Вівторок, 23.05.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

Є ЩО ЗГАДАТИ ВЕТЕРАНОВІ З ВИСОТИ ПРОЖИТИХ ЛІТ

Пригадується, як 10 років тому я гостював у поважного, усіма шанованого ветерана Другої світової війни, ветерана праці, жителя с. Ясінка, Миколи Бонтея. Зустріч була напередодні його 80-річчя. Микола Іванович за чашкою чаю довго, пригадуючи різні подробиці та цікаві життєві ситуації, розповідав про прожите, про успіхи та невдачі, ніби малюючи на білому листі паперу пройдені шляхи, якими зазвичай йшов поруч з добрими людьми, подарованими долею. І де б він не був, з ким би не зустрічався, завжди високо цінував довіру, з якою відносилися до нього, добре розуміючи, що, втративши її, ніколи не повернеш і не купиш ні за які гроші.

З часу цієї приємної зустрічі минуло уже 10 років. Сьогодні карпатські зозулі щедро накували Миколі Івановичу 90! У житті йому довелося побачити чимало. Добре пам’ятає, як на наших теренах панувала Польща, злиденне, невільницьке життя односельчан, переслідування усього українського. Не кращою була й радянська окупація, де, як і за попередніх поневолювачів, жорстоко переслідували інакодумство, релігійні почуття українців, які впродовж багатьох років мріяли про вільну, незалежну, справедливу державу. А коли нарешті на початку 90-х ми таки здобули волю, Микола Іванович щиро, по-дитячому, радів, вірив і сподівався, що діти та онуки, і він разом з ними, заживуть мирно, багато й щасливо. Зараз, аналізуючи 25-річну історію незалежності України, душа болить у ветерана від несправедливості, що панує у нашій державі, брехні та лицемірства. Серце обливається кров’ю , коли бачимо, як зневажають простих людей, доводячи їх до зубожіння.

Болить у ветерана й за те, що, на жаль, в Україні настав час, коли щиру людяність сприймають за слабкість, а зухвалість і наглість за вольовий і сильний характер. На його думку, допоки ми не змінимо своє ставлення до людини праці, не позбудемося корупції, що як іржа роз’їдає моральні життєві принципи, не зможемо утвердитися як християнська держава. Микола Іванович ніяк не може зрозуміти поведінки начебто братського народу - росіян, що пішли на нашу державу з війною. Він пригадує, як 18-річним юнаком, пліч-о-пліч з росіянами, білорусами, вірменами боролися з фашизмом, а сьогодні вбиваємо одне одного, замість того, щоб жити в мирі і злагоді, розбудовуючи свої держави. Яка бісова сила робить цю чорну справу? Не по-християнськи, не по-людськи це, розмірковує ветеран. А за хвилину, переводячи подих, поринає у спогади.

Коли почалася війна, сьогоднішньому ювіляру було лише 14. На фронт тоді таких не брали. Втім, кмітливого хлопця побачили окупанти й запропонували роботу листоноші. Це були його перші навики у цій професії. У 1944-ому, коли зі сходу все гучніше долинала канонада, фронт рухався на Захід, його як і багатьох однолітків, призвали до війська. Спочатку 3 місяці служив в запасному стрілецькому полку в с. Бітля, а потім - фронт. Бойове хрещення прийняв у Чехословаччині, але довго воювати не довелося. В одному з боїв йому поранило ногу. Спочатку лікувався в місті Требушів (Чехословаччина), згодом - в Ужгороді, а перемогу над фашизмом зустрів у госпіталі Кам’янця-Подільського. Після лікування, йому визначили третю групу інвалідності й відправили служити на склади Київського військового округу, Через декілька місяців Миколу Івановича знову визнають «стройовим» й відправляють у Манвчжурію, на війну з японцями. Допоки доїхав до нового місця служби, й там війна закінчилася Але до демобілізації було ще далеко. На Далекому Сході відслужив аж до 1950 року. Повернувшись у рідні Карпати, зразу ж влаштувався на пошту у рідному селі, де відпрацював аж до 1992 року. Правда, у його поштовій біографії була 10-річна перерва (з 1967 по 1977 рік працював головою місцевої сільради). «У ті часи поштове відділення було значно більшим, як зараз. У моєму підпорядкуванні було 8 листонош, 3 телефоністи, електромеханік. Це були різні люди, з різним складом характеру, але з усіма треба було знаходити спільну мову. Завдяки нашій наполегливій спільній праці, відділення було серед кращих», -пригадує Микола Іванович.

Не дивлячись на те, що вже 24 роки він не працює на пошті, завжди цікавиться, як йдуть справи в колег й радіє, коли поштовики не забувають про нього. Так і нещодавно, напередодні 20-ої річниці Конституції України, разом з начальником центрального відділення поштового зв’язку Михайлом Колчаром ветерана запросили на урочисті збори до Львівської дирекції. Приймаючи вітання, з побажаннями добра та ще довгих років життя, виконувач обов’язків директора Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Микола Ростов та депутат Верховної Ради України Андрій Антонищак вручили йому Почесну грамоту та премію як вдячність за довгу самовіддану працю на пошті та виховання не одного покоління поштовиків.

Сьогодні таких як Микола Іванович ветеранів поштової служби в нашій області майже не залишилося. А тому, дав би Бог, щоб й сто років він при доброму здоров’ї міг зустрічати державні та професійні свята в колі поштовиків, як гордість, як приклад для наслідування.

Василь ВАСИЛЬКІВ.

Газета "Бойківщина" №28,2016


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (14.07.2016)
Переглядів: 233 | Теги: Бонтей | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.