Субота, 26.05.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

БАРВИСТЕ МЕРЕЖИВО ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОЛІ

Очевидно, розмірковуючи над сенсом людського буття, хтось із великих людей сказав мудрі слова: «Життя - це картина. Батьки дають полотно, доля - рамку, оточення - фарби, а малювати потрібно самому». І власне від того, які животворчі здібності в отого художника, як підібрані кольори й відтінки, відображена тональність, бачимо роль людини в суспільстві, а відтак в колективі чи сім’ї, її потрібність оточуючим.

Якось мимоволі усе це спало на думку в часі приємного спілкування в гарно оформленому кабінеті української мови і літератури Боринського ліцею народних промислів і ремесел з викладачем (а краще сказати - учителем з більш ніж 40-річним стажем) Орисею Рик. Я вкотре пересвідчився, що є люди, яких можна знати все життя і забути за один день, а є й такі, яких можна знати один день і згадувати усе життя. Це про Орисю Йосипівну й моє перше знайомство з нею.

Зізнаюся, що не один раз телефонував їй і просив розповісти про пройдений життєвий та педагогічний шлях, успіхи вихованців і завжди чув відмову: мовляв, для чого, вихвалятися не скромно. І лиш коли ствердно наголосив, чому б не розповісти про вихованців, якщо вони цього заслуговують, моя співрозмовниця, як кажуть, здалася. А розповідати є про що. З року в рік учні ліцею беруть участь у мовно-літературних конкурсах і показують непогані результати.

Успішний квітчасто-барвистий шлях вчителя української мови й літератури визначила для Орисі Йосипівни сама доля ще в ранньому дитинстві, запрограмувавши успіхи на всіх щаблях формування і утвердження професійної майстерності.

Народилася вона на Стрийщині, хоча дитинство пройшло на Тернопіллі. Батьки-переселенці з Польщі, коли дівчина була ще маленькою, з Львівщини переїхали в м. Збараж. Там у 6-річно-му віці пішла до школи. Сьогодні заслужений педагог, згадуючи дитинство, розповідає, що в класі була наймолодшою і дуже хотіла вчитися. Все давалося легко, й завзяття не бракувало. Уже в старших класах відчула нахил до гуманітарних дисциплін, хоча добре знала й природничі та точні. А за ґрунтовну шкільну підготовку з української мови й літератури й досі вдячна педагогу з великої літери, надзвичайно добрій і щирій людині, своїй вчительці - Зінаїді Малевич.

Школу дівчина закінчила з однією четвіркою з геометрії, усе решта - відмінно. І коли вже остаточно вирішила вступити до Дрогобицького педінституту ім. І. Франка, ще вагалася між українською та англійською філологією. Чомусь в душі була боязнь: а якщо на іноземний факультет не вступлю? З тим і вирішила -буде українським філологом. Не дивлячись на те, що факультет російської мови і літератури в той час був досить престижним, про нього й думати не хотіла.

Так, склавши всі вступні іспити на четвірки, стала студенткою, а відтак з головою поринула у навчання, пізнаючи все нове й нове тут, на батьківщині Великого Українця, письменника, філософа Івана Франка. Творчістю його вона захоплювалася, скільки себе пам’ятає. Великий Каменяр став для неї тим світлом, що осяює шлях до найвищих освітніх висот. Хоча, поряд з цим, все більше і більше пізнавала творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки, інших велетнів українського слова і духу.

Тут, у стінах Франкового вузу, Орися Йосипівна зустріла своє кохання - статного інтелігентного юнака, студента фізичного факультету Романа Рика з с. Комарники нашого району. Хоча тоді навіть і не підозрювала, що він з Турківщини. А щоб їхати сюди на роботу, то й мови не могло бути. В інституті тоді студентів, які не хотіли вчитися, викладачі лякали, мовляв, «Поїдеш на роботу в Турку». Але доля, як відомо, вносить свої життєві корективи, які досить часто є успішними й доречними.

Після чотирьох років навчання її, випускницю з червоним дипломом, вчена рада вузу рекомендувала до вступу в аспірантуру. Але, порадившись з Романом ( тоді він був не лише успішним студентом, а й заступником голови профкому вузу), вирішили - обираємо Карпатський край.

Першим місцем роботи для Орисі Йосипівни стала Нижньовисоцька восьмирічна школа, а вже через рік, коли після закінчення інституту її майбутнього чоловіка скерували на роботу в Боринське ПТУ заступником директора з навчально-виховної роботи, пішла працювати сюди й вона. Невдовзі й побралися.

У Борині молоді спеціалісти облаштували собі затишне сімейне гніздечко, в якому народили й дали добру путівку в життя двом синам. Обидва із золотою медаллю закінчили місцеву середню школу. Сергій здобув економічну освіту, сьогодні працює заступником директора одного з приватних підприємств у Львові, великий фанат спорту, і зокрема футболу. Не один рік разом з братом Андрієм, який обрав фах юриста, виступали за місцеву команду, та й збірну Турківщини. Спортивна громадськість нещодавно обрала Сергія головою федерації футболу району і, як свідчить невелика історія, вибір зроблено правильно. Досить часто він, очевидно, в ущерб сім’ї, забуваючи про відпочинок, віддається організації в районі цього видовищного виду спорту. Андрій декілька років працював в прокуратурі Турківщини, а нині - в Генеральній прокуратурі України.

Природно, що подружжя Орися та Роман Рик гордяться своїми добрими, людяними, такими, що завжди готові прийти на допомогу ближньому, синами. Радіють, що у них гарні сім’ї й чудові онуки. Всіх їх при першій нагоді чекають до себе в гості й зізнаються, що не обділені увагою дітей. А ще Орися Йосипівна щиро вдячна за все, що досягла в житті, своєму чоловікові, який постійно в усьому був для неї першим порадником, надійною опорою, уважним, чуйним і турботливим. А тому на фоні цього й якісь маленькі сімейні проблеми просто не помічала.

Розповідаючи про свою улюблену роботу, Орися Йосипівна згадала багатьох вихованців. І не лише тих, хто показував добрі успіхи в навчанні, а й багатьох людяних, добрих, щирих. Зрозуміло, що особлива гордість - це ті, хто продовжує педагогічні традиції. Серед таких нині вчитель української мови та літератури школи №54 м. Львів Марія Лозанчин, викладач української мови і літератури Боринського ліцею народних промислів і ремесел Діана Пудло. Власне, вони - її чудові послідовники. Й досі має добрі стосунки і з тими учнями, хто не став на педагогічну стежку, зокрема Жанною Стахнів, яка живе і працює в Ужгороді; сьогодні киянкою Ольгою Марич; Марією Товарницькою із с. Тершів Старосамбірського району. Згадала Орися Йосипівна й нещодавню приємну зустріч з колишніми вихованцями на Харківщині. Тут у свій час на авіаційному заводі проходили практику й утверджувалися в професії її підопічні кухарі. Багато з них залишилось на Слобожанщині. Пройшли роки, а їм було про що згадати, в черговий раз висловити вдячність педагогу.

До речі, Орися Йосипівна не ховає в шухляду свої педагогічні розробки, а поширює їх у всеукраїнських тематичних педагогічних виданнях, зокрема в журналі «Українська мова і література в школі». Її публікації стосуються професійної лексики, зокрема кухарів інших мовних питань. Заслуговують на увагу історичні розвідки про перебування Івана Франка на Турківщині. А ще вона разом зі своїми вихованцями постійно бере участь у міжнародному мовно-літературному конкурсі ім. Тараса Шевченка та обласному конкурсі ім. Петра Яцика й здобуває досить непогані результати. Так у 2011му році Оксана Кропивницька посіла третє місце в конкурсі, присвяченому Кобзареві. Таке ж місце рік перед тим - в конкурсі, присвяченому Петру Яцику. Призове третє місце виборола й Оксана Вовчанська, беручи участь в конкурсі творчих робіт, присвячених Іванові Франку. У 20і6-му році призове місце здобула Діана Долібич. Надзвичайно продуктивним й успішним був 2017й рік. Зокрема Христина Сиплива в другому етапі VIII Міжнародного конкурсу ім. Т. Шевченка виборола почесне перше місце. Зараз дівчина готується до фінального етапу, який відбудеться в Києві. Непогано виступили вихованці Орисі Йосипівни в конкурсі ім. Петра Яцика: з 44 учасників Марія Лях здобула четверте місце, а Василина Крупанич - дев’яте.

А коли мова зайшла про вивчення української мови й літератури в школі, моя співрозмовниця із сумом відзначила, що з кожним роком діти, а очевидно й педагоги, все менше приділяють уваги рідній мові. Іноді питаєш учня, де народився Іван Франко і відповіді не почуєш. Не кажучи вже про те, щоб діти з охотою декламували поезію Шевченка, Франка чи Л. Українки, сучасних авторів.

Так, до слова, улюбленою поетесою Орисі Йосипівни є Ліна Костенко, ровесниця її мами.

В поетичних рядках цієї Великої Українки - наша доля, біль та страждання українського народу, а вона сама є зразком для наслідування, генієм беззаперечним авторитетом нації, - каже моя співрозмовниця.

Коли на завершення спілкування мова зайшла про непросте сьогодення, Орися Йосипівна так доречно і в тему продекламувала рядки з вірша Миколи Адаменка:

Як не живеться, а життя тече,
Крізь терновище радості й печалі.
Голубить щастям, горем обпече,
І знову дні, мов хвилі, котять далі.

Життя тече, за ним течем і ми,
І не знаєм, де нас воно залишить,
Де ми об землю вдаримось крильми
І з круговерті впишемося в тишу.

Ось така вона - скромна, інтелігентна, ерудована та знаюча, справжній вчитель і наставник Орися Рик. Можна багато ще доброго розповідати про її, більш ніж сорокарічну, педагогічну практику й людські стосунки. Вона виховала й визначила життєвий орієнтир не одному десятку вихованців, часто , як мати, оберігаючи їх від згубної дороги. Все це, без сумніву, буде записано в педагогічному, моральному та життєвому активі Вчителя, як і просте, зрозуміле, доступне кожному правило -щоб допомогти іншій людині, не обов’язково бути сильним і багатим, достатньо бути добрим.

Василь ВАСИЛЬКІВ.

Газета "Бойківщина" №51,2017


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (03.01.2018)
Переглядів: 268 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.