Покоління двотисячних покидає соцмережі? - 18 Жовтня 2016 - Турка-перлина Карпат
Середа, 07.12.2016 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians

Новини Турківщини

Головна архіву новин » 2016 » Жовтень » 18 » Покоління двотисячних покидає соцмережі?
18.10.2016 (22:44)

   Покоління двотисячних покидає соцмережі?
Втома від перевантаження інформацією, отриманою через Facebook і Twitter, змушує багатьох повертатися до найпростіших телефонів. В одній з попередніх колонок я арґументував, що в технологіях майже ніщо ніколи насправді не «закінчується». Про речі часто кажуть, що вони «мертві», коли вони просто трохи втрачають свою популярність.

Та останнім часом я став помічати, що від соціальних мереж — які, здавалося б, є кров'ю покоління двотисячних — починає відмовлятися саме ця демографічна група.

Недавно я зустрів 23-річну студентку Університетського коледжу Лондона, яка, як виглядає, є однією з тих розумних людей, котрі інстинктивно перебувають в гармонії з духом часу, тому що відчувають його.

Я коротко процитував її в колонці у Facebook і на відео у Twitter. «Ніхто з моїх знайомих цього не робить, — сказала вона. — На Facebook просто нема тепер моди». Ця молода жінка, Соня Комптон, сказала навіть більше, пояснивши, що безліч її друзів стомилися від соціальних мереж і перебувають на різних стадіях відмови від них, багато з них — і її наречений також — повертаються до простих телефонів, аби уникнути соціальних мереж.

Головною причиною розчарування в одній із, здавалося б, визначальних технологій для її покоління була кількість часу, що його відбирають соціальні мережі.

Я зробив зазначку домовитися випити чаю з міс Комптон і обговорити це детальніше, навіть якщо встановлення контакту з представницею покоління двотисячних, яка не надто зацікавлена у тому, щоб витрачати свій час на телефон, подібне на передачу радіосиґналу на Марс. Я не мав певності, що вона взагалі прийде на зустріч минулого тижня. Утім вона не лише прийшла вчасно, а й зробила польове дослідження, щоб підтвердити свою тезу.

Напередодні ввечері міс Комптон здибалася з двадцятьма друзями у підхожому новомодному місці зустрічі: на мистецькій виставці у напівпокинутому будинку в південному Лондоні. Вона розповіла, що половина групи робить спроби відмовитися від соціальних мереж. Багато хто палко переконував у перевагах менш шаленого життя з одним лиш простим телефоном.

Вона сказала, що її покоління — це не старомодні позери, а проґресивні люди, які розуміються на техніці. «Вони неохоче використовують Facebook для організації та обміну повідомленнями, — пояснила вона, — тому що це ефективний спосіб організувати зустріч або вечірку». Але вони почуваються дедалі незручніше через надання соціальним платформам особистої інформації, з якої ці платформи можуть мати комерційний зиск.

«Минулого року стало менш нетиповим уникати їх, — пояснила вона. — Тепер існує серйозне занепокоєння щодо тих компаній, для яких ми і наші уподобання є продуктом. Адресна реклама насправді відштовхує наше покоління».

«Люди висловлюють також своє занепокоєння тим, що все написане і розміщене ними на соціальних сайтах, вже не їхнє, воно є власністю сайту».

Потім міс Комптон звернула мою увагу на те, про що я не мав поняття — про тиск, який чинять на працівників деякі роботодавці, щоб ті були активнішими в соціальних мережах, перетворюючи спілкування в соціальних мережах на тяжку повинність, пов'язану з роботою.

«Одну з моїх подруг не взяли на роботу флориста, тому що в неї було недостатньо читачів в Instagram. Їх у неї було 300, а працедавці вимагали від двох до трьох тисяч як свідчення статусу. І таке трапляється нерідко».

Міс Комптон належить до першого покоління, яке входить на ринок праці, усвідомлюючи, що працедавці можуть без зайвих зусиль дослідити все: від дитячих світлин претендентів до деталей їхніх підліткових нерозважливих вчинків. Але вона оптимістично щодо цього настановлена. «Моє життя минало в режимі он-лайн, відколи мені минуло 12 років. Тож я живу зі своїми наявними слідами. Я не думаю про майбутніх працедавців, бо всі перебувають в однаковому становищі. Питання в тому, чи моя інформація використовується для продажу».

Окрім того, що вона використовує Facebook для прагматичних потреб і дуже рідко розміщує пости в Instagram, міс Комптон є однією з тих, хто активно відмовляється додавати будь-що цікаве до своєї історії на будь-якій соціальній платформі.

Twitter? «Я ніколи про це не чула і не бачила цього. Про це навіть не йдеться». Snapchat? «Дехто з нас ним користується, я — ні». WhatsApp? «Боже збав».

Електронна пошта? «Так, вона придатна для того, щоб відсилати формальніші повідомлення».

Міс Комптон навіть додала, що завжди надсилає листи з подяками — «Мене так виховали» — і справді любить слати поштові листівки, хоча я не натякаю, що це тренд, який варто відстежувати.

Досліждення, яке минулого місяця опублікувала британська телекомунікаційна служба Ofcom, показало, що 34 % інтернет-користувачів до певної міри добровільно перейшли в офф-лайн — через тиск, що його відчувають міс Комптон та її друзі. Половина вибірки з 2 525 опитаних людей, серед яких було 500 підлітків, заявили, що є в он-лайні довше, ніж їм би хотілося. Тривоги інтеліґенції щодо соціальних мереж будуть зростати.

Вже існує «етична» інформаційно-пошукова система — базована в Пенсильванії DuckDuckGo. Думаю, що чимраз більше людей заперечуватимуть проти того, щоби бути інґредієнтом брендового варива, в той час коли соціальні мережі та пошукові компанії намагаються монетизувати безкоштовний обід, який вони пропонували перше.

Я навіть бачу зростальний запит від таких людей, як друзі міс Комптон, на некомерційні соціальні мережі та пошук — чи на абонентській основі, чи на неприбутковій. Такі платформи ґарантували би, як це робить DuckDuckGo, що не продаватимуть інформацію, справді вилучатимуть те, що користувачі захочуть вилучити, тощо. Якщо я чогось і навчився за 30 років висвітлення в періодиці технічних сенсацій, то це дуже уважно ставитися до таких кмітливих першопрохідців, як скрупульозна міс Комптон.

Вперше я нерозважливо недооцінив когось у 1985 р., коли, працюючи редактором відділу в газеті, я з радістю прийняв заяву про звільнення від мрійливого юнака, що показав себе непридатним для журналістської роботи, але мав в голові купу зварйованих нових ідей.

Він пішов працювати над чимось, що пізніше стало відоме як Інтернет. Ми всі з нього посміювалися. Зайва річ казати, що він сміявся останній і то не один раз.

Jonathan Margolis, More millennials switch off social media, The Financial Times, 11.10.2016

Зреферувала Галина Грабовська

Джерело





Теги:  

Схожі матеріали :

Оцінка--> 
Категорія: Новини | Переглядів: 109 | Додав: Today | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.