Субота, 26.05.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

Іван Спринський: «Лише ми самі здатні змінити країну на краще»

Дедалі частіше в Україні саме громадські організації та громадські активісти привертають до себе увагу своїми добрими справами. Як свідчать соціологічні дослідження, партії уже не користуються такою довірою, як раніше, - тепер люди більше довіряють громадським організаціям. Саме тому сьогодні розмова з громадським активістом, головою Громадської організації «Рабів до раю не пускають» Іваном Спринським.

- Іване, як Вас правильно представити нашим читачам?

- Громадянин України, громадський активіст, голова Громадської організації «Рабів до раю не пускають».

- Вас знають як борця за справедливість...

- Я не готовий говорити, що основним критерієм діяльності нашої громадської організації є боротьба за справедливість. Усе значно простіше - ми, швидше, ставимо собі за мету, щоб були дотримані законні, конституційні права громадян України. Адже у цілому світі, у кожній нормальній країні дотримання законних прав громадян є обов'язковою до виконання нормою. А справедливість - це вже щось значно вище...

- На Вашу думку, яких якостей бракує значній частині сучасних політиків в Україні?

- Якщо говорити про політиків, то події Помаранчевої революції 2004 року, і навіть та хвиля народного піднесення. яка була, на жаль, так і не призвели до політичного перезавантаження, не було створено нового суспільного договору. Так само не дала потрібного результату і Революція гідності, після якої мали би бути відроджені справедливість та законні права громадян. Цього не сталося - політики так і не змогли, на жаль, перелаштувати існуючу політичну течію у напрямі дотримання прав та свобод звичайних громадян. Станом на сьогодні ми далі спостерігаємо відсутність комунікацій між верхівкою правлячого класу та представниками середнього бізнесу. На додачу, існує повна відірваність політиків від реального стану та потреб населення. У цьому головна причина.

- Що потрібно насамперед зробити українцям, щоб почати нарешті будувати сильну та заможну країну Україну?

- Ми вже будуємо нову Україну, нехай малими кроками. нехай допускаючи помилки, але будуємо. Потрібно розуміти, що ці процеси не є миттєвими. Тому усі максималістські фрази на кшталт «ми це зробимо сьогодні чи завтра» я сприймаю як інформаційні ворожі тези. Адже спершу кожному з нас потрібно розпочати діалог зі самим собою, налаштуватися та навчитися мирного обстоювання своїх законних прав у кожному конкретному випадку. А далі потрібно ставати нарешті свідомими громадянами, відійти від гучних тез і справді будувати державу, крок за кроком, починаючи зі себе та свого середовища та заохочуючи інших на своєму прикладі.

Політики повинні чути своїх виборців і знати про їхні потреби. А виборці повинні навчитися обстоювати свої права.

- Які шляхи виходу України з кризи Ви вбачаєте? На Вашу думку, з чого варто почати?

- Почати треба з того, щоб набратися сміливості та нарешті навчитися говорити вголос про те, що далі при владі залишилися залишки злочинного олігархату. Що досі основними напрямами в країні керують та маніпулюють у власних інтересах фактично злочинні клани, прикриваючись політичними тезами. Почавши з цього, далі потрібно насамперед відроджувати та зміцнювати малий та середній бізнес, створювати потужний середній клас. Бо це дасть свободу вибору, свободу переконань у обстоюванні своїх прав та умовну незалежність від системи. На рівні країни, думаю, потрібно спершу провести перепис населення та здійснити чітку інвентаризацію державного майна та ресурсів, забезпечити прозорість та контроль того, куди і в якій кількості йдуть державні кошти. Як відомо, усі попередні щирі пориви народу не були доведені до логічного результату та завершувалися переважно трагічно для народу, а не для тих, хто його грабував. Тому усім нам потрібно задуматися та домогтися змінити формат таким чином, щоб були нарешті покарані ті, хто вчиняв злочини, а не ті, хто виходив виборювати свої конституційні права та свободи.

- Якими якостями має володіти політик нової генерації?

- Перш за все. відкритістю та чесністю щодо виборців.

Згідно з моїм баченням, до влади тепер мають прийти люди середнього бізнесу (не олігархи), які вміють та здатні щось цінне для суспільства створювати та продукувати. Тобто до влади тепер мають прийти творці, а не набувачі.

В жодному разі до влади не мають права прийти кланові наслідувачі чиновників та політиків. Бо якщо до влади прийдуть представники тих самих злочинних кланів. тоді марно буде і наївно очікувати від них розкаяння та кардинальних змін, відновлення соціальної справедливості та створення благ для народу.

Бо у них вже на рівні підсвідомості відклалося те, що вони мають урвати, забрати собі щось, замість того, щоб створювати умови та блага для розвитку держави та її громадян. Про це свідчать навіть їхні необгрунтовано високі зарплати та захмарні статки на тлі загального зубожіння народу. Ті, хто не виправдав кредиту довіри виборців, мають піти...

До влади тепер мають прийти люди середнього бізнесу (не олігархи), які вміють та здатні щось цінне для суспільства створювати та продукувати. Тобто до влади тепер мають прийти творці, а не набувачі.

- Якою Ви бачите майбутню українську еліту ?

- Перш за все. українська еліта має бути національно свідомою та відповідальною, відкритою до змін та готовою працювати на благо держави та її громадян.

З одного боку, це мають бути люди, які гідно несуть національну ідею, а з іншого, вони мають бути здатними створювати економічний, інтелектуальний, політичний та виробничий потенціал країни.

- Чи бачите Ви себе в політиці? Чи є Ви членом якоїсь партії?

- Не можу сказати, що я собі колись ставив за мету займатися політикою чи стати політиком. На сьогодні я не є членом жодної політичної партії. Бо традиційним партіям не симпатизую, не бачу між ними глобальних відмінностей - все прописане у їхніх статутах у більшості випадків не відповідає їхнім діям.

- Як розпочинався Ваш шлях у громадських організаціях?

- Почалося все відтоді, як у 2004 році я долучився до організації «Чорна пора», метою якої було обстоювання своїх прав. Я тоді розумів, що просто не можу не долучитися до цих людей. Потім почалися перші протести у Львові, агітки, згодом я опинився у Києві під час Помаранчевої революції. У 2005 році настало певне розуміння, що стихійного протесту недостатньо і що ці речі потрібно продовжувати і контролювати.

У 2010 році я спробував балотуватися у депутати Львівської міської ради - мав бажання зрозуміти і побачити зсередини, як працюють механізми самоврядування.

Після побиття студентів у 2013 році приїхати на Майдан та стати на захист людської гідності було справою честі. Тому 1 грудня ми змобілізували 60 автомобілів і вирушили зі Львова на Київ. До речі, саме тоді в грудні і відбувся наш перший конфлікт з нинішнім Президентом України, коли нас відганяли від Банкової та натомість закликали підтримати виступи політиків на сцені... А потім були перші поранені, організація допомоги та зустріч їх у Львові. Згодом була «Ніч гніву» у Львові, коли потрібно було стати на захист міста, бо тієї ночі на вулицях міста, окрім львів’ян, спостерігалася також чимала кількість немісцевих...

Потім почалися події у Криму, і ми почали займатися допомогою спершу для військової частини №4114, а згодом і іншим військовим частинам уже на сході України. Усе це згодом плавно переросло у регулярну волонтерську допомогу нашим військовим уже в АТО, яка і досі триває... Дехто з наших навіть почав працювати у складі окремої медичної роти. Кілька сотень людей врятованих ними, - це, я вважаю, велика наша перемога. На жаль, не всі події були такими світлими - при виході із Дебальцевого троє наших активістів, їдучи до поранених, підірвалися на фугасі і загинули. Згодом загинув ще один наш активіст.

- Очолювана Вами громадська організація, яка називається «Рабів до раю не пускають», є доволі відома. Розкажіть про її діяльність.

- Своєю назвою ми обрали відомий вислів Івана Сірка: «Рабів до раю не пускають». Це відбулося ще на Майдані, коли ми формували колону з машин, і щоб не загубити одне одного, використовували наліпки зі словами «Рабів до раю не пускають».

Але у жодному разі не хочу сказати, що наша організація є чимось краща за інші. Втім, ми готові на реальних прикладах долучатися до допомоги, якщо грубо порушують права громадян, якщо є якась та чи інша протидія діяльності малого та середнього бізнесу. До нас долучається певна кількість юристів та адвокатів, які. працюючи на добровільних засадах, надають реальну допомогу. До нас звертаються по допомогу і студенти вишів, і прості працівники, і власники малого та середнього бізнесу, права яких були порушені, яких чиновники спонукали до надання їм неправомірної вигоди, або ж перешкоджали їхній діяльності. Користуючись нагодою, можу оголосити номер телефону довіри нашої громадської організації «Рабів до раю не пускають»:
[093] 727-11-11.

Все само не стане на свої місця. Марно також надіятися на допомогу ззовні - вона не буде безкорисливою. Лише ми самі, своїми зусиллями здатні змінити країну на краще. А фундаментом має стати побудова міцного середнього класу.

- Яким є Ваше життєве кредо? Чи маєте якийсь улюблений вислів, який допомагаєу важкі часи?

- У важкі хвилини кажу собі, що я не маю права зупинятися і що я зможу все здолати, бо потрібно йти вперед. Щодо вислову, як сказав давньогрецький історик: «Більшість людей надто ледача, щоб дошукуватися істини; вони задовольняються першою-ліпшою авторитетною думкою».

-І наостанок, про що мріє Іван Спринський?

- Мрій багато, планів теж. Відверто кажучи, за останні чотири роки я мрію про те, щоб виділити для себе хоча би 1-2 місяці вільного часу, щоб нарешті перечитати усі ті книги, які я придбав, але мало читаю, за браком вільного часу.

Але найбільше я мрію про заможну і ні від кого незалежну, сильну та вільну від злочинних кланів Україну, яка йде своїм самостійним шляхом та успішно розвивається, яка не очікує на допомогу збоку, а натомість будує взаємовигідні партнерські відносини з європейськими країнами та використовує свій наявний багатий потенціал. Щоб згодом нас сприймали, як сильного партнера - успішну державу. Усе це є можливим, якщо станемо свідомими громадянами - навчимося вголос називати речі своїми іменами та обстоювати свої права, коли почнемо нарешті не лише працювати, а й думати, рахувати, контролювати та робити правильний вибір.

Розмовляю Ірина Запотічна-Ванчосович

АКЦЕНТИ плюс / квітень 2018 / №6


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (23.04.2018)
Переглядів: 74 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.