Середа, 17.10.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Блоги користувачів сайту

Головна » 2018 » Березень » 22 » СЕРЕД ВІТРІВ
21:57
СЕРЕД ВІТРІВ
ВАСИЛЬ ЗДОРОВИК

«Бог диктує, а я пишу...
Гонорар – це віра,
Що з руїни відродиться
Моя Україна.»
(Автор)


СЕРЕД ВІТРІВ
(04.2017 – 10.2107 рр.)
збірка поезій
Львів – 2017

I РОЗДІЛ

РОМАШКИ Й ВОЛОШКИ

«Дощі, дощі, а потім зливи.
Це літо? Осінь? Це життя,
Життя правдивої людини,
Й сльозами скроплена земля.»
(Автор)

ПОСМІШКА ДОЛІ.

Все далі і далі
заглиблююсь в гори.
Там спокій і тиша
й незвідані зорі.
Шукаю розраду,
у трави вдивляюсь,
На посмішку долі
щораз сподіваюсь.
А вітер все дужчий,
вже й зорі не сяють,
Й пекучий неспокій
щось серце так крає.
Він в тиші вечірній,
в думках і печалі,
І посмішка долі
все далі і далі.

ДІАЛОГ «ХОРОШИХ» ДРУЗІВ.

– Якщо не могила,
то, хто і коли
Нас виправить в змозі,
як знаєш, – скажи.

– Ніхто і ніколи,
ні час, ні родина
Тебе вже не змінять,
лиш сіра могила.

НЕ ТАК БАГАТО.

Не так багато в цім житті
Іще залишилось мені.
Невтішна старість і вірші, –
То для щодня, то для душі.

Такі ось справи, шкода нам
Усіх, хто тут і тих, хто там.
Але такий цей шлях, мабуть,
Де вже назад не повернуть.

P.S. Не так багато в цім житті
Іще залишилось мені,
Але ті дні, які пройшов,
(Щось загубив, але й знайшов),
Одне лиш в змозі підтвердить,
Що вартувало таки жить!

НЕ ТАК ПРОСТО.

Це все не так,
мій друже, й просто:
Кохання – біль,
чекання – страх,
Екстаз і розпач
одночасно,
Що убива
й рятує нас.

ЗНОВ І ЗНОВ.

З нічого вродиться нічого.
З любові виросте любов.
Тому я так багато часу
Повторюю це знов і знов.

«ВИШИВАНКА МОСКАЛЯ».

Кому потрібна ця брехня?
Тобі, мені чи їм? – Нікому!
Ми всі закінчили цю школу,
І знаєм, хто кому «рідня».

Кому потрібна ця брехня,
Що вони «вибором» назвали,
Коли одного вибирали,
Де інші? – Їх давно нема.

Кому потрібна ця брехня?
Ще рік чи два «тримати касу»,
Робити позу чи гримасу,
І славить нового царя.
Кому потрібна ця брехня?
Лише йому і його світі,
Що білими нитками зшиті,
Як «вишиванка москаля».

Я.

Я чую свою душу.
Я чую своє тіло.
Я не живу, як мушу.
Я так живу, як вмію.

ПОРАДА.

Приходить час,
і на питання, –
Чи цього хочу я,
чи ні,
Відповідь дасть
лише кохання,
Чесніш поради
не знайти.

ІЩЕ РАЗ ПРО «ВОНО».

Москаль нас в спокої
не лишить.
Я зрозумів вже
це давно.
Без нас йому тепер
не вижить,
І з нами, – «кришка»...
Тож «воно»

Ще довго буде
далі гадить
І кров козацькую
смоктать,
Допоки це
«навіки разом»
Ми не зумієм
розірвать.

«УМОМ БЕЗМОЗГЛЫХ НЕ ПОНЯТЬ»
(Олег Богдан, интернет)

«Русские – народ который
ненавидит волю, обожествляет
рабство, любит оковы на своих
руках и ногах, любит своих
кровавых деспотов, не чувствует
никакой красоты, грязный
физически и морально, столетиями
живет в темноте, мракобесии,
и пальцем не пошевелит
к чему–то человеческому,
но готовый всегда неволить, угнетать
всех и все, весь мир.
Это не народ, а историческое
проклятие человечества.»
(Иван Шмелев).

Умом безмозглых
не понять, –
Как это правильно
и точно.
То, чего нет,
то не отнять,
И изменить «то»
невозможно.

Умом безмозглых
не понять.
Им боль других, –
верх наслажденья.
Кто им оружие
смел дать, –
Вот этим не видать
прощенья.

Умом безмозглых
не понять, –
И делать этого
не надо.
Куда зовут,
за тем бегут.
Это не люди,
это – стадо.

Умом безмозглых
не понять,
Аршином глупость
не измерить.
Они нужны тогда,
как власть
В бессмертие
желает верить.

НАВІЩО ГРІШНИКАМ КАЗКИ.

– Навіщо грішникам
казки?
– Щоби добріші
трохи стали,
А то живуть,
як ті вовки,
Що душі
лісові продали.

ДЕ ТОЙ ЛІКАР?

Ніхто вам цього
не пробачить, –
Невже мізків
«совсем» нема.
Тут вже й незрячий
чітко бачить,
Що то за
«дикая страна».

Невинні душі
гинуть знову,
Бо так чудило
захотів.
І тут не йдеться вже
про змову,
А йдеться про життя
і світ.

Немає слів,
лиш лайка й злоба
До всього, що
за тим «бугром».
Якщо це всього
лиш хвороба,
То, де той лікар...
з «топором».

РЕЛІГІЙНЕ.

Немає щастя без добра.
Нема кохання без любові,
Але є Єва із ребра,
Адам, змія і море...

РОМАШКИ Й ВОЛОШКИ.

Нехай вам насняться
ромашки й волошки.
Нехай вам насняться
солодкії сни,
Щоб сонце в них було,
а смутку лиш трішки
За тими, хто нас
залишив назавжди.

Нехай вам насняться
ромашки й волошки,
Яких не скорити
пекучим вітрам.
Зростайте, мужнійте,
синочки і дочки
На радість і гордість
своїм матерям.

ЯКЩО НЕМА.

Якщо немає,
то й не треба.
Листів порожніх
не пиши.
Нема в душі, –
не впаде з неба,
Як щиро Бога
не проси.

ПЕРЕЛІТНІ ПТАХИ.

Ні, я не там,
я тут, далеко
Від того краю,
де родивсь.
Чому так сталось, –
я не знаю.
Так Бог, чомусь,
розпорядивсь.

Ні, я не там,
я тут, і маю
Дві долі, –
свою і свою,
Які щодня
в одну єднаю,
Й про все це
вірші вам пишу.

Так, я і тут, і там,
я з тими,
Хто в серці моїм
назавжди.
Одна душа
на дві країни,
Мов перелітнії
птахи.

НЕ ШУКАЙТЕ ЩАСТЯ ДЕСЬ ДАЛЕКО.

Не шукайте щастя десь далеко.
Воно завжди поруч, завжди там,
Де його ніхто, чомусь, не бачить,
Часто інше засліпляє нас.

СЕРЕД ВІТРІВ.

Серед вітрів
північних і південних,
Що дмуть так часто
із заходу на схід,
Живемо бурно ми
життя своє нікчемне,
Стараючись залишити
свій слід.

Серед вітрів
чекання і розлуки,
Серед вітрів
кохання і тривог,
Проходячи крізь зради,
біль і муки,
Ми виживаємо лишень,
коли удвох.

ЖИТТЯ.

Життя – це безодня,
Життя – це пустеля,
Глибокий колодязь,
Будинок без стелі,

Безмежнеє море,
Безкраєє поле,
Для кожного рідне,
Для кожного своє.

Коли це збагнути,
Хоча би на мить,
То хочеться жити,
Й не так вже болить.

ПАКУЮ ВАЛІЗИ.

Пакую валізи,
валю закордон.
Навіщо, – не знаю,
так вирішив Sohn*.
Шукаю причину,
причини нема,
Є біль, є надія,
є хата пуста,

Є стіни щасливо
прожитих років,
Що кожен повернення
їх би хотів.
Та час цей минув,
і забувся, мов сон.
Пакую валізи,
валю закордон.

*Sohn (нім.) – син

FAMILIE TITENKO.

Для вас і пишу,
а для кого?
Життя летить,
годинник б’є
Про цю сПОРОШЕНу
країну,
Що болем в серці
віддає.
(17.06.17.)

КОЛИСЬ ЩЕ ОБІЗВУСЯ.

Колись ще обізвуся,
Колись іще знайдуся,
І в осені барвистій
Впаду ще жовтим листям.

А ти чекай і слухай
Слідів знайомих звуки,
Даруй собі світанки,
Й всю ніжність до останку.

В прозорій тиші неба
Не так багато й треба.
Шкода, що ми не знали
І довго так чекали.

СТАРИЙ КОРТЕЖ.

Яка дурня...
все ті ж «обличчя».
Все та ж брехня,
«пустий триндьож».
Наскільки вистачить
терпіння,
Щоб не «поїхати»
також.

Вже скільки років
«на манежі»,
Втирають нам
одне і теж
Ці дворові
маріонети,
Нових царів
старий кортеж.

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ.

Я не спішив
та той лелека
Все до хвилин
розрахував, –
Весна, Карпати,
синє небо.
Знайшов, схопив,
приніс, віддав...
(28.03.1963.)

ШАНС.

Я був, я є,
ще трохи буду.
Кого любив,
тих не забуду.
Кого не встиг, –
теж не біда,
На всіх часу
і так нема.

Я був, я є,
що далі буде,
Не зна ніхто,
та мудрі люди
Придумають нам
що-небудь,
Якщо їм дурні
шанс дадуть.

ВИБІР.

Посмішка долі, –
й ти на троні,
А, якщо ні,
то у ...лайні.
Таке життя,
щасливі долі
Ми обираєм
не одні,

Хтось завжди нам
допомагає, –
Чи Бог, чи правда,
чи любов,
Якщо, звичайно,
той їх має,
Хто цим життям
гулять пішов.

Посмішка долі
чи гримаса,
Кохання, квіти
чи синці.
Й, чи ти був хтось,
чи лише Вася, –
Відомо стане
у кінці.

Я ЙДУ.

Без великого бажання...
По великому життю.
Я крокую...Вітер в спину.
Не завжди... Та я іду.

ПРОБАЧ ПОЕТА ЗА СЛОВА.

Пробач поета
за слова.
Вони колючі
та правдиві,
Як ті спрацьованії
вили,
Що женуть погань
із села.
Пробач поета
за слова.
Він каже те,
що більшість знає,
Але казати
не бажає,
Бо страх сильніший,
ніж мета.

Пробач поета
за слова.
Він пише те,
що відчуває,
І дуже добре
«доганяє»,
Яка за цим
стоїть ціна.

ШКОДА ЧОБІТ.

Такого міста,
як мій Львів,
Ти не знайдеш,
як б не хотів.
І не шукай,
шкода чобіт.
Бо Львів один,
як білий світ.

ЯКЩО НЕ Я.

Якщо не я,
то, хто й коли
Розповість правду,
підкажи.
Тому й спішу,
часу нема, –
Війна, зима,
зима, війна.

Час скаженілий
так летить,
Що не встигаєш
це вловить,
Але потрібно,
якщо ми
Дожити мрієм
до весни.

МИ НЕ ЗАБУЛИ ПРО ВІЙНУ.

Ми не забули
про війну.
Вона нам просто
всім набридла,
Як та за...плутана
країна,
Де досі правди
не знайдуть.

Ми не забули
про війну.
Вона тепер
назавжди з нами,
Як душі тих,
що помирали,
Щоб ми зустріли
цю весну.

ДЕНЬ ПРАВДИ.

Пройшовши шлях
від «за» до «проти»,
Вже зрозуміли
й «патріоти»,
Що доброго царя
нема.
Є лиш ілюзія
добра,
Що, як імла,
кудись зникає,
Коли день правди
наступає.

ІЩЕ РАЗ ПРО ЛЬВІВ.

У Львів не важко
закохатись,
Бо в нього є така
душа,
Що дає сили
повертатись
Й тоді, коли
цих сил нема.

НІЧНІ РОЗМОВИ У СТАРОМУ ЛЬВОВІ.

Вірші, пісні,
нічні розмови,
Еліта юна і крута.
Усе тут є
В старому Львові.
Лише мене
Тут вже нема.

ОСТАННЯ ІНСТАНЦІЯ.

Я так давно
живу на світі,
Що злегка вже
і набрида,
У кого правда
в заповіті,
Таке трапляється...
Біда!

Це слово трьох
останніх років
Гостріше ранить,
ніж завжди.
Бракує виважених
кроків,
А їх нелегко
віднайти.

Біда не там,
де все погано.
Біда тоді,
як в головах
Думок хороших
дуже мало,
І пустослів’я
на вустах.

Біда – це теж
випробування.
Вона вбива,
вона й спаса.
Це, як інстанція
остання, –
Все по полицях
розставля.

ХТОСЬ МУСИТЬ.

Звичайно, я
«загнуся» також.
А що робить?
Чудес нема.
Хто не хотів, –
тим «дуля з маком».
Така ось формула
проста.

А я хотів, я жив,
я думав.
Це теж нелегке
заняття.
Я не сидів, чекав
чи скиглив,
Я йшов, робив,
бо це життя

Не просто так
нам всім дається.
Щось треба
після ... залишить,
Щоби добро
зуміло вижить,
Щоби життю
хотілось жить.

ФОРМУЛА ВІЙНИ.

Завжди є в розуму
початок,
Й немає в дурості
кінця.
І цих, і тих
у нас багато.
Тому тут досі
йде війна.

СМІЮСЬ І ПЛАЧУ ВОДНОЧАС.

Сміюсь і плачу
водночас.
Таке життя,
такий цей час.
Цей час,
коли життя смішне,
Хоча й цікаве
та пусте.

Сміюсь і плачу
водночас,
Бо знов вирішують
за нас
Ті, хто за скоєні
гріхи,
Мав би варитись
в казані.

ЩОБИ ПРОНЕСЛО.

Я не граю роль солдата.
Я і є солдат.
На війні, де брат для брата, –
Більше вже не брат.

На війні, де кров рікою,
Й зло без берегів,
Забирають із собою
Кращих із синів.

На війні, де всі вже знають,
Хто, чому й, за що,
Лише очі відвертають,
Щоби пронесло.

ЩО РОБИШ.

– Так, сиджу.., сумую,
Ні х...а не чую,
Бо чути не хочу,
Щось собі бурмочу.

Про Європу, візи,
Про важкі валізи,
Про життя, про волю,
Про нелегку долю,

Про війну, про втрати,
Про залізні грати,
Які припідняли,
Але ще не зняли.

ПРО ЩО, ПИТАЄШ, ЦІ ВІРШІ?

– Про що, питаєш,
ці вірші?
– Про гори, небо,
сонце, волю,
– Про рідний край,
про нас з тобою,
Про правду,
що кричить від болю,
Про слово,
що сильніш за зброю.
Р.S. Бальзам для серця і душі.

ЛЮБЛЮ Й ШАНУЮ ТЕ, ЩО МАЮ.

Мене жінки
все менш хвилюють,
Але хвилює
та, одна,
Що полюбила
і зуміла
Подарувать ще
два життя.

Що ще сказати, –
я не знаю, –
Додам до цього
лиш одне:
Люблю й шаную
те, що маю,
І Богу дякую
за все!

ВІДСЬОГОДЕННЯ ДО НАТХНЕННЯ.

Відсьогодення
до натхнення
Крокую я
чи не щодня.
Від покаяння
до прощення
Дорога явно
не моя.

Все, що було
й, можливо, буде, –
Це все разом
моє життя.
Й, чи хто згадає,
чи забуде,
Я все одно
залишусь я.

ВТІШАЮСЬ.

Втішаюсь тим,
що ще комусь потрібен.
Й, допоки сили є,
і їх стає,
Робитиму можливе
й неможливе,
Щоби подовше було
так, як є.

ВСЕ ДАЛІ І ДАЛІ.

Все далі і далі
той день,
як родився.
Все далі і далі
той час,
коли вчився.
Все далі і далі
та мить,
що вкохався,
Ліпив свою долю,
за щастя
чіплявся.

Все далі і далі
невдачі і зрада.
Все далі і далі
батьківські поради.
Все далі і далі
життя середина.
Все ближче і ближче
холодна ......

АНАЛОГІЯ.

Зі злом не можна
подружитись.
Переросте ця дружба
в зло.
Це, як на жабі
одружитись,
Й принцесу виглядать
в вікно.

«КЛЯТІ ВІРШІ».

Вночі сьогодні
вірш наснився.
Я взяв його
і записав.
Він непоганим
получився.
Такого досі
я не мав.

Що за життя, –
уже й поспати
Ці «кляті вірші»
не дають,
Але я мушу
їх писати,
Бо вони іншого
знайдуть.

СТАРІСТЬ.

Не життя, а спогад,
Як це все було.
Хто не знав, вже знає, –
Старість – то .....

Хто дожив, второпав,
Як нелегко тим,
Хто це пам’ятає,
Як то .... молодим.

Ностальгічне фото.
Відбиток життя.
Пригадав.., відставив..,
І пірнув в нема.

ДАВНО ПОРА.

Пора, пора,
давно пора, –
Ні, не вмирати,
просто жити.
Для щастя
діточок ростити
Без цих іуд
і їх бабла.

БОЖІ «КОРЖІ».

Звичайно, Бог
все бачить й чує.
Гріхи для кожного
рахує
Й, коли доходить
до межі,
Тоді Він роздає
коржі.

Тому не треба
нити й плакать,
На долю свою
нарікать.
Кожен за вдіяне
заплатить,
Лиш треба трішки
зачекать.

* * *

«Поцелуй названья
не имеет.
Поцелуй не надпись
на гробах.
Красной розой
поцелуи веют,
Лепестками тая
на губах.»
(С. Есенин)

Dein Kuß hat
keine Name.
Dein Kuß hat
nur Geful.
Versprochene
Maßname,
Ein Kuß, ein Spiel,
ein Schuß.
(V. Zdorovyk)

ФОРМУЛА КОХАННЯ.

Я вивів формулу
кохання.
Вона проста,
як 2 + 2:
Довіра, терпіння,
повага.
І так щодня,
впродовж життя.

НАЙВАЖЧЕ.

Найважче у цім житті –
чекати.
Й тоді, коли
надій нема,
Це вам підтвердить
кожна мати,
Що дочекатися
змогла.

ДОКИ ЖИВИЙ.

Доки живий,
то буду жити
На 100%
й, коли за 50–ть.
А що ще в старості
робити,
Не варто просто так
вмирать.

Доки живий,
писати буду,
Про все, що добре
і, що зле.
Про все, що ще
хвилює душу,
Допоки та
зі мною є.

МІЙ СТАРШИЙ БРАТ
(До сьомої річниці смерті А.В.)

Тебе нема
і вже не буде,
Мій старший брат,
в час спільних справ.
Таке життя,
а в ньому люди,
Яким Бог шанс
зустрітись дав.

Навіщо,
поки що не знаю.
Та вдячний долі
я за те,
Що спогад добрий
досі маю,
Й ніщо його вже
не зітре.

ВИБИРАЙ.

Від брехні до зради, –
Крок лише один.
До добра і правди, –
Сотні тисяч миль.

Ось така дорога,
Синій небокрай,
Що тобі підходить,
Те і обирай.

НІЧОГО ОСОБИСТОГО.

Одні зверху, інші знизу.
Ми – посередині.
Бурчимо, але й радієм
Кожній Божій днині.

Ті, що зверху, – все вже мають,
Вдосталь понакрали.
І одного лиш бажають,
Щоб їх не чіпали.

Ті, що знизу, ще не їли,
Але дуже хочуть,
Й тих, що зверху потихеньку
Злегка вже лоскочуть.

Ми ж на все це споглядаєм,
Й думаєм, міркуєм, –
Як не втратить те, що маєм,
Доки ті дуркують...

НЕ ПРОТИ, А ЗАРАДИ.

В моєму серці
вже достатньо зради
І горя, і неправди,
і біди.
Та стукає воно не проти,
а заради,
Заради щастя, правди
й доброти.

НОВА ПІСНЯ
(До дня народження Скрябіна, 17.08.68)

Немає пісні
і не буде.
Вона померла...
за життя,
Її згубили
хижі люди
За те,
що чесною була.

Таке бува,
і досить часто.
Талант вмира,
а гниль гниє.
Тому і маємо,
що маєм.
Тому і є в нас,
те, що є.

БЕЗДОМНИЙ КІТ.

Бездомний кіт...
помер у хаті,
Як всі
домашнії коти.
Що можна більше
ще сказати, –
Немає щастя
без біди.

КРЕДО.

Одна година,
день чи мить
Тебе не в змозі
вже змінить.
Давно обрав ти
свій маршрут,
Й не гаєш час
ні там, ні тут.

Чи на краю Землі,
чи далі,
Ти твердо тиснеш
на педалі.
Хоча, в чім суть
цієї гри,
Лиш знають
хмари голубі.

В наступній серії
чи ролі
Розкриєш ти
свої паролі,
Й підеш усміхнений
в світи,
Щоб кращу долю
там знайти.
(Т.К.)

СІРИЙ ПТАХ.

«Цей сірий день, як стан душі, –
Немає сил, – пиши вірші.»
(Т.З.)

Цей сірий день,
як сірий птах,
Що зранку всівся
вже на дах.
І, згодом стукає
в вікно,
Бо цьому птаху
все одно,
Чи ти ще спиш,
чи ти вже встав.
День новий тут
і він настав.
Не хоче сірий птах
чекать,
Але й не хоче
вже й літать.
Р.S. А хоче в сірій
самоті
Прожить цей день,
як інші дні.

ЧОРНА ДІРА.

Є Сонце, небо
і Земля.
Все решта –
чорная діра,
Куди цей
невгамовний світ
Так наполегливо
спішить.

НОВИЙ ДЕНЬ.

Новий день,
і все позаду.
Все забулось:
біль і зради.
Все, що було,
все пройшло.
Білим снігом
занесло.

Новий день,
нові надії,
Нові плани,
нові мрії,
Нові вірші
і слова,
Лиш тебе в них
вже нема.

ХТО ЩЕ В ЗМОЗІ.

Хто ще в змозі думать,
легко це збагне:
Люди далі гинуть...
а «воно» живе.
Хто ще в змозі бачить,
той побачить й це:
Правду розтоптали,
а «воно» живе.
Хто ще в змозі... мусить
вигнати це зло,
Щоб «воно» навіки
спокій нам дало.

ЯКБИ НЕ ТИ.

«Ці роки без тебе, –
це також життя,
Що були... минули...
і сліду нема.»
(Автор)

Якби не ти,
й мене б не було.
Я б вже згорів..,
загинув.., вмер...
Якби не ти,
життя б зігнило,
Й ніхто б не думав
про тепер.

Якби не ти,
хто б тратив сили
На виживання
в цім краю.
Якби не ти,
цей світ жахливий
Давно би душу
зжер мою!

КАША.

Блискало, гриміло,
З неба воду лило,
Діточок лякало,
Згодом перестало.

Сонечко з’явилось,
Небо прояснилось,
Ось така-то каша,
Як і доля наша.

МІНЛИВИЙ ЧАС.

«Мінливий час, мінливі роки,
Як за дверима чиїсь кроки...»
(Т.К.)

Мінливий час,
мінливі роки,
Мінливі люди,
й їх діла.
Так було, є
і далі буде.
Така ось правда.
Але я...

А я мінятись
не бажаю.
Всі зміни завжди
проти тих,
Хто їх найбільше
не сприймає, –
Їм розгрібать
прийдеться їх.

ПОБЕДИТЕЛЕЙ НЕ СУДЯТ (рос.)
(До 100-річчя Жовтневої революції)

Победителей не судят.
Некому судить.
Кто в победе сомневался,
Тот давно убит.

Чтобы победитель правил
(Вот такой «компот»)
По понятиям без правил
За «родной народ».

МАЙБУТНЬОМУ.

Що не моє,
то не моє.
І моїм, мабуть,
вже не стане.
Тому, хай буде
так, як є,
Кожен за скоєне
дістане.

Життя – це мить, –
було й нема
Й таким, як є,
уже не буде.
І лише добрії
діла
Їм не дадуть
про нас забути.

ВОРОНА – РУССКИЙ ГОЛУБЬ МИРА.

Ворона – русский голубь мира,
И докажи, что я не прав.
Лавруша – редкая скотина,
Всем ложью уши оборвал.

Нет у ничтожества предела, –
Такая редкая страна,
Где люди восхваляют смело
Кусок дешевого д....а.

(З ненадрукованого, 2014 р.)

МАШИНА ЧАСУ.

«Щасливий тим,
що не москаль,
І ним, надіюсь,
вже не стану.
Скоріш забуду
рідну маму.
Так цей «народ»
уже дістав.»
(Автор)

Машина часу зупинилась,
Вірніше, крутиться назад.
У тій скаліченій країні,
Де переміг «робочий клас».

Що ж, хай так буде, – я не проти,
Якщо так хочуть там вони.
В нас інші нині є турботи, –
Як розпрощатись назавжди.

ВІЧ-НА-ВІЧ.

«Той, хто вірив, буде вірить,
Що з ним не роби.
Головне, щоб толк був з цього,
Не лише гроби.»
(Автор)

Я не ходжу в синагогу,
Бо її нема.
Я спілкуюся із Богом
Віч-на-віч. Дарма!

Витрачають свої сили
Ті, що не змогли
Відшукати свого Бога
В сутінках пітьми...

НА САМЕ ДНО.

Усе життя –
це до і після.
А де тепер?
Його нема.
Нова розмова,
вірш чи пісня
Через хвилину
вже стара.

Й немає цьому
порятунку.
Ми ж не живемо,
летимо
У ту безодню
без зупинки,
На саме дно,
на саме дно.

ДАРМА НІЧОГО НЕ БУВАЄ.

Дарма нічого не буває.
За все доводиться платить.
І сир із рота випадає,
Коли хтось зайве щось триндить.

Ми це відчули, ой, відчули,
Ціною втрачених синів.
Нам говорили, – ми не чули,
Допоки грім не прогримів.

Дарма нічого не буває.
За все доводиться платить.
Хто не втрачає, той не знає,
Як це, коли нема, – болить.

ДІАЛЕКТИКА ЖИТТЯ.

Це діалектика
життя:
Хто міг би править, –
той не править,
А править той,
хто «зупу варить»,
В якій не смислить
ні х...а.

Це діалектика
життя:
Хто понагліше,
завжди згори.
Тому, не щастя, –
часто горе
Нас супроводжують
щодня.

Р.S.

Щось має бути
для душі,
Або любов,
або вірші.
У мене ж є
і те, і те,
Й про дві душі
тут річ не йде.
Р.S. А йдеться
про одне життя,
Яке живу
сьогодні я.

ВСІ МОЇ ВІРШІ ПОЗБУВАЛИСЬ.

Всі мої вірші
позбувались.
Боюся далі
щось писать,
Щоб знов на правду
не нарватись,
Щоб знову горе
не нарвать.

Всі мої вірші
позбувались.
Життя біжить,
а час летить.
Горджусь і каюсь,
що так сталось.
Та вже нічого
не змінить.

АУРА СВЯТОГО ДНЯ.

Старий, коханий,
мудрий Львове,
Найкращих ти
вартуєш слів,
Найкращих мешканців,
поетів,
Дітей найкращих
і родин.

Звичайно, ти
усе це маєш.
Інакше, звідкіля б
ішла,
(Коли в це місто
завітаєш)
Ця аура
святого дня.

ПРОГНОЗ ПОГОДИ.
(не метеорологічне)

Вітер із заходу
все слабший, –
Сили вже
не ті.
Східний вітер
дме і свище,
Знову йдуть
дощі.

Вітер із заходу
втомився
Тим допомагать,
хто наївся
І напився,
знову хоче
Спать.

Р.S. За вітрами ж
прийдуть: осінь,
«Долгая зима».
(Ще на сто
чи більше років).
Ось такий
прогноз погоди.
Іншого нема.

ТА ЛІКИ Є.

– То ти вже німець?
– Мабуть, ні.
Хоча однаково мені,
коли мене
Так називають
ті, що не дуже
Добре знають.

І зовсім інше,
коли той,
Хто півжиття
пліч-о-пліч йшов,
Мене цим
хоче зачепить, –
Тоді по-справжньому
болить.

Та ліки є
для тих й для тих, –
Це вірші нові
у збірник,
Якого поки
що нема,
Та він прийде,
як і весна.

ІI РОЗДІЛ

ОСІННІ ЗАМАЛЬОВКИ

«Мої вірші – це дуже просто, –
Слова поскладані в рядки.
Так, щоб читалося неважко,
І зміст не загубивсь в кінці.»
(Автор)

КЛЕНОВИЙ ЛИСТОК.

Від осені
отримав я привіт, –
Листок кленовий
у поштовій скринці.
Напевно, облетів він
білий світ,
Щоб почитав
його я наодинці.
Повідомля осінь
так мені
Листочком пожовтілим
і зім’ятим.
Можливо, те,
що літні, теплі дні
Закінчились
й не варто їх чекати...

СКІНЧИЛАСЬ ЛІТНЯ БЛАГОДАТЬ.

Скінчилась літня
благодать,
І на душі
тривожно стало, –
Чого від осені
чекать,
Коли так літо
дуркувало.

ТАК ПАХНЕ ОСІНЬ ЛИШ У ЛЬВОВІ.

Прозоре марево над містом,
Ганяє вітер жовте листя.
Ці вечори і дні чудові, –
Так пахне осінь лиш у Львові.

ВІЗЬМУ Я ОСІНЬ У ДОЛОНІ.

Візьму я осінь
у долоні
І прикладу собі
до скроні.
Й, під звук
чарівної краси,
Занурюсь у
казкові сни.

Вже котрий рік,
як перший раз,
Приходить осінь
знов до нас.
І ми радієм
цій красі,
Такі наївні
і прості.

ПОРИ РОКУ.

Середина літа,
півжиття прожито.
Осінь наступає,
листя опадає.
Р.S. Ну, а там зима,
і тебе нема.

ЛЮБЛЮ, ПРОЩАЮСЬ І ПРОЩАЮ.

Знов шелест листя
чую зранку.
П’ю каву чорну
до сніданку.
На осінь теплу
сподіваюсь.
Грішу, надіюсь
та не каюсь.

Гублюся в натовпі
перону,
Махну комусь
з вікна вагону.
Ще мить,
і я уже рушаю.
Люблю, прощаюсь
і прощаю...

САМА.

Осінній дощ
і жовтий лист.
Думок сполоханих
каприз...
Епіграф
до свого життя
Вона придумала
сама.

ІІI РОЗДІЛ

ОДНИМ КУПЛЕТОМ,
ЯК КУЛЕМЕТОМ.

* * *

Безглуздість
нашого життя
Я вам не в змозі
передати.
Навіщо всі ці муки,
страхи,
Щоби в кінці
«кінці» віддати,
І вже не бачить
ні х...а.

* * *

Обі..... влада,
в котрий раз... Ха–ха!
Все, що обіцяла,
того вже нема.
То давно вже з’їли
друзі і сім’я.
Обі..... влада,
ось така фігня.

* * *

Той, хто хотів
щасливим бути,
Той вже поїхав..,
і вже там,
Де влада
дозволяє жити
Гідно
й лівим двом рукам...

* * *

Як задовбала
ця бідося.
Всі хочуть
світла і тепла.
Ми ж не дурні,
лиш боїмося,
Тому і щастя
тут нема.

«ДУРНЯ».

Хто сильніший,
той правіший.
Ось така
«дурня»
Править нині
білим світом,
Й вбору нема.

ДАВНО.

Давно не марю
про свободу.
Давно не мрію
про Європу.
Живу собі
на Україні,
Там, де і всі
мої надії.

МИ ВСІ.

Ми всі, як всі,
і всі, як кожен.
Одна великая
сім’я.
Живем не чесно,
а, як зможем, –
В брехні втопивши
власне я.

МІСЦЯМИ.

Місцями так,
місцями ні.
Місцями плями
вже на склі.
– Про, що це він, –
спитаєш ти.
– Про справедливість
в цім житті.

* * *

Я продовжую писати.
Т... – виправляти.
В результаті: дипломанти
Чи лауреати.

* * *

Ох, як я хочу,
щоб хотілось
Нам далі жити
в цім краю,
Але, що можу
я зробити,
Коли всім іншим
по ...

* * *

Все впирається
в ціну,
Чи велику,
чи малу.
А, якщо
її нема, –
Сподіватися
дарма.

* * *

Я б не хотів
тебе лякати,
Але народні
депутати, –
Це не хвороба,
це – маразм,
Що згори сунеться
на нас.

* * *

Не варто
плакати і нити.
Це справа
бідних і слабких.
Робити треба,
щось робити.
І вистачить
рабів плодить.

* * *

Зверху тріщать пики.
Знизу рвуться жили.
Я усе це бачить
Вже не маю сили.

* * *

Щоб сусідські
«зайчики»
Не крутили
пальчики.

* * *

Вся краса
твоя чудова
Помістилася
в три слова.

RUSSISCH.

Себя с трудом
я понимаю,
Но пить при этом
не бросаю.

В.ПОБЕДОНОСЕЦ.

На горбатому коні, –
і по шию у л...і.

* * *

Як мало треба,
щоб померти,
І, як багато,
щоби жить.

* * *

Зимовий птах,
він не співає.
Він так
відспівує життя.

* * *

Крізь роки,
вірші й міста
Вся моя доля
пролягла.

* * *

Чекати кращого
життя
Стає все важче,
важче, важче...

* * *

Ми всі, як ті
сліпенькі кошенята,
В обіймах
теж сліпого тата.

* * *

Все куплено від середини.
Нагору? Вниз? – Туди й туди,
Окрім звичайної людини,
Що цьому ще протистоїть...

* * *

Я не патякаю, а роблю.
Я не показую, я йду.
І так вже цілу купу років, –
На щастя своє чи біду.

ПРО ЛЮБОВ.

Цей світ без тебе нецікавий.
Цей світ без тебе – пустота.
Так, я смішний та нелукавий.
Така ось правдонька свята.

ЕВОЛЮЦІЙНЕ.

Життя – це шлях до ідеальної людини
Крізь нетрі грішного буття.
Ми не пройшли, мабуть, ще й половини,
А кричимо, немовби є «дитя».

* * *

Як мене не стане
Вам тепліш не стане.
Буде холодніше
Зразу чи пізніше.

* * *

Ловіть хвилини свого щастя,
Складайте їх в щасливі дні.
А там, звичайно, якщо вдасться,
В щасливо прожиті роки.

* * *

Я не продав пожежну душу.
Я просто мову поміняв
На ту, якою можу й мушу
Зробить ще більше добрих справ.

ПРО НЕЗАБУТНЄ МАЙБУТНЄ.

Хай буде так, як має бути.
Чекання – страх, надія – шанс
На те, що влада не забуде
І цього разу знов про нас.

* * *

Побач життя жіночими очима,
І, зрозумієш, що таке життя.
Переглядів: 226 | Додав: Victor | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.