Про «вибраний народ», Старий і Новий Заповіт та ... - Форум-Про «вибраний народ», Старий і Новий Заповіт та ... - Форум
Четвер, 08.12.2016 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians
Bookmark and Share

Про «вибраний народ», Старий і Новий Заповіт та ... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форума · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 3123»
Модератор форуму: Victor, admin_Lan64 
Форум » Форум сайту » Релігійне життя бойківщини » Про «вибраний народ», Старий і Новий Заповіт та ... (Обговорення статті Г.Когута)
Про «вибраний народ», Старий і Новий Заповіт та ...
AdminДата: Вівторок, 31.01.2012, 12:05 | Повідомлення # 1
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 54
Нагороди: 5
Репутація: 2
Статус: Offline
Тема створена за проханням відвідувачів сайту.
Тут можна обговорювати проблемні питання статті Г.Когута "Про «вибраний народ», Старий і Новий Заповіт та про деякі особливості нашої історії." , ставити питання , шукати істину...
Стаття знаходиться тут http://turka.at.ua/publ/3-1-0-366


 
VictorДата: Середа, 08.02.2012, 09:46 | Повідомлення # 2
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
«…мене завжди цікавило чому на території України не було раннього християнства, яке виникало там, де проповідували апостоли Христа. Тут три варіанти – або на наші землі ніхто з апостолів не заходив, ( а ми знаємо, що Андрій Первозванний вибрав Київ, як духовну столицю), або християнство не було прийняте місцевим населенням, або християнство було, але хтось на протязі багатьох років нищив усі історичні свідчення про християнізацію Русі, (не Росії, як це стверджує Московська церква) щоб принизити історичну роль України і проголосити первинність своїх країн. Для цього був вигаданий міф про варягів, яких закликали правити на Русі, бо свої всі були тупі і недолугі, читати і писати не вміли. Потім закликали Кирила і Мефодія і ті нас ощасливили і вивели із темноти аж в ІХ столітті, бо дали нам письмо».

Інтересна думка. В скільки років п.Генадій у Вас з’явилась ця думка, в 5 чи 6, а може в 30? Особисто в мене ця думка ніколи не виникала, бо я до храму не ходив, церковної літератури не читав, ба, навіть як і почав читати Святе Письмо, то й тоді мене щось не цікавила історія християнства, аж до тих пір, поки не виникла потреба. Уявіть собі, що, не знаючи історії християнства, я почав би роздумувати, як все відбувалося. У мене не тільки б три варіанти набралося, ще може й більше, а жидами й москалями точно б закінчилося. Ну добре. Давайте розберемося, поки що з Вашими варіантами.

Варіант 1-й: «…на наші землі ніхто з апостолів не заходив, ( а ми знаємо, що Андрій Первозванний вибрав Київ, як духовну столицю)».
В вищих вузах є такий предмет «Источниковедение – напевно на українській мові: Джерелознавство». Так ось, цей предмет навчає, що перед тим, як приступати до критичного аналізу якогось історичного періоду, звертаються до архівів з першоджерелами, потім до критичної літератури і т.д., а потім на основі всього цього, психологічно входять в цей історичний відрізок часу й починають вести аналітичну працю.
Те, що ми нібито «знаємо», що ап. Андрій був в наших землях, не підтверджено ніякими джерелами. Історія про київські гори й Апостола на них – такий собі міф, апокриф, коли хочете – байка, подібна до тої, що придумали наші сусіди, буцімто Апостол доходив до Новгороду, й аж до самих північних окраїн Росії. Історія гарна, повчальна – та, будучи не доказана науково, «зависає в повітрі». Коли ж з’явилася ця гарна історія? Відразу ж після того, як на світ видали байку про те, що ап. Петро був єпископом Риму. Це також гарна історія, але як та, так і ця переслідували не стільки благочестиву ціль, скільки звичайну, імперську. То чи ж був ап. Андрій в наших землях? Звичайно був. Відкриваємо будь який підручник з історії християнства й бачимо, що там приведені факти, де й коли були засновані нові християнські общини, котрі після централізації ставали єпархіями, з часом – митрополіями та патріархатами. Та чим вище підіймаємося по Дніпру, нічого не видно. Але чи дійсно не видно? На сьогоднішній день археологія дає нам свідчення про те, що християнство до нас прийшло дійсно з проповіддю ап. Андрія. Які конкретні факти. Досліджуючи древні поселення, археологи знаходять християнську атрибутику, і чим пізніше, тим ця атрибутика є виразнішою. Про це також можна довідатися з даних підручників. Християнство розповсюджувалося тут кількома шляхами. Через особистий подвиг окремих християн, що шукали відлюдних місць для духовних вправ, а також через тих християн, хто попадав в полон. Та бурхливого розвитку християнства тут не було, тому й багатьом здається, що його тут зовсім не було.
 
VictorДата: Середа, 08.02.2012, 09:47 | Повідомлення # 3
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Варіант 2-й: «…християнство не було прийняте місцевим населенням». Те, що християнство тут не було прийняте місцевим населенням з відкритими обіймами – факт. Воно ніде не було прийняте. Не бачимо розвитку християнства ні в Індії, навіть по сьогодні, ні в Китаї, воно було гонимо століттями і в Римській імперії. Хоча Апостоли були послані у всі кінці світу, християнство «прижилося» мало де. Це не трагедія християнства, це трагедія світу, котрий поки що не сприймає Благу Звістку. Але на все свій час, оскільки знаємо з Святого Письма, що Євангеліє буде проповідане по всьому світу для його спасіння.

Варіант 3-й: «християнство було, але хтось на протязі багатьох років нищив усі історичні свідчення». Хто нищив? З одного буку нищили всі, хто ставився до християнства вороже, в першу чергу жерці. До цього діла були причетні й вожді, а потім князі, аж до того часу, коли християнство не стало, як то кажуть «офіційним» (слово ж яке придумали). А потім хто нищив? Самі ж християни. Нападаючи на храми, грабуючи й переносячи в «свої» храми, самі будівлі спалювали до тла (тут варто згадати св. кн. Андрія Боголюбського). Потім міста разом з храмами палили бусурмани, хоча й лояльно ставилися до християнства, їх місце міняли всі, кому не лінь. Звісно свою руку доклали й ми, вірні ленінці, в котрих ще й по сьогодні в серці вічний вождь, ну й найголовніший ворог християнства – так звані жиди, в котрих ми, гої, худоба, орендували наші храми.

Кілька слів про нашу письменність. П.Генадій, Ви так ридаєте над нашою письменністю, як ридали євреї на вавилонських ріках за своєю державою. Чомусь всі знають, що у всякого народу на землі була своя письменність і ніхто цього не заперечує, тим більше, що всякий дослідник старається доказати в своїх працях, що письменність саме його народу бере початок ще з Раю. Уявіть собі, що сьогодні, хтось прийде до вас з комплектом кахлю на піч й покаже Вам на ньому свої рукописи, гачки, звірі, птахи. Ви сядете відписувати, тобто заготуєте таку саму купу глиняних табличок і почнете 10-ть днів писати-малювати відповідь, котра сьогоднішнім письмом, за кілька хвилин, поміститься на одній сторінці звичайного аркушу. У нас була письменність, та оскільки вона не могла конкурувати з іншими видами письма – згасла, як згасли й гебрайське письмо й єгипетське й багато інших. Маємо що маємо, й мусимо визнати, що в сьогоднішньому світі Кирило й Мефодій зробили крок вперед. Але це не мішає кожному, як патріоту своєї країни, так і просто любителю, взяти й відтворити древню письменність й писати один одному листи. Крім того, варто знати, що Кирило й Мефодій не посягали на місцеву письменність, їхня діяльність стосувалася церковності. З часом, те, що вони нам дали, перейшло в юриспруденцію, діловодство і т.д., а потім і витіснило місцеві форми письма. Та до цього вони не мали вже ніякого відношення, тому всі претензії до князів. Коли б ми були більш ізольовані, то подібно до Китайців, сьогодні писали б своїм письмом. Але ми йшли в Європу, котра вела з нами діалог своїм письмом, а не нашим.
 
ЛюбомирДата: Середа, 08.02.2012, 19:49 | Повідомлення # 4
Рядовий
Група: Друзі
Повідомлень: 5
Нагороди: 0
Репутація: 1
Статус: Offline
Анна Ярославна, королева Франції

Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом з ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Франції. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Франції.
Цей уривок просто скопійований з Вікіпедії. На скільки ж треба не знати іс торії рідного народу щоб писати такий абсурд ; що Європа вела з нами діалог своїм письмом.Що б вести діалог своїм письмом його спочатку треба мати.
 
AdminДата: Середа, 08.02.2012, 21:47 | Повідомлення # 5
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 54
Нагороди: 5
Репутація: 2
Статус: Offline
Шановні дискусанти ! Стосовно деяких доводів , хочу привести , напевно , відому байку. Мені її розказав один історик і стосується вона археології.
При розкопках древніх городищ в Месопотамії були знайдені мідні дроти. Був зроблений висновок , що в ті часи існував дротовий телеграф (електротелеграф).
При розкопках ще древніших стоянок інків не було знайдено мідних дротів. Був зроблений висновок , що в ті часи існував бездротовий телеграф (радіо).

При беззаперечній логіці висновків зроблені абсолютно безглузді гіпотези.

п .Віктор ! В деяких Ваших доводах подекуди проглядається принцип "Быть этого не может потому ,что этого не может быть..." Це , даруйте , пережиток нашого славного радянського минулого.

Загалом , зав'язується цікава дискусія. Гадаю ,вона буде цікава багатьом.


 
VictorДата: П'ятниця, 10.02.2012, 14:23 | Повідомлення # 6
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
«…Таким чином, задовго до створення у 863 році св..Кирилом слов’янського письма, наш народ мав свою писемність, малював і вишивав ікони, перекладав Новозавітні книги і, так звана, «язичницька релігія» відносно мирно співіснувала із ранньою християнською. Більше того традиції наших предків і християнські накладалися одні на одні, оскільки у них було багато спільного. (Триєдиний бог, непорочне зачаття, народження у яслях, проповіді любові, коляда, пасхальні яєчка і випічка паски, купальське освячення у воді іт.д.) Про це дуже яскраво свідчить Велесова книга – одна із найдавніших і найважливіших книг нашої історії і культури (Росія не визнає її автентичності), автентичність її довів професор Володимир Шаян і інші вчені. Про неї варто поговорити окремо. Спільним було і те, що раннє християнство і наша віра не були державними, обов’язковими. Тобто були за покликом душі і серця. Князь Володимир зробив християнство державною релігією і після цього церква стала, в основному, інститутом політики і бізнесу.
Що ж до приєднання Старого Заповіту до Нового, то воно розпочалося на наших теренах лише в XVІ столітті з ініціативи і на гроші самих юдеїв з цілком очевидною метою поступового знищення історії і духовності слов’янського етносу. Нагадаю, що до цього часу була пряма заборона на читання Біблії як зі сторони Західної, так і зі сторони Східної церкви…».

Так, а що тут у нас говорить так звана «Книга правил святих Апостолів, святих Соборів Вселенських та Помісних і святих отців», яку відповідь вона дає на подібне мудрування.

Лаодікійський Собор 343 р., Правило 59:
«Не подобает в церкви глаголати псалмы не священ¬ные, или книги не определенныя правилом, но токмо в правилах означенныя книги Ветхаго и Новаго Завета».
Правило 60:
«Читати подобает книги сии, Ветхаго Завета: 1. Бы¬тие мира. 2. Исход из Египта. 3. Левит. 4. Числа. 5. Второзаконие. 6. Иисус Навин. 7. Судии, Руфь. 8. Ес¬фирь. 9. Царств первая и вторая. 10. Царств третия и четвертая. 11. Паралипоменон первая и вторая. 12. Ез-дры первая и вторая. 13. Книга псалмов ста пятидеся¬ти. 14. Притчи Соломона. 15. Екклисиаст. 16. Песнь песней. 17. Иов. 18. Дванадесять пророков. 19. Исайя. 20. Иеремия. Варух, плач и послание. 21. Иезекииль. 22 Даниил. Новаго же Завета, Евангелий четыре: от Матфея, от Марка, от Луки, от Иоанна, Деяния Апостольския: посланий соборных седмь сии: Иакова еди¬но, Петра два, Иоанна три, Иуды едино: Посланий Павловых четыренадесять: к Римлянам едино, к Ко¬ринфянам два, к Галатам едино, к Ефесеем едино, к Колоссаем едино, к Солуняном два, к Евреем едино, к Тимофею два, к Титу едино, и к Филимону едино».
 
VictorДата: П'ятниця, 10.02.2012, 14:24 | Повідомлення # 7
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Карфагенський Собор 419 р., Правило 33:
«Постановлено такожде, да не читается ничто в церкви под именем божественных Писаний, кроме Писаний канонических. Каноническия же писания суть сии: Бытие, Исход, Левит, Числа, Второзаконие, Иисус Навин, Судии, Руфь, Царств четыре книги, Паралипоменон две, Иов, Псалтирь, Соломоновых книг четыре, Пророческих книг дванадесять, Исаиа, Иеремиа, Иезекииль, Даниил, Товия, Иудифь, Есфирь, Ездры две книги. Новаго Завета- четыре Евангелия, Дея¬ний Апостолов одна книга, Посланий Павла четыренадесять, Петра апостола два, Иоанна апостола три, Иакова апостола едина, Иуды апостола едина, Апока¬липсис Иоанна книга едина. Для твердости же предлежащаго правила да будет извещен о сем брат и со-служитель наш Вонифатий и прочие епископы тех стран: ибо мы прияли от отцев, что сии книги читати подобает в Церкви».

Так звані Апостольскі правила – перші віки християнства, Правило 85:
«Для всех вас, принадлежащих клиру и мирян, чти¬мыми и святыми да будут книги Ветхаго Завета, Моисеовых пять: Бытия, Исход, Левит, Числа, Второзако¬ние, Иисуса сына Навина едина. Судей едина. Руфь едина. Царств четыре. Паралипоменон (то есть остат¬ков от книги дней) две. Ездры две. Есфирь едина. Маккавейских три. Иова едина. Псалтирь едина. Со¬ломоновых три: Притчи, Екклисиаст, Песнь песней. Пророков дванадесять. Исайи едина. Иеремии едина. Иезекииля едина. Едина Даниила. Сверх же сего вам да присовокупится в замечание, чтобы иные ваши изучали премудрость многоученаго Сираха. Наши же, то есть, Новаго Завета, Евангелия четыре: Матфея, Марка, Луки, Иоанна Павловых посланий четыренадесять. Петра послания два. Иоанна три. Иакова едино. Иуды едино. Климента послания два. И постановления вам епископам мною Климентом изреченныя в осми книгах, (которых не подобает обнародовати пред всеми ради того, что в них таинственно), и Деяния наши апостольския».
 
VictorДата: П'ятниця, 10.02.2012, 14:24 | Повідомлення # 8
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Святого Афанасия Великого послания о Праздниках:
«Но поскольку упомянул я о еретиках, как о мертвых, о нас же самих, как имеющих ко спасению Божественные Писания, и боюсь, чтобы, как писал к Коринфянам Павел (2Кор.11.10), некоторые из простодушных не были уклонены от простоты и чистоты, хитростью человеков, и потом не начали внимать иным книгам, так называемым апокрифическим (по-гречески значит сокровенные, как их называли еретики, чтобы уверить в их подлинности), будучи обмануты единоименностью их с истинными книгами, то потерпите, молю, если о известном вам еще и я воспоминаю, ради нужды и пользы Церкви. Желая же о сем воспомянуть, употреблю, для оправдания моего дерзновения, образ словес евангелиста Луки и реку и я: поскольку некоторые начали слагать себе так именуемые апокрифические книги и смешивать оные с Богодухновенным Писанием, о котором мы удостоверены, как и передали Отцам от начала самовидцы и слуги бывшие Словесе, то изводилось и мне, побужденному истинными братьями и дознавшему сначала по ряду изложить, какие книги приняты в канон, согласно Писанию, почитаются как Богодухновенные, дабы каждый обольщенный отверг обольщающих и каждый пребывший чистым возрадовался о новом предостережении. Итак, всех книг Ветхого Завета числом двадцать две, ибо столько же, как я слышал, и букв в употреблении у евреев. По порядку же и по именам оные суть следующие: во-первых, Бытие, потом Исход, далее Левит, посем Числа и, наконец, Второзаконие; за сими следует Иисус Навин, Судии и потом Руфь; далее по порядку четыре книги Царств, из коих как первая и вторая считаются за одну книгу, так равно третья и четвертая - за одну; после сих Паралипоменон, первая и вторая, также считаемые за одну книгу; далее Ездры, первая и вторая, также за одну; после сих книга Псалмов и потом Притчи, потом Екклисиаст и Песнь Песней. По сих Иов; наконец, Пророки двенадцать, считаемые за одну книгу, потом Исаия, Иеремия и с ним Варух, Плач и Послание; а по них Иезекииль и Даниил - эти составляют Ветхий Завет. Но должно без укоснения сказать и о книгах Нового Завета. Они суть следующие: четыре Евангелия: от Матфея, от Марка, от Луки и от Иоанна; по сих - Деяния Апостолов и семь так именуемых Соборных посланий Апостолов, как то: Иакова одно, Петра два, потом Иоанна три и Иуды одно; к ним четыренадесять посланий Апостола Павла, которые пишутся следующим порядком: первое к Римлянам, потом к Коринфянам два, по сих к Галатам, далее к Ефесеям, потом к Филипписиям, к Колосаям, к Солунянам два, ко Евреем, к Тимофею два и к Титу одно, и последнее к Филимону одно; и наконец, Апокалипсис Иоанна. Сии суть источники спасения, да сущими в оных словесами жаждущий утолит жажду, в сих только благовествуется учение благочестия. Никто к сим да не прилагает, ни да отъемлет от них что-либо. О сих Господь, посрамляя саддукеев, глаголал: прельщаетесь, не зная Писаний, ни силы их (Мф. 22:29). Иудеев же увещевал: испытайте Писания, ведь они свидетельствуют о Мне (Ин. 5:39). Ради большей же точности, поскольку пишу ради нужды, присовокупляю и это, что есть, кроме сих, и другие книги, не введенные в канон, но назначенные Отцами для чтения нововступающим и желающим огласиться словом благочестия: Премудрость Соломонова, Премудрость Сирахова, Есфирь, Иудифь и Товия, и так именуемое "Учение Апостолов," (постановления Апостолов) и Пастырь. Впрочем, возлюбленные, сверх сих читаемых и оных канонических нигде не упоминается об апокрифических. но это есть у мышление еретиков, которые пишут оные, когда хотят, назначают и прибавляют им время, дабы представляя их, словно древние, иметь способы к прельщению оными простодушных.
 
VictorДата: П'ятниця, 10.02.2012, 14:25 | Повідомлення # 9
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Шостий Вселенський Собор – 680-681 рр., Правило 68:
«Книги Ветхаго и Новаго Завета, такожде святых и признанных наших проповедников и учителей, никому не позволяется повреждати, или книгопродавцам, или так называемым мироварцам, или иному кому-либо предавати для истребления: разве когда от моли, или от воды, или иным образом сделаются неспособными к употреблению. Кто же отныне таковое что-либо де¬лающим усмотрен будет: тот да будет отлучен на год. Равным образом таковыя книги покупающий, если ни у себя не удержит оных для своей пользы, ни другому не отдаст в благодеяние и для хранения, но оныя по¬вреждати дерзнет: да будет отлучен».

Ну і кілька слів про розділення Бога, на Бога Старого Заповіту й Бога Нового Заповіту. Хто ж тут у нас так мудрував в історії? Ага, ось, Маркіон. Тоді Вам сюди:

http://krotov.info/history/04/alymov/alym_06.html
http://mystudies.narod.ru/library/e/epiphanius/panarion/42.htm
 
AdminДата: П'ятниця, 10.02.2012, 16:31 | Повідомлення # 10
Полковник
Група: Адміністратори
Повідомлень: 54
Нагороди: 5
Репутація: 2
Статус: Offline
Quote (Victor)
Лаодікійський Собор 343 р., Правило 59: «Не подобает в церкви глаголати псалмы не священные, или книги не определенныя правилом, но токмо в правилах означенныя книги Ветхаго и Новаго Завета».
Правило 60: «Читати подобает книги сии, Ветхаго Завета: 1. Бытие мира. 2. Исход из Египта. 3. Левит. 4. Числа. 5. Второзаконие. 6. Иисус Навин. 7. Судии, Руфь. 8. Есфирь. ...».


Quote (Victor)
Карфагенський Собор 419 р., Правило 33: «Постановлено такожде, да не читается ничто в церкви под именем божественных Писаний, кроме Писаний канонических. Каноническия же писания суть сии: Бытие, Исход, Левит, Числа, Второзаконие,...
... Для твердости же предлежащаго правила да будет извещен о сем брат и со-служитель наш Вонифатий и прочие епископы тех стран: ибо мы прияли от отцев, что сии книги читати подобает в Церкви».


п.Віктор ! Таким чином ,ви підтверджуєте все сказане мною тут http://turka.at.ua/forum/14...6
А саме:

Quote (admin_Lan64)
Тому при укладанні канону відбиралися лише певні джерела , з яких можна було
вибудувати струнку послідовну теорію. Для стикування різних джерел в одне ціле , вони , безумовно , трохи підправлялися. Крім того накладалися на ці правки певні аспекти тодішнього церковного життя та потреби тодішньої держави. Навіть зваживши на таку скрупульозну розробку , за свідченням сучасних богословів, все ж не вдалося уникнути деяких нестиковок в тексті.
Навіть значно пізніші Евангелія від Луки та від Матфея мають ряд розбіжностей.


 
genakogutДата: Субота, 11.02.2012, 22:26 | Повідомлення # 11
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 9
Нагороди: 0
Репутація: 1
Статус: Offline
Прошу вибачення, бо забув, що по цій статті ведеться обговорення на форумі і не заглядав сюди. Хочу відповісти на зауваження п.Віктора. Мушу визнати, п.Вікторе, що думка про те, коли на Русі виникло Християнство насправді не цікавила мене ні в 5, ні в 6 і навіть не в 10 років. Тільки в армійські роки мені довелося зіткнутися із страхом і ненавистю Росії до вихідців із Західної України і дало поштовх задуматися над причинами такої "любові".
На більшість зауважень п.Віктора відповів п.Василь Ланчак вказавши на посилання http://turka.at.ua/forum/14-19-94-16-1327855836
Історичних документів, які би підтвердили насправді перебування Андрія Первозванного в Україні не збереглося, як і не збереглися протоколи тих рішень соборів, які цитує п.Віктор. Нажаль Рим, Константинополь і третій Рим - Москва (а четвёртому быть не дано) - понищили оригінали всіх документів, які не підтверджували їх права на світове панування. Тому безпідставно звинувачувати мене в тому, що я не знаю, що таке "Источниковединее". Тільки у вас п.Вікторе "источники", а у мене "джерела". Тому вас , п.Вікторе , так дратує моє "ридання" над українською писемністю
До речі, дякую п.Віктору за справді високу оцінку моєї роботи:
"Кілька слів про нашу письменність. П.Генадій, Ви так ридаєте над нашою письменністю, як ридали євреї на вавилонських ріках за своєю державою."
Ви знаєте п.Вікторе, що після всього того, що з українською мовою робилося тільки за останні роки, і робиться сьогодні можна насправді ридати. Ви прекрасно знаєте, що нація, у якої забрали мову, перестає бути нацією. Хочу нагадати п.Віктору слова великого українського педагога Костянтина Ушинського: "Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків." Тому будь -яка спроба повернути нашій мові її значимість зустрічала супротив, неприйняття, агресію чи зневагу зі сторони наших ворогів, чи тих, хто їм прислуговувався.
Для вас і для всіх інших хочу нагадати історію злочинів проти української мови, щоб осягнути масштаби цієї війни.

Утиски української мови з боку російської імперії. Накази, розпорядження, циркуляри та інші державні документи, які видавались на державному рівні. Жодна країна світу не зазнавала впродовж сторіч такого масштабного, спланованого на державному рівні нищівного удару по
українські культурі й мові.
Ось далеко не повний перелік цих злочинів:
1729 року вийшов указ Петра II, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
Анна Іванівна 1731 р. вимагала вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказувала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а
побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».

1763 р. — наказ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1764 р. — інструкція цариці князеві О. В’яземському про посилення зросійщення України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії. 10 листопада — указом зліквідовано в Україні гетьманське правління.

1766 р. — суворий наказ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які видаються в московській друкарні, випробувані й затверджені синодом.

1769 р. — сувора заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі
українською мовою та розпорядження вилучити ті букварі, що вже були
розповсюджені й використовувалися.

3 серпня 1775 р. царський маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи и причислении оной к Малороссийской губернии» та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1782 р. — постанова про створення спеціальної комісії для запровадження в усіх навчальних закладах
Російської імперії єдиної форми навчання та викладання російської мови.

1783 р. — запровадження в Київській Академії та українських колегіях навчання російською мовою. Було видано наказ «О непременном и неукоснительном соблюдении как учителями, так и учащимися правил российского правописания», а дяки та священики мали читати молитви і правити службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию». З травня — указ про закріпачення селян Лівобережної України.

1784 р. — наказ митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії, які послуговувалися українською мовою. Зросійщення початкової освіти в Україні.

1785 р. — наказ у всіх православних церквах імперії правити службу Божу російською мовою.

1786 р. — наказ митрополитові Київському контролювати лаврську друкарню, щоб не було ніяких відмінностей із московськими виданнями, а в Києво-Могилянській академії запровадити в систему навчання мову, узаконену для всієї імперії. Видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.

1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії, головного центру української культури (відкрилася знову лише 1991 р.). Запроваджено викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини Австро-Угорської імперії.

1831 р. — скасування царським урядом Магдебурзького права (судочинство, вибори урядовців та місцева автономія
були підпорядковані Москві).

1834 р. — відкриття наукового осередку зросійщення «Юго-Западного края» — Київського імператорського університету.

8 лютого 1838 р. було ухвалено рішення про відкриття комітету внутрішньої цензури в Києві. Цей орган протягом багатьох років діяв при університеті св. Володимира і тримав під контролем усі друкарні, що входили до Київського навчального округу. Дійшло до того, що почали забороняти окремі літери з української абетки. «Малоросійською мовою» читати дозволялося, але тільки з російською вимовою. Процедура одержання дозволу на друк була довгою і принизливою.

1847 р. — розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» в Києві, арешт і покарання його учасників. Найжорстокішого покарання зазнав Т. Шевченко — 10 років рекрутчини, із власноручним царським присудом: «Під найпильніший догляд,
заборонивши писати і малювати». Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.

1859 р. — заміна австро-угорською владою української абетки латиною у Східній Галичині та на Буковині.

12 червня 1862 р. розпорядженням міністра освіти було закрито безплатні та недільні школи — останній осередок української початкової освіти для дорослих.

Нищівного удару українській мові завдав 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв. У його таємному циркулярові, зокрема, зазначалося, що «никакого особенного малороссийского язика не было, нет и быть не может, и наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши». А ще за 15 років до Валуєвського циркуляру німецький поет Боденштедт зазначав: «Малоруська мова — найгармонійніша серед усіх слов’янських мов і вирізняється великою музикальною гнучкістю». Та за циркуляром заборонялося навчання в освітніх закладах усіх рівнів, друкування книг духовного змісту, навчальних та для народного читання українською мовою; як виняток, дозволялося видавати тільки твори художньої літератури після попередньої ретельної цензури.

1864 р. — флігель-ад’ютант Олександра II барон Корф розробив програму протидії впливові українофілів у Малоросії шляхом «наводнения края до чрезвичайности дешевими русскими книгами», що, на його думку, «лишило би малороссийскую литературу шансов сколько-нибудь существенно расширить круг читателей». И отримав схвальну резолюцію імператора: «Дельно. Мисль весьма хорошая. Сообразить, как ее исполнить». Сучасний стан українського друкованого слова й усіх ЗМІ свідчить про те, що Корфова програма ретельно й запопадливо виконується в незалежній державі.

1869 р. — указ царської адміністрації про доплату чиновникам «в 10-ти Юго-Западних губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местних уроженцев», за успіхи у зросійщенні України. Це заохочення було без змін
продубльовано ще й 1886 року.

1881 р. — заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1883 р. — заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля).

1888 р. — указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. (Ось коли в нас з’явилися Серьожи, Колі, Сені, Петі, Вані, Міши, Даши, Маши й под.)

1895 р. — заборона друкування українських книжок для дітей.

1899 р. — заборона української мови на археологічному з’їзді в Києві.

1903 р. — аналогічна заборона виголошення промов на честь відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (усі без винятку присутні на знак протесту залишили міську думу).

1907 р. — урядом зліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції
(1905–1907) українську літературу, розпочалися репресії проти діячів української культури.

1908 р. — указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей
вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».

1910 р. — циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».

«Урожайним» на репресії був 1914-й, рік початку Першої світової війни:

*заборона царатом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка;
*указ Миколи II про скасування української преси;
*
заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською;
*розгром товариства «Просвіта»;
*зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка;
*депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

1929–1930 рр. — арешт і суд 45 діячів української науки, літератури, культури, УАПЦ — за належність до «Спілки визволення України». Початок колективізації та «розкуркулення», примусове виселення сотень тисяч селян до Сибіру та на Далекий Схід.

1930 р. — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції Польщі проти українського населення та провідних діячів політичного й культурного життя) в Галичині.

1932 р. — ліквідація всіх літературних організацій та утворення єдиної Спілки письменників СРСР.

1933 р. — самогубство Миколи Хвильового як протест проти масових арештів українських діячів культури та мистецтва. 22 листопада постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.

1932–1933 рр. — спланований більшовиками штучний голодомор, унаслідок якого загинуло від 8 до 12 млн українців. Масове переселення росіян до виморених українських міст і сіл. Погром українців на Кубані.

1934–1941 рр. — знищення архітектурно-культурних пам’яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції.

1934 р. — розстріл у Харкові 34 літераторів, серед яких були К. Буревій, О. Близько, І. та А. Крушельницькі, Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Яловий та інші за стандартним на той час обвинуваченням «в организации подготовки террористических актов против работников советской власти. Имущество всех конфисковать».

1936–1938 рр. — масовий терор в Україні — «єжовщина».

1937 р. — масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських діячів культури й мистецтва на честь 20-річчя більшовицького жовтневого перевороту.

1938 р. — постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР» і посилення русифікації
України згідно зі спеціальним рішенням XIV з’їзду КП(б)У.

1939–1941 рр. — широкомасштабні репресії НКВС на Західній Україні. Масові депортації населення у віддалені райони СРСР.

1944–1955 рр. — каральні акції НКВС проти сил опору Західної України (убито — понад 150 тис, заарештовано — понад 100 тис, депортовано до Сибіру — понад 200 тис. людей).

1946 р. — ліквідація греко-католицької церкви й підпорядкування її Російській православній церкві. Постанова
пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури, різка критика часописів «Вітчизна» й «Перець».

1946–1949 рр. — ліквідація українських культурних здобутків — «ждановщина».

1947 р. — Л. Каганович проводить нову «чистку» серед культурницьких кадрів, звинувачуваних в «українському буржуазному націоналізмові».

1951 р. — погромні статті в газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі та мистецтві».

1958 р. — постанова пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти»; Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилення зросійщення України (зосібна, про не обов’язкове, а «за бажанням батьків» вивчання української мови в російських школах України). (Спецслужби слідкували щоб рішення приймалися правильні)

1961 р. — нова програма КПРС проголосила політику «злиття націй» і подальше зросійщення союзних республік.

1964 р. — умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР.

1965 р. — перша велика хвиля арештів українських діячів (П. Заливаха, Б. та М. Горині, С. Караванський, В. Мороз та ін.).

1967–1971 рр. — арешти В. Чорновола, А. Лупиноса, ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти зросійщення, убивство А. Горської, підпал Видубицького монастиря, нищення могил Січових стрільців у Львові.

1972 р. — друга велика хвиля політичних арештів (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Іван та Надія Світличні, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, О. В. Романюк — згодом патріарх Володимир УПЦ КП та десятки інших).

1977 р. — арешт і суд членів Української Гельсінської групи та ін. (М. Руденко, О. Тихий, М. Матусевич, М. Маринович, Г.
Снєгірьов, Л. Лук’яненко та ін.).

1978 р. — директива колегії Міносвіти УРСР про «Удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки».

1979 р. — чергова хвиля арештів українських діячів (О.Бердник, Ю. Бадзьо, Ю.Литвин, М.Горбаль — усі вони отримали максимальний термін ув’язнення в таборах суворого режиму з подальшим засланням). Убивство композитора В. Івасюка. Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.

1983 р. — постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови у школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по
удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.

1989 р. — постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (зрозуміло — російську) в СРСР.

1990 р. — постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу оіфіційної мови в СРСР.

350-річна політика русифікації триває, на жаль, і досі.
У якому пошанівку знаходиться українська мова зараз, думаю не треба вам говорити. А п.Віктору я би порадив від себе (коли хочете почерпнути інформацію про українську історію, культуру і писемністЬ), користуватися сайтами не тільки .ru , але й .ua
Взагалі я сподівався, що наша дискусія не буде зводитися до придирання до слів,а торкнеться суті питання і тих конкретних протиріч, на які вказано у статті. Надіюся на продовження предметної дискусії.
Слава Ісусу Христу. Слава Україні!


досліджувач7
 
svem_nmДата: Неділя, 12.02.2012, 15:19 | Повідомлення # 12
Рядовий
Група: Модератор news
Повідомлень: 1
Нагороди: 1
Репутація: 0
Статус: Offline


Глава РПЦ Патріарх Кирилл носить годинник за 30 000 євро !?













Без коментарів...






Між євангельськими заповідями і суворими реаліями. Гонитва в озброєнні по-церковному. У кого першого стоятиме храм, до того і потягнуться люди. Прийдуть люди - будуть пожертви.


Хабарництво серед священиків. У церкві, як і в мирському житті, процвітає корупція. Тих, хто не згоден давати хабара, відлучають від церкви і позбавляють сану.


Святі отці чи нечиста сила? Священик організував групу, яка крала автомобілі, а потім вимагала за них викуп. Священослужителі впевнені, що їхнього колегу звинуватили безпідставно.


Дочка спалила всі свої фотокартки, забрала речі і пішла з дому, зрікшись матері на користь секти. Зателефонувала лише з вимогою розміняти житло.


Байкери, рокери, солдати, зодчі - усі вони у Бога за пазухою , всі - сучасні панотці і всі - майстри на всі руки.


Священики-педофіли. Грішна любов до дітей - коли турбота старших переходить межі Кримінального кодексу.


Одеські журналістки дослідили ціни на церковні послуги в своєму місті. Після цього у кількох храмах в Бога вимолюють для них хвороби.
Прикріплення: 1358292.jpg(31Kb) · 6773108.jpg(20Kb) · 9625820.jpg(51Kb) · 7958890.jpg(52Kb) · 4026089.jpg(44Kb) · 0948425.jpg(27Kb)




Повідомлення відредактував svem_nm - Неділя, 12.02.2012, 15:23
 
genakogutДата: Неділя, 12.02.2012, 20:41 | Повідомлення # 13
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 9
Нагороди: 0
Репутація: 1
Статус: Offline
"У нас була письменність, та оскільки вона не могла конкурувати з іншими видами письма – згасла, як згасли й гебрайське письмо й єгипетське й багато інших.Маємо що маємо, й мусимо визнати, що в сьогоднішньому світі Кирило й Мефодій зробили крок вперед"
"Але ми йшли в Європу, котра вела з нами діалог своїм письмом, а не нашим."
Деякі доповнення до цих слів п.Віктора. Російський історик Карамзін пише:
"Моравські християни, приставши до римського обряду, також, як і поляки, почали писати латинськими літерами, відкинувши кирилівські, які навіть урочисто були заборонені папою Іоанном ХІІІ (буллою) в 968-му році.
В спеціальній буллі він забороняє вживання слов'янського і руського письма, і в тих землях, де було винайдено письмо кирилицею, не залишилося навіть сліду його. Монастир», книжки і навіть прихильники цього обряду нищилися папістами." (Історія. т. І, примітка 261)."
Це у Європі. А для кращого розуміння фальшування історії України Росією варто прочитати В.Білинського "Країна Моксель, або Московія." Тут особливо цінним є те, що автор досліджує це питання за допомогою праць російських істориків. скачати можна тут: http://www.librius.net/b/3365

Додано (12.02.2012, 18:41)
---------------------------------------------
Вже давно ведеться економічна, інформаційна, релігійна війна проти України. Українці, що не належать до московського патріархату не можуть вільно молитися у своїх святинях, які незаконно загарбав московський патріархат. Дякую за відео, яке виставили про тих святош.
Хочу ще привести цитату із статті "Чи вдасться регіоналам і комуністам віддати Москві Лавру?" http://www.unian.net/ukr/news/news-485249.html

"Дмитро Степовик стверджує, що МП не може претендувати на ці пам’ятки (Києво - Печерська Лавра), тому що вони збудовані Київською метрополією, яка ще не була підпорядкована МП.

– Це середньовічні пам’ятки, збудовані за кошти українців, українськими архітекторами та будівельниками. Москва не має жодного до них стосунку. Тим паче що Київська метрополія була незаконно передана Москві – продана Константинополем у травні 1686 року. Ми навіть знаємо, яку ціну було заплачено константинопольському патріархові Москвою за те, щоб передати Київську метрополію, яка доти 700 років була незалежна. Від московського царя Олексія Михайловича і московського патріарха Якима прибуло в Константинополь двоє послів Микита Олексіїв та Іван Лисиця й передали константинопольському патріархові Діонісію 200 злитків золота й 120 соболиних шкурок, ще 200 золотих злитків одержав посередник з Константинополя Досифей. Це був незаконний акт! Потім, щоправда, синод константинопольської церкви усунув Діонісія від влади. Тобто російська держава абсолютно ніякого не має відношення – ні морального, ні юридичного – до українських святинь!


досліджувач7
 
VictorДата: Вівторок, 14.02.2012, 10:10 | Повідомлення # 14
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
«Чому ж церковники так боялися, щоб люди не почали вивчати святі тексти. Може тому, що тоді могло б виникнути багато запитань…
Коли Христос почав проповідувати і творити чудеса, юдеї впали в повну розгубленість, адже це міг робити тільки їх Месія. Але Христос підкреслював всюди свою відмінність від юдеїв. Більшість своїх чудес і зцілень Він робить у суботу, а згідно «так званих 10 заповідей Божих» (пишу так тому, що їх є значно більше, вони є тільки у Старому Заповіті і стосуються взаємовідносин між євреями (у розумінні – не вбий, не вкради і т.д.), а щодо іновірців, то якраз їхній бог і навчає їх як вбивати і кого…), так от, за чудеса в суботу потрібно було вбивати. До жінок, яких юдеї зневажають, Він ставиться як до рівних собі. На провокативне запитання самого Христа юдеям: «Чий син Христос?», вони відповідають з недовірою і надією одночасно: «Син Давидів», але Ісус заперечує їм».

Файне Ви, п.Генадій, дали повчання для бойків. Тепер подивимося, що тут учать «церковники».

Як відомо з Євангелія, зцілень в суботу було сім: 1). Зцілення чоловіка, одержимого нечистим духом (Мк.1.21-28; Лк.4.31-37); 2). Зцілення тещі Симона (Мк.1.29-31); 3). Зцілення в синагозі чоловіка з правою сухою руко (Мф.12.9-14; Мк.3.1-6; Лк.6.6-11); 4). Зцілення жінки, котра страждала 18-ть років від духа немочі (Лк.13.10-13); 5). Зцілення чоловіка, котрий страждав від водянки (Лк.14.1-4); 6). Зцілення чоловіка, котрий знаходився в хворобі 38 років (Ін.5.1-16); 7). Зцілення сліпого від народження (Ін.9-14).
 
VictorДата: Вівторок, 14.02.2012, 10:11 | Повідомлення # 15
Християнин
Група: Модератор форума
Повідомлень: 86
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Offline
Давайте виділимо зцілення розслабленого при Овечій купілі.

«На замыслы иудеев убить Его за нарушение субботы, "Иисус отвещаваше им: Отец Мой доселе делает, и Аз делаю". В этих словах содержится свидетельство Иисуса о Себе, как о единосущном Сыне Божием. Все дальнейшие слова есть только развитие этой основной мысли ответа Господа иудеям. Как Сыну Божиему, Ему естественно следовать не заповеди, данной Адаму и его потомкам, но примеру Бога Отца. А Бог Отец, хотя и почил в седьмый день от дел творения, но не почил от дел промышления. Правильно поняв из слов Господа, что Он учит о Своем равенстве с Богом Отцем, иудеи теперь стали видеть в Нем уже двойную вину, достойную, по их мнению, смерти: нарушение субботы и богохульство. В ст. 19-20 раскрывается учение о единстве действий Отца и Сына, применительно к обычным представлениям о сыне, подражающем отцу, и об отце, любящем сына и научающем его своим делам. В словах: "Сын ничего не может творить Сам от Себя" нельзя видеть оправдание арианства, но только то, что, как говорит св. Златоуст, "Сын не делает ничего противнаго Отцу, ничего чуждаго Ему, ничего несообразнаго", противного воле Отца. "И больша сих покажет дела", т.е не только расслабленного может восставить от одра, но и умерших воскресить. Ст. 21. Здесь идет речь сначала о духовном воскресении, духовном пробуждении духовно-мертвых к истинной, святой жизни в Боге, а затем и о всеобщем телесном воскресении, которые находятся между собой во внутренней связи. Восприятие человеком истинной жизни, жизни духовной, есть уже начало торжества его над смертью. Как греховное расстройство служит причиной смерти, так и истинная жизнь духа ведет к жизни вечной, побеждающей смерть. Ст. 22-23. С духовным воскресением Господь соединяет другое великое Свое дело - суд. Здесь разумеется прежде всего суд нравственный в настоящей жизни, который приведет в неизбежном итоге своем к последнему всеобщему Страшному Суду. Христос явился в духовно-мертвом и погруженном в духовную тьму мире, как Жизнь и Свет. Те, кто уверовали в Него, воскресли к новой жизни и сами соделались светом; те же, кто отвергли Его, остались в греховной тьме, в духовной смерти. Вот почему всю жизнь продолжается суд Сына Божия над людьми, который завершится в конце веков последним окончательным уже Страшным Судом. Так как вечная участь людей находится, таким образом, во всецелой власти Сына, то Его и надлежит поэтому чтить так же, как Отца: "Кто не чтит Сына, тот не чтит и Отца, Пославшаго Его". Стихи 24-29 содержат дальнейшее изображение животворящей деятельности Сына Божия. Повиновение словам Спасителя и вера в Его посланничество есть главное условие для восприятия истинной жизни, в которой залог и телесного блаженного бессмертия. "На суд не приидет" - значит: "не будет подвергнут осуждению". В ст. 25 "Грядет час и ныне есть, егда мертвии услышат глас Сына Божия, и услышавшие оживут" - речь здесь опять о духовоживлении в результате проповеди Христовой, ибо Сын есть источник жизни, заимствуемой им от Отца. (Ст. 26.) Сыну принадлежит и власть суда, потому что для этого Он и стал человеком, будучи по естеству Сыном Божиим (ст. 27). Эта власть Сына Божия, как Судии, завершится в конце веков всеобщим воскресением мертвых и праведным возмездием (ст. 28-29). Это будет суд праведный, ибо он будет результатом полного согласия воли Судящего с волею Отца Небесного (ст. 30). В стихах 31-39 Христос со всею решительностью свидетельствует о Своем Божественном достоинстве. Он ссылается при этом на свидетельство о Нем Иоанна Крестителя, которого высоко уважали иудеи, но говорит при этом, что у Него есть еще большее свидетельство, чем Иоанново: это свидетельство Бога Отца, свидетельствующего о Своем Сыне знамениями и чудесами, которые Сын совершает, как бы по поручению Отца, ибо они входят в план спасения людей, преданный Ему Отцем для исполнения. Бог Отец засвидетельствовал о Сыне Своем и в момент Его крещения, но еще больше свидетельств о Нем, как о Мессии, дал Он через пророков в ветхозаветном Священном Писании, а иудеи не внемлют этому Писанию, потому что Слово Божие не укоренилось и не пребывает в них: они не слышат голоса Божия в Его Писании, не видят и лица Божия в Его самооткровении там же. "Исследуйте Писания" и вы увидите, "что они свидетельствуют о Мне". Дальше в ст. 40-47 Христос упрекает иудеев за их неверие, говоря при этом, что Он не нуждается в славе от них, ибо не ищет славы от людей, но скорбит за них потому, что, не веруя в Него, как в Божия Посланника, они обнаруживают отсутствие в них любви к Богу Отцу, Пославшему Его. Так как они не любят Бога, то и не принимают Христа, пришедшего с Его повелениями, но когда придет другой, лжеименный Мессия, придет с самоизмышленным учением, они примут его далее без всяких знамений. Со времен Христа насчитывают у евреев таких ложных мессий более 60, а последний из них будет антихрист, которого евреи также примут за своего Мессию. Причина неверия иудеев в том, что они ищут человеческой славы, и для них приятен не тот, кто их обличает, хотя бы то право, а тот, кто их прославляет, хотя бы то неправо. В заключение Своей речи Господь лишает иудеев последней почвы и основания, на котором они строили свои надежды. Он говорит им, что никто другой, как Моисей, на которого они уповают, будет их обличителем на суде Божием. Он их обвинит в неверии во Христа, ибо он писал о Нем. Здесь разумеются, как прямые пророчества и обетования о Христе в книгах Моисеевых (Быт.3:15; 12;3; 49:10, Втор.18:15), так и весь вообще закон, который был сенью грядущих в Царствии Христовом благ (Евр.10:1) и пестуном во Христа (Гал.3:24)».
 
Форум » Форум сайту » Релігійне життя бойківщини » Про «вибраний народ», Старий і Новий Заповіт та ... (Обговорення статті Г.Когута)
Сторінка 1 з 3123»
Пошук:



[РЕЄСТРАЦІЯ]

[ВХІД]