Субота, 21.10.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

ЖИТТЯ, СПОВНА ВІДДАНЕ ЛІСОВІЙ СПРАВІ

Роки невблаганні. Трудовий шлях пролетів як одна мить - у постійних клопотах, планах, завданнях... І ось зупинка. Не треба поспішати на роботу, дорогою складаючи намітки. У Володимира Редика, людини знаної і шанованої в Турці та за її межами, зараз новий статус - ветеран праці. Все логічно: за більш як сорок років самовідданої і благородної праці в галузі лісового господарства, заслужив відпочинок.

Не раз довелося розмовляти з людьми, які пов’язали свою долю з лісом, зі справжніми професіоналами-лісівниками. Зробила висновок: лісову справу не можна нав’язати. Її треба увібрати на генетичному рівні, як мовиться, з молоком матері. Треба народитися таким - люблячим шелест трав, гомін лісів, плин ріки, шепіт вітрів; любити землю, яка дає тобі снагу до життя, сонце над нею, свій рідний край.

Дитинство Володимира Васильовича асоціюється з мальовничою природою Хмельниччини, а особливо рідного с. Терешівці, розташованого на похилому пагорбі, що знаходилось зовсім недалеко від обласного центру, де часто босоніж по скропленій вранішньою росою траві бігав, бавлячись з сільськими хлопчаками, околицями села, купався у теплих водах тутешніх ставків.

У 5 років маленький Володя залишився без матері - зовсім молодою, у 24 роки, від важкої недуги, вона пішла із життя. Долею маленького Володимира стала опікуватися матусина мама - бабуся Меланія. Бабуся замінила йому рідну матір. Він жив у неї, вона й виховувала онука, доглядала за ним, виряджала у школу. Тепло ніжних дбайливих рук та чуйного, щирого і доброго серця бабуні Меланії Володимир Васильович пам’ятає й досі.

А далі в село прийшла війна. Звістка про вторгнення на нашу землю окупантів була несподіваною. Люди не знали, що робити, як діяти. На власні очі Володя бачив, як насильно забирали людей на каторжні роботи у Німеччину, як спалювали їхні оселі і вбивали ні в чому не винних людей. Війна забрала на фронт й батька Володимира. Це сталося так раптово, що батько лише через інших односельчан встиг повідомити рідних про те, що його мобілізовують на фронт. Навіть не встиг попрощатися. У кінці 1943-го повернувся з фронту, але з пораненням. Згодом батько одружився вдруге.

У 1954-му Володимир закінчує місцеву школу і вирішує складати іспити до Львівського лісотехнічного інституту. При конкурсному відборі 7-8 претендентів на одне місце, без жодної протекції, виключно за знання, Володимира Редика зараховують у студентські лави.

- Я не мав медалі після закінчення школи, - пригадує Володимир Васильович. - Але вчився добре. Ніхто тоді не отримав медалей у нашій школі , проте восьмеро її випускників того року, як і я, поступили у вищі навчальні заклади.

Після закінчення вузу, з дипломом інженера-технолога, восени 1959-го року Володимир приїжджає у наш чудовий, багатий на ліси, гірський край, у відання Дрогобицького ліспромгоспу - майстром заготівель у Ясіночці . Ліспромгоспи займались транспортуванням деревини і її поставкою, розробкою лісосік. Після їх реорганізації - у 1961 році, з утворенням лісгоспів, Володимира Васильовича запрошують на роботу у Турківський лісгосп.

Та куди лишень не кидала доля сумлінного і відповідального працівника лісового господарства, і, як іронічно мовить сам, повела вона його навіть у далекі мандри. Від тресту «Київспецлісгаз» займався системою створення водосховищ Дніпродзержинської і Канівської гідроелектростанцій у Верхньодніпровському і Переяслав-Хмельницьому спецліспромгоспах. Там випадково потрапив в аварію. Був травмований.

Після лікування повернувся знову в уже знайому йому Турку. Тим більше, що тут була сім’я. Зайшов в держлісгосп, запропонували місце праці. Деякий час працював майстром лісозаготівель у Борині. Потім Володимира Редика перевели на роботу у Явірський лісопильний завод. З 1977 року - головний інженер, провідний спеціаліст, а згодом начальник відділу збуту Турківського держлісгоспу.

Але які би посади не обіймав Володимир Васильович, завжди ( і це добре пам’ятають ті, кому довелося спілкуватися чи мати справу з героєм моєї розповіді) на перше місце ставив повагу до людини. Тактовність, шанобливість, увага, вірність слову, людяність і простота у спілкуванні - це ті риси, які зробили його шанованим у колективі лісівників і серед громадськості.

- Перш за все потрібно бути людиною, а вже потім начальником, - вважає Володимир Редик.

З майже 50-річного стажу, 44 роки Володимир Васильович віддав лісовому господарству, яке й стала справою усього його життя. Нині у ветерана лісової галузі душа болить за великі площі безсистемно зрубаних лісів, за те, як недбайливо, по -варварськи ставляться до них пересічні громадяни. А ліс - це наше здорове майбутнє і його, як зіницю ока, потрібно берегти, вважає ветеран.

Володимир Васильович до безтями любить ліс. Його сприймає як давнього і доброго друга, якому можна поплакатися, пожалітися, посповідатися - немов на олтар принести свої болі і радощі. Тому що ліс ніколи не зрадить.

Його й тримає на цьому світі не тільки велика життєлюбність, а ще незрадлива, глибинна любов до природи. Тож, з роси і води Вам, Володимире Васильовичу! Многая Вам літ!

Ольга ТАРАСЕНКО.

Газета "Бойківщина" №34,2016


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (29.08.2016)
Переглядів: 400 | Коментарі: 1 | Теги: Редик | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
0
1 Степан   (31.08.2016 22:36)
Заслужений український трудар лісової справи.Велику шану має у Турківському краї й чималому роді Анни й Петра Шалабавки як примірний сім"янин, турботливий опікун своєї родини, яку започаткував понад 55 років тому. Многая літ ! ! !


УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.