Середа, 23.08.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Матеріали конкурсу

Головна » Матеріали конкурсу » Проза

З книги «Невигадані історії»
23.10.2013, 15:55
Ігор КУБРАК

ЧЕРЕШНЕВИЙ ЦВІТ

Цвіли черешні. Навчання в педвузі добігало кінця, і вони побралися. Володимир, без кількох днів вчитель фізики, і Галя, без кількох днів вчителька географії.

Відгуляли скромне весілля затам'яталось на все життя обом, сукня молодої біла-біла, як цвіт черешні.

...Вчителювали у селі, почали будувати власну хату, і для учнів і односельчан стані вони Володимир Іванович та Галина Петрівна Михайленко. Учні любили їх (звісно, діти тягнулися до молоді), односельчани поважали, бо бачили молоду працьовиту пару, яка міцно пускає коріння в селі, а не "відробляє диплом ".

Народились у Михайленків діти. Сина назвали Юрієм, а дочку -як маму - Галею. Щасливе були подружжя, жили скромно, але достойна Збудували з допомогою батьків хату - невеличку, але затишну, облаштували своє господарство: корова, порося, кури. Звісно ж - як прожити на селі без свого господарства? А ще Володимир Іванович посадив молодий черешневий сад. Дивувались односельчани: "Чому у Михайленків черешневий сад? Чому майже немає інших, фруктових дерев? "

Кожної неділі у Михайленків було родинне свято. Володимир Іванович сідав із дітьми, а Галина Петрівна ліпила і варила вареники із сиром, а коли підросла дочка Галя, то допомагала матері в цьому святому для родини дійстві. Володимир Іванович із сином Юрком сиділи статечно за столом, жартували, сміялися, чекали, поки Галя- старша і Галя-молодша (так він їх називав) на варять вареників.

Мама і дочка в білих хустинах біля кухні, біла скатертина на столі, тепло і затишок в хаті. Виявляється, що не так уже й багато потрібно для щастя.

Їли вареники, Володимир Іванович, жартуючи, говорив кожної неділі за трапезою:

- Козаки, як малі діти, багато дадуть - все поїдять, мало дадуть - і тим задоволені будуть.

Сім'я обідала, раділа і сміялась - було родинне свято.

Непомітно підросли діти, треба було думати про їх майбутнє, але на вчительські зарплати, які регулярно затримували, про це годі було і мріяти.

На одному із таких родинних свят Галя-старша заявила, що хоче поїхати в Італію, щоб заробити гроше на навчання дітей, має вже і знайому, через яку можна швидко оформити необхідні документи на виїзд за кордон. На сімейній раді вирішено було готуватись Галі-старшій до виїзду. Грошей на відкриття візи, квитки та інші послуги щодо оформлення документів не вистачало v Михайленків, тоді знайома, яку звали Світлана запропонувала Галині Петрівні позичити гроші в неї (адже вони мали їхати в Італію вдвох) мовляв, там заробиш гроші і віддані. Не забула Світлана взяти в Галини Петрівни розписку про позичку грошей (звісно гроші люблять рахунок), в якій сама вказала термін видачі - 2 місяці.

Світлана позичила 500 доларів (в Михайленків було 700) і з цими грошима направила Галину Петрівну до свого знайомого "надійного чоловіка ", який швидко мав оформити документи на виїзд. Галина Петрівна поїхала за вказаною адресою. Її зустрів старий, елегантно одягнений чоловік, галантно запросив до багато вмебльованої вітальні, заварив каву, відкрив коробку вишуканих цукерок, запевнив, що через два, максимум через три тижні, необхідні документи завезе сам до Михайленків.

- В мене гроші, як у швейцарському банку, запевнив "надійний чоловік ".

Галина Петрівна без ніяких сумнівів віддала всі гроші йому.

Пройшло два, потім три тижні, пройшов місяць, і тривога закралася до Михайленків-чому не везе "надійний чоловік " документів?

Галина Петрівна поїхала в місто до Світлани дізнатись, чому немає документів, а та почала вимагати віддачі грошей, мовляв, час пройшов, в Італію ти не поїхала, то поверни мені борг.

"Надійного чоловіка " за колишньою адресою не було, виявилось, що такий тут ніколи не проживав.

...Із маршрутного автобуса заплакана Галя-старша бігла додому.

Володимир Іванович на другий день після уроків в школі поїхав у місто з 'ясувати ситуацію. Світлана сказала негайно повернути гроші, а кому давала їх його дружина, то в того хай забере. Даремно намагався Володимир Іванович вирішити це питання миром, аферисти міцно вже взяли його родину в тиски. Пробував Михайленко прояснити дану ситуацію і в міліції, де працював його добрий знайомий (ще з студентської парти), Василь. Той уважно вислухав його і сказав: "Ти серйозно влип, це аферисти, ти розумієш? Світлана - добре відома в кримінальному колі, та й в міліції, як "Фіфа ", має багато спільників. Вибиває гроші в аферах "кримінальний талант "- дебелий молодик по кличці "Пиж". Грошей своїх тобі вже не повернути, адже ви віддали їх добровільно, без жодної юридично оформленої розписки, і по-закону тут немає складу злочину зі сторони шахраїв. Добре буде, якщо вони залишать вас у спокої... "

Василь не договорив, сказав лише, щоб не соромився зайти до нього Михайленко в разі "наїзду" на його сім'ю. Володимир Іванович подякував товаришеві і пішов на автостанцію.

Наступного дня до школи приїхала Світлана-"Фіфа" на чорному "Ауді - 100", вбігла в учительську і при всіх вчителях почала плакати. кричати, обзивати злодіями і шахраями Михайленків, показувати розписку, в якій була вказана сума позики і термін віддачі.

Спокійно, бо завжди був врівноважений. Володимир Іванович, попросив "Фіфу" не скандалити, запевнив, що через кілька днів гроші поверне.

Прийшовши додому, Михайленки порадились і продали на приватну бійню корову, бичка, свиню, бо треба ж терміново грошей. За все своє господарство виручили 430 доларів, а ще 70 доларів Галя-старша позичила у своєї двоюрідної сестри.

Володимир Іванович гроші в сумі 500 доларів відвіз на Світланину квартиру "Фіфа"ретельно перерахувала гроші і сказала, що гроші вона взяла із обігу (гроші звісно роблять гроші) і ще Михайленкам належить віддати відсотки за чотири місяці. Отже 20% від суми помножити на чотири місяці це буде ще 400 доларів. Володимир Іванович обурився сказав що так поступати нечесно, грошей таких туже ні з чого брати. Тоді "Фіфа" почала погрожувати знайти на "шахраїв " (це на них - Михайленків) управу. З цим і розійшлись.

Пришила неділя. Жартів і сміху у хаті Михайленків не було, не стало і традиційних вареників із сиром. Не стало свята у родині, вкрали його в них.

Надвечір під їхніми ворітьми загальмувала автомашина, чорна "Ауді-100". Із неї вийшла "Фіфа" з дебелим, бритоголовим молодиком, Володимир Іванович вже знав, що це "Пиж". Увійшли двоє в хату, не привітались, а відразу завели мову про борг. Володимир Іванович сказав, що всі гроші, які вимагала Світлана, повернув.

"Пиж" відповів, що коли завтра не буде грошей — 400 доларів, то його, Михайленка, "поставлять на лічильник", який кожну добу буде , "намотувати " сто відсотків від суми боргу. Тоді обурений Володимир Іванович вигнав їх зі своєї хати. З цього дня для Михайленків почалось справжнє пекло. По телефону і у вічі погрожували, шантажували, розказували аферисти односельчанам про "злодіїв" Михайленків. У селі нічого не втаїш, і слава про злодіїв і шахраїв Михайленків поповзла селом, як отруйна змія.

Раптово змінилось ставлення до них односельчан. До Володимира Івановича замість традиційного звертання тепер лунало звідусіль - Слухай, ти, чуєш, ти, зачекай - ти. А далі слідували різного роду грубі висловлювання:

-Слухай, ти. Там у мого пацана якісь проблеми із твоєю фізикою. Дивися мені, ти, щоб усе було о'кей, зрозумів, ти?

І таке подібне. Ледве стримував образу, намагався бути із всіма ввічливим, але з кожним днем це було робити важче і важче.

Прийшла зима. Коли вдарили люті морози і замело дороги, кредитори мало турбували Михайленків, а з настанням весни пекло для родини відновилось. Навесні, коли зацвіли черешні, у неділю до воріт Михайленків під "їхала знайома "Ауді-100", з неї вийшли "Пиж:" і "Фіфа", які безцеремонно представили Михайленкам рахунок - 20 тис. доларів або "по-доброму" переписати їм своє господарство. Галя-старша почала плакати (дітей, коли приїздили аферисти, завжди старались кудись відправити), а до Володимира Івановича, як не дивно, повернувся колишній спокій. Він сказав, що нехай вони (Пиж і Фіфа) приїдуть завтра, адже в нього в школі якраз немає уроків, і тоді вирішать дане питання.

Вперше за 18 років подружнього життя Михайленки не спали. Вона тулилась до його плеча і плакала, просила вибачення, мовляв, все це сталось через неї. А він заспокоював її, обіцяв завтра вирішити цю проблему.

Вранці не снідали ні батьки, ні діти, тривога батьків передалась і їм, хоч як не намагались батьки втаїти все від них. Діти із Галиною Петрівною пішли в школу. Володимир Іванович залишився в хаті сам. Він ще вчора вночі вирішив, що йому робити. Він чекав "гостей", він знав, що вони приїдуть сьогодні. Одягся в широкі сині джинси, сіру джинсову куртку, взув кросівки (все куплене на "гуманітарій "), поліз на горище хати і видобув із тайника сімейну реліквію - дамський пістолет "Браунінг" 1911 року випуску. У незнаючих людей цей мініатюрний пістолетик, який аж ніяк не нагадував справжню зброю, викликав би хіба що іронічну посмішку. Але зброя була справжня, бойова, не дивлячись на мініатюрні розміри, серйозної потужності. На правій боковинці обробленої бурштином рукоятки знайомий надпис "Пані Гелені від Роберта " 10. 1. 1912 рік.

Хто така була пані Гелена, Володимир Іванович так і не зумів вияснити, знав, що Роберт був двоюрідним братом його бабці по материній лінії.

Навіщось вийняв із обойми патрони, хоч давно знав, що їх 6 штук. Латунні гільзи потемніли від часу і короткі з тупими боєголовками патрони нагадували стиглу квасолю. Маленький нікельований "Браунінг" був схожий на дитячу іграшку, з долоні його майже не було видно. І, не дивлячись на солідний вік і мініатюрні розміри, це була грізна, безвідмовна зброя відомої бельгійської фірми. Вставивши патрони в обойму, ввігнав її на місце в рукоятку пістолета. Різко відтягнув затвор і відпустив його - почувся характерний звук - це затвор чітко вихопив із обойми патрон і відправив його в патронник. Зброя була заряджена і готова до дії. Тепер із нею треба поводитись дуже обережно, адже в даної моделі відсутній запобіжник.

Володимир Іванович засунув пістолет в шкарпетку на правій нозі, для вірності зафіксував його двома смужками скотчу, підняв шкарпетку, яка повністю заховала зброю, опустив штанку джинсів.

Злізши із горища, сів на кухні, потім заварив міцної кави, пив її маленькими ковтками, чекав "гостей". П'ючи каву, розмірковував, де межа нахабності аферистів? І тут же сам подумки собі відповів: "Немає цієї межі, тому це нелюди...»

Роздуми перервав сигнал вже добре знайомої "Ауді - 100", яка різко загальмувала біля воріт. Не чекаючи, Михайленко вийшов з хати, зачинив вхідні двері на ключ, який заховав у сімейний схрон - вентичяційний люк у фундаменті хати, і пішов до машини. Електропідіймач опустив тоноване скло, і з сторони водія з 'явилася морда, саме морда, а не людське обличчя "Пижа ".

- Бабки приготував? - перше запитання "Пижа".

- Ні. Гроші я віддав всі і хочу по-чесному вирішити з вами оцю проблему.

- Так сідай в машину, - сказав Пиж, — розберемось.

Сидячи в машині, Михайленко побачив на передньому сидінні поряд із Пижем добре знайому Фіфу, на задньому сиділи ще двоє незнайомих йому "братків ".

Машина різко рушила, набираючи швидкість. Від'їжджаючи за село, Фіфа, не обертаючись, запитала Володимира Івановича, чому він не мас грошей, але відповіді не почула.

— Розговори його, Цяпа, - наказала Фіфа. і в ту ж мить він відчув, як щось солоне і липке потекло по підборіддю. Машина в цей час завертала в гайок, який знаходився на березі річки. Цей гайок був відомий на всю округу, як "острів закоханих". І ось саме на цей "острів" везли Володимира Івановича на бандитську розбору. Зупинивши в хащах машину, Пиж і Фіфа вийшли із неї, за ними, як по команді, вискочили двоє "братків ".

- Вилазь, лох нещасний! - пролунала команда Фіфи. Володимир Іванович, зігнувшись, почав виходити із машини. Випрямитись він вже не встиг. Удар Цяпи в сонне сплетіння зігнув його вдвоє. Підійшов Пиж і ударом ноги повалил Михайленка. Тоді всі троє, ніби змагаючись один із одним, "братки", дико матюкаючись почали ногами гамселити повалене тіло. Болю вже не відчувалось. Мов із підземелля почув голос Фіфи:

- Посціть на нього, може порозумнішає. "Братки" швидко, ніби дуже поспішали, почали розстібати "блискавки" на штанях. Цяпа через дуже вузькі джинси не зміг видобути із них своє "господарство ", тоді він опустив їх до середини ягодиць.

Володимир Іванович відчув як на голові, обличчі, руках, спині печуть рани, солена сеча роз'їдала їх, і не стільки від болю, як від приниження і образи стало нестерпно боляче.

Непомітним рухом із шкарпетки вихопив "Браунінг". Першого пострілу не почув, лише побачив, як Пиж поволі осідає на землю, обмочуючи тепер власні штани. Другий постріл пролунав так, ніби в морозний день в саду зламали гілку, і другий "браток" із діркою замість лівого ока впав горілиць. Цяпа кинувся тікати, але незастебнуті і спущені джинси заплутали його, і він упав.

Зібравши останні сили, піднявся на ноги Михайленко: закривавлений, мокрий, брудний, із палаючими ненавистю очима. Цяпа не піднімався, а швидко повз блискаючи голим задом:

- Я до цього не причетний, не вбивай, - кричав Цяпа.

Володимир Іванович наблизився до нього. Цяпа підняв очі, повні сліз.

- Не вбива-а-а-ай!

Постріл обірвав голос на високій ноті "А-а-й ". Промахнутись було неможливо, адже голова Цяпи була в кількох сантиметрах від озброєної руки. Куля влучила трохи вище потилиці, і Цяпа, вже нічого не відчуваючи, конвульсивно гріб пісок руками.

Все сталося блискавично, адже вороги були наш близькій віддалі.

Притиснувшись до лакованих дверей машини, Фіфа від подиву розкрила густо нафарбований червоною помадою рот. Володимир Іванович наближався до неї із витягнутою вперед правою рукою, озброєною пістолетом. Загіпиотизована його страшним виглядом, Фіфа навіть не пробувала тікати, лише в останню мить її "прорвало ".

— У мене є багато грошей, візьми їх, вони тут у моїй сумочці, не вбивай, в мене мала дитина. Вони примушували мене "розводити" клієнтів, -кивала Фіфа на тіла своїх спільників.

При цьому гарячково відкрила сумочку і вийняла чималий пакет грошей, серед яких були гривні, долари, євро. Із густо нафарбованих вій стікали чорні патьоки по лиці Фіфи.

— Пробач! — волав її широко розкритий рот.

Куля влучила саме в цей рот, і все скінчилося. Аж тепер Михайленко оглянув страшну картину побоїща.

Пиж: повз із місця події, затискаючи лівою рукою рану в грудях, решта лежала нерухомо, не подаючи ніяких ознак життя. Володимир Іванович зробив кілька кроків до Пижа, і їх погляди зустрілись. Пиж: зрозумів, що просити пощади даремно. Постріл - і куля влучила Пижеві в чоло, перекинувши його з боку на спину.

Тільки тепер до Михайленка поверталась свідомість.

- Що я наробив? -Але вороття назад не було.

Він хотів забрати із мертвої руки Фіфи гроші, але не зміг цього зробити.

Поклавши пістолет в кишеню куртки, підійшов до річки, обмився холодною весняною водою, і пішов полем навпростець додому з гордо піднятою головою.

Відчинивши свою хату Володимир Іванович увійшов на кухню, вийняв із кишені "Браунінг", відтягнув затвор, із патронника впав стиглою квасолиною на підлогу останній патрон. Володимир Іванович підняв його і поставив разом із пістолетом на холодильник. Потім зняв із себе брудний мокрий одяг, налив із відра в миску води, помився, витерся чистіш рушником, переодягнувся в свіжий одяг. Тепер треба було ще поголитися. Михайленко взяв із кутка вмивальника бритву, вклав у неї нове лезо "Спутник", намилив обличчя і глянув у дзеркало. Звідти на нього глянуло нове обличчя. "Темно-русяве волосся чомусь перетворилось на біле, як черешневий цвіт", -подумав Володимир Іванович. Чистий, виголений, в новому одязі, вийшов Михайленко в сад, який сам насадив. Підійшов до лавиці під черешнею, сів, притулив голову до стовбура. У правій руці був затиснутий пістолет, а в лівій єдиний патрон. Він десь читав чи бачив фільм про останній патрон, але згадати вже нічого не міг, та й думати ні про що вже не хотілося. Впевненою рукою відтягнув пістолетний затвор, вклав патрон в патронник, глянув блакитними очима на голубе небо, черешневий цвіт, як перший сніг, падав на нього.

... Постріл сполохав птаство у навколишніх садах. Володимир Іванович сидів на лавиці, притуливши голову до стовбура черешні, дивився вже невидячими очима в небо, а із правої скроні, із маленької запеченої ранки, стікала червона цівка. Черешневий цвіт падав і налипав на неї...

Переходів: 0 | Додав: Ruslan_Bonchuk | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.