Вівторок, 22.08.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Корабель творчості

Історія одного дня в Тернополі
Я розкажу вам про Тернопіль
Такий маленький та зручний.
Про озеро, що не охопиш оком,
І шумні хвилі, що б'ються об прибій.
Я розповім про спокій, що панує тут,
Ритм життя, що створює нам настрій,
І про людей, що не спішать, а йдуть.
Все про Тернопіль - компактний і прекрасний!

03.04.2016 I.F.

Іноді бракує слів, щоб висловити все те, що відчуваєш. Думки в голові змінюють одна одну посекундно, що навіть не встигаю записувати. Нині третє квітня і я розкажу вам історію мого сьогодні.

Усе починається з Львівського вокзалу. Я знову подорожую, тільки цього разу не додому, моя кінцева зупинка – Тернопіль. Направду, ще не знаю як краще подорожувати: самому чи з товаришкою(ем), бо до сьогодні подорожувала без друзів (але знаходила їх в дорозі). Зараз я з подружкою чекаю на прибуття, якогось пересувного транспорту. На годиннику 8:45 ранку. Найперша електричка, яка прибула, прямує до Тернополя. Ми довго не думали, застрибнули до третього вагону вмостились зручно та й поїхали. Попереду три години цікавих горизонтів за вікном і багато зупинок. Подружка заснула обпершись на моє плече, а я роззирнулась довкола, розгорнула книжку в телефоні і поринула у світ Умберто Еко «Ім’я троянди» . У голові малюю картини книги, та очі швидко втомлюються і я згортаю історію на потім. Повертаюсь до вікна, а там зовсім інше «кіно»: хатинки маленькі і великі, багаті та убогі, прості та з викрутасами. Тішуся, як дитина, нарешті побуваю там, де ні разу в житті не була, побачу маленький шматочок України.

Зізнаюсь: усе найкраще трапляється зі мною тоді, коли нічого не загадую наперед, не планую і не очікую чогось конкретного, а просто живу по-справжньому.

Півшляху вже позаду. Моя товаришка прокинулась. Розкажу вам трішечки про неї. Її звуть Ангеліна. Вона висока, худенька і досить мила дівчина. Має одну особливість – погано бачить, а тому носить лінзи(кольорові). Це виглядає гарно, але неправильно одягнута лінза пече і муляє. Така ситуація і трапилась з Ангеліною. Але вона швиденько вийняла зі свої сумочки контейнер зі спеціальною рідиною і почала колупатись в оці. Дядько, який сидів збоку, дивився на то все якимось таким оціночним чи то призирливим поглядом, не знаю. А мужчина, що був на сусідньому кріслі, то дивився, то відвертався. І, раптом, в нього потекла сльоза, після того він вже не обертався у наш бік. Далі їхали без пригод: тихо і спокійно.

Зупинка – Тернопіль. Ось і прибули. А тут холодно. Каву, яку ми мали з собою не могли налити в горнятко, бо тремтіли не тільки руки, а й усе тіло. Подивились з Ангеліною на табло потім одна на одну, майнула думка: сідаємо і вертаємось назад. Але потім попили кави, трохи зігрілись, і дурні думки полинули від нас геть. Отож прогулянка тільки починається. За п’ять хвилин від вокзалу потрапили в центр, і зрозуміли: не заблукаємо. А далі просто йшли, не гадаючи, куди й навіщо.

Обійшли кілька вуличок і знайшли озеро. Як на мене, воно і є головною окрасою Тернополя. Це озеро таке величезне, надзвичайне, чарівне і прекрасне, що не можна охопити навіть душею. Надихає і дає відчуття безмежності, мимоволі у голові виникає думка, що в тебе виросли крила і зможеш полетіти разом з чайки, що одна за одною здіймаються над хвилями. У такі миті розумієш, який безмежний світ.

Ну і як же ж в подорожі без знайомств. Сьогодні ми львів’янки і два львів’янина вибрали один маршрут. Спочатку ми зустрілися в електричці, а потім на якійсь площі біля театру у Тернополі. Хлопці запитали чи не знаємо ми, де найближче кафе, щоб можна зігрітись і випити горнятко кави чи чаю. Ми у відповідь похитали головами, що ні. І вони пішли кудись у невідомому напрямку. Та Тернопіль – тісний і ми зустрілись знову біля озера. І тут вже за іронією долі просто гріх було не познайомитись з цими молодими легінями. Олег та Андрій – молоді перспективні аспіранти Національного університету «Львівська політехніка». Цікаві і яскраві хлопці різні за характерами та однакові за духом. На мить здавалося, що вони брати – двоюрідні. Тут обмінялись контактами і розбіглись хто куди, пізнавати маленьке місто Тернопіль.

Ми побували в двох тернопільських парках. В одному з них, надивились на милих і гарних тваринок. А ще мені подарували повітряну кульку зі словами: «для настрою». З нею я ходила стежечками і доріжечками міста кілька годин. А потім побачила маленького хлопчика, що гуляв з батьками. Він був насуплений і чимось незадоволений. І я поділись з ним, тим настроєм, яким поділились зі мною. І стало так тепло на серці.

День ще триває. І тут, раптом, десь за півтори години до відправлення електрички, яка мала повернути нас до львівського дому. Нам зателефонували наші нові друзі та запропонували посидіти у ресторації, яка отримала дві відзнаки Ревізора – «Старий млин». А зараз ні в якому разі не сприймайте за рекламу, те що читатимете. Як зовні так і всередині цього ресторанчику панує атмосфера привітності. Інтер’єр просто неперевершений. Складається враження, що ти потрапив у справжню українську казку.

І на цьому день закінчується. Підбадьорені доброю кавою прямуємо до вокзалу. Сповнені натхненням, позитивом і враженнями повертаємось до рідного Львова.

Наприкінці подорожі відчуваєш втому, але втома ця така приємна і бажана. Бракує одного – повторити все заново, повернути день і ще разочок погуляти вздовж узбережжя і послухати тихеньку мелодію хвиль.

Іванка Федько


Схожі матеріали :

Категорія: Корабель творчості | Додав: Admin (21.04.2016)
Переглядів: 268 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.