Collegium Musicum: Інколи на суперконцерті на сцені може бути 80 людей, а в залі – 20 - 11 Жовтня 2016 - Турка-перлина Карпат
Четвер, 08.12.2016 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians

Новини Турківщини

Головна архіву новин » 2016 » Жовтень » 11 » Collegium Musicum: Інколи на суперконцерті на сцені може бути 80 людей, а в залі – 20
11.10.2016 (23:13)

   Collegium Musicum: Інколи на суперконцерті на сцені може бути 80 людей, а в залі – 20
В Україні вже більше двох років існує оркестр Collegium Musicum. Ці переважно молоді виконавці мають надзвичайно креативні погляди на, здавалося би, серйозну музику: грають в джинсах, запрошують керувати концертом звичайних слухачів, створюють тематичний подкаст.

Як створити оркестр? Чи цікавляться українці класичною музикою та чи можна зробити на цьому кар’єру?

Про це майбутній журналіст Владислав Яценко розпитав у диригента Collegium Musicum Івана Остаповича.

– Що свого часу спонукало тебе зайнятися музикою?

– Історія дуже проста. Мене збирались віддати до музичної школи ще в першому класі, але я страшно цього не хотів. Та потім батько якось привіз додому невелике фортепіано, я спробував пограти – і вирішив записатися в музичну школу сам, вже без вказівок. Потім просто не виходив звідти.

– Як це – створити свій оркестр?

– Спочатку ми жили як мистецька спільнота, в нас ще не було оркестру. Ми організовували концерти та різні заходи під своєю «вивіскою». Оскільки я диригент і навколо мене багато музикантів, то оркестр просто створювався сам. Це мало би статися. Ми просто зібралися та зіграли свій перший концерт – так все й почалося.

– Хто ваші музиканти?

– Здебільшого, випускники й студенти консерваторій Львова і Києва, є дехто й з Харкова. У нас все тримається на однодумцях. Всіх нас об’єднує одна ідея. Спочатку, коли ми лише збирали оркестр, я просто сам дзвонив певним людям. Зараз дехто вже «відсіявся», хтось навпаки – долучився до нас. Ці процеси у нас ще відбуваються, бо ми досить молодий колектив, нам всього два роки.

– Які концерти тобі найбільше запам’яталися?

– Нещодавно в нас був чудовий концерт, який мав великий успіх – «Класика в джинсах». Всі музиканти нашого оркестру на сцені, відповідно, були в джинсах та футболках. Це також своєрідний злам стереотипів. До того ж виступ був інтерактивний, ми запрошували глядачів на сцену і вони мали можливість диригувати оркестром прямо під час концерту. Тоді ж у нас була частина концерту-лекції, де ми розповідали, з чого складається оркестр, як звучать різні інструменти окремо, а як разом. Публіка була вражена, у нас був повний зал. Ще цікавим був виступ на відкритті фестивалю «Ніч у Львові» – ми тоді привезли орган на площу Ринок і концерт був відкритим для всіх.

– Чим ваш оркестр відрізняється від інших?

– Насправді, оркестр – він всюди оркестр. Але від локації цього колективу, від професійного рівня музикантів та людини, котра ними керує, залежить те, що люди слухають та чують. Навіть якщо в певному місті загальний рівень музикантів нижчий, ніж, наприклад, у Львові, то вони все одно можуть викликати море емоцій в публіки, можуть дійсно вразити. Навіть з не надто досвідченими музикантами можна зробити якусь велику річ.

Здається, наш оркестр відрізняється від інших і в той же час не відрізняється. Ми також даємо концерти у найзвичайнішому сенсі цього слова. Але ми й пробуємо експерименти. Ті формати, які випробуємо ми, насправді, відбуваються в усьому світі. Це просто – відкрити YouTube і там можна знайти багато всього. Ще один аспект – ми молоді й мобільні і все лише починаємо.

– В Україні взагалі можливо зробити кар’єру класичного музиканта?

– Це надзвичайно важко, майже неможливо. Тут можна бути волонтером, можна дійсно захоплюватися цим. Але справжню кар’єру, яка буде приносити тобі відповідний заробіток, збудувати майже неможливо.

У нас відсутній музичний менеджмент такий, яким він є, наприклад, у Європі. Відповідно, запит публіки дуже слабкий. Хоча, напевно, не тільки через це. Має бути чітка схема: публіка, менеджмент і виконавець – тоді механізм почне працювати. Інколи зустрічаюся з тим, що розуміння, що це потрібно, немає навіть у деяких дирекціях філармоній.

В Європі гонорар диригента – кілька тисяч євро за 3-4 репетиції та один концерт. Ми всі розуміємо, що зарплатня українського диригента зовсім інакша… Для чого я це роблю? Напевно не тільки заради грошей. Виходить, що я егоїст, бо я роблю це для себе. Якийсь публічний егоїзм.

– Я часто помічаю, що музиканти навіть не дивляться на диригента. Оркестр може обійтися без тебе?

– Ініціатива має відходити від музикантів. Диригент не повинен стояти над ними з палкою і кричати: «Ну, включайтеся!», як це багато хто робить. Навіть якісь екстра-хороші музиканти, які впевнені у своїх силах, все одно різні люди і музику вони відчувають по-різному, дихають по-різному. Тому диригент потрібен для того, аби дати загальну концепцію, навіть висунути її, в залежності від того, що пропонують тобі музиканти.

- Давай поговоримо про стосунки з аудиторією. Людей, які ходять на класичні концерти, стає більше чи менше?

– Я не беруся озвучувати загальні тенденції, але на наших концертах аудиторія постійно збільшується. Є категорія людей, для яких 100 грн – це дорого і вони не йдуть. Є такі, для яких 100 грн – це надто дешево, тому вони не підуть. Ми все ж порівняно бідно живемо, і у нас повна безсистемність, хаотичність, строкатість у суспільних відносинах. При цьому якщо приїжджають якісь топ-зірки класичної музики, то, відповідно, люди «валять» на їхні концерти.

З аудиторією взагалі не вгадаєш. Інколи навіть під час якогось суперконцерту на сцені може бути 80 людей, а в залі – 20. І чому саме так – важко пояснити. Проблема ще в тому, що музиканти, у своїй більшості, соціально не активні. Це як спорт – необхідні постійні тренування. Тим більше, якщо ти хочеш добре заробляти, то в наших реаліях музиканту-інструменталісту доводиться грати не в одному оркестрі. Сил на соціальну активність у більшості фізично немає.

– Як тоді зацікавити українця класичною музикою?

– На це потрібно багато часу і до цього варто підходити системно. Людина повинна знати, що це хоча би є в нашому житті. Нехай вона не ходить на класичні концерти, не слухає цю музику, але вона має знати, що це є десь на бекґраунді. Це повинно бути частиною простору, тоді класика матиме свій сенс, тоді цей організм буде живим та пульсуючим.. Зараз у нас тільки агресивна навала поп-музики.

У нас, на жаль, немає такої системи освіти, як в Німеччині, де ще у школі добре вивчають музику, діти грають на різних інструментах та добре знають, хто такий Бах, Моцарт, Бетховен. Треба, мабуть, почати з цього. Я, насправді, нічого нового не відкрию – треба просто щось робити, починати це якось рухати. Інакше просто ніяк.

ВІДЕО

Джерело





Теги:  

Схожі матеріали :

Оцінка--> 
Категорія: Новини | Переглядів: 112 | Додав: Today | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.