Субота, 21.10.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

Згадати все. 25 років Незалежності України (2004-2011)
Про 25 головних подій в житті незалежної України розповідають їх ключові учасники

2004
Перемога на Євробаченні та Помаранчева революція

У 2004 році Україна прогриміла на весь світ відразу двома подіями – першою перемогою України у пісенному конкурсі Євробачення навесні та Помаранчевою революцією восени

Як проходило Євробачення, згадує співачка Руслана

Це був всього лише вдруге, коли країна взяла участь в змаганні. Представляла Україну Руслана Лижичко з піснею Wild Dances. Як це було, згадує сама «іменинниця», співачка Руслана:

Підготовка до Євробачення займала у нас весь час, ми жили цим конкурсом. Ніколи не забуду, як на одній з репетицій ми з балетом своєю «дикою» енергією проломили сцену з надміцного скла - тоді про нас говорили всі.

Я дуже хотіла, щоб ми запам'яталися Європі надовго. Так воно і вийшло. Ми були налаштовані дуже рішуче. Я вірю, що наша «божевільна» енергетика передалася глядачам.

Завдяки промотуру, який був перед виступом на конкурсі, в Стамбулі нас вже добре знали. На нашому шляху зустрічалися абсолютно різні люди: одні щось знали про Україну, інші чули практично вперше і не відрізняли її від Білорусі. Нам довелося закохувати людей в країну через пісню, розповідати про неї через етнічні мотиви.

Звичайно, ми хотіли виграти - це нормальне бажання, але найбільше ми хотіли розповісти про нашу країну, щоб люди в Європі дізналися, які вони - справжні українці. Я добре пам'ятаю, що перед самим виходом на сцену подумала, що хочу за ці три хвилини надихнути людей і зробити їх більш щасливими.

Саме в 2004-му Україна голосно заявила про себе на весь світ: люди стали цікавитися нашою країною та культурою. Хто б що не говорив, але в українців з'явилася гордість за свою Батьківщину, а це об'єднує сильніше, ніж будь-яка політика. Коли дивишся Олімпіаду і бачиш на п'єдесталі українців - відчуваєш себе значущим. І все одно, що ти лежиш на дивані за тисячі кілометрів, а спортом так взагалі останній раз займався в школі на уроці фізкультури. Так було і тут.

В українців довго не було самоідентифікації. Ми постійно намагалися бути схожими на когось з європейських зірок, наслідували їх. Сьогодні ситуація починає змінюватися: наші музиканти перестали виводити «формули» форматів і стали робити музику, в яку вірять. Інтернет розв'язав їм руки і зробив більш вільними, а коли музикант вільний, тоді він створює продукт, від якого мурашки по шкірі.

Зараз в Україні багато гідних музикантів, які готові представляти країну на міжнародній арені. Відбірковий тур на Євробачення цього року наочно це продемонстрував. А після перемоги Джамали весь світ переконався, що Україна неймовірно талановита країна, яка гідна поваги.

Про події Помаранчевої революції згадує третій президент України Віктор Ющенко

Восени 2004 року в Україні розпочалася «операція наступник»: двічі президент Леонід Кучма прагнув передати владу перевіреному проросійському кандидату Віктору Януковичу. На перемогу провладного кандидата кинули неймовірні ресурси: російських політологів, підтримку адміністративного ресурсу, мала місце навіть спроба фізичного знищення суперника, Віктора Ющенка.

21 листопада 2004 року о другій годині ночі Центральна виборча комісія України повідомила, що за результатами підрахунку 30% бюлетенів на президентських виборах перемагає Віктор Янукович. Ці дані геть розходилися з даними екзит-полів. Команда Ющенко закликала українців вийти на Майдан. Одночасно до Києва ввели бронетехніку для охорони ЦВК та інших адміністративних будівель, а президент Росії Володимир Путін першим привітав Януковича з обранням на посаду.

В ці дні на Майдані Незалежності в Києві зібралося від 100 до 500 тисяч протестувальників з усієї країни. Так почалася Помаранчева революція, яка тривала майже до кінця 2004 року. Після довгого протистояння, Верховний суд визнав порушення під час проведення другого туру виборів і призначив повторне голосування на 26 грудня. На них Віктор Ющенко отримав 51,99 % голосів, Янукович взяв 44,20 %.

Через 12 років після Помаранчевої революції Віктор Ющенко оцінює історичну роль тих подій:

Роки Помаранчевої революції – це були найкращі роки нашої незалежності. Помаранчева революція здобула економічне піднесення, якого ми ні до, ні після не бачили – по зростанню ВВП 7% як мінімум, були квартали і з 14%. Ми в 3,5 рази збільшили національний бюджет, якщо комусь це вдавалося в такі терміни – скажіть.

Якби не відбулася Помаранчева революція, з 2005 року ми були б малоросійською губернією. Ми б не мали цього шлейфу подій, в тому числі і другої революції, Революції Гідності. Давайте згадаємо Україну 2004 року: політично ізольована країна, за останні 5-10 років сюди не приїхала жодна делегація на державному рівні. Ми вирвалися з цієї ізоляції, вийшли на Паризьку угоду, яка передбачала формування політичної асоціації України з Європою з поступовим запровадженням зони вільної торгівлі та безвізового режиму.

Згадайте, що відбувалося з демократію та свободою слова. Не було іншого такого часу, де вільніше дихали. То були найкращі роки нашого життя.

Головною місією трьох українських революцій [Революція на граніті 1991-го року, Помаранчева – 2004-го й Євромайдан 2015-2016 років] було безповоротне здобуття незалежності України. В 91-му люди не хотіли повернення попереднього ладу чи якоїсь моделі СРСР, що так активно нав'язували Україні. Друга революція була присвячена нашій національній стратегії. А здобувши суверенітет, постало питання про західний вектор розвитку країни.

2005

Вбивство міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка


Згадує адвокат родини Гонгадзе Валентина Теличенко

Один з найближчих соратників президента Кучми та колишній міністр МВС України Юрій Кравченко помер 4 березня 2005 року від двох пострілів у голову. В цей день екс-міністр мав з’явитися на допит до Генеральної прокуратури по справі вбивства журналіста Георгія Гонгадзе у 2000-му році. Забігаючи наперед: 7 вересня 2010-го року офіційне слідство назвало Кравченка замовником вбивства журналіста.

Адвокат родини Гонгадзе Валентина Теличенко вела справу ледь не з перших днів. Вона пов’язує загибель Кравченка з низкою гучних політичних вбивств і досі сумнівається, що колишній міністр особисто замовив вбивство журналіста.

Кримінальну справу з приводу загибелі Юрія Кравченка було закрито невдовзі після того, як її було порушено, з висновком, що мало місце самогубство. Відтоді слідчі органи більше не поверталися до розслідування загибелі. Таке рішення правоохоронців не розвіяло сумнівів у суспільства, я, зокрема, досі вважаю, що з великою імовірністю мало місце саме вбивство.

Кравченко був міністром внутрішніх справ України в 1995-2001 роках, деякі експерти називали його наступником Леоніда Кучми на посту президента України та претендентом на посаду прем'єр-міністра. Наприкінці 90-х і на адресу Кучми, і на адресу Кравченка звучало багато звинувачень в корупції. Журналіст Георгій Гонгадзе був одним з тих, хто ці звинувачення прилюдно озвучував.


Юрій Кравченко був відомий своїми розкіш-
ними мундирами, у пресі його називали
"золотопогонний генерал"

Гонгадзе помітив за собою зовнішнє спостереження ще в липні 2000-го, це робили працівники міліції. Отже, коли у вересні 2000-го Георгій зник, а потім виявилося, що його вбили – суспільство запідозрило в цьому тодішнього президента та міністра внутрішніх справ. Кравченка невдовзі після зникнення журналіста було звільнено з посади міністра, а в березні 2005-го слідчі прокуратури оголосили підозри трьом працівникам міліції у причетності до вбивства Гонгадзе, генерала Пукача було оголошено в розшук. Напередодні «самогубства» тодішній Генеральний прокурор Святослав Піскун публічно запросив Кравченка на допит у прокуратуру.

Думаю, що Кравченко проводив неофіційне розслідування і вбивства Тараса Чорновола, і вбивства Георгія Гонгадзе. Це якщо припустити, що він сам не був замовником чи організатором цих злочинів. Попри те, що Пукач, який уже відбуває покарання з довічного позбавлення волі, називає замовником убивства Георгія Гонгадзе саме Юрія Кравченка, його свідчення слід перевіряти і знайти підтвердження або спростування. Вони не є достатніми для встановлення вини.

Якщо припустити, що замовником вбивства Гонгадзе був не Кравченко, а хтось інший, напевно, тодішній міністр проводив своє неофіційне розслідування, міг знати важливі відомості та мати в своєму розпорядженні цінні докази.

Повернутися до розслідування загибелі Кравченка з формальної точки зору можна лише в разі виявлення нових обставин, або доказів. З часом імовірність виявлення цих обставин зменшується, отож навряд чи правоохоронці щось додадуть про загибель Юрія Кравченка.

Я особисто знайомилася з матеріалами справи — запитань виникло багато і мене не переконали в тому, що мало місце самогубство. Але наполягати на розслідуванні та бути стороною у справі може лише близька родина. Вони в якісь час змирилася з висновком правоохоронців про те, що було самогубство. При цьому, вони наполягали на розслідуванні обвинуваченя Кравченка щодо його причетності до вбивства Гонгадзе, оскаржували закриття справи у зв'язку зі смертю підозрюваного.

Беручи до уваги поспішні заяви перших осіб у державі тоді та якість проведеного розслідування, я вбачаю політичний вплив на досудове слідство. На сьогодні всі політичні складові тієї справи відпали, але через час і зникнення багатьох ключових доказів – достеменно встановити правду навряд чи вже комусь вдасться.

2006

Перемога Партії регіонів на парламентських виборах


Згадує в минулому член ПР Інна Богословська

Перші після Помаранчевої революції вибори Верховної ради стали потрясінням для всіх учасників «помаранчевої команди». Замість значного оновлення парламенту і закріплення проєвропейського курсу розвитку, 26 березня 2006 роки українці привели в Раду п'ять партій, серед яких лідерство отримали «регіонали», які програли вибори. Партія регіонів набрала 32%, Блок Юлії Тимошенко 22,3%, Наша Україна Віктора Ющенка 14%, Соціалістична партія на чолі з Олександром Морозом 5,69% і Комуністична партія 3,6%.

На цих виборах очолювана Януковичем Партія регіонів набрала найбільшу кількість голосів у своїй історії - 8 мільйонів - і переконливо перемогла у всіх Східних і Південних областях. З цього почалася тріумфальна історія політичного сходження і ПР, і особисто Януковича.

Харківський юрист і політик Інна Богословська потрапила в парламент того скликання під час позачергових виборів за списком Партії регіонів, а вийшла з неї в розпал Євромайдану взимку 2014 року.

«Історія почала розвиватися не в ту сторону 4 лютого 2005 року, коли Ющенко призначив Юлію Тимошенко прем'єр-міністром. Практично наступного дня після призначення вона почала боротьбу з Ющенком, яка закінчилася її відстороненням з посади у вересні 2005 року. З цього ж моменту почалися переговори між Тимошенко і Партією регіонів, об'єднаних ненавистю до Ющенка і прагненням позбутися його. Все це вилилося на виборах 2006 року в глобальні фальсифікації, які були встановлені нами у Верховному суді України.

Ми домоглися розкриття кількох мішків з бюлетенями. Щоб ви розуміли рівень фальсифікацій, уявіть: в одному мішку замість бюлетенів виявилися змотані обрізки шпалер, ще в одному - взагалі туалетний папір. Все було зафіксовано на камеру, це показали центральні канали. Голова цієї виборчої комісії від БЮТу втік з ключами і повернувся тільки через 3-4 тижні, коли вони всюди все вирішили.

На одній з дільниць у Львові в пачці бюлетенів за БЮТ виявилися голоси за Соціалістичну партію, Нашу Україну, Віче, блок Литвина і так далі.

Вони навіть не намагалися щось розумно підробляти. Просто домовилися і поділили голоси заздалегідь.

Дзеркальна ситуація була на сході України - там на користь ПР порахували голоси всіх малих партій і великих конкурентів.

Якби Ющенко тоді проявив волю і змусив перерахувати голоси, він став би реальним президентом і автором розкриття цієї змови. Це було елементарно - призначити перерахунок голосів і увійти в історію. Але Віктор Ющенко злякався, зіграла амбіція «так як же так, я ж казав, що забезпечу найдемократичніші вибори». В результаті його просто знищили як політика.

У нас абсолютно шалене икорупціогенне законодавство щодо виборів - починаючи з формування виборчих комісій, де так багато бажаючих попрацювати за бюджетні 200 гривень, і до самого верху, що добре показала публікація чорної каси Партії регіонів, з якої став очевидним систематичний підкуп членів ЦВК. Політичні партії не просто делегують своїх представників до Центрвиборчкому - вони утримують ЦВК весь час між виборами.

В цілому в 2006 році відбувся колосальний реванш. В цьому винна, безумовно, команда Ющенка, яка не змогла встояти перед розриваючими її зсередини тенденціями. Але базова ломка сталася в 2007-му. Тоді Юлія Тимошенко, яка вважала себе переможницею Майдану, програла гонку за прем'єрське крісло Януковичу, позбулася свого місця в політиці і почала тиснути на дострокові вибори. Ось під час цієї боротьби і були зламані всі інституції стримувань і противаг: розігнали в ручному режимі Конституційний суд, змінити склад Центральної виборчої комісії.

Самі ж регіонали врахували помилки виборів 2006 року і зробили ставку на перетворення на загальнонаціональну політичну силу, перестали бути тільки «донецькими». Так в першій п'ятірці на виборах 2007-го з'явився В'ячеслав Чорновіл і я. Я так боролася з Тимошенко, що пішла в партію до Януковича. Тиран, який приходить до влади через серце, набагато небезпечніше будь-якого іншого і стає практично непереможним. Згадайте ці ікони із зображенням Тимошенко - це реально страшно і призводить до тиранії.

Якщо Янукович завойовував своїх виборців через шлунок, то Тимошенко - через серце.

У обох в головах - суміш совка з диким інстинктом накопиченням капіталу, обидва хотіли абсолютної влади і абсолютних грошей, обидва - харизматичні свавільці.

Через вісім років після виборів 2006 року, на свій день народження 9 липня 2012-го Віктор Янукович фактично оголосив однопартійцям, що відтепер правити в країні буде Сім'я. До цього він вів свою команду багато років, став досить успішним. Але коли після успішного Євро-2012 йому сказали «ви вже цар», він вирішив розплатитися з дітьми та допустив їх до управління країною. Ті стали «їсти як не в себе», і полетіло все. До кінця 2013 року Янукович вже був повністю обмежений в отриманні інформації та абсолютно неадекватний».

2007

Вибух на шахті Засядько


Згадує журналіст з Донецька Денис Казанський

Найкривавіша шахта України - так називає шахту ім. Засядько донецький журналіст Денис Казанський. В 2007 році він працював журналістом у Донецьку і пам’ятає, що Донецьк почав говорити про аварію вже зранку 18 листопада.

В цей день о третій ночі в шахті, яка розташована у самісінькому Донецьку, на глибині в понад один кілометр стався вибух метану, внаслідок якого загинуло понад 100 шахтарів. Це стало наймасовішою загибеллю українських шахтарів за часи незалежної історії.

Відразу ж біля шахти почали збиратися родичі, почалася рятувальна операція. Потім на поховання на Щегловський цвинтар, де для загиблих шахтарів є окрема алея, прийшло кілька тисяч людей, багато хто був дуже обурені. Виступав Юхим Звягільський, який будучи директором шахти Засядька багато років, перетворив її в найкривавішу шахту України – в ній загинуло більше 200 чоловік в різних аваріях. При цьому він залишився непотоплюваною людиною, посадити його або притягнути до відповідальності було неможливо при всіх владах.

Втім родичі загиблих розуміли, куди йдуть працювати їхні чоловіки і батьки. Наслідків ні для кого так і не було, родичам роздали компенсації, комусь навіть дали квартири. Люди, які йдуть працювати на шахту, знають, що там грубо порушується техніка безпеки, високий рівень метану і десь у Німеччини таку шахту давно б закрили. Але все одно йдуть туди працювати в обмін на велику зарплату. При курсі 8 грн за долар шахтарі отримували близько 10-12 тисяч гривень.

Було розслідування, визнали винними тих, хто загинув під час вибуху – начебто хтось там закурив. Зазвичай в таких випадках дуже швидко знаходять винного – на рівні начальника ділянки або майстра, а потім починається довгий судовий процес і тему потихеньку зливають.

Загалом трагедія трапилася через кілька факторів. По-перше, сам факт існування шахти такої глибини – до двох тисяч метрів – вже ненормально, в світі такі шахти залишилися тільки в Китаї і Україні. По-друге, передбачити можливість викиду метану в подібних шахтах неможливо, тим більше, що там ще й економлять на всьому. На інших шахтах Донбасу шахтарів Звягільського називали смертниками.

2008

Газова війна з РФ


Розповідає тодішній міністр ЖКГ Олексій Кучеренко

Наприкінці 2008 року напруга між Україною та Росією на тлі нового кола газових війн сягнула краю. Тодішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко намагалася прибрати з ринку компанію РосУкрЕнерго, посередницький контракт якої закінчувався 31 грудня 2008 року.

Росія вимагала погашення боргу РосУкрЕнерго в сумі $2,4 млрд, погрожуючи зупинкою транзиту та постачання газу до України. Український і російський прем’єри, Тимошенко і Путін, домовились про усунення посередника і торгувалися за ціну газу. У 2008-му вона складала $180 за тисячу кубів. Тепер сторони попередньо домовилися про $235, втім президент Віктор Ющенко вимагав заключити контакт не дорожче ніж за $205.

В новорічну ніч, коли мав бути підписаний контракт, Ющенко заборонив голові Нафтогазу Олегу Дубині ставити підпис під документом і відкликав українську делегацію з Москви. Тоді вже президент Росії Дмитро Медведєв заявив, що через зрив контракту Україна купуватиме газ по $450 за тисячу кубометрів.

Дійшло до того, що о 9 ранку 1 січня 2009 року Газпром повністю припинив постачання газу в Україну. До країн Євросоюзу газ також не доходив. Всередині країни через холоди постала загроза колапсу всієї української системи ЖКГ.

«Врятувала» ситуацію Тимошенко, яка підписала прямий контракт між Газпромом та Нафтогазом, де ціну закріпили на рівні $450 за тисячу кубометрів газу. Це було вдвічі дорожче за звичайну ринкову ціну.

Тодішній міністр ЖКГ Олексій Кучеренко, який вирішував побутові проблеми через відсутність газу, згадує ті часи із жахом.

Коли Росія почала перекривати газ, наслідки були катастрофічні. Київ сидів тиждень без тепла, Донецька і Луганська області пішли війною, просто перестали платити за газ і почали створювати загони самооборони, які відганяли газовиків, не давали перекрити їм газ. Ніхто ж не пам'ятає, під яким тиском ця угода укладалася.

Я з жахом пригадую ефір у Шустера, десь насамкінець 2008-го року, в якому з'явилися «герої дня» – Микола Левченко, на той час секретар Донецької міськради, і регіоналка Ганна Герман. Левченка ж тоді ніхто не знав, то Герман представила його: «мій молодий друг».

Почали на всю Україну розповідати, як не платити за газ, як відганяти загонами самооборони газовиків, як блокувати все це з собаками.

Все це була дуже злагоджена режисована гра не тільки всередині України. Поки у нас перекривали газ і переставали платити, Європа почала волати, що лишилася без газу. А президент Ющенко за всім цим спостерігав, водив дружбу з Фірташем і розхитував із свого боку. Тимошенко просто не залишили варіантів. Всі тиснули – внутрішня п'ята колона, Верховна Рада, президент, Захід, Європа, Росія. Пригадуєте, як Ющенко не дав їй літак, бо він був у них один на двох? Це ж безглуздя, коли прем’єр-міністр країни шукає в аеропорті якісь чартер, аби не зірвати державний візит.

Головним висновком того моменту для нас стало розуміння необхідності забезпечення 100% енергетичної незалежності. Тоді саме я і в Туркменістан літав у складі делегації, і в Узбекистан, і в Казахстан – шукали такі можливості, домовлялися з багатьма особисто.

2009

Шахтар вперше в історії здобув кубок УЄФА


Згадує воротар команди та збірної України по футболу Андрій П’ятов

2009-й став зірковим для українського футболу. За кубок УЄФА змагалися одразу три українських футбольних клуби – харківський Металіст, Динамо Київ і Шахтар Донецьк. Причому, в півфіналі головного європейського турніру зустрілися кияни з донеччанами, поки за другу путівку в фінал змагалися два німецьки клуби – Вердер і Гамбург.

У фінальному матчі 20 травня 2009 року в Стамбулі донецький Шахтар на 97-й хвилині вирвав перемогу у німецького Вердера з рахунком 2:1. Вирішальний гол тоді забив бразильський легіонер Шахтаря Жадсон, на рахунку якого загалом 16 голів у тому єврокубку.

Воротар Шахтаря Андрій П’ятов також грав у тому легендарному матчі. Він пригадує, як це було:

Ми йшли по сходах чемпіонату дуже спокійно. Думаю, що нашу команду недооцінювали, і це нам допомогло. Віра в фінал з'явилася після того, як пройшли в чвертьфіналі Марсель.

Ми ніколи не бачили Містера [так гравці Шахтаря називають тренера клубу Мірча Луческу] таким спокійним, як в день фінальної гри. Він зазвичай на емоціях, в переживаннях, щось підказує. А тут, коли ми приїхали на стадіон, побачили, що людина спокійна. Навіть коли в першому таймі я припустився грубої помилки і ми пішли на перерву з рахунком 1: 1, він не сказав мені ні слова. Це не властиво йому. Ми ніколи не бачили його таким спокійним і впевненим. Думаю, ця впевненість передалася і нам.

Звичайно, український футбол втратив з того часу. Є фінансові питання, позначається ситуація в країні. Але не все так погано. Ми мало не повторили успіх 2009-го в минулому році, Дніпро ледь не пробився до фіналу Ліги Європи в позаминулому. Думаю, що якби ми грали на Донбас Арені, ми б виграли більше матчів і в Євро, і в чемпіонаті.

Коли в країні буде стабільна ситуація, з'являться більш стабільні клуби і підвищитися конкурентоспроможність чемпіонату, український футбол вас ще приємно здивує. Згадайте: в чемпіонаті були міцні команди Металіст, Дніпро, Чорноморець; приблизно 5-6 команд високого рівня, у яких не було фінансових проблем, до них приїжджали грати легіонери. Ось згадайте УЄФА 2009: два українські клуби билися між собою в півфіналі, а третій вилетів в 1/8, програвши знову нашому ж клубу! Розумієте, яка у нас була конкуренція в чемпіонаті? І потім в одну мить це все закінчилося: війна, почалися фінансові проблеми, легіонери стали відмовлятися приїжджати.

Так, після Евро-2016 ми впали низько, але це не означає, що ми ні на що більше не здатні. Упевнений, що ми вийдемо з цієї ситуації з гордо піднятою головою і, сподіваюся, найближчим часом здивуємо вас красивою грою і великими перемогами.

2010

Прихід до влади Віктора Януковича


25 лютого 2010 року відбулася інавгурація четвертого президента України Віктора Януковича. На цій посаді виходець з Донбасу, фігура якого розколола країну на два табори і привела країну у війну, він протримався один неповний термін.

Янукович став однією з найбільш одіозних фігур української політики за 25 років незалежності. Йому вдалося перемогти на президентських виборах на хвилі загального розчарування «помаранчевою» командою та її лідером Віктором Ющенком, які замість управління країною зайнялися з'ясуванням відносин і політичними інтригами.

Поки «помаранчеві» загрузли в іграх, американський політконсультант Пол Манафорт, (сьогодні він радник кандидата в президенти США Дональда Трампа) виліпив з колишнього начальника донбаської автобази Віктора Януковича цілком пристойного на вигляд політика - йому змінили імідж, одягнули, навчили триматися на публіці і підтримувати розмову.


Янукович з родиною в молодості

Закінчилося тим, що в другому турі президентських виборів Янукович випередив свою суперницю Юлію Тимошенко - вони набрали 48,95% і 45,47% відповідно.

Ті неповні чотири роки, протягом яких Янукович стояв біля керма країни, увійшли в її історію як період найбільш безпрецедентного розграбування. «Донецькі», як охрестили команду Януковича (левова частка вищих посадових осіб в команді Януковича були вихідцями з Донбасу - перший віце-прем'єр Сергій Арбузов, колишній глава АП Андрій Клюєв, колишній міністр вугільної промисловості Юрій Бойко, колишній міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко та інші ) організували схему з відмивання грошей з держбюджету, яка охопила практично всі державні структури. У 2014-му, за оцінками екс-радника уряду України з економічних питань Андерса Аслунда, стан сім'ї Януковича становив безпрецедентні $12 млрд. А президентська резиденція Межигір'я, що відкрилась для загального огляду після втечі Януковича, виявилася втіленням марнотратства та корупції на вищому рівні.

За часів Януковича в Україні різко зріс тиск на ЗМІ: власники медіа заявляли про цензуру, а в 2012-2013 роках Інститут масової інформації та Незалежна медіа профспілка назвали Януковича і главу МВС Захарченко головними ворогами преси в країні. До кінця першого президентського терміну Януковича найбільші медіа-активи були сконцентровані в руках наближених до нього олігархів. Останньою краплею в концентрації ЗМІ Сім'єю стала купівля найбільшого холдингу УМХ, в який входили впливові колись журнали Кореспондент та Forbes Україна, а також популярні сайти Korrespondent.net, bigmir.net і інші новоспеченим олігархом Сергієм Курченком.


Янукович на чолі ПР

Правління Януковича, що завершилося його поспішною втечею з країни, загибеллю понад ста осіб під час Революції Гідності і війною, увійшло в історію країни однією з найчорніших сторінок. У той же час сам він залишиться в цій історії як один з найбільш безглуздих політиків. Незважаючи на всі старання Манафорта, з самого початку його перебування при владі було відзначено казусами і комічними ситуаціями.

В анкеті кандидата на пост президента в 2004 році він допустив 12 помилок в 90 словах. Серед них, зокрема, затесалося прилипле до Януковича назавжди слово «проффессор» в графі «Вчене звання» - написане з двома «Ф».

Під час перебування прем'єр-міністром Янукович став об'єктом замаху - під час візиту до Львова в нього влучило яйце, яке жбурнув з натовпу студент Дмитро Романюк. Вражений яйцем прем'єр театрально впав на землю і був госпіталізований.

Потім був Янукович і цукерки: в мережу потрапило відео 2004 року, на якому Янукович, стоячи в компанії екс-президента Леоніда Кучми, президента РФ Володимира Путіна і глави його адміністрації Дмитра Медведєва, їсть цукерки і пропонує їх своїм колегам.

«Найтрагічнішим» для Януковича став епізод з траурним вінком. У травні 2010-го Янукович і тоді ще президент Росії Медведєв зустрілися в Києві на церемонії спільного покладання квітів до пам'ятника Невідомому солдату. Коли український президент схилився перед вінком, той піддався пориву вітру, відірвався від кріплення і впав йому на голову. Інцидент тут же підхопили в соцмережах і ЗМІ, охрестивши «нападом вінка на президента».

Після вінка була «йолка». У грудні того ж року, напередодні новорічних свят, під час одного з виступів Янукович вирішив розповісти, що в центрі Києва, на Майдані Незалежності, вже починається установка святкового дерева, але забув його назву. На спроби згадати, як це звучить українською мовою, у нього пішло 10 секунд, після чого він все одно вжив слово «йолка».

У січні 2011-го, під час виступу на форумі в Давосі, Янукович не відразу зміг вимовити слоган «Увімкніть Україну». А коли зміг, почав розповідати публіці про те, що скоро настане весна, в Києві зацвітуть каштани, а на вулиці вийдуть дівчата в коротких спідницях.

У жовтні 2012-го красномовний Янукович розповів про стару українську традицію: «Побачити своїми руками, очима торкнутися».

Не складалося у Януковича і з літературою. Письменника Антона Чехова він називав поетом, поетесу Анну Ахматову охрестив Ахметовою, і навіть намагався цитувати вірш Івана Франка, але помилився.

Після втечі Януковича очам українців постало, в якій розкоші жив президент: дерев'яна Хонка, на обробку якої були витрачені мільярди доларів, величезна територія, корабель-ресторан Галеон, автопарк, вертолітний майданчик, поле для гольфу, «золотий батон», озеро з лебедями і вольєр зі страусами.

Після втечі екс-президент якийсь час ще давав знати про себе з Ростова-на-Дону, виступаючи на російському телебаченні і називаючи себе «легітимним» українським президентом, за що отримав відповідне прізвисько.

Під час інтерв'ю, яке Янукович дав вже після втечі, він розповів про те, що дійсно «підтримував страусів» в Межигір'ї через любов до тварин.

2011

Арешт Юлії Тимошенко


Розповідає Юлія Тимошенко

17 березня 2011 з подачі членів правлячої Партії Регіонів у Верховній Раді була створена тимчасова слідча комісія з розслідування обставин підписання газових угод між НАК Нафтогаз України і російським Газпромом. У квітні перший заступник генпрокурора Ренат Кузьмін заявив про порушення кримінальної справи за перевищення влади і службових повноважень під час цієї операції. Головним фігурантом справи стала екс-прем'єр Юлія Тимошенко, яка уклала неоднозначний газовий контракт взимку 2008-2009 року.

Суд розпочався 24 червня. Справу розглядали в Печерському районному суді. Dже через півтора місяця, 5 серпня, було винесено рішення заарештувати Тимошенко. 11 вересня суд визнав її винною в перевищенні повноважень, а саме в тому, що її дії - переговори з прем'єром РФ Путіним 19 січня 2009 року - призвели до збитків держави в особі Нафтогазу в розмірі $189,5 млн. Екс-прем'єр отримала 7 років в'язниці.

24 години на добу мені в обличчя дивилися відеокамери

Арешт Тимошенко став однією з найгучніших політичних подій за всю історію незалежності України. Заяви на підтримку Тимошенко і правосуддя в Україні в цілому постійно робили від імені ЄС віце-президент Єврокомісії Кетрін Ештон і єврокомісар з питань Європейської політики сусідства Штефан Фюле, правозахисні організації Freedom House, Amnesty International, HumanRightsWatch, з гострою критикою рішення суду виступили Німеччина, Чехія , Великобританія, Канада, США Італія, Швеція, Польща та інші країни. У МЗС Росії заявили, що всі угоди укладалися відповідно до законодавства двох сторін. На Хрещатику в Києві виросло наметове містечко прихильників Батьківщини.

Потім до справи Тимошенко додалися нові обставини - у вигляді заборгованостей на суму $405,5 млрд компанії Єдині енергетичні системи України, головою якої в 1995-1996 роках вона була. Росія підтвердила наявність боргу і зажадала його повернути. 8 грудня Тимошенко судили у справі ЄЕСУ 12 годин - під час допиту вона лежала на лікарняному ліжку в медсанчастині СІЗО. Весь час, проведений за гратами, Тимошенко перебувала не в камері, а в лікарняній палаті у зв'язку зі скаргами на болі в спині.

Тимошенко вийшла на свободу в 2014-му, після втечі екс-президента Януковича. 22 лютого, в розпал протестів, вона з'явилася на Майдані Незалежності, де проголосила емоційну промову зі сцени, сидячи в інвалідному візку. У соцмережах її негайно розкритикували за вдавання і туфлі на високих підборах.

Через кілька місяців після виходу на свободу Тимошенко дала інтерв'ю НВ, в якому розповіла, що їй дійсно було складно довго стояти в той момент. За словами екс-прем'єра, вона вийшла з в'язниці напівінвалідом, проходила лікування в Німеччині і пережила кілька складних операцій.

«Спочатку я починала проходити кілька метрів, потім кілька сотень метрів. На сьогодні після щоденних виснажливих тренувань я практично повернулася до своїх можливостей навіть бігати, пробігати свою колишню ранкову дистанцію. Якщо хочете, знайдіть в своїй редакціїнайспортивнішу людину, і я буду готова з нею пробігти вранці 10 км. Я повернулася до нормального життя», - розповідала Тимошенко про свою реабілітацію.

Стежили за кожним кроком. Уві сні заглядали під ковдру. Коли я їла, заглядали в тарілку

За гратами екс-прем'єр коротала час за читанням мемуарів світових лідерів, які пережили політичне рішення, і обмінювалася літературою з екс-міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком. У 2011-му він також був заарештований і перебував у СІЗО за підозрою в заволодінні держмайном в особливо великих розмірах і зловживанні службовим становищем. Луценко вийшов на свободу в 2013-му за амністією.

Тимошенко стверджувала, що в ув'язненні за нею 24 години на добу вели спостереження через відеокамери, її речі оглядали, а біля ліжка чергував нагляд.

«Само по собі перебування в неволі принизливо, важко і боляче. Але для мене намагалися створити особливі умови. Мене утримували в чотирьох стінах, без права побачити сонце і подихати свіжим повітрям. За два з половиною роки мене ніколи не випускали з цих чотирьох стін. Нормальна людина після такого починає відчувати клаустрофобію. 24 години на добу мені в обличчя дивилися відеокамери. Їх навіть не ховали. Стежили за кожним кроком. Уві сні заглядали під ковдру. Коли я їла, заглядали в тарілку. Все це витримати надзвичайно складно», - розповідала вона.

На парламентських виборах 2014 року партія Тимошенко, Батьківщина, проходить в парламент і отримує 19 мандатів. На чолі списку стоїть не Тимошенко - вона поступається місцем політв'язню Надії Савченко.

«Я знаю, що всі мої багаторічні опоненти вже фактично відсвяткували перемогу наді мною», - сказала Тимошенко в інтерв'ю НВ. Але йти з політики вона не збирається.


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (27.08.2016)
Переглядів: 307 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.