Четвер, 24.05.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

«БУДЬ ЗДОРОВ – ПИЙ ЗДОРОВ»
(або як пияки «потрапляють» до раю)
«Був-то раз собі п’яниця:
Все пропив, що тільки мав.
Чи то піст був, чи м’ясниця,
Все один закон тримав:
Чарка, «бляшка» чи скляниця –
Пив і все припоминав:
«Дай нам, Боже, що нам треба,
А по смерті гоп до неба!»

(І.Я.Франко. «П’яниця». 1892р).

Проблема вживання алкоголю чи не найболючіша у людському суспільстві. Засоби масової інформації рясніють новинами про жахливі події, що відбуваються за участю любителів надмірного та невчасного вживання алкогольних напоїв: аварії, убивства, крадіжки, насильства, зради, розлучення, самогубства...

Історія людства свідчить, п’ють не тільки дорослі – алкоголь вживають навіть діти, наслідючи старших, ба, навіть деякі з тварин: слони, мавпи, кабани та ін., а також птахи та комахи полюбляють вживати соки, овочі та фрукти, від яких добряче хмеліють. Майже кожна сім’я чи родина, незалежно від статусу: цар – простолюдин; багатий – бідний; вчений – неук; талановитий – бездарний; священик – мирянин..., потерпає від поведінки любителя цього трунку – і здається, що немає на те ради.

Попри все те, що фахівцями написана маса праць та проповідей – як перемагати алкогольну залежність, придумані ліки та створені лікувальні і виправні заклади, священики спітніли від молитов та обрядів, «виганяючи» зеленого змія із п’яниць – а «віз і далі там».

Давайте розглянемо проблему алкогольної залежності під іншим кутом, – можливо це допоможе комусь її позбутися. В індекси (списки, реєстри) заборонених Церквою книг, в XVII ст. була внесена повість-пародія на старі грецькі переклади про входження в рай, під назвою «Слово про бражника (п’яницю)», котрий примудрився потрапити до раю.

Претендентом на поселення в раю, в цьому «Слові» являється не якась благочестива людина, котра всім подвигом свого життя свідчила про славу Божу, а звичайний п’яниця, бражник, єдиною «заслугою» якого було те, що випиваючи, він за кожною чаркою прославляв Гопода, а ще часто ночами молився Богу.

Коли він помер, то Господь звелів Ангелу взяти душу бражника і поставити її біля воріт раю. Зробивши це, Ангел відійшов геть, а п’яниця почав грюкати у райські ворота. На гримоти бражника по черзі виходять апостоли – Петро, потім Павло, далі царі – Давид і Соломон, а в деяких списках – святий Миколай. Всі вони не пускають бражника в рай, мотивуючи це тим, що пиякам вхід в рай заборонений і їхнє місце у пеклі. Бражник всіх їх викриває, пригадуючи проступки кожного з них: Апостолу Петру нагадує як той тричі зрікався Христа; Апостолу Павлу – як той гнав Церкву Христову та одобрював каменування архідиякона Стефана; царю Давиду – як той взяв собі за жінку дружину Урії, а самого послав на смерть; царю Соломону – як той на догоду своїм жінкам набудував капищ, в яких поклонявся їхнім богам, залишивши поклоніння Живому Богу; святому Миколаю – як той вдарив єретика Арія на Вселенському Соборі, чого не можуть дозволяти собі святителі.

Таким чином пияк присоромлював насельників раю і оправдував себе тим, що він подібних вчинків не звершував, а навпаки, страждаючи від недугу п’янства, завжди був вірний Єдиному Богу. Нарешті до воріт підійшов Іоанн Богослов, вірний друг Христа і на його слова про те, що для пияків місце в раю не передбачене, бражник відповів: «Ви з Лукою в Євангелії написали, щоб любити один одного бо Бог любить всіх. Ви ж прибульця ненавидите і мене ненавидите. Або слів своїх зречися, або відкривай мені ворота».

У відповідь на ці слова, Іоанн Богослов сказав: «Ти, бражнику, є нашою людиною, а тому заходи до раю» – і відкрив йому ворота. Ввійшовши в рай, пияк сів на найкращому місці. Святі отці, роздратовані його поступком, запитують, чому він, ввійшов в рай, та ще й зухвало сів на найкращому місці, до якого і самі вони не насмілюються приступити. Пияк відповів їм: «Святі отці, ви не вмієте говорити не тільки з бражником, а й з тверезим»! І всі вони відповіли йому: «Будь благословений ти, бражник, тим місцем на віки віків. Амінь».

Сюжет повісті, використаний як Л.М.Толстим (1828-1910) в притчі «Грішник що кається» (1866), так і в поемі І.Я.Франка (1856-1916) «П’яниця» (1892), відомий і на Заході, тільки з деякими варіаціями (змінами).

В нашому варіанті прийняття до раю домагається пияк, вимагаючи при цьому собі найкращого місця в раю, і тим самим підсилюється сатиричний та пародійний зміст розповіді, де торжествує носій цього пороку, за причетність до якого, згідно Священного Писання, прописуються пекельні муки, яких можна уникнути лишень шляхом покаяння в монастирі. В повісті не тільки явно дає себе відчути прагнення протиставити церковній проповіді аскетизму утвердження права людини на земні радощі, хоча б і гріховні з точки зору звичайних правил благочестивої поведінки, а й поняття псевдо-молитви, яка не преображала самого носія пороку, а навпаки – вибудовували в ньому дух гордості, осуду та марнославства – «Дякую Тобі, Боже, що я не такий».

Бражник надіявся на молитву та вербальне (словесне) славлення Бога як на добрі діла, котрі покривають його недуг, але зцілення від цього не приходило, оскільки кожного разу, як він торкався пляшки, зраджував Христа. Багато з нас виконує, якщо так можна виразитися, молитовний ритуал: ранішнє і вечірнє молитовне правило; відповідну кількість молитов на вервиці чи чотках; храмові богослужбові молитви; перед і після всякої справи..., але зцілення від пороків не тільки не приходить, а навпаки, ще більше розвиває в нас релігійний фанатизм та фарисейство.

В працях святих отців описані приклади того, як люди ревно молилися, але при цьому звершували діла, про які соромно і розповідати. Молитва не мала зв’язку з Живим Богом, оскільки мала зв’язок з богом придуманим. Придуманий бог – це об’єкт, про який людина вибудовує собі уявлення, знаходячись у своєму світі, створеному для себе згідно своїх пороків, знань, культури, моралі, цінностей... . «Молячись» своєму богу зі свого світу, вона не сприймає світ іншої людини і іншого бога, створючи постійний конфлікт у відносинах.

У Своїх повчаннях та прикладах, Господь наголошує, що людина звільняється від злого духа не просто молитвою, а молитвою, поєднаною з постом. У багатьох людей, через відсутність глибокої християнської науки, склалося дивне поняття про піст, як про певний період утримання від чогость, кимось з духовних авторитетів заборонене, а потім дозволене. Такий піст, якщо його проводити навіть сто років, нічого позитивного не принесе – це як будувати дім: сьогодні поклав дві цеглини, а завтра зняв – і так до безкінечності. Тому так часто можна почути від людей такий широко розповсюджений вислів: «Я на піст не п’ю чи не курю, а вже на свята та після них надолужу все, чого не дібрав за період посту». Саме так молилися і постилися старозавітні юдеї, а потім гнали і убивали пророків та розпинали Христа.

Але є й інша наука про піст: піст як преображення, обожнення, коли людина змінює спосіб свого життя згідно образу Божого в її природі, розкриваючи в собі духовні властивості Бога: милосердя, жертовність, любов... Це постійний ріст, духовне сходження по східцях досконалості до свого досконалого Творця. Ця наука не знає диких оргій заговінь (запустів) та розговінь (розпустів) перед та після посту. Ця наука не знає п’янок на христинах, вінчаннях, поминальних та святкових трапезах. Для неї чужий церковниї статут, який прописує по «три чаші вина во славу Божу» на кожне свято – а свято у християнина кожен день, оскільки він живе у Воскресінні Христовому, Божому Царстві, готуючись до вічного життя у Царстві Небесному. Ця наука не передбачає життя у ритуальних молитвах, поєднаних з пороками, а потім – «гоп до неба».

Шановна українська родино! Ми з вами щоденно хоронимо сотні наших ближніх, котрі у ранньому віці відходять із цього життя через смертельну дружбу із духом п’янства і при цьому не робимо жодних висновків. Невже ця дружба складає для нас найвищу цінність нашого короткого земного життя? По дорозі до вічності ми загубили духовне смирення як зречення свого егоїзму, відсічення своєї волі та жертовне віддання себе волі Божій. Ми вже настільки потьмарили у собі образ Божий, що дивлячись на себе збоку, бачимо тільки якусь страшну гримасу, в якій навіть не розпізнати людину – найдосконаліший вінець Божого творіння. Це так ми «молимо» Отця, аби воля Його була на Землі як на Небі, а самі вибудовуємо тут царство диявола, в якому творимо діла беззаконня, про які гидко і згадувати. І все це ми передаємо в спадок своїм дітям, внукам та правнукам, щиро дивуючись, звідкіля у них така поведінка, здоров’я та інтелект.

На завершення хочеться побажати нашим людям такого способу життя, аби в суспільстві не виникало потягів до різних пороків, щоб не культивувалося тут зло, одягнене в молитовне рам’я. Щоб ми всі жили для слави Божої, на благо Церкви і на спасіння своєї душі.

м.Турка. Віктор Саварин.


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (12.03.2018)
Переглядів: 182 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.