Понеділок, 23.10.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Новини Турківщини

Головна архіву новин » Новини » 2016 » Травень » 8 » "Вони заплатили велику ціну за наше благополуччя, за нашу безпеку..."
08.05.2016 (23:47)

   "Вони заплатили велику ціну за наше благополуччя, за нашу безпеку..."

Ніхто крім них...

Навіть небо не втрималося! Спершу видавало свою скорботу лише дрібними крапельками.

Та після "пливе кача" вже себе не стримувало і розридалося тужливим ливнем не на жарт...

Сьогодні у "вісімдесятці" нагородили понад 100 Героїв десантників за оборону Донецького та Луганського аеропортів. 47 із них - посмертно...

За нагородами загиблих Героїв виходили матері - почорнілі, згорьовані і постарілі за останні два роки на цілих десять, передчасно посивілі батьки, які неймовірним зусиллям стримували сльози, дружини-вдови з дітьми-напівсиротами на руках... Їм аплодували стоячи.

Ота мить безнадійної скороботи, коли вони вже поверталися на своє місце, тримаючи в руках коробочки з медалями, які немає вже на кого вчіпити, - якась особливо зворушуюча, болюча і розриваюча. Вже до кінця життя, щоразу коли вони будуть дивитися на ці медалі - в них стискатиметься серце і вибухатиме мозок.

Вони заплатили велику ціну за наше благополуччя, за нашу безпеку і... за можливість влаштовувати карнавали.

До речі, на нагородження ніхто іх перших осіб "відкритого до світу" Львова і, менш відкритої області, не прийшов. Я побачила лиiе заступника мера Андрія Москаленка. І то до кінця не протримався і пішов трошки раніше.

Було ще кілька депутатів з міськради, волонтери. Та ніби нема чинуш - то й нема, і не потрібно, але ж показово.

Зрештою, це все не важливо. Мішура. Важливий лише їхній Подвиг. І тих, що загинули, і тих, хто вижив.

Героям слава!

Вікторія Балицька, Фейсбук





Теги:  

Схожі матеріали :

Оцінка--> 
Категорія: Новини | Переглядів: 422 | Додав: Today | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 Victor   (10.05.2016 08:06)
Іду в майстерню. Наздоганяю жіночку, котра поперед себе пхає догори тачку з кількома відрами картоплі на посадку. Це п.Марія, теща Героя України – Олега (Барні). Внизу вона має земельну ділянку для посадки картоплі. Раніше їй було легше добиратися до поля, оскільки тут між іншими ділянками були компактні дороги, щоб люди могли вивозити з полів урожай. З часом цю місцину забудували суцільним рядом будівель. Чи передбачений був в плані забудови якийсь доступ до цих полів людям – невідомо, але повинен би був бути, виходячи із звичайної архітектурної логіки. Тепер люди обходять довжелезний ряд будинків, аби добратися до свого поля. Можна «проковтнути» цю проблему і змовчати, як це зазвичай прийнято. Але, даруйте, п.Марія втратила на війні зятя, «заплатила велику ціну за наше благополуччя», але сама ніякого благополуччя так і не відчула. Забудовники «з’їли» дорогу, загарбали мов маскалі, клаптик чужої землі, посадивши на ній цибульку з петрушкою, повністю знехтувавши законом совісті.

Січень. 12-те число. Велика кількість людей спішить до храму Петра й Павла, щоб попрощатися з легендарним Барні. У багатьох людей в руках живі квіти, в очах сльози, а на серці невимовний сум, трохи згладжений гордістю за земляка. В храмі, в центрі міста, на цвинтарі – високопарні патріотичні проповіді та обіцянка вічної пам’яті жертовного подвигу. Останній салют і…

Травень. Не пройшло і пів року. П.Марія разом з молодою вдовою, дружиною Героя, двигають поперед себе добрий кілометр важкі тачки, аби посадити якусь бульбинку. Вони проходять повз будівлі, в яких живуть ті, за кого загинув Барні. На них дивляться байдужі очі, в яких так і не зажевріла вічна пам’ять Героїв. Всі вони обіцяли, що Барні залишиться назавжди у їхньому серці. Але! Не пройшло і пів року…

Корабли постоят – и ложатся на курс,
Но они возвращаются сквозь непогоду...
Не пройдёт и полгода – и я появлюсь,
Чтобы снова уйти, чтобы снова уйти на полгода.

Возвращаются все, кроме лучших друзей,
Кроме самых любимых и преданных женщин.
Возвращаются все, кроме тех, кто нужней.
Я не верю судьбе, я не верю судьбе, а себе – ещё меньше.

И мне хочется верить, что это не так,
Что сжигать корабли скоро выйдет из моды.
Я, конечно, вернусь – весь в друзьях и в мечтах,
Я, конечно, спою – не пройдёт и полгода.

Я, конечно, вернусь – весь в друзьях и в делах,
Я, конечно, спою – не пройдёт и полгода.

(В.Висоцький).


УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.