Неділя, 22.10.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

Щоб рухатись вперед – вивчаймо своє минуле.
"Нарід, що забуває минуле,
ніколи не буде нацією"

А.Шептицький

Імовірно, що терени Борині і саме теперішнього поселення, були засновані уже в 1280-1320рр, коли Лев Д. Галицький приєднав до Галицько – Волинського князівства землі, які зараз носять назву Турківщина. Адже кордон між Галичиною та Угорщиною до 1280 року проходив по лінії Боберка – Лімна – Явірські гори, вздовж р.Стрий - Ісаї – до Синевицька. Незаперечним фактом є те, що життя тут існувало і раніше і що своїм корінням воно входить у сиву давнину. Підтвердженням цьому є те, що вздовж річки Стрий проходив стародавній торговий шлях під назвою «Руська путь», яким користувалися ще 6 тисяч років тому.

Назву «Руський» носить тому, що проходив цей торговий шлях з північного побережжя Чорного моря, яке у давнину носило назву « Руське море». Шлях проходив з грецьких городів - колоній. Найславнішою з яких, була Ольвія, вздовж річок Дністер та Стрий. Грецькі купці їздили зі своїми товарами далеко в чужі краї, а тому різні їх вироби в т.ч. гроші, вироби з золота, срібла, мідь, бронзу, знаходимо по цій торговій дорозі. У 1889р. в с.Комарники знайдено 12 бронзових мечів виготовлених у 1200-1000рр. до н.е. 100 римських золотих монет виготовлених в 1-2ст. н.е. знайдено в с..Штуківець - Бориня, інш.

Річка Стрий біля Жидачева впадає в річку Дністер. По території теперішньої Турківщини торговий шлях в давнину проходив вздовж річки Стрий через сс..Ластівка – Ісаї – Явора – Ільник – Ропавське – Бориня – Н.Висоцьке – Комарники – В.Висоцьке – Матьків – до річки Латориця…. У зворотньому напрямі монахи просували хрещення. Свідченням цьому є монаший скит в с.Матьків. Хрестились початково на північному побережжі Чорного моря, а вже потім Київ охрестився.

Руський путь на своєму шляху, маючи відгалуження, охоплював ширші території. Одне з таких відгалужень стосується Борині, де річка Боринька впадає у річку Стрий. Саме тут і розпочиналось чергове відгалуження цього важливого торгового шляху, який було прокладено в давнину з метою, щоби з’єднати тоговий шлях між річкою Стрий та витоком річки Уж, що знаходиться одразу за Ужанським перевалом. Проходило це відгалуження початково Боринею, вздовж річки Боринька – надалі через урочище «Бабінець» - «Діл» - Верхнє – Яворів – Ужанський перевал – до витоку річки Уж.

Торгові каравани по торгових шляхах охороняли та супроводжували спеціальні професійні військові дружини, які мали постійні місця – поселення для проживання. Саме з метою охорони та супроводу караванів, Лев Д. Галицький, після 1280 р. вздовж «Руського путі», на території теперішньої Турківщини, заснував села – гнізда лицарями роду Драго Сасів з племені Білих Хорватів. Це – Явора, Ільник, Комарники, В.Висоцьке, Матьків.

Скоріше за все, на місці відгалуження торгового шляху, де Боринька впадає у річку Стрий, і було засновано чергове поселення під назвою Бориня з військових – лицарів. Це поселення не мало вигляду сучасного села. Це були групи осель - дворища, які розміщувались біля вежі. Мешканці цього поселення жили з доходів від військової служби. Основним завданням воїв, які жили в цих поселеннях - було, в разі небезпеки, запалити сигнальний вогонь на вежі, яка знаходилась на високій горі, а також здійснювати супровід караванів на шляхах, якими можна було перейти Кавкасійськими (Карпатськими) хащами, вздовж річок Стрий та Боринька з Галицького князівства до Угрів. Колись Карпати називали Кавкасійськими горами.

На сьогоднішній день потомками цих лицарів на місці заснування Борині, можуть бути мешканці, які носять прізвище Бродич. Ці прізвища є придомками до відсільних прізвищ Матківських з роду Драго Сасів. В ті часи прізвище звучало таким чином: Матківський – Бродич. Закінчення –ич в придомку вказувало з якого племені походить особа – з племені Білих Хорватів. Саме так, наші предки закодовували інформацію з якого племені походить людина. Відсільні прізвища з закінченнями – ський, - цький, свого часу надавав Данило Р. Галицький нащадкам тих лицарів, які приймали участь у хрестових походах та боролись за Святу Землю. За участь у хрестових походах та перемогу (покорення) над мусульманами у війні за Святу Землю, Єрусалим, Драго-Саси набули право на доповнення свого герба ,,покореним” півмісяцем. Хрестові походи – це були військово-релігійні походи західно-європейського лицарства під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього та Святої Землі.

Подальше заснування та поширення Борині, скоріш за все відбувалось після 1387 року, коли поляки остаточно зайняли Галичину. В тому часі на території теперішньої Турківщини вже існувало 26 поселень в т.ч. і поселення біля р.Стрий під назвою Бориня.

Привертають увагу назви сіл, що розташовувались на землях Галицького князівства, зокрема на території теперішньої Турківщини, а також території з яких прибували роди для заснування сіл тут в горах в більшості випадків з аналогічними назвами. Такий був порядок – з якого села прийшов рід – під такою назвою і засновував нове поселення:

- Яблунів, Яворів, Риків, (Косівщина.); Турка (Коломия); Міжгіря; Дзвиняче; Хащів; Ясінка, Жукотин засновані родами з Івано-Франківщини.

- Завадівка, Беньова, Росохач, частина Борині – засновані родами з Тернопільщини;

- с.Висоцьке – Волинь; Явора; Верхні та Нижні Комарники - засновані родами з сіл, які знаходились на кордоні Галичини з Польщею. Нині ці поселення знаходяться в РП у зв’язку з тим, що кордони були переміщені.

- сс..Розтока, Вільховата, Турочки, Присліп, Задільське, Гусний, Івашковець, Заріччя, Ільник, інш. – засновані родами з Закарпаття..

В цьому часі у своїй життєдіяльності послуговувалися правом, укладеним Енріке фон Репковим Сас, яке в Галичині називали Саським правом – це звід законів “Саксонське зеркало”.

Але незабаром поляки за утримання професійних військових – лицарів з роду Драго Сасів, поставили до них вимогу - вони повинні прийняли римо католицьку віру. Отримавши супротив поляки відмовились від послуг лицарів з роду Драго Сасів, замінивши їх волохами – це представники племені з якого пішли молдавани та румуни, відповідно замінивши Саське право на Волоське право.

Професійні військові - лицарі залишившись у тому часі без засобів існування, а тому з метою утримання своїх родини, брали додаткові земельні наділи (загони), приклавши свої зусилля до землеробства, тваринництва, іншої економічної діяльності. Земель було багато, але обробляти її - такі площі, було нікому і нічим. Саме в тому часі розпочались звернення до мешканців рівнинних територій Галичини, щодо переселення їхніх родин в гори. І саме тоді в сс..Явора, Комарники, Висоцьке, Матьків в т.ч. в Борині, зявились переселенці, які облаштовували свої поселення в цих селах. Їх залучали до землеробства, тваринництва, інш.. Посилення феодальної експлуатації - панщина у низинних районах поза межами Галичини, також великою мірою сприяла заселенню гірських територій. Селяни тікали від панщини в гори, міняючи родючі низинні землі на особисту свободу в горах.

Перша письмова згадка про Бориню, яке належало до Королівських маєтків, відноситься до 1552р. У люстрації за 1565 р. площа сільськогосподарських угідь становила 19,25 ланів, а в 1648р збільшилась до 30 ланів, що становило 750га.

У подальших роках село розвивалося нерівномірно. Наступали періоди, коли частина селян з різних причин залишала свої маєтки і село залишалося певний час спустошеним. Наприклад у 1692р в Борині було лише 30 дворів, які були заселеними, а значна кількість пустувала .

У 1711 р., Бориня була цілковито знищена, але не внаслідок епідемії та пожежі, як проповідувала московська пропаганда, а внаслідок перебування в селі російського полку, після полтавської битви в 1709р., за певною домовленістю з польським урядом. Російські військові грабували село, забираючи фураж, інш. аж до його повного спустошення.

Потім село знову відбудовувалось. Скоріш за все, саме в тому часі з села Сеньківці, що на Тернопільщині прибув рід зі своїм старійшиною Ільком, отримавши прізвисько Сеньків за назвою села з якого прибув рід – такий порядок був заведений у ті часи. Пам'ять людська ціпка, а тому і сьогоднішнє покоління Сенькових, пам’ятає про старійшину свого роду, яких від давнини в Борині називають «Ільчатами».

Надалі поширення поселення відбувалось за рахунок заселення частини території сучасної Борині, яка носить назву «Галайдовець» представниками роду Матківських – Гирович. «Гирович» - це придомок до відсільного прізвища Матківський.

Житлова забудова формувалася вздовж річки Бориньки, лівої притоки річки Стрий. Планування поселення є типовим для Бойківщини, де селянські двори розташовані рядами вздовж вулиці та річки, а парцелі довгими смугами тягнуться на схили гір по обидві сторонни вулиці. Мешканці тут займалися землеробством та тваринництвом.


Барон Йоган Лібіг (батько)

Відродження Борині активніше відбувалося після 1772р, коли Бориня, як і вся Галичина, увійшла до складу Австро-Угорщини. Але саме активний економічний розвиток села, було закладено в другій половині ХІХст., після виходу в Австро Угорській державі в 1866р., закону, згідно якого, села могли передаватись в приватну власність.

Барон Йоган Лібіг в 1868р., став власником Борині. Надалі Бориня стала фільварком – центром економічного розвитку для 19 навколишніх сіл. Ще раніше було принято закон про кооперацію, що стало основою економічного розвитку, як попередньо в Європі так і в пізніший час для Галичини в т.ч. і Турківщини та розвитку Борині. Розиток коперації – це довготривалий, але єдино правильний шлях – це можна побачити на прикладі розвитку Європи та інших держав. Але вчать в Європі кооперації, починачи з садочків.

Барон Йоган Лібіг (батько) (1803-1870рр). Німецького походження. Народився і проживав в Ліберцях (Чехія).

Титул барона отримав в 1866р. Найбагатша людина Європи свого часу.

Барон Лібіг володів виробництвами. Тільки в Ліберцях на фабриці у нього працювало понад 3000 осіб. «Текстильний барон» Володів крамницями у Відні, Празі, Парижі та інших містах Європи...

Мав трьох синів: Йоган, Генріх і Теодор. Перед смертю Барон Лібіг заповів синам об'єднати все майно у спілку (кооперативу), що вони і зробили, створивши фірму «Лібіг і компанія» і розпочали спільно управляти та розвивати родинний бізнес.


Йоган Лібіг (молодший)

Барон Йоган Лібіг (молодший) перехав на постійне проживання до Борині.

Проживав з дружиною в приміщенні, яке було ним збудоване – приміщення, де зараз знаходиться «старий корпус ліцею». Надалі для проживання з сімєю ( дружина, син, дочка), перебрався до приміщення, також ним побудоване, де зараз знаходиться Боринська інфекційна лікарня. Похоронений з дружиною на римо-католицькому кладовищі в смт.Бориня

Боринський ключ, який належав фірмі «Лібіг і компанія», називався "Verwalterja" та охоплював 19 сіл. В Борині Йогану Лібігу належала половина земель села - 1352 га лісу, 141 га орної землі, 88 га лук та пасовищ та 14 га інших угідь.

В цей час в Європі вже десятки років активно розвивався кооперативний рух. Саме цю форму господарювання було започатковано Бароном Й. Лібігом, як власником, на теренах Боринського ключа. Незабаром активна діяльність власника дала результати.

Перш за все до Борині, були залучені німецькі колоністи, які заклали у північно західній частині села, окрему колонію. Вони звільнялись від податків на 10 років і на початках мали грошову та матеріальну допомогу від держави. Завданнями колоністів було впровадження в горах новітніх на цей час технологій в землеробстві, тваринництві, організації малих виробництв, інш.

Землі активно освоювались під сільськогосподарські угіддя. Уже в той час 24 % усіх земель були перетворені на ріллю і стільки було ж під луками та пасовищами. (На початку ХХст, територія Борині збільшилась приблизно на 500 га за рахунок присілка Розтоки, Вільховатої). Через 40 років орних земель було уже 36 %. На 1930 рік частка орних земель становила 41%.

На 1930 рік населення Борині становило вже 2 300 осіб. Це найбільша кількісь мешканців за всю історію села.

В Борині вирощували жито, овес, пшеницю голомшу/полбу – первородне зерно, яке росте на кислих та бідних грунтах - вартість якого була і є на сьогоднішній день в 5-10 разів вищою від звичайного зерна модифікованої пшениці, завдяки своїм унікальним властивостям для здоровя людини, продаючи цю продукцію до рівниних районів Галичини та за кордон. Вирощували також льон, коноплю, інш В Борині було зареєстровано на підприємницьку діяльність 150!!! ткацьких цехів, що сплачували податки, виробляючи полотно і для своїх потреб і для продажу.

В селі працювала сироварня, 3 млини, пекарня, олійниця, кооперативні крамниці, тартаки. Невеликий забійний та ковбасний цех. З роповідей старожилів – в селі бичків здавали вагою 1200-1500кг. В Борині проводились великі ярмарки з продажу тварин.

В тому часі активну участь у реформувані громади, приймала також вся еліта, як Борині, так і навколишніх сіл в т.ч. духовенство, котре займалося „витвережуванням” селян. Під маркою руху тверезості почалася перша спроба зреформувати сільські громади. Цей процес супроводжувався читанням книжок і газет, заснуванням хорів, розвитком тваринництва, землеробства, бджільництва, інш. Йшлося не просто про особисту відмову від горілки, а й про заборону найматися на роботу до євреїв, про санкції щодо тих, хто продовжує ходити до корчми, про зміну цілого стилю життя, де тверезість поєднувалася із працьовитістю, самоосвітою, „очищенням” селян. Поблизу церкви мав бути громадський дім і школа, біля хат – фруктові садки і пасіки, замість верб при дорогах, на пустирях – фруктові дерева. Першочерговою ціллю руху була реформа особистості, прищеплення нових, „капіталістичних” цінностей, про капітал, що може приносити прибуток, про працю, ефективність котрої теж вимірюється грішми, і про самі гроші як мірило успіху. В 1884 р у Борині побудували першу однокласну школу на «Штуківці». Друг школа запрацювала після 1904 року, коли до Борині було приєднано «Ростоку» та «Вільховату».

Рух був досить результативним – нові цінності були засвоєні, принаймні, тією частиною селян, яка брала участь у різноманітних зборах і організаціях. Вже на кінець ХІХст. в кожному селі "Verwalterja", працювали обслуговуючі кооперативи. Було створено обєднання під назвою «Союз кооперативів», яке відповідало за упаковку та реалізацію виробленої продукції. У членів кооперативів закуповувалась не тільки вирощена ними сировина для переробки, але і продукція, яку вони виробляли в домашніх умовах, а це масло, сметана, бринза, будз, яїчка, мед, інш. Пасіка барона Лібіга в Борині нараховувала 300 бджолосімей. Продукція, вироблена в Борині, відправлялась в крамниці Парижа, Відня, Праги, а також по всій Галичині.

.
Фото ліворуч - Автомобіль «Татра – 11», у випуск якого інвестувала фірма «Лібіг і компанія». Скоріш за все, саме на цьому авто Теодор Лібіг – тодішній чемпіон світу з автоперегонів, приїзджав до містечка Бориня в 20х роках ХХ ст.
Фото праворуч -Барон Теодор Лібіг на своєму новому мерседесі , 1905р. Чи був цей мерседес в Борині? Достеменно невідомо .

Лібіг вперше започаткував структуру лісництва, надлісництва, обєднання надлісництв (в м.Самборі). В Борині започаткував лісову школу, пожежну охорону для гасіння лісових пожеж. Залучив до роботи в цій сфері багато фахівців, збудувавши для їхнього проживання приміщення в центрі селища. Це структурування і по сьогоднішній день використовують лісгоспи, їх обєднання по всій Україні.

В Борині ним побудована канатно-підвісна дорога до ст..Н.Яблунька, дві вузькоколійки, які використовувалась, як для лісоперевезень так і для туризму.

Завдяки його зусиллям та фінансуванню в селі збудовано приміщення для сільського уряду, надлісництва, лісництва, приміщення теперішньої школи, сироварні, приміщення хлібопекарні, де на дровах випікався унікальний бездріжджовий хліб з борошна грубого помелу (жито, голомша/полба).

Значну частину коштів було вкладено ним при будівництві римо-католицької церкви для колоністів на початку села. (В 1877р. розпочали будувати, а в 1879 року його освятили під титулом св. Роха), та школи для їхніх дітей, а також при будівництві в 1912р камяниці - греко-католицької церкви в центрі села для української громади, якою опікувався о.Григорій Мороз.

Значних успіхів було досягнуто у сфері зеленого туризму. В Борині бароном Лібігом було збудовано декілька туристичних віл та залучено кошти інших власників для розвитку туризму та будівництва віл, закладено парк, згодом в якому були розбиті доріжки, збудовано альтанки, фонтан. В парку гуляли дикі кози, жили приручені сови. Була збудована конюшня, де утримували коней, зберігали брички, сідла для верхової їзди – це все для послуг туристів.

Якщо на сьогоднішній день візитною карткою Швейцарського села є церква, будинок сільського уряду та сироварня, то в часі господарювання барона Лібіга в Борині ситуація була значно кращою. Туристам було, що показати. І церкви і сироварня і ткацькі цехи, відпочинок в парку, походи, їзда верхи на конях, бричках, вузькоколійках, відпочинок біля річки, інш. Хоча ліс і вирубувався, але проводились реальні насадження. З розповідей старожилів: «В лісі була така чистота, що пани, які відпочивали, ходили туди босяком…».


Бориня «Центр». «Колонію», розвивав Барон Й. Лібіг.
Приєднав до Борині «Ростоку» та «Вільховату» в 1904 р.

Якщо на сьогоднішній день Турківщина в цілому може прийняти 400-500 відпочиваючих на добу, то в 30-х роках тільки село Розлуч одночасно могло прийняти 2 500 відпочивальників. Сянки – 1 500осіб. Ще десяток населиних пунктів повіту в т.ч. і Бориня, могли прийняти по 150-200 туристів.

Величезне значення для цього мало будівництво фірмою «Лібіг і компанія» залізниці Самбір-Сянки в 1905р.. В тому в часі, коли Галицький сейм приймав рішення та виділяв 2/3 бюджетних коштів на те, щоби річками організувати відправку деревини, пиломатеріалів та іншої продукції з Карпат до Європи, барон Лібіг залучав кошти через акції і організовував будівництва вищезгаданої залізниці, вузькоколійок. Фірма «Лібіг і компанія» в Чехії мала свої виробництва в т.ч. виробництво залізничних колій, вагонів, вузькоколійок.

Населення в селі зростало. За даними перепису 1869 р у селі проживало 1223 особи і налічувалось 199 дворів. Через тридцять років населення зросло до 1754 осіб, а кількість дворів становила 290. За переписом 1931р в Борині нараховувалось 390 дворів і проживало 2276 мешканців. Це набільша кількість жителів за всю історію села і безперечно повязано це з тим, що в селі відбувся економічний розвиток..

В центральній частині Борині відбувалось ущільнення забудови та подрібнення парцелей. Із 3 643га земель села, 1744 га належали фільваркові; 84 га – церкві; 71 га – громаді і 1 744 га були у приватній власності селян. Громадських та приватних земель було замало, щоб забезпечити належний життєвий рівень селян за такої кількості мешканців. На одного жителя в середньому припадало 0,7 га На такій кількості землі в умовах конкуренції ефективно вести сільське господарство було вкрай важко.

Відчувався дефіцит земель – оброблявся кожен клаптик землі, а тому відбувалася незначна міграція сільського населення у міста, а також еміграція до США, Канади та країн західної і північної Європи. У 1938 р 38 селян із Борині завербувались на роботу до Латвїі, саме через дефіцити землі.

В 1930 році фірма «Лібіг і компанія» продала всі свої активи на теренах Турківщини, фірмі «Годуля», яка була створена в Сілезії в 1922 році., а це 35 000га землі в т.ч. і лісових угідь, всю інфраструктуру (туристичні віли, виробництва, вузькоколійки, інш).

З приходом в гори радянської влади в 1939році, було порушено основний принцип сталого розвитку – це передача інформації від попередніх поколінь до наступних, як це відбувається в Європі на протязі століть. Зате відбулось насадження горянам комуністичної ідеології та неефективних методів господарювання в гірських селах в т.ч. в Борині.

Цей період завершився в 1990р. Вже більше 20 років відбувається «затяжний» перехідний період руйнації, нерозуміння, як рухатись далі? Зате рухаємось до так званої «точки неповернення». На всіх рівнях займаємось політиканством, бо політика в чистому вигляді повинна обслуговувати економічний розвиток.

Для того, щоби на Турківщині відновився принцип сталого розвитку, потрібно вивчите своє минуле, розробити стратегії та інвестиційні проекти на майбутнє, проекти по залученню інвестиційних коштів і в першу чергу з міжнародних фондів з метою відродження господарювання, в т.ч. виробництв та послуг, які працювали в Борині та селах повіту до 1939року.

Відродження мережі обслуговуючих кооперативів – це завдання номер один в цьому процесі. Створенні учнівської кооперації – це стратегія на недалеке майбутнє.

.

Відродження сироварень, пекарень, невеликих забійних та ковбасних цехів, кооперативних крамниць, народних промислів.

Вирощена та реалізована якісна продукція з Карпат – все це і буде нашим рятунком, рятунком для наших дітей та онуків на майбутнє.

Іншого шляху не існує.

Розвідка опрацьована Богданом А. Комарницьким, смт.Бориня


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (14.05.2016)
Переглядів: 817 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 Victor   (16.05.2016 07:49)
Дякую, п.Богдане, за статтю. Я за своє життя пробував різни сири і здавалося, що їв сир. Та коли скуштував Вашого сиру, то зрозумів, що до цього часу я їв якийсь сурогат. Сир просто супер. Про боринський хліб я також можу сказати теплі слова. Це дійсно хліб. А ще файний хліб пекли у Карпатському, якщо не помиляюся. Тесть, буваючи там по роботі, завжди купляв кілька буханців. Такий хліб можна було їсти без нічого, настільки він був смачним. Все-таки наші люди вміють щось зробити, жаль що це все якось не організовано і не упорядковано. Туризм, ремесла і все, про що Ви пишете, потрібно виводити на вищий рівень, щоб створити бодай хоч таку картину, яка була до повного розвалу. Зараз народ зайнятий тільки спекуляцією: перекладанням пряників з місця на місце. Немає дійсної законодавчої бази, аби спекуляцію перетворити на виробництво. Час людей-виробників, напевно, ще не прийшов. Після радянського «голоду та спраги» за комунізмом, народ впав у матеріально-індивідуальний психоз. Кожен гребе під себе. Люди тлумляться по світі, стають там спеціалістами, а приїжджаючи сюди, не мають змоги себе реалізувати. Трохи передихнуть – і знову у світ, мов перелітні птахи. Ні нормальної сім’ї, ні нормальної держави, і все тому, що правлять тут люди, котрі не здатні організовувати життя спільноти, котра чомусь сліпо обирає собі таких самих незрячих поводирів. Закон деградованого суспільства.


УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.