Понеділок, 18.12.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Новини Турківщини

Головна архіву новин » » 2016 » Квітень » 22 » “Ось це мій Бог!”- крик душі молодого священика
22.04.2016 (18:40)

   “Ось це мій Бог!”- крик душі молодого священика

Чесно: я священик усього лиш два роки — і я вже втомився.

Я втомився служити Божественну Літургію для людей, які приходять на неї, «бо так треба, бо так нас вчили», а окрім того половина з них примудряється бути присутніми тілом на Службі, але розумом, душею — десь далеко, напевно, на своїх Гаваях…

Я втомився щодня промовляти слова Анафори «І сотвори ото хліб цей Пречистим Тілом Христа Твого, а Те, що в чаші, — чесною Кров’ю, перетворивши Духом Твоїм Святим…» Втомився не тому, що мені лінь чи важко, чи щось інше, а втомився від того стиду, який переважно переживаю, бо через мене, грішного, і на мій заклик приходить сам Бог, а Його… А Його тут ніхто не чекає.

Він дарма приходить, дарма старається, «гайнує час», «напружується», бо Він нікому тут не потрібен Таким, Яким Він Є!

Присутні чекають не Його — Бога, який є Дорогою, Правдою та Життям, а свого божка. Хтось чекає Бога, подібного до Гаррі Поттера — тобто щоб виконував бажання, якщо добре поклянчити.

Хтось інший чекає не на милосердного та люблячого Бога, Отця, Батька, а на суддю, сивого дідуся в мантії з молоточком, який без емоцій виголошує вироки.

Ще хтось чекає на… А Бог його знає, на що чи на кого він чекає! він же й сам не може собі пояснити, чого прийшов.

А добра кількість присутніх уже ні на що й ні на кого не чекає… Їм непотрібно. Їм вистачає того, що є… А що є? Цікаве питання, треба подумати…

Люди! Мені набридло вас «сповідати»! Тобто імітувати Сповідь як Таїнство зустрічі Милосердного Батька та блудного сина …

Набридло!!! Чуєте?

Годинами вислуховувати ваші «брєдні», виправдування та біди, але майже ніколи — «Батьку, Тату, прости, бо я згрішив супроти Тебе…» А вершиною цього фарисейського акту, «юдиного поцілунку» є річники, тобто «святі люди», як я їх називаю, бо вони виконують нікому не потрібний обов’язок — раз на рік, перед Пасхою, «тре висповідатисі». Юди!!!

Що мені ще набридло? Хоронити, женити та відправляти «щось для когось і за щось».

Чому набридло хоронити? («Чим тобі небіжчик вже не вгодив?» — можете спитати.) Бо таке враження, що, крім тебе та покійника, той Парастас як молитва нікому не здався. Головне — щоби три батони стояли, вікна та дзеркала були завішані, не забути шнурки покійнику з ніг зняти «бимс там міг ходити», і встигнути крісла перевернути — «бим не вернувсі» той, по кому ви плачете. Абзац! Клінічна кома.

Надоїло женити тих, які поспішають «до знимки», до залу — будь-куди, але не до церкви. А то так, бо традиція така… А ми шо, не християни?

Чесно скажу: лише одне подружжя, якому я вділяв Таїнство Подружжя, пережили це по‑справжньому як Таїнство, а не обов’язок — слухали, вдумувалися в слова, плакали, і їхнє ТАК було щирим…

Це «так» було чути на цілий світ. Воно понині живе! Його можна почути, якщо прислухатися…

Я його чую понині!

Я можу безконечно тут писати, продовжувати — «я ненавиджу… я втомився… Мені набридло» і т. д. Але що воно дасть?

Ви хіба подумаєте: «батюшка здурів» чи щось у тому роді, або «він не знається на житті».

Ні.

Не це становить мету моєї «сповіді» — показати, як важко бути священиком і які ви всі погані.

Ні.

Я хочу вам сказати лише одне. Одну новину.

Новину яка в «ТОП-100» бере перше місце, а в рейтингах новизни б’є всі рекорди, залишаючись… невідомою.

Люди, БОГ — ЖИВИЙ! Він не помер!

Він не «десь там на Небі», а ТУТ, реально ПРИСУТНІЙ, ЯК І МИ З ВАМИ! Він присутнім на кожній Божественній Літургії. Уявляєте? На КОЖНІЙ. Не запізнюється! Тихо, спокійно, без метушні, скрито… Під видами Хліба та Вина —Тіла і Крові. Зрештою, Він її сам служить!

Це Він сидить у сповідальниці й вислуховує наші сповіді. Сидить, чекає, щоби помилувати, простити, обняти… Назвати сином улюбленим.

То Він особисто покладає вінці на наречених і благословляє їх на спільне життя.

То Він — Ісус, невидимо, але реально присутній у лікарні біля хворого чи вмираючого, у в’язниці біля ув’язненого, у підвалі з полоненим, у повітрі, на морі чи в дорозі з подорожнім, зі мною зараз поїзді «Рим — Больцано», і з тобою, який читаєш, — за компом, чи хоч би де ти був і читав це.

І незалежно від того, хто ти є і де знаходишся, якого кольору в тебе шкіра і якою мовою ти розмовляєш. Незалежно якого ти віросповідання та до якої Церкви належиш. ЧУЄШ?

Пам’ятай: твій Бог — живий! Він є тут! Він реальний!

А Ти його колись зустрічав? Ти Його знаєш особисто? Ти можеш сказати: “… Хто? А, Ісус, той що Христос! Та я Його бачив на власні очі. Він Є тут! Та я Його знаю добре, ми приятелюємо вже купу років — ціле життя, якщо не більше!»

Знаєш?

о. Степан Ковалик

Довідка
Отець Степан Ковалик (УГКЦ), навчався у Львівській духовній семінарії та Українському католицькому університеті, висвячений на священика 14 січня 2014 р. в Стрию. Працює в Парижі, в греко-католицькому кафедральному соборі св. Володимира.





Теги:  

Схожі матеріали :

Оцінка--> 
Переглядів: 687 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
0
1 Victor   (04.05.2016 07:14)
«Знаєш?»

Знаю. А Ви, отче Степане, спробуйте відділити в Церкві юдейство від християнства, старозавітну букву від новозавітного духу і навчіть цього людей. Тоді вони не будуть іти до Вас на сповідь-індульгенцію зі своїм «брєднями», а пройдуть повз Вас прямо до Бога, бо будуть бачити Його як Він є не тільки в Чаші, а й в кожній людині. Навчайте людей співробітництву з Богом, а не просто махайте перед ними кадилом, бо від цього приходить нуд і пастир, втративши християнську ціль, виліпить з людини Юду, навчивши її зрадливого поцілунку та фальшивого покаяння.

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.