Задати запитання священнику - Сторінка 2 - Форум-Задати запитання священнику - Сторінка 2 - Форум
Четвер, 08.12.2016 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians
Bookmark and Share

Задати запитання священнику - Сторінка 2 - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форума · Пошук · RSS ]
Сторінка 2 з 4«1234»
Модератор форуму: Victor, admin_Lan64 
Форум » Форум сайту » Релігійне життя бойківщини » Задати запитання священнику (Пастирські настанови для духовних дітей)
Задати запитання священнику
VictorДата: Понеділок, 16.01.2012, 10:24 | Повідомлення # 1
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Для участі в даній темі запрошуються священники різних християнських конфесій.

Мета теми: вияснити насущні питання, які виникають в ході храмового літургійного життя, та його проекцію на життя світське. Багато людей, котрі приймають участь в храмовому богослужінні, можуть дечого не розуміти. В багатьох немає можливості поспілкуватися з священником з різних причин.

Священник, як настоятель храму, як пастир, повинен уділити для кожного дещицю свого часу й роз’яснити своїм чадам (духовним дітям) зміст не тільки храмового богослужбового життя, одягнутого в символіку, а й розтлумачити, як втілити цю символіку в реалії буденного життя. Допускається й діалог зі священником. Якщо запитувач не задоволений відповіддю священника, він може створити нову тему й винести це питання на розгляд (обговорення) церковного народу, котрий може мати дещо іншу інформацію про дане питання.
 
VictorДата: Середа, 18.07.2012, 08:31 | Повідомлення # 16
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Слава Ісусу Христу. Отець Михаїл, благословіть. У мене виникло запитання ось з якого приводу. В Таїнстві Шлюбу раніше був присутній такий момент, коли ті, хто вступав в Шлюб, клали руки на Євангеліє й давали обіцянку Богу на вірність. Це спостерігається і сьогодні в деяких церквах (храмах), по крайній мірі у нас. Це місцева традиція, чи загальноприйнятий момент? Чому я запитую. Не знаходжу цього моменту в самому чині. На днях звершувалося Таїнство Шлюбу в храмі. Молоді не ставили руки на Євангеліє. Священник пояснив це тим, що Єпископ заборонив цей обряд, оскільки є багато розлучень. Так не зрозуміло – цей момент загальноприсутній у Шлюбі, чи це тільки місцева традиція? Нічого не можу знайти ні в літературі, ні в Інтернеті. Спаси, Господи, за відповідь.
 
VictorДата: Середа, 18.07.2012, 09:12 | Повідомлення # 17
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Знайшов ось тут: http://malniv.com.ua/svjatyni2-6.htm
Звідси й друге запитання: як ці моменти пов’язати докупи, мається на увазі присутність і заборона?
 
curkalo5093Дата: Четвер, 19.07.2012, 17:06 | Повідомлення # 18
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 18
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Offline
Слава навіки Богу Святому!
Бог благословить Вас, Вікторе!

Вінчання являє собою певну частину богослужіння, під час якого Церква просить у Господа благословення і освячення сімейного життя християнського подружжя, а також народження і гідного виховання дітей. Хочеться відзначити, що вінчання кожної християнської пари - досить молода традиція. Перші християни не знали того чину вінчання, яка практикується в сучасній Церкві. Стародавня християнська Церква виникла в Римській Імперії, в якій було своє поняття про шлюб і свої традиції укладення шлюбного союзу. Укладення шлюбу в Стародавньому Римі було чисто юридичним і мало форму договору між двома сторонами. Перед шлюбом була «змова», або заручини, на якому могли бути обговорені матеріальні сторони.

Не порушуючи і не скасовуючи того права, яке діяло в Римській Імперії, первохристиянська Церква надавала шлюбу, укладеного за державним законом, нове осмислення, засноване на новозавітному вченні, вподобляя союз чоловіка і жінки союзу Христа і Церкви, і вважала подружжя живим членом Церкви. Адже Церква Христова здатна існувати при будь-яких державних формаціях, державних пристроях і законодавствах.

Християни вважали, що є два необхідні умови для шлюбу. Перше - земне, шлюб повинен бути законним, він повинен задовольняти тим законами, що діють в реальному житті, він повинен існувати в тієї реальності, яка є на Землі в цю епоху. Друга умова - шлюб повинен бути благословенним, благодатним, церковним.

Звичайно ж, християни не могли схвалювати ті шлюби, які допускали язичники в Римському державі: конкубинат і шлюб між близькими родичами. Шлюбні відносини християн повинні були відповідати моральним правилами євангельського навчання. Тому в шлюб християни вступали з благословення єпископа. Про намір укласти шлюб оголошувалося в Церкві до укладення цивільного договору. Шлюби, не оголошені в церковній громаді, за свідченням Тертуліана, прирівнювалися до блуду і перелюбства.

Тертуліан писав, що справжній шлюб відбувався перед лицем Церкви, освячувався молитвою і скріплявся Євхаристією. СПІЛЬНЕ ЖИТТЯ ХРИСТИЯНСЬКОГО ПОДРУЖЖЯ ПОЧИНАЛОСЯ ІЗ СПІЛЬНОЇ УЧАСТІ В ТАЇНСТВІ ЄВХАРИСТІЇ. Перші християни не мислили свого життя без Євхаристії, поза євхаристічною громадою, в центрі якої стояла Вечеря Господня. Ті, що вступали у шлюб приходили на євхаристичні збори, і, з благословення єпископа, разом причащалися Святих Христових Таїн. Всі присутні знали, що ці люди починали в цей день нове спільне життя у чаші Христової, приймаючи її як благодатний дар єдності і любові, який з'єднає їх у вічності.

Таким чином, перші християни одружувалися і через церковне благословення і через прийнятий в римському державі юридичний договір. Такий порядок залишався незмінним і в перший час християнізації імперії.

Пізніше візантійські імператори наказали укладати шлюб не інакше як з церковного благословення. Але при цьому Церква здавна брала участь і в заручинах, надаючи їм морально-обов'язкову силу. До тих пір, поки Вінчання не стало обов'язковим для всіх християн, церковні заручини, за яким слідувало реальне шлюбне життя, розглядалися як законне укладення шлюбу.

Чин вінчання, який ми можемо спостерігати на даний час, склався приблизно до 9-10 ст. у Візантії. Він являє собою певний синтез церковного богослужіння та греко-римських народних весільних звичаїв. Приміром, обручки в давнину мали суто практичне значення. У знаті були розповсюджені персні-печатки, якими скріпляли юридичні документи, записані на воскових табличках. Обмінюючись печатками, подружжя довіряли один одному все своє надбання в свідоцтво взаємної довіри і вірності. Завдяки цьому в Таїнстві Вінчання, обручки зберегли своє первинне символічне значення - вони стали позначати вірність, єдність, нерозривність сімейного союзу. Вінці, які покладаються на голови наречених увійшли в чин Вінчання завдяки візантійським церемониалам і придбали християнське значення - вони свідчать про царському гідність молодят, яким належить будувати своє царство, свій світ, родину. Також вони означають і мученицькі вінці, тому що дісно подружнє життя в гріховному світі, не є легким і таким, яким воно було в Раю. Щоб створити справжню сім’ю у сучасному світі і стати одним тілом, треба трохи «постраждати». smile

Ця традиція, про котру Ви згадуєте, є місцевою і не є обов’язковою. Вона з’явилася в Римскій Церкві, в Православній вона не отримала поширення. Для християнина в Таїнстві Вінчання важлива не присяга, а спільне Причастя Тіла і Крові Іісуса Христа і призивання священника благословіння Божого на шлюб (під час Вінчання священник виголошує: " Господи Боже наш, славою и честию венчай я (то есть – их. – и. И)». Эти слова являются тайносовершительной формулой во время венчания. Их трижды произносит священник. Перед этим на жениха и невесту возлагаются брачные венцы в знамение победы: жених и невеста не были побеждены до брака блудной страстью, таковыми приступают и к брачному ложу. Тот, кто до брака потерял целомудрие и чистоту, строго говоря, не достоин венцов. Поэтому на второбрачных или совсем не возлагали венцов, или возлагали не на головы, а на правое плечо".

На мою думку, якщо є така традиція в деяких православних єпархіях, то нехай буде, не треба її знищувати насильно. Я не розумію тільки ось цього «…священник пояснив це тим, що Єпископ заборонив цей обряд, оскільки є багато розлучень…».
А при чому тут чиєсь розлучення і клятва вірності тих, що в даний час прийшли на Вінчання?!

Даже, ящо шлюб не був вінчаний (по якимось причинам, наприклад, один із них хрещений в дитинстві, но невіруючий), але, був укладений згідно сучасного державного закону (реєстрація) є ЗАКОННИМ ШЛЮБОМ (!) і якщо вони розлучаться, то це є точно такий же гріх, як і у тих, що були обвінчані в Церкві, і розлучилися.

Треба пам’ятати що «союз між чоловіком і жінкою» був благословенний Самим Богом ще в Раю до гріхопадіння і тому він є вищим за любий земний соціальний інститут.
Церква признає шлюб, незалежно від того, по яким традиціям він був укладений. Союз, який признає Церква це: «Шлюб - це союз чоловіка і жінки, спільне життя, співучасть у Божеському і людському праві». Християнська Церква, запозичивши визначення шлюбу з римського права, повідомила йому християнське осмислення, засноване на свідоцтві Священного Писання. Господь Іісус Христос учив: «покине чоловік батька й матір, і приліпиться до дружини своєї, і будуть обоє вони однією плоттю, тому що вони вже не двоє, але одне тіло(!). Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучає» (Мф. 19, 5-6).

свящ. Михайло Цюркало


більш детальніше див:
http://www.pravsvadba.ru/venchanie-/73--1-1-.html


Повідомлення відредактував curkalo5093 - Четвер, 19.07.2012, 17:19
 
VictorДата: Субота, 21.07.2012, 08:08 | Повідомлення # 19
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Спаси, Господи, отець Михаїл за роз’яснення. Я ось також думав над таким моментом: якщо ця традиція ввійшла в життя певного регіону, наскільки вона вписується в християнство,- не мені судити, то відміняти її лишень тому, що людина може згрішити, не є вірним. Ми ж причащаємось Святих Тіла і Крові в надії на зцілення та життя по Богу і все ж таки, по немочах, грішимо. То невже тільки тому, що ми будемо грішити, варто відмінити Таїнство Євхаристії? А ось погляньмо ще на такий момент. Ми знаємо, що Церква відділена від держави і тим не менше, президент, вступаючи в свої права, тримає руку на Євангелії. Він що, збирається поєднати Церкву й державу, чи зробити тут християнство домінуючою релігією, чи вибудувати життя суспільства за християнськими цінностями? Зовсім ні. Це звичайна профанація євангельської науки, магія. Щось подібне відбулося в Росії, коли зачитували вирок учасницям панк-молебну в храмі Христа Спасителя. Світський суд використав в тексті такі слова як святотатство й т.д., за що і був розкритикований розумними журналістами. Ну добре, давайте повернемось до нашої теми. На минулій неділі священник, в присутності ще трьох священників, оскільки Таїнство Шлюбу звершувалося над його дочкою, читаючи молитовні тексти даного Таїнства, практично, прочитав все сам, а саме в моменти, де молоді дають обіцянки на вірність, сам читав і сам «такав». Молоді простояли мовчки все Таїнство. Щось трохи дивно, хоча, можливо, тут діяв принцип: «Аще ізволит настоятель».
 
curkalo5093Дата: Субота, 21.07.2012, 22:47 | Повідомлення # 20
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 18
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Offline
Ви маєте на увазі "аще ізволіт настоятель творит беззаконіє..."? biggrin
Як говорили древні римляни "dura lex, sed lex", закон є закон і не важно хто ти, священник чи мирянин, Господь давав Заповіді для всіх одинакові!
Звичайно, можно перетворити Таїнство на шоу під назвою "таїнство", але Господь є над всіми нами і дивиться з якою душою людина підходить до цього... Таке було і є від початку людської історії, згадайте наприклад, Каїна і Авеля...

свящ. Михайло Цюркало
 
VictorДата: Неділя, 22.07.2012, 09:04 | Повідомлення # 21
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Отець Михаїл, благословіть. Маю ще два запитання, оскільки тут вони для мене залишаються не вирішені.

1). Якось на лекції по літургіці, викладач сказав таку річ, що йому доводилось бути присутнім на таких богослужіннях, де він не міг ніяк второпати, що це таке відбувається. Що я маю на увазі. Наскільки ми знаємо, Літургія складається з трьох частин: Проскомідія, Літургія оглашенних та Літургія вірних. Все між собою зв’язане, все несе свій зміст, все по чину. У нас завжди Проскомідія правиться на Херувимській пісні, яку клірос та народ повторюють і 20-ть, і 30-ть разів. Я ще можу зрозуміти таку ситуацію, коли священник не встигає зі сповідниками й надолужує це на Херувимській, тай то це якесь спотворення, а тут це звичайний стиль. Все перевернуто з ніг на голову.

2). Кожен воскресний день (неділя), коли священник служить літургію, то три рази, по 15-ть, чи по 20-ть хвилин повторює імена усопших. Що це таке? Адже маємо для цього суботнє богослужіння. В воскреслому богослужінні маємо єктенію за померлими, але поіменно поминаємо лиш тих, кому в цей день творимо погребення тіла. Раніше такого не було, тепер постійно. Можливо я щось не розумію. Поясніть, будь ласка.

Ще добавлю два запитання:

1). Що Вам відомо про Обєдніцу? В Булгакова, в його Настольній книзі для священно-церковно-служителів читав, що Обєдніца служиться тільки тоді, коли щось сталося з Антимінсом, або коли священник не в змозі служити літургію (болящий). У нас досить часто служиться Обєдніца, коли священники їдуть на празники. Виходить так, що сьогодні тутешня паства залишається без Євхаристії ради Євхаристії на іншому приході, куди 95% вірних не можуть дістатися. Щось тут не те.

2). «Ховання людини в службі». Заносять покійного в храм і починається Літургія. Що це за чин? Можливо я десь щось упустив в навчанні.
 
curkalo5093Дата: Неділя, 22.07.2012, 22:23 | Повідомлення # 22
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 18
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Offline
Бог благословить, Вас Віктор!
Не знаю що і сказати Вам на перше запитання, знаю лише, що так не робиться, це щось незрозуміле твориться.

Перетворювати Літургію в вичитування записок «за здоров’я» і «за упокій» не є правильним. Я Вам приведу слова патріарха Кирила: «На епархиальном собрании Москвы, отвечая на поступивший от священников вопрос о 40-минутном чтении записок о здравии и упокоении на Литургии, Святейший Патриарх Кирилл сказал: «Чтение записок не должно превращаться в мучительную часть богослужения». Патриарх подчеркнул недопустимость профанации усталости прихожан в молитву и подверг критике практику совершения богослужения, когда «Евхаристия совершается 15 минут, записки читаются по 40 минут». Предстоятель подчеркнул, что чтение записок должно укладываться в разумное время».

На рахунок третього запитання скажу так. Якщо «празник», тобто престольний день у сусідньому селі, яке знаходиться недалеко, то можна на це день оголосити службу раніше і відслужити коротенький молебень, і разом, з настоятелем і парафіянами, хресним ходом піти на службу Божу в сусідню парафію, там разом помолитися і причаститися Святих Таїн. Так буде правильно, на мій погляд.
А якщо священик сам без парафіян їде десь далеко, залишає без Літургії своїх парафіян, то це вже є неправильною практикою, і громада повинна винести це питання на обговорення.

На рахунок четвертого.
Літургія може звершуватися кожен день, за винятком Великого посту. І якщо в цей день коли хоронять віруючого парафіянина, котрий все своє життя жив в Церкві, є служба в храмі і приносять усопшого вірянина в храм, то це є нормальним явищем. Правда, подекуди є такі випадки коли Літургія низводиться до рівня «погребенія», то таке відношення до Служби Божої звичайно не годиться.
Ось посилання:
http://www.pravoslavie.ru/put/2307.htm

свящ. Михайло Цюркало
 
VictorДата: Неділя, 22.07.2012, 23:18 | Повідомлення # 23
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Спаси, Господи, отець, за змістовні відповіді. Коли щось буде незрозумілим, буду запитувати, або ж передавати запитання наших людей, котрі не мають змоги в тутешніх священників щось дізнатися.
 
curkalo5093Дата: Понеділок, 23.07.2012, 21:41 | Повідомлення # 24
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 18
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Offline
Будь-ласка!
Чим зможу, тим допоможу! biggrin
 
VictorДата: Вівторок, 24.07.2012, 08:29 | Повідомлення # 25
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Слава Ісусу Христу. Отець Михаїл, благословіть.
Хочу взнати Вашу думку ось про яку ситуацію. У нас заснований монастир. В монастирі служать службу на церковнослов’янській мові з нашим акцентом. Сюди був направлений новоспечений ієромонах Володимир (родом із Шандрівця). Той, в свою чергу, правив на цій же мові, але з російським акцентом, тобто замість нашого: «Господи, помилуй» - «Ґоспаді, памілуй». Виник конфлікт, як між духовенством, так і між світськими. Отець Володимир сказав, що інакшої церковнослов’янської не знає, бо так служив його наставник. В результаті був направлений в Присліп, в новозбудований храм. Тут служить: «Ґоспаді, памілуй». Храм відвідує тільки одна сім’я, котра причасна до його побудови. Я розумію сакральність «церковнослов’янської», але, після кількох реформ, це, практично, російська мова. Крім того, на лекціях по церковнослов’янській мові, викладач наголосив, що на сьогоднішній день немає ні одної людини, котра б могла стверджувати, як саме звучала ця мова в давнину. Достатньо заглянути в підручники по граматиці церковнослов’янської, як ми знайдемо масу відмінностей, та розбіжностей. Чи варто нагнітати істерію з цього приводу й впадати в обрядовий фанатизм, тим більше, що «Ґоспаді, памілуй» не являється церковнослов’янською мовою, адже тут відсутні літера «Ґ», та «зіскакування» з «о» на «а»? Для українця, ця мова набагато зрозуміліша, ніж для росіянина. В результаті такої поведінки, о.Володимир опинився в штучній ізоляції. Який зміст в його «місіонерстві»?
 
ГістьДата: Вівторок, 24.07.2012, 19:55 | Повідомлення # 26
Група: Гості





Слава навіки Богу Святому!
Бог благословить Вас, Вікторе!
Я навчався в семінарії в Росії і нам робили вчителі зауваження за «Ґоспаді, памілуй», тому що в словянській мові немає звука "Ґ", і в Росії грамотні священники коли служать, то вимовляють "Господі помілуй", без звука "Ґ" і перескакування з "О" на "А".

Не знаю чим керувався його наставник і чим керується отець Володимир, але цей принцип немає ніякого відношення ні до церковно-слов'янської мови, ні до місіонерства,

свящ. Михайло Цюркало
 
VictorДата: Середа, 25.07.2012, 08:48 | Повідомлення # 27
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Спаси, Господи. Повністю з Вами згоден. Деколи складається враження, що у нас більше мають послух до «младостарців», ніж до Євангелія та свв. отців. Це і приводить ось до таких курйозів.
 
VictorДата: Четвер, 23.08.2012, 09:39 | Повідомлення # 28
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Слава Ісусу Христу. Отець Михаїл, благословіть. Хочу запитати про повсякденний одяг священника, рясу та скуфію, а саме – колір. Нібито прийнято носити чорного кольору. Відколи в Церкві почали носити цей повсякденний одяг різних кольорів: сірого, синього, коричневого, білого? Що це символізує? На днях зустрів нашого священника, йшов по місті майже в білому одязі (ряса, скуфія), бракувало ще червоного хреста на скуфії. Чи практикується щось подібне в інших Помісних Церквах? Спаси, Господи.
 
curkalo5093Дата: Четвер, 23.08.2012, 23:51 | Повідомлення # 29
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 18
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Offline
Слава навіки, Богу Святому!
Бог благословить Вас, Вікторе!
Одежу, білий (жонатий) священник може носити любого кольору. Це питання традиції і зручності і звичайно етики.

Довгополий одяг з вузькими рукавами мав широке поширення в світі у східних і західних народів. Вільна довга одяг з широкими рукавами -східного походження. Вона була поширена і в іудейському середовищі за часів земного життя Спасителя, Який Сам носив такий одяг, про що свідчить переказ і іконографія. Тому підрясник і ряса вважаються одягом Господа Ісуса Христа. Давнину одягу цього типу підтверджується тим, що дотепер у багатьох східних народів як традиційний національний одяг вживається широке довге разрізане і нерозрізане спереді вбрання з довгими широкими рукавами, дуже схоже на рясу. Слово "ряса" походить від грецького прикметника "те расон", що означає - вытерта, позбавлена ворсу, обшарпана. Саме таку майже жебрацьку одежу належало носити в Древній Церкві чернецтву. З чернечої середовища ряса увійшла в життя всього духовенства, що підтверджується багатьма свідоцтвами.

В Російській Церкві до XVII ст. ряси не були обов'язковими. У повсякденній обстановці духовенство носило довгі однорядки особливого покрою з сукна і оксамиту зеленого, фіолетового і сірого кольорів. Коміри оздоблювалися також оксамитом або хутром. Однорядки світських осіб багато в чому відрізнялися від одягу духовенства, так що священнослужителі на Русі здавна виділялися своїм зовнішнім виглядом з мирського середовища. Навіть дружини білого духовенства носили обов'язково таку одежу, в якій відразу можна було дізнатися про них, що вони матушки (жінка священика). З поширенням зв'язків з православним Сходом у другій половині XVII ст. сприяли проникненню в Російську церковне життя і одягу грецького духовенства. Великий Московський Собор 1666 - 1667 р. ухвалив благословити для російських священнослужителів і ченців духовні шати, прийняті в той час на православному Сході. При цьому робилося застереження, що Собор не примушує, а тільки благословляє носіння такого одягу і суворо забороняє засуджувати тих, хто зважиться носити їх. Так у Росії з'явилася вперше грецька ряса. Але вільна пряма ряса, зручна для країн з жарким кліматом, здалася, мабуть, неприйнятною у нас через те, що зовнішні умови створили звичку носити одягу, щільно облягають тіло, до того ж просторі одягу з розрізом посередині, спереду, носили в той час турки. Тому російські ряси стали запахуватися і ушиватися в талії, рукав з прямого був зроблений у вигляді розтруба. При цьому виникли два покроя ряс -київський і московський. "Київська" ряса трохи зашивається в талії з боків, а спину залишає прямою, тоді як "московська" ряса значно зашивається в талії, так що прилягає до тіла і з боків, зі спини.

З XVIII ст. мирська одежа вищих класів придбала вигляд зовсім інший від традиційного російського одягу. Поступово всі класи суспільства стали носити коротку одежу, часто європейського типу, так що одяг духовенства став особливо різко відрізнятися від мирського. У той же час у XVIII ст. повсякденний одяг духовенства придбав більшу одноманітність і стійкість крою та кольору. Ченці стали носити в основному тільки чорні підрясники і ряси першого виду, тоді як раніше вони часто носили зелені однорядки, а біле духовенство звузило колірну гаму своїх шат.

Загальне символічне значення підрясника і ряси - свідоцтво відчуженості від мирської суєти, символ духовного спокою. Мир і спокій серця в його постійному духовному перебування з Богом є вища мета зусиль будь-якого віруючої людини. Але особливо духовенства і ченців, особи, які присвятили все своє життя служінню Богові, повинні мати результатом своєї духовної діяльності це внутрішнє зречення від мирської турботи і суєти, мир і спокій серця. Зовнішнє одіяння духовенства відповідає його стану, нагадує про нього, закликає до нього, допомагає досягти його: будучи чином того верхнього одягу, яке носив Господь Ісус Христос під час земного життя, ряса і підрясник означають, що духовенство й чернецтво наслідують Ісусу Христу, як Він наказав Своїм учням. Довге одіяння духовенства є знаменням Божої благодаті, облекающей служителів Його, що покриває їх людські немочі, суконний або вовняний підрясник ченців, підперезаний шкіряним поясом, - це образ власяницы і шкіряного поясу, які носив у пустелі проповідник покаяння Іоан Хреститель (Мф. 3, 4). Особливо примітний чорний колір подрясников і ряс: чорний колір - це по суті відсутність кольору, те, що лежить за межами кольорового спектру. У застосуванні до вбрання духовенства і чернецтва це означає колір досконалого спокою, як відсутність рухів пристрасті, як би духовної смерті для гріха і відмови від суєтного, від зовнішньої, тілесного життя і зосередженість на невидимому, житті внутрішньому. Повсякденний одяг духовенства має значення і для оточуючих віруючих людей, як свідоцтво того духовного стану, до якого повинні прагнути всі очікуючі порятунку від Бога.

свящ. Михайло Цюркало


Повідомлення відредактував curkalo5093 - Четвер, 23.08.2012, 23:52
 
VictorДата: П'ятниця, 24.08.2012, 09:15 | Повідомлення # 30
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Спаси, Господи, отець, за відповідь. Ще одне запитання: досить часто в наших газетах публікуються новини, чи інтерв’ю, з главою Греко-Католицької Церкви. При тім вказується на те, що він – Патріарх (також часто згадують Йосипа Сліпого в сані Патріарха). Можливо я десь пропустив інформацію про те, що Греко-Католицька Церква стала патріаршою. Коли і де відбулося надання главі УГКЦ сану Патріарха й коли УГКЦ надана при цьому автокефалія, бо незрозуміло, чи то журналісти не розуміють церковної термінології, чи бажане видають за дійсність, чи не знають самої структури РКЦ? Зараз ведеться позитивний діалог між Церквами, можливо, в майбутньому, відбудеться об’єднання. Як на Вашу думку, отець, чи готові на релігійному рівні віряни обох Церков прийти до порозуміння у Христі, залишаючи збоку людські передання та традиції? Чи не буде тут занадто велике проявлення фанатизму з обох боків? Спаси, Господи.
 
Форум » Форум сайту » Релігійне життя бойківщини » Задати запитання священнику (Пастирські настанови для духовних дітей)
Сторінка 2 з 4«1234»
Пошук:



[РЕЄСТРАЦІЯ]

[ВХІД]