Неділя, 20.08.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

Вони стояли біля першоджерел створення Турківського професійного ліцею

Цими теплими весняними днями Турківському професійному ліцею виповнюється 50 років з дня його заснування. Викладачі та учні закладу готуються славно його відсвяткувати, запросивши на зустріч тих, хто працював і вчився тут у різні роки, хто віддав училищу свої знання, здоров’я, сили, досвід і натхнення, частинку свого життя.

Напередодні я зустрілася з тими, хто стояв у першоджерел його створення, кому випала на долю нелегка ноша в організації на Турківщині професійно-технічної освіти. Першою у цьому списку є повна енергії, мудра, творча, збагачена досвідом людина, прекрасна жінка - турківчанка Богдана Леньо - нині викладач спецдисциплін Турківського професійного ліцею. Цьогорічної весни вона святкує 50-ліття своєї професійної діяльності на ниві профтехосвіти, яку розпочала, після успішного закінчення Львівського університету ім. І. Франка, одержавши професію механіка- аеродинаміка великих швидкостей. Але, як бачимо, доля розпорядилася так, що Богдана Володимирівна застосувала свої знання не на авіаційному заводі «Антонов» (до речі, тут вона була на практиці і навіть мала можливість бачити генерального конструктора знаменитих «АНів»), не в конструкторському бюро його імені, а у своєму рідному містечку Турка. Тут вона знайшла не тільки роботу, а й разом із досвідченим електриком, шанованою у районі людиною Мироном Леньо, створили гарну і міцну сім’ю, вивели у світ дітей і дочекалися онуків. До слова, Мирон Прокопович став другою людиною і, насамперед, надійною опорою та підмогою своїй дружині у той час, коли створювалося перше в нашому районі професійно-технічне училище. Сьогодні подружжя пригадує той далекий 1966-й рік.

Приміщення під училище виділили на місці заочної школи, в якому до цього розміщувався дитячий будинок - це біля теперішньої районної поліклініки. За наказом про створення в Турці ТУ№3, на базі тресту «Львівсільелектромережбуд», поїхала в обласне управління профтехосвіти Богдана Леньо, бо ж їй як заступнику, поки не було директора, й доручили організовувати усю цю справу. На допомогу Богдана запросила свого чоловіка.

- Я не мав великого бажання туди йти, бо на той час уже працював оргінструктором у райспоживспілці, - розповідає Мирон Прокопович. - Як сьогодні пам’ятаю: було це 3 травня 1966 року. Прийняли мене на посаду старшого майстра.

Отож дружина була перша, а я став другим. Директором призначили Миколу Фігеля, але він до своїх обов’язків приступив дещо пізніше. Бухгалтером прийшла працювати Люба Максим. Так почав створюватися колектив училища. Як мовиться, на голому місці -ні стола, ні крісел, нічого не було. Дружина зі своїм братом поїхала у Жидачів по машину Водієм прийняли Івана Максимовича. Привезли вони звідтам машину до якої ще довелося прикласти і праці, і деякі деталі докупити. Але зробили до ладу цю машину і вже можна було скористатись транспортом, щоб щось привезти. Поступово стали підготовляти матеріально-технічну базу Найперше виписали меблі - декілька столів та крісел. Також поїхали у Львів, на вул. Городоцьку у тамтешнє профтехучилище, запозичувати досвід - подивитися, як у них ідуть справи. Навчальних програм наразі ми ще не мали. Шукати програми було дорученням для Богдани Володимирівни. Коли зробили програми, ми уже знали конкретно, що потрібно дістати та що привезти. З Іваном Максимовичем стали все звожувати докупи - верстати, провід, кабель, електроінструменти.... Разом з ним наїжджали до 3 тис. км в місяць, виїжджаючи по кілька разів на тиждень у Броди, Золочів, Борислав, Дрогобич, а часто й у Львів - у 21-у та 26-у мехколони або ж до свого, як мовиться, базовика - трест «Львівсільелектромережбуд», який на той час будував лінії електропередач по всій Західній Україні. Привезли тоді зі Львова настільні свердлильні верстати, комплектну трансформаторну підстанцію. Зробили майстерні, класи, багато в чому, і особливо у виготовленні стендів, допомогла й місцева меблева фабрика.

Так пройшов початковий етап створення училища. Майстром виробничого навчання прийняли Миколу Кундича. І Микола Миколайович, як молодий, активний і завзятий до роботи, впевнено взявся за справу -став усе підготовляти для занять з електротехніки - робити спеціальні щити. (Микола Кундич й зараз продовжує працювати майстром виробничого навчання в ліцеї). Згодом почали приймати в колектив й інших майстрів. Майстром слюсарної справи був Ярослав Гірник, нині покійний Орест Писанчин - майстром по електриці. Вони власноруч виготовляли наочне приладдя, стенди. Згодом до них в колектив влилися й молоді викладачі - нині уже покійний Лука Грицьків, Михайло Мандзинець та інші. В середині серпня, коли майже усе було зроблено, приїхав у Турку із Москви, із комітету профтехосвіти, спеціальний представник поцікавитися створенням матеріально-технічної бази училища, щоби у вересні уже можна було розпочинати тут навчання.

Зі слів моїх співрозмовників, тоді у Турківському ТУ №3 було створено 8 груп (по 30 чоловік в кожній) - випускники шкіл після 10 класів та дві групи - учні, які прийшли в ТУ після закінчення 8 класів. Крім того, було прийнято одну групу автокранівників. Біля училища ще знаходились придатні для користування дерев’яні будівлі колишнього дитячого будинку Саме в них й зробили гуртожитки, в яких жили восьмикласники. Решта учнів -ті, що прийшли в училище після 10-го класу розквартирувалися по домівках та квартирах турків-чан. Усі учні мали спеціальну форму перебували на повному державному забезпеченні. До речі, Мирон Прокопович пропрацював у цьому училищі ще 7 років викладачем, бо не було кому викладати предмет з техніки безпеки на підстанціях. А коли створили у Турці РЕС, він, як і багато його колег по училищу перейшли працювати туди.

Дружина залишилася і працює у галузі профтехосвіти й по сьогодні. До речі, у перші роки становлення закладу Богдана Леньо була єдиним безпартійним заступником директора профтехучилища серед усіх на Львівщині. І ніколи не тремтіла від страху перед високопосадовцями з партійним квитком у кишені. Її уроки завжди були наповнені багатим і цікавим змістом, на яких вона експериментувала, запроваджуючи щось нове. Приміром, на уроках креслення залюбки використовує динамічні плакати. Дуже любить і шанує своїх учнів, завжди про них пам’ятає. І мріє, щоби професійно-технічна освіта стала, як і колись, потрібною і піднялася на якісно вищий щабель, щоби кожен із сьогоднішніх випускників ліцею не турбувався про своє майбутнє, міг знайти гідну роботу та своє місце в житті. А знаючи, що про неї писатимуть у газеті, попросила випускників, колишніх майстрів, викладачів, неодмінно прийти на ювілей училища. Життєве кредо Богдани Володимирівни: приймай роботу як свою життєву місію - і тоді вона принесе тобі задоволення. Ця ще молода душею турківчанка й справді не уявляє себе без праці, без спілкування зі своїми вихованцями, без руху вперед, тому з Божою поміччю, так довго -аж півстоліття - вірна обраній справі.

Ольга ТАРАСЕНКО.

Газета "Бойківщина" №17,2016


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (27.04.2016)
Переглядів: 431 | Коментарі: 1 | Теги: Леньо | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 Victor   (17.05.2016 06:27)
Щира і добра людина. Здоров’я їй, довголіття, надхнення у праці та Божої благодаті.


УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.