Задати запитання священнику - Форум-Задати запитання священнику - Форум
Четвер, 08.12.2016 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians
Bookmark and Share

Задати запитання священнику - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форума · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 41234»
Модератор форуму: Victor, admin_Lan64 
Форум » Форум сайту » Релігійне життя бойківщини » Задати запитання священнику (Пастирські настанови для духовних дітей)
Задати запитання священнику
VictorДата: Понеділок, 16.01.2012, 10:24 | Повідомлення # 1
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Для участі в даній темі запрошуються священники різних християнських конфесій.

Мета теми: вияснити насущні питання, які виникають в ході храмового літургійного життя, та його проекцію на життя світське. Багато людей, котрі приймають участь в храмовому богослужінні, можуть дечого не розуміти. В багатьох немає можливості поспілкуватися з священником з різних причин.

Священник, як настоятель храму, як пастир, повинен уділити для кожного дещицю свого часу й роз’яснити своїм чадам (духовним дітям) зміст не тільки храмового богослужбового життя, одягнутого в символіку, а й розтлумачити, як втілити цю символіку в реалії буденного життя. Допускається й діалог зі священником. Якщо запитувач не задоволений відповіддю священника, він може створити нову тему й винести це питання на розгляд (обговорення) церковного народу, котрий може мати дещо іншу інформацію про дане питання.
 
BorysДата: Середа, 01.02.2012, 01:38 | Повідомлення # 2
Рядовий
Група: Друзі
Повідомлень: 15
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Любомир в коментарі до статті Про «вибраний народ», Старий і Новий Заповіт та про деякі особливості нашої історії звертав увагу на притчу про неправдивого управителя. Зокрема :
Quote (Любомир)
На початках свого знайомства з Святим Письмом я дійсно вважав що чогось не розумію в цій притчі. З точки зору чесної людини не можна зрозуміти за що господар похвалив управителя. Мало того що він обманув і обікрав господаря він і ще двох людей спонукав до гріха і обману. Що ж він мудрого вчинив? Шляхом обману здобув двох друзів списавши їм частину боргів. Тепер він може, залишившись без роботи, розраховувати на їхню віддачу оскільки зробив з ними добрий гешефт за рахунок чужого майна. ...

Як Ви прокоментуєте цю притчу?
 
curkalo5093Дата: Четвер, 09.02.2012, 18:59 | Повідомлення # 3
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 18
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Offline
Доброго дня Вам шановні форумчани і пане Борис! smile
Так як на цей форум запрошуються священнослужителі всіх конфесій, то я вирішив взяти маленьку участь в ньому. Наскільки хватить в мене мудрості і досвіду я постараюся відповісти на Ваше запитання .
Але перш чим дати відповідь на поставлене запитання, я пропоную ознайомитись ось з цією
притчею:


Недалеко от городских ворот
Сидел мудрец и размышлял о Боге,
Уединясь от всех мирских забот,
Когда вдруг показался на дороге

Богатый юноша что в город шел пешком.
(Названье города значенья не имеет.)
Он к мудрецу с почтеньем подошел.
Задал вопрос он старцу без смущенья:

«Скажи, почтенный, что за город сей?
Какие люди в городе живут?
Достаточно ли добрых здесь людей?
Найду ли здесь заботливый приют?»

Не торопясь дать на вопрос ответ,
Мудрец на юношу внимательно взглянул
И произнес:» Что ж, я скажу тебе
Какие люди в городе живут.

Но прежде ты ответь мне на вопрос:
В той стороне ,откуда ты пришел,
В том городе, где ты родился, рос-
Какой вокруг тебя там жил народ?»

Недолго думая ,вдруг юноша сказал:
«Там все завистливы, нетерпеливы, злы.
Меня, представь, никто не понимал.
И я ушел. Зачем такие мне нужны?»

Тогда мудрец ответил:» Знаешь что,
И в этом городе такие же живут,
И не понравится тебе никто.
Найдешь ты вряд ли здесь желаемый приют.»

Другой дорогой юноша пошел,
А старец снова стал в тиши сидеть.
И вновь увидел через несколько часов:
Пришел другой к воротам человек.

И подошел тот странник к мудрецу
И поклонясь ,с улыбкою сказал:
«У Вас я времени немного отниму,
Позвольте лишь вопрос один задам.

Скажите,что за люди здесь живут?»
Мудрец сказал,ничуть не удивясь:
«Отвечу Вам,но не сочтя за труд,
На мой вопрос ответьте Вы сперва.

Что можете о людях Вы сказать
В том городе, откуда родом Вы?»
Ответил странник с явной радостью в глазах:
«Там все заботливы, приветливы,добры.

Ко всем с любовью относился я.
Мне кажется там были все милы.»
Мудрец с улыбкой вежливо сказал:
«О,друг! И здесь такие же они.»

Прохожий поклонился мудрецу
И, улыбаясь, в город он вошел.
Известно только Богу одному,
Какой у каждого пути итог.

Вопросы те, что задавал мудрец
Двум людям и ответы, что им дал,
Услышал невзначай один купец.
Он у ворот кого-то ожидал.

И удивленьем был охвачен он,
Услышав разные ответы мудреца.
И, полный любопытства, подошел
Он к старцу, чтоб узнать все до конца.

И с явной робостью купец решил спросить:
«О, уважаемый, прошу простить меня,
Вы мне загадку помогите разрешить,
Уж очень она мучает меня.

Ответы разные Вы дали почему,
На одинаковый, казалось бы, вопрос
Прохожим двум, что спрашивали Вас:
Какие люди в городе живут?»

Мудрец ответил:» Знаешь, милый друг,
Открою я не новость для тебя:
Какой ты сам, такие и вокруг.
Ведь многое зависит от тебя.

И если не желаешь зла себе
И сердца дверь ты для Христа открыл,
То будешь ты внимателен ко всем,
И не заметишь в их глазах сучки.

Как мир стара та истина, мой друг,-
Каков ты сам, такие и вокруг.
В какие б ни пришел ты города,
Но от себя не деться никуда!

Додано (09.02.2012, 16:53)
---------------------------------------------
Ітак, мова в запитанні йде про "...Сказал же и к ученикам Своим: один человек был богат и имел управителя, на которого донесено было ему, что расточает имение его;
и, призвав его, сказал ему: что это я слышу о тебе? дай отчет в управлении твоем, ибо ты не можешь более управлять. Тогда управитель сказал сам в себе: что мне делать? господин мой отнимает у меня управление домом; копать не могу, просить стыжусь; знаю, что сделать, чтобы приняли меня в домы свои, когда отставлен буду от управления домом. И, призвав должников господина своего, каждого порознь, сказал первому: сколько ты должен господину моему? Он сказал: сто мер масла. И сказал ему: возьми твою расписку и садись скорее, напиши: пятьдесят. Потом другому сказал: а ты сколько должен? Он отвечал: сто мер пшеницы. И сказал ему: возьми твою расписку и напиши: восемьдесят. И похвалил господин управителя неверного, что догадливо поступил; ибо сыны века сего догадливее сынов света в своем роде. И Я говорю вам: приобретайте себе друзей богатством неправедным, чтобы они, когда обнищаете, приняли вас в вечные обители. Верный в малом и во многом верен, а неверный в малом неверен и во многом. Итак, если вы в неправедном богатстве не были верны, кто поверит вам истинное? И если в чужом не были верны, кто даст вам ваше? Никакой слуга не может служить двум господам, ибо или одного будет ненавидеть, а другого любить, или одному станет усердствовать, а о другом нерадеть. Не можете служить Богу и маммоне. Слышали все это и фарисеи, которые были сребролюбивы, и они смеялись над Ним. Он сказал им: вы выказываете себя праведниками пред людьми, но Бог знает сердца ваши, ибо что высоко у людей, то мерзость пред Богом.
(Св. Евангелие от Луки 16:1-15)


Якщо бути коротким, то суть притчі така: Господар це Бог, Він один являється власником всього світу по праву Творця. Управитель – це ми, люди. Все це майно, котре в даний момент (в земному житті) знаходиться в нашому користуванні є власність Бога, котрий дав нам право розпоряджатися ним по-своєму розумінню. Бог дав нам користуватися своєю власністю безкоштовно, але не безвідповідально! Звичайно наступить момент, коли нам треба буде дати відповідь за своє управління тим, що нам було дано в земному житті «…И от всякого, кому дано много, много и потребуется, и кому много вверено, с того больше взыщут.( Луки 12:48), нам цього дуже не хочеться, але це неминуче!
В своєму земному житті ми часто, як цей управитель користуємося власністю Бога не так, як хоче Господар, іншими словами обкрадаємо Його, використовуючи Його власність на свої розваги.
Бог любить і нас, і тому дає нам можливість скористатися Його власністю на спасіння своєї душі. Він пропонує нам назбирати собі скарби на небі через земні добрі вчинки, допомагаючи людям, котрі знаходяться навколо нас. Для цього в нашому розпорядженні є земні матеріальні кошти (котрі нам дав Бог), і якщо ми поділимося ними допомагаючи іншим знедоленим людям, то Бог простить і нам наші провини.

З повагою,
Свящ. Михайло Цюркало (РПЦ)

+++++++++++++++++++++++++++++++++++

Кому цікаво більш детально, див. нижче:

Додано (09.02.2012, 16:56)
---------------------------------------------
1. Сказал же и к ученикам Своим: один человек был богат и имел управителя, на которого донесено было ему, что расточает имение его;
Притча о неправедном домоправителе находится только у одного евангелиста Луки. Сказана она, несомненно, в тот же день, в который Господь произнес и три предыдущие притчи, но связи с теми притчами эта притча не имеет, так как те произнесены были Христом с отношением к фарисеям, а эта – имеет в виду «учеников» Христа, т. е. многих Его последователей, которые уже начали служить Ему, оставив служение миру (Тренч, с. 357), – большею частью бывших мытарей и грешников (прот. Буткевич., «Объяснение притчи о неправедном домоправителе». Церковные ведомости, 1911, с. 275).
«Один человек». Это был, очевидно, богатый землевладелец, который сам жил в городе, довольно далеко от своего имения, и не мог потому сам навещать его (кого понимать здесь в переносном смысле – об этом будет сказано после изъяснения прямого смысла притчи).
«Управителя» (οἰκονόμον), т. е. такого управляющего, которому было вверено все заведование имением. Это был не раб (домоправители у евреев нередко выбирались из рабов), а человек свободный, как видно из того, что он по освобождении от обязанностей домоправителя намеревается жить не у своего хозяина, а у других лиц (стихи 3–4).
«Донесено было...» Стоящее здесь греческое слово διεβλήθη (от διαβάλλω) хотя и не означает, что донос был простой клеветой, как понимает, например, наш славянский перевод, тем не менее дает понять, что он был сделан людьми, относившимися враждебно к домоправителю.
«Расточает» (ὡς διασκορπίζων – ср. Лк.15:13; Мф.12:30), т. е. тратит на свою распутную и греховную жизнь, проматывает хозяйское имение.
2. и, призвав его, сказал ему: что это я слышу о тебе? дай отчет в управлении твоем, ибо ты не можешь более управлять.
3. Тогда управитель сказал сам в себе: что мне делать? господин мой отнимает у меня управление домом; копать не могу, просить стыжусь;
Землевладелец, призвав к себе домоправителя, с некоторым раздражением говорит ему: «Что это такое там ты делаешь? До меня дошли о тебе недобрые слухи. Я не хочу тебя больше иметь своим домоправителем и передам свое имение в заведывание другого. Ты должен представить мне отчет в имении» (т. е. всякие арендные договоры, долговые документы и т.п.). Таков смысл обращения хозяина имения к домоправителю. Последний так и понял хозяина. Он начинает размышлять о том, как ему теперь жить, потому что он сознает себя действительно виноватым перед хозяином и не надеется на помилование, средств же к жизни он не накопил и работать в садах и в огородах он не умеет или не в силах. Можно бы еще жить милостыней, но для него, привыкшего жить широко, расточительно, это представляется крайне постыдным делом.
4.знаю, что сделать, чтобы приняли меня в домы свои, когда отставлен буду от управления домом.
5. И, призвав должников господина своего, каждого порознь, сказал первому: сколько ты должен господину моему?
6. Он сказал: сто мер масла. И сказал ему: возьми твою расписку и садись скорее, напиши: пятьдесят.
7. Потом другому сказал: а ты сколько должен? Он отвечал: сто мер пшеницы. И сказал ему: возьми твою расписку и напиши: восемьдесят.
Наконец, у домоправителя блеснула мысль о спасении. Он нашел средство, при помощи которого перед ним откроются двери домов, после того как он останется без места (он здесь имеет в виду «домы» должников своего хозяина). Он призывает должников, каждого порознь, и вступает с ними в переговоры. Кто были эти должники – арендаторы ли, или торговцы, которые брали из имения для продажи разные естественные продукты, – сказать трудно, да это и не представляет важности. Он спрашивает одного вслед за другим: сколько они должны его хозяину? Первый отвечает: «сто мер» или, точнее, «батов» (бат – более 4 ведер) «масла», конечно, оливкового, которое ценилось в то время очень дорого, так что 419 ведер масла стоили в то время на наши деньги 15 922 руб. (прот. Буткевич, с. 283 [сумма, соответствующая цене примерно 18,5 кг золота. – Прим.ред.]). Домоправитель велит ему поскорее – дурные дела обыкновенно торопятся делать, чтобы не помешали, – написать новую расписку, в которой долг этого должника уменьшен наполовину. С другим должником, который был должен «сто мер» или, точнее, «коров» (кор – около 20 четвериков) пшеницы, которая также ценилась дорого (две тысячи четвертей пшеницы стоили в то время на наши деньги около 20 000 рублей [примерно 23 кг в золотом эквиваленте. – Прим. ред.], – там же, с. 324), он поступил почти так же. Таким образом он оказал огромную услугу этим двум должникам, а затем, может быть, и другим, и те, конечно, чувствовали перед ним себя навек обязанными. Приют и пропитание для себя в домах этих людей домоправитель обеспечил вполне.

Додано (09.02.2012, 16:58)
---------------------------------------------
8. И похвалил господин управителя неверного, что догадливо поступил; ибо сыны века сего догадливее сынов света в своем роде.
Хозяин имения, услышав о таком поступке домоправителя, похвалил его, нашел, что тот поступил догадливо, или, лучше перевести, мудро, обдуманно и целесообразно (φρονίμως). Странной кажется эта похвала? Господину нанесен ущерб, и весьма значительный, а он все же хвалил неверного домоправителя, удивляясь его благоразумности. За что же тут хвалить? Надо бы, казалось, подать на него жалобу в суд, а не хвалить. Большинство толкователей поэтому настаивают на том, что господин, собственно, удивляется только ловкости домоправителя, нисколько не одобряя характера самого средства, какое тот нашел для своего спасения. Но такое решение вопроса неудовлетворительно, потому что отсюда выходит, что Христос далее учит Своих последователей тоже только ловкости или умению находить исход в трудных обстоятельствах жизни, подражая людям недостойным (неправедным). Поэтому более вероятным представляется объяснение, которое дает этой «похвале», а вместе и поступку домоправителя прот. Буткевич. Согласно его толкованию, домоправитель скинул со счетов должникам только то, что приходилось ему самому, так как он писал раньше в расписках и ту сумму, за которую сдавал землю арендаторам по согласию со своим господином, и ту, которую намеревался присвоить лично себе. Так как теперь у него уже не было возможности получить выговоренную им для себя сумму – он уходил со службы, – то он и переменил расписки, не нанеся этим решительно никакого ущерба своему хозяину, потому что тот свое все же должен был получить (Буткевич, с. 327). Только нельзя согласиться с Буткевичем в том, что теперь домоправитель «оказался честным и благородным» и что поэтому именно за отказ от возможности получить свою долю господин и похвалил его. Честностью и благородством нельзя назвать то, когда человек поневоле должен отказаться от получения дохода. Таким образом, действительно, хозяину, как человеку порядочному, не было побуждения настаивать на том, чтобы должники внесли в его пользу все, что выговорено было с них домоправителем: он считал их должными гораздо меньшую сумму. Обиды ему домоправитель не нанес – отчего же хозяину было и не похвалить его? На такое одобрение целесообразности поступка домоправителя и находится здесь указание.
«Ибо сыны века сего догадливее сынов света в своем роде». Обычное толкование этого изречения такое: мирские люди лучше умеют устраивать свои дела, чем христиане, достигая высоких, ими поставленных целей. Но с таким толкованием трудно согласиться, во-первых, потому, что едва ли в то время термин «сыны света» обозначал христиан: у евангелиста Иоанна, на которого ссылается епископ Михаил, примыкающий к общему числу толкователей этого места, если и употреблено однажды это выражение, то не для обозначения понятия «христиане» (ср. Ин.12:36). А во-вторых, чем же догадливее мирские люди, привязанные к миру, людей, преданных Христу? Разве последние не показали свою мудрость в том, что все оставили и пошли за Христом? Поэтому мы опять склоняемся к принятию в настоящем случае мнения прот. Буткевича (он, впрочем, повторяет мнения Браунга и Гольбе), согласно которому «сыны века сего» – это мытари, которые, по взгляду фарисеев, жили в духовной темноте,занятые исключительно мелкими земными интересами (сбором податей), а «сыны света» – это фарисеи, которые считали себя вполне просвещенными (ср. Рим.2:19) и которых Христос так называет, конечно, в ироническом смысле. К этому толкованию приходит и прибавленное Христом выражение: «в своем роде». Этим Он показывает, что подразумевает здесь не «сынов света» в собственном смысле этого слова, а «сынов света» в особенном, своем роде. Таким образом, смысл выражения будет такой: ибо мытари благоразумнее фарисеев (Буткевич, с. 329). Но при таком объяснении – этого нельзя скрыть – остается неясной связь последних слов рассматриваемого стиха с тем замечанием, что господин похвалил неверного домоправителя. Остается признать, что эта мысль второй половины 8-го стиха не стоит в связи со всем выражением первой половины, а объясняет только одно «догадливо» или «благоразумно». Господь кончил притчу словами: «и похвалил господин управителя неверного, что догадливо поступил». Теперь Он хочет сделать применение притчи к Своим ученикам и вот, смотря на приближавшихся к нему мытарей (см. Лк.15:1), Он как бы говорит: «Да, мудрость, благоразумие в искании себе спасения – великое дело, и Я должен теперь признать, что, к удивлению многих, такую мудрость обнаруживают мытари и не проявляют ее те, которые считали всегда себя самыми просвещенными людьми, т. е. фарисеи».

Додано (09.02.2012, 16:59)
---------------------------------------------
9. И Я говорю вам: приобретайте себе друзей богатством неправедным, чтобы они, когда обнищаете, приняли вас в вечные обители.
Господь уже высказал одобрение мытарям, следовавшим за Ним, но высказал это в виде общей сентенции. Теперь Он обращается к ним прямо от Своего лица: «И Я – как тот приточный господин – вам говорю, что если у кого есть богатство, – как оно было у домоправителя в виде расписок, – то вы должны так же, как он, приобретать себе друзей, которые бы, подобно друзьям домоправителя, приняли вас в вечные обители». Богатство Господь называет «неправедным» (μαμωνᾶ τῆς ἀδικίας) не потому, что оно было приобретено неправедными путями – такое богатство по закону должно быть возвращено как украденное (Лев.6:4; Втор.22:1), – а потому, что оно суетно, обманчиво, скоропреходяще и часто делает человека любостяжательным, скупцом, забывающим о своей обязанности благотворить своим ближним, и служит большим препятствием на пути достижения Царства Небесного (Мк.10:25).
«Когда обнищаете» (ἐκλίπητε) – правильнее: когда оно (богатство) лишится своего значения (по лучшему чтению – ἐκλίπῃ). Этим указывается на время второго пришествия Христа, когда временное земное богатство перестанет иметь какое-либо значение (ср. Лк.6:24; Иак.5:1 и сл.).
«Приняли». Не сказано: кто, но нужно предполагать – друзья, которых можно приобрести через правильное употребление земного богатства, т. е. когда его употребляют так, как угодно Богу.
«Вечные обители». Это выражение соответствует выражению: «в домы свои» (стих 4) и обозначает Царство Мессии, которое пребудет вечно (ср. 3Ездр.2:11).
10. Верный в малом и во многом верен, а неверный в малом неверен и во многом.
11. Итак, если вы в неправедном богатстве не были верны, кто поверит вам истинное?
12. И если в чужом не были верны, кто даст вам ваше?
13. Никакой слуга не может служить двум господам, ибо или одного будет ненавидеть, а другого любить, или одному станет усердствовать, а о другом нерадеть. Не можете служить Богу и маммоне.
Развивая мысль о необходимости благоразумного употребления богатства, Господь сначала приводит как бы пословицу: «верный в малом и во многом верен...» Это общая мысль, не требующая особого объяснения. Но далее Он уже прямо обращается к Своим последователям из числа мытарей с наставлением. Они, несомненно, имели в своих руках большие богатства и не всегда были верны в их употреблении: нередко они, собирая подати и пошлины, брали и себе часть из собранного. Вот Господь и научает их, чтобы они оставили эту дурную привычку. К чему собирать им богатство? Оно неправедное, чужое, к нему и нужно относиться как к чужому. У вас есть возможность получить истинное, т. е. вполне ценное богатство, которое для вас должно быть особенно дорого, как вполне подходящее к вашему положению учеников Христа. Но кто вверит вам это высшее богатство, это идеальное, подлинное благо, если вы оказались не в состоянии управиться как должно с низшим? Можете ли вы удостоиться тех благ, какие Христос дарует истинным Своим последователям в имеющем открыться славном Царстве Божием?
От верности в употреблении земного богатства Христос (стих 13) переходит к вопросу об исключительном служении Богу, которое несоединимо со служением Мамоне. См. Мф.6:24, где это изречение повторяется.
Притчей о неправедном домоправителе Христос, имевший прежде всего в виду мытарей, научает и всех грешников вообще, как достигать спасения и вечного блаженства. В этом и заключается таинственный смысл притчи. Богатый человек – это Бог. Неправедный домоправитель – это грешник, который долгое время беспечно растрачивает дары Божии, пока Бог не призовет его к ответу какими-нибудь грозными знамениями (болезнями, несчастиями). Если грешник еще не утратил здравый смысл, то он приносит покаяние, подобно тому как домоправитель простил должникам господина те долги, какие он мог бы считать за ними. Но понятно, что вдаваться в подробные аллегорические объяснения данной притчи совершенно бесполезно, потому что тут придется руководиться только совершенно случайными совпадениями и прибегать к натяжкам: как и всякая другая притча, притча о неправедном домоправителе содержит в себе, кроме главной мысли, еще прибавочные черты, которые и не требуют объяснения.

Додано (09.02.2012, 16:59)
---------------------------------------------
14. Слышали все это и фарисеи, которые были сребролюбивы, и они смеялись над Ним.
15. Он сказал им: вы выказываете себя праведниками пред людьми, но Бог знает сердца ваши, ибо что высоко у людей, то мерзость пред Богом.
В числе слушателей притчи о неправедном домоправителе были и фарисеи, которые посмеивались (ἐξεμυκτήριζον) над Христом – очевидно, потому, что им казалось совершенной нелепостью Его мнение о земном богатстве. Закон, говорили они себе, иначе смотрит на богатство: там обещается богатство в награду праведникам за их добродетели, следовательно, оно никак не может быть названо неправедным. Притом и сами фарисеи любили деньги. Такое рассуждение фарисеев, несомненно, имеет в виду и Христос, когда обращается к ним со словами: «вы выказываете себя праведниками...» Он как бы хочет сказать им: «Да, в законе действительно есть обещания земных наград и, в частности, богатства за праведный образ жизни. Но вы-то не имеете права смотреть на свои богатства как на награду от Бога за вашу праведность. Ваша праведность – мнимая. Если вы можете найти почтение к себе со стороны людей своей лицемерной праведностью, то не найдете себе признания со стороны Бога, Который видит настоящее состояние вашего сердца. А состояние это таково, что оно должно быть признано самым ужасным».

 
genakogutДата: Неділя, 12.02.2012, 00:20 | Повідомлення # 4
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 9
Нагороди: 0
Репутація: 1
Статус: Offline
Скільки ж треба старань і зусиль православних умів, щоби вставку, яку зробили юдеї зробити вченням Христа. Це звичайна софістика.? Це пояснення нагадує мені відомий приклад із софістики.
У Протагора (засновника школи софістів) був
учень Еватл. Учитель і учень уклали угоду, відповідно до якої Еватл
заплатить за навчання лише після того, як виграє свій перший судовий
процес. Але, закінчивши навчання, Еватл не поспішав виступати в суді.
Терпець у вчителя увірвався, і він подав на свого учня в суд. «Еватл у
будь-якому випадку повинен буде мені заплатити, — міркував Протагор. —
Він або виграє цей процес, або програє його. Якщо виграє — заплатить за
домовленістю; якщо програє — заплатить за вироком суду». «Нічого
подібного, — заперечував Еватл. — Дійсно, я або виграю процес, або
програю його.
Якщо виграю — рішення суду звільнить мене від платні, якщо ж програю —
не буду платити за нашою домовленістю*.

Все зрозуміло і нічого зрозумілого. Головне, що пояснили. Нехай хтось докаже протилежне. Ви забуваєте, що Христові притчі хоч і є алегоричними, але не мають подвійної моралі. Що може сказати проста людина прочитавши цю притчу? Якраз цього і добивалися фальсифікатори.


досліджувач7
 
BorysДата: Четвер, 08.03.2012, 01:11 | Повідомлення # 5
Рядовий
Група: Друзі
Повідомлень: 15
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
На 15 сесії Турківської міської ради обговорювалося питання про перезахоронення останків воїнів Червоної Армії похованих на пл.Ринок.
Чи потрібне перезахоронення ?.
Яке Ваше ставлення до встановлення фігур біля доріг на місцях загибелі людей внаслідок автомобільних аварій?
 
curkalo5093Дата: Середа, 14.03.2012, 00:27 | Повідомлення # 6
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 18
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Offline
Доброї ночі!
Якщо є така необхідність, то звичайно останки людей можна перезахороняти.

З точки зору Православної Церкви, пам'ятник повинен бути встановлений на тому місці, де похована людина, на священному місці, а не там, де людина загинула. У православних християн не прийнято встановлювати монументи померлих удома, в лікарні...
Візьмемо наприклад пам'ятники у формі православних хрестів. Хрест закликає будь-якого православного зупинитися і перехреститися. Чи доречно це на аварійно-небезпечній ділянці шосе з напруженим рухом?
На відкриття нового цвинтаря завжди запрошують служителя церкви, щоб він це місце освятив. Тільки після цього на кладовищі дозволяється ховати померлих.
Придорожні пам'ятники не мають благословення церкви.
Загальний настрій служителів церкви в цьому питанні однозначний. Придорожні пам'ятники в тому вигляді, в якому ми їх зараз спостерігаємо - зовнішні прикраси, зайва витрата грошей. Це абсолютно поганський винахід, і користі душі померлого від пам'ятників і вінків не буде.
Єдиним прийнятним, є чин освячення на початок будівництва дороги, адже на Русі завжди був чин на початок всякого доброго діла.

свящ. Михайло Цюркало


Повідомлення відредактував curkalo5093 - Середа, 14.03.2012, 00:32
 
tcukormДата: Субота, 17.03.2012, 21:19 | Повідомлення # 7
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 1
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Offline
Мабуть наша міська влада крім перезахоронення останків , цілком немає чим зайнятись .Зверніть увагу тільки на наші автодороги , таких точно вже нігде нема.
 
BorysДата: Середа, 25.04.2012, 23:27 | Повідомлення # 8
Рядовий
Група: Друзі
Повідомлень: 15
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Вікторе ваші слова: « Наша біда в тому, що ми ніяк не можемо собі уяснити одну річ: «всі люди мазані одним миром», тобто всі згрішили в Адамі, й мають потребу у Христі. Христос же навчає про бачення гріху в собі й його викоріненні через причетність Духу, бо так благоволить Отець. В цьому плані, в плані спасіння ніхто немає ніяких переваг один над одним, чи привілей: ти, ось, сядь вище, а ти – нижче.»
Чому у вас подвійна мораль , одних хоронять на кладовищі, для інших відстоювати поховання на центральній площі.
 
VictorДата: Четвер, 26.04.2012, 09:23 | Повідомлення # 9
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Я вже просив «відділяти мух від котлет». Якби мій дід був похований в центрі міста лишень тому, що для міста зробив добру річ, провів каналізацію чи зробив фонтани, то його б потрібно було перепоховати, хоча, можливо, пам’ятник і залишити, оскільки він несе інформацію про історію міста. Та коли б мій дід віддав своє життя за спасіння жителів міста й тодішня влада вирішила б його поховати в центрі, як повчальний зразок жертовної любові для жителів, то який зміст в перепохованні? Уявіть собі, що в центрі лежить прах С.Бандери, височить пам’ятник, і раптом комуняки задумали перенести прах на цвинтар, туди ж відправити і пам’ятник, а тут зробити щось «гідніше». Тоді запитання й Вам: а чому б не перенести прах воїнів УПА на цвинтар з тих місць, де вони загинули, чи де їх розстрілювали й там поставити пам’ятні знаки? А коли б могила цих воїнів стояла тут, в центрі, це був би приклад для нас? Пам’ятаєте, з Святого Письма, коли вибудували в землі обіцяній жертовник, то кілька ізраїльських колін, що не перейшли Йордан, і собі вибудували подобу жертовника. Виник конфлікт, але мудро був вирішений. Кожному хотіло б ся, щоб і у нас була могила Шевченка, але маємо лишень пам’ятник; щоб і у нас лежали у храмах мощі святих, але маємо лишень частички; щоб і у нас Своєю природою жив Бог, але маємо лишень Його благодать. Присутність полеглих у центрі, вище пам’ятного знаку, котрий в багатьох містах нашої Батьківщини стоїть в місті, та не кожне місто може похвалитися таким скарбом. Якраз в цьому випадку мораль моя не подвійна, хоча в інших випадках… я все ж таки грішна людина і що гріха таїти, говорю як на сповіді – що я двоєдушний й далекий від праведності. Простіть.
 
ГістьДата: Неділя, 06.05.2012, 12:20 | Повідомлення # 10
Група: Гості





Слава Ісусу Христу!
Я мешканка Івано-Франківська, шукаю справедливості і поради. Розкажу життєву ситуацію,надіюсь її прокоментує хтось з духовенства.
У мого нареченого біда - помирає найдорожча для нього людина - мама. Четверта стадія раку, страшні болі, не допомагає вже навіть морфій. Вся надія на Бога...вчора ввечері, біль була нестерпною і вона попросила сина привести їй священника однієї з наших місцевих православних церков (навмисне не уточнюю). Мій наречений, звичайно, зразу ж помчав виконувати прохання мами... от-тільки до церкви його не впустили!!! на подвір"ї храму його зустрів настоятель і почав задавати якісь дивні запитання..типу: де працюєш, яка в тебе освіта?? коли мій наречений відповів, що працює контролером на ринку, і навчається в Прикарпатському університеті на заочній формі, "Людина Божа" зневажливо відповів: "З твоїм-то рівнем... В церкву не заходь." !!!???
Питання: як після цього мені переконати нареченого не відрікатись від церкви??? Яке він право мав судити, та й взагалі, яка різниця, ми ж перед Богом рівні всі!!! Пригнічує, коли сам священник порушує заповідь Божу "не суди і несудимим будеш". Хіба це допустимо, щоб людину в розпачі, в безнадійній ситуації не пустили на поріг церкви?!?!?! Ну чому люди бувають такими жорстокими, тим більше, ті, що називають себе "БОЖИМИ".
Я знаю, Христос навчав прощати, і я думаю, ми справимось з цим...просто не змогла про це змовчати...
Дякую.
 
РоманДата: Вівторок, 15.05.2012, 03:18 | Повідомлення # 11
Група: Гості





Для жительки з Франківська. На фоні загальної бездуховності на священників йдуть вчитися багато людей не за покликанням, а як до комерційної академії. Але таке відношення на їхній совісті. Нічого дивного, коли вступ на навчання, а потім пристойна парафія коштує чималих грошей. Цим успішно користуються різні секти, які заманюють ображених людей. Але і на таких попів є рада - це громада, і не треба ковтати образу, а гнати в шию, бо всі попи "бідують" за ваш рахунок в тому числі. Відректися легко, увірувати важко. Нема проблеми - можна ходити в інший храм незалежно від конфесії.
 
VictorДата: Вівторок, 15.05.2012, 08:50 | Повідомлення # 12
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Священник, о. Михаїл, мовчить з якоїсь причини. Можна було б і промовчати, оскільки питання жительки Івано-Франківська має трохи провокаційний характер: те, що священник не пустив чоловіка до храму, видно має якісь свої причини, але не зрозуміло, чому священник не відвідав смертельно хвору людину (так можна зрозуміти з тексту), адже відомо, що яка б людина не була, якого віросповідування не додержувалася, та коли вона кличе священника, він повинен прибути негайно. А те, що ми маємо таких священників (якщо він дійсно повів себе не по християнськи), то винен не священник, а сама церковна система, котра «штампує» таких священників, заспокоюючи себе філософською думкою про те, що Таїнства Церковні звершуються Богом, а не чоловіком і «якість» їх не залежить від моралі священника. Та попри все це, що Таїнство звершується Богом через священника, воно дістає своє завершення в акті синергії, а тут без моралі пастиря не обійтись. Тому, якщо пастир далекий від внутрішньої людини, то Таїнство вважається звершеним тільки на землі, тобто потенція Духа Святого в самій людині не розкривається через відсутність духовного окормлення й вона не досягає Неба. На те майже не звертають увагу як і на те, що сам пастир може бути досить часто далеким від внутрішнього священства. Звідси й проблема. Колись у нас були братства, котрі контролювали духовенство, але й ці самі братства не далеко втекли від того ж духовенства, котре контролювали – той же самий бардак. Громада може вигнати одного й прийняти іншого, але де гарантія – що інший буде кращим. Порада для жительки Ів.-Франківська: В Церкву потрібно входити як в Бога, через виконання заповідей, покаяння, смирення й сердечну чистоту, керуючись настановами святих отців. Тоді прихід в храм буде приходом до Бога, а не до священника. Те, що священник не відреагував на просьбу, не так уже й важливо, оскільки на просьбу хворої матері «відреагував» Бог, - це видно з того, що вона прагнула до Нього через Церкву. Як сказав угодник Божий, Амвросій Оптинський: «Бог і наміри цілує». Тому все, чого вона бажала, буде подано їй в духовних дарах, починаючи з милості Божої, помочі в терпінні скорбот і закінчуючи духовним Причастям через її особисте розкаяння. А священник відповість перед Богом в свій час за свою поведінку, бо і по відношенню до нього Бог хоче, що і він не загинув в своїх гріхах, а через усвідомлення своєї поведінки, наслідував життя Вічне в люблячому нас Бозі.
 
ОлегДата: П'ятниця, 15.06.2012, 11:38 | Повідомлення # 13
Група: Гості





Як ви ставитесь до показовості багацтва деяких священнослужтьелів?
 
VictorДата: Неділя, 17.06.2012, 08:25 | Повідомлення # 14
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Якщо життя в християнській общині організовано за християнським зразком, то священник повинен володіти багатством не більшим, ніж найубогіша людина цієї общини, щоб не створити перепон для проповіді слова Божого. Якщо священник «гребе» під себе общинні кошти, а знедолені залишаються поза його увагою, то він не тільки не причасний християнській моралі, він не причасний навіть моралі людській, котра є поза Церквою. Тобто таку людину навіть не можна назвати християнином, тим більше духовним отцем. Святі отці таких людей називали гіршими від диявола. У відношеннях з паствою він не батько, брат, а звичайний владика, й виражається це в пастирському садизмі. В такій общині відсутнє як християнство, так і здоровий людський глузд. Ця община всіма своїми поступками, на чолі з так званим пастирем, являється нічим іншим, як тоталітарною сектою. Звідси може виникнути й інше питання: чи дійсні Церковні Таїнства в такій секті? Оскільки священник не відлучений Єпископом, то Таїнства дійсні, але лишень в потенції. Наприклад: людина хрещена, але щоб Хрещення дістало своє розкриття в людині, потрібне пастирство, якщо воно відсутнє через страсть священника, людина називається християнином по букві, а не по духу. Це чисте юдейство в своєму спотвореному варіанті. Багатство священника, губить паству так само, як і багатство князів губить народ. В день гніву кожен пожне те, що сіє. Про це багато говориться в пророчих книгах Старого Заповіту, який, на жаль, не люблять читати, ні священники, ні паства. Крім того, є таке поняття, як пастирський аскетизм. За самим способом християнського життя, християнин вже не може бути багатим, оскільки постійно знаходиться в світлі Христового вчення: «Коли Я був голодний, ви Мене нагодували, коли був голий – одягнули й т.д.». Хто не годував Христа в бідних, той годував диявола в собі, тобто «гріб під себе» (тобто потрібна така організація суспільного життя, щоб не було знедолених). Крім ще й цього, є таке поняття, як моральне богослов’я, котре чомусь відірвали від догматичного й з’являється воно лишень в XVI-му столітті. Виявляється, що можна жити при наявності догматів і при відсутності моралі. Це відхід від отців, а значить – від християнства. По суті – це не християнство. Тому на сьогоднішній день ми маємо багато священників та нас самих, котрі багато моляться, «істово» хрестяться й виконують інші «кренделі», а в середині повні мертвих кісток. Сіль втратила силу й годна тільки на гній. Звідси й показовість багатства духовенства й пастви, котре чомусь називають «славою Церкви». Слава Церкви не в золотих обладунках священства, храмів, садиб – а в славі Христа, вираженого в житті Боголюдського організму – Церкви. За дві тисячі років поки що цього не видно. Проявляється воно в окремих людях, котрих ми називаємо святими, як ознака присутності Духа Святаго в Церкві, та не проявляється воно повсюдно, оскільки церковному народу невідоме таке життя, через непричетність до науки Христа та Його учнів, Апостолів і святих отців.
 
curkalo5093Дата: Субота, 14.07.2012, 00:31 | Повідомлення # 15
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 18
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Offline
Питання жительки Івано-Франківська не являється питанням, тому на нього і нема відповіді.
Вона ж сама каже "не суди", а в своєму "запитанні" вона вже все вирішила і пропонує осудити людину, котру ми даже не знаємо, тим більше що в Україні більше 5 конфесій (!) котрі називають себе православними...

свящ. Михайло Цюркало

Додано (13.07.2012, 22:31)
---------------------------------------------
Пане Олег!
Уточніть, будь-ласка, що Ви маєте на увазі в своєму запитанні?

свящ. Михайло Цюркало

 
Форум » Форум сайту » Релігійне життя бойківщини » Задати запитання священнику (Пастирські настанови для духовних дітей)
Сторінка 1 з 41234»
Пошук:



[РЕЄСТРАЦІЯ]

[ВХІД]