Середа, 12.12.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

З ЖИТТЯ ЗИМОВОЇ ЧОРНОГОРИ
«Чути мені з далека за громами доріг
Тихо шумить смерека у Карпатах моїх
Скоро приїду скоро не забарюся я
Жди мене Чорногоро жди матусе моя...»

(«Чороногора» П.Доскоч).

«Я піду в далекі гори» — співається у відомій пісні. Справді, Карпати вабили людей мабуть у всі часи. Це край неозорих горизонтів та пейзажів, від яких захоплює подих.

«Край крижаних потічків, стрімких річок і чистих, прозорих озер. Край незвично яскравого сонця, блакитного неба, прохолодних туманів і швидких низьких кошлатих хмар. Край росяних іскристих світанків і багряного заходу сонця. Край пронизливого рвучкого вітру і вузьких стежок на крутих схилах. Край несамовитих гроз і блискавиць та неймовірно яскравих зірок у чорному нічному небі.

Край велетенських кам’яних брил, мальовничих скелястих виступів і тендітних крокусів. Край доброзичливих, гостинних жителів, та розкиданих по долині стареньких колиб. Край віщунів, чаклунів та мольфарів. Край, оповитий легендами, які живуть у горах...».

Мрія кожного мандрівника пройти Чорногірський хребет, і не дарма! Всі, хто долав маршрут хвилястої лінії одинадцяти вершин, якими є: Говерла, Брескул, Пожижевська, Данціж, Туркул, Ребра, Гутин-Томнатик, Бребенескул, Менчул, Смотрич і Чорна Гора (Попиван), зазначають – побачені живописні пейзажі, що надихають, безумовно варті затрачених зусиль.

Особливо вражає зимова Чорногора. Сюди, мов би в Українську гірську Мекку, стікаються численні пошановувачі зимових вправ у горах.

Ранкове проміння сонця, що виглянуло із-за засніженої вершини Попивану, осяяло схили Чорногори, найвищого масиву Українських Карпат, та вервечки туристів, котрі штурмують Чорногірські вершини. Одних організовують різні клуби мандрівників, інші ж, любителі екстриму, самотужки вибираються в гори.

Та окрім цих тимчасових відвідувачів гір, є ще й постійні жителі, яких не завжди запримітить око стомленого туриста, але які завжди гостро слідкують за ним, оскільки від їхньої уваги залежить їхнє життя. Поки мандрівик, ледь переводячи дух, повільно піднімається на вершину, за ним уважно пильнує, сидячи на дереві сива жовна, досить великий дятел який населяє переважно мішані ліси. За способом живлення сивий дятел є мірмекофагом, тобто основним його кормом є переважно мурашки. У холодний період року нерідко відвідує годівниці та може пошкоджувати вулики для живлення бджільми а також розривати мурашники. Також добуває корм зі стовбурів дерев у ході їх ретельного огляду. Довбає деревину небагато і переважно м’який матеріал.

Десь на стежині, визбируючи насіння з шишок які позбивали з ялин та смерек дятли і шишкарі, обідає синичка пухляк (гаїчка-пухляк, або гаїчка чорноголова). Цікаво, що пари утворюються взимку у перший рік життя і, як правило, зберігаються, поки один з партнерів не загине. Взимку ця пташка розшукує поснулих комах в затишних місцях стовбурів і хвої дерев.

Вище рівня лісу з поміж кущів жерепу і зеленої вільхи визирає полонинський когут тетерук, житель верхнього поясу лісу і рідколісся, який разом зі своєю подружкою кормиться пагінцями і ягодами цих кущів, а вночі находить собі між них прихисток, закопуючись у сніг який допомагає пережити довгі морозні ночі. Тетеруки не дуже морозостійкі, навіть при помірних морозах -20°С, проводять під снігом 23 години на добу. У таких ситуаціях у птахів буває тільки одна годівля – зранку. Вибравшись із підсніжних камер, тетеруки швидко набивають там свої зоби і знову зариваються під сніг.

У природі в тетерука досить багато ворогів, серед яких особливої уваги заслугову яструб великий і лисиця. Узимку ланцюжки лисячих слідів тягнуться, як правило, тими місцями, де особливо охоче ночують тетеруки. Лис не пропустить тут ні одного сліду, нічого незвичного, щоб не появилось на полонині і в лісі, – все обнюхає і обдивиться в пошуках поживи.

За день і ніч на снігу з’являється багато різних слідів, і тетерука, і зайця, і білки, тай багатьох дрібних пташок як от чижиків, які кормляться насінням шишок вільхи, визбируючи їх з поверхні снігу. Саме вільха є для них однією з найважливіших кормових рослин протягом року.

Цього року верхівки смерек аж порижіли від щедрого врожаю шишок. Такий рік – рай для наших карпатських попугаїв – шишкарів, які своїми загнутими перехрещеними дзьобами вибирають смолисті зернята з шишок, частину з’їдають, а більшість розсіюється довкола по снігу, разом із збитими птахами шишками, що забезпечує легкий доступ до насінняня не тільки інших пташок, різних видів синичок, як от мала синиця, а й навіть білок, мишей та інших лісових гризунів.

І поки все це біорозмаїття користуючись світлою частиною дня жирує, кормлячись та набираючи калорії аби пережити наступну холодну морозну ніч, людина теж не дрімає. Тягне дрова для печі, щоб зігріти тіло і душу.

Підходить до завершення день і всім треба подумати про прихисток. З’їжджає на лижах вниз підкорювач вершини, сполохуючи пернатих гостів, які за його відсутності приходили поласувати крихтами їжі біля колиби. Ховаються в свої сховки птахи. Заходить сонце і над Чорногорою знову настає ніч.

Мандрівка Чорногорою залишиє в нашій пам’яті яскраві моменти спілкування з людьми та споглядання краси природи Карпат, п’янкі хвилини задоволення сходження на вершини та виключно позитивні враження від побаченого. Це свято життя, яке завжди притягуватиме до себе мандрівників своєю неповторністю та звабливою мудрістю наших Карпа.

м.Турка. Віктор Саварин, Роман Комарницький.
Автор фото та відео: Роман Комарницький.


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (01.12.2018)
Переглядів: 34 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.