П'ятниця, 19.04.2019 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Матеріали конкурсу

Головна » Матеріали конкурсу » Сторінки історії

З книги «Старосамбірщина: історія і культура»
26.12.2012, 22:43
Михайло КРІЛЬ

Старосамбірський район (1245 км2) як адміністративно-територіальна одиниця розташований у південно-західній частині Львівської області. Його сучасний рельєф сформувався після відступу останнього льодовика, який дійшов до межі, що визначається умовною лінією Перемишль - Хирів - Самбір - Львів. Фізико-географічно охоплює частково Передкарпатську рівнину і Верхньодністерські Бескиди. На рівнині помітно виділяються Добромильський і Самбірський ландшафти, а в гірській частині - Верхньодністерський ландшафт. Гідрографічно район знаходиться на головному європейському вододілі. До Балтійського басейну належить водозбір Сяну (Бухта, Виґор, Вирва, Чижки, Шлямівка та ін.), а Чорноморський творить Дністер з притоками (Болозівка, Лінинка, Мшанка, Стрвяж, Топольничанка, Яблунька, Ясениця та ін.). Переважна більшість річок має гірський характер, для них властиві крутизна русел, швидка течія, неглибокість, розливи. З етнографічного погляду більша частина району розташована в Бойківщині, а решта - це бойківсько-лемківське порубіжжя. Північний кордон Бойківщини проходить, зокрема, по умовній лінії Недільна - Велика Сушиця - Стара Сіль - Лопушниця.

Давні люди, які освоювали ці землі, займалися збиральництвом, полюванням, риболовлею. Перші сліди їхньої діяльності виявлено в басейнах Сяну і Дністра. Протягом другої половини бронзового віку (4-2 тис. років до н.е.) відбулися значні історичні зміни. Вони були пов'язані з поперемінним вторгненням різних етносів, які приносили з собою нові культурні надбання або знищували попередні, місцеві. У середині І тисячоліття до н.е. територію Прикарпаття заселили численні фракійські племена. Оборона мешканців карпатського реґіону від римського наступу змушувала їх об'єднуватися і створювати міжплемінні чи військові союзи, які римські джерела називали варварськими державами. Поодинокі археологічні знахідки свідчать про кельтську присутність у Верхньому Подністер'ї. Кельти жили переважно в неукріплених поселеннях, обробляли землю, розводили худобу, займалися ремеслами, пов'язаними з залізом, глиною, добуванням солі. З кінця V ст. Центральну Європу почали освоювати слов'янські племена. У візантійських джерелах вони відомі під загальними назвами венедів і склавінів. На початках їхня міграція мала характер господарської колонізації земель, залишених попереднім етносом. У VI-VII ст. українське Підгір'я заселили племена дулібів і хорватів.

У другій половині IX ст. через українське Підкарпаття пройшла угорська кочова орда. Для захисту від її набігів місцеві мешканці зводили численні укріплення (в околицях сучасних Тершова, Спаса, Грозьови, Стрілок, Лопушанки, Ясениці-Замкової, Библа, Посади Новоміської). У X-XIV ст. українське Підгір'я розвивалося в умовах інтеграції володінь під владою князів з династії Рюриковичів.

Кристалізувалося ядро і формувалися кордони Галицько-Волинської держави. Вона була на вістрі тогочасного європейського політичного життя, поширила свій вплив на великий ареал Центральної Європи і проводила незалежну політику. Особливості рельєфу, кліматичні умови, природні багатства обумовили особливості економічного розвитку. У духовно-культурному житті визначальним було християнство, яке сприяло розвитку зодчества, поширенню писемності.

У середині XIV ст. землі Старосамбірщини потрапили під польське панування. Всі володіння поділялися на шляхетські (70,95%), королівські (25,82%), церковні (3,21%) і міські (0,26%). Королівськими були три староства (Перемишльське, Дрогобицьке, Стрийське) і Самбірська економія (включала міста Самбір, Старий Самбір, Стару Сіль та понад 100 сіл). Соціальна структура визначалася загальним розвитком Польської держави і мала становий характер. Найчисельнішою категорією власників була велика шляхта (Бибельські, Бажі, Гербурти, Кміти, Тарли, Красінські, Ґдешицькі та ін.).

На Старосамбірщині у XVI-XVIII ст. письмово зафіксовані володіння дрібних і бідних шляхетських родів гербу Сасів і Корчаків (Бачинських, Березницьких, Зілинських, Комарницьких, Созанських, Смеречанських, Терлецьких).

Основне населення краю складали селяни, переважно етнічні українці. За майновим становищем селяни поділялися на кметів, загородників, огородників, халупників, комірників.

Міста і містечка за правовим статусом розрізнялися як державні, або королівські, і приватновласницькі. Розвитку міст та їх економіки сприяли привілеї магдебурзького права. Міста були осередками цехового виробництва, ремесел, торгівлі. Економічно найпотужнішим містом упродовж XV-XVIII ст. вважалася Стара Сіль. Регіональна торгівля визначалася наявністю торгових шляхів. У Стрілках був головний пункт угорського мита з волів, коней, корів, овець, кіз, а також з навантажених товарами возів. На Старосамбірщині основні торгові дороги з'єднували Старий Самбір і верхів'я Сяну та проходили по лінії Самбір - Старий Самбір - Стара Сіль.

З кінця XV ст. Старосамбірщина стала об'єктом набігів кримських татарів. Найбільші економічні і демографічні втрати були в 1498, 1502, 1527, 1594, 1620, 1621, 1624 і 1626 pp. Останній похід татарів зафіксований у 1672 p., коли вони безуспішно штурмували Високий замок поблизу Добромиля. На початку XVII ст. регіон став тереном справжніх локальних воєн, у які переростали конфлікти між окремими магнатами.

У суспільно-політичному житті вагоме місце посідала діяльність об'єднань українських міщан - братств. Розгалуженою була мережа парафіяльних церков і монастирів. До XVII ст. всі монастирі діяли як автономні релігійні одиниці, вони були осередками освіти і культури. У XIV-XV ст. важливу роль у поширенні релігійної та церковної літератури відігравали скрипторії, у яких переписували різноманітні тексти. Літописання представлене короткими хронологічними записками С.Коростенського з Добромиля. Книгодрукування пов'язане з іменем І.Ф.Гербурта. Збереглися фрагменти архітектурних ансамблів і комплексів, споруди оборонного і культового характеру. Всі вони зводилися відповідно до загальноєвропейських традицій зодчества, певною мірою враховували також національні особливості (замки в Добромилі, Ляшках Мурованих, Фельштині, Торгановичах, Передільниці).

Після першого поділу Польщі (1772) Старосамбірщина опинилася у складі монархії Габсбурґів. Адміністративно вона була включена до складу Самбірського, Перемишльського і Сяніцького округів. Водночас почався наплив чужоземного елементу, зокрема німців-колоністів. У 1782 р. віденська влада реорганізувала управління соледобування. Важливою для розвитку економіки краю була обробна промисловість. Харчова промисловість переважно орієнтувалася на переробку рослинної і тваринної сировини та виробництво пива. Головними формами організації внутрішньої торгівлі були ярмарки і постійні торги.

Значний відгомін серед мешканців краю мала революція 1848-1849 pp. та пов'язані з нею події. На згадку про відміну панщини селяни масово ставили пам'ятні знаки - т.зв. хрести свободи. Вони були дубові, кам'яні та чавунні фабричного виготовлення (збереглися повністю або у фрагментах у Головецьку, Грушатичах, Губичах, Дроздовичах, Коневі, Скелівці, Спасі, Солянуватці, Сушиці, Топільниці, Трушевичах, Чижках).

З кінця XIX ст. організаційно зміцнювався український національний рух. Проте в його середовищі виразно диференціювалися українофіли («українці», «радикали») і москвофіли («старорусини», «русофіли»). Перші переважали у Старосамбірському повіті, а другі - на Добромильщині. Уродженцями краю були визначні постаті, які внесли вагому лепту в розвиток української національної ідеї (І.Могильницький, В.Подолинський, І.Вітошинський, А.Лужецький, М.Зубрицький, Д.Лепкий та ін.). Просвітянський рух, громадсько-культурна активність окремих осіб сприяли поглибленню національної свідомості українських мешканців краю. Сокільські та січові осередки стали основою українських військових структур у роки Світової війни та народно-демократичної революції 1918-1921 pp. і визначили характер національно-визвольних змагань на українських землях у наступні роки. Польський наступ систематично проводився в економічній, освітній та релігійній сферах.

Нові історичні умови, в яких опинився край після його включення до володінь Габсбурґів, вплинули на загальний розвиток зодчества. Особливо значних змін зазнали міста і містечка. Знесення міських мурів сприяло їх швидкій розбудові. Для роботи магістрату споруджували спеціальні приміщення - ратуші, які знаходилися у центральній частині міста. У XIX - на початку XX ст. перебудовано та зведено нові будівлі церков, костелів, дзвіниць. У 80-х роках XIX ст. австрійський імператор видав зі свого фонду певні кошти на ремонтні церковні роботи греко-католицьким громадам Добромиля, Ляцка, Слохинів, Смеречки. Австрійський уряд звертав увагу на санітарний стан краю, дбав про розвиток медичних знань, піклувався про мережу аптек і лікарень. У середині XIX ст. у кожному повітовому центрі була аптека, практикував дипломований лікар. Працювали лише державні повітові ветеринарі. Старосамбірщина була ареною воєнних дій у роки Першої світової війни. На початку війни найбільше репресій зазнали організації москвофільського спрямування, їх провідні діячі та активні учасники. Російська окупація (вересень 1914 - травень 1915) супроводжувалася пограбуванням населення, репресіями щодо національно свідомих українців. Греко-католицьким священикам заборонили відправляти церковні служби, а їх місце посіли прибулі з російськими військами попи і частково місцеві священики-москвофіли. У 1914 р. був створений легіон Українських січових стрільців, Перший курінь якого отаборився в околицях Головецька.

Важливі події відбулися в роки ЗУНР. Провідниками нової влади стали Т.Кормош, К.Стецяк, В.Лисяк, С.Левицький, Ю.Татомир, Т.Карачевський, А.Манько та ін. В українсько-польській війні 1918-1919 pp. основні події відбувалися на Хирівському фронті. У Хирові в лютому 1919 р. проходили тристоронні переговори (ЗУНР, Польща, Антанта) з приводу українсько-польського кордону. Після поразки Визвольних змагань українців Галичина опинилася у складі відродженої Польщі. Адміністративно землі Старосамбірщини склали 4 повіти (Добромильський, Самбірський, Старосамбірський і Перемишльський). З військового погляду ця територія входила у сферу повноважень командування Десятого корпусу, штаб якого знаходився у Перемишлі. Найближчі комендатури були в Дрогобичі та Самборі.

Значна увага приділялася облаштуванню господарського життя. У 1930 р. в Добромильському повіті діяло 26 осередків товариства «Сільський господар», а в Старосамбірському - 19. Знаними господарями в краї були І.Пукач, П.Костур. Сильний вплив серед української громадськості мало кредитне райффайзенське товариство. Аграрне перенаселення, нестача землі, неможливість знайти роботу спричинили масову економічну еміграцію. Такою ситуацією спробував скористатися уряд. Всіляко підтримувалася еміграція українців та інших народів і штучно стримувався виїзд із країни поляків.

Вагомий внесок у справу інтенсифікації українського громадського життя зробило освітньо-культурне товариство «Рідна школа». Багатогранністю відзначалася діяльність «Просвіти». У 1930 р. добромильська філія «Просвіти» мала 37, а старосамбірська - 40 читалень. У читальних бібліотеках було по 200-500 примірників книжок і комплектів газет та журналів. При багатьох «Просвітах» діяли хори, драматичні гуртки. Добре налагодженою була світська шкільна мережа. Функціонували семикласні (Добромиль, Нижанковичі, Старий Самбір), шестикласні (Стара Сіль, Стрілки) і початкові школи. Свої національні, в основному початкові, школи мали українці, євреї та німецькі колоністи. Для наукового вивчення самбірсько-дрогобицького Підгір'я багато зробило Товариство «Бойківщина». Плідно працювали відомі українські вчені, письменники та мистці - уродженці Старосамбірщини (Я.Пастернак, В.Кобільник, А.Княжинський, Ю.Кміт, М.Вовчик, І.Максимчук, А.Волощак, О.Носалевич, М.Ярема). Значна увага зверталася на храмове будівництво. Були споруджені нові та відреставровані старі церкви і монастирські комплекси. Церкви зводилися за проектами як знаних українських архітекторів (Є.Нагірний, Л.Левинський, О.Пежанський, Т.Горницький), так і місцевих будівничих (Ф.Дзиндзюра із Саночанів, С.Паньків з Міженця).

У повітових центрах функціонували обладнані лікарні, працювали кваліфіковані лікарі, були відкриті аптеки, всебічно пропагувалися медичні знання. У 1921 р. в Добромильському і Старосамбірському повітах працювало по 5 лікарів. Терени Старосамбірщини були популярними для відпочинку. Основні оздоровчі та відпочинкові центри знаходилися поблизу Спаса і Розлуча. Весною і влітку організовували різноманітні мандрівки, пікніки, які найчастіше відбувалися в околицях Добромиля.

Українській національній ідеї певною мірою була підпорядкована діяльність школи, висока культура. Цим керувалися у своїй діяльності всі українські громадсько-культурні, науково-освітні та культурно-масові організації, товариства і об'єднання. Вони проводили заходи, приурочені до знаменних і пам'ятних дат з української історії, а також пов'язані з діяльністю політичних, державних і громадсько-культурних діячів, подвижницької праці письменників, мистців. Українсько-польська конфронтація проявлялася у різних формах, однак до загострення практично не доходило. Переважно мали місце антиукраїнські заяви, гасла, спроби полонізації шкіл, а культурно-громадські товариства та просвітні установи організовували подекуди заходи шовіністичного характеру.

Друга половина 1930-х років пройшла під знаком підготовки Польщі до Другої світової війни. Українське Підгір'я в планах польського командування відігравало роль тилового забезпечення для армії «Карпати». З огляду на комунікації стратегічне значення мали самбірський і хирівський залізничні вузли. Протягом 10-14 вересня 1939 р. практично вся територія Старосамбірщини була зайнята чи контролювалася німецькими військами, а 27-28 вересня вона була окупована Червоною армією. З кінця 1939 р. все суспільне життя поступово адаптовувалося до радянського режиму. Відбулися зміни в господарському житті: націоналізовано землю, велику промисловість, банки, великий приватний житловий фонд, частково торгівлю. Нетривала радянська окупація супроводжувалася тихою, але нещадною боротьбою проти української інтелігенції, провідної світської і духовної еліти. З приходом німецької окупаційної влади кардинально змінилася суспільна ситуація. Були розстріляні активні провідники радянського режиму, а весною 1942 р. окупанти розпочали планомірне вивезення людей на примусові роботи до Німеччини.

Національно-визвольна боротьба українського народу мала ряд організаційних форм. Спочатку діяли окремі збройні загони, які боролися з відступаючими червоноармійцями, а згодом з німецькими окупантами. У 1943 р. була створена Українська народна самооборона, перейменована згодом на УПА-Захід. Відділи УПА воювали на два фронти: проти нацистів і більшовиків. Старосамбірщина була однією з баз кадрового вишколу УПА (Добромиль, Терло, Лібухова, Недільна). У роки війни відродилося перерване більшовицькою окупацією українське культурно-освітнє життя. Передовсім відновили свою діяльність просвітянські осередки, читальні, які проводили різні заходи щодо відзначення пам'ятних дат з історії українського народу.

Влітку 1944 p. територію Старосамбірщини знову зайняла Червона армія. Наступив новий, майже десятирічний етап, коли українські горяни зі зброєю в руках відстоювали свою свободу і незалежність. Нова військово-політична ситуація вимагала від українського національного руху зміни тактики, пошуків специфічних форм боротьби. Головним завданням підпілля стала організаторська і широка політично-пропагандистська робота. Змінився характер збройних акцій. Великі формування були розпущені, а основні завдання виконували повстанські боївки чисельністю до 30 осіб. Особливо динамічно повстанський рух проявлявся у тодішньому Стрілківському районі. Бойові дії повстанців поєднувалися з ідеологічною діяльністю, передовсім серед молоді. Українське підпілля мало добре налагоджену систему інформування, явочних місць. Ефективною з погляду залякування радянської і партійної адміністрації виявилася тактика індивідуального терору. Безжально каралися зрадники, інформатори та агітатори владного режиму.

Радянська репресивна система швидко зміцнювалася. Під час облав гинули керівники підпілля, внаслідок чого вже ослаблена сітка ОУН практично згортала свою діяльність. До середини 50-х років український рух Опору зазнав поразки. Проте час диктував потребу нових форм і методів боротьби. Політична влада в регіоні здійснювалася через діяльність Комуністичної партії та різних громадських організацій. Суспільна активність суворо регламентувалася, культурні заходи проводилися формалізовано, за заздалегідь складеними і ретельно перевіреними партійними працівниками сценаріями. Було закрито багато церков, окремі переобладнали під сільські клуби чи господарські склади, чимало просто пустували.

У повоєнні роки швидкими темпами розвивалися традиційні галузі лісової і деревообробної промисловості. У Старому Самборі на базі довоєнної меблевої майстерні і лісопильного заводу виникла меблева фабрика (1947). Через нерентабельність у 1950 р. був закритий Добромильський соляний завод. У 60-х роках проводилася докорінна реконструкція промисловості, існуючі підприємства розширювалися і модернізовувалися на базі найновіших досягнень вітчизняної техніки. На середину 80-х років у районі була налагоджена потужна промисловість місцевого і регіонального значення.

Працювало понад два десятки промислових підприємств. Популярною серед населення була продукція фірми «Добромиль», яка випускала спальні набори («Оксана», «Любава», «Радич»). Фірма забезпечувала роботою майже 2,5 тис. працівників. Назагал рівень соціально-економічного розвитку до середини 80-х років був недостатнім, а коефіцієнт зайнятості залишався низьким. Це обумовлювало відтік населення з сільської місцевості у міста, багато людей щоденно добиралися до місця праці за кілька десятків кілометрів, практикувалося сезонне заробітчанство.

Село було повністю колективізоване. Крім колгоспів, на території району були утворені радгоспи - державні підприємства в сільському господарстві. Сільська економіка ґрунтувалася на вирощуванні зернових, льону, цукрових буряків, картоплі, овочів, підтримувалося м'ясо-молочне тваринництво. Помітних змін зазнало транспортне сполучення. Міста і села району покрила густа мережа телефонних ліній. На середину 70-х років центральна садиба кожної сільради мала поштовий зв'язок. Практично всі села були радіофіковані. Електрифікація сприяла поширенню у районі телебачення. Однак чимало мешканців з огляду на гірський рельєф не мали змоги якісно приймати телепрограми.

До кінця 70-х років розширилася мережа навчально-виховних установ району. Діяли середні (16), восьмирічні (49), початкові (10) і музичні (2) школи. Працювали знані в районі і поза його межами педагоги (І.Прокопів, М.Рашкевич, З.Заблоцький). Міцну основу мала професійна освіта. У багатьох населених пунктах діяли краєзнавчі музеї (Добромиль, Нижня Вовча, Старява, Стрілки). Незважаючи на заідеологізованість у формуванні експозиції, вони давали певне уявлення про історичне минуле краю, передовсім конкретних околиць.

Зміни в СРСР унаслідок т.зв. горбачовської перебудови сприяли пожвавленню національного, культурного і духовного життя. У Старому Самборі в серпні 1989 р. було утворено першу в районі громадську організацію національного спрямування - осередок Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка У другій половині 1989 р. почали діяти осередки Народного руху України в Хирові, Старому Самборі та Добромилі. Розпочалася деідеологізація в топоніміці, перейменовувалися назви колгоспів, площ і вулиць у населених пунктах. Відчутні зміни торкнулися різних сфер життя суспільства. З підпілля вийшла Українська греко-католицька церква. Відновила свою діяльність в Україні Українська автокефальна православна церква. За таких умов у районі знову почали функціонувати храми, закриті правлячим режимом у післявоєнний час.

Проголошення державної незалежності України, її розбудова вимагали дальших суспільних перетворень, масової підтримки на місцях. Своєрідним каталізатором суспільного і політичного життя в районі стали президентські та парламентські вибори. Формування суспільної думки значною мірою визначалося діяльністю осередків і низових організації багатьох політичних партій. Активну діяльність, спрямовану на відродження і процвітання української нації, проводили районні організації і осередки «Просвіти», Конгресу української інтелігенції, Спілки політв'язнів України, Союзу українок, «Тризуба» ім. С.Бандери.

Вагомий внесок у суспільно-політичне і культурне життя краю робить Прикарпатська асоціація розвитку краю (ПАРК), заснована в 1997 р. Свою діяльність вона спрямовує на підтримку і розвиток підприємництва, використання потенціалу малих міст і гірських сіл району, сприяння агротуризму. З цього часу ПАРК зреалізувала понад десять проектів, випустила чотири томи альманаху «Старосамбірщина», каталоги «Агротуризм понад кордонами» і «Підприємства на українсько-польському прикордонні», телефонні довідники району, календарі. У квітні 2007 р. в районі відбувся Перший конгрес старосамбірчан, учасники якого посадили поблизу Лаврівського монастиря кілька тисяч лісових дерев.

Вагомим чинником сучасного економічного розвитку є ринок робочої праці, який поступово зменшується. Рівень зайнятості працездатного населення в 2007 р. становив 48%. Основними напрямами в промисловості є деревообробна, легка і харчова галузі, виробництво будівельних матеріалів. На початку XXI ст. зростала кількість малих підприємств. Зміни в сільському господарстві розпочалися ще на початку 1991 p., практикувалося фермерство. Водночас вимагає покращення тваринництво, зокрема м'ясо-молочна галузь.

Район багатий на природні пам'ятки. Як національне надбання, охороняється регіональний ландшафтний парк Верхньодністерські Бескиди (8,5 га), який розкинувся в межах Головецького, Спаського та Старявського лісомисливських лісництв. Дві пам'ятки природи державного значення є у Міженці - дендропарк з XVIII-XIX ст. (10 га) і ботанічне насадження бука північного. З 92 пам'яток архітектури, які є у районі, 29 включено до Державного реєстру національного надбання. У Державному списку історичних міст і селищ з 2001 р. є Добромиль, Нижанковичі, Стара Сіль, Старий Самбір і Хирів. Усі ці непересічні перлини Старосамбірського району увійшли в основу проекту створення туристичного продукту «Туристичні стежки і маршрути Старосамбірщини».

Переходів: 0 | Додав: Ruslan_Bonchuk | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.