Середа, 24.05.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Матеріали конкурсу

Головна » Матеріали конкурсу » Проза

З книги «Зламані мальви»
23.10.2013, 15:56
Богдан МЕЛЬНИЧУК

ПЕРЕД ПОРОГОМ, АБО ДОРОСЛІ ІГРИ З ВОГНЕМ

Після чергової чарки Степан Петрович вирішив, що час для важливої розмови нарешті настав. Нахилився за щедро засадженим закусками й увінчаний "трьохчетвіркою" горілки столом до Пилипа Сидоровича і прорвався крізь хриплуватий голос ресторанної співачки:

- Вийдемо покурити?

- Ти ж знаєш, що я не палю, - ближче нахиливши голову, всміхнувся сусід. Тільки тепер Степан зауважив, що Пилипова чарка ледь-ледь надпита. "Схитрував старий, як завжди", - заячим хвостом мелькнуло в голові запеклого мисливця, але відступати було вже нікуди.

- Та це я так, Пилипе Сидоровичу, для красного слівця - про куриво. Поговорити треба, добра нагода... На полювання ви ж тепер не ходите, а тут зустрілися.

- Треба - значить треба, - ствердно гойднув копичкою сивого волосся старший.

Пробралися між тих, котрі танцювали. "Як у дитинстві на крижинах при льодоході на річці", - спіймав себе на порівнянні Пилип Білюк. Спіткнувшись об поріг, Степан Чорній вилаявся.

- Не треба, дами почують, - докірливо похитав головою Пилип Сидорович. - Ми ж не в лісі.

- Звичка - друга натура, - Степан трусонув ще чорними кучерями. - Як навчився колись на фермі розмовляти з їздовими їхньою мовою, так і прилипло.

Чорній клацнув запальничкою. Хапонув диму, закашлявся. Білюк смачно втягнув приперчене морозцем повітря.

Стояли біля дверей ресторану на Театральному майдані. До обласного центру приїхали на традиційну підсумкову нараду, а опісля за звичкою вирішили перекусити разом. "Хоч сусіди, а не часто випадає така оказія", - наполегливо запропонував Степан, майже вдвічі молодший за віком. Пилип Сидорович не відмовився, бо знав, що дружина поїхала до онуків, а самому не захочеться розігрівати вдома вечерю.

- У вас ще не були оті зальотні? - підігрітий оковитою Степан вирішив одразу, як мовиться, вхопити бика за роги.

- Які зальотні? - не зрозумів Білюк.

- Оті київські хлопці, котрі все до рук прибирають. І вже чимало пристаралися. Знаю, що вони вже накинули оком і на ваше господарство. Правду кажуть, що на ласий шматочок знайдеться роточок. А ваш "шматочок" більш як ласий. Дві тисячі гектарів ріллі, сіножаті, ставок, лісок... Тракторна бригада, гаражі, ферми, зерноочисний тік, млин, склади... Рейдери не могли обминути вас, знаю їхні апетити.

- Та були ті урвителі, й не раз.

- І що? - шия Семена витягнулась, як в індика біля годівниці.

- Із чим приїхали, з тим поїхали.

- Як на мою думку, даремно ви відмовляєтес-ся, Пилипе С-сидоровичу, — язик у Семена відчутно заплітався, спотикаючись об звук "с". - Вигідна с-справа, ос-собливо вам, враховуючи ваш с-солідний вік. Підпиc-сав кілька документів - і на вс-сі роки, що залишилися, забезпечений. Уже не треба зриватися с-спозаранку, їхати на ферму, потім на бригаду, в поле... Грошенята с-самі капають.

- Ти так кажеш, Степане, ніби вже підписав такі документи.

- Таки так, не кривитиму душею. Більше того - пообіцяв тим грошовитим хлопцям із вами переговорити. Переконати вас, що це - вигідно. Вам навіть вигідніше, ніж мені, бо хазяйнуєте ви краще за мене. Але я теж не прогадав. Прикинули ми з дружиною - вистачить і нам, і дітям. Тож і вам кажу прямо: не опирайтес-ся. Бо так чи інакше — захоплять вас рейдери. Не вдасться законно - розтопчуть закон.

- Що значить - розтопчуть? - прикинувся нетямущим Білюк.

- Зайдуть у кабінети суддів із важкими портфелями, а вийдуть — із легшими. І все буде вирішено.

"Це - як льодохід", - під наметиком сивини Білюка знову мелькнуло порівняння. Зрозумівши, чого домагається від нього Чорній, спробував уникнути розмови чи, бодай, відтягнути її:

- Давай не будемо зараз про це, Степане. Ми ж зайшли сюди перекусити, зрештою, перепочити, а ти навантажуєш мене такими проблемами. Якщо вже дуже так хочеш, то поговоримо в машині, коли їхатимемо додому. Можеш сісти зі мною, мій шофер не здає інформації, мовчазний, як риба.

- У тому то й с-справа, що я не вертатимуся з вами, шлях мій - наліво, - облизався Степан. - Маю ще загостювати в любас-ски, заборонене кохання озвалося, - дістав із кобури мобільника. - Вже три "есе-мески" прис-слала, чекає - не дочекається. А вранці ті київські хлопці будуть у мене, треба їм доповісти про нашу розмову.

- Доповісти? Як на фронті...

- А це і є фронт, Пилипе С-сидоровичу. Триває тиха, але битва: за землю, приміщення, техніку. Зрештою, за гроші.

- А про людей ти подумав, Степане?

- Що значить - про людей?

- Про отих звичайних селян, яких колись у пресі називали хлібо¬робами, а тепер величають простими українцями.

- А що про них думати?

- Не прикидайся, ніби не розумієш. Твоїм київським хлопчикам наплювати на простих людей. Коли такі гінці підкочувалися до мене, я уточнив: "Скільки працівників ви залишите в моєму господарстві?" І знаєш, що почув у відповідь: "Із двохсот - щонайбільше п'ятдесят." А решта?" " Решта нас не цікавить!" - як відрізали. Я показав їм на двері.

Шкодувавши в повітрі, під ноги співбесідникам посланням із минулого опустився каштановий листок. Білюк підняв його. Розгладив на долоні.

- Ви, Пилипе С-сидоровичу, як той ос-сінній листок, - хрипливо реготнув Чорній. — Ще тріпаєтесь, але ось-ось упадете. Вітри нині с-сильні, не втриматися вам...

- А то вже моя справа!

- Гаразд, гаразд... Дощ починається. Ходімо, ще по сто грамів дзьобнемо, - хитнув черевцем Чорній.

- Ти ж знаєш, Степане, що я не любитель того.

- То хоч довечеряємо. І договоримо.

За столом Чорній продовжив гнути своє, наче вперто хотів уполю¬вати дичину.

- І в мене, Пилипе С-сидоровичу, люди без роботи залишаться. Та що поробиш: с-сувора правда життя. Відходи виробництва.

- Відходи?! - аж підвівся Білюк. Виструнчений, він був схожим на знак оклику. — Це ті люди, з якими і я, і, зрештою, ти життя прожив - відходи?

- Час нині такий - жорстокий... Чорній обвів ручкою ножа тарілку. - Коло стискається. І воно схоже на зашморг. Або уникнемо петлі, або вона мертвою хваткою стисне шию. Мусимо вибирати, як вчинити: так, щоби було добре с-собі чи комусь.

- А совість? Чи задумувався ти, що скажеш Всевишньому, коли покличе тебе на розмову?

- До тої розмови ще ген с-скільки... А добре вже жити хочеться.

- Ніхто не знає, скільки йому відміряно. Та й живеш ти непогано. А як дивитимешся в очі тим людям, з котрими вчора працював? Тиж прирікаєш їх якщо не на загибель, то, у кращому разі, на вимушені мандри у світи, на заробітчанство. Чи на Захід, чи на Схід - а кудись мусять виїхати звідси. Зі своєї землі, зрошеної потом їх дідів, батьків,- на чужину. Бо інакше дітей не вивчать, не порятуються від хвороб на старості, не матимуть за що купити одяг і взуття, розрахуватися за газ та електрику. Зрештою, ти все знаєш. Зупинися, кажу тобі, не зміг зануздати свій апетит перед порогом, то хоч зараз стримайся. Бо проклянуть люди тебе, і на твоїх дітях та внуках це позначиться...

Білюк розпалювався настільки, що Чорній почав його зупиняти:

- Не хвилюйтеся так, Пилипе С-сидоровичу, я ж знаю, у вас с-серце хворе.

- Зараз мова не про моє серце! Про себе і про людей подумай. То ж не на полюванні: бах - і нема.

Коли тятива надмірно натягнута, вона будь-якої миті може лопнути. А скажи мені чесно: тобі ті рейдери відсотки за чорну справу обіцяли, якщо мене вмовиш?

Під чіпким поглядом карих очей, що враз потемніли, Степан не зміг збрехати:

- Обіцяли. Небагато, але обіцяли. І ще попередили: не захочете добровільно здатись їм у полон - помс-стяться. Зроблять так, що ви збанкрутуєте. Ні їм, ні вам, ні людям, про яких ви так дбаєте...

- Все, мова закінчена.

Білюк покликав офіціанта, розрахувався. Зневажливо відсунув купюру Чорнія:

- Збережи на свою любаску. Вона буде вдячна.

І в легківці дорогою додому не міг заспокоїтися. Під акомпанемент дощу повторював чи то до себе, чи до мовчазного водія, котрий тільки головою кивав на знак згоди.

- Відходи. Це хто відходи?

"Двірники" протирали лобове скло, і за ним наче виринали з-за дощової завіси обличчя.

- Комбайнер Ілля? Шофер Левко? Доярка Соня?

Уже в'їхали в село, дощ вщух. Пилип Сидорович, зачіплюючись поглядом за чепурні хати, продовжував:

Механізатор Петро - відходи? Столяр Семен - відходи? Свинарка Гафія - відходи?... Я ж не тільки з ними другу копу літ розміняв, а й батьків та дітей, внуків знаю. Не в одній сім'ї мої чи дружинині по-хресники ростуть чи вже й вилетіли з гнізда. Ми ж перед образами клялися дбати про їх кращу долю. А тепер - відректися від них? Ні, поки мене ноги носять - такого не допущу!

... Із плином часу Білюк забув про ту розмову з Чорнієм. Тим більше, що закінчувався рік, давив тягар звітів, шулікою впала криза, витанцьовували ціни під акомпанемент злагоджених оркестрів олігархів і рейдерів. За Новоріччям і Різдво загостювало.

Проводжаючи колядників, Пилип Сидорович услід за ними вийшов за поріг. Підставив руку сніжинкам. Вони м'яко всідалися на долоню, ледь лоскочучи її. "Такі ж прохолодні й ніжні, як перші зелені колосочки озимини,"- майнув думкою вперед.

Колядка вже перевисла невидимою веселкою до сусіднього подвір'я, за яким у розлогій долині вигинала широку спину під снігом річка. Зараз, узимку, вона була не лише мирна, а й майже невидима. А розбудить весна приховану силу - і нестримно потрощить ріка кригу, захоплюючи з берегів не тільки сміття, а й ті кілочки, якими чужаки окреслили на березі свої майбутні садиби, і нічим її не спинити, аж поки сама не впокориться.

Нараз колядку сполохали пожежні машини. Аж три одна за одною промчали крізь Дітківці до Бабинців. Білюк тільки тепер зауважив, що небо над сусіднім селом підпирає стовп диму. Метнувся до хати, набрав номер контори Чорнія.

- Що у вас?

- Чорнієва хата горить. Підпалили з чотирьох боків, невідомо, чи й врятують що...

- А Степан де?

- В Єгипті з дружиною відпочивають.

"Лопнула тятива", - прошепотів Білюк.

Перехрестився.

Переходів: 0 | Додав: Ruslan_Bonchuk | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.