Субота, 16.12.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Матеріали конкурсу

Головна » Матеріали конкурсу » Гумор і сатира

З книги «Вірю в силу духа…»
16.11.2013, 17:01
Орест ГАВРИЛІВ

ЛІЧИТ, ЦИ КАЛІЧИТ?

або як п'яні «міхроби» з'їли мого стрика

Вмирают теперки люди, як ті мухи вмирают, і старі, і молоді... Старим не дивницьи, але молоді... Дохторів багацько, та хіба то дохторі?

От хоц би взьити нашого бувшого голови синка. До школи не хтів ходити - все ґереґи бив, аж до девьитої кляси учителі з кишков бідов того гунцвота доперли, а потому віпхали 'го з школи і лекше здихнули та Богу дьикували, шо сьи го позбули. Бо до науки не мав замилуваньи, вна' му в голову не лізла - то заміст до школи ходив поза школу. Як людські діти сьи вчили, то той гультіпака тим чьисом жьибам очи вібивав. Ая! А як деколи 'го силоміц вже привели до кляси, то все якіс фіглі стругав - учительом на збитки.

Та прото татуньо дав кому треба добре «на пацу», пхнув 'го до медичної школи, а за тим купив му дипльом фельдшерьи. А відтак аби синок більшим паном був, отец знов давав уже в медінституті професорам «куку в руку». І хоц лайдак 10 років протирав портки на тих студіях та швендавсьи з курвами (вібачьийте!) по локальох, прото старий тепер такий амбітний - все сьи хвалит помежи люди: «Мій син - дохтьир!» Та з нього такий дохтьир, як з мене ксьондз.

От мої стрико - царство їм небесне - до ніяких шкіл не ходили, навет писати не вміли, прото дохтьир з них були еліґантський, на цілий повіт знаний, бо в хоробах сьи добре темишили. Ци в кого вроки зньити, ци кольки кого дюґают, ци хто сьи зазнобив, ци подвигав - то люди фурт приходили; ба, деколи як нендза припече - і конче треба, то тельмами бігли. Бо то знаєте, треба було хорому алярмово дати раду, а телефона не було, як теперки. Ба нині що - покрутив пальцьом колісньитко, ци подушив пігулки, а теперечки вже й того не треба, бо в ту мобільку навет з віходка, як притиснуло: «Гальо!» І не ти до дохторьи, а він до тебе вже пре. Зирк у вікно, а авто юж гальмує. І вже пукає... Рантухова сорочка поверха, білий чепец на голові - чисто тобі, як та - з косов. Слухавку притулив, помацав, побадав якус мінутку, дві, деколи трохи й довше, бо ще й погладив, як рьидна кобіта трафиласьи, пігулки віписав, десьитку в руку хопив і «бувайте здорові». Таке то баданьи. - Дихайте глубоко, - каже та й того не видит, що неборакови диханьи сперло, ажен вмліває, може, вже доходит, пек тобі запек.

А стрик, бувало, за ґарнец жита або двоє яєц, а як чоловік бідний - то й задурно з годину мацали й мастили попід груди. Та ще й порадили, кілько днів на печи має віпаритисьи в просі, під веретов, ци під перинов, що має їсти, що пити.

«В каждому чоловікови, - бувало, казали мені стрико, - в його вонтробі та й в плюцах жиют такі мацюпенькі сотворіння - називаютсьи «міхроби», може, с коли чув? Не чув. То ти анальфабет виджу - мушу ти розтолкувати. То такі дуже дрібонькі хробачки, що їх так просто, як от тебе, і не заздриш. Треба мати спеціяльне побільшаюче шкевко, то як у нього глипнути, то відраз мож зобачити, що їх там сила-силенна, більше ніж твого волосьи на голові. Та всі вни цілий чьис киваютсьи, трепіцкаютсьи, карбульиютсьи і борзо бігают у ріжні боки, як ті мішіґіни, то все через то, що голодні. Та ж кажде сотворіньи потребує їсти. Як декотрий пан добре сьи має - обжираєсьи тлустов стервьитинов та ще й жінку має некепську, що все му підліґовує всілякими марципанами та люксусами, за каждий раз, як їст, то такий кунтетний, що аж ригає. Але му не завидуй, бо то' му на гаразд не віходит. Сопит, як той ковальський міх, черево носит як гелетку та й ноги кишко му перекигати, і мешти не годен зашнурувати. За то та саранчьи у його черевиску також має що жерети. А як декотрий шьинтавий бідачиско ледве пхає біду поперед себе, перебиваєсьи на піснім чирі, а в передновок цівком капцаніє, бо сиротиско не має що в писок веречи, то тогди та ирицьи їст му потрохи бебехи. І хоц був хлоп моцний як кльоц, а від того неборак зачинає куяти, хиріє, має всілякі больики, дістає горьичку і шлюс, хлопови - центой.

А ци знаєш, який найліпший лік від того всього? Аби си знав - горівка! Та гадра - моцна оковитка попалит всю ту нечист. По-кигае си чоловік пару келішків і вже окреяв - здоровий як бик».

От так, бувало, гуторили мій стрик. І людий лічили, і самі любили счьиста полічитисьи. Зразу келішком, а далі - пів-квартов, а то й цілов квартов. Але чомус довго не прокигнули. Коли м прийшов вже перед смертьов їх провідати, то лежьили на запічку і вже ледве говорили. Але трохи скоріцмалисьи, як мене увиділи, і я відваживсьи запитати їх напослідок:

- Як то сьи, стрику, сличило, що Ви всіх лічили, а себе не спромоглисьи?

- Видиш, небоже, єм сьи прорахував: так счьиста принимав єм то чортове зільи, що міхроби до нього звикли і також го полюбили, пияками - стали. Та й си попивали, а закусити не мали чим. Голодні були, як церковні миши. От і зжерли ми вонтробу заміст закуски. І шляк їх не трафив, а мене... А тепер нема на то ради. Що робити? Такий льос у мене...

Великий жьиль мав єм за стриком, як вмерли. Бо й мене не-раз лічили. І за то, що дотепер жию, і ще молодиці 'ми сньит-сьи, хоц вже ми за вісімдесьитку перевалило, дьикую Богу і стрикови, царство їм небесне.

Памньитаю, ще як малим був, якос 'ми заболіла голова. Відраз мама повели мене до стрика. Стрик лиш глипнули на мене, гойкнули та й кажут відразу. «Хтос мусів вречи. Парацьо! (То стрийна в них за медсестру була). Ходи но сюди - вроки здо-ймеш!» Стрийна, як корову дойила, таки ґіницю в стайни вер-ла, зараз прибігла, димку трохи підоймила, а під димков сорочка була з надшивков із грубого сирового полотна по самі пьити (не то що тепер - вібачьийте - задниці видко). Так от стрийна тов надшивков 'ми по чолі рейбанула, як ребровачков, аж 'ми сльози в очох віступили; під носом ми трохи засмерділо, але скажіт, які то ліки пахнут? За то за хвильку був'єм здоров, як цівок.

Багацько від стрика я й сам сьи научив, бо мудрий були чоловік. Але дотепер єдно питаньи з гадки ми не сходит: ци та горівка лічит, ци калічит?

А ви як гадаєте?

Отож я довго думав, як виправити недолік. І нарешті - еврика! Придумав! Використаю фотореле (комбінація фото-резистора з електромагнітним реле), яке, реагуючи на перекриття світлового променя, приводить щось у дію. Негайно просвердлив у дверях дірку, вставив туди ФР, з'єднавши з реле, яке своєю чергою єдналось із дверною ручкою. І коли директор підійшов до дверей з метою позбирати «жучки» на моєму уроці, то найширшою частиною свого тіла заступив світло лампочки, що завжди блимало на стелі темного коридору. Вмить реле «цокнуло» - і двері автоматично широко відчинились. Мої учні були у захваті, але директор був незворушний - вдав, що не помітив. Правда, на черговій педраді критика була лагідніша: «Автоматизація у фізкабінеті присутня, але неповна».

Знову не давав мені спати раціоналізаторський «черв'як». Та після «енного» перекидання з боку на бік десь під ранок знову мене виручило фотореле.

Оскільки директор, відвідуючи мої уроки, завжди сідав на одне і те ж заднє крісло і за один і той же учнівський стіл, то тепер ще одна дірка із ФР повинна бути у кришці стола, а під кришкою - реле, з'єднане тепер із кріслом на роликах. Як прийде директор, то насамперед положить на дірку з ФР свій вищезгаданий «гросбух», заступаючи таким чином світло, реле спрацює і по-джентльменськи відсуне крісло на роликах від стола

Так і зробив. Та ба, не так сталося, як гадалося. Урок почався, двері автоматично відчинилися, появився директор із «гросбухом» та за ним ... секретарка із м'яким кріслом - їх багатенько в його апартаментах.

- Напевно, у нього геморой, - з жалем подумав я. - Ех, хотів хоч на цей раз не бути «козлом», та дзуськи! Знову прийдеться мені вислухати чергову критику про те, що причиною низького відсотка якісної успішності учнів з фізики є неповна автоматизація у фізкабінеті.

І звідки взялася на мою голову та на директорський зад ота не цілком пристойна для солідних задів хвороба?

ПРОДАМ ІДЕОЛОГІЧНУ ПІДКЛАДКУ

Майже все життя на педагогічній ниві, як і всякий радянський вчитель, вчив і вчився - тягнувся до вершин ідейно-фахових. Навіть пробував дисертацію писати. А що? Я теж не ликом шитий. Писали ж всі: із цілою вищою, із неповно-вищою, з вищою без середньої, ба, навіть із середньою без початкової. Тож відважився. «Чим чорт не жартує», - подумав. На педагогічну тему, звичайно. Не захистився. Сказали: «Педагогіка Ваша дисертаційна - так собі, може, й проскочила б на одній нозі, а от ідеологічна підкладка шкутильгає на всіх чотирьох. Треба Вам ще немало повчитися у класиків. Без опори на класиків Ваша писанина - пуста балаканина».

Врахувавши мудрі «ЦУ», засів я за науковий комунізм. До самої пенсії читав і виписував. Цілу картотеку завів. Не встиг. Вигнали на пенсію. За... систематичне недовиконання планів підвищення ідейного рівня». Так і наказом провели.

Пенсія невелика. Тому освоїв нову професію - пастуха колгоспного стада. Як-не-як, а зарплата не 100, а 200, та ще й премія квартальна (це - коли жодна корова не здохла), а потім - свіже молоко щоденно (тіньова економіка) та й повітря цілюще теж щодня - безплатно.

Але від дисертації не відмовився. Тему довелося змінити. Піддослідні - уже не учні, самі знаєте, а худоба. Цю саму тему життя підказало. Ви тільки уявіть собі! Бреде, бувало, стадо з колгоспного пасовища, голого, як бубон. З похнюпленими головами, худі і кошлаті, із запалими боками і атрофованими дійками, із сльозами на очах, що капають аж на дорогу. Точнісінько, як в'язні радянського або німецького концтабору. Поскубавши ріденької, випаленої сонцем, хоч і підживленої нітратами травички та попивши такої ж отруєної тими ж нітратами та ще й пестицидами, гербіцидами і стічними нечистотами водички, плентаються вони безсило, помаленьку, як і колгоспники з важкої цілоденної колгоспної «панщини». А тут їх ще й безжально підганяють пастухи, вигейкуючи та матюкаючи, нещадно лінчуючи (ви тільки подумайте!) палицями, дрючками, а то й сукуватими ґерлиґами. Без всякої ідеологічної підкладки. Я аж за голову вхопився. Які ж бо вони відсталі? Перш за все ідеологічно. Чи вони не знають, що палична дисципліна давно відмерла у гуманній радянській педагогіці завдяки мудрій політиці наших класиків? А тут навіть не палиця, а ґерлиґа, яка була виявлена ще у розкопках трипільської культури. Отож негайно потрібна дисертація на тему: «Застосування досягнень сучасних радянських педагогіки і психології до процесу випасання корів та їх вплив на підвищення надоїв молока».

Але ж ідеологічна підкладка... Знову прийшлося тягнути класиків за вуха тепер уже до корів. Отож занурився у глибини «мудрого вчення» і ось які «перлини» витягнув із уже трохи замуленого дна. Для переконливості подаю мовою оригіналу:

К.Маркс: «Призрак коммунизма бродит по Европе, как скотина по пастбище» (Манифест коммунистической партии, стр.2).

Ф.Энгельс: «Диалектику природы можно проследить на примере эволюции животного мира» (Диалектика природы, стр.13).

В.И.Ленин: «Для того, чтобы из искры возгорелось пламя мировой революции, нужно бить буржуев, как скот на бойне» (Шаг вперед, два назад. Соч.т.666, стр.6).

Н.К.Крупская: «Обучение в советской школе дожно быть таким же групповим, как оплодотворение на животноводческой ферме» (О групповом обучении, стр.13).

Л.Троцкий: «После реорганизации Красная Армия перестанет походить на стадо скота» (Об реорганизации Красной Армии, стр.3).

И.В.Сталин: «Ликвидацию кулацкого элемента надо начинать из принудительной реквизиции их собственного животноводческого стада» (Перегибы в колхозном строительстве. Вопросы ленинизма. Т.66, стр.6).

Н.С.Хрущев: «После ликвидации культа личности колхозная собственность настолько укрепилась, что колхознику у его личной не нужна даже коза» (Из доклада на XX с. КПСС).

Л.И.Брежнев: «В условиях развитого социализма нет никакого застоя: идет форсированное формирование новых социальных общностей - советского народа и даже советского скота с общим языком общения» (Из выступления по случаю собственного вручения шестой звезды Героя Советского Союза).

М.С.Горбачев: «Чтобы процесс пошел, перестройка управленческого аппарата дожна осуществлятся снизу доверху - от колхозной фермы до ЦК КПСС» (Из выступления на Пленуме ЦК КПСС).

І знову не встиг. Тільки що поставив крапку після крилатої цитати про «перестройку», як тут-як-тут грянула революція. Незалежність! Як тепер з цитатами? Невже марні були потуги? Хіба продам на «гуманітарці»? Адже продається там всякий іноземний мотлох. То, може, стала б у пригоді комусь стара і дірява підкладка «Made in USSR»? Отим з лівої опозиції? Адже вони за народ. То й за «скот». А може, на смітник історії? Чи почекати до виборів? Бабка надвоє ворожила. Ну ж підкажіть, будь ласка, або купіть!

Переходів: 0 | Додав: Ruslan_Bonchuk | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
1
1 Victor   (21.12.2013 08:59)
Супер. Файно стрико розказав про «міхроби». Особливо сподобалася підбірка «ідеологічних підкладок». Дякую. Мудро.

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.