Четвер, 18.10.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

ПЕРНАТІ ДРУЗІ ТУРКІВЩИНИ
Горихвістка чорна, чорнушка – Phoenicurus ochruros, Black Redstart.

«Як не буде птахів, то і людське серце
стане черствішим»
(М. Стельмах).

Любов до природи – це наш світогляд, наша мораль, це спосіб нашого життя, яке нерозривно пов’язане з нашими пернатими друзями. Хіба можемо ми уявити весну без маленьких гостей нашого саду чи парку, літо – без ластівчиних польотів під хмарами, осінь – без журавлиних ключів, а зиму – без яскравих снігурів? Кожен вид птахів – це невід’ємна частина природи, що відіграє свою, важливу роль для людей.

Життя птахів чарувало й приваблювало людей настільки, що ті намагалися описати його в своїх міфах, казках та легендах. Давні анти залишили нам спогади про шостий подвиг Геракла, який поборов стімфалійських птахів, а також про орла, який жорстко карав Прометея за непослух. Українські автори також активно використовували образи птахів у своїх творах. Наприклад, Григорій Сковорода написав байки: «Ворона і Миші», «Жайворонок», «Орел і сорока», «Сова та Дрізд» і т.д. Відома балада «Дивлюсь я на небо» Михайла Петренка передає бажання людини літати соколом. До сьогодні улюбленими залишаються народні казки: «Курочка ряба», «Журавель та лисиця», «Кривенька качечка», «Як соловейко чоловіка розуму навчав», «Півник та жорна», «Івасик Телесик» та ін.

Найкращі зразки світової літератури для дітей широко пропонують пташину тематику: Брати Грімм «Сім воронів», «Шість місяців», «Король Дроздобород», «Золота гуска». У великого Андерсена птахи чи не найулюбленіші, після квітів, персонажі: «Дикі лебеді», «Гидке каченя», «Дюймовочка» та ін.

Відома цікава легенда про те, як древнє плем’я індіанців Ковичан, завдяки Горихвістці, отримало вогонь. В далекі часи плем’я Ковичан не вміло користуватися вогнем. М’ясо люди їли сирим, або ж сушили на сонці. Але настали холодні часи, і довелося будувати собі житло. Одного разу до стійбища прилетіла Горихвістка і сказала, що скоро стане ще холодніше, і людям знадобиться вогонь. Та вони не знали, що таке вогонь і Горихвістка сказала: «Бачите крихітне полум’я на моєму хвості? Це і є вогонь який дасть вам гарячу їжу і обігріє ваші вігвами».

Наступного ранку Горихвістка прилетіла і сказала, щоб всі бігли за нею з пучечками смолистих гілок, – найвитриваліший та той, хто нікому не відмовляв у допомозі і творив добрі срави, отримає вогонь. Всі погодилися і побігли за нею, залишивши у стійбищі тільки немічних.

Люди дерлися по скелях, долали болота і річки, продиралися крізь лісову гущавину. Деяким таке випробування здалося надмірним, – бути витривалим, добрим, помічним, – і вони повертали назад. Від Горихвістки не відставав лишень один, надіючись стати єдиним господарем вогню у стійбищі. Нарешті він не витримав і звернувся до неї: «Послухай, Горихвістко, ось я довго біжу за тобою, чи не час дати вогонь? Я ніколи не робив нічого поганого і виявився найвитривалішим». «Усе це вірно, – відгукнулася Горихвістка, – але вогню ти не отримаєш, тому що дбаєш тільки про себе».

Повернулася вона в покинуте стійбище, підлетіла до вігваму, в якому залишалася молода жінка, яка не брала участі в змаганні і запитала, чому вона не бігла разом з усіма. Але та відповіла, що не могла залишити хворого батька, за яким повинна доглядати та годувати. «А де твої гілки»? – запитала птаха. «У мене тільки одна гілочка, бо я не могла зібрати більше», – відповіла жінка. Горихвістка доторкнулася до гілки своїм вогняним хвостом, і яскраве полум’я освітило житло. «Я думаю, – сказала Горихвістка, – тобі можна довірити вогонь».

Скоро індіанці повернулися в стійбище і були дуже здивовані, побачивши біля одного з вігвамів багаття. Молода жінка щедро поділилася з ними вогнем і розповіла, що вогонь їй довірила Горихвістка. Так в далекі часи вогонь дійшов до племені Ковичан.

В свій час, грецький філософ Аристотель (384-322 до н.е.), спостерігаючи за горихвісткою звичайною тільки протягом літа, а вільшанкою тільки протягом зими, зробив висновок, що горихвістка перетворюється восени у вільшанку і стає знов собою навесні. Він називав це «трансмутацією». Він також вірив, що багато птахів, включаючи ластівок і шулік, впадають у сплячку протягом зимових місяців. До його гіпотез прислуховувалися натуралісти ще два століття тому і щиро вірили, що ластівки впадають у сплячку і проводять зимові місяці на дні озер, занурившись у мул. Існують навіть записи про те як рибалки, які промишляли в північних водах, часом витягували в сітках рибу разом із поснулими ластівка. Навіть шведський натураліст, Карл Лінней, відомий своєю класифікацією тварин і рослин, серйозно вважав, що ластівка «восени занурюється у воду, весною ж виходить із неї». Дехто вірив, що птахи надто тендітні, щоб перетинати моря і океани, тому вони повинні мандрувати на Місяць! Жителі Європи і Північної Америки вірили, що менші за розмірами пташки подорожують на спинах більших. Вважалося, що золотомушка жовточуба перетинає Північне море на спині вухатої сови, а колібрі мігрує з Канади і Аляски на південь на спині гуски.

Але історія, яка трапилася 21 травня 1822 року, пролила світло на цю таїну й дозволила пояснити незрозуміле зникнення птахів. Неподалік Мекленбургу, що в Німеччині, в тілі вбитого лелеки виявили 80-см стрілу, котра наскрізь пронизала шию птаха. Стріла була нетутешня, а належала одному з африканських племен. Лелека зумів у горлі зі стрілою пролетіти весь свій міграційний маршрут із екваторіальних місць зимівлі до Європи.

Це була знаменита знахідна й доказ нині загальновідомого факту, що європейські птахи відлітають на зимівлю до екваторіальної Африки. Опудало лелеки-стріли можна й нині побачити в зоологічній колекції Університету м. Росток. І така пригода не єдина, адже з 1822 року існує щонайменше 25 окремих повідомлень про випадки з лелеками-стрілами. Однак лише кільцювання, яке природознавці й вчені почали виконувати починаючи з 90-х років XIX ст., дозволило точно встановити місця, куди відлітають птахи на зимівлю.

Саме настав час придивитися до нашої горихвістки чорної. Розміром вона не більша від горобця, але стрункіша, здається вищою на ногах, обрисами дещо нагадує невеличкого дрозда або соловейка, бо й тому, й іншому вона близька родичка – належить, як і вони, до родини Дроздових. Очі виразні, чорно-карі, у самця вони менше виділяються у зовнішньому вигляді, бо його оперення зверху темно-сіре, горло ж, воло і груди пекельно-чорні, на згорнутих крилах часто помітні білуваті плями, а от майже усі пера хвоста іржасто-руді. У птаха, який злітає, розгорнутий хвіст засвічується-загоряється під променями сонця. Через такі особливості забарвлення пташина й отримала свою назву: горихвістка – бо хвіст наче горить, чорна – бо самець таки чорний. У самочки в оперенні немає чорного кольору, вона одноколірно бура, тільки хвіст тьмяно-рудий, очі ж блищать, як дві зрошені дощем ягідки чорного пасльону.

Чорній горихвістці дали ще й таку назву – «чорногрудка». Зрозуміло, через що. Ще для неї використовують назву «каменяр». Чому? Ця українська назва за змістом подібна до наукового означення певної групи тварин або рослин – наприклад, птахи-петрофіли: петрос – грецькою означає камінь, філос – друг або той, який щось полюбляє. Тож виявляється, що наша знайома – камнелюб, тому й каменяр. Серед її назв є й така – «жидок», з натяком на схожість, принаймі самки, на горобців, до яких теж нерідко застосовують цю назву.

На місцях гніздування навіть у північних областях України, чорна горихвістка може з’являтися уже у двадцятих числах березня, зрідка раніше. Вона належить до тих птахів, яких можна виявити ще до того, як розпочнеться їхній весняний спів, бо не надто намагається критися від людського ока. Поглянеш ненароком у двір, аж біля стіни протилежного будинку на освітленому місці у повітрі тріпотливо зависла на кілька секунд довгохвостенька темна пташина, якої точно не було взимку. Політала так трохи, підхопила щось з розігрітої стіни і легко злетіла на вінець під стріхою. Таке тріпотіння невдовзі може повторитися. Помилитися майже неможливо – до міста повернулася чорна горихвістка, почала збирати собі корм. Без остраху перед людьми пташка стрибає по парканах, виступах стін.

У наступні сонячні дні вранці самці починають активно співати. Пісня їхня простенька, нетривала, але дзвінка і щебетлива. Виконують її птахи за принципом – наша пісня гарна й нова, починаєм її знову. Повторюють завзято, раз по раз. У коротке щебетання майже обов’язково вставляють шиплячо-тріскучий звук, за яким дуже й дуже легко впізнати пісню цієї горихвістки. Самець для співу злітає на підвищення на обраній гніздовій території – полюбляє співати на гребенях дахів, антенах, у радіусі 20–100 метрів від центру ділянки.

Самка поводиться потаємніше, вона обирає місце для гнізда – заглибини і розколини у стінах будинків, неглибокі напівніші, технічні пристрої у вигляді коробок, щілини у купах каміння, прикореневі частини густих заростей, частенько мостить гніздо у старих гніздах сільських ластівок. Лаштує кубельце тільки самка, ківшик гнізда вистеляє волосом, шерстю, пір’ям. Все це вона робить крадькома, як і належить розважливій пташині.

Але коли ви зайдете на гніздову ділянку птаха, самка не полетить геть, не сховається, а навпаки, з тихим потріскуванням, яким виражається і легка схвильованість, і зацікавленість, підлетить на відстань 3–5 метрів до вас. Сяде, наприклад, на дах найближчої невисокої споруди і роздивлятиметься: чи ви не надто велика загроза для її гніздечка. Манери пташки досить прикметні: вона може трохи нахилитися вперед і різко піднятися або наче трохи присісти і так само різко вирівняти ноги-цівочки. Наче від хвилювання, від таких різкуватих рухів птах кілька разів посіпає хвостом, він іграшково дрібно затремтить. Ця вправа може бути повторена кілька разів, вона дуже властива як самкам, так і самцям. При цьому птах просто випромінює товариськість, наче закликає до мирного співіснування. Хіба можна не піддатися такому прояву віри в вас?

Квітневої пори горихвістки будують гнізда, перші кладки яєць з’являються у них на початку травня. На насиджування витрачається 12–14 днів, причому цим займається також тільки самка. До вигодовування пташенят приєднується і самець. З гнізда ще короткохвості пташенята вилітають на 14–17 день життя. Один гніздовий цикл птахів триває трохи більше від одного місяця, зважаючи, що поза гніздом вони догодовують пташенят близько тижня. Як правило, у першій половині червня у них починається другий цикл розмноження. Нерідко другий виводок виростає у тому самому гнізді, що й перший. У кладці горихвісток 4–6 яєць, інколи 7, і такої ж величини виводки, хоча серед яєць трапляються розбовтки.

Птахів з гніздовою поведінкою інколи спостерігають і у першій половині серпня, тому виникає питання: чи не розмножується чорна горихвістка тричі на рік? Утім найвірогідніше, таке запізніле гніздування – це результат впливу несприятливих погодних умов, через які два цикли гніздування розтягнулися на три місяці, птахи можуть відкладати повторні кладки після втрачених перших або других. Проте якби таки були треті кладки, пташенята з них цілком могли б стати самостійними й зміцніти до початку осінньої міграції. Чорні горихвістки, що гніздяться в Європі, належать до близьких мігрантів, відлітають на зимівлю відносно недалеко – до Південної Європи і Північної Африки.

Горихвістки – комахоїдні птахи, поживою їм слугують метелики, мухи, гусінь, павуки. В їхньому раціоні трапляються й соковиті ягоди, наприклад шовковиця.

У передвідлітний час, у кінці серпня – вересні, розосереджені зграйки чорних горихвісток тримаються по населених пунктах на будівельних майданчиках, по малоповерхових спорудах біля стадіонів, гаражів тощо. Зблизька у таких зграйках можна почути характерний шиплячо-тріскучий поклик пташок. Відлітають на зимівлю вони у жовтні, але не зникають повністю з нашої країни, окремі птахи, здебільшого самці, інколи зимують у містах Півдня і Центру. На півдні Криму чорні горихвістки у невеликій кількості стали зимувати регулярно.

Іноді таки дивуєшся, що птахи знаходять комфорт у штучних умовах. Невже людина чинить, як справжній творець, благо для живої істоти? Виявляється, діяльність людини викликає не лише планетарні катаклізми й місцеві екологічні катастрофи, а й створює гарні умови хоча б для такої товариської пташини, як горихвістка чорна. Це таки дивує, але й радує тим, що, схоже, ми, якщо постараємося, здатні на добрі справи. Чи ні? Що б то відповіла на таке чорна горихвістка, яка нам на втіху заполонила нас.

Автор фото та відео: Роман Комарницький.

Для написання статті використані інтернет-ресурси, зокрема стаття «Світ птахів (у баченні Г.Фесенка)».

м.Турка. Віктор Саварин.


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (25.06.2018)
Переглядів: 70 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
0
1 Victor   (05.10.2018 21:52)

Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.