Середа, 12.12.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Блоги користувачів сайту

Головна » 2018 » Листопад » 15 » ВЕЧІРНІ ВОГНІ
08:41
ВЕЧІРНІ ВОГНІ
Василь Здоровик.

«Кого люблю,
про тих і ишу, Кого не люблю..,
пишу теж. Кохаю, мрію,
ненавиджу, Усе в цій збірці
ти знайдеш.»
(Автор)

ВЕЧІРНІ ВОГНІ

(05.2018–10.2018 рр.)
збірка поезій

Львів – 2018

I РОЗДІЛ

ЧИСТИЙ АНГЕЛ

«Хто виграє?
– Раз ті, раз інші. Чим більше зла,
тим кращі вірші.»
(Автор)

ДУША НЕ ВИБИРАЛА ТІЛО.

Душа не вибирала
тіло, Яке попалось..., втім, живе. Звичайно, кращого б
хотілось, Але, як кажуть, є що є.

Своїм я, може, й
не пишаюсь, Це справа дурнів...
і жінок, Але й не дуже
ображаюсь, У ньому сили
є на трьох.

Щоб не скоритись
і не здатись, Коли приходить
зла пора, Собою бути
і зостатись, – Це також справа
не проста.

БОЖЕ – ВІЛЬНИЙ РАЙ.

Я так пишу,
як живу, А живу,
як пишу Про кохання,
про війну, Про душевну
кризу.

Хто чита,
той доганяє, Фальші тут
немає Є лиш правдонька
свята В боже-вільнім
раї.

P.S. Не чекаю
похвали. Не чекаю
плати. Все, що хочу: щоби ми Вирвались
за грати!

ЖІНКА БАЧИТЬ СЕРЦЕМ.

Жінка бачить серцем
Й, щоб ти не казав,
Вона чітко знає:

Правда чи збрехав.
А тому не варто «Пудрить» їй мізки.
Краще пиши вірші
Чи співай пісні!

І ПРИЙДЕ ЧАС.

І прийде час,
коли не буде Ні «путіна»,
ні «трампуна», Коли вже врешті
«прості» люди Забудуть, що таке
війна...

БАЖАННЯ НАШІ.

Бажання наші, –
це все те, Чого не було
і не буде. Життя коротке
і пусте, Коли зневіра
й зло усюди.

ТРИ БАЖАННЯ.
Було в серця
три бажання:
Перше – битись...,
друге – жить.
Ну, а третє, –
здогадайтесь.
Ну, звичайно, – це любить!

Перші два...,
само-собою
Постаріли...
і нема.
З третім
виникли проблеми, –
Не бере його
труна.

Ось така
у серця сила,
Що кохане і коха.
Тут безсила
і могила
На роки
чи на віка!

МАЙЖЕ ПРО ЗВІРІВ.

Щасливих днів
було багато,
Але й поганих
до хріна, –
Розповідав котяткам
татко,
Вкусивши «Рекса»
за хвоста.

ЯК МОЖНА?

Як можна жінку
не любити?
Як можна? Знаєш,
то скажи.
Це все одно,
що вік прожити
Без світла, ласки
і краси.

ДОСТАТОК ПРАВДИ.

Там, де «кінець»,
там чийсь початок.
Так було, буде,
бо так є
В житті не головне –
достаток.
Достаток правди –
головне.

Я БНЕ КОХАВ.

Я б не кохав,
якби не знав,
Що теж, колись,
коханим буду.
Я б не кохав,
якби не мав
До цього нахилу і духу.

Я б не кохав,
якби не став
Тим, ким зумів
з роками стати.
Я б не кохав,
якби чекав
Той час, коли
пора кохати.

РЕАЛЬНИЙ ПОРТРЕТ.

Я не священик, –
я поет.
Гріхів земних
не відпускаю.
Я лиш вірші
про них складаю,
Щоб був реальнішим
портрет.

ТАКИЙ ОДИН.

«Цю любов до рідних місць,
Як почесну зброю,
Хтось сховав, хтось загубив,
Хтось забрав з собою.»
(Автор)

Я бачив міст багато
великих і малих,
Лиш кращого не бачив
за незрівнянний Львів.
Як чесно, то шукати
й знайти я не хотів,
Бо і без цього знаю,
що Львів лише один.

Я бачив міст багато
веселих і сумних.
Мудрішого не бачив
за незбагненний Львів,
Де у одне з’єднались
і розум, і краса,
Там, де душа співає
і вірить в чудеса.

ЗА ЩО?

За що жінки
«дурних» нас люблять?
Все пробачають
і терплять?
За що кохають
і голублять?
Чекають, вірять
і ганблять?

НЕ Я ОДИН.

Не я для них,
вони для мене
Зробили менше,
ніж нічо.
Могли і того
не зробити
Та не вдалося, –
«Мудачь !»

– Це ти про кого?
– Я про владу,
Яка, міняючись
стократ,
Ні разу не навела
ладу
Навіть у власних
головах.

Не я один,
таких багато,
Хто викладались,
як могли,
Щоб врешті
жебраками стати,
Чи геть поїхать
назавжди.

ВЕЧІРНІ ВОГНІ.

Вечірні вогні –
це на краще надія,
Що ранок все ж прийде
на рідний поріг.
Життя – це година,
а швидше хвилина,
Яку знов прожити
ніхто ще не зміг.

Вечірні вогні –
мрії, думи, бажання,
Заплакані очі
від щастя чи зла.
І лиш сподівання...,
одні сподівання,
Що все обійдеться...,
наступного дня...

ВСЕ НЕ ТАК ПОГАНО.

Все не так погано,
як насправді є...
На х... посилати
сил іще стає
Й доки так ще буде,
то не здамся я.
Ось така вся правда,
іншої нема.

НЕ ЧИТАЙ.

Все дуже просто, –
«Не читай!»
Переключись
на щось інакше.
Не вишуковуй
шкварок там,
Де ними навіть
і не пахне.

17-ть збірок
про життя
Наївно-впертого
поета...
Звичайно, фальші
там нема.
Це лише сповідь
без портрета.

Все дуже просто, –
«Не читай!»
Ніхто ж тебе
не заставляє
Ще краще
напиши щось сам,
Й знайди когось,
хто прочитає.

НЕ ТАК ДАЛЕКО ДО МЕТИ.

Не так далеко до мети, –
Послати все під три чорти,
Але все часу не стає.
Таке життя, – що є, то є.

Я ЖИВУ!

Я живу
бо серце б’ється.
Серце б’ється, –
я живу,
Звідкіля
це все береться,
Я не знаю.
На біду,

А чи на радість
Шлях цей
до кінця пройду.
Я живу,
бо серце б’ється
Серце б’ється,
я живу!

«РАССЕЯ» (рос.)

Ума там не было
и нет.
Там есть: «пожрать»,
«наср...», и «лужи» *
Не нужен больше им «поэт». *
Им злой «пуйло»
для счастья нужен.

* – лужи крови
* – Пушкин, Лермонтов

ПРО КОЛЬОРИ… І МОРЕ...

«Чорні» люблять біле,
«Білі» люблять чорне.
І нічо страшного
В цьому вже нема.

Хто живе на суші,
Мріє той про море,
Хто ж мандрує морем, –
«Де ж та, блін, земля?..»

ВСЕ ПРОЙШЛО, НЕНАЧЕ ЛІТО.

Все пройшло,
неначе літо
І дощами часу
змито,
Осінь сіра
надворі,
Сумно й боляче
мені.
Та нічого тут
не вдієш.
Доживай,
якщо зумієш.
Осінь
гарна теж пора, –
Сам себе
втішаю я.

ЧИСТИЙ АНГЕЛ.

«Во славу Істини
і Бога,
Во славу щастя
і добра,
Цей вірш –
присвята місту Лева,
Найкращому
за всі міста.»
(Автор)

Тебе з любов’ю
збудували,
Щоби в любові
далі жить.
Тебе плекали,
захищали
Впродовж усіх
8-ми століть.

З Тобою діти
підростали,
І відправляючись
в світи,
Частинку серця
залишали
В цих мурах
слави і краси.

Тобі присвячували
вірші
(Я теж цим хворий),
бо слова,
Якщо вони прості
і чесні,
На добрі кличуть
нас діла.
На Тебе, друже,
всі надії
В цей час зневіри
і страждань.
Для багатьох Ти
Чистий ангел
В холодних синіх
небесах.

ЧАС БАЖАНЬ.

Хто б ще хотів,
той вже не може,
А той, хто може, –
розхотів.
І тут ніхто
не допоможе,
Бо час бажань
бажання з’їв.

«ВОРОГ ДАЛІ НЕ ПРОЙДЕ»
(Присвячується генералам тилу)

Генерали честь віддали
Майже всі... і майже всю.
Ті, хто правильно «лизали»,
Заслужили цю... «звізду».

Дехто дві..., та кількість в якість
Тут уже не перейде.
Зализали «дирку» «на фіг», –
«Ворог далі не пройде.»

«МЕСТЬ ПОЭТА» (укр.)

Як легко пишеться
на волі
І, як правдиво
у тюрмі.
Хто жив, той знає,
вільні долі
Ми обираєм не самі.

Завжди якесь «чудло»
знайдеться,
І запаскудить
все життя.
Бог згодом, звісно,
розбереться,
Але це згодом,
а що я?

А я сьогодні
жити хочу
У мирі, щасті
і добрі.
Хто ж заважатиме
у цьому, –
Свої отримає
вірші!

Є, ЩО Є.

Відірваний від рідної землі
Живу собі... і хороше мені...
(Не так, щоб дуже, але є, що є).
Така ось доля і життя моє.

СІМЕЙНИЙ ДІАЛОГ.
(Автобіографічне)

– Я почекаю до весни,
Тоді найлегше помирати...
– Якщо не маєш, що сказати,
То краще просто помовчи.
– Я щось не те сказав?
– Не знаю...
Та я буквально все сприймаю
І це життя... і ці вірші...
Тому й тривожно на душі...

РИМА.

– Всі лисі зовні
дуже схожі. –
На кучерявих?
– Мабуть, ні!
На тих, хто дуже
мало має
На голові...
чи в голові...

Не ображайтеся, –
це рима.
Вона не завжди
доганя,
Як в змозі
не здуріть людина
Від божевільного
життя?

ВСЕ ЧУДОВО.

– Все чудово, –
так сказала
Та, що
власного й не мала
Ані часу,
ні життя.
Суєтня..,
і біготня...

Що сказати?
Промовчу...
Я з тих земляків
«торчу».
Вони там
усе встигають,
І живуть...
і виживають...

«БЕЗГОЛОВІ».
(Неавтобіографічне)

Було двоє – стало троє.
Потім «шостий» підвалив.
Математики такої
Я, звичайно, що не вчив.

Та в життя свої закони
Й математика своя.
Там, де двоє «безголові»,
Шостий завжди користа.

ТАМ, «НА ВЕРХУ».

Там, «наверху»,
свої закони.
Вірніш, в законі
лиш один, –
Уважно дивиться з ікони,
І уявля, –
він Божий Син.

Та все простіше
в цьому світі, – І Бог.., і Син..,
лише один. Це у диявола
безліку
Хвостатих дочок
і синів...

НЕ ТАК СТАЛОСЬ, ЯК ГАДАЛОСЬ.

Я думав, –
я Тебе знайшов.
Та не так сталось,
як гадалось.
Я лиш дорогою
ішов. Само все решта
відбувалось...

РОЗВЕДЕНІ МОСТИ.

Ми, мов розведені мости,
Які ніколи не зійдуться.
Хтось повідкручував болти,
І ті вже більше не знайдуться.

Таке бува... життя ріка
З двома чужими берегами.
Щасливий той, хто їх з’єднав
Хто ні..., то буде так, як з нами.

ДО НЕДОЗУСТРІЧІ КОЛИСЬ.

Мені не страшно помирати, –
Хоча й не час, та менше з тим,
Доки є що й кому сказати,
Я буду жити, далі... «дим».

Всім мріям, думам, сподіванням,
Тим, що збулись і не збулись, –
Прощай страждання і кохання,
До недозустрічі колись.

Я ДЗВОНИВ.

Я дзвонив, а ти не чула.
Ти не чула... – Я дзвонив.
Мабуть, спала Україна,
А я, здуру, розбудив...

НЕМАЄ ПРОЩЕНИХ ГРІХІВ.

Немає прощених гріхів.
За все доводиться платити
І тим, хто це життя прожив, –
І тим, хто починає жити.

Немає прощених гріхів, –
Й про це потрібно пам’ятати
І тим, хто все життя грішив,
І тим, хто пробує почати.

НЕ БУЛО Б ПОЕТА.

Не було б поета,
Не було б вірша,
А без них і щастя
Й вільного життя.

Круто замахнувся,
Але є, що є.
Як немає волі,
То й життя пусте.

ТОБІ.

Така любов, –
проста і чиста,
Як ненадіваване
намисто.
Прийшла..., зосталась...,
і живе.
І я щасливий,
що так є!

ТАК! Я ПІДРІС.

Так! Я підріс,
але й не став великим.
І це найбільше,
що в житті досяг.
Свій прапор ніс я,
кулями пробитий,
Та все ж доніс
до самого кінця.

– Кінця чого?
– Надії і тривоги,
Що не дадуть,
чи по дорозі вб’ють.
Та я живий,
як кажуть: «Слава Богу!»
Бо ж по протоптаній стежині
легше йти.

ДАЛІ БУДЕ ГІРШЕ.

Далі буде гірше,
тішся тим, що є.
Це життя для тебе,
це життя твоє.
Не чекай, не клянчи,
а іди й бери,
Що тобі належить,
(не чіпай чуже!)
Проживи красиво,
як б там не було,
Бо життя – це диво,
схоже на ...

ФОРМУЛА ЖИТТЯ.

– Не треба плакать, – треба жить!
– Як?
– Щоб дітям не прийшлося плакать!

ВІДОБРАЖЕННЯ ДУШІ.

Мої вірші
про сьогодення.
Колись сумні,
колись смішні.
Усе впирається
в натхнення,
(У відображення
душі).

І в те,
що нині актуально,
Що всіх і кожного
болить,
Немає вічного
кохання,
Зате є щастя
і є мить,

Коли все решта
трохи збоку,
А ще те вічне,
головне,
З якого
виростають крила,
І рима пре,
і рима пре!

ШУКАЙ ЗАВЖДИ СМІШНЕ В ДУРНОМУ.

Шукай завжди
смішне в дурному.
І стане легше
на душі.
Я завжди так робив
і роблю, –
Ось звідкіля
ці всі вірші.

«ГРЕЧКА».

Звичайно, «гречка»
є і буде.
Хто пам’ятає,
не забуде,
А хто забув,
його біда,
Бо швидко
нова підроста...

Т.

Ти не красива,
ти прекрасна
У вчинках своїх
і словах.
Хороша, мудра
і відважна
В цей світлий день
і мутний час.

ЩО РОБИТИ?

Корумпована країна,
Зденервований народ,
Як розбещена дитина,
Що вже більша за візок.

Можна далі римувати,
Та не зміниш ні хріна.
В кого є рефлекс лиш брати,
Шансів чесним стать нема!.

Що робити? Вчити й бити
Цих скалічених людей.
А іще нових родити,
Чесних, правильних дітей.

SUCH далі...
(або Цікава природа).

Горобця від горобчихи
Дуже легко відрізнити:
Він – шукає провіант,
Вона ділить навпіл:

Трохи дітям,
Трохи мамі. –
А що татові? – Such* далі.

* Such (нім.) – шукай

ЯНУКО...
(рос.)

Как скучно жить
без идиота,
Что обос... нам
эту жизнь.
Не уж-то есть
у Бога квота
На этих гадких,
злых иуд?

СЛОВА.

Слова моя слабкість,
Слова моя сила,
А з ними і радість,
І сіра могила.

Усе в них вмістилось, –
І щастя і горе,
Безмежнії далі,
Безкраєє поле.

Шукаю, чекаю,
Надію плекаю,
Зі словом світами
Ще й досі блукаю.

Слова моя слабкість,
Слова моя сила,
А з ними і радість
І сіра...

МУДРІСТЬ СТАРОГО ГУЦУЛА.

– Як там рідна Україна?
– Не жиє..., не здише,
Трохи косить..., трохи просить,
В основному «лиже»
І своєму і чужому
Байдужому пану,
Що забув її включити
У свою «програму»...

ЯКІ ЩЕ ДОКАЗИ ПОТРІБНІ.

Які ще докази
потрібні, –
Він бив, отруював,
вбивав...
Це вже й сліпому
нині видно,
Що то за
смертодинозавр.
Та всі мовчать,
а він сміється:
Нас там не було,
то не ми.
Звідкіль тоді,
скажіть, беруться
Ці вдови, сльози
і гроби...?

ТУТ І ТАМ.

Тут співають
і гуляють.
Там відспівують...
Така
Вся реальність і безглуздість
Кожного «живого» дня.

ПУСТОТА.

Країна проспаної «Волі»
І корумпованого зла,
В якій натруджені долоні
Ледь виживають... Бо нема,
Немає важелів «Свободи»,
Немає захисту «Добра»,
Немає «Правди» і «Любові»,
Нема нічого, «Пустота!»

НАВІЩО?

Я про життя
вірші складаю,
Бо вірш –
це правда про життя.
Навіщо?
Поки, що не знаю.
Дай Бог, не знати
до кінця!

ЛИШЕ СПОДІВАННЯ.

Немає зла
та є слова
І «найщиріші»
побажання:
«А не пішов би ти...
...туда!»
Хоча, це лише
сподівання.

ТАКЕ, МІЙ ДРУЖЕ, ЦЕ ЖИТТЯ.

Таке, мій друже,
це життя.
Любов, страждання,
каяття,
І відчуття,
що ти один,
Як на хресті
Господній син.

ГОЛОВНЕ.

Головне –
це рівновага.
Рівновага
в голові,
коли знаєш,
що сказати,
Як зробити
й куди йти.

ПРОБАЧ «ПОЕТА» ВА...ЛЯ.

Пробач «поета»
Ва...ля.
Він без країни..,
вже й без Мами...
Не зовсім круглий
сирота,
Який складає
епіграми

Й не лише..,
деколи й вірші.
Не всі погані..,
є й хороші,
(Що означає
лиш одне),
Що він їх пише
не за гроші.

Пробач «поета»
Ва...ля.
– За що?
– За правду,
В цьому світі
це небезпечне заняття,
Але хтось мусить
й це робити.

МИ НЕ БАТЬКИ.

Ми не батьки – великі діти,
Що просто бавляться в батьків,
Цю гру не можна зупинити,
Як час, кохання, і весну.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ.

Ні. на посмертну
я не згоден!
Як заслужив..,
давайте вже,
Допоки серце
в грудях б’ється,
Допоки рима
правду «пре...».

Що буде далі..,
я не знаю.
Я й так багато
Пережив,
Тому й, мабуть,
вірші складаю,
Й до сивини уже
дожив...

Ні, на посмертну
я не згоден!
Навіщо визнання..,
як вмер.
Усе в житті
хай буде вчасно, –
Найкраще зразу
і тепер!

ГОЛОВА.
(До 50-річчя А.С.)

Тому і кажуть: «Голова»,
Що вміє думати і знає,
Що в місті є, чого нема,
І що львів’янина чекає.

СИЛА УКРАЇНЦЯ.

В чому сила українця
врешті я допер:
Я б давно уже загнувся,
та сусід іще не вмер.
Й доки він, небога, диха,
не помру і я.
Ось, що нас іще тримає
на плаву цього життя.

ЖІНКА ДАЛА.

Жінка дала..,
жінка взяла.
І нічого
тут не вдієш.
Якщо зможеш, – перевариш,
Якщо ні, –
то так зігниєш.

ПІД ДОЩЕМ.

Під дощем нас двоє, –
Я і теплий дощ..,
Що нічо не просить
Лиш паде й паде.
Що нічо не каже.
Що тут ще казать, –
Під дощем нас двоє:
Літня благодать!

І ЩО?

– І що?
– Нічо! Живемо далі.
Й хоча поламані педалі,
І не тримають
вже гальма,
Наш ровер
мчить у майбуття.

– Навіщо?
– Краще не питай.
(Всіх все одно
не пустять в рай).
А тим,
хто в пеклі вижива,
Це й не потрібно.
Ось така

Р.S. Вся правда
про «круте» життя
В країні страху
без добра.

ЦЕ МОЯ КРАЇНА.

Не впізнав мій друже?
«Це твоя країна».
Від цілої дулі
рівно половина.
Половина страху
й горя половина.
Познайомся, друже:
«Це твоя країна!»

«50-ТЬ»
(Ювілей Кузьми Скрябіна).

Я з ювілеєм
нас вітаю...
Він не помер...,
він ще співає..,
Й допоки пісня
краєм ллється,
Іуда смерті
не діждеться.

Все дуже просто
в цьому світі,
У кого правда
в заповіті,
Тих смерть
не дуже і страшить, –
І після неї
можна жить.

Тому святкуймо
і співаймо.
За правду
чарку підіймаймо,
І за Кузьму,
бо ця Людина
Безсмертя
чесно заслужила!

17.08.2018 р.

ЯК ТИ ПРИДУМУЄШ ВІРШІ?

– Як ти придумуєш
вірші?
– Як, чесно, цього
я не знаю.
Це птах, що
рветься із душі,
Я ж лиш на волю
випускаю.

ЛЮТИЙ.

Ти така холодна,
як той лютий,
Другий місяць
кожної зими,
Що теплом,
він зовсім не зігрітий,
Але серцем
рветься до весни.

ВИ ПОЧИТАЙТЕ ЦІ ВІРШІ.

Ви почитайте
ці вірші
Й, можливо,
трішки проясниться,
Хто тут «свої»,
а хто «чужі»,
Й чому нам воля
лише сниться.

ТИ ПРО КОГО?

Хтось шукає,
хтось знаходить,
Хтось летить,
а хтось повзе.
Якщо зразу
не доходить,
То і потім
не дійде.

– Ти про кого?
– Про людину,
Що родилась
і живе,
Має хату..,
і машину.
Ось, мабуть,
на цьому й все.

ЯК ВАЖКО ЖИТЬ БЕЗ КУЛЕМЕТА.

Як важко жить без кулемета,
Коли довкола йде війна.
Правдиве слово для поета –
Це також зброя, та нема,

Немає віри і надії
На перемогу в цій війні.
Ворог це також розуміє,
І сумно робиться мені.

«ЦІКАВІ ЗАЙЧИКИ».

Всі «цікаві зайчики»
вже давно в гробу,
Не питай: «Як сталося?»,
не питай «Чому?».
Все, що в світі діється,
це всього лиш гра,
Де «цікавим зайчикам»
місця вже нема.

Всі «цікаві зайчики»
вже давно в гробу,
Лише я брикаюся
й досі ще живу.
Легко здогадатися,
в чому сіль і суть:
Якщо не ховатися,
то і не знайдуть.

СПАЛЕНІ МОСТИ – 2.

Згадав.., забув..,
і мчуся далі.
Немає щастя
за горами,
А є лиш
спалені мости
І неповернення
«в туди».

ВІДКРИТА КНИГА.

Моє життя – відкрита книга,
З якої вирвали листки
Листки з надією на краще
Моєї рідної землі...,
Що ніби все потрібне має:
Родючий грунт і щирий сміх,
Але й чогось не вистачає,
Можливо, гордості за всіх?

СТАТУС.

Ти обережним
і помреш...
Тихенько,
щоб не засвітитись,
Бо ти, як чесно,
не живеш,
А лиш продовжуєш
труситись.

Ти обережним
був завжди,
Ховаючись
за інших спини.
Отож... усе,
що ти нажив, –
Ніхто, без статусу
Людини.

УКРАЇНА.

Як важко жити на кордоні,
Кордоні волі і добра,
Це відчуття, що нас ще двоє...
Чи навіть більше – це дурня!
Дурня, яка калічить душу
І вільно дихать не дає
Хто українець нині мусить
До крові битись за своє.

«VICTOR».

«Victor» –
означає «перемога»
Сили духу
над безглуздям слуг.
Якби була в мене
така змога,
Я б його причислив до святих.

Не тому,
що він такий великий,
Не тому,
що молиться за нас,
А тому,
що думку власну має,
Що до істини
найближча в даний час!

ЧУЖІ ЖІНКИ.

Чужі жінки,
як сад колгоспний,
В якому рвать
нічо не можна,
Але всі лазять і крадуть,
І «ябка» рясно
там ростуть.

ЩОБИ.

Щоби краще жити,
треба щось робити,
Так, щоб з цього користь,
хоч якась була.
Щоби далі жити,
треба полюбити..,
Потім, щось вродити:
«girl» чи пацана.

Щоби довше жити,
треба не курити,
А іще не пити
пива і вина.
Щоб щасливо жити
треба хр... забити
На усе, що щастю
твому заважа!

Є ТАКА КРАЇНА.

Є така країна –
Вільна Україна,
Вільна від закону
(філіал дурдому),
У якому правил
вже давно немає.
Кожен, хто що хоче,
те і витворяє
Особливо, «влада»,
Та, що від народу
Все би відібрала,
навіть хліб і воду...
Є така країна –
Вільна Україна
Вільна від усього
доброго й святого.

СУМНІ ЖІНОЧІ ОЧІ.

Є чорні дні,
є темні ночі,
І є сумні
жіночі очі.
Останнє з трьох
найбільше злить,
Кровить, лякає
і болить.

ЖИТТЯ – ЦЕ ГРА.

Не варто бідного
Просити,
Щоби грошима
Допоміг.
Він зробить це...,
як далі жити,
Тоді не знаю,
я б не зміг.

Життя – це гра
без норм і правил,
Хто понагліший,
вижива,
Хто ні...,
лишає добру пам’ять,
А це вже,
зовсім інша гра.

РЕЦЕПТ.

Довіра – краща медицина
Для оздоровлення сім’ї.
Я так живу вже 30-ть років,
Й збрехать не хочеться мені.

Довіра – краща медицина
І хто би, що не говорив,
Я буду далі довіряти
Тим, хто довіру заслужив.

P.S. Було б незле,
щоб і держава
Собі ці ліки
прописала.

ОСЬ ЧОМУ.

Мудрому потрібна
перемога,
Дурневі потрібна
боротьба,
Ось чому тут
так багато горя,
Ось чому тут
досі йде війна!

«ВЕСЕЛКА»,
або Різнобарвний горизонт.

Не знаєш ти,
не знаю я,
Чому дурних
так до хр..,
Хоча є й в цьому,
мабуть, толк, –
Це – різнобарвний
горизонт.

ЧЕРГА НЕ МОЯ.

Чекаю, лаюсь, не міняюсь,
Бо черга нині не моя.
Ось так я нині уявляю
Живе країна дорога.

БЕЗ ВІРИ, БЕЗ НАДІЇ, БЕЗ МЕТИ.

Без віри, без надії,
без мети
Живуть тут люди
й інших не знайти.
Всі інші, –
хто на небесах,
Хто десь блукає
по чужих світах.
Без віри, без надії,
без мети
Живуть тут люди
й боляче мені,
Навіщо всі ці жертви,
як нема
Знов результату,
лиш нова брехня.

Без віри, без надії,
без мети
Нам щастя в цьому світі
не знайти.
Хто цього досьогодні
не допер
Хоча й живе
та вже давно помер.

ПЕРЕДВИБОРНЕ.

Як від реальності далеко
Все те, що ти намалював,
Можливо, фарби застаріли,
А ти про це нічо не знав.

McCain.

Ті, хто кажуть правду, –
теж, чомусь, вмирають.
Думаю, від того,
що цю правду знають.
Знають, не ховають,
а по світу сіють,
І тому, що хочуть,
і тому, що вміють.

Та не вся і всюди
правда проростає,
(Серце швидше б’ється
в тих, хто серце має).
Тим кому все «по фіг»,
правда до нічого.
Ось, чому так мало
маєм ми від цього.

ДЕ?

Там, де кінець,
там чийсь початок.
Так було, буде,
бо так є.
Від смерті можеш
ти сховатись,
Якщо, звичайно, –
знаєш, де.

НЕ МІНЯЮ ПРАВИЛ.

Не міняю правил, –
так живу, як жив
З тими, кого знаю,
люблю чи любив.
В тому, моєму світі,
щастя і добра,
Без якого нині
був би я не я.

Не міняю правил,
часу вже нема,
Тихо доживаю,
доки ще весна,
Доки пахне цвітом
й світло на душі.
Не міняю правил.., –
ніколи мені.

НОВІ ЧОЛОВІКИ.

Не стояти, не лежати
Більше вже не можу.
Старість – це щасливе слово
Я забути хочу...
Та не можу, бо немає
Ще від неї ліків. А життя? –
Життя народить нових чоловіків.

«ЩАСЛИВИЙ ЧАС».

Я також в списку «путлєра»,
Як тисячі із нас,
Що хочуть знати правдоньку
Про цей «щасливий час».

САМОКРИТИЧНЕ.

Краще я не зможу,
Гірше не буває.
Ось така вся правда,
Іншої немає.

НЕ ЖИВУ, А ДОЖИВАЮ.

Не живу,
а доживаю.
Трохи тягну,
трохи пхаю,
Трохи бачу,
трохи чую,
Ще цю ніч
переночую.

Не живу,
а доживаю,
Що там далі,
я не знаю
І не хочу
цього знати, –
Страшно стане
помирати.

ДІАЛОГ.

– Це все «прокляті москалі»!
– Можливо, досить нарікати,
(Якщо нема, то звідки взяти),
Бо ж не усі із нас солдати,
Що згодні це життя віддати
За волю в рідній стороні.

ЩАСТЯ БОРЕТЬСЯ ІЗ РАЄМ.

Десь за синім океаном,
У далекій стороні
Щастя бореться із раєм
У любові і добрі.

Там немає переможця,
Бо немає ворогів.
Щастя бореться із раєм, –
Я б також туди хотів.

ПРО ПОЕТІВ.

З поетом дуже
легко жити, –
Він так зримує
це життя,
Що важко буде
зрозуміти,
Чи ти вже там...
чи ще жива.

ПРОХАННЯ.

Всі просять Бога,
щоби дав
А я..., щоб врешті
вже забрав
Одного того,
що не мав
На це життя
ніяких прав.

Всі добре знають,
хто цей він.
Таке «воно»
лише один.
Живе і гадить,
а весь світ
Усе це бачить
і мовчить.

БЕЗ НАЗВИ.

Всіх, хто міг і, хто хотів,
Я їх всіх перелюбив
Хто не міг й тепер не може,
Хай Господь їм допоможе...

УСИК.

Надавали «москалиську»
По червоній пиці,
І не де-небудь, а вдома,
У рідній столиці.

ЯКБИ.

Якби я іншим
не займався,
Поетом справжнім,
може, й б став.
Якби я там тоді
зостався,
Я б цього всього
не писав.

Якби... Та б сталось
те, що сталось,
І я щасливий,
що так є.
Багато в світі
помінялось,
А я зберіг
«лице» своє!

ПРО ВІРШІ.

Ви почитайте
ці вірші,
І ви збагнете те,
що люди,
Окрім, що тіла
і душі,
Ще мають те,
що тисне в груди.

БУЛА БИ СОКИРА.

Була би сокира, –
голова знайдеться.
Вже є очевидці,
й кожен присягнеться.
Ось така реальність,
що на нас чекає
Маєм те, що маєм,
іншої немає.

Коли є бажання
голову зрубати,
Голосують дружно
наші депутати.
І так купу років,
без кінця і краю,
У своєму домі,
у моєму краї.

МИ СТАЛИ СИЛЬНІШІ, А НЕ МУДРІШІ.

Ми стали сильніші,
але не мудріші.
Це тішить, і страшить
мене водночас,
Бо ще дозволяєм
себе грабувати
Старим і новітнім
бездушним панам.

СПРОБУЙ САМ.

Не шукай,
де інший загубив, –
Знайдене тобі
не знадобиться.
Не люби,
що інший вже любив, –
Це не те,
за що потрібно биться.

Не чекай,
що хтось тобі щось дасть,
А тим більш,
що впаде щось із неба, –
Спробуй у житті
хоч раз щось сам,
І побачиш, –
доля усміхнеться.

РІЗНИЦЯ.

Він не дурний, а п’яний.
Різниця невелика
Для тих, хто відрізняє
Свиню від чоловіка.

ПОДАРУНОК ВІД ПОЕТА.

Звичайно, вірш...
А а що іще Поет тобі ще подарує.
Життя біжить, а час іде,
А рима поміж них «блудує».

НЕЗРІВНЯННЕ ВІДЧУТТЯ.

Пробивши страху
шкарлупу,
Я врешті
вилупивсь на волю.
Не так-то легко
це було,
Та я зумів,
і слава Богу.

Це – незрівнянне
відчуття,
Коли не треба
озиратись,
Приходить раз
лиш за життя,
Й щасливий той,
хто зміг діждатись.

НАС НАВЧИЛИ КРАСТИ.

Нас навчили красти, –
в цьому вся біда,
А іще брехати, –
й вибору нема.
Або ти нечесний
й весело живеш,
Або, надірвавшись,
у могилу йдеш.

НУ ОСЬ І ВСЕ.

Ну ось і все, –
пора прощатись, –
Життя добігло до кінця...
Я знав «колись»
це мусить статись,
Та, щоб так швидко,
Ні хр...

Я буду битись
і брикатись,
Допоки час цей
не пробив.
Я буду за життя
чіплятись,
Як завжди досі
це робив.

ДИЛЕМА.

Жінка любить серцем,
Спершу свої діти,
А лиш потім того,
Хто їх зміг зроб...

Ось така дилема,
Що цей світ штовхає
У глибоку прірву,
Де усе зникає.

ХТО ЩО БАЧИТЬ.

Der Pessimist sieht den Tunnel,
Der Optimist sieht das Licht,
am Ende des Tunnels,
Der Realist sieht im Tunnel,
einen Zug auf sich zukommen,
Der Schaffner sieht drei Idioten,
die auf den Gleisen Stehen!
(нім.)

Песиміст – цей бачить
лиш тунель?
Оптиміст – ще й світло
у тунелі,
Реаліст – той потяг,
що назустріч пре,
Машиніст –
трьох хворих ідіотів.

ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА.

Хороша пісня,
та немає
У ній правдивих,
чесних слів.
Тому народ
і не співає,
Якби ти цього
не хотів.

НЕ ЗНАЮ.

Не знаю хто, чому й навіщо
Всучив «російську булаву»
Ось цьому хворому хлопчиську
На наше горе і біду?

АБО ЩО?

Що Бог послав, –
з тим треба жити,
Не варто іншого
просити.
Це все одно нічо
не дасть.
Наступне буде
знов «не вмасть».
Любов – це ризик,
лотерея,
Або ти виграв..,
– Або що?
Або ти знов
один удома,
І сумно дивишся в вікно.

«НОВАЧОК».

Коли прийде «Новачок»,
Я закриюсь на гачок.
Треба, мабуть, щось робити,
Якщо далі хочеш жити.

СОБАКА ЗДОХ.

Собака здох,
а, як красиво гавкав
Лише на своїх, чомусь,
чужим частіш «лизав».

Собака здох,
вірніш прибрали,
Щоб не крутився
під ногами.
Усе, що міг,
він вже зробив, –
Кусав і гадив,
і притих...

СІРІ КАРДИНАЛИ.

Сірі кардинали
так усе засра...,
Що простій людині
нікуди й «вступити».

Бездушні сірі кардинали,
П’явки рідної землі,
Які б кров з кожного смоктали
Допоки ті іще живі.

Бездушні сірі кардинали, –
Це й є найбільше наше зло,
Яке, що нам би не казали,
Все перетворює в... ніщо!

ЗАКРИТІ ДВЕРІ.

А серце билось,
мов скажене.
Чому? Не знаю!
Це життя.
Місцями зовсім не рожеве,
Скоріше сіре,
мов стіна.

Яку давно
ніхто не білить,
Бо фарби
білої нема,
До того ж,
ще закриті двері
До щастя, миру
і добра.

МАРАЗМ.

Маразм до тебе
вже не прийде
Тому, що в тобі
він живе.
І що у цьому
найстрашніше, –
Він вже ніколи
не пройде.

ІI РОЗДІЛ.

ЗАРИМОВКИ.

«Іще не видумали
зброї,
Яка змогла би
правду вбить.»
(Автор)

ПОЕТИ.

Ми не жінки..,
ми значно гірші...
Ми мужики,
що пишуть вірші.

* * *
Усе, що трутню
треба знати:
Як ложку правильно
тримати.

* * *

Й, хоча нарід знов дрімає, –
Революція триває!

* * *

«Життя – це гроші...», –
так казав
Той, хто ніколи
їх не мав.

ОДНОПАРТІЄЦЬ.

Моя совість –
моя партія.

* * *

Щастя треба
йти шукати.
Горе знайде
нас само,
(Й не виходячи із хати).

* * *

З тобою легше,
ніж без тебе
І жить..., і дихать...,
і вмирать...

* * *

Якби я віршем
заробляв,
Ми б з голоду
давно вже здохли.

* * *

Талант проб’є
собі дорогу,
Якщо його хтось
не приб’є...

* * *

Втікають люди
від біди,
Хоча ніхто
не зна, куди.

* * *

Все дуже просто
з тими, хто кохає:
Надія гріє,
мрія замерзає.

СТАРІСТЬ.

Я не живу,
я дні рахую
До того дня,
коли стартую...

ПРО ТОАСТУНІВ.

Чи ще їсть,
чи вже худає.
Чи вже значення
немає.

* * *

Порожній холодильник –
найкраща таблетка
для похудання.

* * *

Якщо є час, –
складаю вірші,
А ні, –
то пашу, як всі інші.

* * *

Кращого життя
немає,
Як життя
у ріднім краї.

* * *

Всі друзі щирі
і хороші,
Допоки в тебе
влада й гроші.
Переглядів: 67 | Додав: Victor | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.