Середа, 23.08.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

МЕДИЧНІ ОБРІЇ ПЕТРУНЕЛІ КОСТИШАК

Вона відпрацювала 50 років сільським фельдшером - з єдиним записом у трудовій книжці

У січні наступного року всіма шанована в с. Присліп людина, багатодітна мати, щаслива бабуся й прабабуся, медик з великим життєвим і професійним досвідом - Петрунеля Костишак - святкуватиме 70-річний ювілей.

Оглядаючись на пройдений шлях, їй є що згадати, є над чим поміркувати, є чим гордитися. Хоча, як кажуть, зірок з неба не знімала: живе у постійній праці як у професійній, надаючи вдень і вночі медичну допомогу односельцям, так і в господарській - вчасно виконуючи щоденну хатню роботу та нелегку працю в полі.

Нещодавно мав добру нагоду поспілкуватися з Петрунелею Михайлівною у старенькому, але гарно прибраному затишному сільському ФАПі. Навідався сюди разом із заступником голови Турківської районної ради Василем Костишаком, заступником головного лікаря Турківської КЦРЛ Іваном Нагайком та Присліпським сільським головою Онуфрієм Ляховичем, аби привітати досвідченого медика з 50-річчям професійної діяльності. Зав’язалася дружня щира розмова. І я зрозумів, що у житті ця скромна, добродушна жінка вміє радіти найменшим дрібничкам і цінувати те, що Бог дає в цей чи інший життєвий момент. А головне - має чітке розуміння, як багато має, завдяки Господній любові та опіці. Приймаючи квіти та вітання від гостей за багатолітню сумлінну працю, впродовж якої було чимало вдячності та подяк від людей, яким рятувала здоров’я та життя, усіма шанована присліпчанка, сердечно дякуючи навзаєм, все згадує нелегкі будні сільського медика і добрих людей, з якими зводили її стежки-дороги. Направду, просто важко собі уявити, скільки кілометрів за 50 років роботи сходила Петрунеля Михайлівна, вдень і вночі, в спеку і в холод, поспішаючи на виклик до хворих земляків. А скільком людям, завдяки її професійності, було врятовано життя?! Це знає лише Господь, який, віриться, найоб’єктивніше оцінить усе те добре, безкорисливо зроблене нею. Як відомо, лише людина бачить і оцінює іншу людину, дивлячись в обличчя, а Всевишній дивиться в душу.

Хоча напевно були в житті жінки-медика й форс-мажори, пов’язані з недоброзичливістю окремих людей, але вона ( і я переконаний в цьому) виходила із таких ситуацій достойно, розуміючи, що найкращий лік проти чужої непорядності - власна порядність. Втім, про це вона воліє не згадувати. Натомість, поринувши у приємні спогади важких післявоєнних років, у своє босоноге дитинство, моя співрозмовниця з великою любов’ю та вдячністю згадувала своїх щирих, добрих батьків, які робили усе можливе, щоб восьмеро діточок ( 6 дівчат і 2 хлопчики), серед яких Петрунеля була найстаршою, виростали чесними, трудолюбивими, освіченими, вміли поважати й допомагати одне одному, любити людей. Батько дуже хотів, щоб саме вона стала медиком. Все наголошував на перспективність та потрібність професії людям, мовляв, медики будуть потрібні за будь-якої влади. Так з його та Господнього благословення, тендітна дівчина, випускниця місцевої школи, вступила на навчання до Стрийського медичного училища. Батьки безмежно раділи за донечку, адже в ті часи небагатьом сільським дітям вдавалося вирватися у світ знань, здобути професію медика чи вчителя. До слова, всі брати і сестри Петрунелі Михайлівни також здобули освіту: одні стали медиками, інші - педагогами і лише наймолодша з сестер закінчила технікум радянської торгівлі в Ужгороді, обравши професію кухаря.

Швидко пройшли 4 роки навчання, і з добрим багажем знань Петрунеля повертається на Турківщину, а тодішній головний лікар - Габісонія - призначає її у рідне село. Сказати, що на початках було легко, значить нічого не сказати. «Люди тоді не були такими освіченими , як зараз. Народжувалося багато дітей, деякі сім’ї жили дуже бідно, діти були занедбані, а тому роботи у сільського фельдшера не бракувало», - згадує тодішні роки моя співрозмовниця.

Прийшовши працювати у рідне село, протяжність якого більше 7 км, у ФАП, що знаходиться у верхньому кінці села (сама ж проживала у нижньому), щоденно доводилося лишень на роботу й додому проходити, як мінімум, 12 кілометрів. А ще -виклики до сімей, які мешкали в будинках на околиці. Так виходило іноді й близько 20-ти. Із своїх 50 років медичного стажу 16 - це робота у ФАПі верхнього кінця села, а 34 - у сьогоднішньому, нижньому.

У 1968 році Петрунеля Михайлівна зустріла своє єдине і на все життя кохання - славного парубка, який щойно повернувся з війська, односельця Івана. Невдовзі молодята побралися, згодом разом народили й виховали 9 дітей: 6 дочок і трьох хлопців. Три дочки, як і матуся, обрали професію медика, дві з яких сьогодні працюють у Львові, а одна уже 15 років живе й працює в Ізраїлі. Інші, відповідно, здобули професію митника, фахівця комп’ютерних технологій та вчителя; один син працює інкасатором, інший - в управлінні Львівської залізниці, а наймолодший, який донедавна був для матері постійною опорою та підмогою, сьогодні також працює в Ізраїлі.

- Чоловік мій тривалий час працював водієм, багато років -механіком у Турківській лікарні. На жаль, 2 роки тому його не стало. Дуже доброю, роботящою, щирою він був людиною. Завжди готовий прийти на допомогу не лише рідним, а й зовсім незнайомій людині. Був дуже спортивний, знаний в селі грибар. Але, на жаль, сьогодні про це мушу говорити в минулому часі, - втираючи сльози, каже ветеран медицини.

Сьогодні Петрунеля Михайлівна живе разом з дочкою Надією. Не дивлячись на уже немолодий вік, має велике господарство. Поратися по ньому допомагають їй не лише діти, а й онуки. Їх у героїні моєї розповіді аж 18, та ще один правнук. Усі виховані, роботящі й слухняні. І є великою радістю для бабусі. Як і 10, 20 чи 30 років тому, вона щодня, не дивлячись ні на що, в будь-яку пору днини йде на виклик до хворого й, маючи великий практичний досвід та добрий багаж знань ще зі студентської лави, фахово виконує свою роботу. А на обслуговуванні в медика на даний час 770 чоловік, в тому числі - семеро дітей до року, вісім вагітних жінок.

- Не пригадую, хто з великих людей сказав, що життя - це єдиний вуз, до якого не треба здавати вступні іспити, а лише випускні. Щодо того головного професійного іспиту, то Петрунеля Михайлівна здавала його, зрештою, й продовжує здавати сьогодні «на відмінно», - розмірковує Іван Нагайко.

А сільський голова Онуфрій Ляхович, після по-земляцькому щирих побажань Василя Костишака, ніби підсумовуючи все почуте у привітаннях, каже: «Висловлюючи побажання усієї нашої громади, хочу низько вклонитися вам, наша дорогенька рятівнице. Подякувати за врятовані людські життя, недоспані ночі, за справді материнську турботу про односельців. Будьте щасливі і здорові ще багато років!»

Направду бути медиком - не таким собі пересічним, а душевним і фаховим - це справді талант, а він, як відомо, не дається у злу душу. Історія Петрунелі Костишак є яскравим свідченням цього.

Василь ВАСИЛЬКІВ.

Газета "Бойківщина" №29,2017


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (27.07.2017)
Переглядів: 121 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.