Неділя, 24.03.2019 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Новини Турківщини

Головна архіву новин » » 2019 » Березень » 5 » Колодязь vs гараж. Хто кого...?
05.03.2019 (00:53)

   Колодязь vs гараж. Хто кого...?

Сьогодні в суспільстві звучить дуже багато критичних зауважень на адресу наших судів (іноді небезпідставних). Точаться суперечки про судову реформу, про необхідність оздоровлення судової системи.

На цьому фоні світлою плямою може служити історія нашого краянина, який після судів попередніх інстанцій звернувся до Верховного Суду і знайшов там справедливе рішення.

Йдеться про кількарічну судову тяганину мешканця села Лімна з своїми сусідами, яким, нібито, заважав, збудований ним на своєму подвір'ї гараж. Сусіди подали позовну заяву до суду з вимогою знесення, нібито, самочинно збудованого гаража. І це при тому , що у господаря були всі дозвільні документи. Чоловік набрався терпіння, витримав суд першої інстанції (Турківський районний суд) , суд апеляційної інстанції . Суди, не врахувавши всіх обставин справи, задовільнили позовні вимоги сусідів. І коли вже в цих судах не вдалося домогтися справедливості, подав касаційну скаргу у Верховний Суд України.

Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу, не лише скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції, але й постановив стягнути з кляузників судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 200,97 грн. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 219,24 грн.

Таким чином своєю постановою Верховний Суд зробив висновок, що вимоги про зобов’язання знесення самочинно збудованої господарської споруди інші особи можуть заявляти лише при доведенні факту порушення їхніх прав.

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

16 січня 2019 року м.Київ №458/1173/14-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — судді СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КАРПЕНКО С.О. (судді-доповідача), КУЗНЄЦОВА В.О., ЛУСПЕНИКА Д.Д., ПОГРІБНОГОС.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 6 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 25.01.2016 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12.04.2017,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Особа 4 і Особа 5 звернулись із позовом до Особи 6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, — відділ регіонального розвитку, містобудування та архітектури Турківської районної державної адміністрації Львівської області, Лімнянська сільська рада Турківского району Львівської області, Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі департаменту ДАБІ у Львівській області, про зобов’язання знесення самочинно збудованої господарської споруди.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що Особа 4 зі своїм чоловіком Особою 7 проживає за Адресою 1, а Особа 5 — у будинку за Адресою 2. По сусідству з ними проживає відповідач.

24.10.2002 рішенням виконкому Лімнянської сільради Особі 6 надано дозвіл на будівництво гаража на подвір’ї його будинку.

Вказували, що у 2013 році відповідач без відповідних документів та з істотними порушеннями будівельних і санітарно-екологічних норм збудував гараж на відстані 0,70 м від огорожі, яка розділяє подвір’я сторін. Гараж збудований на відстані 1,50 м від криниці, розташованої на подвір’ї Особи 5, у зв’язку із чим ґрунтові та стічні води, а також паливно-мастильні матеріали від автомобіля стікають до криниці.

Зазначали, що вони неодноразово зверталися до сільської ради із заявами про незаконне будівництво гаража, що призвело до забруднення криниці стічними водами. Відповідно до висновку Самбірського міжрайонного управління головного управління Держсанепідслужби вода в криниці за бактеріологічними показниками не відповідає вимогам державних норм.

2 червня 2014 року Лімнянська сільрада прийняла рішення, направлене на усунення шкідливих наслідків діяльності сусідів на ділянках, що призводить до шкідливого впливу на здоров’я людей, тварин та земельні ділянки. Відповідач відмовився вживати заходів для усунення шкідливих наслідків своєї діяльності, які виникли внаслідок самочинного будівництва гаража та унеможливили користування криницею.

За таких обставин просили зобов’язати відповідача знести самочинно збудовану господарську споруду (гараж), а у разі відмови — добровільно знести господарську споруду (гараж), провести її примусове знесення за рахунок відповідача.

Рішенням Турківського райсуду від 25.01.2016 позов Особи 4 і Особи 5 задоволено.

Зобов’язано Особу 6 знести самочинно збудовану споруду — гараж, розташований за Адресою 3, а в разі відмови добровільно знести гараж — провести примусове знесення гаража за його рахунок.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач без узгодження будівництва з органами державного архітектурно-будівельного контролю, затвердження проектно-кошторисної документації й отримання документа, який посвідчує право на виконання будівельних робіт, здійснив самочинне будівництво гаража та здійснює його експлуатацію, порушуючи права позивачів.

Ухвалою АСЛО від 12.04.2016 відхилено апеляційну скаргу Особи 6, рішення Турківського райсуду від 25.01.2016 залишено без змін з посиланням на відповідність його висновків матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права.

У травні 2017 року Особа 6 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі посилався на неврахування судами попередніх інстанцій того, що гараж не є самочинним будівництвом, оскільки його будівництво проводилося на підставі будівельного паспорта на земельній ділянці, яка відведена для цієї мети.

Вказував, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про порушення прав позивачів, оскільки матеріали справи не містять доказів, що вказують на забруднення води в криниці, якою користуються позивачі, внаслідок будівництва гаража чи його експлуатації.

Крім того, заявник зазначив, що знесення самочинного будівництва можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, допускається лише у випадку, коли неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або якщо особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Ухвалою ВСС від 19.05.2017 відкрито касаційне провадження у справі й ухвалою цього ж суду від 28.08.2017 справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до п.6 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» ВСС діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи ВС та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ ВС.

<...>Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч.1 ст.400 ЦПК).

Судами встановлено, що Особа 4 проживає разом з Особою 7 у житловому будинку за Адресою 1, що належить останньому.

Зі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 17.07.2012 суди встановили, що Особа 5 успадкував житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,2278 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд за Адресою 2.

Також суди встановили, що Особа 6 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за Адресою 3.

Рішенням Виконавчого комітету Лімнянської сільради від 24.10.2002 Особі 6 надано дозвіл на будівництво гаража розміром 6х4 м на його подвір’ї.

Суди встановили, що відповідач у 2013 році здійснив самочинне будівництво господарської будівлі — гаража з порушенням будівельних норм і правил та санітарно-екологічних норм, оскільки мінімальна відстань від стін гаража до межі земельної ділянки позивачів становить 0,65 м, а максимальна — 0,75 м. Відстань від стін гаража до колодязя на земельній ділянці позивача становить 0,80 м, мінімальна відстань від споруд, збудованих Особою 6, до житлового будинку позивачів — 8,35 м.

Апеляційний суд з повідомлення відділу містобудування та архітектури Турківської райдержадміністрації від 8.09.2014 №41 встановив, що в архіві відділу відсутні документи на будівництво гаража Особи 6.

Суди вважали, що будівництвом гаража відповідач завдав незручностей позивачам, оскільки ґрунтові та стічні води, а також інші відходи просочуються в ґрунт і стікають до криниці, внаслідок чого вода з неї стала непридатною для вживання.

З такими висновками судів попередніх інстанції погодитися не можна.

У ч.1 ст.15 ЦК визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК об’єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому, за положеннями ч.4 цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом ч.7 ст.376 ЦК, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Крім того, відповідно до положень ст.38 закону «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об’єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред’явлено до суду в разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об’єкта є неможливою.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

З урахуванням змісту зазначеної норми в поєднанні з положеннями стст.16, 386, 391 ЦК позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

За змістом ст.376 ЦК, вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Знесення самочинного об’єкта нерухомості відповідно до ст.376 ЦК є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об’єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Такий висновок про застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 6.09.2017 в справі №6-1721цс16, підстав для відступу від якого не встановлено.

Частиною 1 ст.11 ЦПК в редакції кодексу, чинній на час ухвалення судового рішення апеляційний судом, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК у цій же редакції кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК у редакції кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій).

Суди попередніх інстанцій не врахували, що спірний гараж Особа 6 побудував на належній йому земельній ділянці з цільовим призначенням — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, маючи дозвіл на його будівництво, дозвіл на право закладення фундаменту і будівельний паспорт.

Разом з тим суди залишили поза увагою, що вказаний гараж належить Особі 6 на праві власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.10.2014 №28449527.

Отже, спірний гараж не можна вважати самочинним будівництвом у розумінні ст.376 ЦК; доказів істотного відхилення від проекту, що порушує права позивачів, чи відмови відповідача у проведенні перебудови позивачі не надали і порушення своїх прав не довели.

Суд першої інстанції не врахував зазначених обставин та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для знесення належного Особі 6 на праві власності гаража.

Апеляційний суд допущене судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права не усунув, помилково погодився з висновком про задоволення позову.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку про порушення прав позивачів діями відповідача і наявність причинно-наслідкового зв’язку між здійсненням будівництва гаража відповідачем та забрудненням криниці, розташованої на земельній ділянці Особи 5, оскільки доказів цього матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ст.412 ЦПК).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового — про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пп.«в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що Особа 4 є інвалідом І групи та згідно з п.9 ч.1 ст.5 закону «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

Частинами 1 та 2 ст.88 ЦПК в редакції кодексу, чинній на час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої- частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Враховуючи викладене, з Особи 5 підлягають стягненню понесені Особою 6 судові витрати — судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 200,97 грн. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 219,24 грн.

Судові витрати, понесені відповідачем, що підлягали б стягненню з Особи 4, необхідно компенсувати відповідачу за рахунок держави у порядку, встановленому КМ.

Керуючись стст.141, 400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити.

Рішення Турківського районного суду Львівської області від 25.01.2016 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12.04.2017 скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити Особі 4 та Особі 5 у задоволенні позову до Особи 6 про зобов’язання знесення самочинно збудованої господарської споруди.

Стягнути з Особи 5 на користь Особи 6 понесені судові витрати у розмірі 420,21 грн.

Судові витрати, понесені Особою 6 у сумі 420,21 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Газета Закон і Бізнес





Теги:  кого...?, гараж., колодязь

Схожі матеріали :

Оцінка--> 
Переглядів: 277 | Додав: Admin | Теги: кого...?, гараж., колодязь | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.