П'ятниця, 15.12.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

ЛІМНЯНСЬКІЙ ШКОЛІ - 200 РОКІВ

Цьогоріч минає 200 років з часу відкриття (заснування) в селі Лімна першої школи на теренах тодішнього Турчанського повіту. Це стало важливим чинником духовного й суспільного життя, показником його зрілості в плані освіченості населення. В ті часи, в умовах іноземної окупації галицької землі (Галичини), шкільної освіти, а тим більше, в гірському краї, не було. І тільки після розвалу Польщі й приходом австрійської адміністрації в 1772 році, питання шкільництва зрушилось з мертвої точки.

Вже в 1774 р. урядом було проведено шкільну реформу згідно якої вводилось обов'язкове навчання дітей шкільного віку Але в гірській частині Галичини її довго не вводили. І тільки на основі цісарського указу виданого 1817 року, становище змінилося на краще.

На підставі цього указу шкільна комісія у Львові, аби відзвітуватись перед віденським урядом, що в цьому напрямку щось робиться, розпочала відкривати школи в селах, що належали цісарському дворові, в так званих «камерних добрах».

Першими такими селами, в яких були відкриті школи у 1817 році в Західній Бойківщині, - село Бабино у Самбірському повіті, село Стрільбичі в Старосамбірському повіті, села Дережів і Пруси у Дрогобицькому повіті і село Лімна в Турчанському повіті.

А вже в наступному 1818 році, школи було відкрито в сусідніх селах - Хащові та Вовчому а також у Либохорі, Бітлі, Нижній і Верхній Яблінці.

Чим можна пояснити те, що саме Лімна в Турчанському повіті стала першим селом, в якому було відкрито школу? По-перше, Лімна розташована на вигідному географічному положенні. З центра села пролягали дороги в чотири напрямки до сусідніх сіл, а саме: на південний схід - до Бережка, Жукотина і Дністрика Дубового, на південь - до Боберки, на захід - до Хащова і Лопушанки, на північний схід, по течії Дністра - до села Дністрик Половецький і сусідніх із ним сіл, що зараз входять до Старосамбірського району. Через Лімну, в напрямку Хащова, проходив шлях на Літовиська, в якому, як відомо, проходив торговий ярмарок сільськогосподарськими тваринами, який був широко відомий на всій Бойківщині.

На цей час у селі проживала велика кількість євреїв, що сприяло прискореному розвитку торгівлі. Все це зробило Лімну центром так званого Лімнянського ключа, до якого входило 24 навколишні села. На початку ХІХ століття в районі села були виявлені поклади нафти. Село стало відомим далеко за своїми межами. Державна, так звана тривіальна, школа була організована владою, але відомо, що в організації цих шкіл активну участь і ініціативу проявляли місцеві парохи. Саме священик, який мав найбільший авторитет серед селян, міг переконати парафіян в необхідності освіти їхніх дітей. Таким священиком у Лімні був Миколай Гриновецький. Він активно долучився до цієї справи. На перших початках, в перші роки відкриття школи, учителів як спеціалістів ще не було. Їх роль виконували священики, отже є всі підстави вважати, що в Лімні ці обов'язки виконував саме отець Миколай Приновецький. А офіційно першим учителем у Лімні вважається Данило Лобовський, який працював тут до 1855 року.

Приміщення школи було побудовано сільською громадою в центрі села, нижче дороги, на тому місці, де зараз знаходиться ветеринарна дільниця. В будівлі, окрім класних кімнат, була й квартира для директора, зрештою, як і в школах інших сіл. Принагідно хочу сказати, що автору цієї статті доводилось навчатися в цьому приміщенні. Саме коли в 1947 році в Лімні школа стала прогресивною, тобто мала статус семирічки, учні з сусідніх сіл - Берерка, Хащів, Дністрик Дубовий - пішли у 5 клас у Лімну Таким чином я став учнем Лімнянської школи.

Отже, приміщення школи мало шість класних кімнат і служило до 1955 р. як навчальний заклад. Завідувачем початкової школи в післявоєнні роки була Наталія Очабрук, а з 1 вересня 1947 року директором школи (оскільки вона набула статус семирічки) був призначений Андрій Сухоніс, родом з Полтавської області.

Перший випуск семирічної школи відбувся в 1950 році. В цьому ж (1950 р.) 1 вересня школа знову стала «прогресивною»: було відкрито 8-ий клас, і вона стала середньою. Директором школи було призначено історика за фахом - Віктора Шевченка, уродженця Черкаської області. Андрія Сухоноса переведено директором Присліпської семирічної школи.

У зв'язку з тим, що школа набула статус середньої, прибули нові вчителі, випускники вищих навчальних закладів, в основному зі східних областей України. Але школі не судилось довго перебувати в статусі середньої. Справа в тому, що у 8-ий клас з Лімни прийшло 4 учні, з яких 2 вибули протягом вересня, з Хащова - 1, з Дністрика Дубового -1, з Жукотина - 4, з Бережка - 5, з Вовчого - 12.

Вовчанські учні поїхали в райвно з заявою перенести середню школу у Вовче. Вислухавши їхню обґрунтовану заяву завідувач райвно Олександра Шевчук пообіцяла їм заяву задовільнити, що і було зроблено. З другого півріччя 1950-1951 н.р. школа у Лімні стала семирічкою.

Директора школи Віктора Шевченка в 1952 році перевели в райком зав. відділом агітації і пропаганди, а згодом він був призначений редактором Нижанковицької районної газети. А закінчував свою трудову діяльність директором середньої школи на рідній Черкащині. Директором школи 1952-1953 н.р. працювала Тетяна Пліш, уродженка м. Турка. У 19531954 н.р. директорувала уродженка східних областей Тамара Михайличенко, а в 1954-1955 н.р. у школу було призначено директором Семена Дульнявку уродженця м. Турка.

У 1954 році в Лімні відбулась, як для села, значна подія. Було ліквідовано (переведено) в Добромиль особовий склад прикордонної комендатури, і в центрі села вивільнено два добротних приміщення: казарменний будинок і будинок, в якому проживали сім'ї офіцерів. Потрібно було використати ці приміщення. Рішенням сесії районної ради, один будинок було передано школі, а другий - дільничній лікарні.

Приміщення, яке передано школі, було не типовим для школи, але на той час було одним з кращих освітніх закладів у районі. Тут можна було розмістити 12 класів, актовий зал, майстерню, їдальню, учительську, і ще 2 кабінети.

А тому постало питання про відкриття в Лімні середньої школи. І так, перебравшись в нове, досить просторе приміщення, школа вже вдруге набирає статус середньої. Школа була укомплектована новими педагогічними кадрами, а директором школи був призначений випускник Дрогобицького педагогічного інституту, за фахом історик - Федор Лопадчак. Але і цього разу як і в 1950 р., їй не довелося довго утримуватись у статусі середньої. Причина - малий контингент учнів. У 8-ий клас було набрано 12 учнів. З них: 5 учнів - з Хащова, 6 учнів - з Боберки, а з Лімни - 2 учні. З великим труднощами вдалося зберегти цей клас, а після його випуску в 1958 р. школа знову була реорганізована в семирічну а учні 8-9 класів було переведено у Вовченську середню школу.

У 1959 році семирічні школи були реорганізовані у восьмирічки з загальним обов'язковим восьмирічним навчанням. Федор Лопадчак звільнився з посади директора і виїхав до свого району на Городоччину Директором призначили випускника Львівського державного університету Володимира Великого, також історика за фахом. Попрацював він у Лімні 2 роки, і в 1961 році очолив Нижньояблунську восьмирічну школу а директором в Лімні було призначено автора цих рядків.

У 1960-61 н.р. в нас було відкрито при восьмирічній школі 9-ий клас вечірньої школи. На другий і третій рік у школі були три повнокомплектні класи, з наповнюваністю у кожному понад 20 учнів.

Оскільки існували три класи у вечірній школі, то виникла потреба у педагогічних кадрах, оскільки у восьмирічній школі їх не вистачало.

І тут нам на допомогу прийшов Львівський національний університет ім. І.Франка. Саме в 60-х роках була дуже поширена така форма допомоги як «шефство», свого роду допомога сильніших слабшим. Допомогу цю надавали як матеріальну так і кваліфікаційну в тому числі і кадрову За Турківським районом надавати шефську допомогу було закріплено Львівський університет ім. І.Франка, а за Лімнянською школою зокрема -факультет іноземної мови і географічний. Ректор університету Андрій Лазоренко надавав вагому допомогу району у забезпеченні педагогічними кадрами. Оскільки в нашій школі, по суті, була середня вечірня школа, то університету було вигідно посилати в школу студентів на педагогічну практику. Ми їх приймали на оплачену форму, а тому вони з охотою їхали до нас. Жили практиканти в пришкільному інтернаті. Слід сказати, що студенти-практиканти серйозно відносились до роботи, давали учням ґрунтовні знання, про що свідчить вступ до вищих навчальних закладів випускників вечірньої школи за 1984 рік.

Так Панна Ощипок стала студенткою Львівського медичного інституту Ольга Ощипок і Павліна Петришак - студентками іноземного факультету Львівського державного університету, Василь Лялька поступив на біологічний факультет, Микола Будз став студентом історичного факультету, а Іван Дністрянський, відповідно, -математичного факультету Франкового університету.

Виконуючи постанову ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1966 року «Про заходи дальшого вдосконалення роботи середньої загальноосвітньої школи», та враховуючи те, що матеріальна база, квадратура класних кімнат, наявність шкільної їдальні, майстерні, актового залу та стадіону, в 1967 році приймається рішення уже третій раз про відкриття в Лімні середньої школи.

У середині 60-х в демографічному плані відбувалися позитивні зміни: різко збільшувався в країні приріст населення, в тому числі й учнівський контингент Про це свідчить набір учнів у 9-ий клас. Так з Лімни подали заяви 20 учнів, з Хащова - 8, з Лопушанки - 8, з Дністрика Дубового - 8, з Боберки - 5, з Бережка - 10 учнів. Всього було набрано 68 учнів, що дало можливість відкрити два паралельні класи, а всього у школі було 426 учнів. У зв'язку з реорганізацією школи з восьмирічної в середню, районний відділ народної освіти вжив усіх заходів до забезпечення школи відповідними педагогічними кадрами, основу яких становили випускники Львівського університету та Дрогобицького педагогічного інститут. Це Панна Кульч - учитель української мови та літератури, Богдан Ковалевич - учитель історії, Надія Піньковська - учитель хімії, Ольга Мельник - учитель географії, подружжя Олександр та Наталія Пелипенки - учителі російської мови та літератури, Ольга Багрій - учитель фізики, Марія Себій - учитель англійської мови.

Слід сказати, це були висококваліфіковані спеціалісти з глибокими знаннями своїх предметів та широкої ерудиції, що давало їм можливість передавати ті знання учням. Підтвердження цього є результат вступних екзаменів до вищих навчальних закладів випускників школи 1969 р. Так Іван Тюрдьо, Ярослав Тирик, Микол а Сас успішно склали вступні іспити і вступили до Львівського державного університету. Катерина Луцик, Ганна Хащівська, Степан Мацур стали студентами Дрогобицького педагогічного інституту. Василь Врубльовський став курсантом вищого прикордонного Алматинського училища. Кирило Волошинівський закінчив інститут прикладного та декоративного мистецтва. Багато випускників поступили у вищі спеціальні заклади і стали висококваліфікованими спеціалістами.

В 1981 році на посаду директора школи було призначено Теодора Бучка, історика за фахом, який до цього працював директором Верхньояблунівської восьмирічної школи, уродженець Яворівського району Пропрацював він у Лімні до 1986 року тоді, звільнившись, виїхав до себе на Яворівщину Директором школи було призначено Василя Мися, також історика за фахом, випускника Ужгородського державного університету, який займав цю посаду до 2005 року, коли був призначений на посаду заступника голови райдержадміністрації. А керівництво школою доручили Ярославу Тирику учителю географії. Ярослав Васильович працює на цій посаді по сьогоднішній день.

Школа за час перебування в статусі середньої досягла значних успіхів у навчанні та вихованні своїх вихованців. Окремі з них після закінчення вищих навчальних закладів стали висококваліфікованими фахівцями у різних сферах - педагогами, лікарями, інженерами, журналістами, науковцями, державними і громадським діячами. Серед них -доктор медичних наук, світлої пам'яті - Іван Чуплак, доктор географічних наук - Мирослав Дністрянський, кандидат медичних наук - Микола Луцик, кандидати фізико-математичних наук- Іван Васильків, Ігор Мич, Василь Морохович, головний санітарний лікар Тернопільської області і голова тамтешнього осередку Всеукраїнського товариства «Бойківщина» - Степан Дністрян, кандидат технічних наук - Володимир Пенц. Вагомого кар'єрного росту у сфері бізнесу досягли випускники школи Володимир Будз, Віктор Сушінець, Іван Бахур. Далеко за межами України відоме ім'я випускника нашої школи отця Василя Поточняка, координатора для українців Італії, секретаря пасторального міграційного відділу української греко-католицької церкви. До речі, минулого тижня у Львівському історичному музеї відбулося відкриття виставки, на якій відображено його роль у створенні церковних громад емігрантів, відстоювання їхніх прав на чужині, підтримки рідної мови, традицій, пропагування української культури у світі.

Школі присвоєно звання ім. Романа Мотичака, який загинув під Іловайськом у 2015 році. У минулому році, силами батьків та громадськості села, було створено два кабінети, присвячені саме Роману Мотичаку та уже вище загаданому отцю Василю Поточняку які можуть конкурувати на обласному чи Всеукраїнському рівні у справі патріотичного та морально-духовного виховання учнівської молоді.

У народі часто можна почути від людей вдячність лікарю, який чуйно відноситься до хворого, за його старання, не говорячи про його фаховий професіоналізм. Лікар від Бога, так висловлюються про хорошого лікаря. Працюючи в школі майже 50 років, а практично я в школі присутній 70 років, і за цей час довелося бачити і серед учителів, про яких теж можна повторити ті слова: учитель від Бога. Це ті, які чесно відпрацювали все життя, для яких не потрібно було ні інспекторів, ні директорів, вони не шукали себе у списках нагороджених, ті, які навіть не бували на лікарняному, слава Богу, що б Бог дав їм таке здоров'я.

Усі вони за мого директорування були прийняті, виходили на заслужений відпочинок, а дехто ще й сьогодні працює. Це перш за все, учителі початкових класів - Іванна Кузьо та Віра Альдикевич, учитель хімії та біології (світлої пам'яті, Царство їй небесне) - Валентина Деркач, вчитель української мови та літератури Марія Бринь, учитель фізики Галина Дмитришин, учитель англійської мови Марія Себій, учитель математики і багаторічний заступник директора школи Ярослава Костик. Честь і хвала їм.

Василь КОСТЬ.

Газета "Бойківщина" №45,2017


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (02.12.2017)
Переглядів: 486 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.