Понеділок, 25.06.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

ХРЕСТ РУЧНИЙ – ТРЕБНИЙ, НАСТІЛЬНИЙ
«На Хресті принесена жертва, а де жертва,
там відпущення гріхів, там примирення з Богом,
там свято і радість»
(Свт. Іоанн Златоуст).

Художня історія хреста починається далеко за межами християнської ери і відкривається цілим рядом аналогічних знаків в символіці індусів, єгиптян, вавилонян, етрусків та в орнаментації класичного світу. Як окраса, як символ та відомий міфологічний атрибут, хрест належав до числа широко розповсюджених знаків, часто пов’язаних з релігійною уявою архаїчного світу.

У християнстві, догматика відносить хрест до тайн віри. У цій тайні розрізняють дві сторони: це тайна радості та скорботи, тайна слави та ганьби (адже реальний хрест у римлян був знаряддям жорстокої і ганебної смертної кари).

Починаючи із святителя Афанасія Александрійського, якого вважають засновником патристичної хрестології, християнські екзегети пов’язували з хрестом головні догмати християнства. Так, хрест означав для них Святу Трійцю: стовп – Бога Отця, а поясні рамена праворуч і ліворуч – Бога Сина і Бога Духа Святого. Також стовп та горизонтальну частину хреста прочитують як знак подвійної, – божественної та людської, – природи Ісуса Христа.

А оскільки символ володіє невичерпністю смислів, то християнська думка здатна пов’язувати з хрестом широку семантичну гаму. Хрест є символом віри, жертовної любові, надії на спасіння і самого спасіння, символом торжества духа над страждаючим тілом. Хрест означав і належність до християнства як віросповідання і вірність та відданість обраній вірі аж до жертовності та посвяти.



З таким широким, але все ж визначеним діапазоном значень, хрест разом із новим віровченням увійшов до нашої культури (хоча, як один із символів вірувань наших предків, був тут задовго до введення християнства) і був засвоєний тут у різних варіантах, що вже давно стали звичними у візантійському християнстві, – від хрестовидної будови храму і до хресного знамена, а головним чином – як сакральний предмет, або ж смислоозначуюча деталь інших сакральних речей.

Хрест з його особливим символічним смислом засвоювався не тільки в контексті сприйнятого Руссю віровчення, а й в естетично значущих формах сакрального і – ширше – релігійного мистецтва, які оприявнювали і транслювали згаданий зміст на особистісному, найпродуктивнішому рівні. Згідно з каноном, наприклад, християнське мистецтво не може бути цілковито абстрактним, бо в такому випадку воно не могло б свідчити про Боговтілення; а коли б воно було натуралістичним (а не символічним, яким воно є згідно з каноном), то суперечило б божественній природі втілення.

Дослідники, передусім з Інституту народознавства НАНУ (Львів), вирізняють:

1) Архітектурні хрести, – тут чотири підгрупи:
а) ті, що увінчують храми, дзвіниці, каплиці, прицерковні ворота тощо;
б) хрести малих архітектурних форм (т. зв. ландшафтні) – придорожні, присадибні, приджерельні, межові, які, крім власне релігійної семантики, несуть і безсумнівний смисл оберегу;
в) окрему групу складають намогильні хрести;
г) досить розмаїті за фундованими значеннями пам’ятні хрести, якими могли знаменувати, наприклад у Галичині, скасування панщини («панщизняні» хрести) чи засвідчити пошану до борців за волю, зафіксувати якусь трагічну подію чи виразити вдячність за благодать Божу;

2) Літургійні хрести, які можуть бути напрестольними, процесійними і ручними;

3) Настінні хрести і хрести-ікони;

4) Нагрудні хрести, в т. ч. енколпіони або релікварії (двостулкові пустотілі вмістилища для реліквій – списків священних книг, часток Чесного Хреста, мощей та ін.).

Між іншим, на українських хрестах-релікваріях зображались не тільки біблійні персонажі, а й святі вітчизняної церкви, наприклад, є парні хрести-енколпіони, на одному з яких зображено Бориса, а на іншому – Гліба. Серед нагрудних хрестів чимало підгруп, у т.ч. знаки духовної ієрархії, або й учених ступенів осіб духовного сану, відзнаки заслуг перед Церквою чи обереги. Останні представлені насамперед натільними хрестами, що їх одержує кожний християнин при хрещенні.

Окремо можна вести мову про хрести, які належать до культової скульптури, в тому числі і Розп’яття. Та ж міра скральності (разом із досить розмаїтим смисловим наповненням) у хрестів, що складають композиційний елемент ікон, передусім (але не тільки) ікон страсного циклу. Зосібна стоїть величезний масив аргентарію, тобто літургійно-обрядових церковних ужитково-декоративних предметів та речей церковної обстави (престоли, аналої тощо), яким хрести, навіть коли вони «приховані» у складних ораментальних структурах, а не тільки акцептовано увиразнені, надають сакральної ваги.



Особливу сферу складають побутові речі, переважно твори ужиткового мистецтва, з широким використанням хрестографем або хрещатих мотивів – від обрядів і рушників до хлібниць чи свічників. Проміжну між двома останніми групами позицію, посідають хрести, пов’язані з давніми християнізованими обрядами, починаючи з хрещатих мотивів писанок і завершуючи солом’яними хрестиками Водохрещі.

Загальний обсяг творчої спадщини галицьких, зокрема бойківських різьбярів, важко уявити до того, як будуть вивчені їхні твори. На первеликий жаль, сьогодні тільки якась дещиця залишилася від тих численних витворів пластичного мистецтва, котрі були розпорошені по монастирях й парафіяльних та соборних церквах, перебували у складі вже сформованих музейних колекцій. Одні з них безслідно зникли у вихорі будівництва «нової культури», від інших, знищених пожежами у воєнний період, полишилися тільки металеві оправи.

Ручні хрести – це одна з груп духовних предметів, які є необхіними у релігійних та літургійних ритуалах християнської Церкви. Ручні хрести завжди лежать на престолі і священик (або єпископ) у певні моменти Служби Божої використовує їх для благословення вірних. Під час Йорданського Богослужіння і посвячння води у східно-візантійських Церквах, ручні хрести тричі занурюють у воду. Священик також несе хрест під час релігійних процесій.

Попри все те, що ручні хрести та інші релігійні предмети виготовляли професійні мистці та вишколені монахи, парохи багатьох церков часто зверталися і до сільських та міських майстрів-самоуків.

Виготовляючи требні, напрестольні різблені двосторонні хрести, місцеві різьбярі не особливо звертали увагу на анатомію фігур. Досить часто зображення не мають жодних супроводжуючих написів. Копіювання грецькх вишуканих оригіналів супроводжувалося послідовним спрощенням, аж поки не доходило до цілковитого схематизму.

Різьблений з обох боків хрест поспіль заповнений рельєфними зображеннями, серед яких більшим розміром вирізняються відповідно Розп’яття і Богородиця з Немовлям, розташовані в середохресті. Довкола них розташовувалися погруддя, а то й цілі фігури євангелистів, апостолів, ангелів, святителів чи навіть і видатних людей. Відсутність німбів у фігур вказувало не тільки на неуважність майстра при «копіюванні» оригіналу, брак спеціального інструменту, а й на відсутність елементарної богословської освіти чи освіти взагалі.

Хоча ці твори не можна порівнювати з вишуканими та досконалими хрестами роботи професіоналів, все-таки у них присутні свої особливості та своєрідність мистецького зображення. Вигляд цих хрестів скромний та наївний, а цей робить їх характерними – простота іконографічної композиції та нескладне технічне виконання.

Для виготвлення ручних хрестів місцеві майстри використовували дерево липи, буку, явора, груші, дуба, горіха, які давали вигляд суцільного моноліту, тоді як виготовлені з ясеня чи кедру хрести, були «посічені» текстурою, характерною для цих порід. Деколи кілька порід дерев поєднували в одному виробі.

Будова хреста складалася зі стрижня (центральної частини) і одного, двох або, найчастіше, трьох перехресть-поперечок (рамен) та ручки. Це творило чотирикінцеві, шестикінцеві і зокрема семикінцеві хрести, що давало мистцям більше поля, на якому вони могли вирізьбити традиційні церковно-ритуальні іконографічні зображення та декоративні народні й символічні мотиви, якими прикрашали та збагачували твір.

Майстер застосовував різну різьбярську техніку: контурну, плоску та профілювання. Перехрестя над і під головним зображенням було покрите лінійними та декоративно-геометричними мотивами. А деколи і самі надписи створювали відповідний декор. Найбільш поширеними надписами були на Розп’ятті: ЦАР СЛАВИ; ІНЦІ – Ісус Назарянин Цар Іудейський (лат. – INRI, грец. – INBI); ІС ХС – Ісус Христос; НІКА – Переможець. На німбі вирізьблювали хрест з трьома буквами по кінцях – ООН, що означало – Сущий, Єгова. На зворотному боці хреста, на якому зображена Богородиця, були надписи: ЦАРИЦЯ; МР ФУ – (Мітір Феу) Мати Божа; МБ – Мати Божа; ПАНАГІЯ – Пресвята. На більш древніх хрестах нижнє перехрестя було прямим. Пізніше його почали робити косим. Такий хрест називався Лазаревим, або ж Андріївським. Він поширений у Російській та і Сербській Церквах.

Для більшої щільності та пластичності деревину варили. Готовий виріб покривали гарячою соняшниковою чи льняною олією. Іноді вирізьблені зображення розмальовували кольоровими фарбами: жовтою, цеглястою, білою, синьою.

Незважаючи на те, що на кожному із хрестів цього типу композиція іконографічних зображень була та сама, проте кожний майстер вкладав сюди своє мистецьке, богословське бачення, уміння та своєрідність. Саме це робить народні ручні хрести унікальним та цікавим зразком релігійного та народного мистецтв.

Автор фото та відео: Роман Комарницький.

м.Турка. Віктор Саварин.


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (18.05.2018)
Переглядів: 254 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.