Неділя, 22.10.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

ПАМ'ЯТАЄМО ГЕРОЇВ - НАШИХ ЗАХИСНИКІВ

Сьогодні досить часто на вулицях міст та сіл ми бачимо мужчин, а нерідко й жінок, у комуфляжних одностроях з орденами та медалями. Не важко здогадатися, хто вони. Наші Герої- учасники війни на Сході України. У кожного з них своя життєва доля, свої болі та печалі, породжені війною.

Серед Героїв, учасників АТО, є знаний на Турківщині Микола Коноваленко, з яким я познайомилася буквально напередодні й мала довгу цікаву бесіду.

Народився Микола Миколайович в с. Малинівка Чугуївського району на Харківщині. До 1987 року жив у Харкові, а коли одружився, переїхав у м. Турка й назавжди залишився тут жити. На роботу влаштувався у райвідділ міліції уповноваженим відділення карного розшуку. Дослужився до начальника цього підрозділу. Звідти пішов на пенсію.

Коли на Донбасі розпочалися бойові дії, у квітні 2014 року, він записався добровольцем на фронт. Але зваживши уже на немолодий вік, зразу його не взяли. Та вже у серпні викликали до військкомату й перепитали, чи не передумав іти служити. Звісно, що відповідь була - ні. Спершу був учбовий підрозділ, хоча, як кажуть, навиків у поводженні зі зброєю йому не позичати. А вже у жовтні його направили у зону АТО, де пробув до 15 вересня 2015 року, аж до демобілізації.

Микола Миколайович пригадує бойові будні, часто важкі. Спочатку було страшно, але бійці всіляко намагалися позбутися цього. Природно, що всі сумували за домівками, рідними, близькими, при цьому розуміючи, що допоки вони на передовій, їхні родини в безпеці.

Коли мова зайшла про фронтовий побут, то мій співрозмовник відзначив непогане харчування там. Через день до підрозділу, де він проходив службу, завозили воду, через два - хліб, раз на тиждень - інші продукти харчування. Багато допомагали волонтери. Час від часу місцевий фермер завозив свинину. Інколи йому платили, а бувало й безкоштовно віддавав. Коли волонтери привозили солодощі, згущене молоко, бійці відносили їх у дитячі садочки та будинки для пристарілих. Їх в зоні відповідальності підрозділу, де служив наш земляк, було два. Один державний, інший - церковний. Перший був обстріляний сепаратистами із «Градів», не дивлячись на те, що він знаходився у центрі села і військових там не було.

На Донеччині Микола Миколайович познайомився з багатьма жителями тамтешніх сіл. Запам’яталася розповідь про одного дідуся з села Невельське. Сьогодні він асоціює Росію з колишнім Радянським Союзом. Піддавшись російській пропаганді, думає, що під окупаційним протекторатом йому буде краще жити. Ковбасу куплятиме по 2,20, як за радянських часів. Хоча, згодом, на зміну таким думкам багатьох дідусів та бабусь приходить страх, коли бачать, як російські найманці обстрілюють їхні будинки. Таким чином, доводиться забувати про кращі часи, «дешеву ковбасу» і більше перейматися власною безпекою. Ці люди в переважній більшості є нащадками тих, кого ще Катерина ІІ переселила на Донеччину, й чекати від них якогось українського патріотизму наразі не доводиться. Життєвим пріоритетом, як для мужчин, так і для жінок, досить часто є алкоголь.

Далі з гордістю Микола Миколайовича розповідає, як кажуть, про інший бік медалі Донеччини. Є населені пункти, де жителі залишилися вірними Україні. Для прикладу він назвав Селідово і Курахово. Мій співрозмовник пригадує, як 25 грудня організовували передноворічний концерт й вітали місцеву дітлашню цукерками, що отримали від рідних. Так сталося, що саме цей день видався й трагічним. Втратили друзів, з якими ділили радості й печалі. Сьогодні бойові побратими свято бережуть їхню пам’ять, а з тими, хто залишився живим, підтримують дружні стосунки. Їздять один до одного в гості, й навіть дружать сім’ями.

Болить душа, коли бачиш розчарування воїнів АТО. Практично щодня вони ходили під кулями, ризикуючи життям, а повернувшись на мирну землю, або ж приїхавши в короткотермінову відпустку, бачать що тут нічого не змінюється. Процвітає корупція, кумівство, лицемірство, та ще багато негативних явищ, які зсередини роз’їдають наше суспільство. И допоки ми їх не поборемо, жити краще не стане. Так видається, що легше виграти війну, аніж знищити ці негативні тенденції, які, на жаль, вже стали звичними для українців. З обуренням Микола Миколайович розповідає про тих, як правило високих чиновників, що приїжджають у зону АТО на 2-3 дні лишень для того, аби отримати статус учасника бойових дій.

На завершення нашої розмови Герой АТО, перевівши подих, наголосив: хочеться, щоб українці, а найперше держава, ніколи не забували про людей, які захищають нашу незалежність, про цих справжніх воїнів, що зупинили російських окупантів. Рано чи пізно війна закінчиться, ми здолаємо ворога, шкода лише, що багато Героїв віддають за це життя, а їм лишень би жити, виховувати дітей, наводити лад в нашій рідній Україні.

Мар’яна МОТИЧАК, студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Газета "Бойківщина" №34,2016


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (29.08.2016)
Переглядів: 691 | Коментарі: 1 | Теги: Коноваленко | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 Victor   (31.08.2016 07:28)
Зміна суспільства – це другий фронт. Держава перемагає тоді, коли вона захистила себе від зовнішнього ворога і перемогла внутрішнього. Якщо зовнішнім ворогом для України сьогодні являється Росія, то внутрішнім ворогом для України є сам українець. Без внутрішніх змін, кров, пролита народом на полі битви, буде забута на другий день. В цьому плані досить повчальна для нас в Біблії книга Суддів. Як тільки народ діставав спокій від зовнішнього ворога, починалося його розбещення та деградація. За тим починалася кровопролитна війна і вербальне покаяння. Приходив фальшивий мир, такий самий як і покаяння. Кілька років миру і знову бійня. В такому дусі написана вся Біблія. Чому так відбувається? Відсутні внутрішні зміни. Внутрішні зміни рухають цивілізацію вперед. Там, де немає внутрішніх змін, там суспільство приречене до війн, депортацій, голодоморів, диктату, – до того всього, що породжує деградована мораль. «Кривавий Пастор» (Турчинов), заявив, що ми повинні створити таку довбню (зброю), яка переламає хребет Путіну. Ні, пане Пасторе! Це мислення печерної людини, адепта «обраного народу», котрий воює з дня свого народження – жида. Не супер-довбня переламає хребет царю Московії, а внутрішні зміни в Україні. Тому й болить душа у воїнів АТО, котрі там, на передовій дивилися смерті у вічі, а в цей час тут, в тилу, торгаші совістю та державою, обжираються і підбивають доходи. З огляду на те, що зміни косметичні, маємо знати, що Петрівка затягнеться. «Люди питають, чи буде голод в Україні? Голоду не буде! Буде маленький піст. Дуже маленький піст… Я би сказав – пістець».


УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.