П'ятниця, 18.08.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Новини Турківщини

Головна архіву новин » » 2016 » Серпень » 11 » МАМОЧКО, ВИБАЧ ЗА ЧОРНУ ХУСТИНУ
11.08.2016 (15:06)

   МАМОЧКО, ВИБАЧ ЗА ЧОРНУ ХУСТИНУ
10 серпня минає два роки з часу загибелі на Донбасі Романа Мотичака - добровольця батальйону «Донбас»

Пташка чорним крилом торкнулася не лише родини, села, Турківщини, а й сусідніх районів Львівщини. Загибель Романа була однією з перших (а для Турківщини - першою) з тих, хто воював на Сході України з західних теренів, і тому на неї так болісно відреагувала громадськість.

По дорозі додому вже від перехрестя поблизу Крижової (Городоччина) виходили люди з лампадками в руках. У Самборі, Старому Самборі, Тершові, Лужку, Турці прямо на дорозі парохи зі своєю громадою служили панахиди. З села Розлуч сформувалася кількакілометрова колона автомобілів, яка супроводжувала труну із загиблим аж до Лімни. Дорога з обидвох боків була встелена квітами. Ці траурні події ще живі в пам’яті кожного мешканця краю, хоча за два роки ще декілька разів Турківщина подібно прощалася зі своїми героями.

А тоді здавалося, що війна не буде затяжною і в Україні настане мир і спокій. Напевно, воно так і сталося б, якби не агресивні плани нашого північного сусіда. За два роки війни ми багато пережили, усвідомили і зрозуміли, що у війні на Сході України маємо справу з нашим багатовіковим ворогом - Росією, яка черговий раз зазіхнула на наш суверенітет і незалежність.

У листопаді 2013 року Кремль зробив усе, щоб тодішня проросійська влада не підписала угоду про наміри України стати членом Європейського Союзу. Це призвело до другого Майдану

Роман Мотичак в ті часи, як і усі українські патріоти, з розчаруванням сприймає капітулянтські дії Януковича. Хоча учасником Революції Гідності він не став з перших днів, і навіть з перших тижнів. Казав друзям, що їхали в Київ: «Там поки що співають, я ж поїду, коли почнуть стріляти». І дійсно, на Майдані односельці побачили Романа лише тоді, коли почалися сутички з беркутівцями. Записався в дві чи три майданівські сотні, в тому числі і в 29-у «Бойківську», яку очолював турківчанин Іван Круц. Цікавила його і свободівська сотня. Але визначився остаточно, коли зустрів однодумців, що зголошувалися вступити в батальйон «Донбас». Командир «Донбасу» Семен Семенченко намагався взяти до свого батальйону добре підготовлених у військовій справі добровольців. Ним виявився і Роман Мотичак, який під час проходження строкової військової служби в Архангельську був морським піхотинцем. У складі цього елітного тоді підрозділу брав участь у військовому параді в Москві (до речі, останньому перед розпадом Радянського Союзу). За весну і літо 2014 року він у с. Нові Петрівці , а також на території дачі втікача - генпрокурора Пшонки, не лише сам пройшов військову підготовку, а й став інструктором для інших.

Тим часом сепаратисти, за підтримки московських керманичів, один за одним брали під свій контроль населені пункти Донбасу; до того часу Росія, з порушенням усіх міжнародних угод, відторгла Крим. Виникла реальна загроза не лише територіальній цілісності, але державній незалежності України. Протидіяти розповзанню путінського «Русского мира» могли лише добровольчі батальйони, оскільки регулярна армія (при сприянні Москви) тоді була ще не готова успішно воювати.

Попри щоденну зайнятість, Роман навідувався додому допомагав батькам, сім'ї в польових роботах, на запитання «Чим займаєшся в Києві?», відповідав: «Я на роботі». По телефону розмовляв, виходячи з хати, або відходив подальше від людей. Знав, що рідні можуть не одобрити його вибір, та й не хотів, щоб ті за нього постійно хвилювалися.

До подій на Майдані, а потім в Криму і на Сході України, в Романа були цілком мирні плани. В першу чергу хотів збудувати власний будинок, створити автомайстерню. Тому часто їздив за кордон, привозив звідти різні деталі, механізми, змайстрував новудиґу- найкращу в селі.

Перебуваючи вдома, готував матеріали для будівництва житла. Якихось великих матеріальних чи фінансових труднощів не відчував, до того ж батько, Микола Степанович - пенсіонер, мама, Ярослава Іванівна - працюючий пенсіонер, завуч Лімнянського НВК, дружина Оксана Миколаївна - вчитель цієї ж школи. Сім’я живе дружно, всі спільно працюють ще і в домашньому господарстві, спокійно дивлячись у завтрашній день. Разом виховують двох дітей - Миколу і Дари ну, які ще школярі.

Крім любові до праці, в родині завжди прищеплювали любов до рідного краю, до Батьківщини. А в Романа ще досить гострим було почуття справедливості. Про справедливість він говорив у класі, на вулиці, в колі друзів. Особливо дратували його, здирство і побори на українських митницях. Побачене і відчуте на собі привели його на перший і другий Майдан.

Аналізуючи хід подій, Роман говорив, що Революція Гідності, на відміну від Помаранчевої, не закінчиться мирно, кровопролиття неминуче. У найбільш відповідальні часи Майдану Роман завжди перебував у Києві, а після розстрілу майданівців остаточно вирішив, що боротиметься до кінця.

Влітку 2014 року в ході анти-терористичної операції на Донбасі, вище керівництво держави вирішує добровольчі батальйони приєднати до новоствореної Національної гвардії України. Добровольчий батальйон «Донбас» стає 2-м батальйоном спеціального призначення цього військового утворення. Роман Мотичак, у званні старшого солдата резерву, стає оператором групи аналізу та координації й входить до складу військової частини 3027 Північного оперативно-територіального об'єднання.

До першої декади 2014 року ситуація на Донбасі складалася так, що населені пункти один за одним переходили від сепаратистів під контроль Збройних Сил України. Батальйон спеціального призначення «Донбас», разом з батальйоном «Азов». одержали наказ увійти в місто Іловайськ і зі сходу заблокувати обласний центр Донецьк. Як повідомив згодом командир батальйону Семен Семенченко, 10 серпня група з 15 бійців, у складі якої перебував і Роман Мотичак, рухаючись попереду колони, виявила на мосту, через який пролягав шлях на Іловайськ, ознаки мінування -підозрілі дроти. Гвардійцям довелося запобігти підриву мосту, але вони потрапили під обстріл із снайперських гвинтівок і кулеметів. Під час бою диверсанти були відкинуті, але полковник Юрій Бойко, підполковник Юрій Літвінський і старший солдат резерву Роман Мотичак полягли, ціною свого життя забезпечивши просування батальйону і врятувавши решту товаришів.

У медичній виписці Романа Мотичака записано наступне: «Смерть настала внаслідок комбінованих кульових поранень та вибухових травм, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби».

Після ідентифікації в Харкові тіло загиблого Романа разом з іншими побратимами перевезли до Києва, де в Михайлівському Золотоверхому Соборі за ними було відправлено панахиду 14 серпня в с. Лімна відбулися похорони Героя АТО.

Попрощатися і низько вклонитися з Романом Мотичаком прибули тисячі людей. Від домівки до храму дорога була встелена квітами і лунало багатоголосе «Герої не вмирають!». На цвинтарі, під час опускання труни з тілом загиблого, пролунав військовий салют.

Висловити глибоке співчуття і подякувати за сина прибули друзі-майданівці, бойові побратими на чолі з заступником командира батальйону «Донбас», з позивним «Сват».

Через декілька днів родина загиблого Героя одержала листа від Єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії, владики Ярослава.

У листі написано: «З приводу героїчної смерті невинно убієнного воїна блаженної пам’яті Романа Мотичака висловлюю родині покійного, друзям і знайомим глибоке та сердечне співчуття.

В ті тривожні дні збройного протистояння на східних теренах України разом із кращими синами нашого народу він сумлінно сповнив свій громадянський та військовий обов'язок перед Вітчизною, захищаючи цілісність і соборність своєї держави та мирне майбутнє українського народу.

Єднаючись з усією Україною через спільну молитву за усіх невинно убієнних героїв нашої землі, дякуємо Богові за дар земного життя Романа, за його великі християнські чесноти -віри, надії та любові. Адже за словами Ісуса «... немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів» (Ів. 15:13). Нехай Господь Бог кріпить родину, близьких і друзів у цьому нелегкому випробуванні, а переставленому слузі Божому Романові, який став прикладом жертовної любові до України, надасть вінець небесної слави і вічну пам'ять.

Благословення Господнє на Вас».

16 листопада 2014 року наказом №16/2014 Роман Мотичак нагороджений орденом «За службу» спілкою морських піхотинців України, а невдовзі патріарх Київський і всієї Руси -України Філарет нагородив Героя медаллю «За жертовність і любов до України».

Указом Президента України від 25 березня 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлений у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу Роман Миколайович Мотичак нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Командувачем Національної гвардії України, наказом №220 від 22 квітня 2015 року, за мужність і самовіддані дії під час виконання своїх службових обов'язків та з метою збереження пам'яті про військовослужбовця, Роман Мотичак зарахований навічно до списку особового складу військової частини 3027 Північного оперативно-територіального об'єднання.

XXIV сесія Турківської районної ради VI скликання, розглянувши рішення Лімнянської сільської ради та протокол засідання трудового колективу Лімнянського НВК, вирішила: «Вшанувати пам'ять Романа Миколайовича Мотичака, який загинув за незалежність України в зоні проведення антитерористичної операції, присвоївши його ім'я Лімнянському НВК».

Зусиллями громадськості сіл Бережок і Лімна і завдяки меценатству друзів, знайомих, в першу чергу майданівців, на даний час в школі створено клас патріотичного виховання імені Романа Мотичака, де висвітлено сторінки життя Героя, а також знаходяться речові докази війни на Сході України. Окремі стенди присвячено подіям на Майдані під час Революції Гідності з фотографіями Героїв Небесної Сотні.

Одна зі стін патріотичного класу буде присвячена мешканцям села, які були активними учасниками Помаранчевої революції та Революції Гідності, а також випускникам школи, що зі зброєю в руках захищали незалежність своєї Вітчизни на Донбасі.

Звичайно, створена кімната буде згадкою про війну, яку нам нав'язала Росія, буде пам'яттю про тих, хто боровся і віддав своє життя за територіальну цілісність і незалежність України, виховуватиме в молоді любов до своєї Батьківщини.

З експонатами кімнати ознайомилося вже багато відвідувачів, друзів, рідних. Як і тоді, в серпні 2014 р., важко було підійти матері до домовини Романа, так і тепер їй важко переступити поріг, де на фото з голубами на плечах усміхається її син, який, мов ті птахи, відлетів у Вічність.

Зі стіни він промовляє до неї словами поетеси Оксани Максимишин:

«Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. І любив Україну.
Вона, як і ти, була в мене одна.»

Ярослав ТИРИК, с. Лімна.

Газета "Бойківщина" №32.2016





Теги:  

Схожі матеріали :

Оцінка--> 
Переглядів: 369 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.