Відкритий лист бійця 93 бригади ЗСУ Івана Круца до Степана Кубіва - 5 Листопада 2016 - Турка-перлина Карпат
Неділя, 11.12.2016 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians

Новини Турківщини

Головна архіву новин » 2016 » Листопад » 5 » Відкритий лист бійця 93 бригади ЗСУ Івана Круца до Степана Кубіва
05.11.2016 (12:31)

   Відкритий лист бійця 93 бригади ЗСУ Івана Круца до Степана Кубіва
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ Кубіву Степану Івановичу - першому віце-прем'єр-міністрові і міністрові економічного розвитку України

Доброго дня, шановний Степане Івановичу!

До Вас звертається Іван Круц, житель м.Турка, сотник 29-ї Бойківської сотні Майдану, боєць 93 бригади ЗСУ, кулеметник групи швидкого реагування ОТУ "ДОНЕЦЬК", директор інвестиційної українсько-турецької компанії "SIMUGER.LLC".

Знаю, що відволікаю Вас від дійсно важливих державних турбот, але, як це не дивно для мене самого, дане питання власне і знаходиться в цій площині.

Навесні цього року повернувшись додому з майже 3-х річного відрядження «Майдан-АТО», був буквально приголомшений побаченим: я кажу про скошені Карпати, "турботливих" місцевих очільників - ще вчора майданівських побратимів, з якими, після Майдану: виганяв руских законспірованих диверсантів-попів, викидував в смітники «попередників-крахоборів», намагався створити необхідні умови для гідного життя хоча б тут «на малій Батьківщині», в рідному краю.

Ну і що з того… кому зараз поясниш, і що?:

- Нууу… я ж не очікував того, що вчорашні «герої барикад» так швидко займуть свою нішу в системі загальної корупційно-злодійської машини і замість спільної боротьби проти "внутрішнього ворога", міряються яй.... влаштовуючи «Шустер – село прожект» і переживають за покращення особистого життя, працюють над стратегічним проектом: «Моя фінансова подушка – вже сьогодні і зараз», тому що хто-зна як далі буде.

Не буду… хоча це найбільше розриває душу і стискає серце… розказувати довгу історію про своїх рідних, про дружину, яка ці 3 роки не може звести кінці з кінцями: орендована квартира, відсутність опалення та водопостачання (третій поверх, а до найближчої криниці 200м.), постійне безгрошів’я, кредити, робота до повного морального та фізичного виснаження. Маму, якій ти «добавив» роки життя, приїхав… і вжахнувся від сивини, зморшок і рубців на серці, які сам завдав. Відношення частини населення до нас

– «Ну що, навоювалися? Вільними захотіли стати? А нам що тепер, зашморг лише залишилось затягнути? А все це через вас. До цього ще хоча би на хліб з маслом вистачало, а зараз що нам з тої вашої «свободи», на хліб її намастити?» і т.д.

Не відрізнявшись особливою оригінальністю я, як і більшість з нас, "атошників", заліз у свою мушлю: "всі зрадники", "заради чого гинули побратими?", "гнати цих покидьків, гірш попередніх", "давайте візьмемо зброю і ... всіх їх, а там будь що буде".

Стакан водяри...депресія...ночі без сну (а як спати - , перед очима - війна, нутрощі бійця, які заштовхуєш назад, кров, атака, відступ, засада, тупе очікування смерті)…холодний піт, крики, сварки, заява на розлучення, повна апатія, прогресуюча деградація.

Похорони "Ярика-автобуса"… тумблер який задіяв додатковий резерв, напевне НЗ кожного організму – вимкнутий інстинктом самозбереження у системі рабського існування і релігії кастової ієрархії. Ярик - звичайний, пересічний Герой - як і всі ми. 25 років спокійного, щасливого, сімейного життя, хай і не в розкоші, але цілком достатнього в сусідній росії: змінила....щира любов до України, чесна, не підроблена, справжня. Ну, подумаєш, розлучення, нерозуміння дітей, прокльони дружини – тут рідна Держава в НЕБЕЗПЕЦІ: Майдан, "Айдар", ЗСУ – останні 2 роки за кермом старенького, можливо дійсно "зачарованого" ПАЗика "на нулі".

– Ярик не гони, там смерть, куди ти? Їм вже нічим не допоможеш.

– Та я хлопчики спробую, ви тут посидіть, а "шайтан-машина", самі знаєте, нічого з нею не трапиться – отже зі мною теж. БК під завязку, зверху декілька мішків картоплі, макарону, "для прикриття" і,

– Ти диви, знову повернувся.

Ярика смерть, буду чесним, мене не приголомшила. Подумав: «Що ж, черговий "200", отже все-таки тоді в окопі, всі ми витягнули зламаний сірник. Стара з косою просто "круги мотала" заходячи на посадку, може адресат не чітко прописаний, от і приходять з запізненням листи. ... хм, ну хто ? моя черга, чи знову «дембель відтягнули». Ярика привезли в район попрощатися востаннє. Подивимось хто тут прийшов.

Ага, ну все зрозуміло, пару атошників, очільники – треба в місцевій пресі відмітитись, вже галочка в області, а там того гляди і столиця тримайся, нова генерація юних бюрократів рветься до корита.

Приїхали в рідне село, до місця де вже нарешті відпочине тіло, а душа продовжить битву в інших вимірах. Селяни громадили сіно, порали городи, благо, погода блиснула…а що то за процесія…ти ба, з району приїхали… може дійсно добре воював, а ми, пяниця, «херой», диви допився – здох під плотом, без хати – навіть нарядити нема де. Таа.. якось воно негарно вийшло.

Саме так: Герой України, дарма що офіційно не завізований, таких тисячі – а найгірше, багато хто – невідомо де і спочив востаннє. Не формально, а у власній життєвій позиції, силі духу. Так випив 100 грам (дійсно, не більше) з місцевими атошниками. Але серце, пройшовши це пекло (Богу дякувати, багато хто цього не бачив, називаючи вже банально-буденним набридливим словом «АТО»), не змогло витримати людської байдужості. Паталогоанатом мав би записати «Причина смерті – не потрібний».

Саме в цей момент зрозумів для себе, ніхто тобі не допоможе і нікого не можна назвати винуватцем твоєї біди. Або ти сам починаєш діяти і прямувати до того життя, заради якого гинули побратими. Гинули – щоб діти чи внуки хоча б, зажили. Тепер це твої діти, ти відповідальний за них, ти будівельник, від якого залежить фундамент їхнього щасливого майбутнього. Саме це хочуть тобі нагадати душі померлих – приходячи щоночі у нічних кошмарах. Егей побратими, щось ви занадто рано розкисли, глянте попереду ще скільки роботи. Ану роздупляйтеся і до роботи.

Думки матеріальні, твердий намір за умови відсутності конфлікту із совістю – візуалізує ідею (о… пазлик прийшов…сенкю).

У вересні я прийняв керівництво інвестиційною компанією «Сімугер», власник якої – чесний і принциповий командир французького іноземного легіону, із союзної для нас Туреччини. Працівники фірми у нас: ветерани–атошники, ті, які витримали перевірку духу, совісті, переконання – найбільш строгим екзаменатором – часом. Так, всі розуміють, що навкруги інша система цінностей, інша реальність, інше життя.

Ми самі будуємо власне майбутнє – не чекаємо що хтось допоможе, згадавши скільки разів там повторювали «Хто ж – якщо не ми?» .

Розумію, що для багатьох ми – чужорідна структура: чесно сплачуємо податки, зціпивши зуби терпимо «допомогу» місцевих чинуш-вишиватників, не звертаємо увагу на бюрократичну машину спрямовану проти нас. Тому що віримо, попереду те, заради чого були всі ці жертви – сильна, процвітаюча, заможня Україна, в якій створені всі умови для розвитку вільного, розумного, справедливого суспільства.

Напевне, Ви справедливо зауважите, для реалізації цієї мети потрібні десятиліття, якщо не століття. Я вже згадував про те, що більшість існує в іншому вимірі – не помітивши при цьому глобальне прискорення часу, пришвидшення розвитку подій, відплату за скоєні вчинка – на власній шкурі, а не на сьомому коліні, щоразу більше «тих хто прокинувся», які фізично відчувають – час змінився – це вже, не фізично стала величина.

Саме для цієї «телепортації», власне і приїхав в Україну, світовий фінансовий геній Мехмет Акіф. Автор «Турецького економічного дива», уповноважений представник п’яти головних фінансових клубів планети. Слово якого досить часто вирішує долю інвестування в розвиток економіки. Є вагомим для МВФ, ЄБРР, зрештою всієї фінансової системи світу. Зауважте, приїхав не з порожніми руками, а з мільярдами доларів, для побудови економічно сильної України.

Розумію, недобитків старої системи – теперішніх реваншистів, і їхнє щире обурення – саме так, цього разу їм не дадуть «втихаря роздерибанити бабло», вчергове «розвести лохів із-за бугра». Цього разу за ці гроші побудують заводи, фабрики, магістралі, виведуть з «коми» сільське господарство, вкладуть кошти в освіту, науку, нові технології, інновації. І це відбудеться неминуче – незважаючи на їхні важкі «старання». Так, знаю, вони в це не вірять, вважаючи що «система безсмертна». Що ж, щиро кажучи, мені їх не жаль, у них було вдосталь часу, щоб виправити свої помилки. А ті хто не встиг – не надійтеся… вже вертольотом в Ростов не злиняєте, ми – народ, не дозволимо.

Вірю що Ви, в першу чергу – Державник, саме тому доля дає можливість Вашій команді, виправити все в нашій країні – ставши достойними громадянами України, її рятівниками. Аксіома: «Вибір є завжди – часто, тільки в останню мить ми здатні прийняти вірне рішення. Повірте, ми солдати точно це знаємо – не раз перевіряли.

Завтра, з Вами, вже вдруге намагається зустрітися Ваш колега і великий прихильник України – пан Мехмет Акіф Яан. Першого разу: 31 вересня – ваш заступник повідомив, що для цього потрібно оформити попередній запис, але на жаль, так і не надіслав необхідний формуляр для внесення даних. Здогадуюсь, можливо підлеглі не передають всю інформацію Вам, сортуючи її в «спам».

Так от, Степане Івановичу, перейдемо до справи – Ви заборгували мені послугу. Пригадайте «Український дім» 16 лютого 2014 року, поряд з теперішніми міністрами та чиновниками найвищого рангу. Тоді, для тих хто справедливо не хотів розбирати барикади на Грушевського (через 2 дні через вільні проходи безперешкодно заходив кримський «Беркут» - вбивці патріотів Майдану), Ви пообіцяли зробити все що завгодно, і, до Вашої честі, виконали обіцяне – ненароком звернув увагу, як у вчорашніх «босяків» – різко покращилось життя. Тоді я промовчав – не був з цим згідний, хоча і не перешкодив іншим, вірив – Вам видніше, ви бачите загальну стратегічну картину, на відміну від нас. Напевне такі дії, саме в той час, були необхідні для збереження Держави (до речі, вважаю, відбулося те, що повинно було відбутися: розпалили котел – для переплавки народу в націю).

Так от, як то кажуть, давайте розрахуємось: на весь величезний масив букв, які я, немов з переляку настрочив (правду люди кажуть ми трохи «придурочні») – дайте будь-ласка відповідь.

Насправді, просто не хочу відволікати ні Вас, ні нашого гостя, від важливих справ.

Ультракоротку: дві – або – три літери.

Ви зустрінетесь з паном Мехмет Акіфом – «так» чи «ні»?

Іван Круц





Теги:  

Схожі матеріали :

Оцінка--> 
Категорія: Новини | Переглядів: 1298 | Додав: Today | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.