Неділя, 23.07.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Новини Турківщини

Головна архіву новин » Новини » 2017 » Березень » 19 » «Записки українського самашедшого»: живі та актуальні цитати
19.03.2017 (12:57)

   «Записки українського самашедшого»: живі та актуальні цитати
До дня народження геніальної української поетеси Ліни Василівни Костенко пропонуємо читачам найактуальніші, на нашу думку, цитати з її роману «Записки українського самашедшого», який можна буквально розтягнути на крилаті вислови.

Для художньої мови Ліни Костенко характерна глобальна метафорика, яка охоплює всі клітини кожного тексту на всіх рівнях для утворення багатогранних персоніфікованих образів.

Жива метафора у її віршах, наче сіль у страві, простежується практично у кожному рядку та надає йому живучості та актуальності.

А він же гарант Конституції, то що ж він мені гарантує?

… розлетілись по світу, я залишився з принципу, все ж таки це моя країна, я тут виріс, я тут живу, я хочу жити і працювати тут. І не абияк жити, а жити добре, достойно.

…у нас же так, якщо говориш українською, то вже й націоналіст.

…українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.

...на руїнах імперії постала наша Незалежність. Скільки тоді було радості, скільки надій, а тепер що?

Держава загрузає в корупції, резонансні злочини не розкриті - то взагалі ганьба на весь світ.

...будують чужу, не нашу, антиукраїнську Україну. Навіть після війни такого не було.

Ми статисти духовної пустелі. Великий народ обирає карликів.

Олігархи, нардепи, бізнесмени, очільники, кримінальні авторитети, VІР-персони і поп-зірки - золотий фонд суспільства, його неоціненний скарб.

Свої не арештовують своїх.

Третє тисячоліття - це вже кінець Історії.

Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються.

Виїли Україну зсередини, як лисиця бік у спартанця, ще й дивуються - чого ж вона така скособочена? Чого кульгає в Європу, тримаючись за скривавлений бік? Всю обгризуть, як піраньї, і сипонуть врозтіч. Від України залишиться тільки скелет.

...На науку коштів нема, на культуру нема, зате є олігархи і тіньовий капітал.

Сновигають, куняють, чубляться, виступають, тиснуть на кнопки, тасуються в більшість і меншість, і безнастанно дбають про народ. Він увесь вік стояв на колінах, він спить, у нього препаскудний менталітет, у нього жахлива історія, яку не можна читати без брому, у нього продажна інтелігенція, у нього немає еліти, він роздав своїх геніїв у сусідні культури, а сам сидить яко наг, яко благ, неконкурентоспроможний.

Я за все своє життя не наслухався таких пасквілів на народ, як наговорено при цій, з дозволу сказати, демократії.

Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.

Націю запрограмували на безвихідь. А вона добра, вона терпляча.

Несвідомі власної несвідомості.

Триста років ходимо по колу. І жах не в тому, що щось зміниться, - жах у тому, що все може залишитися так само.

…чому канадський прем’єр-міністр може проїхати до парламенту на ковзанах по замерзлій річці через всю Оттаву, а у нас людей розкидають мало не в кювети, коли їде якесь цабе.

Селеві потоки брехні заливають суспільство.

Погано виходимо на фініш століття. В бенкетах цинізму в нашому Домі Буття.

Люди вимагають правди - їм сервірують брехню.

Непокаране зло реґенерує себе.

Століття ще не закінчилось, але я вже відчуваю його як минуле.

…з поняттям честі у наших політиків дефіцит.

Свій торговельний флот влада роздерибанила, от і плавають на чужому.

Папа Римський застерігає, що наступне століття може піти під знаком культури смерті.

По-моєму, тут уже потрібні не політологи, а політпатологи.

Але найкращий подарунок отримали ветерани та інваліди війни - віднині їх ховатимуть безплатно.

…не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо.

Судів більше, ніж честі і гідності.

Найгірше в нашому народі те, що він до всього звикає. Оце звик, змирився, і нічого не хоче міняти.

Огидна річ - наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому.

Духовний канібалізм. Так схопили суспільство за горлянку, як люди витримують?

Добре, що я не гуманітарій.

…увесь цивілізаційний набір сучасності - і покинуті діти, і продані, і вкрадені, й наркозалежні, і народжені від хворих на СНІД матерів, і безпритульні.

Детективів можна вже не читати, досить читати хроніку світових подій. Я вже починаю боятися наступного дня, бо він може бути ще гірший. Або його може не бути взагалі.

Зманеврували у слові, зманеврують і в ділі.

Фронт національної гідності теж тримають мертві. Коли вже його триматимуть живі?!

Журналісти. Очі суспільства, яке спить.

Тебе штовхнуть, ти вибачишся.

…покоління - це дуже відносна одиниця виміру. Час - великий карикатурист.

…поважно виступають перші особи держави, половина з яких того Кобзаря не читали і мова його їм до фєні.

Лінію фронту знову тримають мертві.

У ставленні цієї влади до людей є щось зоологічне.

Люди, які пережили критичну масу принижень (і стерпіли!), не можуть бути повноцінними громадянами.

Шизоїдний сель свідомості заливає суспільство.

До всіх перинатальних хвороб державності ще й така халепа - виросли покоління, яким усе по фіґ.

Якогось ранку прокинемося в іншій державі. Бо проспали свою.

У кожного своя пустеля. І свої міражі.

У нас теж часом не знаєш - воно людина чи засичить.

Здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів.

…нова форма освідчення в коханні: «Давай займьомся любов’ю».

Вам не подобається влада - оберіть собі іншу.

Манія величі - це хвороба. Комплекс меншовартості - теж хвороба. Тільки ще гірша.

Як це можна було довести Україну до такого стану?! Так її одурити, так обікрасти, збити з магістрального шляху, загребти під себе ресурси, прибрати до рук пресу, радіо й телебачення і фактично дати нашій історії зворотний хід?

Нашого цвіту по всіх борделях світу.

Все як у людей. Презервативи можна по телефону замовити. Кілера найняти через інтернет. Місце у парламенті купити.

Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту.

Життя - це посекундна тарифікація. Доводиться платити за кожну секунду.

Моя базова травма - Україна. І на це немає ради.

У кожної нації свої хвороби. У Росії - невиліковна.

Доля не усміхається рабам. Доля усміхається людям. Якась Україна буде. А така, як мріялось, то вже ні.

У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало. Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України. Україною правлять люди, які її не люблять і яка їм чужа.

Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші.

Цю ж націю вже фактично здали в історичний хоспіс. Вона безнадійно хвора, вона так довго вмирає.

У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років - а вона та сама.

Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння.

А у нас тут люди гавкають. У нас тут такі бувають персонажі, хоч намордник їм на фізіономію одягай.

Ще одну свою співвітчизницю провели ми очима і, мабуть, назавжди. Дружина Ґонґадзе виїхала з дітьми до Америки.

В американській Конституції записане право людини на щастя.

…не живу, а одбуваю життя.

Ніхто мене не почує. Людство впевнено йде до своєї катастрофи.

Допоки ж при владі будуть вовки?!

Тепер у людей дисфункція душ.

«В Україну янгол прилетів». Таке реальне враження від цього нереального Папи. Я був вдячний, що він звернувся до мого народу мовою мого народу.

Віддайте мені мою Батьківщину!

Здається, мене витягли з петлі. Я ще маю шматок життя, у мене сім’я, син, я не хочу, щоб він повторив мою долю.

Ми думали, XX століття страшне. XXI буде набагато страшніше.

…щось пороблено світу, щодня трагедії.

Новий рік - це ще один привід відчути свою самотність.

А лиха година якась безрозмірна.

Визначають нам прожитковий мінімум. Навіть не для життя, для прожитку! Хто має право нам, людям, визначати мінімум?! Ті, що собі призначили максимум?

…у своєму житті треба залишати місце й для свого життя. У моєму житті для мого життя місця не було.

Боже, скільки народ має достойників, чого ж він так недостойно живе?!

Розумово відстала нація… Дозволяє сидіти у себе на голові. Значить, кращої долі й не заслуговує.

У Нідерландах узаконили евтаназію, тобто милосердне вбивство. Бо немилосердне вже узаконене скрізь.

Це ж не народ, це жертва історичних мутацій. Безвихідь - це теж форма існування.

Людям не те що позакладало вуха - людям позакладало душі.

Папа Римський прибув до Польщі. Під Краковом його зустрічали два мільйони поляків. Бо вони нація, одне ціле. Господи, Він прощається з Польщею!

Перший раз за розбійний напад, вдруге за нанесення тілесних ушкоджень. Словом, зі всього видно, приходить сильна політична фігура.

У цій країні противно жити. Предки мої, що ви зробили не так, що нащадки потрапили в таку халепу?

«Цього клаптика землі вистачило тому, кому замало було всього світу» (А. Македонський).

Тепер же час вимірюється не часом, а катастрофами.

Тіло Тараса Процюка вже летить у Київ, тіло Сашка Кривенка везуть у Львів. У небі розминаються мертві. На землі розбиваються живі.

Це ж тільки герої різні, а подонки всіх націй однакові.

А Україну таки докотили до прірви. І знову треба боротися, знову треба хапати голіруч те колесо Історії, щоб не зірвалося.

…це психопатологія. Жити в Україні і не любити Україну.

Мабуть, світ скучив за Третьою світовою війною. Фактично вона вже почалась.

Міліція їх не ловить, бо хто ж ловить самих себе?

Леді Ю закликає запасатись харчами і їхати на Майдан.

Я зрозумів, що моє життя закінчилося. Що України вже більше ніколи не буде. І я пішов на Майдан.

Боже! У мене є народ.

І тут, як завжди, найрадикальніша леді Ю. Вона вважає, що перед лицем смертельної небезпеки треба діяти негайно й рішуче, а злочинну теперішню владу треба просто винести з коридорів.

Люди б йому повірили. Ні, він іде на поступки, він капітулює. Ми на Майдані, а він уже серед них. Серед тих, кого називав злочинною владою. …за що ж ми стояли на Майдані?!

Мені треба, щоб вони, ставши владою, не зрадили цей Майдан. Бо це не їхня перемога, це наша.

Може, вони припишуть її собі. Може, захочуть забути. Може, чиїсь волохаті руки спробують видерти цю сторінку.

Але це вже Історія. Не з бромом, а з помаранчем.

Сторінку можна видерти. Історію - ні. От і настав наш День Гніву. Лінію оборони тримають живі.

2001-2010





Теги:  

Схожі матеріали :

Оцінка--> 
Категорія: Новини | Переглядів: 298 | Додав: Today | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 Admin   (20.03.2017 01:01)
.
.
.

І все на світі треба пережити.
І кожен фініш - це, по суті, старт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.


УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.