Неділя, 23.07.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

СВЯТА ДО МУЗИКИ ЛЮБОВ

«Скрипка в музиці є настільки ж необхідним інструментом, як у людському житті хліб насущний», - говорили про неї музиканти ще у XVII столітті. Колись, дуже давно, скрипка була інструментом суто народним - на ній грали у трактирах, на ярмарках, площах, і тільки завдяки творчості великих музикантів, скрипалів-віртуозів, таких як Арканджело Кореллі, Ніколо Паганіні, Джузеппе Тартіні, Антоніо Вівальді, Жан-Марі Лепер, скрипка по праву стала царицею музики, зазвучавши на великих світових сценах.

Сьогодні класичне скрипкове мистецтво в Україні представляють видатні вітчизняні скрипалі Богодар Которович, Кирило Стеценко, Олег Криса, Ольга Рівняк, Остап Шутко та інші. У нашому районі також є надзвичайно обдаровані від природи скрипалі, про яких неодноразово писала газета ««Бойківщина». І доповнює цей перелік талановита династія музикантів - родина Плішів з Турки. А нашою гостею сьогодні є досвідчений викладач Турківської дитячої музичної школи Лілія Пліш-Юсипович:

- Почну свою розповідь про родинну любов до музичного мистецтва зі своєї бабусі - Теодозії Пліш (по-дівочому - Гринечко). Коли наше гірське містечко було під владою Польщі, часто приходив до домівки, де вона жила, старенький сусід-єврей і вчив її гри на скрипці. Дівчина, маючи гарний музичний слух, а ще більше -велике бажання стати скрипачкою, дуже швидко опанувала це мистецтво. Отож любов до світу музики привилася у нашій сім’ї від бабусі Теодозії. Згодом музикантом став її син Богдан . Мого батька Богдана Степановича Пліша в Турці багато людей знають і пам’ятають ще й дотепер. Згадують про нього як про здібного музиканта, хоча неспинний час відлічує 30 років, як його немає серед нас. Спочатку батько був музикантом-самоуком, потім поступив у Дрогобицьке музичне училище , згодом навіть в один з інститутів культури, здається в Харкові, але через важкі часи та нелегкі сімейні обставини, закінчити його так і не зміг. Працював вчителем музики і співів у міській середній школі, викладав у Турківській дитячій музичній школі музичну літературу й теоретичні предмети. У 60-х роках його пісні лунали не тільки з районних сцен, а й по Львівському телебаченню. Він був членом Спілки самодіяльних композиторів Львівщини. Батько умів грати на багатьох музичних інструментах, головними серед яких були баян та акордеон, але володів і грою на фортепіано, прекрасно грав на саксофоні. Я ніколи й гадки не мала, що мій батько може грати на саксофоні. Пригадую як одного разу ми з татом прийшли в гості до жителя Турки, п. Кузя, у якого в домі був саксофон. Батько як взяв той інструмент і заграв на ньому - я просто була зачарована. Другим моїм здивуванням було , коли ми з батьком якось навідалися до директора школи, здається, в с. Ясениця. У кімнаті в кутку стояла гітара. Тато обережно взяв і почав грати на гітарі. Це було неймовірно! Грав він й на цимбалах, навіть викладав клас гри на цимбалах та на контрабасі в музич ній школі. Але на скрипці батько не грав. Такого випадку я не пригадую. Зате я пішла вчитися грі на скрипці.

- Що ж спонукало Вас до цього?

- Не знаю. Та й уже не пам’ятаю сьогодні, як це було. Мені здається, що я навіть добре не усвідомлювала свій вибір, а можливо, мені й тато підказав. І як тільки в 1966-му році відкрилася в нас дитяча музична школа, я, будучи другокласницею Турківської середньої школи, пішла туди і вибрала клас скрипки. З таким вибором не жалкую. Бо скрипка -то є королева музики. Інструмент дуже давній і дуже гарний та мелодійний, що проймає до глибини душі. Учені зазначають, що слово «скрипка» походить від старослов’янського «скрипати», тобто скрипіти. Час виникнення і походження скрипки з’ясувати важко, але це інструмент південних слов’ян -принаймні, так показують дослідження багатьох археологічних розкопок. Інструмент справді співає, коли музикант водить по струнах смичком. Тому звучання скрипки часто порівнюють з прекрасним співом. Це є інструмент, на якому людина найбільше може виразити свої емоції, переживання, усі свої співчуття.

Вчитися було нелегко. Через велику плинність кадрів дуже часто змінювалися викладачі. Приходили молоді спеціалісти, але умов відповідних для проживання не було, то й вони вимушені були виїжджати з Турки. Після закінчення музичної школи, я поступила на навчання у Дрогобицьке музичне училище і вже його випускницею повернулася назад в Турківську музичну школу, але на роботу - на посаду викладача. Це був 1977й рік. Зараз іде сороковий рік моєї постійної праці в Турківській дитячій музичній школі.

- Ліліє Богданівно, чим пам’ятні для Вас Ваші трудові будні?

- Знаєте, людина деколи сумнівається в собі, задаючи запитання: чи я добре вибрала свою життєву стежину, чи на правильний шлях стала, чи моя робота приносить якісь плоди? Так ось, за 40 років моєї праці в мене була одна така учениця, в якій я утвердилася як викладач, коли я зрозуміла, що моя робота була не марна. Це була Шпак Оля. Чудесна людина! Надзвичайно розумна і надзвичайно талановита. Але вона, на жаль, далі по музиці не пішла, її шлях проліг в медицину. То така була дитина, що вона, по закінченні курсу навчання, грала на випускному як професійний музикант. Багато учнів моїх поступило у спеціальні та вищі музичні заклади. І я безмежно горджуся ними. У музичній школі разом зі мною працюють також і мої учні - Уляна Боберська та Галина Мурис. На даний час троє моїх учнів вчаться у спеціалізованих музичних закладах : Петро Михайлик - у Дрогобицькому музичному училищі, Іван Білинський - в Інституті музичного мистецтва у Дрогобичі, Олег Богдан -у Мукачевому, у музпедучилищі. Клас скрипки у мене закінчували обдаровані діти - Валентин Ільницький, Жанна Хамандяк, Галина Макар, Руслана Русяк, Мар’ян Карплюк, Алла Павлик та інші. До речі, Алла уже закінчила Львівську консерваторію і зараз гастролює по світу разом з хоровою капелою, якою керує, й сама співає дуже гарно. Одним словом, є такі учні, що ними можна похвалитися. Недаремно ж, виходить, я музичній школ і 40 років віддала. Колись і сама часто виступала. Зараз уже рідше виходжу на сцену, та й вік уже не молодий. Проте навчити чогось ще можу.

- А як же четверте, п’яте покоління з родини Плішів? Чи знайшла музика своє місце у їхньому серці?

- Син Андрій навчався в муз ичній школ і в кл асі скрипки, також акордеону. Але так і не закінчив навчання, як мовиться, не потягнув, хоча й мав музичні дані. Він більш схильний до техніки. А ось дочка Вікторія добре закінчила Турківську музичну школу, успішно поступила у Дрогобицьке музичне училище, згодом - в музпедінститут, вчилася в магістратурі, потім в аспірантурі. Успішно захистила кандидатську дисертацію і зараз на викладацькій роботі у Дрогобицькому інституті музичного мистецтва. Онук Сергій захоплюється спортом, а онучечка Юля має бажання навчитися грі на скрипці. Хоча вона живе у Дрогобичі, відвідує там художню школу, майстерно ліпить, прекрасно малює, але, попри все, має дуже гарні музичні дані, добре розвинений слух. Ми з дідусем пообіцяли, що купимо і подаруємо їй скрипку. До речі, сестри син, Ростислав, закінчив нашу школу по класу фортепіано, його донька, Ангеліна, вчилася у моєму класі з п’яти років. Закінчила школу по класу скрипки.

- Отож, Ліліє Богданівно, як бачимо, музична династія родини Плішів продовжується. І дай Боже, щоби зарясніла вона на музичному небосхилі України новими мистецькими зірочками.

- Щиро дякую. Усе в Божих руках.

Розмовляла Ольга ТАРАСЕНКО.

Газета "Бойківщина" №16,2017


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (29.04.2017)
Переглядів: 263 | Теги: Пліш | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.