Неділя, 22.10.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

ПОЦІНОВУВАЧІ БРЕХНІ
«Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас у шкурах овечих, а всередині – хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Мф.7.15-16).

«Закінчивши богослужіння, священик оголосив своїм парафіянам: «Наступної неділі я буду бесідувати з вами на тему брехні. Щоб вам було легше зрозуміти, про що піде мова, прочитайте в дома сімнадцяту главу Євангелії від Марка».

У наступну неділю священик перед початком своєї проповіді голосно попросив: «Прошу тих, хто прочитав сімнадцяту главу, підняти руки». Майже всі присутні підняли руки. «Саме з вами я і хотів би поговорити про брехню, – сказав священик, – справа в тому, що у Марка немає сімнадцятої глави» (Притча «Про брехню»).

Отже, чому люди брешуть і намагаються йти шляхом брехні? Психолог, психотерапевт Катерина Александровська, говорить: «Люди брешуть з різних причин («У кого багато причин, той багато бреше» – прислів’я, – авт.): зі страху бути викритими, або бути покараними, через почуття сорому чи провини, заради власної вигоди, або жадібності. Це відбувається, щоб отримати бажане, досягти цілей, поваги…». Так поступово людина стає патологічним брехуном.

В свій час, німецький поет, перекладач, вчений, Фрідріх Рюккерт (1788-1866), сказав: «Хто раз збрехав, той неминуче буде брехати. Адже одну брехню сімома іншими потрібно підтримати». Або як кажуть у народі: «Брехня брехнею поганяє».

Чим динамічніші події відбуваються довкола людини, тим більшу роль в її житті відіграє брехня, якою вона вправно намагається маніпулювати. Людина вибудовує довкола себе іншу реальність, перебуваючи в якій, вірить в свою та чужу брехню, огортаючи свою свідомість міфами, з яких викладає доволі організовану мозаїку брехні ради управління собою, своєю сім’єю, соціумом та світом.

Якщо стародавні міфи виникали з колективної творчості і в їхній основі лежали якісь реальні події, то сучасним міфам властива свідомо організована брехня (М.О. Бердяєв (1874-1948), «Парадокс брехні»), а особливо в політиці – політична брехня, яка деформує свідомість людини так, що в неї поступово зникають критерії істини і вона починає шукати грубої сили. Не дивно, що в основі всіх тоталітарних держав лежить брехня, яка вирішує всі насушні проблеми тільки в силовому варіанті.

З історичного досвіду ми знаємо, що всі політичні партії засновані на брехні. Демагогія, без якої не можуть обійтися партії, завжди передбачає брехню. Гасла, які вивішують партії під час передвиборчої агітації, зазвичай нічого не мають спільного з їхньою реальною політикою. Всі їхні високі цілі завжди прикриті дуже низькими інтересами. Тому й не дивно, що чиста, не перекручена істина, може бути шкідливою та руйнівною для організованого не брехні, порядку. З цим також пов’язаний і глибокий трагізм християнства.

Російський письменник Ф.М. Достоєвський (1821-1881), в Легенді про Великого Інквізитора, розкрив не тільки діалектику свободи і авторитету, а й діалектику істини та брехні в організації царства світу цього, в організації Церкви і держави. Істина, розкрита Христом, є істина про нескінченну свободу духу. Великий Інквізитор, устами якого, по суті, говорять всі бажаючі організовувати світовий порядок, визнав істину Христову руйнівною та анархічною, і для організації блага людей він захотів виправити справу Христа. Аргументацію Великого Інквізитора майже дослівно повторював Шарль Моррас (1868-1952), вождь французьких монархістів, котрий вважав Євангеліє книгою руйнівною та анархічною, але вихваляв Церкву за те, що вона зуміла перетворити цю руйнівну і анархічну книгу в силу, організуючу порядок, тобто «виправила» справу Христа, перетворивши християнство в державний інститут, який потурає світській владі, шукаючи в неї захисту та підтримки.

Все історичне християнство зуміло перетворити християнську істину в силу, пристосовану до цього світу, до життєвих інтересів цього світу. Тисячу разів люди стверджували, що світ можна врятувати брехнею і тільки брехнею, що істина є небезпечною для самого існування світу… Брехня може підтримати організацію суспільства і держави, але вона має один недолік – вона внутрішньо руйнує особистість, яку, навпаки, істина зміцнює (М. Бердяєв).

В минулому брехня оправдувалася не особистою совістю, а совістю колективною, совістю національною, релігійною, державною, воєнною, класовою, партійною і т.д.. Але ніколи ще не відбувалося в таких розмірах вилучення совісті з глибини особистості і перенесення її на колективні реальності, як в наш час. Особиста совість, особисте моральне судження не тільки паралізуються, – від них вимагають паралічу. Особиста совість ніколи не могла б наважитися на таку брехню, на яку наважується совість держави, нації, партії, класу і т.п.. Переродження структури свідомості виражається в тому, що за індивідуальною свідомістю заперечується право навіть визначати реальності і відрізняти їх від фікцій, це право визнається лишень за колективною свідомістю. Те, що для індивідуальної свідомості є брехнею, для колективної свідомості є реальністю, хоча б це суперечило самій ясній очевидності.

Всякому ясно, що демократичні держави пройняті духом пацифізму (миролюбності). Але для колективної свідомості тоталітарних держав ясно і очевидно, що саме демократичні держави прагнуть війни, – диктатури ж борються тільки за мир. Так брехня з індивідуальної свідомості і совісті перетворюється в реальність колективної фашистської свідомості, сприяючи могутності диктатур.

Для індивідуальної свідомості і совісті ясно, що розстріляні в СРСР старі комуністи, були переконаними комуністами до кінця, а не фашистами і не шпигунами. Але для колективної свідомості генеральної лінії Комуністичної партії брехня про старих комуністів є реальність, необхідна в діалектиці боротьби.

Зі світу все більше зникає особиста совість і все менше чується її голос. Але це не означає, що взагалі совість зникає, вона змінює свій характер. Кристалізується колективна совість з такою силою і в таких розмірах, що вона абсолютно пригнічує в людині особисту совість. Людина примушується до брехні в ім’я того чи іншого розуміння колективного блага. Брехня завжди є в значній мірі явище соціального порядку. Людина бреше головним чином іншому і іншим. І навіть коли людина бреше самій собі, то вона це робить, маючи свідомо і несвідомо на увазі інших. Людина грає роль перед самою собою, щоб потім грати цю роль перед іншими.

Диктатор завжди буває людиною внутрішньо брехливою, але ця брехливість визначається його роллю перед світом. Соціальні відносини людей наповнені не тільки злою брехнею, породженої волею до могутності, а й невинною умовною брехнею. Безневинна умовна брехня може бути умовою можливості людського співжиття. Так, наприклад, людина буває ввічливою з іншою людиною, яку ненавидить в глибині душі. Брехня стає злом, коли воля до переваги і могутності, не тільки особистого, а й колективного, хоче себе реалізувати будь-якою ціною. Воля до могутності може бути властива індивідууму, але вона завжди носить соціальний характер. І ці соціальні акти неодмінно зажадають брехні. Воля до могутності не може бути реалізована інакше, як за допомогою брехні.

Христос говорив з силою, і в Ньому була лише чиста правда. Цезар, диктатор, може набути сили лише за допомогою брехні. Без брехні можна реалізувати лише відчуття свободи. Свобода є початок, протилежний брехні. І справжнє звільнення людини, є звільнення від влади брехні. Кількість брехні в світі визначається появою централізованої колективної свідомості, одержимою волею до могутності. Цьому треба протиставити героїчну боротьбу за свободу духу, тобто за правду, яка викриває брехню. Нове суспільство не може бути створено дипломатичним шляхом, тобто пристосуванням до стану світу. Світ сповнений брехні і брехня настільки роз’їдає найбільш піднесені людські ідеї, що одними силами світу, в якому все відносно, не можна перемогти брехню. Віра в перемогу над брехнею передбачає віру в існування сили, що підноситься над світом, сили надсвітової Істини, тобто Бога. Навіть якщо весь світ заражений брехнею, то все-таки є Істина, чиста від усякої заплямованості брехнею, і в боротьбі проти брехні ми повинні єднатися з цією Істиною. Особиста совість визначає наше ставлення до цієї вищої Сили – Істини, але це не є совість, ізольована від інших людей, це є совість, перейнята почуттям духовного братства людей, братства в Істині, а не у брехні (М. Бердяєв).

Чому революційні та військові баталії, в яких активно приймають участь знедолені маси, не досягають народної мети? Будучи одурманені брехнею, прагнучи брехні до якої звикли як тільки зіп’ялись на ноги, народ починає з благородних почуттів, непомітно для себе переходить у страстність і закінчує одержимістю. Народ, який не являється народом духовної культури, з’їдає самого себе, приносячи правду і істину в жертву брехні, темряві, простоті і «сірячинній правді». Обираючи собі в поводирі лже-месій, лже-пророків та лже-суддів, помираючи за їхні статки та свої злидні, він щиро вірить в їхні слова, не звертаючи уваги на їхні діла. Такий народ має велике бажання бути обдуреним і обдурювати в надії на виживання.

Віктор Саварин. м.Турка.


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (08.10.2017)
Переглядів: 110 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.