Понеділок, 18.02.2019 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Матеріали конкурсу

Головна » Матеріали конкурсу » Сторінки історії

З книги: «Чернівці: історія і сучасність»
26.12.2012, 21:40
Галина МАТВІЇШИН

ХУДОЖНЄ ЖИТТЯ ЧЕРНІВЦІВ

В умовах королівської Румунії (від 1918 р.) намагалися доводити, що на Буковині взагалі нема українців, а є лише українізовані румуни, яких слід повернути в лоно нації. Забороняли розмовляти українською, закрили майже всі українські школи і більшість товариств. Чернівецьку ткацьку школу, Сторожинецьку школу лозоплетіння, а українську за духом Вижницьку школу для столярства, токарства, різбярства та металевої орнаментики перетворили у Нижчу школу мистецтва та ремесла, а в 1931 р. в Індустріальну чоловічу гімназію. Українці змушені були самостійно дбати про збереження власної ідентичності - культури, традицій, обрядів. З цією метою доктор мистецтвознавства Володимир Залозецький - меценат, автор проекту перебудови греко-католицької церкви по вул. Руській, численних публікацій в українських (статті про художника М. Шагала та його малюнки з гуцульських кахлів) та німецькомовних (фаховий аналіз творчості художників Штейнберга, Кольніка і Маппе) часописах, публічних лекцій (зокрема, доповіді про народне мистецтво "На Великодньому Базарі", зорганізованому товариством "Мироносиці" - з приводу виставки українських вишивок, гуцульського кутка і гуцульської кімнати) - розпочав у 1924 р. збір інформації про обряди та звичаї у різних частинах краю. Така робота була актуальною: мода нівелювала вишуканість традиційної форми та орнаментики, народні майстри жертвували художньою вартістю творів, оскільки попит диктував свої правила, як от на килими з великим малюнком. В червні 1924 р. в українській газеті „Зоря" з'явилося оголошення В. Залозецького з проханням надсилати йому письмові свідчення про звичаї та обряди українських селян Буковини.

У 1935 р. в Українському народному домі (УНД) зорганізували виставку українських реміс-ничих виробів. Ініціатор - „Міщанська читальня" - сформував комітет на добровільних засадах у складі О.Горвацького, В.Білинського, І.Григоровича, який зіткнувся з небажанням українських ремісників брати участь в потужній імпрезі. Автор чи не єдиної статті про цю подію найпершою причиною назвав неорганізованість та хитку свідомість української ремісничої верстви. Проте вважав, що головна мета виставки - реалізація гасла національної економіки „свій до свого" здійснилася: громадськість ширше дізналася як про власників майстерень, так і про тих ремісників, яким участь у виставці змогла би посприяти у відкритті власної справи. Учасники імпрези представили: музичні інструменти, писанки, зразки роботи з металом (гравер Н.Стратийчук, ливарник І.Семера), деревом, шкірою (римарі брати Стецик), Ю.Галанич - „артист-маляр, виставив образи, краєвиди, портрети", кооператив С.Мичковського-гіпсові відбитки Т.Шевченка, І.Франка, Ю.Федьковича, Б.Хмельницького, І.Мазепи; О.Данилевич, "одинокий український цукорник" -«пам'ятники» (фігурки) Ю.Федьковича з цукру. У виставці взяли участь також український музей народовідення та перша фабрика текстильних виробів - „Наша ткальня" з Іванківців. Цього ж року в УНД пройшла і виставка "Вечір народної вишивки" під орудою М. Веселовської та І. Гордійчук, у якій брала участь і самодіяльна художниця Дом-ка Ботушанська.

З метою вдосконалення роботи в 1927 р. створено «Спілку збирачів старовини й любителів науки народовідання», якій вдалося показати 150 творів народного мистецтва на виставці в Празі, її метою стало "збирання матеріалів та предметів, які відносяться в першу чергу до земель, заселених Українцями в Румунії". Члени Спілки усвідомлювали потребу збереження зібраних ними матеріалів: вирішили заснувати музей народовідання. Бажання заручитися ширшою підтримкою українського населення краю зумовило періодичну появу на сторінках газет „Рідний край" (видавалася в 1926-1930 pp.) та „Час" (видавалася в 1928-1940 pp.) інформацій про надання новозаснованому музею фінансової допомоги і поповнення його експонатів. Зокрема, у жовтні 1928 р. у "Часі" з'явилося оптимістичне повідомлення про те, що музей розвивається "надзвичайно гарно": за короткий час існування у фондах збірки було заінвентаризовано 1746 експонатів, інші чекають своєї черги. У молодому музеї, окрім творів культового мистецтва та нумізматичної збірки, були зібрані цінні рукописи, археологічні та етнографічні пам'ятки. Багато експонатів як декоративно-прикладних (пістолі, ріжки), так і суто ужиткових старожитностей офірували (жертвували. - Ред.)селяни. Одним із засобів для збору коштів стало видання в лютому 1928 р. брошури „Український музей народовідання в м.Чернівцях". Його необхідність і завдання з вказівками для збирачів народописних матеріалів уклав Корній Купченко, а вступне слово написав Володимир Залозецький.

Микола Івасюк був одним з тих, кого знищив тоталітарний режим (був розстріляний у 1937), проте його ім'я ніколи не було замовчуваним в радянський час, насамперед із-за спопуляризованого полотна „В'їзд Богдан Хмельницького в Київ", над яким митець працював 38 років. Твір, у якому почали знаходити співзвучність ідеї єднання народів, насправді був відгуком на запити мистецьких сил тогочасного суспільства: нагальними для України, насамперед для Буковини та Галичини, стали проблеми піднесення національної свідомості українців, пробудження в них історичної пам'яті. Історичному живопису надавали першорядне значення (вже був досвід чехів, поляків). Художником, як міг би працювати „на славу руської народності", бачили нашого земляка, „бо п.Івасюк щирий патріот руський". М. Івасюка, як одного з кращих художників історичного жанру Віденської AM, рекомендували для навчання у Мюнхенську академію, де він у 1893 р. розпочав роботу. Дуже відповідально поставився до створення полотна - мав на меті відвідати місця, пов'язані з героїчною боротьбою, „перестудіювати" збірки, зокрема, Ю. Брандта, музеїв у Києві (Тарнавського), Одесі та „призбирати також українських типів". На полотні серед інших персонажів закомпонував і автопортрет (образ козака в білий кучмі) та увіковічив свою родину-дружину й двох дочок.

Василь Петрук (1886 - після 1934) відвідував малярсько-декораційні курси в Чернівцях, які, ймовірно, були ланкою художньої школи М.Івасюка. Вже 1907 р. наставник залучав майбутнього художника і стрільця УГА до помічних робіт в малюванні іконостасних комплексів. 1910-1914 pp. юнак перебував у Відні, де сформував свою індивідувальну мистецьку програму; релігійне, історичне, побутово-жанрове і портретне малярство. Під час Першої світової війни потрапив у Італію, де в околицях Верони, Мілану, Падуї, Генуї чи Рима малює портрети, ікони, вчиться на зразках великих майстрів, - вдосконалює майстерність, аби згодом відомий молодомузівець В.Пачовський написав про „чудовий колорит" його малюнків, „буйну фантазію" представлених історіософських тем. Василю Петруку виявилася близькою візійність мислення поета, настільки впевнено і доступно побудував він свої композиції за мотивами епічної поеми В.Пачовського „Пекло України" („У квадраті смерті"). У 1916 р. СВУ (Спілка Визволення України), що здійснював опіку над полоненими-українцями при таборі у Венцлярі (Німеччина), видав календар на 1917 р. з 5 малюнками В.Петрука.

З розвоєм будівництва, з розвитком нових стилів з середини XIX століття у Чернівцях з'явилися майстерні й фірми, які ставили за мету задовільнити запити міста на будівельні матеріали та архітектурні деталі та, відповідно, мали потребу у випускниках художньо-промислових закладів. Це майстерня Адольфа Шефера, яка займалася "мистецтвом оздоблення дійсності", Карла Ейфлера, Франца Шустера, що спеціалізувалися на будівельних художніх слюсарних роботах. Виготовлялися ковані решітки для вікон, дверей, поручнів, хрести для увінчання шпилів церков та інші архітектурні деталі. Керамічні артілі Лео Шренцеля та Емануїла Зальтера виготовляли прекрасні зразки облицювальної плитки з витонченим рослинним малюнком. Фірма Москалюка випускала гранітні та мармурові плити для оформлення будівель. На зламі століть почала працювати фірма Ф.Топольского, яка виконувала аналогічні художні замовлення.

Створювались десятки різних типів виробів вишуканого ажурного візерунку, серед яких були справді унікальні зразки. Широкого розповсюдження набуло скло: поліхромні мистецькі вітражі (споруда Дирекції ощадкас), вул. Челюскінців, 10 (під'їзд), вітражі подрібленого членування (вул. Українська, 22). Застосовувався метод травлення скла, що дозволяло створювати примхливі композиції з квітів і стебел. Техніку імітації вітражу чи псевдовітраж зустрічаємо у прекрасному зразку з зображенням дубової гілки вохристих тонів (буд. по вул. Українській, 26).

Декоративний розпис та малярне оздоблення плафонів, стін, інтер'єрів виконувала фірма Гудечека і Ягоди, художнє різьблення панелей, рам, фільонок для сецесійних інтер'єрів виготовляли майстри артілей Валеріана Скварніцкого та фірма К.Теодорчука.

Стрімкий розвиток будівництв наприкінці XIX — поч. XX ст. у Чернівцях, спричинений потребами того часу (поява нових типів споруд, як от банків, вокзалів, Народних домів) призвів, в свою чергу, до утворення нових фірм і майстерень, активізації ремісничих шкіл та різноманітних товариств і організацій, які зберігали творчий потенціал і потужність впродовж міжвоєнних десятиліть. Водночас заклади мистецької освіти готували талановиту молодь, яка активно долучалася до животворних процесів Kunstgewerbe, хоча місто не мало школи із яскраво вираженим прагненням до огранення національного обличчя.

Отож, відмітною ознакою культурного життя від кінця XIX — поч. XX ст. було існування численних громадських культурно-просвітницьких об'єднань та національних товариств, які виникли у 1880—1900-і pp., частиною діяльності яких була організація виставок виробів традиційних ремесел та професійних художніх творів. Тоді ж було започатковано перші музейні об'єднання та державні музеї ("Museum-Vereins" у Сучаві та Радівцях, "Bukowiner Landesmuseum", "Bukowiner Gewerbemuseum" у Чернівцях, "Gr.- or. Erzbischosliche Diozeseum " при Буковинській митрополії та ін.). Створювалися перші цікаві збірки, в тому числі й мистецьких творів, які експонувалися на численних виставках не тільки в Чернівцях, а й під час проведення 1900 року першої конференції австрійських "Kunstgewerbemuseun" у Відні, в інших містах Австро-Угорщини, на Всесвітніх виставках.

Мистецькі товариства ставили собі за мету піднесення рівня образотворчого мистецтва на Буковині, сприяння його визнанню, піклування про мистецтво та художнє ремесло, поширення його за межі краю. Організаторами були, крім художників, відомі особи краю, представники владних структур. Члени товариств ініціювали виконання творів, які б достойно представляли Буковину на крайових та міжнародних мистецьких виставках, стали гордістю й окрасою міста, а згодом були би передані у громадську власність.

Колекції, які існували на Буковині, були закритими (фамільниим) або відкритими. З організацією Крайового музею (1863—1877) частина приватних збірок була передана до його фондів. Створені Промисловий (1888), Український музей народовідання (1928) та відновлений Крайовий (1891) музеї відіграли одну з провідних ролей у збиранні, збереженні та популяризації старожитностей. Працівники музеїв проводили пошукову й дослідницьку роботу, публікували свої наукові статті у буковинських, австрійських часописах, щорічниках Крайового та музею ім. короля Кароля II. Збірки, сформовині при товариствах "Руська бесіда у Чернівцях", "Український народний дім у Чернівцях" мали стати фондами планованої галереї українського мистецтва Українського музею народовідання.

У Чернівцях існували відкриті для загалу приватні мистецькі збірки Е. Бучевського, А.Кохановської, А. Швірхата ін. Мистецькі імпрези розбурхували життя міста, особливо міжнародні, у яких брали участь провідні західноєвропейські митці, та персональні виставки М. Івасюка, Л. Грушки, ювілейні Є.Максимовича, Е. Бучевського. Відомі виставки, влаштовувані "Жіночою громадою" українських жінок Буковини, Українським народним домом у Чернівцях. Щорічні виставки буковинських авторів та митців різних земель Австро-Угорщини організовувало і "Товариство друзів мистецтва на Буковині", при якому було створено першу державну і одну з перших художніх шкіл краю. Виняткове значення мала персональна виставка М. Івасюка та показ картини "В'їзд Богдана Хмельницького у Київ". Про більшість з експонованих творів нічого не відомо, уяву про іншу частину дають тогочасні видання.

Споруди оздоблені вітражами (реалістично потрактований сюжет "Полювання на ведмедя" А.Оффнера відбувається на сецесійному тлі), кованими різностильовими решітками. Із численних монументів зберігся виконаний в дусі академізму "Пам'ятник милосердю" (ск. С. Штундль, В. Мос-калюк), меморіальної пластики авторства К.Кун для, П.Ойтеля, Ю. Марковського , у якій спостерігаємо риси модерну. Скульптура є достойною окрасою театру (ск. С. Черни), Польського народ ного дому (ск. Л. Марконі) та Дирекції буковинської щадниці (ск. Ф. Клюг), де вона фланкує майолікове сюжетне панно авторства І. Ланга.

У традиціях академізму працювали практично всі буковинські митці, які займалися культовим живописом. Із збереженої спадщини випливає висновок, що Е. Бучевський, Ю. Пігуляк, К. Дзержик, М. Івасюк залишилися вірним йому до кінця життя. Прояви імпресіонізму відзначаються у живописних творах і акварелях Є. Ліпецького, А. Кохановської, у графіці П. Видинівського — ілюстраціях до творів О. Кобилянської, М. Старицького, кубізму — живописних творах та графіці А. Кольника (ілюстрації до книги "Байки" Е. Штейнбарга), експресіонізму й символізму — у графіці А. Кольника, Л. Копельмана, скульптурі О. Шевчукевича.

Незважаючи на те, що більшість тогочасних творів живопису та скульптури були знищені або вивезені за межі Буковини, збережені зразки свідчать про високий професійний рівень і обдарованість буковинських митців. Важко робити висновки про стан збереження мистецьких творів, які перебувають у приватних вітчизняних чи зарубіжних колекціях через їх закритість. Меморіальна пластики заповідника "Кладовище по вул. Зеленій у Чернівцях" та інших цвинтарів викликає стурбованість щодо її збереження. Зате достеменно відомо, що експонати фондів нинішніх Чернівецьких художнього та краєзнавчого музеїв постійно перебувають у полі зору вченої ради, яка визначає мистецьку цінність творів, складність реставраційних робіт, передаючи їх відповідно музейним чи київським фахівцям.

Мистецькі об'єднання організовували міжнародні та крайові виставки, публічні лекції на теми мистецтва, курси рисунку, бібліотеку, а також заснували першу державну художню школу. Активно діяли музеї, монетні кабінети при університеті, Польському народному домі, краєзнавчі колекції при Українському народному домі, Румунському археологічному товаристві , які займалися і виставковою, освітньою та видавничою діяльністю (щорічники Крайового музею).

Мистецькі об'єднання, музеї і художньо-промислові школи співробітничали як єдиний організм завдяки активній діяльності ентузіастів справи збереження і популяризації пам'яток історії та культури, піднесення буковинського мистецтва до рівня найкращих європейських взірців.

Після встановлення радянської влади на Буковині було створено Товариство чернівецьких художників (1940 р.), до складу якого ввійшли відомі митці П.Видинівський, Л.Копельман, М.Криніц, К.Дзержик, І.Клігер, Б.Горн. Ініціативні академічні малярі були призначені керівниками студії образотворчого мистецтва Будинку народної творчості (П.Видинівський) та малярського гуртка (Є.Ліпецький). Згодом на базі строкатого за своїм творчим баченням колективу чернівецьких художників було створене Чернівецьке відділення Спілки радянських художників України (СРХУ, 1944), в цьому ж році - художньо-промислове училище (від 1995 - вище професійно-художнє училище №5). Відбулася певна диференціація мистецьких сил: багато митців, передчуваючи добу тоталітаризму, покинули Чернівці (серед них - Є.Ліпецький (1940), П.Видинівський (1944), а ті, що залишилися, в стані ейфорії чи з необхідності, змушені були працювати над втіленням нових суспільних ідеалів, відмовляючись від набутих новітніх досягнень образно-пластичної мови, які стали на тому етапі зайвими і „шкідливими".

Проте не можна однозначно стверджувати тотальний перехід чернівецьких митців на засади соцреалізму. До особистостей, які закінчили навчання у відомих європейських художників, після 1944 р. долучилися випускники інших мистецьких закладів - Львівського, Київського, Харківського, Леніградського, які привнесли у багату палітру мистецького життя Чернівців ознаки мистецьких шкіл своїх наставників. Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва (нині -Львівська національна академія мистецтв), у якому викладали відомі митці К. Звіринський, Д. Довбошинський, Е. Мисько та інші став alma-mater для народного художника Івана Холоменюка, наймодерністичнішого живописця 1980-х р. Петра Грицика, авторів монументальних творів Івана Віхренка, Артема Присяжнюка, Тамари Покотило та ін. Вишуканість школи викладачів Київського художнього інституту Ф. Кричевського, М. Бурачека, М. Бойчука, їхні пошуки шляхів до творення українського національного стилю стали напутнім словом для Ірини Беклемішевої (у Чернівцях від 1946 р.) та Бориса Купневського (від 1945). У різний час КХІ закінчили відомі митці Борис Негода, Ярослав Заяць, Геннадій Горбатий, мистецтвознавець Ірина Міщенко. Харківський художній інститут закінчили Павло Борисенко, Георгій Васягін, Анатолій Лимар, Марат Казарбін, Іван Годіца, Михайло Вілков, Ірина Каленик. Іншу школу - Ленінградську - пройшли Фелікс Мішин, Тамара Удіна, Борис Шебряков (Інститут живопису, скульптури та архітектури ім. Рєпіна, у наставників І. Бартенева, В. Блека, В. Плотнікова), скульптор Юрій Джибраєв (ВХПУ ім. В. Мухіної, викладачі В. Інгал, П. Якимович, А. Прибильський ). Набуті у Кишинівському ХУ ім. Рєпіна огранили своєрідне творче бачення Андрія Житару, Жанни Башук-Кірнадз. У Чернівецькому музично-драматичному театрі завше працювали талановиті художники (Георгій Левендаль, Євзебій Ліпецький, після 1940-х pp. Данило Нарбут, Олександр Плаксій, згодом Валентин Лассан, Яків Січкар). Для нього створювали цікаві роботи Ярослав Заяць, автор театральних плакатів до вистав "Декамерон" (за твором Д. Боккаччо, 1984 р.), "В неділю рано зілля копала" (за твором Ольги Кобилянської), запрошені художники, як от Ярослав Данилів. Митці, володіючи інтелектом і внутрішньою культурою, своїми пластичними рішеннями огранювали, підкреслювали чи давали зрозуміти настрої та бажання письменників, режисерів.

У Чернівцях з успіхом проходили обласні, республіканські (книги (1981), графіки та сценографії (1983), "Акварель" (1982 та 1990 р.) та всесоюзні (естампа, "Художники -дітям" (обидві - 1969 p.), "Натюрморт" (1979 р.) виставки, а також-художників Ленінграда, митців Омська (1968 p.), "Плакат і акварель художників Литовської РСР" (1969 p.), художників Рязані (1972 р.), м. Володимира (1973 p.), Прибалтики (1986 p.), Тернополя (1986 p.). Буковинці мали змогу познайомитися з творами відомих митців Василя Касіяна (1965 p.), M. Греку з Молдавії (1966 p.), Є. Сидоркіна з Казахстану (1965 p.), Тетяни Яблонської, Є. Волобуєва, М. Глущенка, Г. Якутовича, графікою В. Фаворского та Д. Дубинського (всі -1968 p.).

Багато імпрез супроводжувалися каталогами, упорядниками та авторами переднього слова яких були мистецтвознавці та дослідники П Борисенко, Г. Лейченко, Т. Удіна, Т. Дугаєва, А. Яківчук, Ю. Якимчук, І. Міщенко.

Знаковим для поціновувачів красних мистецтв став 1988 p.: відбулося знайомство (на першій національній виставці!) з творчістю Одарки Киселиці (1912-1999) - талановитого живописця, випускниці Празької AM, учениці відомого живописця Вечислава Нєхлиби. Для полотен цього неординарного митця завше була притаманна шляхетність, висока культура кольору, виваженість кожної деталі й водночас - експресія, внутрішня напруга кольору, яку можна дорівняти до Ван-Гогівської за силою звучання. Цього ж року пройша виставка "Триптих" (І. Салевич, М. Єлісоветій, Г. Горбатий). Радянська влада зайнялася організацією художніх промислів у Чернівцях, Вижниці, Путилі.

Переходів: 0 | Додав: Ruslan_Bonchuk | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.