Вівторок, 25.04.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

ГАРМОНІЯ МИСТЕЦЬКОЇ БАГАТОГРАННОСТІ
Штрихи до творчого портрета заслуженого діяча мистецтв України, поета-пісняра, радіопубліциста, громадсько-культурного діяча Йосипа Фиштика - із нагоди 50-річчя його творчої діяльності.

Всевишній наділяє певним талантом кожного, хто з’являється на світ Божий. А вже від того, як людина розпорядиться цим небесним даром, - чи розвине і примножить його щоденною копіткою працею і постійним самовдосконаленням, а чи змарнує через лінощі і недбальство, - залежить, який слід залишить вона, йдучи по землі. Хліборобові вклоняється золоте колосся. Садівника вітають плодами виплекані дерева. Лікар повертає хворим радість повноцінного життя. Тепло затишного житла дарує людям будівельник. А митець зворушує, надихає, спонукає, звеселяє і хлібороба, і садівника, і лікаря, і зодчого, залишаючи у серці кожного невимовні почуття піднесення й одухотвореності...

ЗОЛОТІ ЗЕРНА НЕБЕСНОГО ОБДАРУВАННЯ

Ця розповідь - про невтомного трударя творчої ниви, яку він ось уже півстоліття дбайливо засіває золотими зернами небесного обдарування, помноженого на виняткову працелюбність і самовіддачу. Чи встиг уже читач ближче познайомитися з головним редактором Дрогобицького регіонального радіо «Франкова земля» Йосипом Фиштиком - заслуженим діячем мистецтв України, членом національних спілок письменників і журналістів, діячем естрадного мистецтва України, членом правлінь Львівської обласної організації НСЖ України та Всеукраїнського об’єднання «Письменники Бойківщини», віце-президентом Дому Європи у Києві, поетом-піснярем, переможцем багатьох творчих конкурсів і пісенних фестивалів, володарем низки почесних вітчизняних та міжнародних відзнак і водночас винятково скромною, доступною, доброзичливою, щиросердечною людиною, що випромінює найшляхетніші людські чесноти - порядність, скромність, доброту?.. Коли ж такі думки не встигли зігрітися сонцем, вельми бажаними в часі будуть рядки, які самі просяться на аркуші ще не дописаного паперу.

Це аж ніяк не патетика, викликана емоційним спалахом хвилинного захоплення. Це - згусток моїх багаторічних спостережень, особистісних вражень і відчуттів. Бо наші життєві стежки-дороги майже п’ять десятиліть стелились паралельно і були та залишаються підпорядкованими одній і тій же справі - служінню Слову.

Працюючи свого часу редактором газети рідного Турківського району , я мав щастя розгледіти у перших, ще несміливих дописах випускника Верхньовисоцької середньої школи Йосипа Фиштика ту Божу іскру, яка згодом - через роки і десятиліття - засяяла яскравою зорею в зеніті не тільки високопрофесійної журналістики, але й задушевної пісенної поезії. Тоді ж, у далекому 1968 році, стрункого, з піднесеним поглядом юнака, творчий доробок якого був пошанований на одному із святкових редакційних заходів на честь Дня преси, запросив на штатну посаду кореспондента. Перед тим Йосип встиг попрацювати завідувачем клубу в рідному селі Верхнє Висоцьке і відзначився як здібний організатор і мистецький керівник одного з кращих колективів художньої самодіяльності району. За неповних дев’ять місяців культосвітня установа під орудою Йосипа Фиштика була удостоєна високого звання - закладу відмінної роботи.

Хтозна, може саме тоді в юній романтичній душі зародився потяг до піснетворення, бо «наспівав» аматорам сцени свій вірш про найвищу в цьому куточку Карпат гору Пікуй, а талановита односельчанка Галина Громик зворушливо виконала уже прем’єрну пісню на районній олімпіаді. Це був, мабуть, найперший спалах особливого стану щемливої душі, який зветься творчим натхненням. З плином часу такі поетично-пісенні зблиски спалахуватимуть знову й знову і привернуть увагу професійних композиторів і співаків. Але це буде згодом...

Приступивши до праці в редакції, Йосип робив досить упевнені кроки на шляху творчого зростання - писав замітки, кореспонденції, статті про цікаві новини, події, факти. Невдовзі газета надрукувала його перший нарис «Яворовий цвіт» -досить вправну як для початкуючого автора художньо-документальну оповідь про трудові династії віддаленого гірського села. Після виходу газети з цією публікацією до редакції завітав директор Верхньовисоцької десятирічки Михайло Йосипович Фігель, щоб привітати свого вихованця з вагомим творчим успіхом. Пам’ятаю, як заіскрилися очі зніяковілого і розгубленого від несподіванки юнака, що опинився в міцних обіймах улюбленого педагога.

— Йосип міг би стати фахівцем будь-якого профілю, - ділився думками директор школи. - Вчився старанно, має ґрунтовні знання як з предметів гуманітарного циклу, так і з математичних дисциплін. Одні вчителі радили йому поступати в медичний інститут, - мовляв, не маємо ще жодного свого лікаря, - інші твердили, що він - вроджений філолог, ще інші - майбутній інженер. Я ж напророчив йому журналістику. Сподіваюсь, не помилився?

— Ми обидва не помилились, - підтвердив я сподівання досвідченого педагога, що по-батьківськи переймався долею свого здібного учня.

То був період становлення нового творчого колективу районної газети після чергової радянської адміністративної реформи і відновлення Турківського району. Оскільки випускники факультету журналістики - вихідці з інших місцевостей -не затримувалися тут через віддаленість, бездоріжжя й інші побутові незручності, ми взяли курс на підготовку своїх, місцевих кадрів, вишукуючи з-поміж наших позаштатних дописувачів найздібніших, найобдарованіших. Таким шляхом у професійну журналістику, окрім Йосипа Фиштика, прийшли Йосип Созанський, Михайло Ільницький, Микола Миньо, Юрій Дякович, Ярослав Саварин, Петро Савчак, Оксана Назар, Оксана Коцур. Усі вони, за рекомендацією редакції, здобули вищу журналістську освіту - хтось заочно, дехто стаціонарно. Кожен зреалізував себе як творча особистість, усі стали членами Національної спілки журналістів України, деякі закріпилися в обласних і центральних засобах масової інформації, троє колишніх турківчан здобули звання заслужених журналістів України. Але пальму першості в неофіційному творчому змаганні, за визначенням самих його учасників, й досі надійно утримує Йосип Фиштик - перший і наразі єдиний з цієї когорти заслужений діяч мистецтв України.

Відслуживши в армії, де активно співпрацював з військовою пресою, Йосип Фиштик захотів спробувати себе в новій творчій іпостасі - в радіожурналістиці. Але якщо стежку до газети проклали його публікації як позаштатного сількора, то про специфіку радіо міг судити хіба що з передач так званої домашньої радіоточки. Як же підступитися до здійснення нового професійного наміру? Будучи людиною розважливою, яка не робить поспішних, необдуманих кроків, вирішив спочатку зайнятись відповідною самопідготовкою.

На жаль, грунтовних методичних чи практичних посібників з радіожурналістики на той час знайти не вдалося, зате натрапив на оголошення: «Трускавецькому екскурсійно-туристичному бюро потрібні екскурсоводи.», далі значився перелік вимог до претендентів на вакантні посади. Так ось де, сонячним промінцем майнула думка, можна було б відшліфувати дикторську майстерність, відточити інтонаційні відтінки голосу, набути навиків діалогу зі слухачами, навчитися імпровізації набутими знаннями.

Успішно пройшовши відповідну співбесіду і практичні випробування, став Йосип Іванович проводити екскурсії для відпочивальників трускавецьких оздоровниць, що приїздили сюди з усіх куточків України, і тепер уже країн близького та далекого зарубіжжя, розповідав їм про історію, культуру, економіку, звичаї і традиції цього самобутнього краю.

— Не знаю, чи це був збіг обставин, чи Господнє провидіння, - задумливо згадує Йосип Фиштик, - але після однієї з екскурсій по старовинному Дрогобичу мене глибоко пройняла дивовижна внутрішня енергетика міста Франкової юності. Невдовзі саме тут мені запропонували очолити місцеве радіо. Час біг, як жарка літня мить. Не віриться, що відтоді промайнуло понад чотири десятиліття...

Й справді, мало хто з колег майстра Слова може похвалитися таким тривалим періодом безперервної і такої продуктивної праці на одному місці, та ще й на знаковій відповідальній посаді. Звичайно, були на тому відрізку часу спокусливі пропозиції перебратися до обласного центру, ба навіть столиці (київські митці свого часу були готові сприяти Йосипові у вирішенні житлово-побутової проблеми), але він серцем і душею прикипів до міста, вулицями якого колись ходили Іван Франко, Василь Стефаник, Лесь Мартович... Тут він зустрів кохану дружину, тут ніби поріднився зі своїми радіослухачами - і нині вже не уявляє себе поза цим середовищем. Хіба що поділяє свій життєвий шлях, наче документальну кінострічку, на дві серії: до і після проголошення Незалежності України.

ВІТЕР ОБНАДІЙЛИВИХ ПЕРЕМІН

Наше з Фиштиком покоління вийшло з журналістики, затиснутої лещатами комуністичної ідеології, прискіпливої цензури, де все було регламентовано грубезним московським циркуляром, під грифом «таємно», що зберігався у сейфі кожного головного редактора як суворий перелік заборонених до публікації тем. Там усе мало свої межі, що вимагали гальмування власних думок, пригнічення своїх природних почуттів. Там усе було підпорядковане одній течії, а той, хто пробував пливти проти неї, неодмінно тонув у її каламутних водах.

У кожному випуску газети, в кожній радіопрограмі чи телепередачі мала бути порція хвали комуністичній партії за нібито щасливе життя народу. Дозволялась вибіркова критика недоліків, але тільки за погодженням «згори». І боронь Боже - вияву своєї любові до отчої землі, материнської мови, нашої історичної пам’яті, глибинних народних звичаїв і традицій, непроминальної слави борців, які полягли за волю рідної держави. Все це неодмінно трактувалось як пропаганда українського буржуазного націоналізму і тягло за собою сумні наслідки.

У такій задушливій атмосфері потрапив у розряд неблагонадійних й автор цих рядків. Не чекаючи «оргвисновків», я звільнився «за власним бажанням» з посади редактора районної газети, на якій протримався півтора десятка років, і перейшов на рядову посаду кореспондента львівської обласної газети «Вільна Україна». Буваючи час від часу у відрядженнях на Дрогобиччині, з цікавістю слухав по радіо знайомий, упевнений та близький мені голос і щиро радів творчим успіхам Йосипа Фиштика. А при особистих зустрічах, у довірливих бесідах радив йому бути обачливим, не наражатись на «гострі кути», аби при можливості вберегти себе від неприємностей і непередбачуваної розправи. Вже згодом я дізнався, що для цих застережень були серйозні підстави, адже за неблагонадійність, на початку п’ятдесятих минулого століття Йосипового дядька Семена, тітку Катерину та племінницю Марію, якій ще й шістнадцять не сповнилось, було вивезено у Сибір на каторгу. Двоюрідного брата Василя, у дев’ятнадцятирічному віці, «червонозоряні визволителі» розстріляли на подвір’ї рідної хати. Мине не одне десятиліття, і Йосип Фиштик у лірико-філософській поезії «Бджоли» (дядько Семен частенько вгощав його у ранньому дитинстві ароматним медом) узагальнить образ Господньої комахи, яка спонукає людину до щасливої мирної праці на своїй благословенній землі.

ТАК БУЛО...

І здавалось - не буде цьому ні кінця, ні краю. Аж тут несподівано дмухнув свіжий вітер обнадійливих перемін: почалася горбачовська «перебудова», «демократизація суспільства». Магічне слово «гласність» давало стільки надій на свободу що здавалось, у грудях було тісно. На той час у редакції газети «Вільна Україна» появилась вакансія заступника головного редактора. Зазвичай на цю посаду обком компартії призначав «свою» кандидатуру, але цього разу колектив журналістів, вдихнувши пригорщі перебудовчого повітря, став на дибки: будемо обирати заступника самі - демократично, таємним голосуванням, на альтернативній основі. Невдовзі Львівське обласне радіо передало незвичну для того часу новину: «У редакції обласної газети «Вільна Україна» відбулися збори трудового колективу, на яких таємним голосуванням з чотирьох кандидатур обрано заступника головного редактора. Ним став Павло Лехновський, який працював власним кореспондентом цієї газети, а перед тим - редактором Турківської районної газети».

Щойно про цю подію в ефірі прозвучала інформація, Йосип Фиштик першим телефоном тепло привітав мене з підвищенням «за довірою колективу» (колись він болісно сприйняв моє пониження «за власним бажанням»), а принагідно повідомив цікаву звістку - кілька днів тому повернувся з Москви, був на стажуванні на кафедрі зарубіжної журналістики у телерадіоцентрі «Останкіно». «Вражень, - говорив, - багато, поділюсь при зустрічі.»

Поділитись справді було чим. Йому випала нагода бути живим свідком, і в якійсь мірі - співучасником зародження на всесоюзному телебаченні популярної програми «Взгляд». Посланець з української Галичини блискуче виступив у передачі з власною розвідкою «Трускавець прорубав вікно у Європу», ще не відчуваючи того, що колись він стане першим в Україні автором чудової пісні «Євродім» і з такою ж назвою аудіоальбому з кращими пісенними творами. А на хвилях російськомовних каналів звучатиме цикл його патріотичних пісень виключно українською мовою.

Це був справжнісінький розгул демократії: прямий ефір, живе, безтекстове, а отже - не цензуроване слово, незвично, по-домашньому розкуті телеведучі -Влад Лістьєв, Олександр Любімов, Олександр Політковський... «От би й собі так - сісти біля мікрофона з цікавою людиною, розговорити її і вголос роздумувати разом з нею, а значить - разом зі слухачами, над нашим життям-буттям, аналізувати наше минуле і мріяти про майбутнє», - линув думками, повертаючись до Дрогобича, аби одразу поринути в роботу по-новому. Але попереду була ще запланована творча зустріч з автором і ведучим іншої популярної програми «До и после полуночи» Володимиром Молчановим. Його інтелігентність, глибока обізнаність, дивовижна ерудиція, уміння вже першою, вступною фразою приворожити слухача і тримати його в полі роздумів і відчуттів аж до закінчення передачі і ще довго після неї - все це вражало і теж стало зразком для наслідування, підтверджуючи справедливість слів старогрецького філософа Платона, що був учнем мудрого Сократа: «Красномовство - це мистецтво управляти людськими думками». Доцент Львівського держуніверситету імені І. Франка Віктор Рябий у 1989 році в статті «Від дилетантизму до професіоналізму», що була надрукована в одному з авторитетних галузевих видань, відзначаючи творчий доробок свого колишнього улюбленого студента Й. Фиштика, радив молодим журналістам вчитися збагати правду життя у такому ключі, як це робив його учень.

У той обнадійливий час, що передвіщав рішучі суспільні переміни - бо імперія «Радянський союз» дала глибокі тріщини і вже дихала на ладан - дрогобицьке радіо першим в Україні, серед радіостанцій такого типу, запровадило прямі ефіри. Головний редактор Йосип Фиштик запрошував до відкритого мікрофона активістів відновлюваних і новостворюваних громадських організацій - «Просвіти», «Народного руху», «Союзу українок», науковців, освітян, діячів культури і мистецтва краю - і разом зі своїми співрозмовниками розмірковував над актуальними проблемами тогочасного життя-буття, спонукаючи радіослухачів до жвавої розмови у живому ефірі.

Через рік такої плідної суспільно-інтелектуальної праці на базі дрогобицького радіо успішно пройде знаковий семінар-зустріч з керівниками радіоредакцій кількох колишніх республік. Фахівці високо оцінять цілеспрямовану діяльність дрогобицької редакції під орудою Йосипа Фиштика, яка невдовзі стане повноправним підрозділом «Держтелерадіо» України.

«Ми шукали ключів до людських сердець, шукали ту «живу воду», яка б пробудила людей від сплячки, вселила в їх душі добро, творчу енергію, вивільнила замулені духовні джерела і зняла комуністичну полуду з очей», - з якимсь особливим трепетом згадує Йосип Фиштик цю пору. Такою ж «благородною, живою водою» стала національна ідея - ідея побудови власної держави, яка, наче світанкова зірниця, появилася з проголошенням нашої Незалежності й ось уже третє десятиліття кличе українців до самовідданої, наполегливої, продуктивної праці.

«Не таким гладким і коротким, як гадалось, виявився шлях від проголошення незалежності до практичного втілення споконвічної української мрії», - вважає Йосип Фиштик. Як це не прикро, ще й досі наша держава не позбавлена зазіхань на її соборність і суверенність. Як зауважив хтось із сучасників, «ворожіння на ягнятку» продовжується ціною крові наших братів і синів, Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя у тяжкій боротьбі з ворожими північними зайдами.

У цих роздумах немовби сфокусовано розмаїття тематики і глибина змісту програм дрогобицького радіо впродовж усього періоду українського відродження. До речі, нова назва - радіо «Франкова земля» - закріпилася з подачі його незмінного головного редактора одразу після прийняття Верховною Радою Декларації про Незалежність України.

Тоді ж у Львові відбулася бурхлива звітно-виборча конференція обласної організації Спілки журналістів України, делегати якої - представники редакцій усіх газет, радіо, телебачення, видавництв - послали у відставку тодішнє керівництво і таємним голосуванням, на альтернативній основі обрали нові керівні органи - правління, ревізійну комісію, утворили різні творчі секції. Посаду голови обласної організації Спілки журналістів довірили мені, а Йосипа Фиштика обрали членом правління і керівником секції радіожурналістів області. Отже, наші шляхи-дороги знову зійшлися - тепер уже на ниві творення нової української журналістики.

ПЛОДИ РОЗКУТОЇ ІНІЦІАТИВИ

В умовах звільненої думки і розкутої ініціативи діяльність Йосипа Фиштика просто вражає - він встигає скрізь і успішний в усьому Першим серед своїх колег перейшов на щоденне мовлення з двома виходами в ефір - ранковим і вечірнім. Першим почав анонсувати програми передач у місцевих друкованих виданнях, заздалегідь інформуючи слухачів про тему дату і час випуску передачі. Першим - і це чи не найголовніше -як ефективний менеджер, відмовився від державної дотації, перейшовши на самофінансування, що забезпечило редакційному колективу економічну стабільність і повну свободу слова, яка, за висловом видатного вченого в галузі журналістики, світлої пам'яті професора Львівського університету Володимира Здоровеги, можлива «тільки при повній незалежності від чужого грошового мішка».

Попри щоденні турботи, пов'язані з випуском радіопрограм, зміцненням фінансового стану і матеріально-технічної бази радіостудії, Йосип Іванович дбає й про особисте фахове вдосконалення. Бере активну участь у заходах Спілки журналістів: науково-практичних конференціях, семінарах, творчих конкурсах. Вчиться в інших і сам ділиться багатим досвідом, приймаючи в себе колег з інших районів і областей України, ба навіть і зі сусідніх країн - Польщі, Молдови, Білорусі, часто виступаючи на шпальтах професійного часопису «Журналіст України». Як віце-президент Дому Європи в Києві, керівник єдиного в Україні філіалу цієї інституції при Дрогобицькій радіоредакції «Франкова земля». Йосип Фиштик міг би стати героєм окремого поважного видання, в якому йшлося б про Європейський дім як територію нашої свободи, вибір мети, в основі якої - розвиток та зміцнення міжнародних зв'язків, втілення в життя самобутніх культурно-історичних, соціально-етнічних та інформаційних ініціатив.

Незаперечною ознакою високого рівня програм Дрогобицького радіо є те, що впродовж багатьох років воно успішно виконує функції колективного кореспондента Львівського обласногорадіо і Національного радіо України, а Йосип Фиштик - частий гість популярних всеукраїнських програм «Обрії», «Добридень», «Шануймося, друзі», «Пісенний Олімп», «Зоряний час», «Вечірній клуб актриси Лариси». Матеріали дрогобицьких радійників часто транслює Всесвітня служба українського телебачення і радіо - УТР, а завдяки Інтернету голос «Франкової землі» (www.radiofz.com.ua) полинув у світові обшири...

Тимчасом - у штаті радіо «Франкова земля» всього-на-всього п'ять працівників. З яких - лише двоє творчих: головний редактор і його заступник. Якось я запитав Йосипа Івановича, як їм обидвом вдається без упину тягти такого «нелегкого воза».

- Зовсім просто: міцні колеса і добре змащені букші, - пожартував мій співрозмовник і вже серйозно продовжив:

- По-перше, мені пощастило на заступника. Лариса Геряк виявилась не тільки талановитою журналісткою і радіоведучою з милозвучною дикцією, але й добрим організатором. Спільними зусиллями ми створили широкий і дієвий позаштатний авторський актив - з науковців, письменників, акторів, музикантів, громадських діячів, фахівців виробничої сфери. Ці люди не тільки активно виступають в інформаційних випусках і тематичних програмах, але й здійснюють власні авторські проекти, а через громадську раду яку вже тривалий час очолює ініціативна ентузіастка, громадський діяч, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені С.Гулака-Артемовського Лідія Тарнавська, члени цього поважного об'єднання беруть участь у формуванні програмної концепції редакції.

Називаючи імена активістів, Йосип Фиштик для кожного знаходив щире подячне слово. Але одне ім'я вимовив з якимось особливим душевним трепетом: Микола Зимомря - письменник, літературознавець, доктор філологічних наук, академік, перекладач, професор кафедри германських мов і перекладознавства Дрогобицького педуніверситету автор понад півтисячі наукових праць.

Виявляється, Микола Іванович впродовж багатьох років успішно поєднує свою плідно-педагогічну роботу і літературно-творчу діяльність з активною участю у передачах місцевого радіо.

Глибокі за змістом і захоплюючі за формою, публіцистичні радіодіалоги Йосипа Фиштика і Миколи Зимомрі з відомими діячами науки, культури, літератури і мистецтва - про нашу непросту минувшину і про тривожне сьогодення, про насущні, животрепетні проблеми краю - стали справжнім творчим надбанням, яке зберігається на касетах і дисках у редакційній фонотеці.

Поповнюючи щоразу цей своєрідний архів новими звукозаписами, Йосип Іванович роздумував, як «воскресити» це неоціненне багатство, що в умовах радіо стало відпрацьованим продуктом, - для постійного духовного споживання значно більшої аудиторії, аніж слухачі місцевого радіо. В цих роздумах народилася ідея, яку підтримав професор Микола Зимомря, - адаптувати найвагоміші, найцікавіші радіопрограми до поліграфічно-паперових носіїв і видати друкованим збірником. Бо, як казали древні римляни, «слова відлітають, написане залишається.»

У результаті копіткої редакційно-видавничої роботи у світ вийшла унікальна книга двох творчих побратимів - Йосипа Фиштика і Миколи Зимомрі - під божественною назвою «Собор щоденної благодаті», із уточнюючим підзаголовком «Радіопубліцистика». Йосип надіслав мені ще теплий, буквально, як мовиться, з-під пера, примірник із зворушливим дарчим написом: «Дорогий Павле Павловичу! Спасибі за Вашу неповторну присутність у моєму житті. Цей «Собор.» почався з нашого рідного редакційного порогу. Щиро Ваш Й.Фиштик».

Про високу пізнавальну цінність і художню вартість «Собору.» засвідчують рекомендаційні рецензії відомих українських учених-докторів філологічних наук, професорів О.ГАстаф'єва (Київський університет імені Т.Шевченка), Я.О.Поліщука (Київський університет імені Б.Грінченка), Л.Т.Сеника (Львівський університет імені І.Франка). А доктор філологічних наук, професор кафедри українознавства Київського університету харчових технологій Наталя Науменко на ґрунті «Собору.» опублікувала розлоге наукове дослідження «Проміння Слова з Франкового краю. Публіцистичні діалоги». Уже першим реченням авторка інтригує читача: «Висловлюю своє переконання - це видання не загубиться у книжковому потоці, бо ж йдеться про справжню новинку.»

У передмові до цієї унікальної книжкової новинки доцент кафедри телебачення і радіомовлення факультету журналістики ЛНУ імені І.Франка, кандидат філологічних наук, заслужений працівник освіти України Зенон Дмитровський (до речі, один з перших фундаторів Дрогобицького радіо), пише: «Ще донедавна я дуже часто бував у Дрогобичі - місті мого дитинства і юності - і з професійним інтересом слухав у батьківському домі передачі місцевого радіо, де колись починав свій журналістський шлях. Відзначаючи високий фаховий рівень публіцистичних програм, подумки шкодував, що до почутого не можна повернутись, як до прочитаного в газеті чи книжці - такою, на жаль, є специфіка радіо. Тому до глибини душі зрадів, дізнавшись, що автори Йосип Фиштик і Микола Зимомря вирішили видати їх друком.»

А представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Львівській області, заслужений журналіст України Петро Цеголко, високо оцінюючи книжку «Собор щоденної благодаті», у статті «З печаттю Франкового духу» наголошує: «Справді талановиті люди, що наче нерв, реагують на животрепетні проблеми сьогодення, живуть і творять не лише в столиці та в обласних центрах. Аргумент на користь цієї тези - древнє, колоритне місто самобутніх національносвідомих людей - Дрогобич та діяльність однієї з його нинішніх візитних карток - радіоредакції «Франкова земля».

Зворушливе художньо-образне забарвлення і смислове наповнення знаходимо в самих заголовках і підзаголовках публікацій «Собору.» Це орієнтири читача на глибинне сприйняття пропонованої теми. Ось лише кілька довільно взятих прикладів із понад трьох десятків заглавних смислів.

«Молитва на барвінковій галявині: сповідалася мова на прощі»; «Нації вмирають не від інфаркту - спочатку від них відбирають мову»; «Мовні звуки - національні коди»; «Щемливі одкровення на господньому полі української мови.» (Ось так озаглавлені діалоги радіоведучих з відомими ученими, мовознавцями, письменниками, культурологами).

«Голодомор: трагічна ознака епохи. Не забудьмо, що означає життя!» - закликає дев'яносторічний патріарх української літератури, живий свідок страшного комуно-більшовицького лиха, поет Микола Петренко.

«Прип'ятські монологи» Ліни Костенко про Чорнобильську трагедію: // «Я разом з Україною терплю».

«Золоте стремено на видноколах Європи» - рефлексії у зрізах книжки Дмитра Павличка «Княгиня Європи», (німецькомовний переклад: Дрезден).

«Маркіян Шашкевич - провісник незалежної соборної України»: - (За сторінками досліджень літературознавця Михайла Шалати).

«Повнота спасенної снаги». Радіонарис про життєвий і творчий шлях лікаря -за фахом, поета - за покликом душі, громадської діячки, ініціатора створення, а нині - голови Всеукраїнського об'єднання «Письменники Бойківщини» Любові Рудавської-Вовк.

Освіжую і поглиблюю свої пізнання, знову й знову повертаюсь до прочитаного, насолоджуючись напрочуд сонцесяйною, барвистою, соковитою рідною українською мовою. Таке розмаїття метафор, таке мереживо епітетів, синонімів, символів - аж подих перехоплює!..

«Собор щоденної благодаті», означений статусом домінанта всеукраїнської щорічної премії імені В'ячеслава Чорно-вола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики, що сприяє утвердженню історичної пам'яті народу його національної свідомості та самобутності, це -своєрідний майстер-клас не тільки для студентів - майбутніх журналістів. Вчені ради Дрогобицького державного педуніверситету імені Івана Франка і Тернопільського національного університету імені Володимира Гнатюка рекомендували цю книжку педагогам-словесникам, фахівцям гуманітарної сфери - усім, хто цікавиться літературно-мистецькими і загальнокультурними цінностями. Ці пропозиції підтримало Міністерство освіти і науки України.

Саме подібного посібника шукав колись молодий газетяр Йосип Фиштик, який волею долі побажав перекваліфікуватися на радіожурналіста.

ЗОРЯНІ КРИЛА ПІСЕННОЇ МУЗИ

Свою першу поетичну збірку, що вийшла друком в 1992 році, Йосип Фиштик назвав символічною: «Вітаюся зі світом» і присвятив її Першим Всесвітнім Бойківським фестинам, що відтоді стали традиційними і гостюють на рідній Турківщині через кожні п'ять років. До речі, він - один з ініціаторів і найактивніших учасників цих велелюдних мистецьких імпрез, на які, наче птахи до родинного гнізда, злітаються представники бойківського племені з усіх куточків України, з близького і далекого зарубіжжя, бо й справді: нашого цвіту - по всьому світу.

Уже в ранніх віршах, що увійшли до першої поетичної книжки, автор замислюється над вічними цінностями - сенсом людського буття, моральною відповідальністю кожної людини перед собою і світом. Вірші цієї збірки - ще не пісенні тексти. Вони - своєрідні «заявки про наміри», в яких уже проглядаються теми і сюжети майбутньої пісенної поезії. Автор вичікує: «Коли веселка сподівань освітить крок моїх діянь». І признається: «Мов камінь на моє ляга плече, // «Як серце від образ когось пече». І радіє: «Я припав до трав шовкових, // До джерел роси / / І ожила в мені мова - // Голос Божої краси». Тут же стверджує: «У священнім ріднім слові // Найчесніший зміст любові». Й обіцяє: «Від світу я вбираю вічні гами, / / Котрі, мов блиск Єлею, іншим передам»...

Усі наступні поетичні збірки Йосипа Фиштика - а їх у творчому доробку автора близько двадцяти - засвідчують: українська культура збагатилась одним з найпотужніших сучасних піснетворців, вірші якого привернули увагу найталановитіших композиторів і вокалістів, а створені спільно пісні увійшли до золотої скарбниці естрадного мистецтва нашої держави, мають пошану і в українській діаспорі Америки, Канади, Великобританії, Франції, Австралії...

Йосип Фиштик став широко відомим уже після того, як в радіоефірі України прозвучала одна з найперших його пісень - «Мова колискова», музику до якої написала і виконує солістка гурту «Соколи» Марія Шалайкевич - нині народна артистка України.

Історія цієї пісні - особлива. Лише на каналах Національного радіо України вона звучала понад триста разів. Впродовж кількох десятиліть не сходить з репертуару гурту «Соколи», який демонструє своє високе мистецтво в усіх куточках України і в багатьох зарубіжних країнах. За повідомленням поважного інтернет-видання, в Америці було відібрано два десятки найпопулярніших пісень світу, записи яких у спеціальній гільзі відправлено в космос. До цих творів потрапила і «Мова колискова» Йосипа Фиштика і Марії Шалайкевич. Якщо взяти до уваги унікальне аранжування талановитого музиканта Ярослава Дуба та його колег, де проникливий український мелос посилює спів божественних птиць, то, ймовірно, така пісня насправді схвилює Всесвіт. А дещо раніше їй судилося стати експонатом в англійському музеї кращих пісень світу.

Щасливо склалася доля багатьох інших творів Йосипа Фиштика. Пісня «Онуки» свого часу була відібрана як одна з кращих родинних пісень для компакт-диску «Ми - з України», виданого спеціально до Олімпіади в Австралії. Низка його пісень, серед яких «Ця земля - Україна», «Лишаймося собою», «Моєму синові», стала окрасою репертуару геніальної української співачки, Героя України Раїси Кириченко. А пісні «Український звичай», «Мамо, лишайтеся з нами», «Доля», «Франкова криниця», «Пісню не забути, що цвіте від рути» (присвячена В.Івасюку Н.Яремчуку І.Білозіру), «Свята неділя», «Тустань», «Родина», «Батьківська стежина», «Сповідь», «Світ на двох», «Любисток долі», «Незабудки», «Юрій Дрогобич» неодноразово були переможцями всеукраїнського фестивалю «Пісня року».

На вірші Й.Фиштика створено понад 250 пісень. Кращі твори талановитого митця виконують понад двадцять народних і тридцять заслужених артистів України. Серед провідних виконавців - корифеї української естради, незабутні Раїса Кириченко і Анатолій Горчинський, народні артисти України Антоніна Маренич, Віктор Шпортько, Алла Кудлай, Олександр Василенко, Андрій Кондратюк, Фемій Мустафаєв, Марія Шалайкевич, Марія Ясіновська, Леонід Сандуленко, Богдан Сташків, уславлені гурти «Соколи», «Ватра», «Кобза», «Пісняри», дует «Ярослав-На»...

Наш славний краянин є автором десяти пісенних аудіоальбомів («Проекції століття»), семи компакт-дисків, поетично-пісенної трилогії («Ця земля - Україна», «Золоте знамено», «Лишаймося собою»), один із співавторів фольк-опери «Київська Русь». За творами Йосипа Фиштика «Сон Святослава», «Народження князя Володимира», «Молитва святого Володимира», «Проща до Ярослава Мудрого», «Купальські пісні» створено панорамні пісенно-мистецькі дійства до 1020-ти та 1025 - річчя хрещення Київської Русі Володимиром Великим.

На всі часи, на всі калинові віки
Не згасне пісня на причілку хати.
І будуть вишні білі край доріг цвісти,
Щоб пісня та не стала завмирати.

Ця Фиштикова строфа - квінтесенція серця всієї його багаторічної поетично-пісенної творчості. Так, «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», - стверджував колись великий Кобзар. «Не згасне пісня на причілку хати», - вторить йому наш сучасник Йосип Фиштик, якого, за результатами опитувань, зачислено до першої десятки найпопулярніших теперішніх піснетворців України. Що ж, вельми почесно бути в одному ряду з Михайлом Ткачем, Вадимом Крищенком, Віктором Герасимовим, Андрієм Демиденком, Миколою Луківим, Степаном Галябардою...

Примітний факт: низка Фиштикових пісень зацікавила перекладачів і звучить нині німецькою, словацькою, російською мовами, а чарівна «Мова колискова» нещодавно зворушливо прозвучала у перекладі на іспанський мелос. «Далеко не кожному таке вдається», - щиро зізнався в одній із публікацій про пісенну творчість Йосипа Фиштика його творчий побратим - народний артист України, заслужений діяч мистецтв України Вадим Крищенко. А професор Микола Зимомря у рецензії «Твори Йосипа Фиштика в перекладах і інтерпретаціях» наводить промовистий приклад: «Цікава творча доля його пісні «Сповідь», яку виконує співак світового рівня - народний артист України Олександр Василенко. На міжнародному фестивалі «Світ музики», що свого часу відбувся в Італії (на нього з'їхалися митці з п'ятдесяти країн світу), Олександр Василенко здобув гран-прі й диплом «За голос унікальної краси». У його репертуарі ціле гроно пісенних творів, які він виконує різними мовами».

Пісня «Сповідь» - своєрідний моральний кодекс, який сповідує сам автор:

Добро до нас іде від чесних дій,
Від зла душа завжди у неспокої'.
Мої думки мене втішають навіть тим,
Що зла нікому я в житті не скоїв.
І цих думок нестримне джерело
Несе мене у світ добра по сходах.
О Боже, хай все буде, як було, -
Щоб я біди чужої не обходив.

Йосип ФИШТИК

Його душевну доброту і сердечну щедрість сповна відчув і я у найважчий період життя. Коли важка недуга надовго вивела мене із ладу, Йосип виявив ініціативу і взяв на себе усі турботи, пов'язані із випуском у світ моїх пісенних аудіозбірок «Криниця любові», «Журавлині ключі», «Не тривожся, серце». Написав до кожної теплу передмову, та ще й організував їх презентації на каналах Національного радіо України. Спасибі Тобі, дорогий друже! Це був справжній бальзам на мою зболену душу.

Так, він уміє радувати людей - і словом, і піснею, і вчинками, і діяннями. Завдяки його організаційним зусиллям, у Дрогобичі часто відбуваються велелюдні мистецькі дійства, присвячені знаменним подіям в історії України, пам'яті видатних її постатей, та й власні авторські творчі бенефіси з нагоди «круглих» дат, на які з'їжджаються з Києва, Львова та інших міст України творчі побратими -відомі композитори, народні і заслужені артисти, представники національних творчих спілок, громадських організацій, владних інституцій. У таких мистецьких імпрезах проявляються нові грані таланту. Йосипа Фиштика - організатора, продюсера, сценариста, режисера.

Здавалося б, щільний графік роботи головного редактора радіо і паралельно плідна пісенно-поетична творчість не залишають часу на громадсько-суспільну діяльність. Та ні, не зрадила спонука, аби залишатися завжди дієвим та бажаним чи то у Київському Домі Європи, Екологічній Академії Наук, чи редколегіях всеукраїнського альманаху «Франкова нива», дитячого журналу «Дзвіночок», чи у складі правління Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України.

- А як же сім'я? Часу вистачає? - запитують колеги.

- А сім'я, як цвіт з неба, - усміхається Йосип.

І це - свята правда. Його дружина Оксана Терлецька - Фиштик - знаний педагог у царині навчально-музичного мистецтва, автор численних літературно-мистецьких публікацій, музичний редактор усіх Йосипових поетично-нотних збірників, заслужений діяч естрадного мистецтва України. Пані Оксана - випускниця Львівської музичної консерваторії імені Миколи Лисенка, яку свого часу закінчила її мати - Ася Марківна Терлецька -відомий на Галичині хормейстер, учасниця Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, який відбувся всередині минулого сторіччя у Москві.

Подружжя Фиштиків виховуює дочку і сина. Воістину, в талановитих батьків ростуть обдаровані діти. Дочка Юля успішно навчається у школі педагогічної практики при Дрогобицькому музичному коледжі імені В.Барвінського (клас фортепіано), на Всеукраїнському творчому конкурсі юних піаністів завоювала найвищу нагороду - гран-прі. Вже у п'ятирічному віці стала лауреатом премії імені Вільгельма Магера (Німеччина) як наймолодша авторка Східної Європи - за книжечку прозових мініатюр «Пригоди Копієчки». За мотивами цих оповідань, Львівський академічний театр імені Юрія Дрогобича створив молодіжний мюзикл. Видавництво «Посвіт» (Дрогобич) готує до виходу у світ нову книжечку Юлених віршів, яка стане продовженням попередньої, з асоціативною назвою - «Квітка на вершечку», котру шість років тому юна поетка видала у співавторстві з батьком. Нещодавно добірку її ліричних роздумів надрукувала головна письменницька газета «Літературна Україна». А молодший братик Юлі - Назарій - теж учень музичної школи (клас скрипки) - вже успішно виступив на своїх перших академічних концертах. А на міському конкурсі, на краще декламування віршів, переміг у своїй віковій категорії. З радістю також пізнає хлопчик закони живопису на мистецьких уроках художньої школи.

БУКЕТ, ПОДАРОВАНИЙ БОГОМ

Багаторічна плідна творча праця заслуженого діяча мистецтв України Йосипа Фиштика належно поцінована: лауреат всеукраїнських творчих премій «Сучасність» і «Золоте перо», володар Почесного знака НСЖ України і Золотої медалі української журналістики, лауреат міжнародних премій «За Європейську співдружність», імені Семена Гулака-Артемовського, імені Івана Франка, «Меценат екології і культури», імені Мирона Утриска, премії імені Дмитра Луценка «Осіннє золото».

Примітна деталь: журнал «Наука і суспільство», у публікації з нагоди 20-річчя заснування міжнародної премії імені С.Гулака-Артемовського, нагадує, за які саме заслуги присуджується ця нагорода, і як зразок наводить творчість Йосипа Фиштика, яка осягає усі п'ять номінацій, кожна з яких могла б претендувати на цю поважну нагороду

Як ефективний менеджер Йосип Іванович нагороджений відзнакою Національного бізнес-рейтингу «Професіонал галузі», орденом «Визнання Вітчизни». Має почесні грамоти Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Міністерства культури і туризму України. Тричі на Прикарпатті перемагав у номінації «Діяч культури і мистецтва». Його ім'я занесено до «Золотого фонду Дрогобича» і до «Золотого фонду Бойківщини». А до Дня Злуки (2017) указом Президента України, за утвердження національної ідеї та розбудову незалежної держави, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

...Переді мною - вагома, ошатно видана книга, обсягом півтисячі сторінок, «Контекст України: лишаймося собою». Ювілейний збірник на пошану заслуженого діяча мистецтв України Йосипа Фиштика, за редакцією професора Миколи Зимомрі. Неоціненний дарунок із щирим, теплим автографом мого великого друга. Це - справжня енциклопедія життя і діяльності людини надзвичайної творчої потуги, колективний образ митця у всій багатогранності його таланту.

Книга вміщує глибокі наукові дослідження і рецензії відомих учених - літературознавців. Тут і зворушливі спогади про свого талановитого учня педагогів Верхньовисоцької середньої школи - заслуженого вчителя України Галини Бабунич і Михайла Сеньківа, і хвилюючі листи вдячних радіослухачів.

Увагу читача, безсумнівно, привернуть нові твори Йосипа Фиштика - цього разу вже як вправного прозаїка і драматурга: художньо-документальна повість «Схід сонця починається з «Карпат» - оригінальна хроніка із життя і діяльності заслуженого лікаря України, лауреата державної премії України, генерального директора готельно-курортного комплексу «Карпати» у місті Трускавці - Лева Грицака, новела «Хатинка з голосом скрипки», п'єса «Тернина на яблуневому листку» і звісно ж - перші творчі спроби його обдарованих дітей - Юлі і Назарія.

Є в цій оригінальній книзі добірка присвят ювілярові «З поетичного саду шанувальників української пісні», яка відкривається віршем автора цих рядків:

УКРАЇНА ПОШАНОВУЄ ФИШТИКА-СИНА

Від карпатських вершин
До мистецьких висот
Простяглась Твоя творча дорога.
А розкішний букет
Із пісень кількасот -
Це дарунок таланту від Бога.

А радійний ефір -
Твій проникливий зір,
Задушевні слова публіциста,
А «Франкова земля» -
Урожайні поля,
Де рясніє вся правда пречиста.

А натхнення Твоє
Тобі небо дає
І кохана дружина Оксана,
Діти - Юля й Назар -
То Всевишнього дар,
І потіха, і радість жадана.

Від карпатських вершин
Аж до самих небес
Лине пісня Твоя соколина.
України земля -
Славне чудо з чудес -
Пошановує Фиштика - сина.

Павло ЛЕХНОВСЬКИЙ перший голова Львівської обласної організації НСЖУ, заслужений журналіст України, поет-пісняр.

Газета "Бойківщина" №7-8,2017


Золотий Фонд української естради. Фиштик Йосип

Йосип Фиштик народився 22 лютого 1947 року в селі Верхнє Висоцьке, що на Турківщині. Батьки – Іван Фиштик (1910-1983) та Юстина Фиштик (1906-1995; з хати – Ціко) – були, як це й заведено з давніх-давен у хліборобів, багатодітними. Їхнє багатство – це дев’ятеро діток: Марія, Катерина, Ганна, Василь, Микола, Софія, Юлія та ще два сини з однаковим ім’ям – Йосип. Так сталося, що четверо з названих відійшли за межу Вічності в ангельському віці. Серед них був і братик, згадка про якого в його устах затремтіла так, як тремтить згасаюча зоря на морозному небосхилі. Там, над вершиною гори, що зажила чоловічої слави, бо зветься Пікуй. Побіля нього, як подейкують старожили, любив збирати лікарські квіти Яким Фиштик (1857-1931). Йосипів дідусь був улюбленцем в односельчан, бо був наділений даром передбачати події. Щоправда, тільки дуже великі, що мали значення для всіх, скажімо, сподівання на врожай, весняну теплінь, осінню повінь…

Може, й не варто акцентувати на тому, що Йосип Фиштик повсюди мав успіх: у середній школі рідного села, на факультеті журналістики Львівського університету, на різноманітних пісенних конкурсах і творчих змаганнях. Та певний наголос доцільний, бо нині Йосип Фиштик – головний редактор регіонального радіо «Франкова земля», лауреат Міжнародної премії ім.С. Гулака-Артемовського, премії ім.Д.Луценка «Осіннє золото». Він – відомий журналіст, публіцист, поет-пісняр, який по праву удостоєний почесного звання Заслужений діяч мистецтв України. Успіх до успіху приточується, бо всьому є причинок – наполегливість і чесна праця у багатьох ділянках.

Ось, приміром, не так давно до читацького загалу дійшла його нова збірка «Золоте знамено» (Львів, 2010, 116 с.). Часом напрошується питання: чому іноді так легко впадуть у душу якісь рядки і полишаться у пам’яті назавжди? При цьому автор може бути й добре знаним і майже невідомим, або ж – за нових умов – мало цитованим. Часом прилипне словосполучення про «ясні зорі» й животворить сполука в уявних хмарах. Приміром, визначний Шевченків сучасник Пантелеймон Куліш, споглядаючи на небо, змалював гострим поетичним зором вогнище з крові:

Нагулялося по небу
Весняному сонце,
Зазирає на добраніч
У низьке віконце…

Закотилося, сховалось
За степи, за море;
Понад морем кров крає –
Хмара хмару боре.

   Мова колискова
   Слова: Йосип Фиштик
   Музика: Марія Шалайкевич
   Виконує: Соколи, Марія Шалайкевич

Отакий собі своєрідний театральний кін, що мимоволі вибудовується ув очах – ні, не, як марення, а радше – у пов’язі з небом конкретне дійство. Воно – десь поруч. Тільки розпізнати б його реальну, а не метафоричну основу… У цьому сенсі твори Йосипа Фиштика прочитуються з таким розумінням, яке запрошує кожного глибше усвідомлювати граничну відповідальність за долю України. До них належать його поезії, що містяться у згаданій книжці «Золоте знамено». Складається враження: як поет-пісняр, а також професійний радіожурналіст Йосип Фиштик звик до «магнітофонного», емоційно високоорганізованого слова, що несе, як правило, документально спонукальну художність. Вона, своєю чергою, постає піднесеною, наділеною справжньою мистецькою довершеністю думки. А звідси – гармонійність поетичних узагальнень, що створюють мікроатмосферу довіри, відтінену по-філософськи закроєним смислом утверджувати високу духовність поміж людьми. Тут не слід шукати ускладнених витків чи метафоричних «ключів від форту Буаяр»; адже читач ніде не відчуває дисонансу між тим, що поет прагне висловити, і тим, що рухає його – добром опромінену – мораль. Це – загалом характерна ознака рецензованої збірки. Її цілісність засвідчують такі поезії, як «У пригорщах – криниця», «Берег над Києвом», «Золоте знамено», «Гей, з гори, гори», «Мить без вороття», «Роздмухані громи», «Сорочка між братами», «Зціленість», «Вишневий пульс», «Непроминальність», «Грона волі», «Жниво для зрячих», «Оберіг», «Даль буття», «Володар духу», «У смуток закутий», «Предтеча», «Колосок», «Журавлі», «Бджоли», «Старий камінь», «Плач радості», «Дві скрипки», а також твори з циклів «Київська Русь» та «Симфонія долі». Поет нерідко спостерігає – тут і там, там і тут – сліди тяжкої гіпертрофії бездуховності. Остання буквально огорнула сучасних «баронів», які навіть не таять чорної ненависті до України (на думку спадає чомусь прізвище з типовим українським суфіксом, що, на жаль, належить такому собі сучасному молодому можновладцю…). То ж, як навернути такого перевертня під «золоте знамено» правди без пісні? Ні, без неї це неможливо. Хай порятує тільки правдивого свято рідної мови! Цього, може, й досить. Адже жертва завжди прощає свого гвалтівника, а останній жертву – ніколи… Либонь, тому автор у вірші «Спитайте у ясеня» зримо шукає «капсулу» порятунку у певних асоціативних контраргументах. Вони слугують заснуванню, прецінь, по-магічному імпресіоністського внутрішнього художнього смислу:

Коли мене не буде серед весен,
Коли дощів сльоза торкнеться меж, –
В човні знайдіть мої притихлі весла
І допливіть за мене аж до веж…

І хтось, без всякого сумніву, допливе. Зрозуміло, Йосип Фиштик не звинувачує отих світських акул із нечувано дорогими годинниками й діамантовими запонками; він радше виявляє цей до болю примітивний матеріал для унаочнення – крейда на панелі: є і раптом – нема… Щоправда, поет-пісняр не постулює візерунок імпульсивної приреченості; навпаки має місце зануреність у характер часового простору, позначеного сповідальністю від «Я-особи»:

Поки живу – зорю свою благаю
Світити там, де нива сівача…

Чим містким видається той чи інший образ з-під пера творця вірша «У зрубі»? Відповідь випливає зі строфи, де діалектично осмислюється миттєвість поступу:

З доріг увійшов я у зруб сподівань,
Краса осінила мій погляд збоку.
Сюди я прийшов, як у Храм, без вагань
У день високосного року.

За твердженням Володимира Дрозда, насамперед важливим є факт, власне, те, «що сказати, а не як сказати». Йосип Фиштик як істинний піснетворець про це добре відає. Адже творчий ужинок поета-пісняра, Заслуженого діяча мистецтв України справді чималий. Він охоплює передусім понад двісті пісень. То ж закономірно, що в його особі маємо лауреата авторитетної літературно-мистецької премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото»(2005). Численні твори головного редактора регіонального радіо «Франкова земля», що має свій осідок у Дрогобичі, опубліковані у багатьох збірниках антологічного типу («Антологія Бойківського краю». – Дрогобич, 2007; «Осіннє золото». – Київ, 2007), «Гомін Підгір’я». – Дрогобич, 2008). Відтоді, як з’явилася перша його поетична збірка «Вітаюся зі світом» (Дрогобич, 1992), досі побачили світ понад десять книжок, зокрема: «З Бойківського джерела» (Львів, 1994), «На Україну повернусь» (Львів, 1996), «Жменька Сонця» (Київ, 1997), «Сонце в жменьці» (Дрогобич, 2000), «Ключик до раю» (Дрогобич, 2004), «Крила» (Дрогобич, 2007). Особливо доцільно увиразнити книжку під красномовною назвою «Ця земля – Україна» (Львів, 2006), винятково цінну збірку пісенних текстів Йосипа Фиштика.


   Пісню не забути
   Слова: Йосип Фиштик
   Музика: Анатолій Горчинський
   Виконує: Анжела Вербицька

Його опубліковані твори викликали справедливий резонанс у мистецьких колах України та за її межами. Вони знайшли позитивну оцінку з боку таких критиків і шанувальників, як Анатолій Горчинський, Дмитро Луценко, Раїса Кириченко, Михайло Ткач, Григорій Дем’ян, Людомир Філоненко, Олег Баган, Володимир Грабовський, Олександра Німилович, Віра Черемних та ін. Ось, приміром, свідчення відомого композитора Анатолія Горчинського, зафіксоване на титульній сторінці власної книжки «Росте черешня в мами на городі» (Тернопіль,1998): «Я з радістю дарую Тобі… збірник моїх пісень, а їх в збірнику – 50!!! Серед них чільне місце займають три пісні… Це – «Пісню не забудь!», «Батьківська стежина» і «У парі буде любо нам»… Ці пісні найбільше користуються успіхом у слухачів на моїх концертах, і я горджусь Тобою, Йосипе, що і я вклав свою лепту в Твій віршований труд – я написав музику на ці Твої вірші…».

Примітний факт: уродженець села Верхнє Висоцьке, що на мальовничій землі Турківщини, активно співпрацює з такими авторитетними композиторами, власне, визначними носіями української пісенної культури, як Богдана Фільц, Юрій Рибчинський, Михайло Мацялко, Людмила Височинська, Олександр Василенко, Марія Шалайкевич, Людмила Єрмакова, Катерина Василенко, Ігор Вовчак, Павло Лехновський, Степан Гіга, Лариса Федін, Богдан Сташків та ін. Хіба не промайне сльоза, коли ляже на думку спомин про світлий образ Берегині – Раїси Кириченко? Видатній співачці судилося свій останній у житті концерт, що відбувся у стінах Національного палацу «Україна», розпочати піснею Йосипа Фиштика «Лишаймося собою». Так, невиліковна хвороба панувала фізично, але не духовно. Раїса Кириченко з Полтави як мужня посестра Лесі Українки з Волині благословляла друзів, висловлюючи з дивовижною силою рядки приспіву:

Нам небагато для щастя треба,
Щоб квітло поле і синє небо,
Щоб ми лишались завжди собою
І мали долю у житті…

Що ж ? Сприймаймо беззастережно ці істини, щоб встигнути «залишитися собою». Бо – з іншого боку – діють закони безконечного спектаклю; його складники містять класичні реквізити у пов’язі з часом, місцем, дією, а також нечувано великий потенціал затхлості, лицемірства, брехні, тоскної тьми із запахами сечі у під’їзді до колишньої автостанції, невдаваного і вдаваного отруєння, перевдягання (і не тільки) за кулісами… Водночас наш поет словом і ділом утверджує добрі начала. Він там, де є праця у поті чола; він там, де нема плутанини, борсання серед дрібниць, гріхопадіння не на сіновалі, а в улюбленому багатіями Монте-Карло… Автор імперативного гасла «Лишаймося собою» вміє віднайти ту межу, за якою – острівець екології душі; тут панує окремішній «кровообіг весни», що спричиняє природне самоочищення. Хай буяє «стрічний вітер»: проте він не матиме жодного впливу на героїв із Фиштикової пісні «Світ для двох»:

Твій ранній цвіт в моїх очах,
Без тебе я – безкрилий птах.
Летіти нам лише удвох
У світ для двох,
У світ для двох.

Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Михайло Ткач слушно зауважив: «Поет-пісняр Йосип Фиштик має великий творчий потенціал. Якби він написав з Людмилою Єрмаковою для видатної Раїси Кириченко тільки «Ця земля – Україна», а з Марією Шалайкевич – «Мову колискову» та «Український звичай», то це вже було б явище в пісенній українській культурі. А його доробок в творчому загалі не проминущий…». Основу цього спостереження цементують такі пісенні тексти Йосипа Фиштика, як «Онуки», «Мова колискова», «Пісню не забути», «Свята неділя», «Український звичай», «Батьківська стежина», «Лишаймося собою». Звісно, до слів Михайла Ткача годі щось додавати, якщо б об’єктивно не прагнути звернути увагу читача на роль змістовного наповнення цитованої книжки. До неї мені судилося написати післямову, якою хотілося виокремити передусім подячне слово за добру працю Йосипа Фиштика на культурно-мистецькій ниві. Тут поет-пісняр з міста Юрія Котермака вже понад тридцять літ обстоює гармонійну відповідність слова з мелодією для душі. Звідси – просвітлена рефлексія, яка додає віри усім, хто на неї спраглий, а насамперед жменьці сонця – поетовій доньці Юлії Фиштик:

Прийди до мене із тривог,
Чи сонцем з темряви зійди.
Печаль і радість – нам на двох,
В один зіллються два сліди.

Що ж, стрижень традиції додає віри. А вона співзвучна його прагненням поліпшувати навколишній світ. У цьому й полягає визначальний сенс громадського змісту не тільки книжки «Золоте знамено», але й щойно виданої збірки «Мамо, лишайтеся з нами» (Дрогобич, 2011) Йосипа Фиштика та Людмили Єрмакової.


   Знамено із небес
   Слова: Йосип Фиштик
   Музика: Ярослав Дуб
   Виконує: Ярослав-на

Він добре знаний в Україні і за її межами як поет-пісняр. Ні, не буде перебільшенням, коли скажу: його твори увійшли до золотої пісенно-мистецької скарбниці України. Близько 20 народних і понад 30 заслужених артистів України виконують кращі пісні талановитого митця. Серед провідних виконавців – корифеї української естради, незабутні Раїса Кириченко, Назарій Яремчук, Анатолій Горчинський. Так, наш Ювіляр – знаний піснетворець. Його перу належить дванадцять поетичних книг, десять пісенних аудіоальбомів («Проекції століття»), п’ять компакт-дисків, поетично-пісенна трилогія («Ця земля – Україна», «Золоте знамено», «Лишаймось собою»). Варто наголосити: Й. Фиштик є одним із співавторів фольк-опери «Київська Русь». За його творами “Сон Святослава”, “Народження князя Володимира”, “Молитва Святого Володимира”, “Проща до Ярослава Мудрого”, “Купальські пісні” створено панорамні пісенно-мистецькі дійства до 1020-ліття хрещення Київської Русі Володимиром Великим.

Час рікою пливе. Коли ж то було, як розпочав трудову діяльність у редакції Турківської районної газети, стажувався в Московському «Останкіно» та в Київському інституті телебачення і радіо? Від 1976 року він – головний редактор Дрогобицького регіонального радіо «Франкова земля», яке є колективним кореспондентом Львівського обласного та Українського радіо. На щастя, його праця має схвальні оцінки. Він – лауреат всеукраїнських журналістських премій «Сучасність» (2001), «Золоте перо» (2004), володар Почесного Знаку НСЖУ (2007). Йосипа Фиштика визнано «Державним керівником року» з нагородженням відзнакою Національного бізнес-рейтингу – Орденом «Статус-нагорода «Професіонал галузі» (2008). Упродовж багатьох скликань він виконує обов’язки члена правління Львівської обласної організації НСЖУ, керівника секції радіожурналістів. Від Львівщини він неодноразово обирався делегатом всеукраїнських з’їздів і конференцій, на яких вирішувалася доля української журналістської думки.

А все ж напрошується слово про його пісенне начало. Приміром, його твір «Мова колискова» визнаний однією з кращих пісень, якою репрезентуємо Шевченкову землю за її межами. До того ж телеверсії пісенно-мистецьких проектів «Франкова криниця», «Берег над Києвом», «Чужина – не рідна мати» віддавна присутні в українському ефірі. В його архіві зібрано численні листи від слухачів, зокрема Л. Ількової, О. Моргун, Б.Врублівського, О.Макаренко, О. Мостович, М.Іщаповської. Вони свідчать про популярність пісенних текстів Йосипа Фиштика.

А ось промовисті рядки від побратима по перу: «Дорогий друже! Я надзвичайно радий з приводу нашої творчої співпраці. З Вами легко працювати, адже Ви тонко відчуваєте, що мистецтво – це завершений творчий результат, який вимагає великих духовно-емоційних затрат, без яких не можна створити ні художньої картки, ні ліричної поезії, а що стосується музики, то це особливо виснажливий і тернистий шлях. Вірю: наша пісня про долю дівчини в образі Прикарпатської смереки схвилює людські серця. Ваш творчий побратим, композитор – Василь Грецький. Республіка Комі. м.Сосногорськ».

Що ж, літа промайнули, як роса на бурштинових зернятках. Вони не роблять вододіл, а радше навпаки творять цілісне часове осердя: Йосип Фиштик натхнено зустрічає 65-річчя від Дня народин, 40-річчя творчої діяльності. А ще примітний факт: громадськість Дрогобиччини відсвяткує 60-річчя від часу створення Дрогобицького радіо. Адже заснування студії припало на квітень 1952 р. Йосип Фиштик очолює її багато років, даруючи своїм землякам живе слово правди й віри. А його пісня лунатиме, нагадуючи нинішньому й наступному поколінням про красу, яку народжують ясні зорі…

Коли вони не тремтять? Тоді, коли людина щастя чує на відстані серця. А в його душі постійно трійця: дружина Оксана, доня Юлія та син Назар. Отак і прямують разом стежиною життя.

Микола ЗИМОМРЯ, голова Дрогобицького осередку Львівської обласної організації Національної спілки письменників України.


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (05.03.2017)
Переглядів: 129 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...


УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.