Понеділок, 25.09.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Новини Турківщини

Головна архіву новин » » 2017 » Червень » 12 » АЛЕЯ НЕБЕСНОЇ СОТНІ ЧИ СКОТОМОГИЛЬНИК ?
12.06.2017 (13:25)

   АЛЕЯ НЕБЕСНОЇ СОТНІ ЧИ СКОТОМОГИЛЬНИК ?
(Святе місце пустим не буває)

«Коли дух нечистий виходить із людини, то блукає місцями безводними, відпочинку шукаючи, та не знаходить. Тоді він говорить: Вернуся до дому свого, звідки вийшов. А як вернеться він, то хату знаходить порожню, заметену й прибрану. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, і входять вони та й живуть тут. І буде останнє людині тій гірше за перше… Так буде й лукавому родові цьому» (Мф.12.43-45).

В чотирнадцятому році, коли в зболених серцях ще полум’яніла пам’ять про живі події на київському Майдані, громади міст і сіл влаштовували пам’ятні знаки, висаджували алеї, будували каплички в честь тих, хто загинув за краще майбутнє. Це був час великого патріотичного підйому, котрий надихав, вселяв віру, спонукав до активних дій, боротьби, оновлення.

Турківська громада, в лиці працівників районної ради, райдержадміністрації, управління соціального захисту, директорів Дп «Боринське лісове господарство» Михайла Ільницького, ДП «Турківське лісове господарство» Василя Барабаша, учнів Турківської ЗОШ №1 та Турківського НВК, а також активістів громадських організації , кілька днів в урочищі «Вісімка» займалися розчисткою місця від заростів та побутового сміття, яке тут внадилися вивозити недобросовісні громадяни («АЛЕЯ НЕБЕСНОЇ СОТНІ»).

Крім того тут були висаджені липи та інші дерева, розчищений невеличкий ставочок, а також бульдозером вирівняне місце, на якому планувалося в скорім часі збудувати невеличку капличку. Війна з кремлівським агресором внесла зміни в плани громадськості. Всі сили пішли на волонтерську роботу.

Час від часу сюди навідувалися громадські активісти, аби слідкувати за дотриманням належного порядку. Побувавши тут в черговий раз, люди були вражені диким смородом, який доносився з відведеного під капличку, місця. Підійшовши ближче – всі остовпіли. Поряд з купою сміття валялися відходи тваринного виробництва, над якими літали купами тлусті мухи.

...

Що сталося сьогодні з людьми, які ще вчора волали про цінності Європи, при зустрічах віталися «Слава Україні, Героям слава, Смерть ворогам», і підскакували біля пам’ятника С.Бандері з вигуками: «Хто не скаче, той маскаль», демонструючи свою ненависть до агресора, а вже сьогодні звалили тут, в алеї, де вже зазеленіли молоденькі липки, гору сміття, роги, ратиці і бебехи забитих тварин?

Давайте щиро зізнаємося – ми не знаємо, що таке пам’ятати свою історію, пам’ятати своїх рідних, пам’ятати своїх героїв. Ми живемо своїми клопотами і за ними забуваємо про все на світі. Хтось за нас молиться, хтось за нас помирає, хтось сидить у в’язницях – це все стає другорядним. Воно десь там, далеко, за горизонтом, чуже, не наше. Наше тут, в руках, в череві, в кишенях. Не дивно, що бачачи перед собою визначні події життя, ми залишаємося незмінними, продовжуючи творити те, до чого вже звикли.

В народі кажуть, що поки жива пам’ять про героїв, живі і вони. Це неправда. Вони живі у будь-якому випадку, пам’ятаємо ми про них, чи забули, адже вони надбали вічність своїм подвигом. А ось ми, забувши про них – змертвіли. Ми мертві тим, що не живемо тим життям, тими змінами, за які вони віддали своє життя.

Сміття на святому місці – наслідок нашої куцої пам’яті, нашої культури, нашої релігійності. Статтю хочеться завершити одним з багатьох віршів, які звучали з вуст народних поетів тієї буремної доби:


«Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів – плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава – вписано у серці».


(Мар’яна Савка (22.02.2014))

Віктор Саварин, ГО «Майдан Турківщини».





Теги:  

Схожі матеріали :

Оцінка--> 
Переглядів: 332 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.