Середа, 28.06.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Новини Турківщини

Головна архіву новин » Новини » 2017 » Червень » 15 » Пам'яті нашого Земляка професора Ігоря Герича
15.06.2017 (23:21)

   Пам'яті нашого Земляка професора Ігоря Герича
15 червня минає три роки з того часу як відійшов у вічність наш земляк, видатний хірург, уродженець м. Турка, безмежно добра і відкрита Людина, доктор медичних наук, професор Ігор Герич.

У 2011 році Ігор Герич видав книжку "Сто випадків із практики районного хірурга".

У передмові до книги автор пише, що це - не типова сучасна книжка з царини хірургії: в ній немає чистої „науки”, детального опису клінічних ознак і методик лікування хірургічних захворювань, стереотипних практичних рекомендацій чи порад. Вона має щось інше. Вона дуже суб’єктивна і тим дуже цікава. Вона до болю правдива – чи часто Ви чули щиру і само- критичну сповідь Хірурга? Вона надзвичайно цікава – яке бурхливе життя треба прожити Хірургові, щоб назбирати таку унікальну колекцію клінічних випадків? Вона багатожанрова – в ній тісно переплітаються мемуарна, історична і хірургічна складові.

Зрештою, ця книжка – це своєрідний пам’ятник моєму Татові – Дионізію Івановичу Геричу – одному з „останніх могікан” львівської загальної хірургії та його професійним побратимам – районним і рядовим хірургам Львівщини – тим, хто своєю щоденною самовідданою працею формує надійний фундамент української хірургії.

Ця книжка народжена двома найсильнішими почуттями – любов’ю і болем… Моєю синівською любов’ю до Тата і болем – фізичним, нічним, гангренозним, тим, що звужує життєвий простір до маленької безглуздої, безсенсовної пульсуючої точки. Першою, безумовно, була любов, яка, очевидно, народилася з моїм першим дитячим криком… Але головною причиною напи- сання цих текстів став біль, спочатку спричинений діабетичною гангреною, потім невдалою операцією, відтак – фантомний, потім знову гангренозний і знову післяопераційний.

Він з’явився у Татовому житті підступно – серед кипучого хі- рургічного життя, поміж клопотів про своїх пацієнтів і родину, тихої мальовничої карпатської осені. Він вторгнувся у розмірений ритм Батькового життя раптово і, як виявилося, – назавше. Спочатку незвичний, недоречний і терпимий – такий, що ламає усталений триб, біль швидко, мов гірський струмочок після червневої зливи, набрав нестримного ритму, розливався повновіддям, зато- плював все нові і нові життєві території, безжально рвав береги Життя.

Він приходив сподівано із заходом сонця, не боявся знебо- люючих і нахабно вичерпував джерело відновлення… Я, як хірург, добре знав, що таке біль. Як колишній солдат, як хірург, добре знав, що таке біль. Як колишній солдат, я мав змогу не раз відчути різні силу, вияви і обличчя болю. Але цей Татів біль паралізував мою свідомість… Я розумів, як не просто Татові, блискучому досвідченому хірургу, усвідомлювати свої перспективи як пацієнта з прогресуючою гангреною. Я подивляв його силі духу і стоїчності на тлі нічного болю і постійних страждань, його спро- бам підтримувати пульс родинного життя, телефонічно консульту- вати колег, намагатися вирішувати масу побутових справ, розмов- ляти з Мамою про майбутнє сім’ї, виховувати внуків…

Тато звик до болю – він його чекав, він його розумів, він його витримував, він його пробачав. Він боровся з ним сам – включеною лампою біля ліжка, стисненими зубами, мовчанням і роздумами... Але знеболюючі не помагали, гангрена прогресувала. Біль крав Татові сили і сон. Я взяв довготривалу відпустку, щоби бути з Татом постійно, і панічно шукав ефективних ліків від болю та спосо- бів дати хоч трохи спокійного сну, але марно. Зрештою, спосіб „лікування” нічного болю та тривог народився спонтанно сам – ми з Татом вперше серед бурхливого дорослого життя надовго опинилися поряд – „на відстані сльози” – і отримали змогу виговоритися.

Ми щоночі говорили про все ще досі не обговорене: про його життя, про навчання в Станіславові, про плани на майбутнє, про родину. Вичерпавши загальні теми – перейшли до професійного – до хірургії. І раптом ми зауважили, що біль відступав перед живою розмовою – він виштовхувався з епіцентру нічного життя, ставав терпимішим, а часом й непомітним, ніч переставала бути виснажуючою, а ранковий сон краще відновлював сили. Властиво тоді у нас народилася думка: з розповідей Тата про його майже 40-річну хірургічну діяльність написати книгу про найцікавіші випадки з його багатогранної практики.

І ночі почали наповнюватися сенсом: Тато захоплююче розповідав, згадував деталі, надиктовував випадки на диктофон, вдень – робив замітки в блокноті, переглядав медичну літературу. Очі Тата оживали, коли він оповідав про свої перші кроки в хірургії, успіхи і невдачі, про перемоги і помилки, про долі своїх пацієнтів, про свої припущення, які вдалося чи не вдалося підтвердити. Очі Татові горіли любов’ю до хірургії… Ця робота над книгою мала терапевтичний ефект – біль не зник, він просто переломився через призму Татової любові до хірургії і на той час переставав бути центром його життя. Потім Тата не стало… І кожного разу, коли я торкався Татових заміток, чув диктофонний запис його голосу чи переглядав фотографії, моя душа здригалася від ударів уже мого фантомного болю, який стримував народження нашої книжки.

І ось, через довгих 8 років, сьогодні в рік 80-ти ліття мого Тата – Дионізія Івановича Герича – Ви тримаєте в руках „Сто випадків з практики районного хірурга”. Це книга про мого Тата. Це книга про визначного бойківського хірурга. Це книга про професійне життя українського районного хірурга. Це не типова сучасна книжка з царини хірургії: в ній немає чи- стої „науки”, детального опису клінічних ознак і методик лікування хірургічних захворювань, стереотипних практичних рекомендацій чи порад. Вона має щось інше. Вона дуже суб’єктивна і тим дуже цікава.

Вона до болю правдива – чи часто Ви чули щиру і само- критичну сповідь Хірурга? Вона надзвичайно цікава – яке бурхли- ве життя треба прожити Хірургові, щоб назбирати таку унікальну колекцію клінічних випадків? Вона багатожанрова – в ній тісно пе- реплітаються мемуарна, історична і хірургічна складові. Зрештою, ця книжка – це своєрідний пам’ятник моєму Татові – Дионізію Іва- новичу Геричу – одному з „останніх могікан” львівської загальної хірургії та його професійним побратимам – районним і рядовим хі- рургам Львівщини – тим, хто своєю щоденною самовідданою працею формує надійний фундамент української хірургії.

Я дякую мамі – Вірі Василівні Герич, дружині – Олені Миколаївні Морозович, дітям – Соломійці і Гнатику за допомогу у викла- ді текстів, підбір і приготування фотоматеріалів, первинне нефор- мальне рецензування рукопису. Щиро дякую колегам – Аркадію Васильовичу Мельникову, Євгену Севериновичу Комарницькому, Любомиру Павловичу Дурбаку, Юрію Васильовичу Великому, Станіславові Людомировичу Рачкевичу за теплу пам’ять про Тата і надані матеріали про нього, моєму вчителю Олегові Олеговичу Кущу, Анні Степанівні Барвінській та Олегові Михайловичу Дворчину – за всебічне сприяння при написанні цієї книги і неоціненну мо- ральну підтримку.

Зрештою, я дякую тобі, Читачу, і бережно, з довірою віддаю „Сто випадків з практики районного хірурга” у Твої руки.

З повагою Ігор Герич (2011 рік).

Повну версію книжки можна прочитати ТУТ.





Теги:  

Схожі матеріали :

Оцінка--> 
Категорія: Новини | Переглядів: 2786 | Додав: Today | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.