Понеділок, 27.05.2019 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

ВЕСНА В ПОЛОНИНІ.

«Карпатських гір торкнулася душа,
Яке це диво Божої природи:
Смереки ніжно ріжуть небеса,
Так величаво сонце з гір виходить.

А трави пахнуть, краще всіх парфум,
Мов килими, квітують полонини,
Трембіти голос розганяє сум,
Купаються у хмарах верховини»


(Леся КВІТ:
«Краса Карпат, неписана краса»).

Для туристів-любителів вже стало доброю традицією, щовесни підніматися у високі гори, аби намилуватися щедрим цвітінням полонинського шафрану, крокусів, що пробиваються крізь сніг назустріч теплому промінню сонця.

Цього року зібралася невеличка група з дев’яти чоловік із різних міст України: Києва, Львова, Коломиї та Турки. Похід запланували на чотири дні. Доїхали до оточеної горами та лісами Ворохти, що знаходиться на висоті 850 м над р. м., у верхів’ї річки Прут, на території Карпатського природного національного парку. Це селище міського типу являється центром зимових видів спорту. До нього належить спортивна база «Заросляк», звідки починається сходження на Говерлу. Ворохта відома також як кліматичний курорт: знижений атмосферний тиск, велика інтенсивність сонячної радіації при достатній кількості ультрафіолетових променів, чисте, прозоре повітря, підвищений вміст озону й насиченість фітонцидами сприяють лікуванню захворювань органів дихання.

Потихенько піднялися на полонину Кукуль, що знаходиться у межах невеликого Кукульського хребта поруч з Чорногорою, загальною протяжністю біля 30-ти кілометрів. Приблизна висота – 1440 м над р. м.. Полонину умовно ділять на дві частини, одна з яких лежить вище, а іншу називають «заднім полем». Кукул – один з небагатьох наближених до найвищого масиву в Україні хребтів. Поруч хребет Кострича, в далі видно масив Близнець, що на Свидовці. Перед очима відкриваються величні види на Говерлу, Петрос, всю Чорногору та Гриняви, а з іншого боку – кам’янисті Горгани. Сам хребет має широкий пологий гребінь без лавинонебезпечних ділянок. Найвища вершина тут – г. Кукул (1539 м над р. м.), яку обступає густий ліс. По Кукульському хребті проходить головний карпатський вододіл, між басейнами річок Прут і Тиса. Тиса тече на південь, Прут – на північ.


На хребті чимало пасовиськ, оскільки тут ведеться традиційне високогірне господарство, а також є з десяточок пастуших будиночків-колиб, – в деяких з них є пічки та грубки. Влітку, випасаючи худобу, вівчарі виробляють тут традиційні гуцульські сири: будз, бринзу, вурду.

На Кукулі знаходиться невеличкий цвинтар – військове поховання загиблих у Першій світовій війні. Збереглися тут деякі оборонні конструкції, окопи, в старі дерева вгризлися колючі дроти. Біля хреста можна побачити залишки саперних лопаток. На краю лісу біля колиби височіє оберіг – Розп’яття. Збереглися і гранітні стовпчики, що слугували маркером польсько-словацького кордону. Наразі ж Куколом проходить межа між двома областями – Івано-Франківською та Закарпатською.

Неподалік колиб, та загонів для худоби, на свіжих проталинах, годується полонинське птаство, вишукуючи у щедро удобреній овечим гноєм землі хробаків, різних личинок, молоді паростки полонинського різнотрав’я. Є тут білі плиски, зяблики, синички, кілька видів дроздів: чикотень, омелюх, білогрудий, а також круки.

...

Звільнена від снігу земля відразу вкривається крокусами та підсніжниками. Де-не-де видно зриту кабанами землю, у якій вони вишукували цибулини крокусів, коріння орхідей, дикої цибулі та моркви. Між фіолетовим морем крокусів подекуди біліють альбіноси – білі крокуси.

Вибравшись на полонину, мандрівники віднайшли затишну колибу і прийнялися облаштовувати звичайне колибно-туристичне життя. Із рюкзака дістали бензиновий примус «Шмель – 2», раритет періоду СРСР, який добре себе зарекомендував у туристичних походах і вже за якийсь час смачно запахло простими стравами мандрівника. Підкріпившись, накололи дров та розтопили піч. Весело затріщало багаття, облизуючи своїми яскравими язиками сухі поліна. По кімнаті розплився теплий дух із запахом диму. За вікном виднілися вершини гір, вкритих снігами, за якими помалу вкладалося спати сонце. Разом з ним, залазячи у спальники, вкладалися спати і наші мандрівники.

Після двох днів походу, група розділилася. Одні поїхали додому, а інші продовжили похід через г. Куколь до р. Прут. Піднялися на хребет Костричі і зупинилися у колибі на полонині Веснярка. Тут довелось готувати їжу на відкритому вогні. Відразу накололи дров, розвели вогонь і зайнялися приготуванням їжі. Довкола колиби літало, виспівуючи, птаство, пахло димом, весняною землею, квітами, смереками. На схилах гір виднілися вервечки туристів, що спускалися з вершин. Вогонь приємно ділився своїм теплом з мандрівниками. Відблиски вогню витанцьовували по стінах колиби, тихо пливла бесіда про те, про се. Вечірнє сонце розфарбувало рожевими кольорами вершини гір. Помалу заходила ніч.

Колиба, у якій заночували, нічим не відрізнялася своїм побутом від інших колиб. Вогнище з пристосуванням для підвіски казана для варення сиру – ядвіга, або берфела. Біля ватри дерев’яна бочка з водою, дерев’яний кухоль, на дверях автентичний замок, який і по сьогодні зберігся у старих хатах та церквах.

За порогом почулися кроки та голоси. У колибу на ночівлю прийшло ще кілька туристів. Розклалися у сусідній кімнаті. Дістали маленький примус, до якого був пристосований маленький вентилятор для піддуву, що працював на батарейках. Розпалили вогонь і накидали в нього маленьких трісок. Буквально за кілька хвилин на примусі вже закипів казанок. Попили гарячого чаю з бутербродами, поспілкувалися і вклалися спати.

Наступного дня зробили перехід по хребту Кострича в бік села Красник, що лежить на річці Чорний Черемош. Село оточують вкриті лісами гори. Тут дуже слабо розвинений туристичний комплекс, хоча є слаломний спуск та декілька приватних садиб. Жителі розповідають, що тут планують побудувати гірськолижний зимовий курорт «Кринта». Над селом паслися корови, жадібно поглинаючи молоду зелену травичку. В лісі подекуди розцвіли перші кущі - вовче лико. Пройшли дорогою до села Ільці, відомого тим, що у селі відома українська поетеса, збирачка народного фольклору і карпатської старовини, Галинка Верховинка (Галина Яцетюк, 1962), заснувала музей у власній садибі. Тут зібрані вишиванки та предмети побуту з усієї Гуцульщини. Далі спустилися у Ворохту і звідси виїхали додому.

Коротку розповідь про весняний похід хочеться завершити словами невідомого автора: «Подорож – єдина річ, купуючи яку, стаєш багатшим». І це дійсно так. Як сказав французький прозаїк, Анатоль Франс (1844-1924): «Подорожі навчають більше, ніж будь-що інше. Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома». «Світ – це книга. І хто не подорожував по ньому – прочитав у ній тільки одну сторінку» (св.Августин).

м. Турка.
Автор світлин та відео: Роман Комарницький.
Автор статті: Віктор Саварин.

У статті використано інформативні матеріали інтернету, та розповіді турківського мандрівника.


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (09.05.2019)
Переглядів: 54 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.