П'ятниця, 19.04.2019 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

ПОДОРОЖ НА ЧОВНІ (ЧАСТИНА - І)
+відео
«Життя під час подорожі –
це мрія в чистому вигляді»

(Агата Крісті (1890-1976))

У своєму романі «1Q84», японський письменник і перекладач, Муракамі Харукі (1949), зазначив: «Зі мною теж таке буває. Дивлюся на карту – і раптом виникає дике бажання відправитися невідомо куди. Якнайдалі від зручностей та благ цивілізації, аби своїми очима побачити, які там краєвиди і що в тих краях взагалі відбувається. До лихоманки, до тремтіння. Але звідки в тебе це бажання з’явилося, нікому пояснити не можеш. Цікавість в чистому вигляді. Нічим не зрозуміле натхнення».

Минулого року троє друзів Роман, Іван та Леонід звершили дві невеличкі мандрівки по річці Стрий, а потім довгими вечорами, за горнятком міцної карпатської гарбати, ділилися своїми спогадами з ближніми, смакуючи та приправляючи гумором різні мандрівні епізоди. З їхніх оповідей і вирішив написати кілька слів для читача, аби, попри відео та фото матеріал, ще і вербально зафіксувати цю подію для тих, хто наважиться на щось подібне.

Для такої подорожі був спеціально виготовлений міцний човен. І хоч для його будівництва використовувалися доступні сучасні матеріали та технології, його вага, разом з двома парами міцних весел та поплавками для стійкості, сягнула біля 90 кілограмів. Габарити човна склали 5 метрів по довжині, 1 м 15 см по ширині та приблизно 50 см по висоті. Корпус човна набраний з тоненьких фрезерованих смерекових рейок, що дозволило без проблем досягнути відповідної форми згідно шаблонів; шпакльований, ґрунтований і обклеєний зовні та зсередини склотканиною. Використовувалася тільки епоксидна смола. Назвали човен «ТУР - 3», оскільки це вже третій човен, збудований турківськими мандрівниками.

По карті був визначений маршрут і як тільки з’явилася можливість, друзі відправилися у мандри. На спеціальному причепі для транспортування човнів, човен разом зі всією похідною амуніцією був доправлений на річку, біля села Ісаї, відомого своїм дерев’яним храмом Св. Арх. Михаїла, збудованим у 1663 р. майстром Іллею Пантелеймоном. Хоч літо цього року і видалося досить дощовим, річка не була повноводною. Всюди стирчало каміння і можливості пройти поміж ними човном з поплавками, майже не було.

Коли спустили човен на воду, прикрутили поплавки, загрузили всі речі і залізли самі, човен сів на каміння. Вага човна, при повній загрузці і разом з людьми, сягнула до 400 кг, осадка – біля 20 см. Пройшовши з великим трудом перших 50 метрів, зрозуміли, що треба все знову вантажити на причеп і їхати вздовж річки, шукаючи глибше місце. Нарешті потрібна глибина виявилася біля села Рибник, Дрогобицького р-ну.

Хоч виїхали з дому з першим промінням сонця, після всіх випробувань човен на річці біля с. Рибник був аж після обіду. То вбрід, то веслуючи, помалу почали сплав. Природа вражала. Щебетало річкове птаство, дурманили своїм запахом квіти й дерева, вкриті лісами гори милували око і кидали на річку тінь, на перекатах шуміла вода, пригрівало сонце, а гірська вода приємно холодила ноги.

Село межує з Національним парком «Сколівські Бескиди». Тут колись в давнину виплавляли залізо, функціонували вузькоколійка та паровий млин-тартак. В річку Стрий впадає річка Рибник, вздовж якої можна спостерігати геологічну пам’ятку природи – скелі, які є відслоненням гірських порід (розріз палеогену).

Помалу добралися до села Довге, за кілька кілометрів від якого на південний схід, знаходиться найвищий водоспад у Львівській області – Лазний. Висота падіння води сягає 10,5 метрів. Місцеві жителі розповідають, що взимку цей водоспад особливо мальовничий, адже всі три його каскади замерзають, утворюючи фантастичні форми.

На березі видно якусь величезну споруду. За радянських часів тут силувалися спорудити чи то ГЕС, чи то протипаводкове водосховище. Тепер можемо бачити лишень залишки дамби, яка мала перегородити гірські хребти, між якими протікає річка Стрий, аби утворити величезне водосховище. У споруді, що підіймається над лісом на добрих 30 метрів, видно два отвори під шлюзи. Місцеві жителі розповідають про цю «будову віку» різні байки. За словами одних, тут знайшли радіоактивні корисні копалини, а ГЕС та водосховище планувалися для розвитку цієї промисловості. Інші кажуть, що вода в річці Стрий насичена воднем, тому водосховище будувалося для його видобутку. Ще інші розповідають, що під цим водосховищем планували розмістити балістичні ракети.

Вечоріло. Почав накрапати дощ. Не допливаючи до села Підгородці, на березі розклали намет і почали готувати вечерю. Хтось подався з вудкою до річки, зловити кілька рибин для юшки. Приємно нили тіла від буксування човна, де-не-де виднілися синці, але загалом все було добре, адже найскладніша частина сплаву з мілкою водою та глибами каміння була позаду. Небо помалу очистилося від хмар, за горами ще гуркотів грім. Настала ніч. Завтрашній день готував нові враження, переживання та напруження сил. Як зазначив у свій час французький романіст, філософ і публіцист, Альберт Камю (1913-1960): «Подорож, як найбільша наука і серйозна наука, допомагає нам знову знайти себе».

Прокинувшись, приготували сніданок, завантажили човен і знову відправились в путь, вниз по Стрию, який ставав дедалі примхливішим. Над річкою літали крячки, дикі качки на мілині вишукували свій сніданок, а лелеки та чаплі, то завмираючи, то стрімко витягуючи шию, полювали на рибу та жаб. По берегах виднілися колонії берегових ластівок, що робили свої гнізда у нірках глинистих чи піщаних берегів.

Водний маршрут лежав повз с. Підгородці, у минулому – підграддя давньоруського наскельного міста-фортеці, Тустані Село було відомим у всій Європі через свій звіринець, який заснував натураліст Костянтин-Станіслав Петруський. Звіринець згодом перетворився у найбільший центр зоологічних досліджень у всій Австро-Угорщині. Тут утримувалося більш ніж 500 тварин і птахів різних видів, – були навіть папуги з Африки та Амазонії. Вражає те, що тут розмножувались навіть дикі голуби-гривачі, адже розмноження цих птахів у неволі не могли добитися навіть кращі зоологи Берліна та Парижа. Найбільше потішав відвідувачів крук, який розмовляв польсько-українським суржиком: давав розпорядження іншим птахам, замовляв собі каву, кликав господаря по імені, а в поганому настрої називав його занудою.

Наступним селом, через яке проходив водний маршрут, було село Крушельниця, з дерев’яним підвісним мостом. В селі встановлений пам’ятний знак на честь перебування в селі Степана Бандери з групою 50 львівських студентів у серпні 1933 року. З села витікає річка Бричка (Крушельниця), на якій є однойменний невеличкий водоспад Крушельницький заввишки 1,5 метра. До 1969 року тут діяла вузькоколійка, на якій 1930-х роках було запроваджено пасажирський рух. Ця залізнична лінія стала однією з перших малих залізниць Європи, яка отримала ліцензію для туристичного руху. Зараз Львівська обласна ліга інтелектуальної творчості здійснює проект «Карпатський трамвай» для вивчення вузькоколійних залізниць, збереження їх залишків як пам’яток історії техніки та вивчення можливостей використання локальних залізниць з туристичною метою.

За якийсь час мандрівники вже підпливали до села Корчин, де на потоці Велика Річка, приблизно 6 км від села, знаходиться п’ятиметровий водоспад Гуркало, що утворився в місці прориву палеогенових пісковиків. За селом височіє гора Парашка, найвища вершина Сколівських Бескидів (1268,5). Панорами з цієї гори – одні з найпротяжніших у Бескидах.

Між Корчином та Верхнім Синьовидним влаштувалися на ночівлю. В цей день, попри те, що річка ставали глибшою, на перекатах доводилося добре пововтузитися з човном, місцями доводилося боротися зі стрімкою течією, що кидала човен на прибережні паводкові буреломи, з яких стирчало, мов оленячі роги, небезпечне галуззя. Вечірнє небо затягнули важкі темно-сині хмари. По тентах намету та човна забарабанив рясний короткочасний дощ після якого добре клювала місцева риба.

Після сніданку, знову у цікаву подорож як у нове життя. Колись данський письменник, казкар, Ганс Крістіан Андерсен (1805-1875), сказав: «Рухатися, дихати, парити, плисти, отримувати те, що даруєш, досліджувати, подорожувати – це і означає жити».

Новий поворот річки і нове село – Верхнє Синьовидне (до 1946 р. – Синєвидсько Вижнє), розташоване в місці впадіння річки Опір в річку Стрий. Тут колись було городище, є сліди руїн колишнього монастиря, в якому у 1240 р. зупинявся князь Данило Галицький. За селом видніється крутий берег річки із скелями червоного кольору. Легенда розповідає, що на цьому місці в бою зі смоляками було поранено Олексу Довбуша і його кров залила берег. У старому путівнику Галичиною зберігся переказ, що у долині, де знаходиться село, було колись озеро Сині Води, а поселення називали Синьоводсько.

Далі пропливали повз невеличке село Межиброди, звідки проглядалися мальовничі краєвиди на довколишні гірські вершини та долину річки Стрий. Назва «Межиброди» повністю відповідає дійсності – поруч стоять три мости через ріку Стрий. Тут є гарна дерев’яна церква Перенесення мощей Св. Миколая.

Село Тишівниця (попередня назва Тишивниця), зустріло мандрівників скельним масивом – Княжі скелі, що нависали над рікою. Максимальна висота скель приблизно 42 м. Виділяють три скельні останці: Княжа скеля, Ярославна та Ханська. Це популярний об’єкт гірського туризму, альпінізму та екстремального маунтбайкінгу (Маунтбайкінг, або гірський (спортивний) велосипед). Назви скель пов’язані з легендою, яка оповідає про те, що коли на нашу землю напали татари, то війська князя і татар зійшлися у битві в урочищі Межиброди. Князь керував битвою зі скелі, що височіла над річкою серед лісу. Становище погіршувалося і татари вже підбиралися до князівської охорони, особливо пильнували за дочкою князя Ярославною, в яку закохався татарський хан. Найжорстокіша битва розгорілася на скелі, де знаходився князь з дочкою. Татар насунуло стільки, що скеля розкололася надвоє. На одній стояв князь, а на іншій князівна, оточена ворогами. Щоб не здатися ворогові, Ярославна скочила зі скелі в ріку, а хан, який плив до скелі через річку на коні, скам’янів від горя. Татари, побачивши смерть хана, кинулися тікати, а руські воїни, переслідуючи, знищили їх до кінця. До цього часу збереглися скелі: Княжа, Ярославна та Ханська (Культурно-історичний портал «Спадщина предків»). Цей день, попри те, що річка ставали глибшою, на перекатах доводилося добре пововтузитися з човном, аби перепхати його через величезні брили, між якими глибина річки сягала до півтора метра.

Минувши село Тишівницю, допливли до села Розгірче і почали готуватися до ночівлі. Розклали невеличке багаття, над яким в казанку готувалася звична вечеря гірсько-річкового мандрівника – юшка. Кожну ніч дошкуляли комарі, від яких не було спасу. Але сон брав своє над змореним тілом подорожнього, котрий засипав з солодкою мрією про завтрашній день. Велику небезпеку на річці складають мостові опори, довкола яких вирує вода і на яких нагромаджуються купи всілякого гілля. Минаючи одну таку опору, течія настільки сильно кинула на неї човен, що вирвала з рук невелике весло, яким направляли човен, й затягнула його під купу хмизу. Довелося вистругувати довгий шест.

Наступного ранку, після легкого сніданку знову вирушили у мандрівку. Пропливали повз село Розгірче. Назва села походить від місцевості, адже тут нібито розгорюються Карпати і починається рівнинна місцевість. Є ще й другий варіант про походження назви села, оснований на легенді про часті невдалі напади татар. Село цікаве своїми трьома історичними місцями. На південно-східній околиці села розташований скельний монастир, де в товщі основного скельного масиву вибито три печери, які розташовані на двох рівнях. Дослідники вважають нижню печеру житловою кімнатою, до якої примикала комора, а верхню печеру – монастирською церквою. На верхівці гори, біля якої є монастир, знаходиться «городище» давньоруського періоду. Тут збереглися сліди оборонних валів та залишків замку. В іншому місці, оточеному скелями був жіночий монастир. Зараз тут капличка і ікона святого Онуфрія. Місцина називається «Монастир святого Онуфрія».

Минувши Розгірче, пропливли повз село Конюхів. Назва села є відблиском діянь людей княжої доби, бо свідчить про місце знаходження на цих землях великих конюшень і торговиськ кіньми. В його історії залишали свої чорні сліди татарські завойовники, польські і австро-угорські васали, терористи всіх тоталітарних режимів. В пожежах, спричиненими військовими діями між австрійськими та російськими військами, Конюхів частково згорів, але швидко відбудувався і став ще кращим. Тут народився лицар УПА, полковник Олекса Гасин. За часів української влади на Стрийщині велику роль відігравали свідомі й патріотичні українські священики. Економічним провідником повіту став серед інших о. Костянтин Петрушевич, який брав участь в переобранні влади в Стрию, а з 1921 по 1938 рік був парохом Конюхова. Духовне та громадсько-політичне життя контролював о. Євген Шанковський, парох Конюхова з 1918 по 1921 рік, а також уродженець села отець-радник, Микола Притуляк (1884-1967). О. Микола був капеланом і польовим духівником, а 2 листопада 1918 року під його проводом українська народна міліція зайняла всі установи в містечку Долина. Згодом він став членом УВО-ОУН, багато років очолював «Просвіту» в м. Сколе, закладав читальні, влаштовував курси, збудував у м. Сколе Народний дім, при якому організував сиротинець. Під час Другої світової війни, з 1939 по 1940 рік, а потім з 1941 по 1944 рік був парохом рідного села.

День добігав кінця, попереду було м. Стрий – завершення першої частини подорожі. Приготувалися до останньої ночівлі. Сидячи біля багаття і дивлячись як витанцьовують язики полум’я поміж сухого галуззя, згадуєш всю інформацію про човнярів-мандрівників і відчуваєш, як всередині відбувається руйнування всіх інформативних ілюзій, адже читати і уявляти, а мандрувати і переживати – це кардинально різні речі. Як зазначив у своєму романі «Щоденник мага», бразильський письменник, Пауло Коельйо, «коли людина мандрує, вона сама того не помічаючи, переживає друге народження. Вона раз у раз потрапляє в нові для себе ситуації, дні її довгі, навколо найчастіше звучить невідома їй мова. Вона подібна до немовляти, яке щойно залишило материнську утробу. І вона приділяє набагато більше уваги тому, що її оточує, бо від цього залежить, чи виживе вона чи ні. Вона стає доступнішою до людей, бо вони можуть прийти до неї на допомогу у скрутну хвилину. І скороминущу милість богів вона сприймає з радістю і пам’ятатиме її до кінця своїх днів. І в той же час, оскільки все для неї в новинку, вона зауважує тільки красу і щаслива вже тому, що живе».

Наступного ранку, пропливши частину маршруту, уперлися в неабияку проблему. Річка тут розпадається на дрібні протоки між зарослими вербою та вільхою наносними острівцями з мулу, шутру та каміння, між якими важкий габаритний човен було пропхати досить проблемно. Після кількох спроб мандрівники припинили цю екзекуцію над собою та човном і вирішили звернутися про допомогу до знайомих, що проживають у місті Стрий. Човен витягли на берег, під’їхали друзі зі смачним борщем та пирогами, а потім завантажили човен на причеп і доправили на стоянку у місті для очікування на наступну подорож.

Розповідь про мандрівку на човні, хочеться завершити словами одного з найкращих у світі спеціалістів по маркетингу, Джо Вітале (1953): «Пригоди переживаються під час подорожі, а не в пункті прибуття. Пункт прибуття – лишень пауза перед наступною подорожжю. Насолоджуйтесь подорожжю. Вона досконала сама по собі».

Віктор Саварин. м.Турка.
Автор відео: Роман Комарницький.
Автор фото: Іван Бурдяк.
P.S. У статті використані розповіді мандрівників та інформація з інтернет ресурсів.


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (24.03.2019)
Переглядів: 81 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.