П'ятниця, 15.12.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

Ігор Герич: "Пора забрати з медицини червоні прапорці совєтщини"

«Захід»: Яке місце, на Вашу думку, приватна медицина займає сьогодні на Львівщині?

І. Г.: Відповідь про місце приватної медицини в охороні здоров’я на загал, і в охороні здоров’я Львівщини, зокрема, може бути дуже короткою: це місце, яке на сьогодні заповнене тільки наполовину, місце, яке є надзвичайно важливим. Ця відповідь – у форматі тих умов, які закладені в державі. Зокрема, йдеться про абсолютно недокладне фінансування державної медицини з бюджету, про залишковий принцип формування самого бюджету, про недостатні заробітні плати лікарів, які втрачають мотивацію для роботи. Зрештою, навіть заявлений бюджет на охорону здоров’я у деяких районах виконується менше, ніж на 60%.

Що воно означає для потенційних пацієнтів – здорових людей? Ті сегменти державної медицини, які склалися на наших теренах історично, продовжують животіти, і навіть пробують розвиватися, хоча коштів на розвиток нема. В основному, поступ відбувається через спроби додаткового залучення бюджетних коштів чи різні спекуляції на госпрозрахункових темах. При такому підході, державна медицина не має ніяких ресурсів. Сама наша, стара як світ, система організації охорони здоров’я за Симашко ні історично, ні динамічно не має перспектив.

Світ змінився, змінилися підходи до охорони здоров’я, з’явилися нові галузі. І тоді, коли держава не має можливості утримувати існуючі, говорити про розвиток нових важко. При такій ситуації, платна медицина – то не альтернатива, а абсолютно нормальне доповнення до державної. Особливо в сегменті тих медичних послуг, яких на нині держава не може забезпечити, та й більше – в силу рутинного, інертного бюрократичного апарату не може навіть побачити потребу в них... І приватна медицина виконує зараз ці функції.

«Захід»: Чи сприймає населення, потенційні пацієнти, приватну медицину так само, як державну?

І. Г.: Якщо говорити про Львівщину, тут ситуація є трохи кращою, ніж загалом по державі. Різниця полягає в менталітеті. І на Львівщині, і на території Західної України загалом живе ще велика кількість людей, які пам’ятають стан медицини до 1939 року, коли приватна практика – це було абсолютно нормальна річ. Коли лікар-приватник тримав шпиталь, забезпечував прекрасну якість, не був ворогом, не був експлуататором і сприймався як абсолютно нормальне явище. Тобто, десь генетично, у наших людей є розуміння приватної медицини. А відтак і підприємницька готовність наших лікарів є набагато вищою, ніж в инших регіонах.

Типовим прикладом доброї місії і доброго втручання приватної медицини в галузь охорони здоров’я є стоматологія. Це добра тенденція в Україні загалом та на Львівщині зокрема. Йдеться про такі приватні підприємства, як клініка Мирона Угрина, де є світові технології в галузі стоматології, куди приїжджають пацієнти-іноземці, і не тільки з близького зарубіжжя, бо тут вставляють імплантати краще, ніж у них. Це не тільки гордість Львівщини – це гордість держави. Треба згадати клініку Заблоцької, ще цілу низку закладів, що дають европейську якість послуг, високу культуру обслуговування, які є школою для виховання наступних поколінь. Вони знімають масу проблем. Так само, саме приватна медицина вирішує сьогодні безліч проблем в галузі косметології...

Знову ж, типовий приклад величезного потенціалу приватної медицини, який в межах держави відзначений званням Героя України – це клініка професора Козявкіна в Трускавці. Це ж абсолютно приватна структура, і при цьому – центр світового значення. Щоб лікуватися за запатентованим «методом Козявкіна», приїздять пацієнти з усіх континентів. Скажу більше: якщо в стоматології це сьогодні менше виражено, то в клініці Володимира Козявкіна впроваджена функціональна система меценатства – адже кожного року величезна кількість обездолених людей лікуються тут безкоштовно. І це при тому, що між клінікою та між Міністерством охорони здоров’я України так і не підписана угода про співпрацю.

Загалом, про розвиток приватної медицини можна говорити, як про тенденцію останніх років. Ми займаємося підготовкою документів на ліцензування, яке проводить Міністерство, і мушу сказати, що заявки надходять нон-стоп, наростаючим потоком. На одній з наших громадських колегій було виписане рішення (і ми навіть записали його як пріоритетне) про підтримку приватного підприємництва в медицині.

«Захід»: Чи достатнім є кадровий потенціал Львівщини для такого бурхливого розвитку приватної медицини? Чи не буде зменшена якість роботи медиків у державних медичних закладах через різницю в оплаті, умовах роботи, порівняно з приватною медициною?

І. Г.: Кадровий потенціал Львівщини може забезпечити пів-України. В різні часи і з різних причин, наші медики обслуговують половину Польщі, Чехії, Словаччини, при чому, часто люди працюють у двох країнах одночасно. Кадровий потенціал нашого регіону є дуже великим. Адже, Львів – університетське місто... Думаю, що співпраця з приватними клініками дозволяє нашим лікарям розвиватися, знайомитися з сучасним обладнанням та методами роботи. А те, що це дозволяє забезпечити їм повну ставку та нормальну оплату, взагалі є правильним.

«Захід»: Але чи не працюють зараз приватні клініки на засадах критики державної медицини?

І. Г.: Приватна медицина не працює на засадах критики державної. Безумовно, все залежить від особи головного лікаря, власника. Адже українська жаба, в купі з приказкою про трьох гетьманів, поширюються на всі напрямки діяльності людей. Переважно, клініки, які вже пройшли процес становлення, не працюють на антагонізмі. Що більше – працюють на взаємному переливанні знань, довіри, вирішення проблем одне одного в тісних стосунках. Гарний приклад – співпраця клініки «Богдан», яка створювалася як багатопрофільна приватна лікарня, де працюють добрі фахівці, з лікарнею швидкої допомоги. Тяжчі пацієнти, що потребують спеціальної допомоги, без проблем переводяться в приватну, і часто безкоштовно. І ще більшою мірою цей процес є зворотнім.

«Захід»: На вашу думку, чи можна зараз говорити про інтеграцію української медицини у европейську?

І. Г.: Потенціал нашої медицини є дуже великим. Потрібно тільки серйозно змінити законодавство, розробити людську модель охорони здоров’я – і рухатися далі. Щодо інтеграції, то для цього є державні та недержавні шляхи, і недержавними ми рухаємося назустріч Европі вже давно. У світі визнають, що наша медицина є дуже добра, і є просто жахливий попит на медичний персонал, зокрема середній, без будь-яких проблем з нострифікацією. А багато країн залюбки приймають і наших лікарів.

Технологічний розвиток европейської медицини є зовсім инший, значно вищий рівень хірургії. Водночас, в кожній галузі є сегмент української медицини, де працюють люди зі світовими іменами, де виконуються оперативні втручання найвищого рівня. Якщо мова йде про Львівщину – це кардіохірургія, імунологія, проктологія, відновне лікування і стоматологія в приватній медицині. Є кріохірургія, де Україна має пріоритет у світі. З рештою, можна історично заглиблюватися далі, де йтиметься про спосіб електрозварювання тканин Патона...

От тільки наша система охорони здоров’я відносно европейської повністю перевернута, як в задзеркаллі. Якщо навіть у Польщі в реанімації на 1 пацієнта є 2 медичні сестри, а в нас на 6 пацієнтів – одна медична сестра. Це – зовсім инший рівень, инша проблематика, инші тактичні завдання. Українське медичне середовище готове хоч сьогодні працювати на европейському обладнанні, европейськими способами в добрих умовах. І для цього мусять бути змінені правила гри. Мусять зникнути ті червоні прапорці совєтщини, що залишилися в 49 статті Конституції України. Мусимо відмовитися від залишкового бюджетного принципу стосовно охорони здоров’я. Бо тільки ці фактори не дозволяють адаптувати нашу медицину до европейської. А до того часу наші медики на аматорстві будуть досягати европейського результату.

Інтерв’ю для видання «Захід»

Квітень 2007


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (18.01.2016)
Переглядів: 504 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 Victor   (19.01.2016 18:43)
«…наша система охорони здоров’я відносно европейської повністю перевернута…».

Пане Ігоре, звертаюся до Вас, як до людини, котра не полишає своєї сфери діяльності і по відході з земного життя, завжди допомагаючи своїми молитвами тим, хто відповідальний за людське життя. Сьогодні я побував у Турківській лікарні, оскільки мене прихопила простуда. Я не довго експериментував над своїм тілом, а відразу звернувся до фахівців. Мене культурно прийняли. Після спілкування з терапевтом, Нестором Васильовичем Марунчаком, згадалося дитинство, як мати приводила мене в поліклініку й якими були привітні лікарі. Дійсно війнуло теплом і хотіло б ся ще сказати кілька теплих слів, але це іншим разом.

Що мене вразило до сліз? Коли мене направили на рентген, на порозі зустріла мене Ваша мати. Вона вже збиралася на обідню перерву і я готовий був чекати, але жіночка проявила професійну жертовність і повернулася до кабінету, аби мене прийняти. Вашу маму я добре знаю і знаю її відношення до людей. Але коли я попав в рентгенівську кімнату, то мало не остовпів. Величезне, непривітне, холодне приміщення, посеред якого знаходиться рентгенівський апарат, нагадувало якусь розстрільну кімнату часів НКВС чи катівню, посеред якої метушливо бігала закутана старенька жіночка. Виявляється – ПОТРІСКАЛИ БАТАРЕЇ і хто ще знає, коли налагодять опалення. Я хворий. Поки прийшов з міста в лікарню, у мене змокла футболка, светр і куртка. Коли я роздягнувся й «припав» мокрою футболкою до апарату, Ваша мати по материнськи зойкнула. Я мало не заплакав. Ні, не над собою, а над совістю тих людей, хто відповідальні за умови, в яких працює Ваша рідна ненька.

Якийсь дивний контраст напав на людей в їхньому відношенні один до одного. Ось лікарня. На одному кінці будівлі Ваша меморіальна дошка – як символ пошани. На іншому – Ваша мати в холодній рентгенівській буцегарні, в якій приймає й приймає людей з району. Кола я знову одягнув на себе холодні мокрі лахи, то зігрівся тільки біля хати. Уявляю, як почуває себе людина, котра приїхала на рентген з дальнього краю району і як почуваються в цей час чиновники в своїх теплих затишних кабінетах.

Мені менш за все хочеться дорікати тим, хто втратив зв’язок із совістю. Його не повернути насильно. Я хочу звернути увагу міської й районної влади та Вашими лицемірними «шанувальниками», на рентгенівський кабінет Турківської лікарні, в якому працює Ваша мати. Чи можете Ви достукатися з неба до їхніх сердець, аби тут відбулися чимскоріш якісь зміни? Невже неможна це приміщення перегородити щитовими конструкціями й включити камін для обігріву? Для чого даремно отоплювати якийсь псевдо-рентгенівський клуб і заморожувати в ньому батареї, персонал і народ, а в цей час тримати відкритим вікно в своєму кабінеті?

Шановна владо – міська, районна, лікарняна! Давайте організуємо разом з громадськими організаціями міста якийсь тижневик. Дайте матеріали й майстрів, прийдуть люди і бодай хоч щось зроблять, аби громада відчула, що тут на ділі шанують Ігоря Герича, а не просто згадують на церемоніях, фальшиво приносячи раз на рік на могилу квіти. Вибачте.

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.