Вівторок, 21.11.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

Деякі роздуми щодо статті «Саме історія формує національну ідентичність…»

Прочитав статтю «Саме історія формує національну ідентичність…» , деякі коментарі в інтернеті, передивився російські і деякі українські відеокоментарі після прийняття рішення про перезахоронення останків воїнів червоної армії на міському цвинтарі у м.Турка і стало боляче за нас з вами.

Кожен з нас українець, кожен любить свою країну, свою землю, кожен хоче доброго майбутнього для себе, своїх дітей і онуків. Неможливо побудувати незалежну державу на брехливій радянській історії, яка героїзує воїнів із червоними зірками і очорнює тих людей, які під жовто-блакитними і малиновими знаменами із тризубом не побоялися виступити проти обох фашистських режимів – гітлерівського і сталінського, свідомо приносячи себе в жертву заради ідеї Самостійної Незалежної України. І фашистський і комуністичний режим намагався знищити українців – як етнос, як народ і методи, якими вони це робили були дуже схожими. Радянська влада (продовжуючи політику царської Росії) мала значно більше часу і можливостей для знищення української нації , тому і цифри жертв комуністичних репресій значно перевищують кількість загиблих на фронтах у боях з фашистами.

Не треба забувати, що крім звичайних солдат, які воювали на фронтах проти фашизму і які справді заслуговують найвищої шани, були ще воїни із червоними зірками, які розкуркулювали українські родини, конфісковували худобу і хліб, а потім забирали останні колоски у голодних дітей, катували і розстрілювали українську інтелігенцію, нищили кращих українських вчених, виселяли до Сибіру цілі українські села і перемелювали в кривавих жорнах ГУЛАГу цвіт української нації, в тому числі і багатьох героїв війни, яким пощастило живими вернутися додому. Це воїни з червоними зірками були в «заградотрядах», які стріляли в спину тих, кого самі оббрехали, катували, засудили, а тепер милостиво дозволяли «змити кров’ю» свою провину. Це вони приходили на території, звільнені від фашистів (воїни радянської армії рухалися далі на захід, а на їх місце на наші землі відразу приходили війська НКВС) і влаштовували справжній терор для тих, хто вижив, переодягалися у бандерівську форму і вбивали українців і росіян, штучно розпалюючи ворожнечу (по принципу «розділяй і владарюй»). До речі, воїнів, що загинули в боях, ховали відразу на цвинтарях, а офіцерів НКВС , що загинули вже на зайнятій території від рук бандерівців, ховали із почестями у центрі міста, як це було у Трускавці, де в могилі у центрі міста були поховані кати із НКВС.

Звичайно, ми повинні вшановувати ветеранів Другої світової війни, їх героїзм, самопожертва врятувала світ від коричневої чуми. Але ми повинні пам’ятати, що вшановувати ми повинні якщо не в першу чергу, то, принаймні у рівній мірі і тих, хто боровся і проти червоної чуми, за незалежність України – бандерівців, воїнів УПА, а їх дотепер не визнали ветеранами війни. Натомість, всі кати з НКВС є повноправними ветеранами війни, їм дарують квіти 9-го травня, нагороджують медалями і орденами. Про це потрібно говорити, а не обурюватись тим, що у Турці в центрі має стояти пам’ятник Степану Бандері.

Кажуть, що питання про перепоховання було піднято невчасно, бо це напередодні 9-го травня і незадовго до виборів. Це питання давно вже мало бути вирішене, ще у перші роки незалежності.

Нас звинувачують у тому, що перепоховання – це політичне рішення, що це «війна із мертвими». Так, це і політичне рішення, але це не вандалізм і не «війна із мертвими». Пан священик московського патріархату говорить як політик, а не як священик, тому, що мертвим місце на цвинтарі – і це справді по-християнськи. Священик, як ніхто інший, повинен бути поза політикою і дбати про душі живих і відправляти панахиди за убієнними. Наскільки я знаю, такі панахиди перед цими могилами не правилися.

«Війна із мертвими» проти живих – це коли справжніх Героїв України, на догоду одвічного ворога України – російського шовінізму, називають запроданцями і фашистами бувші і теперішні кати України, - це коли голодомор 1932 – 1933 років не визнається геноцидом проти українського народу, - це коли із шкільних програм вилучаються твори Василя Шкляра «Залишенець. Чорний ворон», Василя Барки «Жовтий князь» і багатьох інших. Василь Барка у своєму романі про голодомор створив символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою руйнацію і спустошення, сіє муку і смерть. Цей Жовтий князь був у радянській уніформі із червоною зіркою (символікою диявола) на кашкеті.

Вандалізм – це коли Катерина зруйнувала Січ, це коли Петро залив кров’ю і сплюндрував Батурин, це коли антихристи від комунізму руйнували храми і викрадали церковні хрести і чаші, це коли перші секретарі райкомів наказували перетворювати храми на склади із хімікатами, щоб руйнувати храми із середини, це коли, за наказом партії, рукотворне Каховське море затопило місця історичної слави із цвинтарями і козацькими могилами, це коли руйнуються пам’ятні знаки жертвам голодомору у Харкові і в інших містах… Цей список набагато довший.

Ті, хто кричать про вандалізм, про неповагу до ветеранів війни, просто спекулянти від політики. Що зробила влада для вшанування ветеранів за всі роки? Вони їм потрібні тільки для політичних спекуляцій.

Росія продовжує вести інформаційну, газову, економічну і духовну війну проти України, використовуючи те, що при владі знаходилися і знаходяться сини і внуки партійних функціонерів,( тих, що служили вірою і правдою сатанинській ідеї Маркса – Леніна – Сталіна) а тепер ще, часто, разом із кримінальними авторитетами. Захоплюються наші духовні святині, ставляться пам’ятники сексуальній збоченці Катерині і найкривавішому тиранові – Сталіну, знищуються пам’ятники жертвам голодомору, переписується історія України, викреслюються імена героїв. Це очевидно. Ця війна ведеться постійно (ви бачили брехню у коментарях). Ту саму брехню повторюють місцеві прислужники Росії і «советской власти».

З історії Великої Вітчизняної війни Росія хотіла би стерти сторінки, пов’язані із генералом Власовим і цілою армією росіян, які свідомо зрадили присягу, добровільно перейшли на сторону фашистів і дуже успішно воювали проти радянської армії, завдаючи їй значних втрат у живій силі і техніці. Очевидно у них були не менш вагомі причини ненавидіти комунізм. Та про це росіяни не знімають фільми, але у багатьох сучасних фільмах виводять образ кровожерливого запроданця – українця (хоча бандерівці ніколи не порушували присягу, бо клялися воювати із комуністичною заразою до останньої краплі крові) і героя - визволителя «русского воина». Для багатьох наших людей думаю цікаво і корисно буде прочитати статтю, взяту із російськомовного сайту і те, під яким кутом зору подається ця проблема: «Чем УПА отличалась от РОА. Генерал-лейтенант А.Власов и РОА»
(повністю http://sevastopol.su/world.php?id=16837)

В начале сентября 2009 года Архиерейский Синод Русской Православной Церкви Заграницей на своих заседаниях коснулся споров в отношении вышедшей в свет книги церковного историка, протоирея Георгия Митрофанова «Трагедия России. „Запретные“ темы истории XX века».

В частности, было отмечено, что:«Трагедия тех, кого принято именовать «власовцами»… поистине велика. Во всяком случае, она должна быть осмыслена со всей возможной непредвзятостью и объективностью. Вне такого осмысления историческая наука – превращается в политическую публицистику. Нам… следует избегать «черно-белого» истолкования исторических событий. В частности, именование деяний генерала А.А. Власова – предательством, есть, на наш взгляд, легкомысленное упрощение тогдашних событий. В этом смысле мы вполне поддерживаем попытку отца Георгия Митрофанова подойти к этому вопросу (а вернее, к целой череде вопросов) с меркой, адекватной сложности проблемы. В Русском Зарубежье, частью которого стали и уцелевшие участники РОА, генерал А.А. Власов был и остается своего рода символом сопротивления безбожному большевизму во имя возрождения Исторической России. …Все, что было ими предпринято – делалось именно для Отечества, в надежде на то, что поражение большевизма приведет к воссозданию мощной национальной России. Германия рассматривались «власовцами» исключительно как союзник в борьбе с большевизмом, но они, «власовцы» готовы были, при необходимости противостоять вооруженной силой какой бы то ни было колонизации или расчленению нашей Родины. Мы надеемся, что в будущем русские историки отнесутся к тогдашним событиям с большей справедливостью и беспристрастностью, чем это происходит в наши дни». На конец апреля 1945 г. А. Власов имел в своём подчинении вооружённые силы в следующем составе:
• 1-я дивизия генерал-майора С.К. Буняченко (22 000 чел.)
• 2-я дивизия генерал-майора Г.А. Зверева (13 000 чел.)
• 3-я дивизия генерал-майора М.М. Шаповалова (не вооруженная, имелся лишь штаб и 10 000 добровольцев)
• запасная бригада подполковника (впоследствии полковника) С.Т. Койды ( 7000 чел.) — единственный командир крупного соединения, не выданный оккупационными властями США советской стороне.
• Военно-Воздушные силы генерала В.И. Мальцева (5000 чел.)
• дивизион ПТО
• офицерская школа генерала М.А. Меандрова.
• вспомогательные части,
• Русский Корпус генерал-майора Б.А. Штейфона (4500 чел.). Генерал Штейфон скоропостижно скончался 30 апреля. Корпус, сдавшийся советским войскам, возглавлял полковник Рогожкин.
• Казачий Стан генерал-майора Т.И. Доманова (8000 чел.)
• группа генерал-майора А.В. Туркула (5200 чел.)
• 15 казачий кавалерийский корпус генерал-лейтенанта Х. фон Паннвица (более 40 000 чел.)
• казачий резервный полк генерала А.Г. Шкуро (более 10 000 чел.)
• несколько мелких формирований численностью менее 1000 чел.;

Среди власовских военачальников были кадровые командиры Красной армии (5 генерал-майоров, 2 комбрига, 29 полковников, 16 подполковников, 41 майор), имевшие отличные аттестации во время службы в РККА, и даже три Героя Советского Союза (лётчики Антилевский, Бычков и Тенников). Ряд командиров Красной армии, пробыв от года до трёх лет в немецких лагерях, присоединились к Власову после публикации Пражского манифеста и создания Комитет освобождения народов России (КОНР), когда уже никто не сомневался в исходе войны. Среди них — полковники А.Ф.Ванюшин, А.А.Фунтиков, подполковники И.Ф.Руденко и А.П.Скугаревский и др. В апреле 1945 г. под юридическим командованием А.А. Власова находились более 120 тыс. человек, правда, не успевших завершить переформирование. На вооружении власовской армии, возникшей в период с ноября 1944 г. по апрель 1945 г., состояли 44 самолёта, около 25 танков и бронемашин, более 570 миномётов, 230 орудий, 2 тыс. пулемётов и т.д.»

Чомусь я ніколи не чув, щоби хтось з українських чи з російських комуністів називав росіян «власовцями», вказуючи на масову співпрацю етнічних росіян з фашистами. Чому ж тоді ми дозволяємо всякому непотребу називати воїнів УПА зрадниками. Кого зрадили – радянську владу, яка методично винищувала українців? Слово «бандерівець» зараз звучить як лайливе слово із екранів телевізорів, особливо у російських і проросійських коментарях. Але для нас, українців - це синонім мужності, вірності , любові до України і готовності до самопожертви за рідну Неньку Україну.

Ми повинні робити все для того, щоб молодь не купилася на брехню комуністичної пропаганди про ковбасний рай, бо ціна тому раю – каторжна праця селян за трудодні у колгоспах, та безкоштовна праця виселенців до Сибіру і каторжан. Пан священик пише: (німці тисячами забирали в рабство наших молодих співвітчизників починаючи від 14 років) , і це справді так, але комуністи мільйонами забирали в рабство наших людей без обмежень віку і статі і на їх кістках будували світле комуністичне майбутнє. Це наша історія! Цього не можна забувати! Тому так важливо, щоб звучала справжня правда про нашу історію, щоб люди не боялися говорити правду, щоб люди коментували в інтернеті події від свого імені, а не виливали помиї, змішані із ядом , прикриваючись анонімними кличками (як колись радянські сексоти).

Ми повинні знати наших справжніх героїв і на їх прикладах виховувати у нашої молоді любов до України, гордість за свій народ, готовність боротися за нашу незалежність як із зовнішніми, так і з внутрішніми ворогами. Ми маємо ким і чим пишатися.Саме історія формує національну ідентичність, тому так важливо цікавитися своєю історією, не бути байдужими спостерігачами, коли хтось робить спроби сфальшувати її, перекрутити на свій лад.

Слава Україні!

На завершення хочу запропонувати вам деякі цитати із фундаментального дослідженняукраїнського політика, генерального секретаря Національної газової спілки України, кандидата технічних наук, члена-кореспондента Академії гірничих наук України, дійсного члена Нафтогазової академії України, члена Спілки журналістів України, заслуженого працівника промисловості України, почесного професора Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, автора понад 150 наукових праць - Івана Діяка «Українське відродження або нова русифікація»
(повністю можна прочитати тут:http://dhost.info/newbabilon/ukrvidr/r1_1.html)

…Мусимо занепокоєно констатувати: сьогодні в Україні існує широкий антиукраїнський фронт організацій, які практично утворюють "п'яту колону" російського шовінізму. Серед них КПУ, СПУ, Партія комуністів (більшовиків) України, Партія слов'янської єдності України, партії "Русько-український союз" (РУСЬ), "Союз", "Союз труда", "Єдина Київська Русь", Прогресивна соціалістична партія України, Слов'янська партія та інші, а ще різні "русские общины" (київська, львівська тощо), Організація Радянських патріотів України, Союз православних братств та інші. З одного боку, це представники нових (або ж, краще сказати, півзабутих старих) російських шовіністичних кіл, котрі під гвалт про "національне приниження" Росії роздмухують давній синдром національно-релігійного месіанства. З іншого боку, їм підспівують представники різних "русских общин" та "русских культурних обществ" України, котрі добре знають: якщо ми утвердимо українську мову в усіх галузях життя, то вже ніколи не повернемося в московські лабети. Вони настирливо нав'язують російську мову у якості другої державної, щоб затримати нас на рівні розвитку російського суспільства, утримати в фарватері Росії.

До реалізації цього завдання "стратеги" русифікації залучають РПЦ з тисячами її попів в Україні

Нова імперія СРСР ставила перед собою глобальні завдання, і тому будь-які прояви національного самовизначення мали бути виключені в принципі. Україна повинна була перетворитися на географічне поняття, а українці як народ мали залишитися тільки на сторінках енциклопедії.

Оскільки традиційно носіями української національної ідеї були селяни й інтелігенція, Москва намагається знищити обидва ці прошарки. На долю селян впали колективізація, голодомори і депортації. Доля інтелігенції виявилася не менш трагічною – терор, концтабори й заслання.

Більшовики, звичайно, розуміли, що свідома національна інтелігенція є головною перешкодою на шляху до русифікації великих мас українського народу. Інтелігенція зберігала надбання національної культури і впливала на підростаюче покоління, могла викликати у молоді сумніви у перемозі соціалізму, розповсюджувати інакодумство та критикувати марксистське вчення. Тому інтелігенція розглядалася червоними як першочерговий політичний ворог.

Микола Куліш у своїй комедії про українізацію "Мина Мазайло", поставленій харківським театром "Березіль" Леся Курбаса весною 1929 p., поклав до вуст одного з персонажів – "експерта з українського питання" дядька Тараса – такі слова: "їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!" Дядько попереджав немарно: вже через рік постала справа СВУ.

Сфальсифікований судовий процес над так званою "Спілкою визволення України" (СВУ), котрий відбувся 9 березня-19 квітня 1930 р., став справді епохальним в історії України, хоча і не був першим (наприкінці 20-х pp. більшовицькі спецслужби вже атакували українську академічну науку, організувавши справу "Київського обласного центру дій").

По справі СВУ до кримінальної відповідальності притягалися видатні науковці, діячі українізації, половина з яких працювала в системі Української Академії наук: віце-президент УАН, талановитий лінгвіст С.Єфремов, відомий історик академік М.Слабченко, літератори й мовознавці Г.Холодний, Л.Старицька-Черняхівська, педагоги В.Дурдуківський, О.Гребенецький, Г.Іваниця, відомі науковці й професори Й.Гермайзе, К.Товкач та інші. Загалом 474 особи, з яких до вищої міри покарання засудили 15 чоловік, ув'язнили в концтаборах – 192, вислали з України – 87. З долученої до справи схеми "Про діяльність СВУ по секціях", складеної 4 квітня 1930 p., видно, що не всіх запідозрених вдалося заарештувати. Зокрема, по літературній лінії планувалося притягнути до відповідальності М. і К.Лисенків, М.Рильського – загалом 14 чоловік.1

Надалі знищення української інтелігенції сягнуло небачених ніде й ніколи масштабів. Із 85 українських мовознавців тільки за урядування у Києві П.Постишева ліквідували 62.Репресії не обминули навіть науковців із світовим ім'ям. Зокрема, загинув у таборах видатний український математик, п'ятдесятирічний академік М.Кравчук, звинувачений в участі у міфічній націоналістичній організації, яка проводила диверсії "на культурному фронті".

Ціле покоління митців українського слова – поетів та письменників – увійшло до історії свого народу як "Розстріляне відродження". Загинули талановиті митці Г.Косинка, Д.Фальківський, К.Буревій, О.Влизько, А.Крушельницька, В.Мисик… В карельському урочищі Сандормох на честь 20-ї річниці Великої Жовтневої революції капітан НКВС Матвеев власноручно розстріляв близько тисячі в'язнів, в тому числі 240 діячів української науки та культури. Капітанський револьвер стратив квіт українського Відродження, в тому числі таких митців нашого слова, як Л.Курбас, М.Куліш, М.Зеров, В.Підмогильний, М.Вороний, М.Ірчан, В.Поліщук, О.Слісаренко, П.Филипович, Г.Епік, М.Яловий (Юліан Шпол), М.Яворський… Московський журналіст Є.Белтов, збираючи матеріали про репресованих в СРСР у 1930-50-ті pp., писав: "Те, що зробили з українською літературою, погано піддається опису… Є дані про те, що всього репресовано майже 500 українських літераторів, які активно працювали у 20-30-х рр". За іншими підрахунками, з 259 українських письменників, що друкувалися у 1930 p., після 1938 р. продовжували працювати лише 36. З усіх інших власною смертю померли 7,

В умовах переслідувань друкованої української літератури здавна носіями українського національного самовідчуття були кобзарі. Влада звернула "увагу" і на них. Був скликаний перший Всеукраїнський з'їзд кобзарів. Декілька сотень прибулих на нього народних співців заарештували, більшість з них розстріляли. Відомий російський композитор Шостакович з обуренням писав у своїх мемуарах, що кобзарі були "живими музеями живої історії країни, що включає всі її пісні, всю музику й поезію, і всі ці нещасні сліпці (більшість кобзарів були сліпцями – авт.) були вбиті… Нападати на сліпих – що може бути нижче?"

Біля Салтанова під Харковом охоронці зачинили в клуні й спалили живцем евакуйовані культурні кадри України, в тому числі поета В.Свідзинського і народного артиста І.Юхименка.

Окрім знищення фізичного практикувався й моральний терор, що знайшов вираження у цькуванні, придушенні свободи творчості. Яскравий приклад – доля О.Довженка, одного з найкращих українських письменників та кінорежисерів.

Як у 30-ті pp. ціле покоління українських митців слова стало називатися "Розстріляним відродженням", так і такк звані шестидесятники потрапили до таборів. Символом цих подій стала доля українського поета Василя Стуса.Система так і не спромоглася його зламати, як, до речі, і багатьох інших синів свого народу, хоча "найгуманніший" суд не зупинявся перед винесенням смертних вироків. Як згадував один з арештантів, "влада була налякана розвитком національного руху в Україні. Вони розуміли, що в 1972 році неможливо було дозволити собі такі масові репресії, як у 30-ті роки, але вони застосували масові, припустимі за мірками 70-х років. Хвиля арештів торкнулася великої кількості людей. Внаслідок арештів 1972 року національне життя в Україні було паралізоване надовго. Це було сплановано, наче військова акція.

Про масштаби переслідувань у 70-80-ті pp. талановитих митців, оголошених відступниками, дисидентами, антирадянщиками, у виданому в США дослідженні "Національні проблеми останньої імперії" говориться так: "Відомі понад 1200 прізвищ українців, які зазнали судових або позасудових переслідувань за звинуваченням у так званому "українському буржуазному націоналізмі". І це лише незначна частина – близько 10% всієї кількості осіб, які зазнали переслідувань… Під час хвилі арештів на початку 1972 р. лише в західних областях України і лише протягом місяця заарештовано 1000 осіб. Такі хвилі арештів проходили по всій Україні періодично, відома хвиля відбулася 1974 p., а на початку 1977 р. чуємо про нові арешти, які, можливо, є початком нової хвилі."

Для надійності влади Москви в Україну в масовому порядку відряджалися на керівні посади в усіх сферах життя росіяни. Безперервності цей процес набув разом із згортанням українізації, коли протягом 30-х pp. українські кадри були винищені, а натомість прибули російські функціонери. Деякі вчені охарактеризували ці зміни в Україні як "повернення росіян": десятки тисяч "передових працівників" з Росії для проведення колективізації українського села в 30-ті pp., 80 тис. працівників для "советизации" Західної України після війни…

Як і за царських часів, радянською владою знову робилася ставка на перетворення українців на малоросів (тобто українець походженням і росіянин свідомістю) – перший крок до повної денаціоналізації. Тільки такий перевертень міг посісти будь-які керівні посади, а в 30-ті pp. і просто вижити.

Знищення української інтелігенції, особливо напередодні грандіозного голодомору українських селян, досягло своєї мети. Не було кому протестувати проти штучного голоду, а національна культура й наука виявилися обезглавленими.

Протягом 30-х pp. відбувалася грандіозна атака на українську мову в усіх установах суспільства. Саме в ті часи остаточно закарбувалося в українській підсвідомості побоювання власної мови. Не за те, що вона погана чи хороша, а тому, що генетична пам'ять підказувала: ця мова смертельно небезпечна для її носіїв. Уже в 1935 р. Постишев зізнавався, що "члени Комуністичної партії України почали деукраїнізовуватися і навіть перестали розмовляти українською мовою".

Одночасно із згортанням вживання української мови в Україні подібні удари завдавалися українству і в інших регіонах СРСР. Зокрема, в 20-ті pp. українізація сягнула Зеленого Клину. Тут відновилися українські школи, з'явилися 17 українських національних районів. У Благовіщенську існував у 1926-1932 pp. Український педагогічний інститут. В Хабаровську виходила українська щоденна газета "Соціалістична перебудова". 1935 року всю цю культурну автономію українців ліквідували.

На Кубані було понад 200 українських шкіл, в районах виходили українські газети, в Кубанському педінституті був український факультет. Після сталінського голодомору українців все це було ліквідовано. До безлюдних станиць нащадків запорізьких козаків завезли селян із російських закутків. А із впровадженням на селі паспортизації за Хрущова усі вцілілі українські кубанці були записані росіянами. Так історичний український край остаточно став російським.

У довоєнний період по прибутті Хрущова до Києва мало не щотижня спускалися по інстанціях з наказом знищити величезні списки забороненої літератури, завізовані членами Політбюро ЦК КП(б)У. Після війни подібний процес створення "вогнищ радянської культури" продовжився з новою силою, а особливо на Західній Україні. Заступник голови Комітету у справах мистецтв УРСР О.Пащенко відрядив до Львова групу колишніх армійських офіцерів, котрі навчалися у мистецьких вузах, із завданням вилучення та знищення з архівів, музеїв, галерей документів і мистецьких творів "націоналістичного" й "антирадянського" змісту. Понад дві тисячі таких творів знайшли і знищили тільки у Львові. Живопис, графіку, старовинні грамоти палили, скульптуру розбивали молотками.1 1964 року виникла пожежа у відділі україністики Бібліотеки АН УРСР у Києві. Від вогню і води загинули 414 000 одиниць зберігання. Начебто пожежу влаштував якийсь Погружальський – людина із психічними вадами. Але журналіст А.Шевчук одержав п'ять років ув'язнення за намагання написати правду про цей злочин влади. Справжня українська книга в єдиному примірнику передавалася в спецхрани (як і література на іноземних мовах), все інше якщо не спалювалося, то в кращому разі перероблялося як макулатура.

Після голодомору-33 вимерли цілі села. Італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго в службовій записці послу Італії у Москві повідомляв про масовий геноцид українців, зазначаючи, що наслідком лиха буде російська колонізація України, яка змінить її етнічний характер. У той час Радянська влада активно "допідселювала" на звільнені місця етнічних росіян: 6500 родин з Горьківського краю на Одещину, 3500 родин із Західної області на Дніпропетровщину, 4500 родин з ЦЧО на Харківщину, 3500 родин з Іванівської області на Донеччину

Московські державні чинники роблять вигляд, ніби не мають прямого відношення до цього істеричного вереску "п'ятої колони" в Україні та російських шовіністів. Однак насправді усе це ланки одного ланцюгу, однієї широкої експансії Російської держави на теренах колишнього СРСР. Жоден з російських володарів ані в царські, ані в комуністичні часи не мислив існування імперії без України. Тому-то й репетує "п'ята колона" на замовлення Москви, тому-то й ведеться небачена в своїй розгнузданості пропагандистська кампанія, видаючи чорне за біле, тому-то й пішла в хід "важка артилерія" – антиукраїнські демарші Російської держави. Поки у Москви немає сил для прямого підкорення і поглинання України, вона хоче залякати нас, щоб зламати нашу волю і, нав'язуючи штучне братерство, забезпечити собі принаймні "стратегічний контроль" над Україною.

Очолюють цей шовіністичний шабаш всередині нашого суспільства комуністи і попи із сабоданівської філії РПЦ. Поряд з ними чимало їхніх нових однодумців – фашистів, панславістів, ура-патріотів різного ґатунку, різні "общины", "собрания", рухи, союзи та об'єднання. Немає нічого дивного в цьому, на перший погляд, абсурдному об'єднанні колишніх ворогів. Усі вони однаково ненавидять українство. РПЦ задовго до Емського указу – ще від самого XVII ст. – була першим ініціатором і оплотом придушення української мови в Росії, першою розпочала її заборони. Пліч-о-пліч крокують колишні противники у своєму спільному поході проти українства, виконуючи єдине замовлення Російської держави. Москва знову примірює на собі роль світової наддержави, котрій все дозволено.

На жаль, сьогодні багато хто в Україні, враховуючи і можновладців, схильні недооцінювати небезпеку з боку цього проімперського шовіністичного кубла. Результат такої сліпоти – черговий, третій в історії масований наступ русифікації на нашу українську мову, на нашу духовність, національне і політичне самоусвідомлення, на майбутнє нашої нації та держави. Адже, як ми вже неодноразово зазначали, справжня мета цього шовіністичного шабашу простягається значно далі затвердження особливого статусу російської мови – до знищення української державності. То давайте на потіху Москві ще й власноруч знищимо в собі те, що не добили кати царів та генсеків!

Чи є бажаючі натягнути на шию собі та дітям своїм чужоземне ярмо? Ми вже зробили перші кроки до нього, маючи спотворене висвітлення життєвих реалій, духовну агресію, лицемірні твердження про якусь насильницьку українізацію, бандерівський терор... Органи державної влади Росії, окремі посадові особи, російські ЗМІ дозволяють собі втручатися у внутрішні справи України, щоб змусити нашу країну ревізувати свою мовну і оборонну політику. Але всі нації бажають самостійно господарювати у своїй хаті. Спитайте хорватів, словенів, чехів або інших, чи хочуть вони повернутися до не своєї держави (хоча б тієї ж Австро-Угорщини)? Відповідь неважко передбачити.

Геннадій Когут


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: genakogut (12.05.2012)
Переглядів: 1605 | Коментарі: 15 | Теги: перепоховання | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 151 2 »
0
14 бойко   (22.05.2012 21:41)
пану Віктору церква промила мізки (так каже пан Яворський), це зрозуміло, тому він так аргументовано і подробно відповідає на запитання.
От цікаво, а якою травою користується пан Яворський?

0
15 yavorsky90   (25.05.2012 22:59)
Євшан-зіллям, шановний, тільки євшан-зіллям... biggrin

0
12 Victor   (22.05.2012 09:45)
«Пане Вікторе, почитав я ваші коментарі і здивувався…»

Пане Яворський. Я приймаю участь у земному житті дещо в іншому ракурсі і так само не байдужий до довколишнього життя. Гріш ціна християнству, якщо воно не навчає любити Боже творіння. Бути покірним Богу і бути покірним людям поза Богом – це дві несумісні речі. Так, я говорю про стереотип, але стереотип грішника й стереотип святого. Церква ніколи не навчала й не провокувала грішну людину на боротьбу за своє щастя, крім попів-невігласів, котрі далекі від самого життя в Бозі. Людину спочатку потрібно облагородити, інакше в своєму запалі вона просто перетворюється в звіра, котрий чманіє від запаху крові. Мій шлях до «земного раю» лежить в світлі вчення святих отців, а це означає, спочатку перевтілення себе, а потім довколишнього середовища. Перевтілення довколишнього середовища грішною людиною може проводитись тільки під впливом страху покарання. А там, де зникає страх, починається звичайний бедлам. Чому я не радію з українських героїв? Радію. Ось один товариш, досконалий знавець української історії недавно заявив: «Козаки виграли більше як 200-ті битв, але ні одна із них не була на боці України». Як вам таке? Я, безумовно, радий за героїв козаків, але чому вони продали Державу Московії, а не Туреччині чи Польщі? Так, є багато українських героїв, достойних вічної пам’яті, поваги та наслідування й було б великим безумством щось недобре казати про їхнє святе, жертовне життя. Але тут є деякий момент – ми завжди норовимо себе прилучити до святих чи до героїв і в їхньому ореолі самим для себе здаватися героями, християнами, готовими на муки за Бога, істину, ідею. Це далеке від правди. Говорячи тут, в темах (проаналізуйте будь ласка) я завжди тримаю дистанцію між гріхом та святістю й не називаю чорне білим. Я не пропагую українофобію через критику підлості, це не фобія, ознайомтесь будь ласка з психіатрією, це застереження, якщо хочете – паличка в руках сліпого. Невже Ви не робите щоденний огляд преси, новин, телеканалів інших Держав, щоб зв’язавши все докупи, проаналізувати ситуацію в світі та нашій Державі? Так, є негативні та позитивні моменти, але все ж таки переважають негативні. Чому? Світ будують люди, відірвані від Бога, інакше вони б всі йшли в одному напрямку, зближуючись один з одним. Можливо в моїх коментарях багато моралізму й це пригнічує читача. Але давайте будемо сміливими – все, що нас не стосується, на це не реагувати. Тепер кілька слів про тести. Тести придумала людина, з комп’ютерним складом розсудку: крок вправо, крок вліво – розстріл на місці. Чи це європейська практика, чи якась інша, але вона не враховує психології людини. Приклад: успішний учень. Готується до тестів і тут бац… через якісь обставини, зовнішні чи внутрішні у нього блокується вся його здатність. Він мислить, щось знає та пам’ятає, але в цей момент вже не так досконало. Тести не пройшов. Мудрий, розумний – а не поступив. Таких випадків море, про це вам не тільки учні розкажуть. Невже Ви не знайомі з таким психологічним моментом. Про яку силу та слабкість в здатності до знань можна говорити, хто тут такий з освітян прозорливець. Та кожен з нас не раз стикався в своєму житті з тим, хто «пройшов всі життєві тести» на відмінно, а на старість спився й помер від цирозу печінки. Бачимо й таких, на котрих вчителі плювали й сажали на «ослячу парту», щоб не мішали «відмінникам», а вони стали цвітом нації. Про які тести може йти мова. Шановний, читайте трохи педагогічної літератури, щоб знати – що таке педагогіка в дійсному змісті цього слова, а то будете як той дрімучий піп, махати кадилом патріотизму поперед очі жебраків, розповідаючи з амвону-торби з грішми, як потрібно любити народ.

0
13 yavorsky90   (22.05.2012 14:00)
«Козаки виграли більше як 200-ті битв, але ні одна із них не була на боці України».
Хм, а на чийому боці бились козаки Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем, коли Хмельницький ще не знав, що не зможе виграти війну? Мабуть вони були проплачені підлими американцями.
Я, безумовно, радий за героїв козаків, але чому вони продали Державу Московії, а не Туреччині чи Польщі?
А ви не задумуєтесь, що про вас з нами колись запитають те саме (ну, можливо, ворог поміняється):"Чому наші діди продали державу?" - "Та тому, доцю, що всі українці такі і така наша доля. Нам буде краще на небі, а тут якось та й проживем".

Про тести. Хто вас настільки дезорієнтував? Крок вправо-вліво - це всього-навсього мінус один бал зі 100. А от миля вправо-вліво - так, це вже дуже погано. Тести з гуманітарних дисциплін не придумують люди з комп'ютерним складом розуму, це точно. Ви зрозумійте, тест - це підсумок 11-річної праці дитини, до нього треба підходити максимально концентровано, зосереджено, підготовлено. І якраз тести допомагають відбірати кращих, бо психологічно стійкі можуть пройти. Так, я згоден, є випадки, коли нерви мішають успішній здачі, але це завдання вчителя пояснити, як не хвилюватись у відповідальній ситуації. А кожен, хто чогось не здав, може нарікати на то, що його завблокувало шось. Чи ви вважаєте, що попередня система була краща. Для роздумів почитайте ось тут, особливо де пишуть про розподіл учнів за оцінками. http://texty.org.ua/pg/article/devrand/read/36426/Zhurnalistyka_danyh_Ukrajinski_pryklady__tekst_i Тут чітко показано, наскільки шкільні оцінки (які сильно підтасовуються) не відповідають результатам незалежного тестування. Тести майже вбили корупцію при вступі, всі результати оприлюднються, все чесно і відкрито. Невже не цього ми всі прагнемо? Невже краще, коли питання вступу вирішується в кабінеті між батьками і приймальною комісією за гроші?

Та кожен з нас не раз стикався в своєму житті з тим, хто «пройшов всі життєві тести» на відмінно, а на старість спився й помер від цирозу печінки. Бачимо й таких, на котрих вчителі плювали й сажали на «ослячу парту», щоб не мішали «відмінникам», а вони стали цвітом нації. Про які тести може йти мова.

І не поспорю. Всі з такими стикалися. В статистиці є таке поняття, як викиди: це люди, які не пояснюють загальну тенденцію, які не підходять під правило. Або простою мовою "в кожного правила є винятки". Апелювати до таких фактів не варто, бо вони в цілому не пояснюють нічого. Шановний, поспілкуйтесь зі справжніми педагогами, і вони вам все розкладуть по поличках щодо тестів.

-1
10 Victor   (21.05.2012 07:22)
«Дуже файна стаття, довга, але нічого не понятно. На жаль нема ніякої логіки».

Ось і я кажу, стаття файна й довга, але логіка тут є: українському танцюристу-патріоту в державотворенні завжди мішають москальські та жидівські я…ця (вибачте за грубе та влучне порівняння не мною придумане), а благоустрою міста – могила в центрі. Дух статті – партійно-комуністичний, до навпаки. Чоловік наївно вірить в ідеї майдану й жалкує, що не пролляв за них кров. Це нагадує часи релігійних фанатиків, котрі самі кидалися в вогонь за Бога, хоча Бог від них цього й не вимагав. Тепер він дякує Богу, що не пролляв кров за те, що не варте кровопролиття. В пресі з’явилася стаття про нові цукерки для українців, де розповідається про нові ідеї опозиції. Тільки сліпий не побачить, що ми стоїмо на порозі звичайної диктатури. Добродій Геннадій видно не читав філософії й не знайомився з працями філософів в державотворчій сфері, тому йому важко проаналізувати принцип змін режимів та психологію й мораль суспільства в ці моменти. Він вперто не бажає бачити того, що політики на трибунах та в кріслах лишень маріонетки, якими керують ляльководи-пахани. Ні князі, ні шамани ніколи не переймалися проблемами народу, тому всі реформи ради блага суспільства оберталися для мас ще більшим зубожінням. Народ потрібно поставити в такі умови, щоб тут кожен за робоче місце продав матір, совість і Бога, а тоді спокійно можна йти на вибори, використовуючи адмінресурс, брехню й зомбування. Як показує життя, все це прекрасно діє, як добре відлагоджений механізм, в який час від часу треба тільки долляти масла в вигляді кусня ковбаси й трохи пального в вигляді алкогольного трунку. Тепер можна переключити передачу й їхати далі на людському горбі в земний рай. Деколи можна й газонути, засмердівши все довкілля.

1
11 yavorsky90   (21.05.2012 21:39)
Пане Вікторе, почитав я ваші коментарі і здивувався:
1. Виявляється, ви вже давно не живете тут. Ви вже там, у царстві небесному. Ви переживаєте тільки про те, що з вами буде там, і вам байдуже, що робиться зараз тут. Іншим людям це не байдуже. Церква добряче вам промила мізки, перекручене жидами вчення зробило вас покірним, вам байдуже все, ви в ніщо не вірите, у вас нема ідеалів. Врешті решт ви не зможете стати ініціатором змін, бо це не для вас. Ви просто змиритесь, назвете все "історією", скажете, що так все було давно і цього вже ніхто не змінить, бо такі вже українці, таку вдачу і характер вони всмоктали з молоком матері. І ви навіть не задумаєтесь, що це СТЕРЕОТИП, це просто СТЕРЕОТИП, який нам втовкмачують цілеспрямовано. А ви його повторяєте. Ви не радієте за українських героїв, ви краще порадієте українським невдачам, мовляв "я так і думав, я ж так і казав". Якщо вже така ваша позиція, то не показуйте її, бо ви тільки шкодите, повірте. Необізнаний почитає ваші українофобські дописи і розкаже їх іншому, і так народиться нова легенда, новий міф.
2. Зайдіть в школу до Геннадія Йосиповича, і він вам покаже людей, які поступили по ЗНО. Зайдіть в Стару школу, і там вам таких покажуть. Ви може не знаєте, але складні тести насправді дуже корисні. По-перше, вони нормально ранжують школярів, і зразу видно, хто сильніший, а хто слабший. І саме це є ціллю тестування. Не важливо, який в тебе бал, важливо те, як ти написав порівняно з іншими. І це звичайна європейська практика. Добре, що і Україна до цього дійшла. І зробили це, до речі, саме ненависна вам помаранчева влада, за що їм дійсно спасибі

Геннадію Йосиповичу за статтю спасибі, дійсно чудово написано.

0
9 Victor   (20.05.2012 21:48)
Ага, це Ви все точно описали. Тепер залишилося почекати до виборів і в черговий раз переконатися, що «там, де два українці, три гетьмани». Ви побачите, як опозиція, єднаючись перед виборами, розвалиться після них. Я не пророк, а аналізую історію. Тут ніколи не було єднання князів, а тим більше – сильної Церкви. Тут постійно боролись і далі борються за владу. Це реальні історичні, а не видумані речі і щоб усвідомити їх, потрібно пережити кризис тим, хто йде до влади – кенозис, а ті, хто туди рветься, поки що цього поняття не знають. Назвати це плюванням на Україну – чиста комедія. Ви кажете що я москаль. Добре. Давайте по порядку. За слова інтелігентів-москалів я не відповідаю, не я у них пастир і учитель. Відносно «чіпсів». Церква постановила причащати Тілом і Кров’ю (квасним хлібом і вином) – претензії до Вселенської Церкви, навіть не до Московської чи Візантійської. Замальовування сердець. В Церкві немає поклоніння властивостям Бога, любові (серцю), милосердю й т.д., тут поклоняються Особі. Вчіть Катехізис разом з Арслановим. Захоплення Московською Церквою. Християнські українські святині захоплювали Рим, Візантія, Москва й викачували туди гроші. Влада трималася певний історичний період. Читайте церковну історію і не робіть тільки акцент на москалях. Чому захоплювали?, – питання до українських попів. А мордобой був як із зайдами, так і між собою, читайте судові акти українських Єпископів. Ви напевно знаєте відношення поляків до православних в часи їхньої влади? Читайте. Я не не голосую за партії, а за представників цих партій, вважаючи їх недостойними цих постів, оскільки маю негативну інформацію про них. Ви хочете мене заставити за них голосувати? Ви комедіант. Платна освіта. Щоб мої діти вчились, я зі шкіри вилазив і на столі не мав того, чого б було потрібно для мого повноцінного життя. Про яких розумних бідних Ви говорите? Платну форму хто придумав: москалі, жиди, українці? Файно вмити руки і залишитися ні причому. Читати українських авторів поки що не маю часу, читаю «русскіх страцєв», почитайте й Ви, й зробіть висновки, що потрібно більше людині перед відходом у потойбіччя. А з цими авторами поспілкуюсь там, у Вічності, там буде багато часу. Гордитеся майданом? Ваше право, а чим Вам ще гордитися? Простих українців якраз «не поливаю гряззю», поливати гряззю, говорити про людей те, чого вони не робили. Такої звички й страсті не маю. Про ідеали торгових людей, - поговоріть з добродієм Іоанном Михайловичем, він прибирає базар він про ці ідеали Вам багато розповість.

0
8 бойко   (20.05.2012 21:47)
Дуже файна стаття, довга, але нічого не понятно. На жаль нема ніякої логіки.

0
7 genakogut   (20.05.2012 20:30)
Ви питаєте, хто тут з бойків став москалем? Ви і такі, як ви. Я вам наведу кілька результатів перетворення українців у москалів. Результатом промивання мозгів московською церквою є те, що одна інтелігентна людина заявила, що Господь не розуміє "Отче наш" і службу в церкві на українській мові (щож ви так Бога обмежили), інша людина з вищою освітою говорить, що католики причащають людей чіпсами, ще одна людина говорить, що ікони покійного художника Арсланова, "Серце Марії" і "Серце Ісуса" "не істочали благодаті", а коли ви, Вікторе, замалювали ці серця, ікони почали "істочати благодать" ( та ви прямо святий, чудеса творите). Це до якої степені треба опрацювати мозги цих людей.
Києво - Печерська Лавра була українською святинею. Московська церква захопила її і не тільки її, а й більшість церков, особливо на Західній Україн. (Фактично вкрала) і не править замовних служб, якщо ти не московської церкви.Зробили бізнес на вірі. Але ви не засуджуєте їх дії, зате нападаєте на тих, хто робив мордобой, тобто пробував не віддати зайдам своїх святинь. Ви закликаєте сприйняти все так, як є зараз і займатися самовдосконаленням. Ви у своїх коментарях навчаєте, що брати участь у виборах - це найправильніша позиція, щоб потім перед усіма похвалитися : "Ці руки ні за кого не голосували" і мати моральне право поливати гряззю всіх, залишаючись самому чистим. Але ви мовчите, що така позиція - у нинішніх умовах - це виступ на боці Януковича і прокомуністичних сил. Ющенко це яскраво доказав це на минулих президентських виборах.
Пане Вікторе, насправді відчувється що великий вплив Росії у вашому житті...
Якого ще ворога Ви глядаєте. Невже й тепер Вам мішає п’ята колона. Тоді зверніть увагу на колону шосту: патріота-іуду, котрий за той же кусок ковбаси продав дияволу свою незалежність і незалежність своєї Батьківщини. На днях показували по теленовинах тестування. Тільки фашисти можуть таке приготувати для дітей. А візьміть Ваш проект, де Ви збираєтеся вчити народ за гроші. Звичайно мішає пята колона і та шоста колона - це якраз ті, про кого я писав у своїй статті - новорощені іуди.
Віденосно тестів, які "придумали фашисти" - це єдиний спосіб отримати вищу освіту розумним дітям із бідних сімей, тому не зрозуміла ваша лють.
І на останок, я не збираюся "вчити народ за гроші". Це проект від політехнічного університету і гроші сплачують туди, а платна форма навчання існує вже віддавно.
І ще порадив би почитати вам трохи українських авторів: Ліну Костенко, Василя Шкляра, Василя Барку, Володимира Білинського, Вололодимира Шаяна, Олеся Бердника, а не тільки "русских старцев".

-1
6 genakogut   (20.05.2012 20:29)
Десь тут в темах Ви обмовились за ідеї майдану. Ідеї майдану давно були продані тими, хто кликав на майдан. Ви напевно не «з неба впали» і добре знаєте, як тут торгові люди агітували по селах місцевих «аліків» для участі в демонстрації на майдані, як ці ж ідеали були продані в Турці, на базарі, у вигляді тюків рукавиць, валянків та всього іншого, що видавали майданникам для «стояння за істину».
Пане Вікторе, це не перше ваше зауваження про Майдан 2004 року у ваших коментарях. Що цікаво, що ваші коментарі майже повністю, чуть не дослівно сходяться із коментарями російських політиків в оцінці Майдану і нашої офіційної влади типу Табачника чи інших українофобів. Я вже писав про те, що Майдан - це найвищий прояв духовності української нації. Поведінка людей на майдані насправді налякала представників жидо - масонського уряду як в Україні, так і за її межами, бо за їх сценарієм на майдані повинна була пролитися кров, для цього і привозили членів донецьких бандугрупувань і споювали їх. Українці ж на Майдані, чи перед стінами Верховної ради у найвирішальніші моменти творили спільні молитви і Господь відвернув кровопролиття. Тепер основна задача антиукраїнських сил спаплюжити ідеали Майдану, викреслити з підручників історії і обплювати все, що повя"язано з Майданом.
Пане Вікторе, як тільки на сайті зявляється матеріал, у якому показується роль Росії у знищенні всього українського, ви відразу протестуєте, але з великим задоволенням поливаєте гряззю істоичні постаті, простих українців у Турці, на Майдані, у церквах, у ресторанах, у міській раді і т.д.
Відносно Майдану. Для того, щоб давати такі оцінки, треба мати на це моральне право. Я був на Майдані і пишаюся тим. Я кажу вам, що ви брешете, так як бреше теперішня прокомуністична влада, як брешуть російські політологи. "торгові люди агітували по селах місцевих «аліків» для участі в демонстрації на майдані, як ці ж ідеали були продані в Турці, на базарі, у вигляді тюків рукавиць, валянків та всього іншого, що видавали майданникам для «стояння за істину»." Ви ще забули нагадати про наколоті помаранчі... Ви пишете:" З ослячими вухами залишаються лишень ідеалісти-романтики. Вони довго не можуть оговтатися після революцій і їм досить стидно дивитися на себе в дзеркало." я часто спілкуюся із учасниками Майдану і від них чую лише гордість за те, що в момент істини зробили правильний вибір. Стидно за тих, хто паплюжить нашу історію, веде ідеологічну війну проти України і при цьому вважає себе українцем... До речі, саме "торгові люди" одними із перших поїхали на Майдан відстоювати ідеали незалежності.

1
5 Victor   (18.05.2012 08:13)
Тут, на сайті, є дві гарні статті, одна про маргінальну Україну, а інша, – про не осудження. Я прагну бути більше практиком ніж теоретиком, оскільки теорія, не підкріплена й не перевірена практикою, звичайний порожній звук, за котрим не стоїть ніяка реальність, крім тієї, котра цей звук породжує. Коли я прийшов в Церкву, тут ніхто не був заінтересований моїм воцерковленням, натомість нагніталася фобоістерія. Це не приводило до нічого позитивного, оскільки робило людину агресивною в своєму фанатизмі, вона кидалася на всякого, незгідного з її уявою про стан речей. Але так довго це не могло продовжуватися. В кінцевому результаті мені, з Божою поміччю, вдалося вийти на дорогу християнства й потихеньку нею крокувати до Бога. Проблема полягала в тому, що людині показували гріх в ближньому, а не в ній самій, й мало того, показували гріх як злочин проти Бога, а не хворобу людського єства. Звідси і ненависть не до гріха, а до людини, як носія гріха. Звідси не бажання зцілення ближнього, прощення й т.д., а анафеми й войовничість. В ідеологічних війнах один одному нав’язують негативну точку зору один про одного. Подивіться, які, мовляв, ось ці люди: сексоти, алкоголіки, іуди, запроданці й т.д., зовсім не звертаючи уваги на культурну спадщину цього народу, котра нічим не уступає в духовних даруваннях любій нації світу. Після десятирічки моє навчання продовжувалося добрих 25 років і пов’язане було з Росією. Але при тому всьому я не став москалем-алкоголіком чи кимось іншим. За цей час не продав і Україну. Та попри все, ні Росія ні Україна не знайшла застосування моїх знань та досвіду. Але це не вина Росії чи України, це вина системи, в якій потрібно боротися любими методами, навіть якщо вони не вписуються ні в людську, ні в Небесну мораль. Застосувавши ці методи для досягнення цілі, людина втрачає відвагу в виголошенні істини, вона зводить на нуль все, що досягнула своєю працею. Якийсь відносний професіоналізм без моралі перетворюється на двигун без масла та пального. Він гарний, його можна провернути «корбою», але не більше. В нашому суспільстві є багато професіоналів відірваних від моралі, є багато моралістів відірваних від поведінки й т.д. Це є всюди, в кожній нації. Тому говорячи про дані проблеми, ми повинні говорити про людство, а не про якусь націю, вириваючи її звідси, мов гієна шмат тіла з гузна антилопи. Проблема гріховності людства, нажаль, не стоїть сьогодні на першому місці і дана тема цьому свідок. Небажання бачити себе «голим» породжує страсть осуду. Коли така страсть на мене нападає, я читаю психотерапію, для себе – православну. Тут багато про мене написано: які причини лежать в тому, що я вхопився за цю страсть; які душевні наслідки від цього бувають; як вийти з цього стану. Температура спадає, виходить пара, яка не дає кристаликам ока ясно бачити, приміщення черепа трохи провітрюється через відкриті вуха та ніздрі, людина починає чути інших, прислухатися, вникати в їхню мову, нервова енергія починає текти набагато спокійніше, з куточків рота зникає піна й я починаю бути подібним нібито на людину, хоча до цього ще дуже далеко. В своєму запалі людина глуха та сліпа, оскільки слухає тільки себе й до себе говорить. Якщо звести таких кількох людей докупи, то гіршої війни і не треба. Я не прагну сперечатися про вибраність, чи порочність тої, чи іншої нації, мене зовсім не цікавить ні 1-й, ні 2-й, ні 3-й Рим, всі ці суперечки, наслідок релігійного фанатизму. Мене цікавить Небесний Єрусалим і його мораль, з відси й мій діалог з Вами. Про те, як нам важко жити під москальським чи жидівським ярмом, я можу з Вами говорити десь в прокуреній корчмі за гальбою пива, це буде відповідати одне одному, а тут ми спілкуємося ради спасіння один одного.

0
4 Victor   (17.05.2012 07:57)
В більшості я з Вами згоден, але даруйте. Хто тут з бойків став москалем, чи поляком чи жидом за всі історичні часи життя? Може грузини стали москалями, чи молдавани. А може москалями стали тунгуси. Ви кажете, що Росія нищила цвіт нації. Та вона і свій цвіт нації нищила й нищить. Але це не Росія. Росія є Росія, Україна – Україна, а я хочу Вашу увагу привернути до тих, хто відповідальний за це все. Десь тут в темах Ви обмовились за ідеї майдану. Ідеї майдану давно були продані тими, хто кликав на майдан. Ви напевно не «з неба впали» і добре знаєте, як тут торгові люди агітували по селах місцевих «аліків» для участі в демонстрації на майдані, як ці ж ідеали були продані в Турці, на базарі, у вигляді тюків рукавиць, валянків та всього іншого, що видавали майданникам для «стояння за істину». Багато хто з так званих «патріотів» нарікає на те, що народ продає незалежність за кусок ковбаси. Тоді скажіть будь ласка, за які такі ідеї кличуть на барикади, чи не за цей же кусок ковбаси – незалежної, яка так і не попадає на стіл барикадникам, а прикрашає меню самих «патріотів»? Як кажуть: «одним нари, а іншим Канари». Я ще не бачив ні одного «патріота», котрий би після ґвалту про незалежність, не отримав свого кусня й не пішов в свій кут його гризти. З ослячими вухами залишаються лишень ідеалісти-романтики. Вони довго не можуть оговтатися після революцій і їм досить стидно дивитися на себе в дзеркало. Потрібно усвідомити одне: ніхто так не нищить націю, як нація нищить себе. Візьмімо наше місто. Хто тут керує: москалі, жиди, поляки, австріяки – хто? Ми. Бойки. Але ми, за Вашими словами, виявляється були деградованими Росією, чи ще якоюсь іншою нацією. Давайте візьмімо подібний приклад, наведений Вами. В мій дім, в мою душу, лізе гріх-ворог. Чого він лізе? По-перше – бо дім відчинений для доброго гостя. По-друге: він влізе, якщо я не розпізнаю в ньому ворога й не стану йому на заваді. Ну а тепер подивіться на сьогоднішню ситуацію, далеко не йдімо. Перелічіть в місті корчми й молельні. Чого більше? Тепер зайдіть в храми й послухайте, про що говорять «пастирі» й зробіть вивід. Якого ще ворога Ви глядаєте. Невже й тепер Вам мішає п’ята колона. Тоді зверніть увагу на колону шосту: патріота-іуду, котрий за той же кусок ковбаси продав дияволу свою незалежність і незалежність своєї Батьківщини. На днях показували по теленовинах тестування. Тільки фашисти можуть таке приготувати для дітей. А візьміть Ваш проект, де Ви збираєтеся вчити народ за гроші. Таж даремно вже ніхто не хоче вчити. Ви москаль? Ні, Ви щирий українець. В якій державі Ви живете, який тут устрій: капіталістичний, соціалістичний, демонічний? Хто вивозить чорнозем з Чорнобиля й торгує ним поміж люди; хто продає в магазинах людям пліснявий хліб, гнилу ковбасу, смердячу рибу; хто на ліки установив захмарні ціни; хто запустив поля й вирубав ліси – Росія? Це з ким Ви збираєтесь воювати, на кого вила гострите? Давайте розберемось спочатку тут зі своєю Українською колодою, а потім будемо шукати тріску в оці Росії. Та найкраще почати з себе, зі своєї сім’ї, сусідів, вулиці, міста – а там вже й до Росії недалеко. Знаєте, коли в своїй Батьківщині розібратися зі своїми лжепророками, то набагато ясніше можна побачити й істинних пророків. Тому давайте починати з шостої колони, патріотичного авангарду, котрий уміє добро робити тільки за гроші, очікуючи повернення сторицею, а діставши її, забуває навіть про добро за гроші. До свого коментаря додаю вірш ієромонаха Романа: «Камни святых алтарей».

Оскверниша Завет возлюбившие роскошь
Изолгались пророки, ублажая царей.
И в безумьи бреду, на углах-перекрестках,
Спотыкаясь о камни Святых Алтарей.
О поруганный град, ты погиб не сего дня.
Где твой праздничный шум, твой возвышенный вид?
Уклонялся весь день от свидений Господних,
Потому и лежишь, только ворон кружит.
О низложенный град, обиталище ветра,
Где былая пора прежней славы земной?
Взяты в полон князья, возвеличися недруг,
Кто ходил в багряницах - одеялся в гной.
Просят смерти себе истомленные гладом,
Руце жен милосердых свариша детей.
И огонь пояде основания града,
А спасенных от пламени меч пояде.
Где ты, мати моя, не твоя ли утроба
Воскормила меня для юдоли земной?
Лучше б мне нерожденному сделалась гробом,
Чем на пепел взирать, что плывет надо мной.
Онемела душа, от печали ослепла,
И рыдаю рыданьем, поникнув главой.
Напоиша мя скорбью, насытиша пеплом,
Пощади отступивших, Создателю мой.
От лица Твоего сердце таяше воском.
Умоляю за всех, не взирая горе,
И в безумьи бреду, на углах-перекрестках
Спотыкаясь о камни Святых Алтарей.

1
3 genakogut   (16.05.2012 21:21)
На протязі більше 300 років Росія (царська, СРСР) знищувала цвіт української нації, засіюючи українські землі зернами сексотства, ненависті, підлості, п"янства, хамства, безбожності, фарисейства, українофобії. Те, що ми маємо зараз - це результат тотального геноциду проти українського народу. Тільки завдяки тим, небайдужим, хто не захотів: "спокійно сприймати речі як вони є." ми не втратили своєї мови, своєї культури, своєї нації, своєї держави.Це вищий прояв духу. Українці залишилися глибоко віруючою, християнською миролюбною нацією, яка ніколи не вела загарбницьких воєн і ідеологічна війна якраз спрямована на те, щоб знищити цей дух.
Не можна міряти одними мірками кривавого окупанта і борця за незалежність.
Пане Вікторе, якби у ваш дім вломилися бандити, які захотіли б знищити вашу дружину, дітей, батьків чи змогли би ви сидіти і "не ... нагнітати істерію, а спокійно сприймати речі як вони є?" Певно би спробували знищити зло.
Ідеологіча війна - настрашніша війна, бо її не зразу можна розпізнати, бо брехня видається за правду, зло видається за добро. Це війна за людські душі у якій дуже вигідно нав"язати думку, особливо нашій молоді , що вся ця патріотична інформація (суєта суєт)

1-10 11-12

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.