П'ятниця, 15.12.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

ФОРМУЛА - ПРАЦЯ, ПОМНОЖЕНА НА НАПОЛЕГЛИВІСТЬ
сповнила життя викладача Турківського професійного ліцею Ірини Ільницької радістю, успіхом і визнанням

Цього року Турківський професійний ліцей відзначатиме свій славний ювілей - йому виповнюється 50 років з часу створення. І 35 років свого життя цьому навчальному закладу незмінно віддала й далі продовжує навчати юних горян енергійна, творча, залюблена у свою справу, людина, кваліфікований педагог, просто хороша та добра порадниця Ірина Ільницька.

- Недаремно ж Ірина Григорівна народилася на одне з найбільших християнських свят - Спаса нашого Ісуса Христа, бо допомагає кожному, хто звернеться до неї, багато безкорисливих справ робить, співчутлива і доброзичлива, - кажуть про неї друзі.

А Ірина Григорівна дякує Господу за те, що дав розум, завдяки якому змогла успішно закінчити Турківську середню школу, Дрогобицький педінститут, факультет ідеологічної роботи Київського Національного університету ім. Т Шевченка, та своїм милим і люблячим (на жаль, уже покійним) батькам, від яких перейняла любов до праці, які навчили її людяності, терпінню і наполегливості.

- Життя в селі ніколи не було легким. Тато завжди казав нам: «Діти, вчіться, щоб ні від кого не бути залежним», - пригадує Ірина Григорівна. - А матуся, яка, попри свою зайнятість, знаходила час для читання, радила нам наполегливо працювати над собою, щоби було легко долати усі життєві перепони, що траплятимуться на нашому шляху. І ми вчилися. Я стала педагогом - викладаю математику й економіку у ліцеї, брат Іван пов’язав свою долю з медициною, професор, завідує кафедрою Львівського національного медичного університету, сестра Марія працює в Києві, у Міністерстві культури.

Ірина Ільницька ніколи не шкодувала, що вибрала вчительську стезю, по якій крокує ось уже 45 років. Хоч у свій час було багато пропозицій на адміністративну роботу, вона вибрала роботу з молоддю. Після закінчення школи, працювала у школах району, заочно навчаючись у Дрогобицькому педінституті. У системі профтехосвіти Ірина Григорівна з 1981-го. Перша її посада - голова учнівської профспілки. Потім виконувала обов’язки заступника директора з навчально-виховної роботи (загальний стаж заступника директора - 22 роки). Три роки, після декретної відпустки, працювала методистом. Зараз викладає у Турківському ліцеї математику й економіку та ще на громадських засадах завідує філіалом Дрогобицького механічного коледжу.

- Чого гріха таїти, наш професійно-технічний заклад в основному відвідують діти з малозабезпечених сімей, діти, які не мають батьків. І дуже хотілося, аби й вони мали можливість дальше продовжувати своє навчання. Тому одного разу, при зустрічі зі своїми друзями із Дрогобицького механічного коледжу, який, у свою чергу, співпрацює з Івано- Франківським інститутом нафти й газу, вирішили створити його філіал на базі нашого професійного ліцею. З тим, щоби діти горян мали можливість підвищувати і удосконалювати рівень своєї освіти. Це пряма дорога до здобуття вищої освіти для дітей з простих селянських сімей. Цього року уже був шостий випуск таких студентів, - ділиться досягнутим п. Ірина.

Свої заняття Ірина Григорівна проводить не в кабінеті математики, а у «Бойківській світлиці», яку усі разом - учні, вчителі української мови і літератури, етнографи, під її керівництвом як заступника директора - створили і обладнали у свій час у приміщенні ліцею.

- Погляньте: тут усе «дихає» старовиною. Усі ці експонати - вироби, вишивки, знаряддя бойківської праці - наше глибоке минуле, - розповідає педагог. - А ось ці три костюми (Ірина Григорівна показує на старовинні, уже вицвілі від часу, бойківські жіночі гардероби - авт.) брали у нас для виступу, коли приїжджав на Турківщину колишній наш президент Віктор Ющенко. Дуже багато літ вони мають, придбані в Бітлі, Яблуньці, Лосинці, інших місцях. То така історія, яку нам треба дбайливо берегти для майбутніх поколінь. І хоча тут не математичний кабінет, це не шкодить мені вести уроки. В цій кімнаті якась особлива атмосфера, затишно і спокійно. Поки що ніхто не хоче в мене цей кабінет забирати. Так цю «Бойківську світлицю» й використовуємо, а заодно й пришановуємо. Відколи її відкрили, а це вже десятки літ, тут ще не робили ремонт. Немає такої нагальної потреби. Та й порушувати увесь цей музейний спокій якось не хочеться.

Ірина Григорівна розповіла, як їй, молодій дівчині, спочатку якось трохи незручно, сором’язливо було переступати поріг училища, в якому у переважній більшості працювали лише мужчини. Але швидко ці комплекси розвіялися, коли зрозуміла, що потрапила в хороший, дружний колектив однодумців, готовий прийти на допомогу в будь-яку хвилину.

- У перші роки роботи мені багато допомогла Тетяна Миколаївна Гунза, - нині з вдячністю згадує Ірина Григорівна. - Наче батько був для нас усіх, давав поради, настанови, ділився досвідом, директор училища, покійний Броніслав Іванович Пономаренко. Він зазнав у житті важкого удару долі, бо виховувався у дитячому будинку, взагалі був дуже співчутливим до людських проблем. Словом, ніколи з ніким у мене не виникало серйозних конфліктів - ні з учнями, ні з їхніми батьками, ні з колегами по роботі, Я завжди знаходила діалог з кожним. Бо крик, суперечка, кулаки тільки показують слабкість людини, а не її силу Швидко, як бурхливі води гірської річки, плине час. Наш ліцей - на порозі свого славного ювілею. Вітаючи наперед усіх з цією подією, хочу звернутися до молодших колег, аби берегли і примножували ту працю, в яку вклало часточку свого серця, свій досвід і уміння старше покоління.

До слова, Ірина Ільницька не тільки талановитий педагог, а й обдарована, творча особистість. У свій час виступала у складі тріо «Мрія», створеному при районному Будинку культури, і виїжджала разом з колективом на концерти у Польщу, Прибалтику, до Києва. Вона не боїться жодної роботи. На початку 90-х, коли в училищі була проблема з виплатою зарплати, організовувала бригади, і їздила на заробітки - на буряки, у Полтаву. За зароблені гроші вчила своїх дітей. А їх у Ірини Григорівни і Богдана Івановича (активного майданівця, до речі, на Майдані його тяжко поранили, і палкого патріота рідного краю) двоє -донечки Руслана і Марина. Руслана з чоловіком Іваном - фармацевти, обоє закінчили Львівський медінститут, зараз проживають у Нью-Йорку, Марина з чоловіком Миколою - юристи. Діти подарували дідусеві і бабусі четверо гарних і славних онуків - Вероніку, Владислава, Марію і Юрія. Хіба ж це не щастя!?

Правду кажуть люди, що не одну стежинку треба пройти, аби впевнено вийти на широку дорогу. Коли Ірина Ільницька йшла працювати у Турківське професійно-технічне училище, то не відала-не гадала, що це назавжди. Але з роками зрозуміла, що нікуди звідси не піде, бо знайшла своє місце в житті.

Ольга ТАРАСЕНКО.

Газета "Бойківщина" №7,2016


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (17.02.2016)
Переглядів: 557 | Теги: Ільницька | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.