Четвер, 19.10.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

ВЕРШИНИ ПІДКОРЮЮТЬ СЕРЦЯ.
«Як радісно зорі стрічати
І слухати гомін ріки.
Хто раз вас побачив, Карпати,
Любов збереже навіки.
Як море широке зелене
Тут хвилі підняла земля
І співом трембіти до мене
Так щиро вона промовля.
Карпати, Карпати – то моя земля!»

(Роман Юзва: «Люблю вас, Карпати»).

Карпати – величні та неповторні у своїй красі, гори, в яких душа розкривається навстіж, дихання стає глибоким від свіжого, кришталево чистого із смереково-смолянистим запахом, повітря, а добрі думки та почуття переповнюють розум і серце людини, котра входить в цей земний рай, споглядаючи його велич по-дитячому щирими очима. Саме тут, у горах, черпали своє натхнення поети, композитори, художники, оспівуючи карпатську диво-красу в своїх творах та полотнах…

Місто Турка. Перон залізничного вокзалу. Звідси починається наша невеличка подорож до найвищої у Львівській області вершини Карпат, гори Пікуй (1408 метрів над рівнем моря). Ось з тунелю виринув електропоїзд Львів-Сянки, посадка і за якусь мить повз вікна уже поплили ліси, пасовища, села та гори. Кінцева зупинка – село Сянки. Дихнуло приємною прохолодою, – адже село розташоване на висоті 650-950 м над рівнем моря. Підіймаємось сільською дорогою до головної шосейної траси Львів-Ужгород, пройшовши по якій в бік Ужоцького перевалу, не доходячи до пам’ятника Січовим Стрільцям, звертаємо ліворуч на добротну польову дорогу, що веде в бік головної вершини – цілі туристичної подорожі.

Невдовзі виходимо на туристичний маршрут, добре второвану стежину з правого боку дороги, і ось ми вже на мальовничій поляні, де можна розкласти палатки та приготуватися до ночівлі.

До вечора ще було достатньо часу, а тому не поспішаючи, розбивши обов’язки між всіма членами туристичної групи, взялися до роботи: розкладали палатки та збирали дрова для приготування вечері. Хтось пішов стежиною до джерела, що неподалік, одного з витоків річки Уж, аби принести води на борщ, чай, каву.

Весело запалахкотів вогонь. В лісі запахло смачним домашнім борщем із присмаком диму. В ялинових гілках, густо всіяних молодими шишками, попискували маленькі корольки, а високо вгорі ширяла пара чорних круків. Сонце хилилося до заходу. В сутінках полум’я вогню ставало дедалі яскравішим. Ось на небі з’явилися перші зірки. Довкола вогню сиділи щасливі люди, співали українських пісень, розповідали різні історії, байки, жартували…

Настала глибока ніч. Чорне небо всіяне зорями, навпіл розколов Чумацький шлях. Над головою пролітали світлячки, світилися вони жовто-зеленим світлом і у траві, створюючи ілюзію неба на землі. Тьмяно жевріло вугілля. З палаток чути було тихе посопування. На краю поляни невдоволено фиркав дикий цап, заявляючи свої права на зайняте пасовище. З гущини лісу доносився крик сови. Над полонинами зійшов окраєць місяця…

Наступного дня, поснідавши та спакувавши рюкзаки, потихеньку пішли маркованим туристичним маршрутом, що виводив на полонини. І ось ми на верхах, густо вкритих низькими яфинниками та травами. Розмаїття квітів вражало: арніка, гвоздика борідчата, тирлич, альпійські дзвоники… – квітуче море запашних трав. Вдалині височів Пікуй.

Подорож карпатськими полонинами – це паріння між землею та небом. Справа і зліва височіють сині гори вкриті лісами, в яких шумлять глибокі гомінкі потоки. Зверху пригріває сонце, але його немилосердний літній запал трохи охолоджує полонинський прохолодний вітер. Де-не-де видно вкриті лишайником скелі, між якими тоненькою смужкою в’ється туристична стежина.

.

Полудень проводимо в приємній тіні букового лісу: чай, бутерброди, шоколад, а на десерт яфини, брусниці та суниці, яких тут вдосталь. Пахне грибами, злежаним буковим листям, травами. Вдалині чути гавкіт собак, що охороняють худібку. Поодиноке іржання коней сповіщає про те, що місцеві жителі ще до сходу сонця виїхали возами на полонини для активної заготівлі яфинів.

День добігає кінця. Спускаємось до краю лісу. Обираємо місце для ночівлі і, приготувавши вечерю, сідаємо довкола вогню, що облизує своїми язиками кілька грубих букових полін. Вечірня прохолода, тепло багаття, запах чаю, зоряне небо…, – незабутня палітра вражень, з якими неохоче залазимо в палатки і засинаємо. Завтра зустріч з вершиною.

П’ята година ранку. Просипаємось під вигуки заготівельників яфинів. На сході світліє небо. Долини між горами вкриті сивими ковдрами туману. Ще трохи і сонячні проміння золотом осяяли вершечки Карпатських гір, хоча самого сонця ще не видно. Та ось повагом, мов віз запряжений волами, з-за гори викотилося яскраве сонце. Вмить засяяли у долинах сріблом тумани. Ранішнє тепло лагідно торкнулося заспаних обличь, що визирнули з палаток. На вогні в казанках закипіла вода: чай, кава, каша.

Освіжившись в потічку, поснідавши та зібравши спорядження, набираємо у фляги джерельної води – до самої вершини її вже не буде і потихеньку вирушаємо в путь. Ранішні краєвиди милують око і радують душу. Ближче до обіду по дорозі зустрічаємо групи туристів. Одні піднімаються на вершину, інші вже спускаються з неї.

Нарешті довгоочікувана вершина – Пікуй. Хтось сходить на неї вперше, а хтось побував тут по кілька чи по кільканадцять разів. На самому бетонному стовпі вершини вмонтована табличка з іменами новітніх героїв, котрі загинули у війні на Сході країни. Знімаю головний убір, схиляю голову перед їхнім жертовним подвигом і молюся за них та їхні сім’ї. На очі навертається сльоза, а серце крає невимовний жаль, – адже довкола така краса, – тільки жити, кохати, народжувати дітей і радіти, радіти кожному прожитому дню, годині, хвилині… Та вони обрали безсмертя.

Поки на примусі, захованим між камінням від вітру, закипає вода для приготування кави, в бінокль оглядаємо довколишні гори. В далині видно нашу Шименку з телевізійною вежею. Довкола чудова панорама хвилястого гірського моря. Робимо фото на пам’ять: хто знає коли ще тут побуваємо наступного разу, адже останні фото свого перебування на вершині, були зроблені мною майже сорок років назад.

..

Відпочиваємо, п’ємо з горняток гарячу каву, їмо шоколад і спостерігаємо за групою туристів, що підіймаються на вершину з боку Закарпатської області. Між ними помаленьку йде старший дядько. Зверху молодь зі сміхом кричить: «Чомусь те не дали нянькові вуглеводів, аби скорше йшов»? Ось і вони на горі. Тіснява, гармидер, сміх…

Під бурхливі оплески туристів, професійно виконавши «Многая літа», адже в нашій групі були чотири студенти Дрогобицького музичного коледжу ім. В.Барвінського, спускаємось з вершини. І тут зустрічаємо групу туристів з Турки, котрі піднімаються на вершину з боку Гусного. Побажавши їм доброго здоров’я та щастя, вузенькою стрімкою стежкою, що в’ється між високими яфинниками, добираємось до лісу і дорогою спускаємось до села, на краю якого варимо вечерю, миємось у потічку і відпочиваємо. За годину-другу збираємось і йдемо через село до траси, назустріч бусику, який повезе нас до Турки.

Кількаденна подорож закінчилась, але враження та спогади про неї ще довго будуть хвилювати серця, відтворюючи в уяві чарівні пейзажі нашого гірського краю. Саме бажання поділитися цією красою й надихнуло створити цей простенький опис і поділитися світлинами з цього походу. Можливо хтось з читачів і собі забажає на кілька днів відірватися від буденних справ, аби підкорити себе цій вічній красі.

Віктор Саварин. м.Турка.

Автор фото: Роман Комарницький.


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (10.08.2017)
Переглядів: 106 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.