Четвер, 24.05.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

Василь Височанський: «Я ТИМ ЖИВУ...»

21 лютого заступник начальника обласного управління охорони здоров’я Василь Іванович Височанський відзначає ювілей – 55 років з дня народження.

Нам дуже хотілося написати більше про особисте життя цього завжди усміхненого, надзвичайно уважного, толерантного та відповідального посадовця, який без заперечень дає інтерв’ю, завжди (навіть у вихідні) відповідає на телефонні дзвінки і дуже багато часу присвячує роботі. На жаль – не вийшло. Навіть у розмові про себе він переключається на робочі питання, а своєю основною метою вважає реформування медицини в області.

Починав працювати в непростий період

Та все ж таки основні біографічні віхи життя Василя Івановича означити вдалося.

Сам він родом із Карпат. Народився у селі Верхнє Висоцьке Турківського району Львівської області у багатодітній сім’ї (крім Василя, у батьків підростало ще дві донечки та син). Після восьмого класу вступив до Самборського медичного училища, закінчивши яке, повернувся у рідне село.

– У медучилищі я отримав спеціальність фельдшера, – розповідає Василь Іванович. – Після цього працював у Верхньовисоцькій дільничній лікарні патронажною дитячою медичною сестрою. Чому вирішив піти у медицину? Моя мама, Галина Леонтіївна, працювала медичним статистиком лікарні. По суті, це вона мене, а потім і молодшу сестру, загітувала вступати до медичного училища. Нині сестра так і працює медсестрою у Львові. Ще одна сестричка - вчителька англійської мови. Брат також не пішов у медицину, але життя повернулося так, що його дружина – фельдшер у нашому рідному селі, а він постійно допомагає їй – забезпечує безперебійну роботу сільської амбулаторії.

У Верхньовисоцькій лікарні Василь Височанський трудився не дуже довго – призвали до армії. Два роки служби в спецпідрозділі (парашутно-десантна група), як пригадує, були особливими і незабутніми.

– Це серйозна служба, за час перебування в армії я здійснив 72 стрибки з парашутом. А після того як відслужив, вирішив навчатися далі, – у 1984-му вступив на підготовче відділення Львівського медінституту.

У наступному році він став студентом медінституту. Всі шість років навчання йому вдавалося поєднувати теорію з практикою.

– Весь час працював у кардіохірургії, точніше, в спецторакальному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні. Там проводили операції на серці, ставили штучні водії ритму. Загалом мав до десяти чергувань на місяць, і отриманий досвід мені дуже знадобився в майбутньому. Ще під час навчання познайомився з майбутньою дружиною, на п’ятому курсі ми одружилися, у нас народилася донечка Діана. Тобто всі роки мого навчання були настільки насиченими (адже я ще й був головою профкому нашого факультету), що час летів дуже стрімко.

Субординатуру ми з дружиною проходили у Львові, вона з гінекології, я – з хірургії. Діану довелося відвезти до бабусі дружини, яка мешкала у Здовбиці. Вона й допомагала нам виховувати малечу поки закінчували інститут. Легше стало, коли отримали направлення до Здолбунова. Інтернатуру я проходив у міській лікарні, а дружина – в Рівненському пологовому будинку № 1 (зараз це перинатальний центр). Спочатку ми планували залишитися в Здолбунівській районній лікарні, але нас вмовили поїхати в Мізоч. Мене одразу призначили заступником головного лікаря місцевої районної лікарні. На той час це був великий заклад на 150 ліжок, ми обслуговували 20 тисяч населення.

Через два роки Василь Височанський очолив Мізоцьку районну лікарню, став її головним лікарем. Дружина, Оксана Володимирівна, працювала завідувачкою акушерсько-гінекологічного відділення.

– У дев’яності роки ми проходили реорганізацію, і це був непростий період, – пригадує Василь Іванович. – Бувало, що по три місяці, і навіть по півроку не отримували заробітної плати. А ми ж обоє медики, працюємо в одному закладі й на той час мали вже двох дітей, у 1994 в нас народився син Андрій. Добре, що одразу по приїзді нам виділили квартиру і житло винаймати не довелося. В цілому ж у Мізочі я пропрацював сім років, рівно стільки, скільки й навчався. Причому, дуже цікаво, що й у подальшому на кожній посаді перебував рівно по сім років. От такі бувають збіги.

Новий етап у житті

У 1999-му Василю Івановичу запропонували очолити лікарню УМВС.

– Моя посада повністю звучала так: начальник лікарні з поліклінікою УМВС України в Рівненській області (зараз це ДУ «Територіально-медичне об’єднання МВС України по Рівненській області»). За кілька років сюди ж перевелася й дружина. Почався новий етап у нашому житті. А рівно через сім років я розрахувався і приступив до виконання обов’язків начальника обласного інформаційно-аналітичного центру медичної статистики. Цифри я люблю, розумію, розбираюся в аналітиці, й ця робота була мені до душі, до того ж (і знову цікавий збіг) і моя мама, і мама дружини свого часу працювали медстатистиками. У той же період мене призначили керівником групи, яка розробляла субпроект «Підвищення ефективності лікування та профілактики хвороб системи кровообігу в Рівненській області на період з 2015 по 2020 рік» проекту Світового банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей» (нагадаємо, що саме в рамках цього проекту було придбано меблі для ГКПС, 18 автомобілів швидкої медичної допомоги класу В для ЦРЛ та ЦМЛ, створено новий цілодобовий серцево-судинний центр при РОКЛ, куплено і запущено сучасний ангіограф, незабаром буде придбано ще й 720 стентів та витратні матеріали, що дасть можливість безкоштовно проводити стентування пацієнтам у серцево-судинному центрі РОКЛ. – Авт.).

Поряд зі мною працювали кращі працівники медичної статистики області. Це Віра Іванівна Ільчук, Надія Іванівна Черпак і Наталія Валентинівна Мамчур. Наша група розробляла цей проект три роки, і навіть коли я перейшов на посаду заступника начальника управління, роботу над проектом не полишав. Я горджуся тим, що Світовий банк визнав нашу роботу, і сьогодні ми на власні очі бачимо результати реалізації усіх наших планів.

Із 2012 року Василь Іванович трудиться на посаді заступника начальника управління охорони здоров’я Рівненської ОДА. Його навички організатора по повній реалізуються на цьому місці. І хоча практична хірургія давно позаду, він ні про що не жалкує, бо на все були свої причини.

– Звичайно, якби мене свого часу не вмовили піти працювати у Мізоч, я був би хірургом, бо хірургію справді дуже любив, – каже він. – Під час інтернатури самостійно провів багато операцій, спеціально залишався на нічні чергування, аби більше оперувати, Але на той час перед нашою сім’єю гостро стояло питання житла, а в Мізочі нам запропонували квартиру. Це й стало вирішальним для мене. У районній лікарні я продовжував працювати хірургом, одночасно виконуючи обов’язки головного лікаря. Втім, масштаби вже були не ті: поліклінічний прийом, невеличкі операції. Все в амбулаторному режимі. А щоб бути хірургом, постійно оперувати, треба працювати в клініці, де є можливість це робити.

Попереду багато планів

Робота в управлінні передбачає вирішення багатьох завдань, та основні серед них, які, по суті, першими постали перед Василем Височанським: роз’єднання первинної та вторинної ланок медицини області, тобто створення центрів ПМСД.

– Ми успішно це зробили, – запевняє ювіляр. – Всі центри ПМСД області було створено, як і планувалося. Та й розвиток сімейної медицини у нас йде непогано, якщо порівнювати в цілому по Україні. На цей час головне завдання, яке стоїть перед нами, – автономізація, тобто перетворення лікувальних установ у комунальні некомерційні підприємства. Тільки тоді вони зможуть укладати угоди з Національною службою здоров’я України (НСЗУ). Не менш важливо вчасно і в повному обсязі укладати декларації з жителями того чи іншого населеного пункту, що також є необхідною умовою підписання контрактів між ПМСД і НCЗУ. Саме від цього залежатиме кількість коштів, що поступатимуть на медзаклад за обслуговування пацієнтів.

Василь Іванович стовідсотково вірить у дієвість передбачених реформуванням заходів і успішне втілення їх у життя.

– Думаю, що до 1 липня ми зможемо підписати декларацій по області на 50%. Після цього лікувально-профілактичні заклади почнуть укладати договори з Національною службою здоров’я України і отримувати кошти напряму від цієї організації. Вже порахував: якщо сьогодні на кожного жителя області йде субвенція приблизно 240 грн., то в майбутньому зможемо отримувати на одну людину вдвічі більше: капітаційна ставка становитиме 370 грн., а ще існують коефіцієнти, які залежать від віку пацієнта (від 0 до 5 та від 65 років і старше держава буде платити 740 грн. (370 грн. помножити на коефіцієнт 2; від 6 до 18, а також від 40 до 64 коефіцієнт 1,2 – це 444 гривні). Тобто в середньому по нашій області, оскільки у нас висока народжуваність, населення доволі молоде і природний приріст позитивний, капітаційна ставка в середньому дорівнюватиме 483 грн. на людину.

Аби ефективно втілювати намічене, потрібно багато навчатися. Неодноразово Василь Височанський їздив до Києва та Львова на семінари, учасники яких зустрічалися з міністром охорони здоров’я, його заступниками та представниками закордонних організацій, які допомагають втілювати в життя медичну реформу в Україні. Був і за кордоном – обмінювався досвідом із колегами з Польщі, Хорватії та Німеччини. А в грудні минулого року взяв участь у тренінгу «Управління закладами первинної медичної допомоги в умовах реформування системи охорони здоров’я», після закінчення якого отримав сертифікат експерта. Навчання допомогло не тільки краще розібратися з усіма нюансами реформування, а й надало вміння доносити отриману інформацію до інших. У січні він вже об’їхав всі райони та міста Рівненщини, розповідаючи про особливості бюджетування, зміни у фінансуванні медицини, автономізацію закладів та покращення їхнього сервісу. Зустрічався не тільки з лікарями, а й із депутатами, представниками районних рад та громадськістю.

– Приємно, що люди відгукнулися, – каже Василь Височанський. – Наприклад, у Рокитному на зустріч прийшло більше ста чоловік. Розповідав по 1,5-2 години, присутні задавали різні запитання, і на всі я зміг дати відповіді.

У Рівному також був круглий стіл, організований Євгеном Новицьким. Стараюся якомога більше виступати і по телебаченню, брати участь у прямих ефірах. Головна мета – якнайширше популяризувати основні принципи реформування як серед медиків, так і серед населення, адже в результаті наших дій має бути створено замкнутий ланцюг, де лікар думатиме про здоров’я пацієнтів, займатиметься профілактикою можливих захворювань.

Тільки тоді, коли контакти між лікарем та пацієнтом будуть більш частими, можна буде говорити про профілактику, ранню діагностику, ефективне лікування та реабілітацію хворих. І тільки тоді ми зможемо бути впевненими, що пацієнт задоволений нашою медициною.

Графік роботи дуже напружений

На Василя Височанського покладено керівництво розвитком первинної ланки медицини в області і втілення реформ, що пов’язані з нею. Окрім обов’язків заступника начальника управління, він займає посаду начальника відділу реформування первинної медичної допомоги. Не дивно, що може пояснити всі нюанси майбутніх змін. Наприклад, багатьох пересічних громадян цікавить, чи зможе людина, обминувши свого сімейного лікаря, потрапити до вузького спеціаліста.

– Ні, для цього потрібне буде направлення сімейного лікаря, – стверджує Василь Іванович. – Але пацієнтів із загостренням будуть приймати позачергово. Крім того, хворий завжди зможе звернутися до приватного лікаря і при цьому не буде платити йому за огляд, адже коли реформа торкнеться вторинної і третинної ланки, вузький спеціаліст, що працюватиме як приватний підприємець, також отримуватиме гроші за надану допомогу від держави. Не буде різниці, чи лікар фізична особа-підприємець, чи це приватна медична фірма, усім кошти йтимуть через Національну службу здоров’я України.

Зважаючи на швидкі темпи реформування, постає питання і про матеріальне забезпечення лікарів та медичних установ. Багато чого ми дамо за кошти, які нам виділяє Світовий банк. За ці гроші отримаємо комп’ютери і програми, стаціонарне та портативне обладнання для амбулаторій. Частина фінансування буде спрямована на сільську медицину завдяки проекту закону № 2206 від 14 листопада 2017 року «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості».

Зараз, наприклад, у першу чергу стоїть питання про будівництво нових амбулаторій із житлом для лікарів, а ще передбачені матеріали, обладнання, закупівля машин. На цей час кожен район підготував і затвердив свій перспективний план спроможної мережі охорони здоров’я, відповідно до якого після конкурсного відбору буде спрямовано фінансування. Загалом на нашу область держава вже виділила більше 200 мільйонів на вищеназвані потреби, в цілому на Україну – 5 мільярдів.

Головне, що є розуміння із головами адміністрацій та рад. Вже маємо два зареєстрованих як комунальні некомерційні підприємства – центри ПМСД у Боремелі та Мирогощі. Ще три – у Локниці (Зарічненський район), Милячі (Дубровицький район) і в Сарненському районі прийняли рішення про реорганізацію та проходять процедуру реєстрації.

Ми рухаємося вперед. Якщо все буде добре, то з 1 квітня вже почнемо активно підписувати декларації між пацієнтами і лікарями. А у вищеназваних центрах такі угоди вже підписуються.

Василь Іванович не чекає особливих нагород за свою працю. Так, він має звання заслуженого лікаря України, грамоти держадміністрації, Міністерства охорони здоров’я. А ще грамоту від обласної ради за участь у Революції гідності та порятунок життя активістів, які в боротьбі за Україну постраждали на Майдані. Ця відзнака для нього є особливо цінною. Але на цей час головне для нього – плани, пов’язані з медичною реформою, до яких у першу чергу входить завершення до 1 липня автономізації та підписання декларацій на медичне обслуговування між лікарями і пацієнтами. Чим більше, тим краще, тим більше коштів піде на ПМСД.

– У мене дуже напружений графік, але доки реформа не настане, спокою не буде, – запевняє він. – Як тільки завершимо роботу по первинній ланці, приступаємо до вторинної. У цьому році обов’язково потрібно підготувати всі необхідні документи, встигнути використати пільговий період, у який не потрібно робити оцінку майна, спрощене ліцензування та акредитація, а також кредитори не зможуть зупинити реорганізацію за наявності кредиторської заборгованості. Тому головним лікарям вже треба думати як покращувати технології, сервіс, якість надання медичної допомоги, тобто готуватися до майбутніх змін.

По суті, я все роблю для того, щоб я, моя родина і все населення області отримували якісне і безкоштовне медичне забезпечення. Це і є мій пріоритет. Я тим живу і вірю в те, що років за три-чотири ми будемо мати безкоштовне, якісне медичне обслуговування.

Працюючи за надзвичайно насиченим графіком, Василь Іванович все ж таки знаходить час на відпочинок. Дуже любить рибалити, ходити на полювання і бавитися з улюбленими внучками – Заріною та Златою.

– Внуки – це велика радість, – посміхається. – Таке відчуття, що коли свої діти були маленькі, настільки не усвідомлював щастя спілкування з ними, як зараз, коли став дідом.

Василь Височанський насправді щаслива людина. У них із дружиною є взаєморозуміння, любов, хороша сім’я. Донька Діана, мама семирічної Злати і двомісячної Заріни, має дві освіти, працює юристом в обласному інформаційно-аналітичному центрі медичної статистики. Син Андрій – військовий розвідник, закінчив Одеську військову академію. Три роки поспіль він боронить країну від окупантів, є учасником бойових дій в АТО. Розпочинав командиром взводу глибинної розвідки, дослужився до командира розвідувальної роти. Нещодавно одружився. Зять, до речі, теж військовослужбовець, теж учасник бойових дій на сході країни. Саме його приклад і став вирішальним для Андрія, коли він обирав професію. А ще відданість Батьківщині тата – учасника усім відомих подій на Майдані в 2014 році.

Є в родини Височанських і свої незмінні традиції: на Коляду усі їдуть на малу батьківщину Василя Івановича, аби в колі близьких зустріти свята в Карпатах.

– І ми, і діти дуже любимо ці сімейні зустрічі, батьківську хату. Взимку катаємося на лижах, влітку просто відпочиваємо – природа у нас дуже гарна, поруч гори, річка Стрий. І якщо вже говорити про звичайні, життєві мрії, то у мене вже все є. Хоча, звичайно, хочеться мати ще більше внуків і щоб у нашій країні був мир. Я бачив, що пережив мій син в АТО. Буде мир, злагода в країні, проведемо медичну реформу і нам усім буде набагато легше жити.

Спілкувалася Неля ЗАБОЛОТНА, Газета "Медичний вісник+" FB


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (22.02.2018)
Переглядів: 805 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.