Понеділок, 19.02.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Статті

МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Українські фотографи Львова
Знаним Львівським фотографом був наш земляк Михайло Шалабавка

Про діяльність УФОТО написано не так уже й багато. Між тим діяльність товариства становить надзвичайно цікавий і багатий тематичний матеріал, дотичний до багатьох аспектів розвитку української культури.

Напевно, не знайдете у місті такого львів'янина, який не мав би хоч якогось власного фотоархіву. Гобі у наш час дуже розповсюджене і необтяжливе - клацнув камерою і стягнув на комп, або заніс на роздрук. Якість гарантують фірми-виробники апаратури, думати необов'язково. Хоча і зараз існує професія фотографа, і завжди буде існувати. В докомп'ютерну епоху фото мали надзвичайно високу інформативну цінність, зараз, з появою телебачення, відео та комп'ютерів гострота враження дещо пригасла, а цифрова фотографія до певної міри знівелювала різницю між аматорами та фахівцями - вибачте, фахівці!

Бачимо фото всюди – від звичайних домашніх альбомів, дитячих книжок і шкільних підручників до періодики, поважних монографій і гучних фотовиставок. З роками деякі знімки втрачають актуальність, інші, навпаки, тільки набирають цінності, а окремі стають безцінними. Поступово з'являється розуміння важливості фотографій як історичних документів. Відкриваються фотомузеї, сайт ZAXID.NET публікує статті про наших земляків, які стали видатними фотографами в далекій Америці, що тішить нас, читачів.

Водночас не раз дивують міра необізнаності з творчим доробком українських фотографів, а також ігнорування потреби дослідження цього безцінного спадку. У Львові цим активно займається Центр міської історії Центрально-Східної Європи, де, зокрема, реалізують проект "Урбаністичні образи Львова".

Не приховуватиму, що статтею хотілося би зацікавити тих, хто знає, пам'ятає і цінує; тих, хто міг би надати корисну інформацію, можливо, побачити знайомі прізвища. Портретами названих нижче фотографів автор, на жаль, не володіє.

Завдяки безустанній турботі покійного Андрія Дороша про популяризацію творчого доробку батька, ми трохи більше знаємо про діяльність Юліана Дороша. А де ж дослідження фотографічної діяльності Володимира Шухевича, Юрія Вінцковського, Данила Фіголя, Олекси Балицького, Мирона Мокрицького, Степана Дмоховського та багатьох інших? Про діяльність УФОТО написано не так уже й багато. Між тим діяльність товариства становить надзвичайно цікавий і багатий тематичний матеріал, дотичний до багатьох аспектів розвитку української культури. Варто тільки згадати, що переважна більшість українських фотографів міжвоєнного Львова вийшла з-під крила Івана Боберського та молодіжного гуртка "Сокола-Батька". Це явище також вимагає уваги серйозних дослідників та детального опрацювання.

Великий інтерес викликають особи фотографів, натомість кожна з позицій викликає більше запитань, ніж відповідей. Якими вони були, з чого починали, що сталося з цими людьми, куди закинуло їх життя? Можливо, настав час для пошуку, ретельного опрацювання матеріалу, узагальнення того, чим по праву можна пишатися?

Хоча хто буде шукати, опрацьовувати, узагальнювати, видавати? Кому таке цікаве минуле свого краю крізь призму життєвої історії кожного з майстрів об'єктиву. Серед наших сучасників буквально вчора були Ярослав Савка, Ярослав Коваль, в Празі - зовсім близько - мешкав Олекса Балицький. І нікому навіть на думку не спало, що тих людей треба СЛУХАТИ. Тепер – хоч би біографію установити, щоб зафіксувати пам'ять про них…

Хочу подати тут кілька фрагментарних біографій майстрів фотографії міжвоєнного Львова, дуже різних і дуже схожих. Схожих тою наполегливістю, з якою вони добивалися права на роботу в умовах кризи міжвоєнного часу. Ситуація, що існувала, не сприяла розвитку творчості, через шалену конкуренцію важко було навіть заробляти гроші на утримання родини. Але вони працювали.

*

Одним із найактивніших членів УФОТО був Ярослав Савка (нар. 1907 р. у Львові). Фотографічна секція "Сокола-Батька", де, очевидно, і починав Савка заняття фотографією, організувала у Станіславові "Виставку українського краєвида". Аматорське захоплення фотографією визначило його подальший життєвий шлях, а загалом діяльність фотосекції нерозривно пов'язана з іменами Івана Боберського, Юрія Вінцковського, що значно розширює тему, хоча й ставить подальші запитання.

У 1929 р. Ярослав Савка прийшов з армії, і вже в кінці цього року почав професійну діяльність в ательє, розташованому за місцем його проживання, на Сикстуській, 43 (тепер вул. Дорошенка). Савка брав участь у І виставці української аматорської фотографіки УФОТО 1930 р., у листопаді 1932 р. – у третій виставці УФОТО "Львів у світлині", де представив 63 роботи, а за фотографію "Святоюрський ліхтар" отримав ІІ премію.

Від 1931 р. Я. Савка марно кількаразово намагався отримати промислову карту для легального фахового заняття фотографічним ремеслом. Оскільки екзамену він не здав, то повинен був мати спільника з офіційним дозволом на виконання ремесла, а цього не вдалося зробити.

У 1935 р. фотограф знову був змушений добиватися отримання промислової карти на провадження ремесла. За правилами, установленими Греміум фотографів (професійною організацією), йому довелося здавати теоретичний екзамен. Екзаменаційна комісія складалася з досвідчених фотографів, багатолітніх членів Греміуму: Марціна Єгера - голови, Казімєжа Скурского, Пйотра Сюссмана.

Екзамен звичайно складався з теоретичної частини: питання фаховості, товарознавство, інші відомості, потрібні для провадження закладу. Ця частина іспиту отримала задовільну оцінку, натомість практичну роботу оцінили як незадовільну. Попри представлені каталоги двох виставок УФОТО з його участю, Ярослав Савка не здав жодного з цих предметів.

Тільки у грудні 1937 р. Савка отримав врешті дозвіл на провадження власного закладу, який відтоді функціонував під назвою "Камера" в приміщенні на вул. Сикстуській, 43. Активна праця в УФОТО не припинялася. Ярослав Савка був відповідальним редактором щомісячника "Світло і Тінь", 1936-го - скарбником Товариства. У 1937 р. він викладав на курсах фотографії, влаштованих УФОТО; на зборах Товариства було проголошено його доповіді "Як я став фотографом" і "Ретуш та виконання збільшень". Прикро, але про його творчу діяльність можемо судити тільки за друкованими в каталогах виставок роботами, невідома детальніше і його подальша доля. Під час ІІ Світової війни Савка співпрацював з популярною українською газетою окупаційного часу "Українські вісті". Після війни відбував покарання у північних таборах.

*

Після І світової війни у Львові оселився колишній громадянин Російської імперії Леон Янушевич (нар. у Житомирі 1894 р.). Основи фотографічного ремесла він отримав на курсах фотографії в Одесі, а потім упродовж п'яти з половиною років працював там у власному фотоательє. Опинившись після війни у Львові, Л. Янушевич працював у Лазаря Еттелеса в ательє на вул. Городоцькій, згодом навіть став співвласником його фотографічного закладу.

1927 р. він відкрив власне ательє на вул. Св. Антонія, 3 (тепер вул. М. Заньковецької) та зробив перші спроби його легалізувати. Але Янушевич нічим не зміг засвідчити своєї кваліфікації (у Російській імперії не вимагали спеціальних дозволів на таку діяльність) та отримав категоричну відмову всіх інстанцій: Воєводства, Магістрату, Торгово-Промислової палати, Греміуму фотографів. Наступного року його старання було поновлено. Того разу свідком фаховості Янушевича був спільник, Лазар Еттелес, і справу було залагоджено.

Відомі фотографії Л. Янушевича, що ілюструють перебіг Талергофського з'їзду 1928 р., зокрема багатотисячні маніфестації, а також ІІ Талергофського з'їзду 1934 р., під час проведення якого на Личаківському цвинтарі було споруджено Талергофський пам'ятник.

У 1930 р. Л. Янушевич бере участь у І виставці Українського фотографічного товариства - УФОТО.

Шукаючи способів заробітку, він видає серію поштівок, що представляє такі види: Загальний вид Львова, вид зі Замку, вид на Волоську церкву, Катедра Св. Юра, гора Князя Льва увечері, міський парк взимку, церква св. Миколи, куточок Личакова, Гошівська гора.

У 1929-1931 рр. ательє Леона Янушевича було розташоване на вул. Вінцента Поля, 1. Від середини 1930-х років діяльність Л. Янушевича у Львові вже не простежується, натомість відомі фотографії Києва часів німецької окупації із сигнатурою Л. Янушевича. Інформації про післявоєнну долю Леона Янушевича немає.

*

Михайло Шалабавка (нар. 1894 р. у Турці), ще 1921 р. він працював у Турці.

Реміснича карта, отримана 1930 р., надала йому можливість провадження у Львові фотографічного промислу із суворим застереженням щодо заборони утримання учнів - такі заборони звичайно прискіпливо контролювали.

У 1931–1936 рр. його фотографічне ательє було розташоване у приміщенні на вул. Потоцького (Ген. Чупринки), 38, тобто на розі з колишньою вул. На Байках (Київська). У 1936 р. М. Шалабавка оселився на вул. Шептицьких, 11 та невдовзі переніс туди свій заклад. На загал найбільш відомий експресивний портрет живописця Олекси Новаківського роботи Михайла Шалабавки. Інформації про післявоєнну долю М. Шалабавки немає.

*

1920 р. у Львові оселився фотограф Іван Стародубенко (нар. 1892 р. у Житомирі.) Після війни опинився у Львові, оженився із польською громадянкою та все подальше життя зв'язав зі Львовом. Ще до І світової війни Іван Стародубенко пройшов усі рівні навчання фотографії в київських фотоательє, тож, можливо, і не було у нього великих проблем із працевлаштуванням. Підтверджувального документа не мав, оскільки у Росії вони не були потрібні, зате мав три свідоцтва практики у польських професійних фотографів, а також свідоцтво про закінчення курсу художньої фотографії.

Він був непоганим фахівцем, колеги його поважали, неодноразово Стародубенка обирали членом управи Союзу фотографічних співпрацівників; 1931 р. на щорічних загальних зборах Союзу польських фотографічних працівників, що діяв у межах Греміуму Фотографів у Львові, Івана Стародубенка обрали членом управи, наступного року – головою Союзу. Така повага та довіра чогось-таки варті, особливо якщо врахувати, що Стародубенко не мав ні польського громадянства, ні будь-якої країни.

У травні 1936 р. він звернувся до магістрату з проханням надати дозвіл на провадження фотографічного ремесла в межах Польщі - хотів відкрити власний заклад. Подання прийняли з попередженням, що дозвіл втратить силу при втраті права перебування в країні (згадаємо, що Стародубенко був людиною без громадянства). Враховуючи великий професійний досвід Стародубенка та його незаперечний авторитет у професійному середовищі, його звільнили від здачі екзамену на підтвердження професійності. Але бажаного документа він так і не отримав… А тоді вдався до хитрощів - у 1937 р. отримав промислову карту у Новому Тарзі, і знову подав прохання на отримання дозволу розташувати ательє на вул. Домініканській, 11.

Інформації про післявоєнну долю Івана Стародубенка немає.

*

Олег-Михайло Лужницький (нар. 1893 р. у Тернополі), член УФОТО, учасник багатьох виставок Товариства, професійний фотограф, намагався відкрити власне фотоательє від початку 1930 років. У 1934 р. отримав усі потрібні дозволи на провадження фотографічного закладу, через брак приміщення почав діяльність у власному помешканні на вул. 29 Листопада, 32 (тепер вул. Є. Коновальця). Схоже, діяльність була достатньо успішною, якщо дозволила Лужницькому невдовзі розташувати власне фотоательє під назвою "Фото-Ото" в доброму районі міста, на вул. Асника, 8 (тепер вул. Богомольця).

Працівники Лужицького: Володимир Мельник, Леон Лабінер, Анджей Стехновіч працюють на центральних вулицях міста, фотографуючи "Лейкою" перехожих. Це приносило непоганий прибуток, тому тогочасні фотографи намагалися отримати дозвіл на фотографування в парках, на вулицях та площах Львова. Промисловий відділ магістрату чітко розмежував територію і регламентував час зйомки. Так, у парку Костюшка у Львові фотографував фотоапаратом системи "а ля мінут" Владислав Станько (нар.1905 у Львові) щоденно заробляючи 1-2 зл. на утримання дружини та двох неповнолітніх дітей.

У липні 1939 р. О. Лужницький переніс свій заклад на вул. Розвадовського, 6 (вул. Зелена).

Інформації про післявоєнну долю Олега Лужницького немає.

*

У середині 1934 р. до воєводства у Львові звернувся з поданням Володимир-Іван Тисс (нар. 1903 р. у Яричеві), документ засвідчував його прохання щодо отримання дозволу - диспензи - на виконання фотографічних робіт у якнайширшому обсязі з метою заробітку. Він, магістр філософії, хотів розпочати безплатну практику на ниві середнього шкільництва, а саме для цього йому потрібні матеріальні засоби - так пояснював ситуацію молодий фотограф.

Володимир Тисс відбув дворічні вправи у фотографічній техніці та фотографіці (курс нижчий та вищий) під керівництвом викладача фотографії Університету Яна Казімєжа, відомого польського фотографа Юзефа Сьвітковського. У тій же майстерні Володимир Тисс пізніше виконував упродовж 6 років фотографічні роботи для кафедри класичної археології, та ряду інших інститутів, Університету Яна Казімєжа, Политехніки, музеїв, воєводських консерваторів; відома велика серія фотографій костелів львівської архидієцезії роботи Володимира Тисса. Двічі Тисс відбув заняття з вивчення фотографічної літератури під керівництвом Сьвітковського.

Найкращі характеристики В. Тисс отримав від керівників усіх закладів, для яких виконував різноманітні фотографічні роботи. Наприклад, від керівника Інституту класичної археології Університету ім. Яна Казімєжа професора Едмунда Булянда, воєводського консерватора др. Збігнева Горнунга. Але найбільшого вартує висока оцінка здібностей Тисса, надана його викладачем, польським фотографом Юзефом Сьвітковським.

Через рік він знову подає на ремісничу карту з метою отримання дозволу на фотографування. Магістр Володимир Тисс просить воєводський уряд надати диспензу на виконання фотографічних праць у можливо якнайширшому обсязі з метою заробітку.

Три роки Тисс даремно намагався отримати посаду у шкільництві, так що фотографування для нього - єдиний спосіб заробити на життя. Під час складання екзамену з фотографії йому закинули незнайомість з технікою ретуші, хоча в сучасній фотографії ретуш мало вживали, а в документальній вона неприпустима.

Екзамен підтвердження професійної спроможності фотографа при Ремісничій палаті у Львові приймали у Тисса члени Греміуму фотографів, ті самі Марцін Яґер, Казімєж Скурскі, Пйотр Сюссман. Вердикт комісії: пан Тисс Володимир-Іван фахового екзамену на ремесло фотографа не здав. Усі голосували "проти", але результатів фотографу не оголошували, крім того, його не допустили до повторного екзамену. Після цього В. Тисс провадить діяльність в Стрию, на вул. 3 мая, 27а.

Інформації про післявоєнну долю Володимира Тисса немає.

Я навмисно вперто повторюю фразу про відсутність відомостей про подальші долі львівських фотографів. Це були люди, які намагалися працювати і працювали часами у непростих умовах тогочасної Польщі. Ми занадто мало знаємо про них. Центр міської історії Центрально-Східної Європи та проект "Урбаністичні образи Львова" будуть вдячні за будь-яку надану інформацію.

Ірина Котлобулатова www.zaxid.net


Можливо,хтось володіє інформацією про цих людей,цікавими старовинними знімками. Ви можете надіслати матеріал на адресу сайту turka@at.ua

Василь Ланчак


Схожі матеріали :

Категорія: Статті | Додав: Admin (23.02.2010)
Переглядів: 1763 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.