"Сотворення Світу"-Найнебезпечніший твір Івана Франка... - Форум-"Сотворення Світу"-Найнебезпечніший твір Івана Франка... - Форум
Середа, 07.12.2016 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians
Bookmark and Share

"Сотворення Світу"-Найнебезпечніший твір Івана Франка... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форума · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 41234»
Модератор форуму: Victor, admin_Lan64 
Форум » Форум сайту » Релігійне життя бойківщини » "Сотворення Світу"-Найнебезпечніший твір Івана Франка... (Обговорення всіх аспектів цієї теми)
"Сотворення Світу"-Найнебезпечніший твір Івана Франка...
AdminДата: Неділя, 22.01.2012, 13:38 | Повідомлення # 1
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 54
Нагороди: 5
Репутація: 2
Статус: Offline
Найнебезпечніший твір Івана Франка

Таким вважали свого часу непримітну на перший погляд брошуру „Біблійне оповідання про сотворення світу в світлі науки". Вона настільки шокувала галицьких клерикалів, що брошуру просто знищили.

Задум написати брошуру на таку дражливу тему виник у Франка тоді, коли в його руки потрапили найсвіжіші праці німецьких археологів про відкриття у Вавилонії, Сирії, Палестині та Єгипті. Можна лише уявити собі, наскільки була вражена цими відкриттями людина, яка віддавала чимало свого часу біблійним студіям.

Дослідження, яке називають скорочено „Сотворення світу", вийшло з-під пера вже знаного письменника і ученого, як кажуть, за одним подихом. Однак і надрукувати його наважилася всього одна львівська газета, „Новий Громадський Голос". На світ з'явились якихось три чи п'ять сотень примірників, та й тими священики розпорядилися по-своєму: скупили невеличкий тираж і спалили.

Зразу ж після цього акту вандалізму Франко, за свідченням очевидців, впав у глибоку меланхолію. Як писав його сучасник, „темна ніч сповила ґеніяльний ум одного з найбільших мислителів останньої доби, й з неї він не пробудився вже аж до останка свойого многострадального життя".

Полемізуючи в „Сотворенні світу" з недостатньо освіченими „новими та ярими" панотчиками, Франко піднімає на глузи їхній погляд на Дарвіна як на безбожника, що наважився доводити, буцімто людина походить від мавпи.

А по-друге, в творах Дарвіна ви не знайдете прямої вказівки на походження людини від мавпи. Дарвін лише доводив, що люди походять від якихось предків, будова тіла яких нагадувала теперішніх мавп. Іншими словами, що теперішні люди й мавпи мали мільйони років тому спільних предків.

У цих „мільйонах років" якраз і проліг глибокий розкол між Франком і священиками. Адже всякий, хто знає біблійну історію, заперечить - мільйони років тому не існувало ні землі, ні сонця, ні неба. Сказано ж у Святому Письмі, що небо й землю Бог сотворив не далі як 4.000 років перед Різдвом Христовим, отож від сотворення світу до нинішніх днів минуло всього 6.000 років.

„Але сьогодні вже кожному ясно, - наважився написати Франко, - що ті біблійні обрахунки не мають ніякої вартости і були зроблені в дуже пізних часах жидівськими рабинами. В Єгипті та Вавилоні за останніх сто літ понавикопувано... богато записок, будівель і взагалі слідів людського життя, навіть літописів старих царів, із яких вичислено, що 4.000 літ перед Христом у тих краях не тілько жили вже люди, але стояли укріплені міста, були держави, було вже відоме письмо, значить, ті люди мусіли вже прожити там богато сот або й тисяч літ розвою".

Ба більше, автор „Сотворення світу" поставив під сумнів факт виліплення чоловіка з глини, оживлення його одним хухом у ніздрі й постання жінки з чоловічого ребра! Усі ці дива, запевняв автор, суперечать законам природного життя! А так звані Мойсеєві книги не можуть бути символами божої премудрості, оскільки це твори людей! Тут церковному клірові й справді було чого, погодьтеся, накинутися на бідолашного автора.


Хоча Франко всього лише сумлінно, якнайпростішими словами передав те, що довели європейські вчені, які не бачили підстав приписувати Мойсеєві ні Книгу Буття, ні Книгу Виходу, ні решту книг. Ніде ж у них не вказано: це написав Мойсей. Навпаки, про Мойсея всюди згадано в третій особі, як про сторонню людину, а в останній книзі навіть міститься оповідання про смерть і похорон Мойсея. А коли вчені віднайшли 1902 року звід законів вавилонського царя Кгаммурабі, що панував 2.000 років до Христового Різдва, вони впевнилися - Мойсеєві закони просто перенесені з вавилонського зводу. Хіба можна було вірити після цього в казки про Боже об'явлення пророкові Мойсеєві?!

У Канаді ця книжечка нашого мислителя вийшла коштом простого українського робітника Івана Ковалюка. Робітник-чорнороб пожертвував на її видання весь свій злиденний заробіток, що був величезною, як для нього, сумою - 1.200 доларів.

А кілька років тому „Сотворення світу" надрукували окремою книжечкою в Чернівцях, заслуга в чому Павліни Волинець з США. Звичайно, її вже ніхто не наважився, як 1905 року, спалити.

/ Д. Карп'як // Західний кур'єр. - 2006. - 7 верес. (№ 39). - С. 17.



В прикріпленні подаю повний текст твору І.Франка
Прикріплення: _Franko-Stvoren.doc(311Kb)


 
VictorДата: Неділя, 22.01.2012, 21:35 | Повідомлення # 2
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Взагалі-то заборонити в Церкві людині мислити, ідея не нова. Всяка нова думка тут піддавалася жорстокій критиці, а саму людину могли проклясти, заточити в монастирські підвали, або й спалити. Зараз ми живемо в другі часи, та мракобісся й надалі паралізує мислену силу, енергію людської душі. Розмишляючи про створення світу в рамках Священного Писання та нових досягнень науки, ми, знайомлячись з працями різних людей, як мислячих в духовній сфері, так і в матеріальній, маємо змогу виясняти для себе те, чого не можемо почути з амвону.
Праця І.Франка збурила церковний клір тому, що сам клір в своїй більшості, не тяжіє ні до читання Святого Письма, ні до творінь святих отців. А жаль. Колиб це було, то самі роздуми та критика Франка не викликала б такого церковного ґвалту.
Коли ми беремося за «дослідницьку» працю, й ставимо собі завдання – добратися до тих таємниць, котрі явно скриті від нас, то повинні розуміти, що роздумуючи над даною темою в світлі Священного Письма, можемо вважати себе християнськими філософами, а коли виходимо за межі Писання, то просто – філософами, оскільки ні в науки, ні в Церкви немає ніяких одкровень відносно цього, можуть бути тільки: в науки – гіпотези, в церковного люду – особиста думка, яка ні в якому разі не може бути догматом, мається на увазі шість днів творіння, чоловік з глини, жінка з ребра, світ існує 6000 чи 7000 років і т.п. Раціональне мислення, яке являється бичем гріховного людства, заставляє дух наділяти буквалізмом, а біблійні антропоморфізми – своїми поняттями: Бог прокляв, бог вигубив, Бог прогнівався, знищив і т.д., наділяючи Бога, котрий є любов, людськими порочними страстями.
Твір І.Франка – це спроба збурити мислений параліч, збудити до внутрішнього життя заснулий обрядовим життям церковний народ, заставити його побачити реальний зв'язок між духовним та фізичним світом, дихнути свіжого повітря легенями, забитими димом кадильного ладану.
Дякуючи багатьом дослідникам, як церковним, так і науковим, на сьогоднішній день ми можемо віднайти багато спільного між церковним вченням та науковими відкриттями. На цю тему написано багато праць, приведено багато висловів з творінь святих отців. Можна дихнути вільніше. Сьогодні вже говорять про Дарвіна, як про релігійну й богобоязливу людину, про те, що він дійсно не створював ніякої гіпотези про походження людини від мавпи, про те, що світ існує мільйони років, а Всесвіт – мільярди, археологічні дослідження являють нам древні культури, котрі нараховують десятки тисяч років, дослідники Біблії на основі древніх рукописів говорять про те, про що ми мали іншу, або й просто - офіційну думку. На жаль, багато церковних людей й надалі знаходиться в фанатичній пітьмі. З психологічної точки зору, це ніша, в яку можна сховати свою гріховність а через зовнішнє фарисейство виглядати святим.
Для тих, хто бажає ознайомитися з точкою зору Церкви на дану тему ось кілька сайтів:
http://azbyka.ru/dictionary/05/popovich_o_tvorenii_mira-all.shtml
http://www.pravmir.ru/bibliya....-bytiya
http://azbyka.ru/parkhom....l.shtml
http://azbyka.ru/knigi/lyashevsky_bibliya_i_nauka_01-all.shtml
http://azbyka.ru/diction....l.shtml
http://azbyka.ru/sear....=0#1008
 
AdminДата: Неділя, 22.01.2012, 21:55 | Повідомлення # 3
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 54
Нагороди: 5
Репутація: 2
Статус: Offline
Quote (Victor)
Коли ми беремося за «дослідницьку» працю, й ставимо собі завдання – добратися до тих таємниць, котрі явно скриті від нас, то повинні розуміти,...


Чому слово дослідницьку Ви взяли в лапки ?


 
VictorДата: Понеділок, 23.01.2012, 10:37 | Повідомлення # 4
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
«Дослідницьку» взято в лапки як умовну, оскільки ми реально не маємо змоги практично перевірити те, про що ми можемо роздумувати. Наприклад: Бог створив світ з нічого, тобто навіть не було тварної енергії, котра б, як говорить наука, вибухнула й утворила матерію. Як ми можемо це дослідити?, практично ніяк. Наука говорить що спочатку був вибух, а потім акт еволюції. Як ми це можемо дослідити?, також – ніяк. Все це ми беремо на віру, як в Одкровення, так і в силу та різнообразність людської думки. Та тут є спокуса, оскільки віра різна. Ось що про це сказав святитель Миколай Сербський: «Зрение духовное скромно называет свое знание – вера. Зрение телесное называет свою веру гордо – знание. И одно и другое – лицезрение. Первое - лицезрение мирной и светлой сущности вещей, второе – лицезрение отражения сущности во мраке». Говорячи про створення людини з перших слів Біблії, складається враження, що Бог замісив глину, зліпив з неї, мов скульптор, людину й оживив її Своїм духом. Про щось подібне ми можемо прочитати в апокрифах про дитинство Ісуса Христа, де Він ліпив з глини горобців і оживляв їх. На самому ж ділі ми бачимо три моменти в створені «живої» матерії: причиною всякої живої душі являється «вода», людини (чоловіка) – «земля», жінки – «ребро чоловіка». В кожному моменті приймають участь різні складники матерії, які в процесі еволюції не змішуються один з одним. Тобто говорити про те, що людина походить від тварини, або якогось спільного предка – людини й тварини, не приходиться. Сам момент еволюції являється досить складним, оскільки він припускає смерть раніше християнської доктрини про гріхопадіння людини, де сказано, що до гріхопадіння смерті не було. Але й тут нічого складного немає, оскільки все це можна об’яснити, вписавши в рамки Святого Письма.
 
AdminДата: Понеділок, 23.01.2012, 11:40 | Повідомлення # 5
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 54
Нагороди: 5
Репутація: 2
Статус: Offline
Quote (Victor)
«Дослідницьку» взято в лапки як умовну, оскільки ми реально не маємо змоги практично перевірити те, про що ми можемо роздумувати.

В такому випадку філософію взагалі не можна називати наукою , адже вона оперує нематеріальними категоріями ?! Для перевірки її законів також неможливо поставити практичні досліди та отримати явні результати.

Quote (Victor)
...причиною всякої живої душі являється «вода», людини (чоловіка) – «земля», жінки – «ребро чоловіка»....

В такому випадку в чоловіків і в жінок має бути різна кількість ребер. Як це пояснює Святе Письмо?
Можливо , до нас дійшов неправильний переклад з древньої мови слова ребро


 
ЛюбомирДата: Понеділок, 23.01.2012, 23:28 | Повідомлення # 6
Рядовий
Група: Друзі
Повідомлень: 5
Нагороди: 0
Репутація: 1
Статус: Offline
На даний час наука ще не може дослідити як був створений світ і як була створена людина.Однак це не означає що версія викладена в Біблії є єдино правильною,і обговоренню не підлягаєА те що Пятикнижжя Мойсея є творінням рук людських,і все що там написано аж ніяк не є продиктовано Духом Святим для тих хто незаангажовано читав Біблію є давно зрозумілим.Вчитель який передає свої знання учням викладає їх чітко ,доступно,зрозуміло,логічно.Бог не може бути поганим вчителем і вчення Його не може містити протиріч ,взаємозаперечень і бути не логічним.Це прекрасно підмітив і виклав І.Франко і я майже повністю з ним згідний.
 
VictorДата: Середа, 25.01.2012, 09:15 | Повідомлення # 7
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
1) «Подібне пізнається подібним». Говорячи про філософію, ми маємо на увазі те, що філософія,як любов до мудрості, в деякій мірі може вважатися й наукою, оскільки всяким науковим відкриттям передує саме думка. А те, що наука немає відповідних методів та знаряддя для перевірки відповідних гіпотез, може бути тільки ділом часу. Філософія торкається практично всього, від творіння, до Бога. Недаремно кажуть, що подібно до того, як Старий Завіт був даний Ізраїлю, котрий повинен був донести його до свідомості народів, так і філософія відігравала цю ж саму роль на Сході, підготовляючи людство до прийняття християнства.

2) Древньоєврейське слово «риб» не обов’язково означає «ребро», воно також означає «бік, сторона» (Вихід.26.20; 37.27; 1Цар.6.5; 2Цар.16.13). В нашому ж випадку мається на увазі та сама природа що і Адама. Якщо взяти до уваги шумерську легенду про створення жінки, то шумерське «ті» - ребро, означає – «життя». Тобто Бог творить жінку з єства Адама, з тієї ж самої природи, звідси й наступне: «створимо йому (Адаму) помічника», в кращому перекладі «ту, що доповнює» і вони будуть однією плоттю. Звідси вчення про шлюб, блуд, перелюб та гріх скотолозтва.

3) Правильним в Торі являється вчення, що стосується віри та моралі, на правильність іншого (історичного й т.п.) Тора не претендує. Автором Тори вважається Мойсей так, як автором Псалмів – Давид. Тора написана кількома авторами, та більшість інформації в ній збережено з уст самого Мойсея через передання та письмо. Писання являється Богонатхненою книгою, тому читають її в Дусі, якого людина надбає в акті богоугодного життя. Те, що нелогічно в Біблії, являється абстрактним, тому деколи потрібно навикати й абстрактному мисленню. Тим більше, Старий Завіт – це спроба гріховного людського племені донести Боже Одкровення до навколишніх народів, свого роду месіанство. Та народ цей зрозумів це інакше, як свою зверхність над ближнім. Тора, це історія про те, як людська зверхність обернулася в ненависть, а проповідь Бога-Любові виявилася проповіддю диявола. Тому й сьогоднішні християни повинні добре розібратися в тому, кого вони проповідують, чим володіють й куди йдуть. Чи не повторюють вони прадавню історію? Що підмітив І.Франко, варто би було поговорити з самим автором, та думаю що його депресія була не від того, що його твір спалили, а від постійного цькування церковниками.
 
ГостьДата: Середа, 25.01.2012, 15:01 | Повідомлення # 8
Група: Гості





Дивні пояснення Віктора що до обрізання та вказаного твору, нічого конкретного одна філософія. Це нагадує "Мы говорим Ленин подразумеваем партия". Вважаю що докази потрібно наводити науково обгрунтовані.
 
AdminДата: Середа, 25.01.2012, 17:12 | Повідомлення # 9
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 54
Нагороди: 5
Репутація: 2
Статус: Offline
Гость, Ви ,напевно ,маєте на увазі коментарі до статті СЛОВО НА ЄЖЕ ПО ПЛОТІ ОБРІЗАНІЄ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШЕГО ІІСУСА ХРИСТА. ?

 
BorysДата: Середа, 25.01.2012, 21:00 | Повідомлення # 10
Рядовий
Група: Друзі
Повідомлень: 15
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
До тієї, також до статті Івана Франка. Віктор пише "Що підмітив І.Франко, варто би було поговорити з самим автором". Видно що Віктор не читав статті, те що підмітив І. Франко він виклав у своїй книзі. Якщо є заперечення до викладеного І. Франком то потрібно фахово це довести посилаючись не тільки на міркування священнослужителів але і на наукові дослідження.
 
VictorДата: Четвер, 26.01.2012, 10:57 | Повідомлення # 11
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Твір Франка закачав і прочитав. Особисто для мене, то там немає нічого нового, чого б сьогодні не мусувалося в темах, подібних до нашої. З дечим можна погодитися, з дечим ні. Але це справа кожного. Твір дійсно не варта було палити.
Прийшов до мене якось знайомий, тай почав подібну тему про жидівську Біблію. Я запитав, чи читав він Біблію, той відповів, що раніше читав, молився й ходив до Церкви, але тепер, коли пізнав істину, а саме, що жиди свої мудрування видали за Святе Письмо й навчають нас, гоїв, всякого непотребства, то з того часу перестав і Біблію читати, й молитися й у попівську церкву ходити. А що ж робиш?, - запитав я. П’ю пиво. Ось і весь результат від читання даного твору.
Твір Франка написаний поза вченням святих отців, а тому має характер нездорової критики, яка в результаті взамін не дає нічого. Якщо допустити, що жиди через свої писання «промивають» нам мозки, то де наш закон, де наше Одкровення, де наша віра, очищена від жидівських байок? До даної «проблеми», беру в лапки, бо для церковного чоловіка тут проблеми немає, просто відсутні знання, - потрібно підходити не в світлі психозу, який виникає від того, що піп нам стає на мозоль, а жид лізе в кишеню, - а в світлі спокійного, все стороннього дослідження, яке й віру зберігає, й звільняє від невігластва.
Особисто для мене твір Франка, це твір людини, котра не була глибоко воцерковлена, й спала звичайним релігійним сном, а тут, раптом, проснулася й побачила істину. Та коли цю істину попи не прийняли, впала в глибоку депресію. Ось результат. Цей же самий результат дістає людина, коли відпадає від Церкви, коли відкриває істину, що всі попи злодії й брехачі. Після того вона на всіх плює й з чистою душею йде пити пиво. А за гальбою пива доказує, що всі вар’яти.
 
BorysДата: Четвер, 26.01.2012, 17:06 | Повідомлення # 12
Рядовий
Група: Друзі
Повідомлень: 15
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Quote (Victor)
Особисто для мене твір Франка, це твір людини, котра не була глибоко воцерковлена, й спала звичайним релігійним сном

Іван Франко був глибоко віруючим християнином.
«Я вірив і вірю в Бога, але не так, як ви усі».
Так відповів поет панні Зоні Моджейовській-Гончар, яака в 1916 р. була сестрою милосердя ранених січових стрільці у притулку по вул. Петра Скарги у Львові. Вона написала про це у спогадах. 3оня Моджейовська відважилася (вона мала 17 років!) запитати Франка: — Чи то правда, пане докторе, що ви, як люди кажуть, не вірите в Бога?
— Ні! відповів Франко. — Панно Зоню, я вірив і вірю в Бога не так, як ви всі. Ой, люди, люди, ви мене не розумієте й це найбільше болить! — і замовк у задумі, а я непомітно вийшла.
На цю тему варто прочитати доповідь о. І. Музичка (Український католицький університет, Рим, Італія).

http://www.lnu.edu.ua/faculty....hka.pdf


Повідомлення відредактував Borys - Четвер, 26.01.2012, 17:08
 
VictorДата: Четвер, 26.01.2012, 21:00 | Повідомлення # 13
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Я не беруся судити про глибоку віру почилого у Бозі Франка, але віра його дійсно специфічна.
Давайте подивимось як розбирає проблему авторства Тори традиційний церковний чоловік.

Протоиерей Николай Соколов
Ветхий Завет Курс лекций
ПЯТИКНИЖИЕ МОИСЕЕВО
ЛЕКЦИЯ 4
http://lib.rus.ec/b/121695/read
Тема сегодняшней лекции: «Происхождение Пятикнижия, или Торы. Литературно-критический анализ текста».
Пятикнижие (по-еврейски Тора) представляет собой комплекс, состоящий из пяти ветхозаветных книг, объединенных общим {24} сюжетом и замыслом. Это краеугольный камень Библии как Св. Писания. В Пятикнижии изложены основы ветхозаветной религии, и христианство также черпает здесь свои законоположительные и нравственные начала. Именно поэтому Христос Спаситель, обращаясь к ученикам, сказал, что Он пришел не нарушить закон, но исполнить его (Мф 5:17).
В Пятикнижие входят следующие книги (все книги в еврейской Библии имеют название по первым своим словам):
Септуагинта Масоретский перевод Бытие (Генезис) — В начале (Берешит), Исход (Эксодос) — Вот имена (Елле-Шемот), Левит (Левитикон, Левитикус) — И воззвал (Вайкра), Числа (Нумери) — В пустыне [Бемид-бар (Вай-Едаввер)], Второзаконие (Дефтерономион) — Вот слова (Еллегаддебарим). Вам нужно знать эти названия на русском языке, но неплохо запомнить и еврейские названия.

Уже за несколько веков до Рождества Христова сложилось мнение, согласно которому Пятикнижие целиком было написано одним Моисеем. Справедливость этого мнения не оспаривалась и христианами, и долгое время оно не подвергалось критическому анализу. Когда впервые было высказано мнение, что не один Моисей писал эти книги, оно было встречено во многих кругах с некоторой враждебностью: казалось, что посягать на авторство Моисея — все равно что посягать на авторитет самого Пятикнижия, самого закона. Однако религиозное значение этих книг ни в коей мере не может быть поколеблено тем предположением, что их писал не один аВтор Профессор Карташев говорит так: «Ветхозаветная Церковь отбирала и канонизировала книги, т. е. признавала их богодухновенными иногда не без долгих споров и колебаний, по их внутренней ценности и поучительности, а не по славе авторских имен». Мы знаем, что многие древние писания носили авторство Моисея, Илии, Еноха, Соломона. Но в канон эти книги не вошли. Церковь приняла именно то, что было необходимо иметь как свидетельство Живого Бога, Его слова, обращенного к человеку устами определенного лица — скажем, Моисея. Вопрос о том, был ли Моисей автором всего Пятикнижия, вопрос научно-исторический, а не религиозный.

Что же входило в Пятикнижие и кто был автором всех пяти книг?
Перед вами современная Библия, Ветхий Завет. Представьте себе, как выглядела первая ее часть — Пятикнижие Моисеево. Это мельчайший текст, который можно читать с лупой. Такой бумаги не было, такого текста не было. Какой объем должно было все это занимать во времена Моисея? Мы уже говорили о том, что во времена Моисея была клинопись — таблицы и камень. Сохранились некоторые памятники той эпохи, которые могут нам показать, что представляли собою книги, написанные в то время написаны. Это большие камни, на которых были выдавлены знаки. Такие камни сохранились, и если бы вся книга Бытие или все Пятикнижие были написаны на каменных скрижалях, то, конечно, не хватило бы ни ковчега, ни самой скинии, чтобы вместить такое количество камня.
Мог ли Моисей написать все, что мы сейчас читаем? Допустим, мы открываем Бытие и читаем 36-ю главу, 31-й стих:
«Вот цари, царствовавшие в земле Едома, прежде царствования царей у сынов Израилевых»
. Эту фразу мог написать только человек, который жил во времена царей Израильских. И таких мест, которые являются несоответствиями по духу и времени, здесь очень много.
 
VictorДата: Четвер, 26.01.2012, 21:01 | Повідомлення # 14
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Впервые сомнения в авторстве Моисея возникли у талмудиста Ибн Эзры, который изложил свои соображения, зашифровав их. В начале 17 века было выдвинуто предположение, что некоторые части Пятикнижия могли быть написаны после Моисея. Но первой серьезной попыткой подвергнуть критике это мнение стало исследование философа Спинозы. Он выделил в Пятикнижии много мест, говорящих о том, что они написаны после Моисея.
Во-первых, в Пятикнижии о Моисее говорится в третьем лице и даже повествуется о его смерти, хотя о смерти своей мог говорить и сам Моисей — Господь мог открыть ему, своему помазаннику, избранному человеку, о том, что его ожидает. Там сказано, что он погребен на такой-то горе, а место его погребения неизвестно. Моисей не мог знать о том, как его погребут, и ясно, что писали это уже после его погребения. Во-вторых, указывается время царей, хотя во времена Моисея царей еще не было. Есть указания на хананеев, которые были изгнаны, упомянуты также и названия городов, которые появились после завоевания Палестины. Их во времена Моисея еще не было, а они уже здесь упомянуты. Спиноза сказал, что Ездра — священник, живший в 4 веке до Р. Х., — собрал истории различных авторов или просто списал все из других источников, составив общий свод.
Аналогичные мысли высказывал английский философ Гоббс в своей работе «Левиафан», который утверждал, что Моисею принадлежит лишь небольшая часть текста, носящего его имя. Кроме того, существуют наблюдения Жана Астрюка, который в начале XVII века отметил, что в Пятикнижии чередуются обозначения Божества тетраграммой Яхве (Иегова) и словом «Бог» («Элогим»). Такое наблюдение привело к мысли о том, что составитель Пятикнижия пользовался несколькими источниками. Один из них называется условно «Ягвист», а другой — «Элогист». В дальнейшем теорию фрагментов и источников развивал некий {25} Эвальд, который доказывал, что один из «Элогистов» принадлежит еще более поздней эпохе и происходит из кругов еврейского духовенства. Этот источник получает название Жреческого кодекса; эта книга составляет ядро книги Левит и можно условно обозначить его буквой «Р». Можно так обозначить: «Ягвист», потом «Элогист» (Е), затем Жреческий кодекс (Р), а потом выделено отдельно как самостоятельное произведение «Второзаконие» (Д). Вот примерное количество источников, которые послужили для создания всего Пятикнижия.

Работы над исследованием Библии были систематизированы в книге протестантского историка и богослова Велльгаузена «Введение в историю Израиля», вышедшей в 1878 году. Это был блестящий литературный анализ Библии, который окончательно сформулировал так называемую документальную гипотезу. Велльгаузен указал на внутренние различия в различных источниках и обосновал позднюю датировку ветхозаветных книг которые были написаны окончательно, по его мнению, только в вавилонском плену.
Итак, документальная история, которая носит имя графа Велльгаузена, в основном сводится к следующему: Пятикнижие есть синтез источников — «Ягвиста», который излагает священную историю; «Элогиста», второго варианта священной истории, появившегося на столетие позже («Е»); примерно в 7 веке возникает основная часть Второзакония («Д»), в плену был написан Священнический кодекс («Р»), который переработал священную историю в духе теократии и ритуального регламентирования жизни.
 
VictorДата: Четвер, 26.01.2012, 21:02 | Повідомлення # 15
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
В своей основе эта конструкция остается сильна и сегодня. Однако благодаря успехам археологии в эту схему внесен ряд документальных поправок. Современные открытия археологии показали, что основные источники Пятикнижия, о которых я говорил, были лишь записью очень древней устной традиции, передававшейся на протяжении многих и многих поколений. Некоторые исследователи Библии говорят о том, что устная традиция существовала буквально до самого вавилонского пленения. Как доказательство приводится факт, что Второзаконие было опубликовано только при царе Иосии.

Как же относиться нам ко всему вышеизложенному?
Считается, что Пятикнижие — это прежде всего труд, который создавался на протяжении многих столетий. Начало ему было положено пророком Моисеем. Вероятнее всего, это первый вариант Декалога (Десять заповедей). В сущности, все написанное потом — это расширенный комментарий к закону или история, которая передавалась из уст в уста. Таким образом, мнение о том, что Моисей является автором всего Пятикнижия, оспаривается, но духовный авторитет Моисея настолько высок, что мы называем его творцом Пятикнижия.
Попробуем посмотреть на Пятикнижие с точки зрения археолога: что в нем появилось раньше, а что позже? Вот все пять книг: Бытие, Исход, Левит, Числа, Второзаконие.
Первые, самые древние отрывки, которые вошли в Пятикнижие, относятся ко временам праотцев, близких к Адаму и Еве — допотопному периоду. Это самая древняя часть, которая может быть зафиксирована в истории человека — песнь Ламеха (Быт 4:23–24). Это боевая песнь, в которой он прославляет себя как жестокого и кровожадного воина (это не тот Ламех, который упоминается в родословии Иисуса Христа, а тот, который идет по линии Каина).
Второе — древнее благословение Ноя, которое он дал после Потопа своим потомкам (Быт 9:25–27). Очевидно, к этому же периоду относится создание устной традиции о творении Богом мира и человека и несколько позже о праотцах Израиля — Аврааме, Исааке, Иакове. Сюда же можно отнести сказание об Иосифе. Вот то, что является в Пятикнижии самым древним. Все это, естественно, до Моисея. Вторая часть — период Исхода и завоеваний. Сюда входит прежде всего песнь Моисея (Исх 15:1–19), описание битвы с Амаликом (Исх 17:8–13) и, конечно, центральная часть — Декалог (Десять заповедей) (Исх 20:1–17).

Ко времени Судей можно отнести повествование о обетовании праотцев (Быт 12:7; 13:14–18, 20–24), благословение Иакова своим сыновьям (Быт 49), изречение пророка Валаама (Чис. 23:9–10), благословение Моисея, малый ритуальный кодекс (Исх 34:10–20), древнейший Символ веры, кредо Израиля (Втор 26:5–10). Третья по древности часть, которая входит в Пятикнижие, относится ко времени царей. Первый период — период до пленения. В книге Числ упоминается Книга священных войн Ягве (21:14), а также многочисленные отрывки из Пятикнижия — из книги Бытия, книги Числ и книги Второзаконие. Основная масса текста возникла в период до вавилонского пленения.
Сказание «Ягвиста» уделяет много внимания колену Иуды и вообще южным областям. Больше всего оно говорит о Хевроне, Эдоме. Только здесь есть сказание о Содоме, о Каине, пророчество об Эдоме (2 Цар 18:12). Показывается, что Идумея уже подчинена Израилю, а это уже эпоха царей. Эдом был покорен Давидом, а пал при Соломоне. При этом «Ягвист» нигде не содержит даже намека на то, что царство Израильское разделилось на северное и южное, на Израиль и Иудею. Это позволяет нам датировать «Ягвиста» примерно временем царя Соломона. Некто из современников царя Соломона записал устное предание, которое мы называем {26} ягвистическим. Место написания, очевидно, Иудея.
 
Форум » Форум сайту » Релігійне життя бойківщини » "Сотворення Світу"-Найнебезпечніший твір Івана Франка... (Обговорення всіх аспектів цієї теми)
Сторінка 1 з 41234»
Пошук:



[РЕЄСТРАЦІЯ]

[ВХІД]