Вівторок, 20.11.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

ДОВІРУ ТРЕБА ЗАСЛУЖИТИ, А ПОТІМ НЕЮ ДОРОЖИТИ

Як правило, про довіру чи недовіру ми все частіше згадуємо, коли відчуваємо подих виборчої кампанії’. Тоді в роздумах, часто в гострих суперечках, визначаємо чи переконуємо оточуючих, чи достойна та чи інша особа обійняти виборчу посаду, чи має вона підтримку широкого громадського загалу.

Напередодні Дня місцевого самоврядування ми провели невеликий аналіз щодо довіри, зокрема сільським головам Турківщини.

Безперечно, переважна більшість - це непересічні особистості, люди, що користуються авторитетом, мають неабиякі лідерські якості. Хоча, по правді кажучи, є поодинокі випадки розчарування «лідером». Таким, завдяки хитрій вправності, вдається обійняти цю посаду, однак на ній довго не затримуються. Зазвичай, це - один термін.

Але це аж ніяк не стосується героя нашої розповіді, сільського голови с. Нижнє Висоцьке, рекордсмена в контексті довіри -Ярослава Ірода. У його трудовій біографії вісім каденцій головування, починаючи з 1990 року й незмінно до сьогодні. Щоправда, на перший термін його обирали місцеві депутати, згідно чинного тоді законодавства. З 15-ти за Ярослава Васильовича свої голоси віддали 9, а шість інших - за попередника, також авторитетну в селі людину - Федора Ціка.

Обійняв відповідальну й водночас непросту посаду голови він в буремні 90-ті роки уже з чималим життєвим та виробничим досвідом й великим бажанням щось корисне зробити для громади. Згуртувати її на принципах взаємодопомоги, розуміння та поваги. Хоча робити це тоді було надто складно: повсюдний дефіцит товарів, земельні конфлікти, міжконфесійні непорозуміння, що іноді доходили навіть до фізичного протистояння. Але ініціативний голова зумів, маючи підтримку депутатів, сільських активістів, знайти ті правильні слова, а головне - мудрі рішення, що вносили мир і спокій поміж односельців, формували оту довіру, що беззмінно супроводжує Нижньовисоцького сільського голову уже 27 років! Ярослав Васильович пригадує, як для того, щоб врегулювати міжконфесійні конфлікти, сільська рада виділила земельні ділянки для будівництва грекокатолицьких храмів в с. Штуківець та Нижнє Висоцьке, а вже громади їх швидко спорудили й освятили. Як по декілька разів доводилося зводити й мирити сусідів, що за одну скибу готові були встрявати до бійки. Хоч і не без труднощів, у час повсюдного дефіциту, в село завозили товари першої необхідності, яких тоді завжди не вистачало. Це також була робота сільського голови.

А до обрання на цю посаду, Ярослав Васильович здобув великий виробничий досвід. Після закінчення Нижньовисоцької восьмирічки, Боринської середньої школи, Турківського професійного училища, де здобув фах електрика, та водійських курсів, служив у війську. Демобілізувавшись, навчався у Золочівському аграрному технікумі, а вже у 23 роки очолив великий колектив -став завідувачем центральної ферми колгоспу «Світанок». Тут працювало тоді 120 людей і було 1200 голів худоби. Коли сьогодні він розповідає своїм дітям, що на роботу доводилося йти о 6-ій годині ранку, а повертатися іноді далеко за північ, вони в це не можуть повірити. Після двох років роботи керівництво колгоспу довірило йому посаду бригадира рільничої бригади. І так аж до 90го, до обрання на посаду голови.

Цікавим є й той факт, що майже в кожній виборчій кампанії він боровся за посаду голови з трьома, а то й чотирма, претендентами. І, як правило, - 50 відсотків виборців, що прийшли на голосування, віддавали свої голоси за нього. Інших 50 - за трьох або чотирьох конкурентів.

Коли я запитав Ярослава Васильовича, що вдалося зробити за час головування, він найперше посміхнувся: мовляв, зірок з неба не знімав, а всіляко намагався бути корисним громаді, жити спільними проблемами села і , в міру можливостей, їх вирішувати. Як досягнення, можна назвати будівництво моста через р. Стрий в 1992 році. Він з’єднав центральну садибу села із Заріччям. До того тут була вузенька кладка для пішоходів. Автомобілі та підводи змушені були їхати вбрід через річку. У с. Ропавське в нове приміщення перебралася початкова школа, а в старому власними силами було проведено ремонт й відкрито клуб та ФАП. Багато роботи із активним залученням громади зроблено тут у плані ремонту дороги. Хто бував у цьому селі, знає, що раніше тут можна було доїхати лише до першого потічка, а зараз навіть легковий автомобіль їде до останньої хати села. Розповідаючи це, мій співрозмовник наголошує, що це не персональна його заслуга, а всього депутатського корпусу, з яким має добрі стосунки, та активної громади.

Як спортсмен з дитинства, Ярослав Ірод приділяє велику увагу спорту. Впродовж багатьох років тут успішна футбольна команда, яка завжди виступає в чемпіонатах району і майже завжди входить в одну четверту фіналу. Одного разу була навіть бронзовим призером. Місцеві футболісти (до речі, в команду практично не запрошують чужих) були володарями кубка району. Непогано виступають спортсмени і в змаганнях з міні-футболу.

Гордістю села є й волейбольна команда, яка, для прикладу, у 2016 році здобула всі кубки, що проводилися в районі. А це своє село, а також Бориня, Сянки, Верхнє, Верхня Яблунька. А на спартакіаді сільських рад Львівщини, що проходила в с. Солонка Пустомитівського району, спортсмени здобули друге місце з волейболу й четверте -загальнокомандне.

Постійну підтримку й допомогу, зокрема в організації спортивних заходів, надають голові місцеві підприємці Іван Павлик, Василь Негер, Зеновій Кубан. Завжди добрим словом згадують й вихідця з села, знаного на Турківщині, зрештою, й далеко поза її межами, спортсмена й тренера, сьогодні начальника організаційного відділу Турківської РДА Богдана Москаля.

Взаєморозуміння Ярослав Васильович має і з керівниками місцевих закладів соціально-культурної сфери - школи, бібліотеки, клубу, ФАПу. А якщо й виникають якісь проблеми, то вирішують їх спільно. Також має постійну підтримку від керівництва району - голови районної ради Володимира Лозюка, голови РДА Олександра Лабецького та його першого заступника Миколи Яворського. Це і за їх підтримки капітально ремонтую дорогу Бориня-Мохнате, яка надзвичайно важлива для села. Є надія, що вже в наступному році розпочнеться будівництво дороги Верхнє-Нижнє Висоцьке-Заріччя - Яблунів і дальше - до Сколівського району.

Сьогодні, коли в Україні активними темпами йде децентралізація, сільський голова переконує всіх, що Нижнє Висоцьке може бути центром громади. З Бітлі, Рикова, Комарників, Борині, Верхнього, Нижнього до центру с. Нижнє Висоцьке можна пішки дійти за годину. Хоча, звичайно, громада може називатися й Боринською, але з розташуванням усіх установ у Нижньому Висоцькому. Тут є адмінбудинок, в якому можна розмістити всі служби, що надаватимуть населенню соціальні та інші послуги, великий сучасний Народний дім, чудова школа.

Втім, як складуться обставини, покаже час. Він і визначить завдання та пріоритети для Нижньовисоцького сільського голови та усієї громади.

Василь ВАСИЛЬКІВ.

Газета "Бойківщина" №49,2017


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (15.12.2017)
Переглядів: 341 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.