЙ.

Так, я щасливий
в цім житті,
Бо мене люблять
ще жінки,
А також діти
й звірина.
Й маразмів, ніби,
ще нема.
Що є, то є, -
чи заслужив?
Не знаю,
жив, як жив.
Любив, кохав,
творив добро.
Все решта
сталося само.
Що можна більше
ще хотіть, -
Ще пару років
так пожить,
Щоб дописать
вірші життя,
Та це вирішую
не я.

З БОГОМ КРАЩЕ.

З Богом краще, ніж без Бога.
Це вже й ті втямили,
Що без Бога народились
І без Нього жили.

ЗАСТОЯНА ВОДА.
Присвячено Віктору С.)

Він не мовчить..,
і це вже перемога
Людського духу
над пустим буттям.
Важка це
й непротоптана дорога,
Але він йде,
і він вже майже там.
Він там, де кожен
власний голос має.
Він там, де правда
більше вже не спить.
Він там, де зла
байдужість помирає.
Де він, - життя
вирує і бурлить.
Пишаюся тобою я,
мій друже,
Хоча і знаю,
що тебе чека.
Та сенсу від мовчання
теж не буде, -
Німе мовчання -
це застояна вода.

ЗАЧИНЕНІ ДВЕРІ.

- Звичайна школа для «німих».
- Чому «німих»?
- Чому, - не знаю. Я нині так
Цей світ сприймаю, а ще глухих,
Сліпих і злих.
- Про кого ти?
- Про нас з тобою, що вже
Закінчили цю школу,
і нам вручили атестат,
Як треба правильно мовчать.
- Навіщо все це?
- Просто так.
Так захотів якийсь дивак.
Тут логіки давно нема,
А лише примхи дивака.

Р.S.
Звичайна школа для «німих»,
Й немає звільнення від неї,
Як довго б ти в ній не навчавсь, -
В кінці завжди закриті двері.

Я НІКОЛИ...

Я ніколи
Турку не забуду.
Я нікому
Турку не віддам.
Я ніколи, доки
жити буду,
Зрадити не зможу
цим горам.
Це вже не поезія, -
це проза.
Проза мого грішного
життя.
І, якщо не я,
то моя муза
Це підтвердить краще,
аніж я.
Я ніколи
Турку не забуду, -
Там початок
того Ва...я,
Що сховав її
у свою душу,
І пішов блукати
по світах.

ЦЕ НЕ ВІРШІ

Це не вірші,-
це мої діти.
Як можу я їх
не любити.
Як можу зрадити
я їм.
Комусь одному
чи усім.
Вони всі різні, -
я це знаю.
За це й люблю, -
тому й страждаю,
Тоді, коли
не люблять їх,
Моїх хороших,
дорогих.
Й нехай хтось,
сонячної днини,
Їх називає
«прохідними».
Мене це вже
не дістає.
Хоча й шкода,
якщо так є.

ГІРШЕ ЛИШЕ ГОНДУРАС.

Гірше лише Гондурас. -
Та не вірять люди,
Що ще гірше, ніж у нас,
Ще десь може бути.
Гірше лише Гондурас, -
Що тут ще додати.
Всі «ганьба , ганьба, - кричать,-
Треба обігнати».
Гірше лише Гондурас.
Ось такі-то справи.
Де ж тут візьметься гаразд,
Коли все вже вкрали.

ВЕСНА, ЗВИЧАЙНО, ПЕРЕМОЖЕ.

Весна, звичайно, переможе.
А, як інакше бути може.
Й, хоча морозить і сніжить, -
Уже нічого не змінить.

ІІ розділ

ЗАРИМОВКИ

«Вільний той,
хто в змозі
Не брехати».
(Альберт Камю, французький
письменник, 1913-1960 рр.)

х х х

Що ж, дочекались благодаті:
Страшніше жити, ніж вмирати.

х х х

Є люди добрі й люди злі,
І є прокляті...

х х х

Шкода не тих,
хто до сих пір самотні.
Шкода самотніх,
що живуть разом.

х х х

Хто, - заморожений, - не знає,
Чи так помре, чи ще відтає.

х х х

Ця пісня кожному знайома:
В ній усього-на-всього три слова.

х х х

Варіантів є багато,
Але вихід лиш один.

х х х

Якщо немає, що сказати,
То треба більше показати.

х х х

Хор тепер Богові співає, -
Син Божий уродини має.

х х х

Всі мудріші повмирали,
Всі дурніші «лижуть» далі.

х х х

Їжа і секс втрачають сенс,
Коли неякісна їда,
І вже взаємності нема.
Переглядів: 196 | Додав: Victor | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.