Субота, 16.12.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Матеріали конкурсу

Головна » Матеріали конкурсу » Проза

З книги «Хрещатаі доля»
16.11.2013, 17:00
Микола ТУРКІВСЬКИЙ

ДАВНО ПІШЛИ ЦІ ЛЮДИ З ДОМУ

Бузок на цвинтарі старому. Біжить стежина між гробками. Давно пішли ці люди з дому. Лежать в землі отут роками.

Хрести із дерева вже струхли, з металу - їсть іржа щоденно. Ніщо цим людям завірюхи, ніщо - із трав ці гобелени. Ніщо - їм запах чебрецевий і літа сонячні долоні... Ніщо - обабічні дерева і поруч траса у розгоні.

Немає слуху в них і зору, земна їх спресувала товща, ніхто не ділить коридори, їх не хвилює житлоплоща. Ніхто нікого тут не дурить, не обкрадає долі й серця, не зводить від сусіда мури, - для них уже пусте усе це.

Вони вже не бояться кулі, їм не по чім гарматні жерла... Багато тут в роки минулі від них сельчан моїх померло.

Бузок на цвинтарі старому...

СТОЯЛО ДРЕВО РОДУ КОЛО МЕНЕ

Малину спілу рвали ми з тобою. Липневий день поклав своє осоння в садку. І небо тішилося ним.

Узбіч - наш дім. И берези біля нього. И подвір'я тихе з леготом у грі. Вже рік минув, як відгуло весілля, вже рік минув, як ми уже подружжя.

Малину спілу рвали... І вели розмову про дитя, що скоро буде. І так тобі тоді хотілось доні. А я чекав, зізнаюсь, козарлюги...

...Стояло древо роду коло мене.

КАМІННЯ ПЕКУЧОГО БОЛЮ

Схололи почуття... Схололи...

Й неначе озеро те - закувалися в лід. І світлі мрії, що плекались не рік і не два, плодом зів'ялим обірвалися.

Схололи почуття... Схололи...

Й не розпалити вже більше вогню. На дорогах їхньої долі - каміння пекучого болю.

Схололи почуття... Схололи...

Й навіщо?..

Й навіщо?..

Й навіщо тривожити їх?

О ЗНАЛА Б...

Навічно в житті у моїм: і вечір той літній, і місяць, що вийшов з-за гаю, і все підіймався вище і вище по сходинках неба.

І ти - коло хвіртки...

Стоїш у полисках місяця і заквітаєш квіткою срібною.

І я-коло тебе...

Хотів пригорнути... Та де там!.. Як вітер метнулась одразу до хати.

О знала б!..

Той слід

мені й досі

зориться.

Переходів: 0 | Додав: Ruslan_Bonchuk | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 Victor   (21.12.2013 09:27)
«Давно пішли ці люди з дому….» - філософсько глибоко й живописно словесно. Дуже сподобалося. Спаси, Господи.

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.